Автор: Самарська Марія

Життя – велика цінність для кожної людини! Як практичний психолог, звертаю твою увагу на особливості “електробезпеки”.

Правила безпеки поводження з електричними приладами
Кожен день ти користуєшся електричними приладами, але потрібно знати, що вони криють у собі небезпеку. Так, дія електричного струму на людину може призводити до електричних травм та пошкоджень, таких як скорочення м’язів, що супроводжується сильним болем, втратою свідомості, порушенням роботи серця чи дихання (або обох цих порушень разом). Іноді трапляються нещасні випадки від дії електричного струму, які приводять до смерті людини. Та щоб уникнути багатьох неприємностей, тобі достатньо завжди пам’ятати та дотримуватись правил поводження з електричними приладами:
– Електронагрівальні прилади, такі як електрочайник, електросамовар, електропраска, електрокамін та інші, потрібно включати в електромережу справними.
– Якщо ти дивишся телевізор, а екран погас або почав миготіти, ні в якому разі не можна по ньому стукати. Він може загорітися або навіть вибухнути. Його треба негайно вимкнути.
– Якщо щось потрапило до телевізора, радіоприймача та інших електроприладів, які працюють, треба в першу чергу їх вимкнути. Ні в якому разі не можна лізти туди олівцем чи іншим предметом, коли електроприлад увімкнутий.
– Переважна кількість побутових електроприладів є переносними, і при цьому часто виникає пошкодження їх ізоляції. Також буває, що електричний дріт обірвався чи оголився. У таких випадках ні в якому разі не торкайся оголених місць, бо це може призвести до травми.
– Не залишайте без нагляду увімкненими в розетку електроприлади.
– Забороняється тягнути за електричний шнур руками, тому що він може обірватися і вразити електричним струмом.
– Не можна заповнювати водою ввімкнені в електромережу чайники, кавоварки, каструлі.
– Не торкайся мокрими руками та не витирай вологою ганчіркою електричні кабелі, штепсельні розетки, вимикачі, інші електроприлади, ввімкнені в електромережу.
– Не можна підвішувати речі на кабелі.
– Не можна бавитись із штепсельними розетками – це загрожує твоєму життю.
– Коли ідеш з дому – всі електроприлади мають бути вимкнені.
– Використання електричних приладів не за призначенням або невміле користування ними, може призвести до пожежі!
Але якщо вже так сталося, що електричне обладнання загорілося, то перш за все потрібно:
– вимкнути електрорубильник. (А ти знаєш, де знаходиться електрорубильник твого помешкання? Якщо ні, тоді негайно попроси своїх батьків показати тобі його і навчити, як ним користуватися!)
– Якщо знеструмити електромережу неможливо, то слід пам’ятати: не можна застосовувати для гасіння воду та пінні вогнегасники, можна лише порошкові;
– терміново телефонуй за номером 101 і викликай пожежників на допомогу.
101
Якщо електроприлад зайнявся, спробуй діяти за такою схемою:
– обмотай руку сухою ганчіркою, висмикни вилку з розетки;
– накрий палаючий предмет ковдрою;
– повідом дорослих про пожежу.
Під час прогулянки ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:
– підходити до оголених дротів і чіпати їх руками;
– розводити багаття, запускати повітряних зміїв під лініями електропередач;
– гратись поблизу підстанцій.
Якщо не забувати ці прості правила, то можна уникнути багатьох неприємностей.
Пам’ятай, несправності в електромережі й електричних приладах може усунути лише спеціаліст-електрик!

На базі Донбаського державного педагогічного університету (м. Слов’янськ) 29 вересня 2018 року пройшла перша настановча сесія очно-заочної школи “Юний дослідник”. З напрямку “практична психологія” від Шкільного клубу “Позитивчик” в ній прийняли участь наші активісти: Юлія Сухачова (10-А), Стенькіна Ірина (9-Б) та Власенко Марія (11-А). Наукові дослідження дівчата проводять вже 2-й рік під керівництвом шкільного психолога Самарської М. В., мріють про кар’єру практичного психолога. Разом з доцентом Донбаського державного педагогічного університету Іриною Юріївною Остополець за цікавими тестами, обговоренням особливостей наукового дослідження та форм і методів проведення наукових експериментів швидко плинув час. Отримавши море позитиву,  мудрі настанови й домашнє завдання від куратора МАН, дівчата мають намір продовжувати роботу над своїми дослідницькими наробками. Побажаємо їм творчої наснаги, терпіння та успіху!

Шановні батьки! Дбайте про безпеку своїх дітей, дотримуючись правил безпечної поведінки в побуті. Виховуйте у дітей навички культури безпечної поведінки, демонструючи на власному прикладі обережність у поводженні з вогнем, газом, водою, побутовою хімією, ліками. Виділіть декілька хвилин на відверту розмову з дітьми. Пам’ятайте, ці хвилини вимірюються ціною життя. А щоб неждана мить не стала початком великої біди – потрібно давати дітям чіткі знання і вміння, як діяти в тій чи іншій ситуації. Пам’ятайте, що життя ваших дітей залежить лише від вас самих!

Аналізуючи причини нещасних випадків, дуже прикро усвідомлювати те, що більшості нещасних випадків можна було б запобігти. Профілактична робота буде ефективною, коли в цьому будуть брати участь батьки та громадськість.

Причини запобігання травматизму побутового різноманітні, але головним з них є постійна турбота дорослих про безпеку дітей вдома. Особливо при поводженні з вогнем і небезпечними приладами. Старші систематично повинні виховувати в дітях обачливість і обережість. Потрібно застерігати дітей від пустощів на балконах, драбинах, деревах. Разом з тим батьки ні в якому разі не повинні забороняти дітям гратися в рухливі ігри, сковувати їх безперервними заборонами та обмеженнями. Все потрібно робити помірковано, щоб не образити і не принизити дитину. Інакше дитина може вирости боягузом й безініціативним, або зробить все навпаки. Не можна залякувати дитину, буде правильніше, коли ви час-від-часу будете розповідати про різні нещасні випадки та можливі наслідки і шляхи іх попердження. З молодшими школярами, дошкільниками треба бути постійно на сторожі, усувати з їхнього шляху небезпечні предмети, старшим дітям треба постійно пояснювати небезпеку, яку таять всобі необдумані вчинки, доводити помилковість порочних уявлень про героїзм. Допоможуть батьками в цьому вдало підібрана література, кінофільми, телепередачі. Шкільний травматизм діти дістають на уроках фізкультури, під час перерв, у класах, коридорах. При будь-яких видах дитячого травматизму дорослим необхідно дотримуватися двох основних принципів: чітко налагоджена організація трудового процесу і високоорганізована освітньо-виховна робота.

Як Ви важаєте, що ми, дорослі, можемо зробити для того, щоб наші діти не зазнали нещасних випадків?

В Україні нещасні випадки посідають третє місце серед основних причин смерті. У країні щороку зазнають ушкодження здоров’я приблизно 2 млн. людей, смертельно травмується більше 70 тис. осіб, або близько 200 осіб щодня, що майже удвічі перевищує аналогічні показники у розвинених країнах світу. Близько 99 відсотків усіх померлих від нещасних випадків загинуло у побуті. За останні п’ять років від нещасних випадків невиробничого характеру в Україні загинуло 363 745 осіб, з них – 9 488 дітей віком до 14 років.

З метою координації і впорядкування діяльності навчальних закладів, органів управління освітою і наукою з питання профілактики травматизму Міністерством освіти і науки України розроблено і затверджено “Заходи щодо профілактики травматизму невиробничого характеру”, “Галузеву програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в навчальних закладах, установах, підприємствах Міністерства освіти і науки України “. Реалізується Державна програма запобігання дитячої бездоглядності та інші.

Відповідно до Закону України “Про охорону праці” Міністерством розроблено та затверджено “Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти”, “Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах”.

Сподіваємось, що подані нижче поради допоможуть вам і вашим дітям уникнути травматизму під час канікул.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНОГО ТРАВМАТИЗМУ  СЕРЕД ДІТЕЙ

 Шановні батьки!

 Швидке збільшення інтенсивності руху висуває серйозне завдання – забезпечення безпеки руху пішоходів.

У попередженні дорожньо-транспортного травматизму важливу роль відіграє робота дорослих з роз’яснення дошкільникам правил дорожнього руху і прищеплення навичок дисциплінованості на вулицях і дорогах. Щоб не допустити лиха на дорозі, вам необхідно:

– не подавати дітям негативного прикладу, порушуючи правила дорожнього руху;

– не чіплятися на підніжку транспорту і не стрибати на ходу, щоб своїм прикладом не заохотити дітей;

– вчити переходити вулицю на зелене світло світлофора, користуватись підземним переходом;

– на власному прикладі вчити користуватись нерегульованим пішохідним переходом;

– при перетині вулиці нерегульованим пішохідним переходом радити дітям йти в загальній масі пішоходів, бо дитина сама ще не завжди здатна оцінити дорожню ситуацію;

– не дозволяти дітям з’являтися зненацька перед транспортними засобами;

– вчити дітей правильно обходити транспорт на зупинках (трамвай – спереду, тролейбус, автомобіль та автобус – позаду);

– не дозволяти дітям самостійно користуватися громадським транспортом;

– не допускати ігор дітей на проїжджій частині дороги;

– не дозволяти дітям грати з м’ячем, кататися не велосипеді, ковзанах, роликах, лижах, санчатах на проїжджій частині дороги та поблизу від неї.

Телефон виклику міліції – «102».

Сподіваємося, що ви прислухаєтесь до цих порад!

                                           ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ ДІТЕЙ

 Шановні батьки!

Життя потребує від наших дітей вміння орієнтуватись і знаходити вихід з непередбачених ситуацій. Чим менше у дитини знань, тим більше небезпеки з боку оточуючого середовища.

 Щоб вберегти дитину від біди, треба пам’ятати та дотримуватись наступних правил:

– не залишати дітей молодшого шкільного та дошкільного віку самих, навіть на короткий час;

– вчити дитину користуватися дверним вічком;

– не дозволяти відчиняти двері незнайомим людям, навіть одягненим у міліцейську форму;

– знати номери телефонів для виклику служб 101, 102, 103, 104;

– забороняти підбирати на вулиці незнайомі предмети – вони можуть бути небезпечними;

– забороняти бавитися ріжучими, гострими та вибухонебезпечними предметами;

– не дозволяти дошкільникам користуватися ліфтом без супроводу дорослого родича;

– запобігати формуванню в дитині жорстокого ставлення до тварин;

– не дозволяти дражнити тварин;

– обережно поводитися з електроприлади за відсутності дорослих;

– не дозволяти виходити на балкон, відчиняти вікна;

– не дозволяти визирати у відчинене вікно;

– вчити дітей звертатися по допомогу до відповідних органів;

–гратися на недобудівлях, небезпечних місцях.

Проявляйте витримку і навчайте дітей берегти своє життя та здоров’я!

 ПРОФІЛАКТИКА ІНФЕКЦІЙНИХ ТА КИШКОВИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ДІТЕЙ

Шановні батьки!

 Щоб захистити дитину від отруєнь, кишкових та інфекційних хвороб необхідно дотримуватись наступних санітарно-гігієнічних правил:

– утримувати дитину в чистоті, до дитячого садка, в школу приводити в охайному одязі;

– мити руки після повернення додому з вулиці, після туалету, перед їжею;

– овочі та фрукти мити під проточною водою та ошпарювати кропом;

– пити тільки переварену або бутильовану воду;

– у жодному випадку не годувати дитину грибами, сушеною чи в’яленою рибою, а також  м’ясними, рибними та молочними стравами, які зберігалися неналежним чином або мають прострочений термін вживання;

– не дозволяйте їсти дитині на вулиці (навіть фрукти чи цукерки);

– не купуйте продукти, що продаються у вуличних торгівців;

– під час поширення інфекцій якомога рідше перебувати з дитиною в публічних місцях;

– уникати контакту з людьми з підозрою на інфекційні захворювання;

– при підозрі на захворювання негайно викликати лікаря та сповістити медичну сестру навчального закладу;

– не займатися самолікуванням.

Шановні батьки, радимо своєчасно проводити профілактичні щеплення від дитячих інфекцій.

Швидка медична допомога – «103».

Дитячий травматизм: як уберегти дитину?

Дитячий травматизм здається неминучим злом, особливо в літній період – на канікулах важко контролювати дитину і захищати її від небезпек. Насправді, більшості травм і небезпечних ситуацій можна уникнути. І профілактика дитячого травматизму природно, лягає на плечі батьків і вихователів.Дитячий травматизм поширений куди більше, ніж травматизм дорослих, і це не дивно. Діти дуже допитливі, намагаються активно пізнавати навколишній світ. Але при цьому життєвих навичок у них ще мало, і вони не завжди уміють оцінити небезпеку ситуації. Тому дитячі травми, на жаль, не рідкість.

Дитячий травматизм умовно можна розділити на п’ять типів залежно від місця, де дитина може отримати травму:
– побутовий (травми, які виникають удома, у дворі, в дитячому саду);
– вуличний (в першу чергу транспортний, але також і не пов’язаний з транспортом);
– шкільний (або в дитячому садочку);
– спортивний;
– інший.

Побутовий травматизм – найпоширеніший, і причина його в більшості випадків – неуважність батьків, які не лише залишають дитину без нагляду, але і залишають в доступних місцях небезпечні для дитини предмети, не закривають вікна і тому подібне.

Існує і інша класифікація дитячого травматизму – вікова. У дітей кожного віку – свої особливості розвитку і поведінки, які і обумовлюють найбільш поширені типи травм. Так, в грудному віці (до року) дитячий травматизм найчастіше пов’язаний з заковтуванням сторонніх предметів. Дитина намагається пізнавати світ єдиним доступним йому способом – він чіпає руками предмети, що знаходяться в безпосередній близькості, і намагається тягнути їх в рот.

У віці від року до трьох дитина вчиться ходити і стає дуже рухливою. Тому до травм від заковтуваних предметів додаються травми, пов’язані з падіннями (удари, переломи)травми від гострих предметів, опіки, поразки струмом.
Після трьох років допитливість росте, навколишній світ дитини більше не обмежується квартирою, тому вірогідність отримати травму збільшується. Потім дитина йде в школу, і батьки вже не можуть контролювати його так, як раніше. Додається шкільний і спортивний дитячий травматизм. Сплеск травматизму часто доводиться на підлітковий вік: в цей час дитячий травматизм обумовлений не лише цікавістю і невмінням оцінити небезпеку, але ще і бажанням покрасуватися перед ровесниками, бути не гірше, ніж інші, і безрозсудною сміливістю.

Профілактика дитячого травматизму

Звичайно, повністю викоренити дитячий травматизм неможливо – від нещасного випадку, на жаль, не застрахований ніхто. Але завдання батьків – максимально забезпечити свою дитину. Адже більшість травм відбуваються саме з вини батьків – не доглядали та не роз’яснювали… Способи профілактики дитячого травматизму залежать від віку дитини. У грудному віці, наприклад, особливо важливий постійний нагляд. Звичайно, важко устежити за дитиною 24 години в добу, 7 днів в тиждень, але чим молодше дитина, тим важливіше не випускати його з виду.

Дитячий травматизм в дитячому віці цілком і повністю на совісті батьків. Немовля ще не знає, що таке “небезпечно”, і пояснити йому це не можна. Отже, якщо малюк проковтнув гудзик або – не дай Бог! – випав з коляски, що стояла на балконі, винні батьки. Дитина росте, починає ходити, гуляти з вами на вулиці, так що тепер ваше завдання – МАКСИМАЛЬНО ЗАХИСТИТИ його від травмобезпечних предметів.
Удома – заховати від нього крихкі і гострі предмети, сірники, нагрівальні електроприлади, хімікати (чистячі засоби, фарби, лаки і ін.). Розетки закриваються спеціальними заглушками. Треба закривати вікна (чи хоч би забезпечити їх міцними сітками) і не підпускати дитину до плити і іншої небезпечної побутової техніки. Крім того, в цьому віці треба вже учити дитину самостійно визначати міру небезпеки.Розкажіть їй, що сірниками і праскою можна обпектися, ножем – порізатися, а окропом – обваритися. У цьому віці діти вже цілком здатні сприймати аргументацію, і краще нехай він дізнається про небезпеку з ваших слів, чим на власному досвіді. Тільки розповідайте спокійно, НЕ ПОТРІБНО ЗАЛЯКУВАТИ ДИТИНУ!!!

Чим старшою стає дитина, тим більш важливим стає ПОЯСНЕННЯ ПРАВИЛ техніки безпеки!!! Коли дитина йде в школу, батьки часто перекладають відповідальність за дитячий травматизм на класних керівників, учителів фізкультури, праці і ОБЖЗД. Так, під час уроків учителі несуть відповідальність за дитину, але БАТЬКИ САМІ ПОВИННІ ОЗНАЙОМИТИ свою дитину з правилами дорожнього руху і іншими правилами безпеки!!! Врешті-решт, учитель відповідає за цілий клас, дуже важко устежити за 25-35 дітьми. У вас же тільки одна дитина – і у ваших силах зробити так, щоб вона не намагалася вибігти на проїжджу частину або викинути ще що-небудь небезпечне. Дитячий травматизм – серйозна проблема, але якщо батьки стежитимуть за своєю дитиною і навчать його правилам безпеки, багатьох травм вдасться уникнути.

Однією з найактуальніших проблем сьогодення є зростання злочинності, наркоманії, просліджується тенденція до росту числа дітей з поведінкою, що відхиляється від норми. Найважливішим завданням, що стоїть на сучасному етапі перед школою, є вирішення проблеми організації ефективної роботи з профілактики поведінки школярів, що відхиляється від норми.

Девіантна (від англ. – “відхилення”) поведінка – це загальна назва для різних порушень правил поведінки, що використовується в зарубіжній літературі. Девіантною зазвичай називають поведінку школярів, викликану неспецифічними (тобто не природженими) чинниками. Сюди відносяться звичайні дитячі пустощі, порушення дисципліни, іноді хуліганські вчинки, властиві дитячому віку. Вони найчастіше за все обумовлені ситуацією і дитячою готовністю їх зробити, а не внутрішніми причинами, психічними розладами.

Девіантна поведінка – звичайні труднощі розвитку дитини. У всіх випадках відзначається наростання емоційної напруженості. Воно характеризується виходом за нормальні межі почуттів, емоцій, переживань дітей. Напруженість веде до втрати почуття реальності, зниження самоконтролю, нездатності правильно оцінювати свою поведінку. Під впливом емоцій дитина, як і дорослий, перестає контролювати свої вчинки, здатна на безрозсудні дії. Їй нічого не варто нагрубити, вдарити, щось зламати. Таким чином, девіантна поведінка – це зміна реакції дитини на неприйняту для неї ситуацію.

Девіантна поведінка – майже завжди результат неправильного виховання. Неправильне виховання – це і виховання недостатнє, і виховання надмірне. Його характеризують два основні стилі: тепличної опіки та холодного знехтування. При нормальному, зваженому, збалансованому вихованні, яке спирається на індивідуальність дитини, відхилень немає і формуються нормальні люди.

Аномальна поведінка – відповідна реакція дитини на ситуацію, яка не відповідає його поглядам, оцінкам, поняттям. Зазвичай ця реакція має хворобливий характер. Якщо вона сильно зачіпає почуття дитини і викликає закріплення у свідомості, то девіантна поведінка стає нормою і переходить в розлад.

Розлад – набута форма поведінки. Вона не пов’язана ні з спадковістю, ні з органічними порушеннями. В основі його зазвичай лежать видимі причини і наслідки. Зазвичай спочатку виникає ситуація, не прийнятна для дитини, що створює для нього певні труднощі і яка веде до переживань, образ, обмеження самолюбства. Вона є стимулом, який запускає механізм. Коли стимул досягає критичного порогу, то виникає відповідна реакція, за допомогою якої дитина намагається зняти, скинути тяжкі для нього переживання.

Природна реакція у кожної дитини своя. Вона обумовлена розумінням ситуації (минулим досвідом), складністю самої ситуації, особливостями дитячого характеру та темпераменту, знанням виходу із ситуації, звичними формами реагування. У дітей характери різні, різна манера їх прояви, що й призводить до природних розбіжностей і навіть конфліктів. І для того щоб дитина стала особистістю, віна повинна навчитися самостійно та обдумано долати виникаючі перешкоди. Якщо таких перешкод занадто багато, то дитина починає їх обходити, шукати способи позбутися від занадто обтяжливих обов’язків. Тут і зароджується поведінка, що відхиляється, вірніше, що відхиляється – для дорослих, але природне для дитини у виниклій ситуації.

Сьогодні все частіше висловлюється думка, що дитині необхідна майже не обмежена свобода в його розвитку. Не свободу потрібно надавати дитині, а правильно керувати його вихованням. Потрібно усувати зайві перешкоди, що заважають недосвідченій дитині адаптуватися до життя. У які ж складні ситуації потрапляє дитина, що особливо травмує її? Це перш за все образи, часто повторювані, що ображають самолюбство, глузування над її батьками та близькими, над ним самим, неприйняття в гру або компанію, конфліктна ситуація в сім’ї (батьки зайняті з’ясуванням відносин і не звертають уваги, що дитина на це дуже болісно реагує), всі випадки депривації і багато інших причин. На жаль, вони не можуть бути усунені тільки шкільної корекцією.

Девіантна поведінка небезпечна не порушеннями дисципліни. Навіть самі значні порушення порядку можна пережити. Справа в наслідках. Поведінка, що відхиляється дуже істотно впливає на формування характеру, який визначає все майбутнє життя людини. Якщо така поведінка вчасно не зупинити і не підправити, то суспільство отримає неврівноваженого, морально незрілого, схильного до різних впливів громадянина. Ось чому корекція поведінки не благе побажання, а життєва необхідність, до якої потрібно підходити з усією серйозністю і відповідальністю.

До 12 років особливо інтенсивно йде становлення духовного, соціального і тілесного в людині. У цей період відбувається відбиток у собі внутрішнього образу дій і зовнішньої поведінки дорослих людей. Як надходять дорослі – так і дитина. Те, що в житті дорослої людини є найбільш значущим, у дитини закарбовується перш за все. Дитина бачить дорослого не так, як ми. Внутрішню сутність іншої людини вона відчуває інтуїтивно, а зовнішність сприймає безпосередньо.

Який характер, які звички та нахили закладені в дитинстві, з тим і піде людина по життю. В основі корекційного виховання метою являється формування звички до правильної поведінки, тобто такої звички, коли дитина вже не може вчинити інакше, коли правильна поведінка стає його потребою.

Найбільш очевидною є характеристика поведінки, що відхиляється за рівнями і змістом. Порушення – від слабких, майже непомітних, не виходять з норми, до сильних, що межують з серйозними порушеннями – легко розрізняє кожен вчитель. За ступенем соціальної небезпеки, а також залежно від вікових особливостей дітей девіантна поведінка підрозділяється на наступні рівні.

Непослух – найбільш поширена в дошкільному і молодшому віці форма опору вимогам, прохання, радам педагогів і батьків, моральним нормам суспільної поведінки. Може виступати у формі пустощів, проступку.

Витівка – короткий, епізодичний відрізок поведінки дитини, в якому яскраво виявляється його активність, ініціатива, винахідливість. Особливістю пустощі є її позитивний тон, переживання величезного задоволення від зробленого і обов’язково добре ставлення до оточуючих.

Пустощі теж являє собою епізод у поведінці дитини. І в ньому проявляються вигадка, ініціатива, активність. Однак на відміну від пустощі бешкетник вже свідомо порушує встановлені правила, навмисне вчиняє дії, що шкодять одноліткові або старшим. Мета пустощів – дошкулити, помститися або отримати вигоду для себе.

Провина – це вже соціально небезпечне явище. Основна відмінність проступку від пустощів у його повторюваності і завчасної продуманості. Якщо дитина повторює проступки неодноразово, є всі підстави говорити про створених у нього негативних рисах характеру. Найчастіше проступки пояснюють віковими особливостями, невмінням дитини довільно пригнічувати свої миттєві бажання та свідомо керувати поведінкою.

Дитячий негативізм (від лат. – Заперечую) проявляється як невмотивований та нерозумний опір дитини у результаті впливу на нього оточуючих людей. Буває активним і пасивним. Пасивний – це один з видів упертості, що виражається у відмові від виконання необхідного дії. Активний – коли дитина вчиняє дії, протилежні тим, які від нього очікуються.

За тривалістю прояви негативізм буває стійким та епізодичним. Перший триває довго, а другий проявляється лише часом.

У літературі виділяють різні типи важковиховуваних:

Виготський Л. С. (1987р.) виділив такі типи важких:

• безпритульні діти;
• важкі в масовій школі;
• діти з патологією органів почуттів;
• обдаровані діти.

Войтко В. І. (1970 р.):

• діти, що мають відхилення від прийнятих моральних норм поведінки;
• діти з протиправною поведінкою;
• діти з патологічними відхиленнями від норми поведінки.

Ц. П. Короленко і Т. Л. Донських ділять всі поведінкові девіації на дві великі групи: нестандартна та деструктивна поведінка. Нестандартна поведінка може мати форму нового мислення, нових ідей, а також дій, що виходять за рамки соціальних стереотипів поведінки.

Подібна форма передбачає активність, хоча й виходить за рамки прийнятих норм у конкретних історичних умовах, але грає позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства. Прикладом нестандартної поведінки може бути діяльність новаторів, революціонерів, опозиціонерів, першовідкривачів в якій-небудь сфері знання. Ця група не може бути визнана з поведінкою, що відхиляється в строгому сенсі.

Типологія деструктивної поведінки вибудовувається відповідно до її цілей. В одному випадку це зовнішньодеструктівні цілі, спрямовані на порушення соціальних норм (правових, морально-етичних, культурних) і відповідно зовнішньодеструктівну поведінку. У другому випадку – внутрішньодеструктивні цілі, спрямовані на дезінтеграцію самої особистості, її регрес, і відповідно внутрішньодеструктивну поведінку. 

Зовнішньодеструктивна поведінка, у свою чергу, ділиться на адиктивну і антисоціальну. Адиктивна поведінка передбачає використання якихось речовин або специфічної активності з метою відходу від реальності та отримання бажаних емоцій. Антисоціальна поведінка полягає в діях, що порушують існуючі закони і права інших людей у формі протиправного, асоціальної, аморальної поведінки.

У групі внутрішньодеструктивної поведінки Ц. П. Короленко і Т. А. Донських виділяють: суїцидну, конформістичну, нарциссичну, фанатичну і аутичну поведінку.

Суїцидна поведінка характеризується підвищеним ризиком самогубства.

Конформистична поведінка – поводження, позбавлене індивідуальності, орієнтоване виключно на зовнішні авторитети.

Нарциссична – управляється почуттям власної грандіозності.

Фанатична – виступає у формі сліпої прихильності до якої-небудь ідеї, поглядам.

Аутична – проявляється у вигляді безпосередньої відгородженості від людей і навколишньої дійсності, заглибленості у світ власних фантазій.

Всі перелічені форми деструктивної поведінки відповідають, на думку вчених, таким критеріям девіантності, як погіршення якості життя, зниження критичності до своєї поведінки, когнітивні викривлення (сприйняття і розуміння того, що відбувається), зниження самооцінки та емоційні порушення. Нарешті, вони з великою ймовірністю призводять до стану соціальної дезадаптації особистості аж до повної її ізоляції.

У психологічній літературі можна зустріти й інші підходи до класифікації видів поводження, щодо відхилень особистості.

У відповідності з перерахованими критеріями виділимо три основні групи відхилень: антисоціальна (делінквентна) поведінка, асоціальна (аморальна) поведінка, аутодеструктивна (саморуйнівна) поведінка.

Антисоціальна поведінка – це поведінка, що суперечить правовим нормам, загрозливе соціальному порядку і добробуту оточуючих людей. Воно включає будь-які дії чи бездіяльність, заборонені законодавством.

У дорослих людей (старше 18 років) делінквентна поведінка проявляється переважно у формі правопорушень, що тягнуть за собою кримінальну або цивільну відповідальність і відповідне покарання. У підлітків (від 13 років) переважають такі види делінквентної поведінки: хуліганство, крадіжки, пограбування, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками. У дитячому віці (від 5 до 12 років) найбільш поширені такі форми, як насильство по відношенню до молодших дітей або одноліткам, жорстоке поводження з тваринами, злодійство, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали.

Асоціальна поведінка – це поведінка, що уникає виконання морально-етичних норм, безпосередньо загрожує благополуччю міжособистісних відносин. Воно може виявлятися як агресивна поведінка, сексуальні девіації (безладні статеві зв’язки, проституція, спокушання, вуайєризм, ексгібіціонізм і ін), залученість в азартні ігри на гроші, бродяжництво.

У підлітковому віці найбільш поширені втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули або відмова від навчання, брехня, агресивна поведінка, проміскуїтет (безладні статеві зв’язки), графіті (настінні малюнки і написи непристойного характеру), субкультуральні девіації (сленг, шрамування, татуювання).

У дітей частіше зустрічаються бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, лихослів’я, брехня, крадіжка, вимагання (жебрацтво). Межа асоціальної поведінки особливо мінлива, оскільки вона більш за інших поведінкових девіацій знаходиться під впливом культури та часу.

Аутодеструктивні (саморуйнівна поведінка) – це поведінка, що відхиляється від медичних і психологічних норм, що загрожує цілісності та розвитку самої особистості. Саморуйнівна поведінка у сучасному світі виступає у наступних основних формах: суїцидальна поведінка, харчова залежність, хімічна залежність (зловживання психоактивними речовинами), фанатична поведінка (наприклад, залученість в деструктивно-релігійний культ), аутична поведінка, віктимна поведінка (поведінка жертви), діяльність з вираженим ризиком для життя (екстремальні види спорту, істотне перевищення швидкості при їзді на автомобілі та ін.)

Специфікою аутодеструктивної поведінки (аналогічно попереднім формам) у підлітковому віці є її опосередкованість груповими цінностями. Група, до якої включений підліток, може породжувати такі форми аутодеструкціі: наркозалежна поведінка, самопорези, комп’ютерна залежність, харчові адикції, рідше – суїцидальна поведінка.

У дитячому віці мають місце куріння і токсикоманія, але в цілому для даного вікового періоду аутодеструкція малохарактерна.

Ми бачимо, що різні види поведінки, як відхилення особистості розташовуються на єдиній осі “деструктивна поведінка”, з двома протилежними напрямками – на себе або на інших.

По спрямованості та ступеню вираженості деструктивності можна уявити таку шкалу відхилень: антисоціальне (активно-деструктивне), просоціальне (деструктивне, адаптоване до норми антисоціальної групи), асоціальне (пасивно-деструктивне), саморуйнівне (пасивно-аутодеструктивне), самовбиваюче (активно -аутодеструктивне).

Виділення окремих видів, що відхиляються та їх систематизація за схожими ознаками є умовними, хоча і виправданими з метою наукового аналізу. У реальному житті окремі форми нерідко поєднуються чи перетинаються.

А які ж причини виникнення відхилень у поведінці дітей та підлітків.

Виділяють 3 групи причин важковиховуваності:

соціальні причини:

1) місце проживання (чим більше місто, тим вище рівень злочинності)

2) шкільні причини:

• а) часта зміна вчителів;
• б) конфлікти між учителями;
• в) неуспіх дитини в навчанні;
• г) відкидання однокласниками;
• д) зловживання санкціями;
• е) “приклеювання ярликів”;
• ж) характер самої школи й ін. причини.

3) сімейні причини:

• а) багатодітні родини;
• б) низький матеріальний рівень родини;
• в) родини з неправильним типом виховання;
• г) злочинні родини;
• д) родини що розпалися, чи розпадаються
• е) елітарні родини.

біологічні причини:

1) перекручена біологічна потреба (наприклад, потреба в алкоголі та наркотиках);

2) нерівномірне статеве дозрівання:

• а) випередження (акселерація);
• б) затримка (ретардація).

психологічні причини:

• утрата сенсу життя;
• внутрішній конфлікт;
• дефінзивні риси характеру (боязкість, сором’язливість);
• поведінка, що відхиляється – як спосіб самоствердження;
• поведінка, що відхиляється – як спосіб залучення уваги;
• поведінка, що відхиляється – як елемент про допомогу;
• перекручена пошукова потреба.

Рідко причиною важковиховуваності є тільки одна, частіше – комплекс причин. (Тоді говорять про патерн важковиховуваності). Патерн – симптомокомплекс важковиховуваності.

Приклад патерна: багатодітна родина; хлопчик, народжений першим у родині; передчасні пологи; маленька вага при народженні; численні ранні статеві зв’язки; утрата сенсу життя).

Профілактика та корекція відхилень у поведінці — це майже завжди вирішення питання про їх причини. Причинно-наслідкові зв’язки при цьому можуть бути багатовимірними та неоднозначними. Так, за порушення учнем дисципліни на уроці можуть стояти: неуважність, підвищена психомоторна збудливість, відсутність інтересу до предмета, вороже ставлення до вчителя тощо. Близько 25% відхилень у поведінці неповнолітніх обумовлені так званими межевими (тобто такими, що лежать на межі між нормою та патологією) нервово-психічними розладами, до яких можна віднести невротичні та неврозоподібні реакції, аномалії характеру, зокрема — акцентуації. 

До безпосередньо пов’язаних зі школою ситуацій, що сприяють виникненню в учнів межевих нервово-психічних розладів, слід віднести:

• неспроможність упоратися з навчальним навантаженням;
• вороже ставлення педагога;
• зміну шкільного колективу;
• неприйняття дитячим колективом.

Такі ситуації породжують шкільну дезадаптацію, так званий “шкільний стрес”.

До перелічених чинників слід додати і розумове перевантаження. Так, частота неврозів від молодших до старших класів зростає у хлопчиків у 2 рази, дівчаток — у 3,3 рази. Головне місце серед невротичних розладів постають астенічні стани.

Інформаційне перевантаження мозку призводить до неврастенії, що проявляється у дратівливості, погіршенні самопочуття. Одним із напрямків профілактики такого явища може бути більша індивідуалізація навчання. Адже важко собі уявити ситуацію, щоб 32 учня у класі знаходилися на одному й тому ж самому етапі психічного розвитку, іншими словами, щоб один і той самий обсяг матеріалу був адекватно орієнтований на найближчу зону їхнього розвитку.

Психологічні дослідження показують, що значного ефекту в плані індивідуального підходу до учнів можна досягти при зменшеній кількості учнів бодай до 25 осіб.

Нерідко причиною невротичних розладів у дітей служить ярлик невстигаючого. Гостро ранить психіку школярів також відсутність поваги до них з боку педагогів. Намагаючись “відігратись”, учні, у свою чергу, починають поводитися грубо, роблять усе наперекір вимогам такого педагога.

На відхилення поведінки впливають: акцентуації характеру та психопатії, а також соціальні фактори: несприятливе мікросоціальне оточення, несприятливі умови навчання тощо. Дані порушення можуть бути патологічного та непатологічного рівня.

Необхідно підкреслити, що основні прояви відхилень поведінки у неповнолітніх пов’язані саме з формуванням афективної сфери. Більша актуальність проблеми важковиховуваності щодо хлопців пояснюється тим, що сфера афектів та інстинктів у них функціоує більш напружено і через це хлопці менш конформніше, важче підкоряються загальноприйнятим вимогам, тому у несприятливому середовищі у них легше виникає та важче коригується негативне ставлення до школи.

Формування відхилень у поведінці тісно пов’язане з педагогічною занедбаністю, у виникненні якої (крім зниження рівня розвитку психічних процесів: уваги, пам’яті, мислення) велике значення має дифіцитарність установок особистості, насамперед, примітивність сфери потреб та мотивів. Кожному варіанту порушення поведінки відповідає свій тип асинхронії розвитку. Наприклад, порушення за типом психічної нестійкості пов’язане з незрілістю емоційно-вольової та інтелектуальної сфер та затримкою статевого розвитку.

Асинхронія психічного розвитку за органічним типом характеризується розривом між ретардацією психофізичного розвитку та потягом до зовнішньої імітації дорослих форм поведінки відповідно до паспортного віку. Ця асинхронія посилюється ще й таким соціальним фактором, як надмірні вимоги дорослих, що також орієнтовані на паспортний, а не на реальний вік розвитку дитини. Багаторічна бездоглядність, типова для цієї групи підлітків, також посилює дану асинхронію.

У молодшому шкільному віці — поєднання низької пізнавальної активності та незрілої емоційно-вольової сфери, що не відповідає зростаючим вимогам до соціального статусу школяра. Виражена психомоторна розгальмованість у поєднанні з ейфоричним фоном настрою, підвищений сенсорний голод — із потягом до гострих відчуттів та вражень.

Акцентуація компонентів негативних потягів, таких як: інтерес до ситуації жорстокості, агресії. Наявність невмотивованих коливань настрою, конфліктності, запальності у відповідь на незначні вимоги та заборони, супроводження таких спалахів вираженою афектацією, негативне ставлення до шкільних занять та епізодичні прогули як прояв захисної реакції відмови характерної для незрілих особистостей.

Гіперкомпенсаторні реакції, пов’язані з прагненням привернути до себе увагу негативними формами поведінки: грубістю, невиконанням вимог педагога. На кінець молодшого шкільного віку у них виявляються стійкі прогалини у знаннях як наслідок слабких інтелектуальних передумов та низького інтересу до пізнання, суспільно – корисної праці, зростаючий потяг до асоціальних компаній та форм поведінки, таких як: куріння, дрібні крадіжки, виманювання грошей, перші спроби вживання алкоголю та наркотиків під впливом старших.

Дефекти сімейного виховання проявляються у вигляді бездоглядності, грубої авторитарності, асоціальної поведінки членів родини.

На початку підліткового віку серед діагностичних критеріїв несприятливого розвитку виділяються: асинхронія соматопсихічного розвитку, варіанти якої тісно пов’язані з типом розладів поведінки: неузгодженістю між прискореним фізичним та статевим сповненим психічним розвитком (частіше у дівчат), розходженням між істинним, паспортним віком та сповільненим психофізичним розвитком (частіше у хлопців); неузгодженість між прискореним фізичним та затриманим статевим і психічним розвитком.

Найнесприятливішим є варіант дисгармонійної акселерації, яку психологи називають інтенсифікацією статевого розвитку. Він характеризується не зниженням віку початку статевого розвитку, а різким прискоренням його темпу. Цей варіант асинхронії частіше трапляється у дівчат. Для хлопців більш характерна затримка соматосексуального розвитку. Хоча і те й інше є ґрунтом для виникнення відхилень у розвитку.

Значними симптомами порушень розвитку на початку підліткового віку є наявність рис психічної незрілості, таких як:

• залежність від чужої думки, від ситуації, нездатність активно впливати на неї, схильність до уникання складних ситуацій;
• слабкість реакцій на критику, невираженість власних вольових установок;
• слабкість самоконтролю та саморегуляції як прояв несформованих основних психологічних передумов переходу до підліткового віку;
• некоригованість поведінки, зумовлена поєднанням інфантильності з афективною збудливістю.

Факторами ризику виникнення вираженої декомпенсації поведінки у перехідному віці є переважання рис незрілості над тенденцією вікового розвитку (нестійкістю, афективністю, збудливістю, розгальмованістю потягів, акселерацїєю або ретардацією соматопсихічного розвитку).

Фактори, що компенсують відхилення у підлітковому періоді — потяг до позитивних форм самоствердження, гармонійність сексуального розвитку, позитивне ставлення до праці та навчання, цілеспрямованість та продуктивність самореалізації у позашкільних захопленнях (спорт, хобі тощо), орієнтованість на соціально позитивного лідера, стійкість до негативних впливів середовища, що виявляються у реакції негативної імітації, невротичний, а не психопатичний тип реагування на психотравмуючі ситуації.

Рекомендації педагогам та батькам щодо цілеспрямованих виховних дій для роботи з підлітком з ускладненою поведінкою

Вже давно відомо, що традиційні методи виховної дії на підлітків з ускладненою поведінкою не дають бажаного результату. Педагогові, батькам, якщо вони дійсно заклопотані проблемами підлітка, чим би вони не були ініційовані, необхідно постійно коректувати в першу чергу свою поведінку і шукати прийоми і методи ефективної дії на дитину.

Метод – це засіб прямого або опосередкованого впливу на особу. У нашому випадку під засобом впливу розуміється сукупність чинників: особисті якості педагога, соціально-психологічний клімат учбової установи, колективу однолітків; весь інструментарій освітнього процесу.

Під прийомом прийнято розуміти частину методу, його фрагмент. Методи і прийоми нерідко переходять з одного стану у інший, міняють свої ролі, залишаючись нерозривно зв’язаними.

Аби вибрати той чи інший метод або прийом педагогічної дії необхідно чітко уявляти собі, чого вам необхідно добитися з його допомогою.

У літературі описані наступні групи педагогічних прийомів.

I. Творчі

Сприяють поліпшенню взаємин між вихователем і підлітком, встановленню взаєморозуміння:

Прояв доброти, уваги, турботи.

Прохання.

Заохочення у вигляді схвалення, похвали, винагороди, вирази довіри, доброго відношення. Заохочення рекомендується застосовувати при дотриманні наступних правил:

• здійснення підлітком непересічного для нього позитивного вчинку;
• заохочення повинне викликати у підлітка позитивні емоції;
• облік індивідуальних особливостей дитини при виборі форми
• і значущості заохочення для компенсації зусиль, витрачених підлітком на здійснення позитивного вчинку;
• не залишати без заохочення кожен позитивний прояв в поведінці підлітка;
• аби не сталося, не можна залишати без винагороди кожне позитивний прояв особи;
• ніколи не віднімати отриману винагороду, оскільки ви реагуєте на вчинок, а не на підлітка як особистість, аби не трапилось, дитя повинне знати, що він “хороший”;
• підліткові необхідна доля особистої свободи і право на секрет; не старайтеся в наказах, навіюваннях, розпорядженнях, домовленостях, пам’ятаєте про навіюваність дитяти;
• якщо обставини диктують, наказуйте твердо і рішуче, але лише жваво і оптимістично;
• завжди враховуйте настрій дитяти і його стан здоров’я;
• не принижуйте дитяти, відноситеся до нього з повагою, якщо хочете від нього такого ж відношення;
• пам’ятаєте про недоторканість особистості, виявляйте відношення лише до вчинків, дій: не “ти безсердечний”, а “ти поступив безсердечно”, не “ти невихований”, а “ти проявив невихованість”.

Не зачитуючи в своїх діях цих правил, ви ризикуєте втратити надію на взаєморозуміння і можливість позитивного впливу на підлітка.

“Авансування особистості” (як прийом педагогічної дії введений А. С. Макаренко) – надання підліткові певного блага, вислів позитивної думки про особистість, навіть якщо він поки що на нього не заслужив повною мірою. Аванс в даній ситуації спонукав до прояву кращих якостей.

“Обхідний рух” (назва дана А. С. Макаренко). Відношення педагога до дитини, підлітка в кожній конкретній ситуації знаходить свій відгук. Наприклад, учень зробив деякий поганий вчинок і знаходиться в скрутному положенні: однолітки відносяться до нього вороже, підозрюють, або звинувачують його в чомусь. Наростає конфлікт, можливий вибух негативних емоцій. У таких умовах однозначна підтримка педагога, силоміць свого авторитету, здатна справити сильне враження. Підліток розгублений, здивований; тривога і напруга змінялися полегшенням і відчуттям вдячності.

Завдання педагога: ненав’язливо дати підліткові зрозуміти, що непристойний вчинок – прикре непорозуміння, випадковість та більше не повториться, оскільки помилки можливі, але потрібно витягувати з них корисний досвід.

Пробачення. Уміння прощати, найважливіша людська якість, однозначно має бути присутнім в педагогічній практиці. Головне – свідомо оцінювати факти, розуміти ситуацію і прощати, пам’ятаючи про те, що будь-яка ситуація завжди лише слідство, а не причину ускладненої поведінки дитини.

II. Деякі прийоми, сприяючі формуванню у підлітка соціально-схвалюваної поведінки.

• Переконання та особистий приклад. Переконання – це і роз’яснення, і доказ необхідності або недопустимості визначеної поведінки, вчинку. Особистий приклад – повновагий аргумент правоти дорослої людини.
• Моральна підтримка та зміцнення віри підлітка в свої сили і можливості.
• Залучення до цікавої діяльності.
• Пробудження гуманних відчуттів.

III. Прийоми, засновані на розумінні динаміки формування відчуттів і інтересів підлітка.

• Опосередкування. Дорослий досягає бажаних змін у поведінці дитини не прямою вказівкою, як слід поступати, а за допомогою якого-небудь проміжного компонента.
• “Фланговий підхід”. Дорослий, виявивши якийсь проступок підлітка, не засуджує його, а душевно зачіпає такі відчуття дитини, які спонукали його до прояву своїх кращих рис. Бесіда не зосереджується на досконалому порушенні дитини, але впливає на його осмислення здійсненого. У цьому принцип “флангового підходу”.
• Активізація відчуттів дитини полягає у пошуку дорослими умов, які здатні зачепити та активізувати глибоко приховані благородні прагнення підлітка.

IV. Прямі і непрямі гальмівні прийоми.

• Констатація вчинку. Пряма – вислів, акцентуйований на даній провині, непряма – вислів або дії, які вказують підліткові на те, що його провина для дорослого не таємниця.
• Незвичайний дарунок, без слів докору що вручається підліткові, як натяк на невиконану, згідно попередньої домовленості, роботу.
• Засудження, як відкрите негативне відношення дорослого до порушення яких-небудь норм поведінки.
• Покарання може бути результативним лише тоді, коли небажана поведінка ще не перетворилася на звичку і є для дитини несподіванкою.
• Наказ як прийом успішно лише при правильному виборі дорослим тону його вимовлення (твердо і весело, наприклад).
• Попередження. Виклик тривоги відносно майбутнього покарання.
• Обурення недопустимістю досконалого вчинку.

V. Допоміжні прийоми.

• Створення зовнішньої опори соціально-схвалюваної поведінки полягає у формуванні культурних та етичних звичок за допомогою етичних вправ, що полягають в багатократної організації проявів соціально-схвалюваної поведінки дитини, підлітка.
• Відмова від концентрації уваги на окремій провині дозволяє підтримувати з підлітками нормальні взаємовідносин, а також запобігає несправедливим докорам у зловживанні засудженням і покаранням.

Якнайтоншим інструментом впливу на формування особистості дитини є слово дорослого. У жодному випадку не можна в процесі спілкування з дитиною, підлітком переходити на крик, який є ознакою педагогічного неуцтва. Він однозначно сприймається дитиною як несправедливість.

Опора на кращі якості особистості підлітка, щирий інтерес до його розвитку, віра в його сили і можливості обов’язково приведуть до позитивного результату. Важливо пам’ятати: яку б провину не зробив підліток, в першу чергу він потребує співчуття, яке не пошкодить йому, але розтопить лід відчуження і недовір’я, будучи першим кроком дорослих на дорозі розуміння, прийняття і своєчасної допомоги.

Література

1. Абраменко В. И., Селецкий А. И. Психофизиологическая типология трудных подростков. – М., 1977.

2. Актуальні аспекти сощальної роботи з девіантною молоддю. – Донецьк, 1996,

3. Актуальные проблемы девиантного поведения: борьба с социальными болезнями. – М.: Просвещение, 1995. – 124 с.

4. Байярд Р., Байярд Дж. Ваш беспокойный подросток: Кн. для отчаявшихся родителей. – М., 1989.

5. Бреслав Г. М. Эмоциональные особенности формирования личности. – М., 1990.

6. Буянов М. И. Ребёнок из неблагополучной семьи. – М., 1988.

7. Выготский Л. С. Диагностика развития и педологическая клиника трудного детства //Собр. соч. – М., 1983, т. 5.

8. Заика Е. В., Ягина А. С. Психологическая характеристика личности подростков с отклоняющимся поведением //Вопросы психологии, 1990, № 4.

9. Зотова О. И. Проблема отклоняющегося поведения //Психологические проблемы социальной регуляции поведения. – М., 1976.

10. Кондрашенко В. Г. Девиантное поведение у подростков. – Минск, 1988.

11. Кочетов А. И., Верцинская И. М. Работа с трудными детьми. – М., 1986.

12. Максимова И. Ю. Диагностика и коррекция отклоняющегося поведения подростков //Вопросы психологии, 1988 – № 3.

13. Трудный подросток: причины и следствия //Под ред. В. А. Татенко. – К., 1985.

Автор: Зінченко Наталія Володимирівна

• Уміння говорити має поєднуватися з умінням за необхідності помовчати.
• Якщо твій співрозмовник роздратований, то краще помовчи, щоб не дратувати його ще більше. Спе­речатися з роздратованою людиною — це те саме, що підкладати дрова в багаття.
•  Будь урівноважений. Слухай не перебиваючи. Ніколи не заперечуй, не дослухаючи своїх батьків чи старших, адже вони мудріші уже через те, що мають поважний вік.
• Коли ти сам роздратований, краще теж помовчи, щоб не дратувати співрозмовника ще більше і не ска­зати чогось такого, про що пізніше жалкуватимеш, а також щоб уникнути тону, який може викривити зміст сказаного.
• Коли знайомишся з людиною, постарайся у розмові декілька разів назвати її ім’я, це допоможе тобі його краще запам’ятати.
• Перш ніж зайти до кабінету незнайомої особи, запам’ятай, як її звати, і звертайся до неї, називаючи ім’я та по батькові.
• Ведучи розмову, частіше називай ім’я співрозмовника. Для людини звук власного імені найсолодший.
• При розмові проявляй щиру зацікавленість. Будь доброзичливий.
• Намагайся знайти цікаву тему для розмови.
• Будь позитивним, усміхайся, постарайся зрозуміти співрозмовника.
• Запам’ятай! Міжособистісна дистанція під час спілкування з друзями становить 0,5—1,2 м. Дистанція для ділового спілкування становить і,2—з,7 м.
• Розмовляючи, ледь нахиляйся вперед та встановлюй контакт очима.
• Використовуй позитивні жести, слідкуй за інтонацією.
• Ніколи не давай поради, якщо від тебе цього не чекають.
• Дай можливість висловитися іншим.
• Ніколи не дозволяй собі запізнюватися. Навчися приходити вчасно або трохи раніше.
• Не будь базікою, навчися тримати секрети.
• Запам’ятай, існує лише один спосіб навчитися говорити на сцені — не уникати сцени та тренуватися говорити. Адже для того, щоб навчитися плавати, треба зайти у воду.
•  Будь допитливим, навчися правильно ставити запитання, уважно слухати, аналізувати, спокійно відповідати.

1 червня Центр «Розвиток КСВ» таCareer Hub за підтримки Першого Українського Міжнародного Банку (ПУМБ) провели Національну конференцію з планування кар’єри для 50 десятикласників-переможців Всеукраїнського конкурсу есе “Моя майбутня професія: планування і розвиток” при підтримці Мiнiстерства молоді та спорту України. Переможці отримали унікальну можливість провести день з кумирами в обраній професії. Неймовірна екскурсія на 1+1 для майбутніх журналістів, майбутні дизайнери відвідали Projector GM, зустріч з пілотом в МАУ, майбутні екологи відвідали ДТЕК – DTEK, майбутні хірурги відвідали Інститут Серця та особисто зустрілися з Борисом Михайловичем Тодуровим, познайомились із видавцем Іваном Малко́вичем та Віктором Морозовим. Майбутні юристи відвідали адвокатське об’єднання «Юридична фірма “Василь Кісіль і Партнери», економісти потрапили на екскурсію до ПУМБ особиста зустріч з режисеркою Марисею Нікітюк, майбутні програмісти відвідали Svitla IT, а майбутній тренер з тайквондо зустрілась зі своїми кумирами в Мiнiстерство молоді та спорту України, майбутні вчителі відвідали з екскурсією Міністерство освіти і науки України також здійснилась мрія дівчинки, майбутнього ветеринара – познайомитись з лікарем “УніВет” Андрієм Марунчиним. Наш олімпієць, Андрій Яровий також був серед учасників Національної конференції з розвитку та планування кар’єри (31 травня – 1 червня 2018 року). Андрій мріє стати слідчим, і в день зустрічі зі своїм кумиром став співробітником Національної поліції України. (Національна поліція України в місті Києві повідомляє😊) Попереду ще рік навчання, але, Андрій твердо вирішив – удосконалювати себе задля здійснення заповітної мрії. Ми пишаємося досягненнями нашого члена Шкільного клубу підприємництва «Олімп» та бажаємо йому подальшого зростання в запланованій кар’єрі

.

Природно, на перший план виходить особиста чи групова психотерапія, обов’язкова супервізія, а також різні тренінги, медитативні практики.

Дуже важливою умовою є поділ між роботою і будинком (тобто між професійним і особистим).

Як показує практика, найбільш дієвими способами профілактики вигорання є:

1. Турбота про власне здоров’я, дотримання елементарного розпорядку. Сон і їжа.
2. Внесення змін в роботу – поєднання з навчанням, дослідженнями, вивченням паралельних областей (написання статей, тестів і т. Д.). Т. е. Внесення якомога більшої різноманітності в рутинне протягом робочого процесу.
3. Пам’ятайте: «Ніхто не може осягнути неосяжне» (К. Прутков).
4. Прийняття відповідальності і зобов’язань, які свідомо адекватні і здійсненні (важливо завжди розуміти, що критерії успіху (як і невдачі) в роботі педагога, психолога вкрай невизначені і нечіткі).
5. Наявність хобі або захоплень. Все, що завгодно – від читання книжок до розведення равликів або скелелазіння.
6. Внутрішній настрій на отримання нових знань, нового досвіду. Взагалі – відкритість всьому новому, не пройденому.
7. По можливості, постійне підвищення свого професійного рівня (участь в різних семінарах, конференціях).

Однак головне – це те, як сама людина почне оцінювати своє життя, чи буде вона знаходити в ній задоволення, чи буде відчувати свою реалізацію. Важливо розуміти, чи проходить життя так, як хочеться, і чи приносить воно радість.

Центр «Розвиток Корпоративної Соціальної Відповідальності» та Career Hub за підтримки Першого Українського Міжнародного Банку (ПУМБ) 19 квітня в м. Запоріжжя провели зустріч з 50 фіналістами першого етапу Всеукраїнського конкурсу есе для десятикласників «Моя майбутня професія: планування і розвиток». Приїхали переможці із Запорізької, Донецької, Кіровоградської та Дніпропетровської областей. Учасники мали змістовні дискусії щодо питань:  своїх професійних перспектив, власного вкладу в розвиток України, як зробити світ кращим, професій майбутнього та виробили для себе й сучасної учнівської молоді цікаві поради з планування кар’єри. Також, переможці познайомилися з керівниками місцевих компаній. Регіон став рекордсменом з кількості надісланих на конкурс заявок – 502 есе. Серед омріяних професій майбутні випускники називали такі: лікар, вчитель, юрист, актор, кіберслідчий, гейм-дизайнер та ін. Приємною новиною є те, що серед таких талановитих учнів був представник нашої школи, член Шкільного клубу підприємництва “Олімп” – учень 10 класу Андрій Яровий. На думку Андрія, участь у конкурсі дала йому змогу серйозно замислитися про своє майбутнє та дізнатися більше про  вибір професії. Ми бажаємо Андрію створити особливий власний рецепт успішної кар’єри, стати переможцем регіонального конкурсу й відвідати Всеукраїнську конференцію з планування кар’єри у м. Києві, що відбудеться 1 червня.

Мета: навчання учнями прийомів сучасних методик психотехніки, за допомогою яких відкривається можливість вийти на новий рівень саморегуляції; розвивати вміння організувати самоосвітню діяльність.
Завдання:
• Формування позитивної «Я-концепції»;
• Розвиток самопізнання;
• Розвиток навичок подолання негативних емоційних станів;
• Налаштування на позитивне написання олімпіади.
Хід проведення

Повідомлення «Що відбуватиметься на занятті?» (3 хв.)
Мета: ознайомити учасників з основними питаннями заняття та його завданнями.
Ведучий стисло розповідає про зміст тренінгового заняття, зазначає, чому сьогодні необхідно говорити про навички саморегуляції.
2. «Здрастуй, я радий тебе бачити» (10 хв.)
Учасники тренінгу по черзі звертаються один до одного, закінчуючи вислів «Здрастуй, я радий тебе бачити…». Треба сказати щось гарне, приємне, від щирого серця, відверто.
3. Вправа „Знайомство”
За три хвилини спілкування дізнайтеся один про одного. Презентуйте свого співрозмовника, використовуючи ту інформацію, про яку дізналися під час спілкування.
Обговорення.
4. Правила роботи в групі. (3 хв.)
• Будьте відкритими для нових вражень і нового досвіду: аналізуйте власні почуття, думки, ставлення до того, що відбувається на занятті.
• Будьте доброзичливими і щирими, ставтесь уважно до того, що відбувається в колі, але немає потреби кривити душею, говорячи про те, з чим ви не згодні.
• Ви маєте власну думку, вона цінна для нас, висловлюйте її в коректній формі, говоріть від власного імені, оскільки інші можуть мати протилежні погляди.
• Ми, учасники і ведучі, спільно відповідаємо за те, що відбувається на занятті.
Чи згодні ви та чи приймаєте ці правила роботи?
5. Вправа „Очікування”
Учасники тренінгу по колу продовжують вислови «Сьогодні я відчуваю…», «Від тренінгу я очікую …».
6. Вправа «Малюнок по колу»
Кожен учасник отримує папір і засоби для малювання. На малювання відводитися 15 сек. Після сигналу тренера кожен передає малюнок сусіду зліва. Після того, як учасник отримав аркуш, на якому щось намальовано, він повинен продовжити малюнок. Робота триває доти, доки аркуш кожного учасника не повернеться до нього закінченим малюнком.
7. Вправа „Олімпіада – це…”
(мозковий штурм)
Запис та обговорення асоціацій та внутрішніх почуттів, що пов’язані зі словом «олімпіада». Визначення за ступенем складності складових моментів екзамену. Складання завдань на майбутні заняття. Робота в групах по 3-4 особи.
8. Інформування.
Спостерігаючи за собою своїми вчинками, переживаннями, людина часто стикається з їх неоднозначністю, суперечливістю. Вона прагне зрозуміти, що в них істинне, а що ні. Цей пошук відбувається в процесі діалогу. Внутрішній діалог із самим собою або з іншою людиною дає можливість особистості стати на позицію дослідника, по відношенню до самого себе. Це пов’язано з тим, що в процесі діалогу у людини розвивається рефлексія. Рефлексія – процес пізнання людиною самої себе, свого внутрішнього світу, аналіз власних думок та переживань, роздумів про саму себе, усвідомлення того, як сприймають і оцінюють інші.
9. Вправа” Хто Я?”
Написати у стовпчик цифри від 1 до 20 і 20 разів дати відповідь на запитання „Хто Я?” Використовувати для опису себе характеристики, починаючи кожне речення із займенника „Я”.
Обговорення виконання вправи.
10. Гра «Пересадки»
Пропонується помінятися місцями учасникам всім тім, у кого:
• Є рідний брат;
• Сині очі;
• У кого в березні день народження;
• У кого в ухах сережки;
• Хто любить співати;
• Вміє грати на музичному інструменті.
11. Вправа „Мій дракон, мої недоліки”
У кожного з нас є свій дракон – наші недоліки, які заважають нам жити, але з якими ми примирюємось. Намалювати свого дракона і назвати його в цілому. Назвати кожну голову окремо. Придумати історію про те, як перемогти свого дракона.
12. Вправа „Сильні сторони”
Використовуючи особистісні якості, написати, чого б, завдяки цим якостям, могли б досягти у житті. Робота в групах.
Обговорення.
13. Вправа „Чарівна крамниця”
Ведучий пропонує уявити, що вони знаходяться в чарівній крамниці, де він – продавець. Кожен учасник може обміняти риси (мудрість, сміливість, чесність тощо), яких, на його думку, забагато і ними можна поділитися з іншими, або ті, яких він хоче позбутися, на риси, яких не вистачає.
Обговорення.
14. Мозковий штурм «Що таке стрес?» (10 – 15 хв.)
Учасники об’єднуються у дві групи за принципом: квіточка, метелик. Завдання: обговорити в групах та презентація на аудиторію.
15. Інформаційний блок. (10 хв.)
Стрес може бути і корисним, і руйнівним. Так, поряд зі стресорами, спільними для всіх людей, у діяльності учнів є стресчинники: відповідальність, необхідність бути спостережливим, постійно підтверджувати свою компетентність, а також тимчасова мінливість діяльності.
Щоденні заняття учнів є досить великим навантаженням на психіку, тому що постійно перед ними постають нові і складні завдання, без часу на обмірковування. Мабуть, тому майже третина учнів вважає навчання «стресовим заняттям». До 80 % учнів перебувають у досить напруженому стані. Усе це негативно впливає на їхню діяльність, призводить до апатії, депресії, песимізму, хвороб. Тому стресам варто протидіяти. Стрес можна послабити або взагалі усунути з нашого життя, змінивши своє ставлення до реальності, управляючи своїми думками. Наш розум має надзвичайну силу, яку потрібно спрямувати на ослаблення стресу, а не на його посилення. Ви відчуваєте стрес у тому випадку, коли переконали себе в цьому. Ви безпорадні тільки тоді, коли почуваєтеся безпорадним. Ви потрапляєте в ситуацію, з якої нема виходу, коли ви вирішили, що виходу нема.
Змінюючи думки, сподівання, настанови, ви вчитеся жити без стресу. Змінюючи себе, ви обов’язково відчуваєте, що змінилися люди і події, які раніше викликали у вас стрес.
Було б неправильно вважати, що навколо вас існує певне стресове середовище, що хоче занапастити вас. Стресовий стан визначається тим, як ви реагуєте і що говорите, а не тільки зовнішніми чинниками, які викликають стрес. Доречним у цьому випадку буде згадати слова відомого російського письменника Л. Толстого: «Людина розумом може і повинна позбутися того, що її турбує».
16. Релаксаційна вправа «Храм тиші» (8-10 хв.)
Вмостіться зручніше… Руки вільно покладіть перед собою… Розслабте спину… Заплющіть очі… Ви робите легкий і глибокий вдих… Спокійний і довгий видих… Без зусиль вільно і легко дихаєте… Ваші ноги торкаються підлоги… Ваші руки торкаються стільчика… Ви відчуваєте їхню опору… Підтримку… Уявіть, що ви прогулюєтесь околицею багатолюдного, великого міста… Спробуйте відчути, як ваші ноги торкаються бруківки… Ви робите крок за кроком… Зверніть увагу на перехожих… Роздивіться їхні обличчя, фігури… Вони проходять поруч стривожені, спокійні, закохані, байдужі, веселі… Довкола багато руху й шуму, людей і автомобілів, яскравих вітрин і кольорових реклам… Зупиніться… Прислухайтесь до своїх відчуттів… Тепер поверніть за ріг і прогуляйтеся тихою алеєю… Ви помічаєте великий будинок, що вирізняється своєю архітектурою, незвичністю… Ви підходите, торкаєтесь важких, різьблених дверей, на яких читаєте: «Храм тиші». Ви розумієте — це місце, де не чути звуків суєти, де ніколи не вимовлено марного слова… Ви відчиняєте прохолодні двері, входите й одразу вас огортає повна спокою тиша… Ви відчуваєте, як у цій тиші звільняєтесь від напруження… Ви відчуваєте, як звільняєтесь від емоційного навантаження… В цьому будинку ви наповнюєтесь спокоєм… Зараз вас нічого не хвилює, нічого не бентежить, ви звільняєтесь від усіх турбот… Вся ваша свідомість наповнюється спокоєм… (Пауза 1—1,5хв.) Коли ви захочете покинути будинок, штовхніть дерев’яні двері і вийдіть на вулицю. Як ви почуваєтесь тут? Насолодіться своїми відчуттями, повнотою життя. Ви пам’ятаєте дорогу, яка привела вас до храму тиші, щоб іноді повертатись сюди? Глибоко вдихніть та видихніть, розплющте очі та повертайтеся у реальність.
17. Надання рекомендацій. (5 хв.)
Ведучий. Намагайтеся уникати стресових для вас ситуацій. Спробуйте перенести увагу, візьміть собі за правило не приймати серйозних рішень, коли ви надто схвильовані. Не перебільшуйте небезпеку. Намагайтеся не «накручувати» себе домислюваннями, дофантазовуваннями. Вчіться розмежовувати справді небезпечну для вас ситуацію і ситуацію, яка є просто нелегкою. Якщо ви помилились, повелися необачно, не картайте себе за це. Краще проаналізуйте ситуацію, що склалася, і подумайте, що ви хочете змінити, як і коли. Будьте доброзичливими до оточення. Будьте терплячими. Вмійте вибачати, не допускайте, щоб роздратування переросло у важку образу, а образа — в ненависть, яка здатна знищити вас самих. Намагайтеся завжди бути зайнятими, якщо нецікавою, то принаймні необхідною справою для вас, сім’ї, учнів. Якщо у вас багато проблем, які створюють тривожний настрій — не впадайте у розпач. Беріть ваші стреси в свої сильні руки та використовуйте їх, мобілізуючи здатність для досягнення успіху.
Рекомендації:
Ніхто не застрахований від нещасних випадків, різних втрат, складних ситуацій. Але треба не обмежуватися переживаннями, не концентруватися на них, не поступатися депресії, а діяти, шукати вихід, пробувати все нові та нові варіанти.
Щоб зменшити ймовірність виникнення стресів необхідно:
• Правильно харчуватися: більше їсти натуральних продуктів: овочів, фруктів, зменшити споживання солі. Обов’язково снідати та впродовж дня харчуватися рівномірно.
• Бувати надворі, гуляти, сидіти в парку, бігати, зайнятись аеробікою.
• З’їсти морозиво — там є компонент, який покращує настрій.
• З’їсти банан: в ньому є сиротин — гормон щастя.
• Постійні вправи на релаксацію знижують напруження в стресових ситуаціях.
• Необхідно слухати спокійну музику.
• Робити те, що подобається. Хобі — те, що треба. Зцілення не в тому, що ви робите, а як ви до цього ставитесь.
• Аби запобігти розчаруванню, невдачам, не треба братися за непосильні завдання.
• Не зловживати кавою, алкоголем.
• Носити одяг бажано синього та зеленого кольорів — вони заспокоюють.
• Зі стресом можна впоратися, треба лише мати бажання та трохи вільного часу лише для себе.
• Постійно концентруватися на світлих сторонах життя та подіях — це збереже здоров’я і сприятиме успіху.
• Справжнє фізичне та психічне здоров’я полягає не в тому, щоб відповідати чиїмсь нормам та стандартам, а в тому, щоб прийти до згоди із самим собою.
18. Емоційна гімнастика.
Мета: надати можливість змінити вид діяльності, відпочити.
Хід вправи.

походити- як … (королева, однорічна дитина, лисиця, солдат, балерина, лев, горобець);
– посидіти як… (бджола на квітці, наїздник на коні, пасажир у «Мерседесі»);
– пострибати як… (кенгуру, кінь);
здивуватися;-
насупитись як … (осіння- хмара, розсерджений вчитель);
посміхнутися як … (весняне сонце, радісна дитина, кіт на сонечку).
19. Вправа «Як краще підготуватися до олімпіади?»
Учням необхідно самостійно виробити прийоми запам’ятовування.
Раціональні прийоми запам’ятовування
Мала мнемотехніка:
1) запам’ятовування перед сном, у стані розслаблення, або після сну, відпочинку;
2) «не за один раз»: значну роль відіграє повторення (через 2—3 дні);
3) чергувати сприйняття та відтворення;
4) сенсорна (почуттєва) опора — допоміжні прийоми:
• вузлики на пам’ять,
• підкреслення,
• асоціювання із предметами;
5) зумовлювання, воно може бути:
• ситуативним (учіть у тих самих умовах),
• ритмічним (учіть в тому самому темпі),
• емоційним (під музику);
6) емоційне налаштування на роботу (продуктивність пам’яті зростає);
7) вербалізація образів (проказування, порівняння).
Велика мнемотехніка:
1) версифікація (запам’ятовування у віршах);
2) кріптографування (перекодування);
3) виділення логічних структур (що головне, у чому суть);
4) відокремлення знання від незнання;
5) естетичне (гарне) запам’ятовується краще;
6) дидактичний прийом (вивчили розділ, придумали завдання).
Правила збереження знань:
• виділіть те, що потрібно запам’ятати;
• облиште сторонні думки, зосередьтеся на тому, що треба запам’ятати;
• виділіть в об’єктах головне і другорядне, знайдіть зв’язки між об’єктами, використайте мнемотехніку;
• у складному матеріалі обов’язково виділяйте значеннєві віхи;
• враховуйте свій тип пам’яті;
• систематично повторюйте та відтворюйте матеріал, який запам’ятали;
• не змішуйте пізнавання та відтворення;
• у разі виникнення утруднень згадайте обстановку навчання, просувайтеся від окремого факту до системи або від більш загальних знань, необхідних цієї миті.
Вправа 17. «Суперучень»
Кожна група одержує завдання: скласти портрет «суперучня», який успішно пройде будь-яку олімпіаду. Зробити це треба, дотримуючись двох умов:
1) кожна якість повинна належати комусь із членів групи;
2) у кожного учасника слід запозичити хоча б одну якість.
Портрети «суперучня» обговорюються. Узагальнення: олімпіадні риси групи вивішуються на дошці.
Вправа 18. Знайди свою зірку
Мета: можливість розслабитися, набратися оптимізму й упевненості в собі. Вправа проводиться під «космічну музику».
Психолог: Сядьте вільно та заплющте очі. Зробіть три глибоких вдихи й видихи… А тепер уявіть зоряне небо. Зорі великі та маленькі, яскраві та тьмяні. Для когось — це одна або кілька зірок, для інших — незліченна безліч яскравих крапок, які то віддаляються, то наближаються на відстань витягнутої руки. Подивіться уважно на зорі та виберіть найпрекраснішу з них. Можливо, вона схожа на вашу мрію дитинства, а можливо, вона вам нагадала про хвилини радості, щастя, удачі, натхнення?
Ще раз помилуйтеся на свою зірку та спробуйте до неї дотягнутися. Намагайтеся щосили! І ви обов’язково дістанете свою зірку. Зніміть її з неба й дбайливо покладіть перед собою, розгляньте ближче та постарайтеся запам’ятати, як вона виглядає, яке світло випромінює.
А тепер проведіть долонями по колінах униз до ступень ніг і солодко потягніться, розплющте очі, візьміть аркуш паперу, олівець і намалюйте свою зірку.
Виріжте та прикріпіть її на наше зоряне небо. І тепер зорі світитимуть вам завжди, випромінюючи добро, дружбу та підтримку. Вони поведуть вас дорогою знань і супроводжуватимуть на всіх іспитах і в житті.
Наприкінці вправи учні малюють, вирізують і приклеюють свої зірки на аркуш ватману, моделюючи зоряне небо.
19. Інформаційне повідомлення «Керівництво емоційним станом»
Не згадуйте провалів, думки про які самі собою лізуть в голову;
Пригадуйте саме успіх;
Пригадуйте відчуття впевненості в своїх силах;
Відчуття свободи, розкутості (незалежно від того, з чим це було пов’язано);
Важливо проникнутися почуттям власного везіння;
Не може бути, що вам немає що згадати.
20. Практична вправа.
Уявіть, що вам потрібно переконати вашого друга, що олімпіада – це лише олімпіада. Знайдіть слова для аргументованої критики панічних думок. Зробіть це за такою схемою:

Можливо, ці слова стануть дієвою формулою вашого оптимістичного конструктивного настрою у підготовці до олімпіади.
21. Вправа «Царівна Несміяна»
Один з гравців сідає в центрі кола, а інші намагаються розсмішити його. Цей гравець може умовно називатися «царівною Несмеяною». Виграє той, хто найдовше зміг потриматись і не засміятися. Для уникнення затягування гри бажано визначити максимальний час перебування в ролі «Несмеяни».
22. Інтелектуальна гра «Як поводитися впевнено?»
Учасники об’єднуються в 3 групи і визначають кроки до впевненості в собі. Тренер записує на ватмані вислови учнів.
Обговорення.
«П’ятнадцять кроків до впевненості в собі» (Ф. Зімбардо)
1. Зізнайтеся собі в своїх сильних та слабких якостях і відповідно сформулюйте свою мету.
2. Вирішіть, що для вас цінне, у що ви вірите, яким би хотіли бачити своє життя.
3. Докопайтеся до коріння, проаналізуйте своє минуле. Спробуйте зрозуміти і вибачити тих, хто змусив вас страждати, не допоміг, хоча й мав змогу. Вибачте собі самому свої помилки.
4. Почуття провини і сорому не допоможуть вам досягти успіху. Не дозволяйте собі віддаватися їм.
5. Шукайте причини своєї поведінки у фізичних, соціальних, економічних аспектах нинішньої ситуації, а не в недоліках власної особистості.
6. Не забувайте, що кожну подію можна оцінити по-різному.
7. Ніколи не говоріть про себе погано; особливо уникайте приписувати собі негативні риси.
8. Ваші дії можуть заслуговувати на різну оцінку; якщо вони піддаються конструктивній критиці, скористайтеся цим для свого блага, але не дозволяйте іншим критикувати вас як особистість.
9. Пам’ятайте, що інколи поразка – це удача; з неї ви можете зробити висновок, що ставили хибну мету, не варту зусиль.
10. Не миріться з людьми, заняттями і обставинами, які змушують вас відчувати свою неповноцінність.
11. Дозволяйте собі розслабитися, дослухатися до своїх думок, зайнятися тим, що вам до душі.
12. Вправляйтеся у спілкуванні; насолоджуйтеся відчуттям тієї енергії, якою обмінюються люди.
13. Не треба надто охороняти своє „Я” – воно значно міцніше і пластичніше, ніж вам здається. Нехай краще зазнає короткочасного емоційного удару, ніж опиниться в бездіяльності й ізоляції.
14. Поставте собі серйозну віддалену мету, на шляху до якої треба досягти меншої, проміжної. Тверезо зважте, які засоби потрібні для того, щоб досягти цієї мети.
15. Ви не пасивний об’єкт, на який звалюються неприємності, не травинка, на яку в будь-який час можуть наступити. Ви – вершина еволюційної піраміди, втілення надій своїх батьків, неповторна особистість.
23. Гра «Зіграй роль».
Подумки зіграти роль впевненого учасника олімпіади, який все знає, все вміє, зовсім не хвилюється.
Обговорення.
24. Практична вправа
Сформулюйте собі формулу побажання успіху на олімпіаді, запишіть його на аркуші паперу. Зробіть з нього літак та відправте своїм друзям. Нехай ці побажання здійсняться!