Автор: Самарська Марія

Діти, що живуть у психологічно хаотичних родинах, неминуче травмуються поєднанням надмірної, некерованої стимуляції та браком справжнього захисту й підтримки з боку осіб, що мають піклуватись про дитину. Як наслідок, відбуваються не лише серйозні викривлення психосексуального розвитку дитини, а й порушується розвиток базового почуття самості й здорової ідентичності, адекватного оцінювання реальності. В результаті насильства дитині завдають тяжких травм, які мають згубні наслідки для її подальшого фізичного та психічного здоров’я, до того ж хлопці страждають не менше за дівчат. Для суспільства це небезпечно тим, що діти, які були жертвами або свідками насильства в сім’ї, переносять цей негативний досвід до власного життя. Така сім’я виховує для суспільства потенційного агресора чи жертву – людину, яка вважає за норму, що інших можна принижувати, а, «за необхідності», й бити. Велику роль у розповсюдженні жорстокості до дітей відіграє необізнаність батьків або піклувальників щодо того, які заходи впливу неприпустимі по відношенню до дитини. Є досить багато дорослих, які не розуміють, що не кожне покарання йде на користь. Не менш значущим фактором є і низький рівень правової культури населення, недостатня обізнаність у нормах, стосовних охорони прав дитини та покарання осіб, які їх порушують. Наслідком жорстокого поводження та зловживання дітьми є не лише формування девіантних та делінквентних форм поведінки. Діти, постраждалі від жорстокості та зневаги, мають цілий набір специфічних психологічних рис, головною особливістю яких є амбівалентність (різнополюсність) як реакція на суперечливі вимоги батьків. Підлітки, які зазнали зловживань, не визнають батьків як значущих дорослих, вони поєднують в собі імпульсивність та довготерпіння, підозрілість з ірраціональної вірою в можливість покращання внутрішньосімейної ситуації. Вони відзначаються низькою самооцінкою, є емоційно залежними, відчувають самотність, ізольованість, страх перед майбутнім, впевненість у безперспективності, провину за інциденти насильства. В таких дітей не розвинуте уявлення про потреби власного «Я»,спостерігається сплутаність ідентичності, нечіткість самовизначення, конформність, схильність до прийняття ролей, нав’язуваних оточенням.  Діти, що живуть в умовах сімейного насильства, демонструють схильність до депресій, високий рівень піддання стресу, явні депресивні та/або істеричні симптоми; симптоми деперсоналізації та реактивних розладів. Вони часто пропускають шкільні заняття через нездужання психосоматичного характеру. Такі діти та підлітки відзначаються високим рівнем ризику алкоголізації та наркотизації, пределінкветною та делінквентною поведінкою, зухвалою сексуальною поведінкою, дромоманією (патологічною схильністю до мандрів).Найтиповішими наслідками насильства в сім’ї стають такі поведінкові прояви в дітей (і саме на них найчастіше скаржаться вчителі та батьки): бійки,конфлікти з оточенням, низька шкільна успішність; незвичайна замкненість. До емоційних проблем таких дітей можна віднести підвищену агресивність,переважно знижений настрій, високу тривожність та наявність страхів, нестійкість почуттєвої сфери, легке коливання емоцій та їхня надмірна сила, часто неадекватна ситуації (лють або  істеричні ридання у відповідь на незначні зовнішні подразники).

Частими наслідками насильства в сім’ї стають психоневрологічні розлади в дітей: безсоння, енурези та енкопрези (недержання калу), нервові тики тощо, а також соматичні захворювання як відповідь на стрес (це перш за все серцево-судинні розлади, порушення травлення, астма, алергії та шкірні захворювання). Ознаками скоєного над дитиною насильства та неналежного догляду можуть бути також недостатня вага; затримки у розвитку, анемія ,слабкий імунітет; тики, ссання пальців, розгойдування; недотримання правил особистою гігієни; одяг, що не відповідає погодним умовам та віку дитини; часті звернення до медичних закладів, все більша кількість ушкоджень; брак необхідного лікування; невідповідність ушкоджень поясненням, що їх дає дитина або її батьки чи піклувальники.

Дуже важливо розглядати наслідки насильства, пережитого дитиною, зважаючи на її вікові особливості. У різні періоди життя реакція на подібну психологічну травму може виявлятися по-різному. Найзвичайнішими симптомами залежно від віку є:

• для дітей у віці до 6 місяців – низька рухова активність, байдужість до навколишнього світу, нема реакції або надто слабка реакція на зовнішні стимули, не усміхається (або усмішка з’являється дуже рідко);
• для дітей у віці від 6 місяців до 1,5 року – страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослими (наприклад, коли доросла людина намагається взяти дитину на руки), постійна сторожкість без причин для неї, плаксивість, замкненість, постійний сум;
• для дітей 1,5–3 років – страхи, сплутаність почуттів, є порушення сну, втрата апетиту, агресія, страх перед чужими людьми, перед дорослими, схильність до сексуальних ігор, крайнощі у поведінці (від надмірної агресивності до повної байдужості);
• для дошкільників (3–6 років) – пасивна реакція на біль, примирення з ситуацією; тривога, боязкість, сплутаність почуттів, почуття провини, сорому, відрази, безпорадності, зіпсованості,болісна реакція

на критику; брехливість, схильність до крадіння та підпалів, жорстокість до тварин. Крім того, постерігаються форми поведінки, притаманні молодшому віку (енурез, ссаня пальців, утруднене мовлення тощо), а також негативізм, відчуження та агресія поряд з надмірною поступливістю. Слід також зазначити наявність сексуальних ігор та хворобливої мастурбації;

• для дітей молодшого шкільного віку – амбівалентні почуття стосовно дорослих, складності у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, зіпсованості, недовіри до світу; в поведінці відзначаються відчуження від людей, порушення сну, апетиту, агресивне поводження, відчуття «брудного тіла», мовчазність або несподівана говорючість, сексуальні дії з іншими дітьми;
• для дітей 9–13 років – те ж, що і для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб’єктивне почуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання йти туди після школи. У поведінці відзначаються ізоляція, маніпулювання іншими дітьми (в тому числі з метою одержання сексуального задоволення),суперечливе поводження, а також неадекватні харчові уподобання (недоїдки, листя, крейда, равлики, таргани, інші комахи тощо);
• для підлітків 13–18 років – відраза, сором, провина, недовіра, амбівалентні почуття стосовно дорослих, сексуальні порушення, несфорованість соціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. В поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання покинути власну домівку, агресивне поводження, запобігання тілесній й емоційній інтимності, непослідовність і суперечливість поводження.

Травматичний стрес вважається НОРМАЛЬНОЮ реакцією на НЕНОРМАЛЬНІ обставини (події, що виходять за рамки звичайного життєвого досвіду людини). Діти старшого дошкільного і молодшого шкільного віку відображають у грі все, що відбувається навколо. Гра для них – це можливість впоратися з ситуацією, яка вже трапилася чи відбувається зараз. Тому вони відображають у рольових іграх війну, переселення, переховування у бомбосховищах, гру у військових, медиків, волонтерів тощо. У таких випадках не треба хвилюватися (якщо це не загрожує здоров’ю та життю дитини). Це нормальна реакція дітей на незвичайні ситуації. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) виникає як відкладена та/або затяжна реакція на стресову подію чи ситуацію (короткочасну або тривалу) надзвичайно загрозливого чи катастрофічного характеру. За даними ВООЗ, близько 80% постраждалих в екстремальних ситуаціях людей, успішно справляються з травматичним стресом і тільки у 20 % прояви травматичного стресу трансформуються у посттравматичний стресовий розлад як хворобу, в якій проявляються фізіологічні та психологічні симптоми (див. таблицю).

Ознаки та симптоми посттравматичного стресового розладу у дітей

(за даними Американського національного центру з ПТСР)

За матеріалами http://llt.multycourse.com.ua/ua/page/15/50

Останній тиждень 2017 року в Шкільному клубі підприємництва “Олімп” Білозерської ЗОШ № 18 відбувалися бізнес-ігри, а саме – презентація найулюбленішої гри олімпійців Cashflow. Для учнів 8-11 класів випала можливість приєднатися до майбутніх підприємців та відкрити для себе світ захоплюючих бізнес-комбінацій, привабливих інвестицій. Адже, Cashflow збирає за столом самих підприємливих, найпередбачуваніших, наймудріших, вчить робити ставки, передбачати ризики, прораховувати ситуації на багато кроків вперед! Президент клубу Кирило Грицик й головний банкір Андрейцев Владислав гідно представили гостям всі можливості гри. ШКП “Олімп” має надію, що такими прекрасними заходами залучить до своїх лав ще не одного майбутнього підприємця.

З пропаганди здорового способу життя серед учнів в нашій школі проводиться багато різних заходів, серед яких і інформаційно-освітня  протиалкогольна програма “Сімейна розмова”, тренером якої є практичний психолог.  Цього навчального року робота проходить на базі 8-А класу. В останній день І семестру з учнями говорили про дружбу і справжніх друзів. І хоча це відбувалося на сьомому уроці, діти із задоволенням працювали у групах, відповідали на запитання анкети, пояснювали твердження, складали рецепти дружби… Головне – усі прийшли до висновку, що шкідливі звички не просто шкодять розвитку власної особистості, а й не сприяють появі нових друзів.

Робота за програмою “Сімейна розмова” безкоштовно забезпечена необхідними матеріалами: методичними посібниками для працівника психологічної служби, щоденниками для кожного учня, анкетами для вхідного/вихідного діагностування, інформаційними повідомленнями для батьків. Кожен з учасників програми отримав «Сімейний щоденник» для сімейної розмови – це своєрідний засіб профілактики від проблем, а також підказка для дитини «Що таке алкоголь і чому його не варто вживати в підлітковому віці?».  «Сімейний щоденник для сімейної розмови» – це «особистісний інструмент» батьків для побудови ефективного діалогу з власною дитиною. Восьмикласники пройшли вхідне опитування учнів-учасників на ПК в програмі MS Excel, розглянули теми «Дружба та дружні інтереси» та «Алкогольні напої – міфи та реальність».

1. Ніколи не поспішай робити категоричних висновків по першому враженню, особливо уникай негативних оцінок.

2. Пам’ятай про те, що всі люди різні, кожна людина унікальна і не повторна. У житті не варто відносити людину до якогось типу, класифікувати людей.

3. Ми часто ображаємося на людей або не задоволені ними, тому що вони не виправдовують наших очікувань, не містяться в ті рамки, які ми їм відвели. Але люди зовсім не зобов’язані бути такими, якими ми бажаємо їх уявляти.

4. Пам’ятай про те, що будь-яка людина по своїй суті має унікальну здатність до зміни.

5. Ніколи не плутай поведінку людини і її особистість. Оцінюючи вчинок людини, у жодному разі не вішай ярлик на її особистість.

6. Навчися ухвалювати будь-яку людину цілком, такою, якою вона є – з усіма її гідностями й недоліками.

7. Як говорив Дейл Карнегі, якщо прагнеш переробити людей, почни із себе – це й корисно і безпечно.

“Здоров’я – вид гармонії,
але його межі дуже широкі
й не у всіх однакові”

Великим щастям для людини вважається збереження здоров’я. Збереження здоров’я дитини, це першочергове завдання для родини та школи.

Існує багато визначень поняття здоров’я. Зокрема, Білля Райн – професор школи соціальної роботи Мак Гіллі університету (Канада) – пропонує концепцію поняття “здоров’я”, в основу якої покладено світогляд перших поселенців Канади, які сприймали життя, як колесо. Відповідно до цього світогляду, усе в життя має бути в гармонії, тобто кожна сфера життя має бути розвинута достатньою мірою – інтелектуальна, емоційна, фізична, соціальна, професійна, екологічна, психологічна.

Наші сучасні хлопчики та дівчатка, ті, для кого рухова активність є життєвою необхідністю та умовою для розвитку, рухаються недостатньо. Перехід з дитячого садка в школу супроводжується значним зниженням рухової активності дітей. “Руховий голод” і відсутність загартування знижують працездатність, пригнічують реактивність організму. Якщо невиправданий занадто ощадливий руховий режим триває роками, дитина прийде в життя непідготовленою, значно обмеженою у виборі професії.

За статистикою, до 24 годин на тиждень учні приділяють перегляду телепередач, старшокласники 85% денного часу вимушені проводити сидячи за робочим столом. Комп’ютерні ігри ще більше ускладнили порушення рухової активності дітей і підлітків.

Існуюча система фізичного виховання, коли діти займаються фізкультурою під час уроків фізкультури тричі на тиждень, дозволяє виробити ряд необхідних навиків, прищепити любов до спорту, однак не забезпечує необхідного рухового режиму. Уроки фізичної культури заповнюють дефіцит рухової активності лише на 21%.

У забезпеченні фізичного виховання дітей у сім’ї велику роль відіграють батьки. Саме вони є прикладом для своїх дітей у ставленні до фізичної культури. Прекрасна традиція: мати і батько самі вранці роблять ранкову зарядку й залучають до неї дітей, катаються разом з ними на лижах і велосипедах, беруть участь у походах і прогулянках.

Лише цілеспрямована робота школи та родинне виховання може забезпечити розуміння дитиною значення фізичного виховання. Навчально-виховний процес зумовлюється вагомим вкладом у зміцнення здоров’я підростаючого покоління та правильний фізичний розвиток, збільшення тривалості життя, формування в молоді найважливіших морально-вольових якостей, прищеплення відповідних санітарно-гігієнічних навичок, здійснення підготовки до участі в продуктивній праці.

Акції шкільного клубу з медіації та порозуміння “Позитивчик” (“Від серця до серця”, “Права дитини-інваліда”, “Даруємо тепло своїх долоней”) в 1-11-х класах отримали фінальний вираз у вигляді такої собі АЛЕЇ ДОБРА й ПОЗИТИВУ. На правому крилі ІІІ поверху відкрилася алея з дерев добра від кожного класу школи, на яких розміщені листочки-сердечки – найщиріші побажання людям із інвалідністю та й усім оточуючим від школярів ЗОШ № 18. Виставка класних наробок триває вже третій день і зацікавленість нею майже всіх учнів школи не згасає, адже вона адресується всім: дітям, батькам, вчителям! Нехай ці зерна добра проростають в серці кожного, хто навчається в нашій школі, хто живе в нашому прекрасному місті Білозерське, хто є громадянином України!

Половина людей здаються на шляху до своєї мети, тому що їм ніхто не сказав: «Я вірю в тебе, у тебе все вийде!»
Багато батьків, у яких є діти шкільного та дошкільного віку, стикаються з проблемою відсутності мотивації до навчання у дитини. Як же сформувати у школяра бажання вчитися? Як зробити так, щоб у нього не пропадав внутрішній стимул пізнавати нове, незалежно від того, скільки зусиль треба буде для цього докласти? Як сформувати мотивацію до навчання у школяра, який вважає, що вчитися в школі нудно?У цій статті спробую розкрити тему, що таке мотивація, чому відбувається її зниження і втрата у школярів, як формується і працює мотивація до навчання, і що ви можете зробити, щоб дитина почала відчувати задоволення від процесу навчання і підвищила успішність у школі.
Одна з основних проблем сучасної педагогіки – відсутність бажання та інтересу дітей вчитися, отримувати знання. В одних дітей мотивація у до навчального процесу зникає, не встигнувши з’явитися, в інших – з різних причин втрачається з часом. Чому це відбувається, хто винен і в чому причини давайте розберемося разом. В інтернеті, та й книжкових магазинах є велика різноманітність видань на цю тему, та й у кожного батька є своя думка з цього приводу. Однак питання залишається актуальним і донині в багатьох сім’ях.Деякі батьки пропонують ставити в приклад сьогоднішніх успішних людей, олігархів, лякають роботою двірником і вантажником, а хтось упевнений, що інтерес дитини до навчання залежить від вчителів і психологів, тим самим перекладаючи з себе відповідальність на плечі школи. Інші ж пропонують радикальні способи вирішення цього питання: карати за погані оцінки, позбавляти комп’ютера, планшетів, телефону, прогулянок, спілкування з друзями за кожну оцінку нижче 4, серед таких батьків зустрічаються і ті, хто вдається до старих перевірених методів, як ремінь і качалка.
Виправданість таких методів формування мотивації до навчання у школяра ми зараз розбирати не будемо. Думок багато, і як говоритися кожен має право на цю думку. Але мета даної статті запропонувати всім батькам поглянути на питання мотивації до навчання у школяра з інших сторін.
Мотивація з точки зору науки.
Для початку розберемо витоки походження терміна «мотивація». Походить це слово від англійського «move» – «рухати». Іншими словами, мотивація – це те, що рухає людиною, змушує її із завзятістю і наполегливістю виконувати те чи інше завдання і йти до поставленої мети. Мотивована людина легко досягає інтелектуальних, спортивних та творчих успіхів.
Мотивація до навчання запрограмована в нас від природи: отримане знання або заволодіння новим вмінням винагороджується виплеском гормонів щастя. Навчання можна навіть перетворити в одержимість, тому дуже важлива правильне дозування стимуляції. Якщо дитина не знає точно, чи зможе вона зробити завдання, і, тим не менш, справляється з роботою, ступінь відчуття успіху найвища. І, звичайно ж, мотивація до навчання у школяра стає дуже сильною. А от якщо очікуваної винагороди або похвали не відбувається або пред’являються підвищені вимоги, система підвищення мотивації за допомогою винагороди зникає. Те ж саме відбувається, якщо успіх стає чимось само собою зрозумілим. І в цьому випадку сформувати у школяра бажання вчитися буде практично неможливо.
Напевно, ви помічали це явище у своєї дитини: перший раз, зумівши правильно розкласти картинки, кубики або конструктор він був дуже гордий собою, а на четвертий – п’ятий раз, залишався, абсолютно спокійний. Це і є мотивація до навчання з наукової точки зору. І зароджується вона зовсім не в школі, а набагато раніше – ще в дитячому віці в домашніх умовах. Саме батьки розвивають в дитині бажання осягати нове і формують у нього бажання вчитися. Багато хто з нас при вихованні дітей вибирають різні способи посилення мотивації до пізнання. У кожного з цих способів в залежності від стилю виховання різні результати, в кожному з них є позитивні і негативні сторони але, найголовніше, це стимулює нас батьків до самовдосконалення протягом усього життя.
Підсумком формування мотивації до навчання є шкільна успішність. Але для багатьох школярів та їх батьків час, відведений для виконання домашніх завдань, стає щоденним випробуванням терпіння. Батькам доводиться багато разів закликати дитину сісти за уроки. Замість того щоб робити уроки, учень дивиться у вікно, малює маленьких чоловічків в зошиті або гризе олівець, або його неможливо відірвати від телевізора чи комп’ютера. Батьки втрачають терпіння, і – слово за слово – розгорається скандал. Дитина не отримує задоволення від навчання, перебуваючи під постійним тиском дорослих і, як наслідок, повністю втрачає інтерес і бажання вчитися. Батькам все складніше знаходити аргументи для посилення мотивації до навчання, адже в розумінні дитини з’являється впевненість: школа – це каторга. Подібне відбувається з багатьма дітьми, і справа тут не в нестачі здібностей.
Шкільні успіхи і невдачі – це не показник виключно розумового розвитку та здібностей школяра. Шкільна успішність, скоріше, це сума умінь, навичок, знань і бажання вчитися. Дитині, яка не зацікавлена у навчанні, дуже складно отримати знання та зуміти їх застосувати на практиці. Відсутність мотивації до навчання часто веде до стійкої неуспішності та інтелектуальної пасивності. Неуспішність, в свою чергу, веде до відхилень у поведінці.
Щорічно у більшості учнів прагнення до досягнень у навчанні та мотивація до навчання знижується. Причому якщо раніше в таку категорію дітей потрапляли, в основному, підлітки – у зв’язку з перехідним періодом – то тепер неухильно знижується мотивація до навчання навіть у малюків в початковій школі.
З чого все починається?
Помилка батьків №1.
Батьки вважають, що дитина готова до навчання в школі, тому, що вона багато знає для свого віку. Але інтелектуальна готовність – це не синонім готовності психологічної, яка визначається рівнем розвитку довільної поведінки, тобто умінням дитини підкорятися певним правилам і робити не те, що йому хочеться в даний момент, а то, що робити необхідно. Тут важливо розвивати у дитини вміння долати себе: привчати дитину робити не тільки те, що йому подобається, а й те, що не подобається, але необхідно. І це завдання ще дошкільного віку.
Помилка батьків №2.
Дитину рано віддають в школу. Не можна скидати з рахунків біологічне дозрівання (кістковий і зубний біологічний вік).Біологічно незрілу дитину краще в школу не віддавати, тому у неї ще не сформована рука. Перевірити чи сформована рука можна наступним чином: попросити дитину ставити крапки в клітини. У нормі дитина проставляє 70 точок за 1 хвилину. Якщо результат нижче, то цілком можливо, що рука ще не закостеніла. Що стосується зубів, до моменту вступу дитини до школи у нього повинні змінитися 4 передніх зуба: 2 внизу і 2 вгорі. Таким чином, біологічна неготовність дитини до школи веде, як правило, до важкої шкільної адаптації (дитина швидко втомлюється і не справляється), а це ймовірність того, що дитина починає тихо ненавидіти школу.
Помилка батьків №3.
Діти не відвідують дитячий садок. Відсутність контакту з однолітками веде до відсутності довільної поведінки, коли дитина змушена, щоб грати з іншими, дотримуватися правил, навіть, якщо йому не дуже хочеться, рахуватися з чужою думкою і бажанням, жити в колективі.
Помилка батьків №4.
Неблагополуччя в сім’ї: дитина, що звикла до високого емоційного негативного напруженням під час переживань з приводу своєї сім’ї, як правило, вже просто не реагує на проблеми з приводу навчання і відміток – у неї просто не вистачає на це енергії.
Помилка батьків №5.
Відсутність чіткої організації життя дитини, недотримання режиму дня, бездоглядність в побуті – діти, які організовані крім школи, тобто відвідують якісь цікаві для них заняття, як правило, незважаючи на навантаження, більш мотивовані до навчання.
Помилка батьків №6.
Порушення єдності вимог до дитини з боку батьків (завжди є лазівка для дитини щоб щось зробити не так, як треба, «зіштовхнути батьків лобами», поскаржитися бабусі і дідусеві на батьків)
Помилка батьків №7.
Неправильні методи виховання: придушення особистості, погрози, фізичні покарання або, навпаки, надмірна опіка.
Помилка батьків №8.
Завищені вимоги без урахування об’єктивних можливостей дитини; розсуд злого умислу, ліні, в той час, як можуть бути об’єктивні причини для цих проявів (соматичне стан, психологічні особливості, особливості розумового розвитку та ін.)
Помилка батьків №9.
«Вбивання» мотивації до навчання шляхом висміювання, некоректних висловлювань, порівняння з іншими дітьми, «загін» дитини в ситуацію неуспіху, невдачі та інше. Проектування своїх очікувань на доньку чи сина – це, напевно, найпоширеніша помилка батьків, не завжди навіть усвідомлювана.
Помилка батьків №10.
Батьки вірять у те, що діти повинні розділяти інтереси, які були у них в дитинстві, і часом не допускають навіть думки про те, що їх дитині це може бути зовсім не цікаво. Тиск батьків може бути тим сильніше, чим менше їм самим вдалося реалізуватися в цікавлять їх областях.
Формування спонукання до дії. Як це зробити на практиці?
Це означає не просто закласти в голову дитини готову мета і мотиви, а створити такі умови, таку обстановку, в яких йому самому захочеться вчитися.
1) З’ясувати, що є причиною низької мотивації: невміння вчитися або помилки виховного характеру.Дорослі часто говорять дітям про те, що «ти не будеш вчитися – станеш двірником».Така далека перспектива ніяк не впливає на мотивацію до навчання. Дитину цікавить найближча перспектива. Але йому важко, він не справляється. Труднощі у навчанні формують небажання вчитися у тих, кого батьки не привчили їх долати. Як правило, такі діти не люблять вчитися. Причиною відсутності мотивації може бути і минулий невдалий досвід (два рази не вийшло, третій раз не буду і намагатися). Батькам необхідно вчити дитину «не здаватися», а продовжувати прагнути до результату, вірити в себе і свої сили і тоді результат не змусить себе чекати.
2) Застосовувати відповідно до причини корекційні заходи: вчити дитину вчитися, якщо не сформовані навички навчальної діяльності та довільної поведінки, або і виправляти свої виховні помилки, а для початку їх необхідно просто побачити і зізнатися собі, що «я роблю щось не так ».
3) В процесі навчання, поки у дитини не сформована довільність поведінки, для дитини важливо, щоб батьки контролювали процес навчання і враховували індивідуальні особливості дитини: коли йому краще сісти за уроки, які уроки робити в першу чергу, коли робити паузи та інше. Взагалі-то вище сказане найбільше підходить для періоду початкової школи, а ще конкретніше для першого класу. Але, якщо і в середній школі дитина не сформувала у себе навички навчальної діяльності, то важливо повернутися до першого класу і пройти знову весь шлях формування навчальних навичок, просто це виявиться швидше, ніж у першому класі. Іноді дитина не вміє працювати з текстом – вчіть виділяти головну думку, переказувати. Іноді дитина не може сісти за уроки вчасно – привчайте до самоконтролю.
4) Важливо створювати для дитини зону розвитку, а не робити за дитину те, що він може (хоча і з труднощами) зробити сам. Наприклад, не треба показувати, як вирішувати задачу, вирішуючи її замість дитини, а краще створити таку ситуацію, коли хоча б частину завдання дитина робить сама. «Ти старався, молодець. Але ти допустив дві помилки. Знайди їх ». Процес більш тривалий, але більш правильний. При цьому, найчастіше така дитина (замість якого завдання виконують батьки) щосили маніпулює батьками, а батьки і не підозрюють про це. («Мама, тільки ти можеш так дохідливо мені пояснити і показати, як вирішувати таке завдання, ніхто інший не може, навіть вчителька» – маніпуляція чистої води).
5) Дуже важливий момент – оцінювання зробленої роботи батьками і вчителем. Батьки можуть оцінити роботу «Молодець, добре!» (Порівнюючи сьогоднішні результати дитини з вчорашніми), а вчитель, порівнявши результати дитини з класом, оцінить це як «погано». Для уникнення таких випадків, важливо мати постійний контакт зі школою і цікавитися вимогами, що пред’являються до учнів. В іншому випадку у свідомості дитини створюється образ ворога – вчителя (батьки хороші – хвалять, вчитель поганий – лає). А це породжує огиду до школи, небажання вчитися.
6) Згідно з результатами досліджень, мотивація успіху (і як наслідок, висока навчальна мотивація) формується у дітей в тих сім’ях, де їм надавали допомогу при підвищенні вимог, ставилися до них з теплотою, любов’ю і розумінням. А в тих сім’ях, де був присутній жорсткий нагляд або байдужість, у дитини формувався не мотив досягнення успіху, а мотив уникнення невдачі, що прямо веде до низької навчальної мотивації.
7) Дуже важливим моментом у навчальній мотивації є адекватна самооцінка дитини. Діти з заниженою самооцінкою недооцінюють свої можливості і знижують навчальну мотивацію, діти із завищеною самооцінкою адекватно не бачать межі своїх здібностей, не звикли бачити і визнавати своїх помилок. Тому, дуже важливо – адекватність самооцінки дитини щодо навчального процесу, в тому числі. Важливо пам’ятати, що в житті є багато значимого, крім академічної успішності – можна прожити з середніми знаннями і бути особистістю. Куди гірше, коли немає позитивного самосприйняття – самооцінка занижена, немає почуття впевненості в собі, поваги до себе як до особистості – спробуйте з таким багажем вижити і добитися життєвого успіху.
8) Важливо заохочувати дитину за гарне навчання. Матеріальне заохочення (гроші за гарні оцінки) часто призводить до досягнення цілі будь якими способами. Хоча для американців платити за навчання – явище цілком нормальне, звичне і часто використовується. Але це палиця з двома кінцями: де гарантія, що через якийсь час дитина буде брати в руки книги тільки за гроші. Тому питання матеріального заохочення дітей за гарне навчання – це те питання, яке кожен батько повинен вирішити для себе самостійно. А ось заохочувати дітей за гарне навчання спільними походами (в цирк, на каток, в боулінг ) цілком прийнятно, крім того попутно батьками вирішується ще одне важливе завдання: цікаве спілкування зі своєю дитиною, задоволення потреби дитини бути частиною сімейної системи .
9) У справі підвищення інтересу дитини до навчального процесу дуже важливий контакт з дитиною і довірча атмосфера. Важливо пояснити дитині, що процес формування вміння вчитися процес тривалий, але необхідний. Для підлітка важливо «Не пиляти», не карати, чи не обіцяти нагород. Потрібен контроль – допомога, а не контроль-тиск. Для підлітка важливо піднімати тему професійного визначення.
10) Не очікуйте негайних успіхів – зніміть з цього приводу «рожеві окуляри». Можуть бути падіння, «топтання» на місці. Але якщо ви будете послідовно і систематично працювати над питанням підвищення навчальної мотивації своєї дитини, то неодмінно буде зліт.
Ця стаття є яскравим прикладом того на скільки важлива є мотивація у житті дитини, і як вона потім впливає на все подальше життя. І яку важливу роль відіграють саме батьки у вихованні саме цієї якості. Тож все в наших руках.