Категорія: Ритм школи

Шановні батьки! Дбайте про безпеку своїх дітей, дотримуючись правил безпечної поведінки в побуті. Виховуйте у дітей навички культури безпечної поведінки, демонструючи на власному прикладі обережність у поводженні з вогнем, газом, водою, побутовою хімією, ліками. Виділіть декілька хвилин на відверту розмову з дітьми. Пам’ятайте, ці хвилини вимірюються ціною життя. А щоб неждана мить не стала початком великої біди – потрібно давати дітям чіткі знання і вміння, як діяти в тій чи іншій ситуації. Пам’ятайте, що життя ваших дітей залежить лише від вас самих!

Аналізуючи причини нещасних випадків, дуже прикро усвідомлювати те, що більшості нещасних випадків можна було б запобігти. Профілактична робота буде ефективною, коли в цьому будуть брати участь батьки та громадськість.

Причини запобігання травматизму побутового різноманітні, але головним з них є постійна турбота дорослих про безпеку дітей вдома. Особливо при поводженні з вогнем і небезпечними приладами. Старші систематично повинні виховувати в дітях обачливість і обережість. Потрібно застерігати дітей від пустощів на балконах, драбинах, деревах. Разом з тим батьки ні в якому разі не повинні забороняти дітям гратися в рухливі ігри, сковувати їх безперервними заборонами та обмеженнями. Все потрібно робити помірковано, щоб не образити і не принизити дитину. Інакше дитина може вирости боягузом й безініціативним, або зробить все навпаки. Не можна залякувати дитину, буде правильніше, коли ви час-від-часу будете розповідати про різні нещасні випадки та можливі наслідки і шляхи іх попердження. З молодшими школярами, дошкільниками треба бути постійно на сторожі, усувати з їхнього шляху небезпечні предмети, старшим дітям треба постійно пояснювати небезпеку, яку таять всобі необдумані вчинки, доводити помилковість порочних уявлень про героїзм. Допоможуть батьками в цьому вдало підібрана література, кінофільми, телепередачі. Шкільний травматизм діти дістають на уроках фізкультури, під час перерв, у класах, коридорах. При будь-яких видах дитячого травматизму дорослим необхідно дотримуватися двох основних принципів: чітко налагоджена організація трудового процесу і високоорганізована освітньо-виховна робота.

Як Ви важаєте, що ми, дорослі, можемо зробити для того, щоб наші діти не зазнали нещасних випадків?

В Україні нещасні випадки посідають третє місце серед основних причин смерті. У країні щороку зазнають ушкодження здоров’я приблизно 2 млн. людей, смертельно травмується більше 70 тис. осіб, або близько 200 осіб щодня, що майже удвічі перевищує аналогічні показники у розвинених країнах світу. Близько 99 відсотків усіх померлих від нещасних випадків загинуло у побуті. За останні п’ять років від нещасних випадків невиробничого характеру в Україні загинуло 363 745 осіб, з них – 9 488 дітей віком до 14 років.

З метою координації і впорядкування діяльності навчальних закладів, органів управління освітою і наукою з питання профілактики травматизму Міністерством освіти і науки України розроблено і затверджено “Заходи щодо профілактики травматизму невиробничого характеру”, “Галузеву програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в навчальних закладах, установах, підприємствах Міністерства освіти і науки України “. Реалізується Державна програма запобігання дитячої бездоглядності та інші.

Відповідно до Закону України “Про охорону праці” Міністерством розроблено та затверджено “Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти”, “Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах”.

Сподіваємось, що подані нижче поради допоможуть вам і вашим дітям уникнути травматизму під час канікул.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНОГО ТРАВМАТИЗМУ  СЕРЕД ДІТЕЙ

 Шановні батьки!

 Швидке збільшення інтенсивності руху висуває серйозне завдання – забезпечення безпеки руху пішоходів.

У попередженні дорожньо-транспортного травматизму важливу роль відіграє робота дорослих з роз’яснення дошкільникам правил дорожнього руху і прищеплення навичок дисциплінованості на вулицях і дорогах. Щоб не допустити лиха на дорозі, вам необхідно:

– не подавати дітям негативного прикладу, порушуючи правила дорожнього руху;

– не чіплятися на підніжку транспорту і не стрибати на ходу, щоб своїм прикладом не заохотити дітей;

– вчити переходити вулицю на зелене світло світлофора, користуватись підземним переходом;

– на власному прикладі вчити користуватись нерегульованим пішохідним переходом;

– при перетині вулиці нерегульованим пішохідним переходом радити дітям йти в загальній масі пішоходів, бо дитина сама ще не завжди здатна оцінити дорожню ситуацію;

– не дозволяти дітям з’являтися зненацька перед транспортними засобами;

– вчити дітей правильно обходити транспорт на зупинках (трамвай – спереду, тролейбус, автомобіль та автобус – позаду);

– не дозволяти дітям самостійно користуватися громадським транспортом;

– не допускати ігор дітей на проїжджій частині дороги;

– не дозволяти дітям грати з м’ячем, кататися не велосипеді, ковзанах, роликах, лижах, санчатах на проїжджій частині дороги та поблизу від неї.

Телефон виклику міліції – «102».

Сподіваємося, що ви прислухаєтесь до цих порад!

                                           ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ ДІТЕЙ

 Шановні батьки!

Життя потребує від наших дітей вміння орієнтуватись і знаходити вихід з непередбачених ситуацій. Чим менше у дитини знань, тим більше небезпеки з боку оточуючого середовища.

 Щоб вберегти дитину від біди, треба пам’ятати та дотримуватись наступних правил:

– не залишати дітей молодшого шкільного та дошкільного віку самих, навіть на короткий час;

– вчити дитину користуватися дверним вічком;

– не дозволяти відчиняти двері незнайомим людям, навіть одягненим у міліцейську форму;

– знати номери телефонів для виклику служб 101, 102, 103, 104;

– забороняти підбирати на вулиці незнайомі предмети – вони можуть бути небезпечними;

– забороняти бавитися ріжучими, гострими та вибухонебезпечними предметами;

– не дозволяти дошкільникам користуватися ліфтом без супроводу дорослого родича;

– запобігати формуванню в дитині жорстокого ставлення до тварин;

– не дозволяти дражнити тварин;

– обережно поводитися з електроприлади за відсутності дорослих;

– не дозволяти виходити на балкон, відчиняти вікна;

– не дозволяти визирати у відчинене вікно;

– вчити дітей звертатися по допомогу до відповідних органів;

–гратися на недобудівлях, небезпечних місцях.

Проявляйте витримку і навчайте дітей берегти своє життя та здоров’я!

 ПРОФІЛАКТИКА ІНФЕКЦІЙНИХ ТА КИШКОВИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ДІТЕЙ

Шановні батьки!

 Щоб захистити дитину від отруєнь, кишкових та інфекційних хвороб необхідно дотримуватись наступних санітарно-гігієнічних правил:

– утримувати дитину в чистоті, до дитячого садка, в школу приводити в охайному одязі;

– мити руки після повернення додому з вулиці, після туалету, перед їжею;

– овочі та фрукти мити під проточною водою та ошпарювати кропом;

– пити тільки переварену або бутильовану воду;

– у жодному випадку не годувати дитину грибами, сушеною чи в’яленою рибою, а також  м’ясними, рибними та молочними стравами, які зберігалися неналежним чином або мають прострочений термін вживання;

– не дозволяйте їсти дитині на вулиці (навіть фрукти чи цукерки);

– не купуйте продукти, що продаються у вуличних торгівців;

– під час поширення інфекцій якомога рідше перебувати з дитиною в публічних місцях;

– уникати контакту з людьми з підозрою на інфекційні захворювання;

– при підозрі на захворювання негайно викликати лікаря та сповістити медичну сестру навчального закладу;

– не займатися самолікуванням.

Шановні батьки, радимо своєчасно проводити профілактичні щеплення від дитячих інфекцій.

Швидка медична допомога – «103».

Дитячий травматизм: як уберегти дитину?

Дитячий травматизм здається неминучим злом, особливо в літній період – на канікулах важко контролювати дитину і захищати її від небезпек. Насправді, більшості травм і небезпечних ситуацій можна уникнути. І профілактика дитячого травматизму природно, лягає на плечі батьків і вихователів.Дитячий травматизм поширений куди більше, ніж травматизм дорослих, і це не дивно. Діти дуже допитливі, намагаються активно пізнавати навколишній світ. Але при цьому життєвих навичок у них ще мало, і вони не завжди уміють оцінити небезпеку ситуації. Тому дитячі травми, на жаль, не рідкість.

Дитячий травматизм умовно можна розділити на п’ять типів залежно від місця, де дитина може отримати травму:
– побутовий (травми, які виникають удома, у дворі, в дитячому саду);
– вуличний (в першу чергу транспортний, але також і не пов’язаний з транспортом);
– шкільний (або в дитячому садочку);
– спортивний;
– інший.

Побутовий травматизм – найпоширеніший, і причина його в більшості випадків – неуважність батьків, які не лише залишають дитину без нагляду, але і залишають в доступних місцях небезпечні для дитини предмети, не закривають вікна і тому подібне.

Існує і інша класифікація дитячого травматизму – вікова. У дітей кожного віку – свої особливості розвитку і поведінки, які і обумовлюють найбільш поширені типи травм. Так, в грудному віці (до року) дитячий травматизм найчастіше пов’язаний з заковтуванням сторонніх предметів. Дитина намагається пізнавати світ єдиним доступним йому способом – він чіпає руками предмети, що знаходяться в безпосередній близькості, і намагається тягнути їх в рот.

У віці від року до трьох дитина вчиться ходити і стає дуже рухливою. Тому до травм від заковтуваних предметів додаються травми, пов’язані з падіннями (удари, переломи)травми від гострих предметів, опіки, поразки струмом.
Після трьох років допитливість росте, навколишній світ дитини більше не обмежується квартирою, тому вірогідність отримати травму збільшується. Потім дитина йде в школу, і батьки вже не можуть контролювати його так, як раніше. Додається шкільний і спортивний дитячий травматизм. Сплеск травматизму часто доводиться на підлітковий вік: в цей час дитячий травматизм обумовлений не лише цікавістю і невмінням оцінити небезпеку, але ще і бажанням покрасуватися перед ровесниками, бути не гірше, ніж інші, і безрозсудною сміливістю.

Профілактика дитячого травматизму

Звичайно, повністю викоренити дитячий травматизм неможливо – від нещасного випадку, на жаль, не застрахований ніхто. Але завдання батьків – максимально забезпечити свою дитину. Адже більшість травм відбуваються саме з вини батьків – не доглядали та не роз’яснювали… Способи профілактики дитячого травматизму залежать від віку дитини. У грудному віці, наприклад, особливо важливий постійний нагляд. Звичайно, важко устежити за дитиною 24 години в добу, 7 днів в тиждень, але чим молодше дитина, тим важливіше не випускати його з виду.

Дитячий травматизм в дитячому віці цілком і повністю на совісті батьків. Немовля ще не знає, що таке “небезпечно”, і пояснити йому це не можна. Отже, якщо малюк проковтнув гудзик або – не дай Бог! – випав з коляски, що стояла на балконі, винні батьки. Дитина росте, починає ходити, гуляти з вами на вулиці, так що тепер ваше завдання – МАКСИМАЛЬНО ЗАХИСТИТИ його від травмобезпечних предметів.
Удома – заховати від нього крихкі і гострі предмети, сірники, нагрівальні електроприлади, хімікати (чистячі засоби, фарби, лаки і ін.). Розетки закриваються спеціальними заглушками. Треба закривати вікна (чи хоч би забезпечити їх міцними сітками) і не підпускати дитину до плити і іншої небезпечної побутової техніки. Крім того, в цьому віці треба вже учити дитину самостійно визначати міру небезпеки.Розкажіть їй, що сірниками і праскою можна обпектися, ножем – порізатися, а окропом – обваритися. У цьому віці діти вже цілком здатні сприймати аргументацію, і краще нехай він дізнається про небезпеку з ваших слів, чим на власному досвіді. Тільки розповідайте спокійно, НЕ ПОТРІБНО ЗАЛЯКУВАТИ ДИТИНУ!!!

Чим старшою стає дитина, тим більш важливим стає ПОЯСНЕННЯ ПРАВИЛ техніки безпеки!!! Коли дитина йде в школу, батьки часто перекладають відповідальність за дитячий травматизм на класних керівників, учителів фізкультури, праці і ОБЖЗД. Так, під час уроків учителі несуть відповідальність за дитину, але БАТЬКИ САМІ ПОВИННІ ОЗНАЙОМИТИ свою дитину з правилами дорожнього руху і іншими правилами безпеки!!! Врешті-решт, учитель відповідає за цілий клас, дуже важко устежити за 25-35 дітьми. У вас же тільки одна дитина – і у ваших силах зробити так, щоб вона не намагалася вибігти на проїжджу частину або викинути ще що-небудь небезпечне. Дитячий травматизм – серйозна проблема, але якщо батьки стежитимуть за своєю дитиною і навчать його правилам безпеки, багатьох травм вдасться уникнути.

Однією з найактуальніших проблем сьогодення є зростання злочинності, наркоманії, просліджується тенденція до росту числа дітей з поведінкою, що відхиляється від норми. Найважливішим завданням, що стоїть на сучасному етапі перед школою, є вирішення проблеми організації ефективної роботи з профілактики поведінки школярів, що відхиляється від норми.

Девіантна (від англ. – “відхилення”) поведінка – це загальна назва для різних порушень правил поведінки, що використовується в зарубіжній літературі. Девіантною зазвичай називають поведінку школярів, викликану неспецифічними (тобто не природженими) чинниками. Сюди відносяться звичайні дитячі пустощі, порушення дисципліни, іноді хуліганські вчинки, властиві дитячому віку. Вони найчастіше за все обумовлені ситуацією і дитячою готовністю їх зробити, а не внутрішніми причинами, психічними розладами.

Девіантна поведінка – звичайні труднощі розвитку дитини. У всіх випадках відзначається наростання емоційної напруженості. Воно характеризується виходом за нормальні межі почуттів, емоцій, переживань дітей. Напруженість веде до втрати почуття реальності, зниження самоконтролю, нездатності правильно оцінювати свою поведінку. Під впливом емоцій дитина, як і дорослий, перестає контролювати свої вчинки, здатна на безрозсудні дії. Їй нічого не варто нагрубити, вдарити, щось зламати. Таким чином, девіантна поведінка – це зміна реакції дитини на неприйняту для неї ситуацію.

Девіантна поведінка – майже завжди результат неправильного виховання. Неправильне виховання – це і виховання недостатнє, і виховання надмірне. Його характеризують два основні стилі: тепличної опіки та холодного знехтування. При нормальному, зваженому, збалансованому вихованні, яке спирається на індивідуальність дитини, відхилень немає і формуються нормальні люди.

Аномальна поведінка – відповідна реакція дитини на ситуацію, яка не відповідає його поглядам, оцінкам, поняттям. Зазвичай ця реакція має хворобливий характер. Якщо вона сильно зачіпає почуття дитини і викликає закріплення у свідомості, то девіантна поведінка стає нормою і переходить в розлад.

Розлад – набута форма поведінки. Вона не пов’язана ні з спадковістю, ні з органічними порушеннями. В основі його зазвичай лежать видимі причини і наслідки. Зазвичай спочатку виникає ситуація, не прийнятна для дитини, що створює для нього певні труднощі і яка веде до переживань, образ, обмеження самолюбства. Вона є стимулом, який запускає механізм. Коли стимул досягає критичного порогу, то виникає відповідна реакція, за допомогою якої дитина намагається зняти, скинути тяжкі для нього переживання.

Природна реакція у кожної дитини своя. Вона обумовлена розумінням ситуації (минулим досвідом), складністю самої ситуації, особливостями дитячого характеру та темпераменту, знанням виходу із ситуації, звичними формами реагування. У дітей характери різні, різна манера їх прояви, що й призводить до природних розбіжностей і навіть конфліктів. І для того щоб дитина стала особистістю, віна повинна навчитися самостійно та обдумано долати виникаючі перешкоди. Якщо таких перешкод занадто багато, то дитина починає їх обходити, шукати способи позбутися від занадто обтяжливих обов’язків. Тут і зароджується поведінка, що відхиляється, вірніше, що відхиляється – для дорослих, але природне для дитини у виниклій ситуації.

Сьогодні все частіше висловлюється думка, що дитині необхідна майже не обмежена свобода в його розвитку. Не свободу потрібно надавати дитині, а правильно керувати його вихованням. Потрібно усувати зайві перешкоди, що заважають недосвідченій дитині адаптуватися до життя. У які ж складні ситуації потрапляє дитина, що особливо травмує її? Це перш за все образи, часто повторювані, що ображають самолюбство, глузування над її батьками та близькими, над ним самим, неприйняття в гру або компанію, конфліктна ситуація в сім’ї (батьки зайняті з’ясуванням відносин і не звертають уваги, що дитина на це дуже болісно реагує), всі випадки депривації і багато інших причин. На жаль, вони не можуть бути усунені тільки шкільної корекцією.

Девіантна поведінка небезпечна не порушеннями дисципліни. Навіть самі значні порушення порядку можна пережити. Справа в наслідках. Поведінка, що відхиляється дуже істотно впливає на формування характеру, який визначає все майбутнє життя людини. Якщо така поведінка вчасно не зупинити і не підправити, то суспільство отримає неврівноваженого, морально незрілого, схильного до різних впливів громадянина. Ось чому корекція поведінки не благе побажання, а життєва необхідність, до якої потрібно підходити з усією серйозністю і відповідальністю.

До 12 років особливо інтенсивно йде становлення духовного, соціального і тілесного в людині. У цей період відбувається відбиток у собі внутрішнього образу дій і зовнішньої поведінки дорослих людей. Як надходять дорослі – так і дитина. Те, що в житті дорослої людини є найбільш значущим, у дитини закарбовується перш за все. Дитина бачить дорослого не так, як ми. Внутрішню сутність іншої людини вона відчуває інтуїтивно, а зовнішність сприймає безпосередньо.

Який характер, які звички та нахили закладені в дитинстві, з тим і піде людина по життю. В основі корекційного виховання метою являється формування звички до правильної поведінки, тобто такої звички, коли дитина вже не може вчинити інакше, коли правильна поведінка стає його потребою.

Найбільш очевидною є характеристика поведінки, що відхиляється за рівнями і змістом. Порушення – від слабких, майже непомітних, не виходять з норми, до сильних, що межують з серйозними порушеннями – легко розрізняє кожен вчитель. За ступенем соціальної небезпеки, а також залежно від вікових особливостей дітей девіантна поведінка підрозділяється на наступні рівні.

Непослух – найбільш поширена в дошкільному і молодшому віці форма опору вимогам, прохання, радам педагогів і батьків, моральним нормам суспільної поведінки. Може виступати у формі пустощів, проступку.

Витівка – короткий, епізодичний відрізок поведінки дитини, в якому яскраво виявляється його активність, ініціатива, винахідливість. Особливістю пустощі є її позитивний тон, переживання величезного задоволення від зробленого і обов’язково добре ставлення до оточуючих.

Пустощі теж являє собою епізод у поведінці дитини. І в ньому проявляються вигадка, ініціатива, активність. Однак на відміну від пустощі бешкетник вже свідомо порушує встановлені правила, навмисне вчиняє дії, що шкодять одноліткові або старшим. Мета пустощів – дошкулити, помститися або отримати вигоду для себе.

Провина – це вже соціально небезпечне явище. Основна відмінність проступку від пустощів у його повторюваності і завчасної продуманості. Якщо дитина повторює проступки неодноразово, є всі підстави говорити про створених у нього негативних рисах характеру. Найчастіше проступки пояснюють віковими особливостями, невмінням дитини довільно пригнічувати свої миттєві бажання та свідомо керувати поведінкою.

Дитячий негативізм (від лат. – Заперечую) проявляється як невмотивований та нерозумний опір дитини у результаті впливу на нього оточуючих людей. Буває активним і пасивним. Пасивний – це один з видів упертості, що виражається у відмові від виконання необхідного дії. Активний – коли дитина вчиняє дії, протилежні тим, які від нього очікуються.

За тривалістю прояви негативізм буває стійким та епізодичним. Перший триває довго, а другий проявляється лише часом.

У літературі виділяють різні типи важковиховуваних:

Виготський Л. С. (1987р.) виділив такі типи важких:

• безпритульні діти;
• важкі в масовій школі;
• діти з патологією органів почуттів;
• обдаровані діти.

Войтко В. І. (1970 р.):

• діти, що мають відхилення від прийнятих моральних норм поведінки;
• діти з протиправною поведінкою;
• діти з патологічними відхиленнями від норми поведінки.

Ц. П. Короленко і Т. Л. Донських ділять всі поведінкові девіації на дві великі групи: нестандартна та деструктивна поведінка. Нестандартна поведінка може мати форму нового мислення, нових ідей, а також дій, що виходять за рамки соціальних стереотипів поведінки.

Подібна форма передбачає активність, хоча й виходить за рамки прийнятих норм у конкретних історичних умовах, але грає позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства. Прикладом нестандартної поведінки може бути діяльність новаторів, революціонерів, опозиціонерів, першовідкривачів в якій-небудь сфері знання. Ця група не може бути визнана з поведінкою, що відхиляється в строгому сенсі.

Типологія деструктивної поведінки вибудовувається відповідно до її цілей. В одному випадку це зовнішньодеструктівні цілі, спрямовані на порушення соціальних норм (правових, морально-етичних, культурних) і відповідно зовнішньодеструктівну поведінку. У другому випадку – внутрішньодеструктивні цілі, спрямовані на дезінтеграцію самої особистості, її регрес, і відповідно внутрішньодеструктивну поведінку. 

Зовнішньодеструктивна поведінка, у свою чергу, ділиться на адиктивну і антисоціальну. Адиктивна поведінка передбачає використання якихось речовин або специфічної активності з метою відходу від реальності та отримання бажаних емоцій. Антисоціальна поведінка полягає в діях, що порушують існуючі закони і права інших людей у формі протиправного, асоціальної, аморальної поведінки.

У групі внутрішньодеструктивної поведінки Ц. П. Короленко і Т. А. Донських виділяють: суїцидну, конформістичну, нарциссичну, фанатичну і аутичну поведінку.

Суїцидна поведінка характеризується підвищеним ризиком самогубства.

Конформистична поведінка – поводження, позбавлене індивідуальності, орієнтоване виключно на зовнішні авторитети.

Нарциссична – управляється почуттям власної грандіозності.

Фанатична – виступає у формі сліпої прихильності до якої-небудь ідеї, поглядам.

Аутична – проявляється у вигляді безпосередньої відгородженості від людей і навколишньої дійсності, заглибленості у світ власних фантазій.

Всі перелічені форми деструктивної поведінки відповідають, на думку вчених, таким критеріям девіантності, як погіршення якості життя, зниження критичності до своєї поведінки, когнітивні викривлення (сприйняття і розуміння того, що відбувається), зниження самооцінки та емоційні порушення. Нарешті, вони з великою ймовірністю призводять до стану соціальної дезадаптації особистості аж до повної її ізоляції.

У психологічній літературі можна зустріти й інші підходи до класифікації видів поводження, щодо відхилень особистості.

У відповідності з перерахованими критеріями виділимо три основні групи відхилень: антисоціальна (делінквентна) поведінка, асоціальна (аморальна) поведінка, аутодеструктивна (саморуйнівна) поведінка.

Антисоціальна поведінка – це поведінка, що суперечить правовим нормам, загрозливе соціальному порядку і добробуту оточуючих людей. Воно включає будь-які дії чи бездіяльність, заборонені законодавством.

У дорослих людей (старше 18 років) делінквентна поведінка проявляється переважно у формі правопорушень, що тягнуть за собою кримінальну або цивільну відповідальність і відповідне покарання. У підлітків (від 13 років) переважають такі види делінквентної поведінки: хуліганство, крадіжки, пограбування, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками. У дитячому віці (від 5 до 12 років) найбільш поширені такі форми, як насильство по відношенню до молодших дітей або одноліткам, жорстоке поводження з тваринами, злодійство, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали.

Асоціальна поведінка – це поведінка, що уникає виконання морально-етичних норм, безпосередньо загрожує благополуччю міжособистісних відносин. Воно може виявлятися як агресивна поведінка, сексуальні девіації (безладні статеві зв’язки, проституція, спокушання, вуайєризм, ексгібіціонізм і ін), залученість в азартні ігри на гроші, бродяжництво.

У підлітковому віці найбільш поширені втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули або відмова від навчання, брехня, агресивна поведінка, проміскуїтет (безладні статеві зв’язки), графіті (настінні малюнки і написи непристойного характеру), субкультуральні девіації (сленг, шрамування, татуювання).

У дітей частіше зустрічаються бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, лихослів’я, брехня, крадіжка, вимагання (жебрацтво). Межа асоціальної поведінки особливо мінлива, оскільки вона більш за інших поведінкових девіацій знаходиться під впливом культури та часу.

Аутодеструктивні (саморуйнівна поведінка) – це поведінка, що відхиляється від медичних і психологічних норм, що загрожує цілісності та розвитку самої особистості. Саморуйнівна поведінка у сучасному світі виступає у наступних основних формах: суїцидальна поведінка, харчова залежність, хімічна залежність (зловживання психоактивними речовинами), фанатична поведінка (наприклад, залученість в деструктивно-релігійний культ), аутична поведінка, віктимна поведінка (поведінка жертви), діяльність з вираженим ризиком для життя (екстремальні види спорту, істотне перевищення швидкості при їзді на автомобілі та ін.)

Специфікою аутодеструктивної поведінки (аналогічно попереднім формам) у підлітковому віці є її опосередкованість груповими цінностями. Група, до якої включений підліток, може породжувати такі форми аутодеструкціі: наркозалежна поведінка, самопорези, комп’ютерна залежність, харчові адикції, рідше – суїцидальна поведінка.

У дитячому віці мають місце куріння і токсикоманія, але в цілому для даного вікового періоду аутодеструкція малохарактерна.

Ми бачимо, що різні види поведінки, як відхилення особистості розташовуються на єдиній осі “деструктивна поведінка”, з двома протилежними напрямками – на себе або на інших.

По спрямованості та ступеню вираженості деструктивності можна уявити таку шкалу відхилень: антисоціальне (активно-деструктивне), просоціальне (деструктивне, адаптоване до норми антисоціальної групи), асоціальне (пасивно-деструктивне), саморуйнівне (пасивно-аутодеструктивне), самовбиваюче (активно -аутодеструктивне).

Виділення окремих видів, що відхиляються та їх систематизація за схожими ознаками є умовними, хоча і виправданими з метою наукового аналізу. У реальному житті окремі форми нерідко поєднуються чи перетинаються.

А які ж причини виникнення відхилень у поведінці дітей та підлітків.

Виділяють 3 групи причин важковиховуваності:

соціальні причини:

1) місце проживання (чим більше місто, тим вище рівень злочинності)

2) шкільні причини:

• а) часта зміна вчителів;
• б) конфлікти між учителями;
• в) неуспіх дитини в навчанні;
• г) відкидання однокласниками;
• д) зловживання санкціями;
• е) “приклеювання ярликів”;
• ж) характер самої школи й ін. причини.

3) сімейні причини:

• а) багатодітні родини;
• б) низький матеріальний рівень родини;
• в) родини з неправильним типом виховання;
• г) злочинні родини;
• д) родини що розпалися, чи розпадаються
• е) елітарні родини.

біологічні причини:

1) перекручена біологічна потреба (наприклад, потреба в алкоголі та наркотиках);

2) нерівномірне статеве дозрівання:

• а) випередження (акселерація);
• б) затримка (ретардація).

психологічні причини:

• утрата сенсу життя;
• внутрішній конфлікт;
• дефінзивні риси характеру (боязкість, сором’язливість);
• поведінка, що відхиляється – як спосіб самоствердження;
• поведінка, що відхиляється – як спосіб залучення уваги;
• поведінка, що відхиляється – як елемент про допомогу;
• перекручена пошукова потреба.

Рідко причиною важковиховуваності є тільки одна, частіше – комплекс причин. (Тоді говорять про патерн важковиховуваності). Патерн – симптомокомплекс важковиховуваності.

Приклад патерна: багатодітна родина; хлопчик, народжений першим у родині; передчасні пологи; маленька вага при народженні; численні ранні статеві зв’язки; утрата сенсу життя).

Профілактика та корекція відхилень у поведінці — це майже завжди вирішення питання про їх причини. Причинно-наслідкові зв’язки при цьому можуть бути багатовимірними та неоднозначними. Так, за порушення учнем дисципліни на уроці можуть стояти: неуважність, підвищена психомоторна збудливість, відсутність інтересу до предмета, вороже ставлення до вчителя тощо. Близько 25% відхилень у поведінці неповнолітніх обумовлені так званими межевими (тобто такими, що лежать на межі між нормою та патологією) нервово-психічними розладами, до яких можна віднести невротичні та неврозоподібні реакції, аномалії характеру, зокрема — акцентуації. 

До безпосередньо пов’язаних зі школою ситуацій, що сприяють виникненню в учнів межевих нервово-психічних розладів, слід віднести:

• неспроможність упоратися з навчальним навантаженням;
• вороже ставлення педагога;
• зміну шкільного колективу;
• неприйняття дитячим колективом.

Такі ситуації породжують шкільну дезадаптацію, так званий “шкільний стрес”.

До перелічених чинників слід додати і розумове перевантаження. Так, частота неврозів від молодших до старших класів зростає у хлопчиків у 2 рази, дівчаток — у 3,3 рази. Головне місце серед невротичних розладів постають астенічні стани.

Інформаційне перевантаження мозку призводить до неврастенії, що проявляється у дратівливості, погіршенні самопочуття. Одним із напрямків профілактики такого явища може бути більша індивідуалізація навчання. Адже важко собі уявити ситуацію, щоб 32 учня у класі знаходилися на одному й тому ж самому етапі психічного розвитку, іншими словами, щоб один і той самий обсяг матеріалу був адекватно орієнтований на найближчу зону їхнього розвитку.

Психологічні дослідження показують, що значного ефекту в плані індивідуального підходу до учнів можна досягти при зменшеній кількості учнів бодай до 25 осіб.

Нерідко причиною невротичних розладів у дітей служить ярлик невстигаючого. Гостро ранить психіку школярів також відсутність поваги до них з боку педагогів. Намагаючись “відігратись”, учні, у свою чергу, починають поводитися грубо, роблять усе наперекір вимогам такого педагога.

На відхилення поведінки впливають: акцентуації характеру та психопатії, а також соціальні фактори: несприятливе мікросоціальне оточення, несприятливі умови навчання тощо. Дані порушення можуть бути патологічного та непатологічного рівня.

Необхідно підкреслити, що основні прояви відхилень поведінки у неповнолітніх пов’язані саме з формуванням афективної сфери. Більша актуальність проблеми важковиховуваності щодо хлопців пояснюється тим, що сфера афектів та інстинктів у них функціоує більш напружено і через це хлопці менш конформніше, важче підкоряються загальноприйнятим вимогам, тому у несприятливому середовищі у них легше виникає та важче коригується негативне ставлення до школи.

Формування відхилень у поведінці тісно пов’язане з педагогічною занедбаністю, у виникненні якої (крім зниження рівня розвитку психічних процесів: уваги, пам’яті, мислення) велике значення має дифіцитарність установок особистості, насамперед, примітивність сфери потреб та мотивів. Кожному варіанту порушення поведінки відповідає свій тип асинхронії розвитку. Наприклад, порушення за типом психічної нестійкості пов’язане з незрілістю емоційно-вольової та інтелектуальної сфер та затримкою статевого розвитку.

Асинхронія психічного розвитку за органічним типом характеризується розривом між ретардацією психофізичного розвитку та потягом до зовнішньої імітації дорослих форм поведінки відповідно до паспортного віку. Ця асинхронія посилюється ще й таким соціальним фактором, як надмірні вимоги дорослих, що також орієнтовані на паспортний, а не на реальний вік розвитку дитини. Багаторічна бездоглядність, типова для цієї групи підлітків, також посилює дану асинхронію.

У молодшому шкільному віці — поєднання низької пізнавальної активності та незрілої емоційно-вольової сфери, що не відповідає зростаючим вимогам до соціального статусу школяра. Виражена психомоторна розгальмованість у поєднанні з ейфоричним фоном настрою, підвищений сенсорний голод — із потягом до гострих відчуттів та вражень.

Акцентуація компонентів негативних потягів, таких як: інтерес до ситуації жорстокості, агресії. Наявність невмотивованих коливань настрою, конфліктності, запальності у відповідь на незначні вимоги та заборони, супроводження таких спалахів вираженою афектацією, негативне ставлення до шкільних занять та епізодичні прогули як прояв захисної реакції відмови характерної для незрілих особистостей.

Гіперкомпенсаторні реакції, пов’язані з прагненням привернути до себе увагу негативними формами поведінки: грубістю, невиконанням вимог педагога. На кінець молодшого шкільного віку у них виявляються стійкі прогалини у знаннях як наслідок слабких інтелектуальних передумов та низького інтересу до пізнання, суспільно – корисної праці, зростаючий потяг до асоціальних компаній та форм поведінки, таких як: куріння, дрібні крадіжки, виманювання грошей, перші спроби вживання алкоголю та наркотиків під впливом старших.

Дефекти сімейного виховання проявляються у вигляді бездоглядності, грубої авторитарності, асоціальної поведінки членів родини.

На початку підліткового віку серед діагностичних критеріїв несприятливого розвитку виділяються: асинхронія соматопсихічного розвитку, варіанти якої тісно пов’язані з типом розладів поведінки: неузгодженістю між прискореним фізичним та статевим сповненим психічним розвитком (частіше у дівчат), розходженням між істинним, паспортним віком та сповільненим психофізичним розвитком (частіше у хлопців); неузгодженість між прискореним фізичним та затриманим статевим і психічним розвитком.

Найнесприятливішим є варіант дисгармонійної акселерації, яку психологи називають інтенсифікацією статевого розвитку. Він характеризується не зниженням віку початку статевого розвитку, а різким прискоренням його темпу. Цей варіант асинхронії частіше трапляється у дівчат. Для хлопців більш характерна затримка соматосексуального розвитку. Хоча і те й інше є ґрунтом для виникнення відхилень у розвитку.

Значними симптомами порушень розвитку на початку підліткового віку є наявність рис психічної незрілості, таких як:

• залежність від чужої думки, від ситуації, нездатність активно впливати на неї, схильність до уникання складних ситуацій;
• слабкість реакцій на критику, невираженість власних вольових установок;
• слабкість самоконтролю та саморегуляції як прояв несформованих основних психологічних передумов переходу до підліткового віку;
• некоригованість поведінки, зумовлена поєднанням інфантильності з афективною збудливістю.

Факторами ризику виникнення вираженої декомпенсації поведінки у перехідному віці є переважання рис незрілості над тенденцією вікового розвитку (нестійкістю, афективністю, збудливістю, розгальмованістю потягів, акселерацїєю або ретардацією соматопсихічного розвитку).

Фактори, що компенсують відхилення у підлітковому періоді — потяг до позитивних форм самоствердження, гармонійність сексуального розвитку, позитивне ставлення до праці та навчання, цілеспрямованість та продуктивність самореалізації у позашкільних захопленнях (спорт, хобі тощо), орієнтованість на соціально позитивного лідера, стійкість до негативних впливів середовища, що виявляються у реакції негативної імітації, невротичний, а не психопатичний тип реагування на психотравмуючі ситуації.

Рекомендації педагогам та батькам щодо цілеспрямованих виховних дій для роботи з підлітком з ускладненою поведінкою

Вже давно відомо, що традиційні методи виховної дії на підлітків з ускладненою поведінкою не дають бажаного результату. Педагогові, батькам, якщо вони дійсно заклопотані проблемами підлітка, чим би вони не були ініційовані, необхідно постійно коректувати в першу чергу свою поведінку і шукати прийоми і методи ефективної дії на дитину.

Метод – це засіб прямого або опосередкованого впливу на особу. У нашому випадку під засобом впливу розуміється сукупність чинників: особисті якості педагога, соціально-психологічний клімат учбової установи, колективу однолітків; весь інструментарій освітнього процесу.

Під прийомом прийнято розуміти частину методу, його фрагмент. Методи і прийоми нерідко переходять з одного стану у інший, міняють свої ролі, залишаючись нерозривно зв’язаними.

Аби вибрати той чи інший метод або прийом педагогічної дії необхідно чітко уявляти собі, чого вам необхідно добитися з його допомогою.

У літературі описані наступні групи педагогічних прийомів.

I. Творчі

Сприяють поліпшенню взаємин між вихователем і підлітком, встановленню взаєморозуміння:

Прояв доброти, уваги, турботи.

Прохання.

Заохочення у вигляді схвалення, похвали, винагороди, вирази довіри, доброго відношення. Заохочення рекомендується застосовувати при дотриманні наступних правил:

• здійснення підлітком непересічного для нього позитивного вчинку;
• заохочення повинне викликати у підлітка позитивні емоції;
• облік індивідуальних особливостей дитини при виборі форми
• і значущості заохочення для компенсації зусиль, витрачених підлітком на здійснення позитивного вчинку;
• не залишати без заохочення кожен позитивний прояв в поведінці підлітка;
• аби не сталося, не можна залишати без винагороди кожне позитивний прояв особи;
• ніколи не віднімати отриману винагороду, оскільки ви реагуєте на вчинок, а не на підлітка як особистість, аби не трапилось, дитя повинне знати, що він “хороший”;
• підліткові необхідна доля особистої свободи і право на секрет; не старайтеся в наказах, навіюваннях, розпорядженнях, домовленостях, пам’ятаєте про навіюваність дитяти;
• якщо обставини диктують, наказуйте твердо і рішуче, але лише жваво і оптимістично;
• завжди враховуйте настрій дитяти і його стан здоров’я;
• не принижуйте дитяти, відноситеся до нього з повагою, якщо хочете від нього такого ж відношення;
• пам’ятаєте про недоторканість особистості, виявляйте відношення лише до вчинків, дій: не “ти безсердечний”, а “ти поступив безсердечно”, не “ти невихований”, а “ти проявив невихованість”.

Не зачитуючи в своїх діях цих правил, ви ризикуєте втратити надію на взаєморозуміння і можливість позитивного впливу на підлітка.

“Авансування особистості” (як прийом педагогічної дії введений А. С. Макаренко) – надання підліткові певного блага, вислів позитивної думки про особистість, навіть якщо він поки що на нього не заслужив повною мірою. Аванс в даній ситуації спонукав до прояву кращих якостей.

“Обхідний рух” (назва дана А. С. Макаренко). Відношення педагога до дитини, підлітка в кожній конкретній ситуації знаходить свій відгук. Наприклад, учень зробив деякий поганий вчинок і знаходиться в скрутному положенні: однолітки відносяться до нього вороже, підозрюють, або звинувачують його в чомусь. Наростає конфлікт, можливий вибух негативних емоцій. У таких умовах однозначна підтримка педагога, силоміць свого авторитету, здатна справити сильне враження. Підліток розгублений, здивований; тривога і напруга змінялися полегшенням і відчуттям вдячності.

Завдання педагога: ненав’язливо дати підліткові зрозуміти, що непристойний вчинок – прикре непорозуміння, випадковість та більше не повториться, оскільки помилки можливі, але потрібно витягувати з них корисний досвід.

Пробачення. Уміння прощати, найважливіша людська якість, однозначно має бути присутнім в педагогічній практиці. Головне – свідомо оцінювати факти, розуміти ситуацію і прощати, пам’ятаючи про те, що будь-яка ситуація завжди лише слідство, а не причину ускладненої поведінки дитини.

II. Деякі прийоми, сприяючі формуванню у підлітка соціально-схвалюваної поведінки.

• Переконання та особистий приклад. Переконання – це і роз’яснення, і доказ необхідності або недопустимості визначеної поведінки, вчинку. Особистий приклад – повновагий аргумент правоти дорослої людини.
• Моральна підтримка та зміцнення віри підлітка в свої сили і можливості.
• Залучення до цікавої діяльності.
• Пробудження гуманних відчуттів.

III. Прийоми, засновані на розумінні динаміки формування відчуттів і інтересів підлітка.

• Опосередкування. Дорослий досягає бажаних змін у поведінці дитини не прямою вказівкою, як слід поступати, а за допомогою якого-небудь проміжного компонента.
• “Фланговий підхід”. Дорослий, виявивши якийсь проступок підлітка, не засуджує його, а душевно зачіпає такі відчуття дитини, які спонукали його до прояву своїх кращих рис. Бесіда не зосереджується на досконалому порушенні дитини, але впливає на його осмислення здійсненого. У цьому принцип “флангового підходу”.
• Активізація відчуттів дитини полягає у пошуку дорослими умов, які здатні зачепити та активізувати глибоко приховані благородні прагнення підлітка.

IV. Прямі і непрямі гальмівні прийоми.

• Констатація вчинку. Пряма – вислів, акцентуйований на даній провині, непряма – вислів або дії, які вказують підліткові на те, що його провина для дорослого не таємниця.
• Незвичайний дарунок, без слів докору що вручається підліткові, як натяк на невиконану, згідно попередньої домовленості, роботу.
• Засудження, як відкрите негативне відношення дорослого до порушення яких-небудь норм поведінки.
• Покарання може бути результативним лише тоді, коли небажана поведінка ще не перетворилася на звичку і є для дитини несподіванкою.
• Наказ як прийом успішно лише при правильному виборі дорослим тону його вимовлення (твердо і весело, наприклад).
• Попередження. Виклик тривоги відносно майбутнього покарання.
• Обурення недопустимістю досконалого вчинку.

V. Допоміжні прийоми.

• Створення зовнішньої опори соціально-схвалюваної поведінки полягає у формуванні культурних та етичних звичок за допомогою етичних вправ, що полягають в багатократної організації проявів соціально-схвалюваної поведінки дитини, підлітка.
• Відмова від концентрації уваги на окремій провині дозволяє підтримувати з підлітками нормальні взаємовідносин, а також запобігає несправедливим докорам у зловживанні засудженням і покаранням.

Якнайтоншим інструментом впливу на формування особистості дитини є слово дорослого. У жодному випадку не можна в процесі спілкування з дитиною, підлітком переходити на крик, який є ознакою педагогічного неуцтва. Він однозначно сприймається дитиною як несправедливість.

Опора на кращі якості особистості підлітка, щирий інтерес до його розвитку, віра в його сили і можливості обов’язково приведуть до позитивного результату. Важливо пам’ятати: яку б провину не зробив підліток, в першу чергу він потребує співчуття, яке не пошкодить йому, але розтопить лід відчуження і недовір’я, будучи першим кроком дорослих на дорозі розуміння, прийняття і своєчасної допомоги.

Література

1. Абраменко В. И., Селецкий А. И. Психофизиологическая типология трудных подростков. – М., 1977.

2. Актуальні аспекти сощальної роботи з девіантною молоддю. – Донецьк, 1996,

3. Актуальные проблемы девиантного поведения: борьба с социальными болезнями. – М.: Просвещение, 1995. – 124 с.

4. Байярд Р., Байярд Дж. Ваш беспокойный подросток: Кн. для отчаявшихся родителей. – М., 1989.

5. Бреслав Г. М. Эмоциональные особенности формирования личности. – М., 1990.

6. Буянов М. И. Ребёнок из неблагополучной семьи. – М., 1988.

7. Выготский Л. С. Диагностика развития и педологическая клиника трудного детства //Собр. соч. – М., 1983, т. 5.

8. Заика Е. В., Ягина А. С. Психологическая характеристика личности подростков с отклоняющимся поведением //Вопросы психологии, 1990, № 4.

9. Зотова О. И. Проблема отклоняющегося поведения //Психологические проблемы социальной регуляции поведения. – М., 1976.

10. Кондрашенко В. Г. Девиантное поведение у подростков. – Минск, 1988.

11. Кочетов А. И., Верцинская И. М. Работа с трудными детьми. – М., 1986.

12. Максимова И. Ю. Диагностика и коррекция отклоняющегося поведения подростков //Вопросы психологии, 1988 – № 3.

13. Трудный подросток: причины и следствия //Под ред. В. А. Татенко. – К., 1985.

Автор: Зінченко Наталія Володимирівна

• Уміння говорити має поєднуватися з умінням за необхідності помовчати.
• Якщо твій співрозмовник роздратований, то краще помовчи, щоб не дратувати його ще більше. Спе­речатися з роздратованою людиною — це те саме, що підкладати дрова в багаття.
•  Будь урівноважений. Слухай не перебиваючи. Ніколи не заперечуй, не дослухаючи своїх батьків чи старших, адже вони мудріші уже через те, що мають поважний вік.
• Коли ти сам роздратований, краще теж помовчи, щоб не дратувати співрозмовника ще більше і не ска­зати чогось такого, про що пізніше жалкуватимеш, а також щоб уникнути тону, який може викривити зміст сказаного.
• Коли знайомишся з людиною, постарайся у розмові декілька разів назвати її ім’я, це допоможе тобі його краще запам’ятати.
• Перш ніж зайти до кабінету незнайомої особи, запам’ятай, як її звати, і звертайся до неї, називаючи ім’я та по батькові.
• Ведучи розмову, частіше називай ім’я співрозмовника. Для людини звук власного імені найсолодший.
• При розмові проявляй щиру зацікавленість. Будь доброзичливий.
• Намагайся знайти цікаву тему для розмови.
• Будь позитивним, усміхайся, постарайся зрозуміти співрозмовника.
• Запам’ятай! Міжособистісна дистанція під час спілкування з друзями становить 0,5—1,2 м. Дистанція для ділового спілкування становить і,2—з,7 м.
• Розмовляючи, ледь нахиляйся вперед та встановлюй контакт очима.
• Використовуй позитивні жести, слідкуй за інтонацією.
• Ніколи не давай поради, якщо від тебе цього не чекають.
• Дай можливість висловитися іншим.
• Ніколи не дозволяй собі запізнюватися. Навчися приходити вчасно або трохи раніше.
• Не будь базікою, навчися тримати секрети.
• Запам’ятай, існує лише один спосіб навчитися говорити на сцені — не уникати сцени та тренуватися говорити. Адже для того, щоб навчитися плавати, треба зайти у воду.
•  Будь допитливим, навчися правильно ставити запитання, уважно слухати, аналізувати, спокійно відповідати.

23 серпня відзначається державне свято, присвячене одному з державних символів України – День Державного Прапора України, адже саме 23 серпня 1991 року група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради.З нагоди відзначення цього свята та 27-ої річниці Незалежності України в Білозерському закладі загальної середньої освіти № 18 було проведено низку заходів. Колектив школи та старшокласники здійснили урочисту церемонію підняття Державного Прапора під виконання Державного Гімну України. Також у бібліотечно-інформаційному центрі школи була оформлена книжкова виставка “Україна: шлях до незалежності”. Директор школи Філонова І.М. привітала колег та школярів зі святом.

В історичній науці вважається, що у 988 р. відбулося прийняття християнства як державної релігії Київської Русі – України. Ця подія відбулася за правління великого князя київського Володимира Святославовича (980-1015). Підставою для цього є літописні оповідання про хрещення мешканців Києва після повернення князя Володимира Святославовича з походу 987 р. до Криму, що входив тоді до володінь Візантійської імперії.

Найбільш детально про обставини хрещення Русі – України розповідається в літопису «Повість временних літ» («Повість минулих літ»). Також збереглися кілька варіантів житій Володимира Святославовича. Візантійські автори не згадують про хрещення Київської Русі – України, але розповідають про захоплення Володимиром Святославовичем Херсонеса Таврійського, або Корсуня (Лев Діакон, Х ст.), про одруження великого князя київського з візантійською принцесою Анною (Михаїл Пселл, ХІ ст.; Іоанн Скіліца і Георгій Кедрин, ХІІ ст.). Про одруження князя Володимира Святославовича на царівні Анні, його хрещення згадується у творах східних істориків: араба Ях’я Антіохійського та вірменина Асохіка Таронаці.

Сучасні українські історики розглядають хрещення Русі – України 988 р. як завершальний етап тривалого процесу поширення християнства у Східній Європі, що зайняв понад 100 років.

Деякі дослідники пов’язують згадку візантійських авторів про «народ Рос», який охрестився після невдалого набігу на Константинополь 860 р., із київським князем Аскольдом. Однак візантійські автори не називають імені ватажка «народу Рос», а в літопису «Повість временних літ» не згадується про хрещення Аскольда. Тому інша частина істориків спростовують «Аскольдове хрещення» Русі та доводять, що у 860 р. християнами стали  інші, «некиївські», руси.

Однак у розповіді «Повісті временних літ» про угоди великого князя київського Ігоря з Візантією в 944 р. говориться, що багато хто з дружинників князя був християнином.

Точно відомо, що княгиня Ольга, дружина Ігоря Старого, була християнкою. За «Повістю временних літ» вона хрестилася під час візиту до Константинополя (957 р.). Згідно із «Записками» візантійського імператора Костянтина Багрянородного, нібито хресного батька Ольги, київська княгиня приїхала до Константинополя вже християнкою. До складу її пошту входив християнський священник.

Завдяки літопису «Повість временних літ» відомо, що внук Ольги, син великого князя київського Святослава Володимир після перемоги в усобиці над Ярополком почав приділяти велику увагу релігійному питанню. Очевидно, він намагався за допомогою релігії ідеологічно зміцнити свою владу. На початку свого правління, у 980 р., князь Володимир Святославич запровадив державний язичницький культ, що включав створення пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном, людські жертви (згадка про вбивство киянами варяга-християнина, який не дозволяв принести в жертву за жеребом язичницьким ідолам свого сина).

Літописне оповідання про «вибір віри» князем Володимиром Святославовичем є відлунням того, що населення Київської Русі – Україні активно цікавилося вірами сусідніх країн, зокрема, монотеїстичними релігіями – ісламом, юдаїзмом, західним християнством, східним християнством. У літопису князь Володимир відкидає іслам, тому що ця релігія забороняє вживання алкогольних напоїв, юдаїзм – тому що боїться, що Київська держава буде зруйнована, народ – «розсіяний», як у І ст. юдеї; західне християнство (католицизм) – оскільки хоче бути справжнім володарем своїх земель, як його пращури (натяк на підкорення світськи володарів папі римському). І тільки грецький монах розповіддю про Страшний суд спонукає князя Володимира Святославовича замислитися над  прийняттям християнства.

Однак, за думкою істориків, справжніми причинами запровадження нової державної релігії – християнства візантійського зразка – стали:

1) Функціонування торгового шляху «із варяг в греки», що зумовило південний вектор цивілізаційної орієнтації Київської держави.

2) Християнські традиції еліти Київської держави часів Аскольда, Ольги, пов’язані з Візантією.

3) Домінування світської влади над церковною у Візантійській імперії, що відповідало державотворчим планам великого князя київського.

Безпосередньо до хрещення князя Володимира Святославича підштовхнув зовнішньо-політичний чинник. У 987 р. до нього звернувся за військовою допомогою візантійський імператор Василій II, проти якого в Малій Азії підняв заколот полководець Варда Фока. Фока проголосив себе імператором, і його владу визнала вся східна частина Візантійської імперії. Князь Володимир Святославич погодився надати військову допомогу за умови, що імператор віддасть йому в дружини свою сестру Анну.

З візантійських джерел відомо, що дружини русичів брали участь у двох битвах із військом Варди Фоки: під Хрисополем на азійському березі протоки Босфор та під Абідосом на азійському березі протоки Дарданелли. У другій битві збройні сили Варди Фоки зазнали остаточної поразки, а сам узурпатор був убитий.

У цей же час великий князь київський Володимир Святославич захопив візантійське місто Херсонес (Корсунь) у Криму. Серед істориків немає єдиної думки про мотиви Володимира щодо нападу на Херсонес. Можливо, це пов’язано з невиконанням імператором Василієм ІІ зобов’язання віддати князю Володимиру в дружини свою сестру Анну. З точки зору середньовічної дипломатії шлюб із «порфірородною», народженою в імператорській родині, візантійською принцесою мав стати величезним успіхом Володимира Святославича.

Літопис «Повість временних літ» розповідає, що після захоплення Херсонесу князь Володимир примусив імператора Василія ІІ віддати за нього Анну. Також у літопису говориться, що хрещення Володимира Святославовича в Херсонесі. Як неправильні, літописець оцінює альтернативні думки про хрещення Володимира в Києві або Василеві..

Згідно з літописом після того, як Володимир повернувся з корсунського походу, у Києві було повалено язичницьких ідолів, а священики, які прибули з Константинополя й Херсона, провели масове хрещення киян у водах р. Почайни. Згода охреститися стала для мешканців Києва випробуванням на персональну лояльність своєму князеві: «аще не обрящеться кто заоутра на рѣцѣ … противникъ мнѣ да будеть».

Разом із християнською релігією з Візантії Русь запозичила й церковну організацію. Імовірно, за правління князя Володимира Святославовича було створено Київську митрополію, підпорядковану Константинопольському патріархату.

Упровадження християнства в якості державної релігії Київської Русі – України позитивно вплинуло на розвиток культури. Біля 989-996 рр. у Києві було побудовано храм, присвячений Богородиці. Цей храм відомий як Десятинна церква, тому що на його утримання князь Володимир віддав десяту частину своїх багатств. Саме при християнських церквах, збудованих після хрещення Русі – України, було влаштовано школи для навчання грамоти.

Упровадження християнства в якості державної релігії зробило Київську державу частиною європейської християнської спільноти. Однак питання про наслідки прийняття християнства від Константинополя неоднозначно оцінюються сучасними дослідниками. За думкою історика О. Бойка, цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим, оскільки з Х по ХV ст. під тиском турків Візантійська імперія не виходила із стану перманентної кризи. Замість енергії та новаторства в духовному житті імперії продукувався традиціоналізм і консерватизм, що зумовлювало тенденцію відставання від Заходу, наприклад, у розвитку шкільної та університетської освіти.

Однак інші історики (П. Гай-Нижник) підкреслюють, що:

1) Невдача навернути князя Володимира Святославовича до християнства за західним зразком була пов’язана зі ставленням папи римського до церковнослов’янської мови. Відомо, що папа Стефан V повністю заборонив богослужіння слов’янською мовою, назвав це єретичним витвором. У Великій Моравії, де колись проповідували засновники слов’янської писемності святі Кирило та Мефодій, ця писемність стала об’єктом переслідувань. Аналогічна ситуація була й у Хорватії. Орієнтація на церковне богослужіння рідною мовою в Київській державі було проявом побоювань втратити державну незалежність.

2) Політико-ідеологічна доктрина князя Володимира Святославовича та його спадкоємців передбачала уникнення канонічної залежності як від Риму, так і від Константинополя (акція масового хрещення киян у Дніпрі, схожа на те, як апостол Павло охрестив в Єрусалимі 3 тисячі юдеїв; обрання при сині князя Володимира Ярославі Мудрому митрополитом київським русича Іларіона та ін.).

До того ж хрещення Київської Русі – України відбулося у 988 р., коли ще існувала єдність між Римською та Константинопільською Церквами. До Великої Схизми («розколу») 1054 р. залишалося майже 70 років. Прийняття християнства за візантійським зразком не привело до припинення дипломатичних контактів із західноєвропейськими державами, укладенню династичних шлюбів (одруження синів Володимира Святополка з донькою польського короля Болеслава Хороброго, Ярослава – з донькою шведського короля Олафа).

Тому пропонуємо акцентувати увагу здобувачів освіти на позитивних наслідках запровадження християнства в якості державної релігії Київської Русі – України:

– у політичному житті:

1) Християнство перетворилося на ідеологічне підґрунтя для зміцнення централізованої держави.

2) Істотно зріс міжнародний авторитет Київської держави.

– у культурному житті:

3) Запровадження православ’я сприяло розвитку культури українського народу: писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

4) Християнство вплинуло на зміни світобачення та світосприйняття населення Київської держави, звичаїв та моралі суспільства, призвело до пом’якшення стосунків між людьми, поліпшення ставлення до бідних.

Порівняння дій князя Володимира Святославовича до та після прийняття християнства доводить позитивний вплив хрещення Русі – України на моральний стан тогочасного суспільства. Літопис «Повість временних літ» розповідає, як під час боротьби за київський престол князь Володимир підступно виманив з Києва до невеличкого міста Ропша свого зведеного брата Ярополка. Ярополк був запрошений на переговори, де його вбили варяги – дружинники Володимира. Після прийняття християнства, повністю зміняючи свою вдачу, князь Володимир Святославович почав доглядати за бідними, хворими та голодними, надаючи їм потрібну допомогу при дворі. Київська Русь була  єдиною на той час країною, в якій скасовано смертну кару.

Завантажити (DOCX, 40KB)

27 квітня завершився міський етап Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»), в якому взяли участь 19 команд із різних шкіл Добропільщини.

Протягом трьох днів юнаки та дівчата демонстрували свої сили та вміння у військово-спортивних етапах гри. Перший етап – конкурс звітів про «Добре діло»,  про виконання завдань, відповідно ідейним принципам лицарства «Служіння Богові, Батьківщині, ближнім».  Другий конкурс «Ватра» – це  представлення творчо-мистецького звіту рою за темою «Слава героям!». Третій етап – «Впоряд». Конкурс проходив у вигляді демонстрації навичок зі стройової підготовки.  Четвертий етап «Відун» – інтелектуальна гра-вікторина з історії України, доби козаччини, українських військових формувань різних епох, сучасних збройних сил України. П’ятий  етап відбувся у міському парку та складався з 4 видів змагань: «Рятівник» (надання першої долікарської допомоги, елементи рятувальних робіт), силове змагання «Перетягування линви», змагання « Туристсько-спортивна смуга перешкод» та конкурс «Бівак» ( таборування). До того ж, команди отримали  попереднє завдання – придумати атрибутику рою: назву, відзначку, ройовий клич-девіз, ройове гасло-позивний, прапорець, типову форму-однострій.

За результати кожного етапу визначалися кращі результати роїв. Тож, за рішенням головної суддівської колегії міського етапу Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура») у загальному заліку почесне ІІ місце виборов рій «Отаман» Білозерського ЗЗСО № 18. Щиро вітаємо наших джур  Костенка Данила (10 клас), Мельника Юрія (10 клас), Симоненка Данила (10 клас), Стукана Руслана (10 клас), Авраменко Софію (9 клас), Мироненка Олексія (9 клас), Мотрич Анну (9 клас), Сьох Аліну (9 клас) та їх  наставників – Піддубного О.В., Ігнатенко І.В., Сковородкіну Н.М., Цимбаленко О.М. Пишаємося нашими козаками та козачками!

 

Природно, на перший план виходить особиста чи групова психотерапія, обов’язкова супервізія, а також різні тренінги, медитативні практики.

Дуже важливою умовою є поділ між роботою і будинком (тобто між професійним і особистим).

Як показує практика, найбільш дієвими способами профілактики вигорання є:

1. Турбота про власне здоров’я, дотримання елементарного розпорядку. Сон і їжа.
2. Внесення змін в роботу – поєднання з навчанням, дослідженнями, вивченням паралельних областей (написання статей, тестів і т. Д.). Т. е. Внесення якомога більшої різноманітності в рутинне протягом робочого процесу.
3. Пам’ятайте: «Ніхто не може осягнути неосяжне» (К. Прутков).
4. Прийняття відповідальності і зобов’язань, які свідомо адекватні і здійсненні (важливо завжди розуміти, що критерії успіху (як і невдачі) в роботі педагога, психолога вкрай невизначені і нечіткі).
5. Наявність хобі або захоплень. Все, що завгодно – від читання книжок до розведення равликів або скелелазіння.
6. Внутрішній настрій на отримання нових знань, нового досвіду. Взагалі – відкритість всьому новому, не пройденому.
7. По можливості, постійне підвищення свого професійного рівня (участь в різних семінарах, конференціях).

Однак головне – це те, як сама людина почне оцінювати своє життя, чи буде вона знаходити в ній задоволення, чи буде відчувати свою реалізацію. Важливо розуміти, чи проходить життя так, як хочеться, і чи приносить воно радість.