Неповна сім’я – неповний вибір

Неповна сім’я – неповний вибір

Серед сучасних чоловіків і дружин багато таких, хто виріс у неповних сім’ях. Якщо ще недавно одинока мати чи розлучена жінка з дитиною була явищем винятковим, то в останні десятиріччя це явище набрало масового характеру.

Здавалося, б у неповній сім’ї дівчинка обов’язково повинна засвоїти материнську життєву позицію, а хлопчик – синову. Але все виявляється не так однозначно.

За відсутності батька дівчинка, зазвичай, переймає стиль жіночого домінування (хоча і не зрозуміло – над ким?), але в той же час відчуває незадоволення від того, що відсутня чоловіча фігура в її житті, здатна протистояти одноосібній владі матері і бути взірцем незалежності і сили. Ця нереалізована потреба дає про себе знати надалі. І жінка губиться перед вибором, яку стратегію використати – чи наслідувати засвоєний взірець і стати комусь опорою, або ж шукати насичення своєї глибинної потреби і самій на когось опертися.

Хлопчик, котрого виховувала мати, безумовно, більше схильний до набуття синової позиції. Однак будь-яка людина в своєму віковому розвитку проходить більш або менш виражений етап підліткового бунту, коли норми і цінності старшого покоління критично переосмислюються, а іноді й відкидаються. За відсутності батька цей своєрідний бунт виявляється спрямованим проти установок, прищеплених матір’ю. В результаті хлопчик починає обурюватися будь-якому жіночому впливу – іноді навіть всупереч здоровому глузду. Легко уявити, який жорсткий та непередбачуваний буде із нього чоловік.

День української писемності та мови

День української писемності та мови

     8 листопада у Білозерській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №18 відзначався День української писемності та мови, метою якого було формування в учнів почуття краси рідної мови,  розвитку почуття національної гідності, мовних здібностей, виховання     любові до національних традицій, народної мудрості, краси і гармонії рідного слова.

     До Дня української писемності та мови в школі було організовано квест для учнів 5-11 класів, тематичні виставки плакатів. Під час квесту учасники мали змогу пройти випробування і показати свої знання з правопису української мови, історії України, розвитку народного музичного мистецтва та позмагатися у кмітливості під час розгадування ребусів на українську тематику. Після квесту учні 1-11 класів взяли участь у шкільному флешмобі «Наша мова».

     На Українському радіо традиційно відбувся радіодиктант національної єдності «Від бересту – до “цифри”. Учні 10-11 класів та вчителі школи мали нагоду його написати і  продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово. Текст прочитав доцент Київського університету ім. Б.Грінченка, теле- і радіоведучий Олександр Авраменко.

        Сьогjдні у школі ще проходив I етап Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, в якому взяли участь учні 3-11  класів. Дякуємо за участь і хай переможе сильніший!

        Відзначення Дня української мови та писемності дало змогу учням доторкнутися до джерел духовної культури рідного народу, поглибити знання про витоки писемності та розвиток української мови, її правопис; усвідомити необхідність пропагування української мови в суспільстві, підвищення власної мовної культури як обов’язку кожного українця.

Посвята першокласників у дитячу організацію “Райдуга”

Посвята першокласників у дитячу організацію “Райдуга”

Урочисте щорічне свято відбулося 7 листопада у  Білозерській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №18.

У велику дружню  шкільну родину,  яка має назву «Райдуга», Рада старшокласників  прийняла першокласників в молодшу дитячу організацію «Семиквітка».  Першачки ретельно готувались до свята: вивчали правила та закони “Райдуги”, знайомились з її символікою, готували назву та девіз загону. Все це відбувалось під керівництвом активу шкільного самоврядування.   Після посвяти учнів чекав «Чарівний зорепад». Цей традиційний захід проводиться з метою вшанування  талановитих та здібних учнів 1-4класів, переможців та  найактивніших учасників  конкурсів, турнірів, Всеукраїнських олімпіад, спортивних та інтелектуальних змагань за підсумками минулого навчального року.

З приводу гендерної соціалізації дитини

З приводу гендерної соціалізації дитини

В умовах наявної в Україні кризи сімейних та подружніх взаємин ( великої кількості розлучень, негативних тенденцій у розвитку процесів народжуваності і смертності, малодітності сімей, їх конфліктогенності тощо ) проблема гендерної соціалізації дитини набуває особливого значення .

Другим народженням людин , вважав В . О . Сухомлинський , становлення чоловіка та жінки у підлітковому віці: « Немає абстрактного підлітка, як часто звикли називати людину цього віку, є конкретна людська особистість – чоловік чи жінка , які народжуються на наших очах », – писав він. І підкреслював , що входження підлітка у соціальне середовище здійснюється шляхом засвоєння статевих ролей та культури шлюбно – сімейних взаємин, наслідування взаємин у батьківській сім’ї : « Усвідомлення того, що він такий же чоловік, як і його батько, є для хлопчика великим одкровенням . Він починає розглядати відносини батька й матері з нової точки зору, бачить у них те, чого не бачив раніше».

Підлітки оцінюють власні цінності та форми поведінки, порів­нюючи їх з прийнятими у бать­ківській сім’ї. Зрозуміло, що сім’ї належить вирішальна роль у процесі їх формування і в боротьбі між незалежністю та взаємозалежністю. Найважливіші завдання бать­ківства є парадоксальними. З одного боку, успішні батьки забезпечують дітям почуття захищеності і підтримки, з іншого – батьки хочуть, щоб їх діти виросли незалежними, дієздатними членами суспільства. Стилі батьківської сім’ї можуть суттєво впливати на мотиви прагнення підлітків до дорослості. Однак незалежно від типу сім’ї, мета батьків – допомогти дитині засвоїти гендерні ролі, щоб якнайкраще адаптуватись до дорослого життя та якнайповніше самореалізуватись у будь-яких сферах життя та діяльності.

Англійський письменник Г.К. Честертон вміло підмітив: «Діти не люблять слухатися своїх батьків, зате охоче їх наслідують». Чим старшими ми стаємо, тим частіше помічаємо, що повторюємо слова, почуті в дитинстві від мами з татом, і взагалі дивимося на світ, керуючись їх точкою зору. З роками кожен з нас все ясніше розуміє те, на що вже давно звернули увагу психологи: образ думок дорослої людини, її манера поведінки, особливості відносин з іншими людьми закладаються ще в дитинстві під впливом прикладу власних батьків. Особливо це стосується шлюбно-сімейних відносин та батьківських установок. Тому що давно помічено, що доросла людина в своїй сім’ї довільно, а часто й мимовільно прагне реалізувати ту модель відносин, котру засвоїла в дитячі роки на прикладі своїх батьків.

Одним із перших звернув на це увагу Ерік Берн, котрий створив оригінальну, хоча й не безперечну теорію людських взаємовідносин. Спираючись на ідеї Берна, його послідовники розробили систему сімейної психотерапії, засновану на принципі корекції негативного дитячого досвіду. В межах цієї системи передбачається, що жінка, яка переймає модель відносин своїх батьків, засвоює життєву позицію, котра може бути визначена або як материнська, або як дочірня. Якщо в батьківській сім’ї домінувала сильна енергійна мати, котра ще й приділяла дочці максимум уваги і турботи (нехай інколи і в строгій формі), то у дівчинки на маминому прикладі формується материнська позиція. Надалі вона прагне стати своїм близьким надійною і турботливою матір’ю, котра все знає краще за всіх і завжди готова допомогти, а інколи й посварити (приструнити).

Якщо ж главою сім’ї був батько, то жінка швидше всього засвоїть роль дочки. Вона на все життя збереже в собі маленьку дівчинку, котрій легше притулитися до чийогось сильного плеча, ніж самій нести вантаж вирішення життєвих проблем.

У подібному становищі опиняються і чоловіки. Маючи в дитинстві приклад сильного домінуючого батька, хлопчик прагне бути подібним до нього і переймає батьківську роль – роль господаря і глави, відповідального за свої рішення і готового стати опорою близьким. Якщо ж батько з якихось причин не був таким прикладом і реальна перевага була на стороні матері, то у хлопчика формується пасивна синова позиція. В його житті жінка завжди буде потрібна для того, щоб отри мати від неї материнську підтримку і ласкаве погладжування по голові, щоб виплакати, вткнувшись в її спідницю, сльози розчарування, образи й гніву.

Легко уявити, як складеться сімейне життя, коли подорослішають дівчинка і хлопчик, додадуть до нього свої сформовані в дитинстві позиції. Відносини можуть скластися цілком гармонійно, якщо ці позиції доповнюють один одного, тобто материнська співпадає з синовою або ж батьківська з дочірною. Тоді один із подружжя з легкістю приймає роль лідера, котра цілком узгоджується з душевним складом іншого, готового йти назустріч, слухатися і підпорядковуватися. Відносини, нехай і нерівноправні, зате природні і задовольняють обох. Така сім’я є цілком благополучною, хоча не може бути хорошим прикладом: адже у багатьох інших випадках баланс ролей може скластися по-іншому.

Набагато гірше, якщо таке поєднання відсутнє. Сутички в подружній парі материнської і батьківської позицій приводить до виснажливої боротьби за лідерство, в котрій найчастіше обидві сторони приречені на поразку.

Якщо ж подружжя приносить в сім’ю власну дочірню і синову позиції, їх відносинам теж не позаздриш. І чоловік, і дружина не в стані приймати відповідальні рішення і прагнуть перекласти цей вантаж на плечі іншого. Обоє шукають і не знаходять в іншому підтримки і опори. В результаті виникає взаємна незадоволеність, котра ще більше посилюється, якщо і чоловік і дружина за старою звичкою продовжують шукати поради під дахом своїх батьків.

Ця переконлива схема часто служить ключем до вирішення сімейних проблем. Однак навряд чи її можна вважати вичерпною. Вірогідно, в минулі роки вона була справедлива до будь-якої сім’ї. Аналізуючи відносини сучасного подружжя, можна зробити висновок, що вони часто не вкладаються в цю схему. Є декілька причин такого стану речей.

Профілактика булінгу та кібербулінгу в учнівському середовищі

Профілактика булінгу та кібербулінгу в учнівському середовищі

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного. Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.

Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:

  • систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
  • задирство;
  • фізичні і психічні приниження;
  • різного виду знущання;
  • бойкот та ігнорування;
  • псування особистих речей та ін.

Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній “винахід” — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

Кібербулінг – це жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити дитину, в яких використовуються інформаційно-комунікаційні засоби: мобільні телефони, електронна пошта, соціальні мережі тощо.

Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:

1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;

2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

  • переслідувач (булі);
  • жертва;
  • спостерігач.

У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.

Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

  • вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
  • вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
  • вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
  • якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

  • вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
  • вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
  • вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
  • вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
  • якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.

Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.

Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.

Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.

Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.

Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.

Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, до  профілактики цього явища безперечно долучаються учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи. 

Як правильно карати дитину, щоб виростити успішну особистість?

Як правильно карати дитину, щоб виростити успішну особистість?

Як правильно карати дітей і чи можна взагалі карати дітей? Якщо таке питання у вас виникало, тоді ця інформація буде вам цікавою і корисною.

НАЙВАЖЛИВІШІ ПРАВИЛА ПОКАРАННЯ:

  • БЕСІДА з дитиною має відбутися ОДРАЗУ ПІСЛЯ ПОГАНОГО ВЧИНКУ, не відкаладаємо обговорення до поверення батька додому (але пам`ятаємо: не займаємося публічними вихованням у присутності друзів та знайомих, дитину треба відвести всторону і поговорити).
  • Караючи, НЕ ОБМЕЖУВАТИ дитину у задоволенні ЇЇ ФІЗИЧНИХ ПОТРЕБ. Тобто не обмежувати їжу, питво та інші життєво необхідні потреби.
  • ПОКАРАННЯ має бути ПРОПОРЦІЙНЕ ПОГАНОМУ ВЧИНКУ. Наприклад, якщо дитина не доїла страву, або з першого прохання не поскладала іграшки ми не можемо заборонити похід до зоопарку.
  • ЯКЩО ДИТИНА ВІДБУЛА ПОКАРАННЯ ВОНА ВЖЕ ПРОБАЧИНА!
  • КАРАТИ, але НЕ ПОЗБАВЛЯТИ ЛЮБОВІ. Після понесення покарання за вчинок дитину необхіно обійняти і наголосити, що ваш малюк розумничка і такого більше не відбудеться.
  • КАРАТИ дитину дозволяється лише тоді, ЯКЩО ДИТИНА БУЛА ПОПЕРЕДЖЕНА ПРО ЗАБОРОНУ.
  • Покарання лише за СВІДОМІ ПОГАНІ ВЧИНКИ. Якщо наприклад дитина випадково щось розлила ми маємо обговорити з нею через що так сталося і разом прибрати, але не сварити і не вигадувати покарань.
  • БАТЬКИ, БУДЬТЕ ГОТОВІ ДО КОНФЛІКТУ! Ви маєте бути авторитетні і дотримуватися своїх обіцянок, як стосовно купівлі подарунка, так і понесення покарання дитиною за той чи інший поганий вчинок.
  • Так звичайно мама з татом мають бути однодумцями, аби діти не шукали підхід до кожного з них і не навчались обманювати.
  • Будьте прихильником бесід з дитиною, а не фізичних методів покарання!
Порушення прав жінок в Україні

Порушення прав жінок в Україні

Жінки в Україні мають рівні можливості з чоловіками, було б бажання і здібності їх втілити – така думка є доволі поширеною. Втім хибною, наголошують експерти і доводить статистика. Українки досі зазнають дискримінацій за ознакою статі. Радіо Свобода зібрало найбільш поширені порушення прав жінок в Україні.

1. Жертви домашнього насильства. Найбільшим кричущим порушенням прав жінок в Україні залишається домашнє насильство. Щороку від рук кривдників гине близько 600 українок, такими є дані МВС. У 2017 році до поліції надійшло понад 110 тисяч заяв від жертв домашнього насильства.90% українців, які потерпають від насильства, це жінки

«90% наших громадян, які потерпають від насильства, це жінки. Причини – стереотипи, що жінка – «берегиня дому», її функція – приготування їжі та догляд за дітьми. І щойно вона починає заявляти про свої права, то одразу ж піддається насильству – чи економічному, чи психологічному, чи фізичному, чи сексуальному. І з’явилася нова тенденція: якщо жінка намагається вирватися з кола домашнього насильства, то тоді методи стають більш виточені», – каже представник омбудсмена з питань рівності і недискримінації Аксана Філіпішина.

Щохвилини від домашнього насильства в Україні страждає три жінки, констатує президент організації «Ла Страда Україна» Катерина Левченко. Минулого року через знущання вдома до правоохоронців і на гарячу лінію звернулися понад 150 тисяч осіб. Втім, це лише 10-15% від загальної кількості реальних випадків, наголошує експерт.

Попри масштаби домашнього насильства в Україні, проблема перебуває переважно «в тіні». Ба більше, поширений принцип – «сама винна», відтак жертви намагаються замовчувати страждання, кажуть експерти. Показовим є те, що 68% українок не вважають проявом насильства приниження. Лише для 49% жінок насильство – це побої, а для 56% – зґвалтування. Такі результати опитування Українського інституту соціологічних досліджень.

2. Отримують меншу зарплатню. Жінки в Україні зароблять у середньому на 28% менше, ніж чоловіки. Такими є дані Державної статистики. За інформацією рекрутингових агенцій, ця різниця ще вища.

Однією з причин цього є те, що окрім оплачуваної роботи на плечі жінки лягає домашня праця, яка вважається «жіночою» – прибирання, готування, догляд за дітьми, констатує директор Центру соціальних і трудових досліджень Ніна Потарська.Жінка змушена, як правило, працювати в дві зміни.Ніна Потарська

«Жінка змушена, як правило, працювати в дві зміни. Тому обирає менш оплачувану роботу, але з більш гнучкими умовами. Бо є купа обов’язків, які чомусь вважаються лише жіночими, хоча народження дітей – це благо для всього суспільства», – каже Потарська.

Зібравши інформацію по 217 країнах, дослідники підрахували, що домашня робота і догляд за родиною займає в житті жінки 23 роки.

Окрім того, заробляти більше заважає «скляна стеля» – умовна кар’єрна планка, вище якої жінка «не стрибне», зауважує координатор проектів «Українського жіночого фонду» Мілена Горячковська.

«Жінки не допускаються на вищі посади з вищою зарплатнею, а працюють переважно в тих сферах, де нижчий прибуток. Серед керівників дитячих садочків – жінок багато, а серед керівників університетів їх фактично немає. І так в усіх галузях», – каже Горячковська.

3. Мають меншість у владі. Відповідно до аналітичного звіту комісії Ради Європи з питань гендерної рівності за 2017 рік, Україна перебуває в групі країн із найнижчим представництвом жінок у владі.

Український парламент усього на 12% складається із жінок. Попри те, що цей показник є рекордним за всі попередні скликання, він досі залишається низьким, порівняно з практикою демократичних країн, наголошують експерти. Так, у країнах ЄС жінок у парламентах в середньому удвічі більше – 26%. А у Швеції, Фінляндії, Іспанії – понад 40%. Не набагато краща ситуація і в регіонах України.

4. Обмежені у кар’єрі. Важливим кроком на шляху до гендерної рівності стало скасування розподілу професій на «жіночі» і «чоловічі». Та це ще не означає, що в Україні зникла дискримінаційна практика чи не лишилося заборонених професій, кажуть експерти.

Наприклад, у війську досі є низка «нежіночих» професій, затверджені наказами із грифом «з обмеженим доступом», зауважує експерт з гендерних питань Олена Суслова. Крім того, в Україні досі не дератифікована Конвенція Міжнародної організації праці 1935 року, яка забороняє роботу жінок під землею і в шахтах.

«У нас є заборонені професії і цивільного характеру, і в секторі безпеки й оборони. І справа не в кількості, а в їхньому існуванні. Українським жінкам заборонені всі професії, які стосуються військово-морських сил. Як колись сказав мені один юрист із Міноборони: щойно ми збудуємо перший човен, одразу будемо думати про дозвіл жінкам на ці професії. Але поки вони всі закриті. Нині в українській армії працює жінок не менше, ніж в деяких в країнах світу. Але у нас ніколи не було і досі немає жінки-генерала», – каже Олена Суслова.До жінок висуваються такі вимоги, як вік, зовнішні дані, хоча робота, яку пропонується виконувати, абсолютно не потребує таких характеристикАксана Філіпішина

Також важливо побороти дискримінацію жінок у головах роботодавців, наголошують експерти. «Ми помічали і реагували на випадки дискримінації за ознакою статі в оголошеннях про вакансію. До жінок висуваються такі вимоги, як вік, зовнішні дані, хоча робота, яку пропонується виконувати, абсолютно не потребує таких характеристик», – зауважує Аксана Філіпішина.

За підрахунками експертів Всесвітнього економічного Форуму в Давосі, подолати різницю в можливостях працевлаштування та оплаті праці для чоловіків і жінок світ зможе через 170 років.

5. Заручниці стереотипів. «Жінка-берегиня», «господарка», «для «жіночого щастя» потрібні «кохання» і «родина» – такі стереотипи про жінку закріпилися у свідомості українців. Експерти констатують: сексизм в Україні поширений скрізь – в рекламі, ток-шоу, політиці і в побуті.Я називаю сексизм посмішкою чеширського кота. Кота немає, а посмішка єОлена Суслова