15 травня  –  міжнародний день сім’ї

15 травня – міжнародний день сім’ї

15 травня щорічно відзначають міжнародний день сім’ї. Саме з родини починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона – джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, то, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина.

Для учнів 8-А класу Білозерської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 18 цей день запам’ятається цікавим заходом – батьківськими зборами з майбутнього. Це було заняття з елементами тренінгу разом із практичним психологом та класним керівником. Як за помахом чарівної палички всі присутні перемістилися на 20 років в майбутнє. І ось, вже наші восьмикласники – сімейні пари, які разом вирішують проблеми своїх дітей-підлітків. Таке перевтілення дозволило кожному увійти в становище батьків, подивитися їх очима на ті виклики, що ставить життя перед підростаючим поколінням.  

Захід пройшов, як кажуть, на одному диханні: цікаво, активно, корисно.

Небезпечне екстремальне захоплення нівечить та відбирає життя дітей!

Небезпечне екстремальне захоплення нівечить та відбирає життя дітей!

Зачепінг, зацепінг, трейнсерфінг — спосіб переміщення, проїзд на автозчепах вагонів, поручнях та підніжках, на гальмівних майданчиках, та у відкритих кузовах (вантажних вагонів), на міжвагонних буферах та розетках та на дахах поїздів чіпляючись за зовнішню арматуру вагона. (Вікіпедія)

Підлітки також називають таку поїздку «на ковбасі». Але смішна, невинна назва не применшує небезпеки даного хобі. Існує рух вже давно, але останнім часом досяг особливого розмаху, особливо у столиці України та обласних містах, адже у розпорядженні молодих екстремалів міські електрички, приміські електропоїзди та метрополітен.

Підлітки, як правило заздалегідь домовляються між собою про зустріч, знімають трюки та розміщують їх в Інтернеті. Але прикро, що вони не усвідомлюють страшної небезпеки цього виду розваг, адже існує ймовірність не тільки падіння з рухомого потягу, а й тяжкого травмування чи навіть загибелі. Вони сповнені героїзму, натхнення і гормонів; вважають, що їх біда не торкнеться; готові ризикувати заради підняття свого статусу.

Як практичний психолог, вважаю своїм обов’язком звернути увагу батьків та педагогічних працівників систематично проводити профілактичні бесіди з дітьми щодо небезпеки захоплення даним видом розваг.

«14 квітня у Броварах 15-річний школяр заліз на дах електропотягу «Київ-Ніжин», де його тричі «вдарило» смертоносною дозою струму в 3000 Вольт. Після отриманих опіків 60% тіла 11 днів хлопець балансував між життям і смертю. 25 квітня його не стало».

«9 травня у Києво-Святошинському районі15-річний хлопець заліз на вагон електропоїзду, який рухався сполученням «Київ – Фастів», внаслідок чого отримав ураження електричним струмом. Наразі юний екстремал з 45% опіками тіла та іншими тілесними ушкодженнями перебуває у опіковому відділенні районної лікарні».

Якщо все ще маєте сумніви чи говорити про це з дитиною, введіть в пошуковик «Зацеперу отрезало ногу». Можете навіть не дивитись, достатньо послухати.

Памятаємо, життя – це найвища цінність для людини! Шануймося та наставляємо своїх дітей щодо безпечної поведінки!

Підприємницькі навички, які варто розвивати в дітях

Підприємницькі навички, які варто розвивати в дітях

Батьки хочуть для своїх дітей найкраще життя, навчаючи їх навичок, які надалі знадобляться їм, аби бути успішними у будь-яких справах. Підприємницьке мислення вчить нас сприймати життєві перепони як випробування, які треба подолати. Якщо сприяти розвитку цих восьми навичок з раннього віку, це принесе свої плоди у майбутньому.

Навичка №1. Стійкість

Життя сповнене поразок, тому так звана «товста шкіра» є невіддільним елементом, якщо дитина хоче бути успішною по життю. Кожен підприємець має бути стійким та рішучим у випадку, якщо поставлені плани не були реалізовані.

Як її розвивати?

Дозвольте дітям виражати свої емоції та не обмежуйте їх почуттів. Існує додаток Positive Penguins, який спрямований допомогти дітям зрозуміти їх негативні почуття, а також сприяти подальшому розвитку позитивного мислення.

Навичка №2. Інновації та креативність

Підприємці повинні мати гнучкий розум – мислити нестандартно у розв’язанні складних проблем. Творче мислення – це фундамент, на якому підприємці будують свої імперії.

Як надихати дітей?

Дозвольте їм грати – саме у цей момент у дітей залучена вся їх креативна енергія. Переконайтесь, що ігри різноманітні та рухливі, не обмежуйтесь комп’ютерними іграми, та програмами на смартфонах. Приділяйте увагу мистецтву, адже витвори мистецтва розвивають уяву, допомагають формувати асоціативні ряди та вибудовують тонкі емоційні зв’язки.

Навичка №3. Працьовитість

Попри рівень досягнень, найкращі підприємці ніколи не уникають повсякденної рутини. Аби вибудувати трудову дисципліну, дітям необхідно навчитися цінувати важку працю.

Як її сформувати?

Розвивайте в дітях незалежність та відповідальність, надаючи їм можливість виконувати справи та бути відповідальними за них. Будьте для них прикладом, та приділяйте якнайменше часу таким справам, як користування мобільними пристроями.

Навичка №4. Взаємодопомога

Можливо корпоративна соціальна відповідальність не допоможе принести прибуток, але підприємці розуміють її важливість. Справжні мрійники – це стратеги, що хочуть зробити світ кращім не тільки для себе, а для всіх.

Як надихати?

Закликайте дітей допомагати по дому та на прилеглій території. Діти можуть допомогти літній парі зібрати листя на дворі, використовувати краудфандингові платформи, щоб реалізувати найцікавіші ідеї або стати волонтерами. Члени Шкільного клубу підприємництва “Олімп” Білозерської ЗОШ № 18 ( http://sae-bilozir18.blogspot.com/ ) за 5-тирічний період його існування реалізували низку соціальних проектів, висаджуючи троянди в літньому парку міста Білозерське, організуючи чудові екологічні акції “Зробимо місто Білозерське чистим” та “Чепурик” та інш.

Навичка №5. Впевненість у собі

Успішне життя першочергово полягає у здатності вірити у себе та свої здібності, бути спроможним ризикувати та доводити справи до кінця.  Дух підприємництва – це віра у власні ідеї.

Як розвивати впевненість у собі?

Заохочуйте дітей висловлювати свою точку зору та давайте їм можливість приймати рішення самостійно. Навіть якщо це зовсім не те, що ви би зробили у певній ситуації. Дозвольте їм робити вибір та вчитись на власному досвіді. Запропонуйте дитині обрати та відвідувати спортивну секцію, фізична активність змушує людей відчувати себе більш впевнено. Навчіть дитину відчувати моменти власного тріумфу. Бізнес-консультантка Керолайн Уебб рекомендує щоп’ятниці записувати кращі досягнення тижня. 

Навичка №6.  Вміння співчувати іншим

Розуміти та підтримувати інших є безцінним вмінням кожного лідера. Успішні підприємці розуміють наскільки важливо вміти співчувати та будувати позитивні відносини.

Як розвинути навичку?

Поважайте індивідуальність та точку зору ваших дітей, спонукайте їх бути відкритими до прояву емоцій. Допомогти дітям розвинути вміння співчувати іншим може програма “If you can…”, розроблена Тріпом Хокінсом.

Навичка №7. Оптимізм

Підприємці – це приклад оптимізму. Вони закликають робити світ кращім та працюють над реалізацією поставленої мети. І саме цей позитивний погляд надає їм перевагу. Оптимізм – заразливий, тому саме час стати прикладом. Будьте відкриті до соціальних медіа, поділіться із дітьми позитивними історіями та виступами, що надихають, аби таким чином розвивати відчуття вдячності та позитивного мислення.  

Навичка №8. Допитливість

Зацікавленість у тому, як влаштований світ – це перший етап на шляху вдосконалення світу. Підприємці навчаються все життя, вони завжди знаходяться у пошуках способів самовдосконалення.

Як надихати дітей?

Заохочуйте нові захоплення дітей та підтримуйте їх зацікавленість. Спробуйте проводити із дітьми дні вільні від технологій, відвідайте музей або спортивний центр. Прийміть участь у марафоні, квесті або інтелектуальному турнірі разом, адже це неймовірна пригода для всіх членів родини.

Час для роликів настав!

Час для роликів настав!

Прошу трохи уваги, дорогий друже! Початок травня, теплі дні, чудова, майже літня погода, сприяють можливості покататися на роликах, велосипедах, мопедах. І це чудово! Але, як практичний психолог, прошу тебе прочитати вже відомі тобі правила з безпечного руху!

Дещо про роликові ковзани
  Катання на роликових ковзанах – найулюбленіший спосіб проведення вільного часу як серед молоді, так і серед дорослих. На сьогодні в Україні існує чимало спортивних шкіл, клубів, центрів, пунктів прокату тощо, де без проблем можна навчитися їздити на роликах. Головне те, що це заняття дуже корисне для твого організму! Катання на роликових ковзанах розвиває м’язи, формує осанку, покращує твої координаційні можливості. Крім того, при катанні на роликах у тебе розвиваються навики зосереджувати увагу та вміння швидко аналізувати ситуацію.
Шість, сім років саме той вік, коли можна починати ставати на роликові ковзани.
Запам’ятай основні правила катання:
– Роликові ковзани повинні бути зручними, гарно підібраними по розміру твоєї ноги. Також слід купити спеціальний захист для убезпечення травмувань: підлокітники, наколінники, а в деяких випадках, навіть і шоломи для катання на роликах.
– Не виїжджай на роликах на проїзну частину дороги. Це небезпечно і заборонено!
– Ніколи не катайся по калюжам, піску та будь надто обережним при катанні по мокрому асфальту. Вода та пісок це вороги для підшипників на твоїх роликах. Від води металеві частини можуть поржавіти, а пісок забруднить їх так, що неможливо буде їхати. Мокрий асфальт – надто слизька поверхня для катання! Будь обережним.
– При катанні на роликах завжди контролюй швидкість руху та свої дії. Розвиваючи надто (більше 40 км/г) швидкий рух, пам’ятай, що впоратися на роликах набагато складніше, ніж на велосипеді! Тому добре обмірковуй свої можливості, уважніше стався до перешкод на твоєму шляху.
– Правильне падіння – це падіння вперед. Тому що на це розрахована одягнена на тобі «одежа-захист». В будь-якому випадку легше контролювати падіння вперед, руками і ногами. При падінні назад є дуже високий ризик травмувань шийного хребту, чи вдаритися затилком.
– Тримай рівновагу і не бійся падіння. Більшість падінь при катанні на роликах трапляються саме в наслідок страху «як би не впасти». В такому стані всі початківці гублять рівновагу. Фахівці радять не боятися впасти, але також не надто розслаблятися при катанні.
– При катанні завжди тримай уклін тіла трошки вперед, одна нога повинна бути на пів ролика вперед. У такому положенні тіла тобі буде легше триматися на роликових ковзанах і контролювати ситуацію.
– Ноги завжди повинні бути напівзігнуті. Цим ти забезпечуєш собі амортизацію при їзді.

Що треба знати про безпеку руху на велосипеді та мопеді
Кожній дитині хочеться мати власний автомобіль. Така можливість у тебе з’являється вже у ранньому дитинстві, коли батьки купують тобі триколісний велосипед. Коли ти підростаєш, батьки замінюють його на двоколісний. На цьому велосипеді тебе вже не можуть наздогнати дорослі, і ти почуваєш себе вільним. І ось ти вже зовсім дорослий, тобі виповнилось 16 років, і у тебе з’являється велосипед з мотором, який називається мопедом. На ньому ти вже їздиш по дорозі поруч з автомобілями, а іноді навіть можеш їх обігнати.
Але тобі слід пам’ятати про те, що катання на велосипеді та мопеді може бути небезпечним. Ти можеш впасти і сильно поранитись. Ти можеш впасти і сильно поранитися, потрапити в аварію. Через це ми хочемо дати тобі деякі поради.
Насамперед, тобі слід постійно їздити у шоломі, який захищатиме найважливішу частину твого тіла – голову. При купівлі цього предмета приділи особливу увагу тому, щоб:
– він гарно, зручно на тобі сидів;
– ремені добре застібалися;
– ти почувався у ньому комфортно.
Твій велосипед також має бути безпечним для тебе. Тому у нього повинні бути:
– передні гальма;
– задні гальма;
– дзвінок або інший сигнал;
– світлий прожектор для їзди вночі;
-білий світловідбивач спереду;
– жовтий світловідбивач на педалях.
Правила користування велосипедом і мопедом:
– кататися на дитячому велосипеді може навіть малюк, але тільки на закритих для руху машин майданчиках, стадіонах та в інших безпечних місцях;
– рухатися по дорозі на мопедах дозволяється людям, які досягли 16-річного, на велосипедах — 14-річного віку;
– мопеди і велосипеди повинні бути обладнані звуковим сигналом та світловідбивачами: спереду — білого кольору, з боків — оранжевого, ззаду – червоного;
– для руху в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості на мопеді необхідно увімкнути освітлення, на велосипеді — ліхтар (фару).
Водіям мопедів і велосипедів забороняється: 
– керувати мопедом або велосипедом з несправними гальмами, звуковим сигналом, а в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості – з неувімкненою фарою і заднім ліхтарем на мопеді чи без світловідбивачів на велосипеді;
– рухатися по автомагістралях і дорогах для автомобілів, а також по проїжджій частині, коли поряд є велосипедна доріжка;
– рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках (крім дітей до 7-ми років на дитячих велосипедах під наглядом дорослих);
– під час руху триматися за інший транспортний засіб;
– їздити не тримаючись за руль та знімати ноги з педалей (підніжок);
– перевозити пасажирів на велосипеді, за винятком дітей до 7 років, на додатковому сидінні, обладнаному надійно закріпленими підніжками;
– буксирування мопедів і велосипедів;
– буксирування причепа, не передбаченого для експлуатації з цими транспортними засобами.
Перш ніж сідати за кермо велосипеда чи мопеда, – переконайся у його справності, а саме:
– перевір гальма, звуковий сигнал (дзвінок);
– переконайся у наявності ручного насоса і набору інструментів;
– переконайся, що ланцюгова передача закрита спеціальним щитком;
– перевір накачування шин, відрегулюй кермо і сідло за зростом.

Цінності гендерної культури

Цінності гендерної культури

Цінностями гендерної культури (знання, уміння, навички учасників освітнього процесу) є:

  • гендерна грамотність як система отримання необхідних знань у сфері гендерних досліджень;
  • сформована мотивація до рівноправної участі чоловіків і жінок у суспільному житті та реалізації своїх гендерних прав і свобод;
  • гендерна самоосвіта як набуття власного досвіду з гендерної збалансованості;
  • гендерна чуйність, як здатність особистості усвідомлювати та моделювати вплив соціального середовища;
  • повага до особливостей та індивідуальних проявів особистості незалежно від її статі

Оцінка гендерної ідентичності школярів ставить за мету виявлення особистістю рівня ототожнення власної біологічної статі в поєднанні з формами «жіночої» та «чоловічої» поведінки, яка спирається на існуючу в суспільстві гендерну ідеологію.

Гендерне виховання необхідно здійснювати з використанням усіх традиційних засобів психолого педагогічного впливу. Це такі як:

  • своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей чи підлітків, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей; адекватна реакція на ті чи інші прояви сексуального розвитку дитини чи підлітка, що грунтується на розумінні того, що в їх розвитку є нормальним, а що – відхиленням від норми;
  • приклади правильного ставлення дорослих до представників іншої статі, дорослі не повинні доводити до дітей свої конфлікти, не варто з’ясовувати в їх присутності свої стосунки і т. п. Приклади можуть бути взяті також з творів художньої літератури, кіно тощо.

Гендерне виховання пов’язане з моральним, фізичним, естетичним, розумовим і трудовим. Наприклад, у процесі трудового виховання створюються уявлення дітей про те, що праця людей різної статі має свою специфіку, яка пов’язана з фізіологічними особливостями та історичним аспектом розвитку людини: праця чоловіків традиційно передбачає більші фізичні навантаження, ніж праця жінок. Зв’язок гендерного виховання з фізичним аналогічний: на заняттях фізкультури підбирають такі вправи, які розвивають різні фізичні якості і формують певне ставлення до стилю поведінки (фігура, постава, хода, динаміка рухів). Зв’язок гендерного виховання з естетичним бачимо, наприклад, в організації дозвілля, де враховуються надання переваги дітьми, залежно від статевих відмінностей. Зв’язок гендерного виховання з моральним виявляється в ознайомленні дітей з елементарними поняттями про мораль, значення в суспільстві людей різної статі, орієнтації дітей на майбутню соціальну функцію.

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО НАД ДІТЬМИ – ТАБУ АБО ПРОБЛЕМА КОЖНОЇ 5-Ї ДИТИНИ – ВИСНОВКИ ЕКСПЕРТА

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО НАД ДІТЬМИ – ТАБУ АБО ПРОБЛЕМА КОЖНОЇ 5-Ї ДИТИНИ – ВИСНОВКИ ЕКСПЕРТА

Згідно досліджень Ради Європи, проведених в Україні в 2016 році, кожна п’ята дитина є жертвою сексуального насильства. Пропонуємо вам висновки Анастасії Дьякової, національного експерта із захисту дітей від насильства

Давайте розберемося, що відноситься до сексуального насильства над дітьми, як воно впливає на майбутнє життя дитини і яким чином можна його запобігти. Так само відстежимо закономірність між зростанням кількості випадків сексуального насильства і поширенням інтернету серед дітей та підлітків.

Що ж відносять до сексуального насильства?

Сексуальне насильство – це будь-який контакт або взаємодія між дитиною і людиною старшою за нього віком, в якому дитина сексуально стимулюється або використовується для сексуальної стимуляції.

Це може бути:

  • Еротизована ласка і турбота. Як варіанти: поцілунки з дитиною у губи або, коли тато миє досить дорослу дівчинку або мама спить в одному ліжку з дорослим сином – елементи такої турботи;
  • Демонстрація статевих органів – у тому числі, коли мама проходить через кімнату сина в ванну без одягу або ж дорослий відправляє дитині оголені фото/відео;
  • Використання дитини для сексуальної стимуляції дорослого;
  • Розбещення – залучення до спостереження за статевим актом, перегляду порнографії, відправлення текстових повідомлень сексуального характеру;
  • Орально-генітальні ласки як дитини, так і дитиною;
  • Згвалтування природним або неприродним чином;
  • Сексуальна експлуатація для виготовлення дитячої порнографії або роботи в проституції.

Хто гвалтівник?

Згідно з різними дослідженнями, 80% випадків насильства здійснюють добре відомі дитині дорослі. З них 40% – дуже близькі до дитини родичі і батьки.

ПРО 90% ЗЛОЧИНІВ НІКОЛИ НЕ ПОВІДОМЛЯЮТЬ У ПОЛІЦІЮ. 

Причини мовчання найрізноманітніші: страх і/або сором дитини; недовіра батьків до слів дитини; страх дитини втратити близького дорослого, який дає увагу, турботу і часто подарунки; небажання мами відмовлятися від стосунків із чоловіком; залежність сім’ї від педофіла (наприклад, батька і чоловіка).

Як діяти, якщо дитина повідомила про насильство?

Що ж робити, якщо дитина говорить про подібні випадки насильства (які ми розглянули вище, сексуальне насильство – це не тільки згвалтування). По-перше, що потрібно зробити – повірити дитині і показати, що ви на його боці, що не звинувачуєте і не соромте його. Далі звернення у поліцію і обов’язково до профільного психолога.

Чим загрожує пережите насильство в майбутньому?

Пережите в дитинстві та невідпрацьоване з якісним профільним психологом сексуальне насильство може привести до безладного сексу і, як результат зараження ВІЛ та іншими венеричними захворюваннями, ранньою вагітності, залежно від алкоголю і наркотиків, психологічних порушень, підвищується ризик захворювання на рак і діабет, а також здійснення кримінальних злочинів і суїциду. Так що вкрай важливо не тільки вести справу в суді, але і провести якісну реабілітацію дитини – кожен другий педофіл – жертва сексуального насильства в дитинстві.

Як починається насильство?

Насильство зазвичай починається із грумінгу або гри.

Грумінг – дії із метою завоювання довіри дитини і/або дорослого, опікуна дитини, з метою сексуального насильства/отримання інтимних фото або відео дитини. Грумінг можуть виробляти на перший погляд нешкідливі дорослі, душа компанії. Це може бути тренер у спортивній секції, учитель, спортивний лікар, вчитель у музичній школі або сусід. 80% педофілів одружені і ведуть «пристойний» спосіб життя.

Як же виявити такі випадки і що робити для профілактики?

Надзвичайно важливо налагодити довірчі стосунки з дитиною, обговорювати навіть складні теми, на які у вас немає однозначної відповіді, при цьому не варто вести себе повчально.

Заговоріть із дитиною про секс ще до того, як він став шукати цю інформацію в інтернеті, хихикати з однокласниками або випадково клікнув рекламу порнографії при підготовці шкільного реферату.

ВИ ПОВИННІ ДІЯТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ. 

  • Педофіли рідко виробляють злочини з незнайомими дітьми. Зазвичай вони намагаються знайти роботу, яка близька до дітей або створити стосунки з жінкою, яка має дитину цікавого педофілу віку. Або намагаються вибрати нещасну, самотню, нелюбу дитину і заповнити порожнечу, яку повинні були заповнити батьки.

Є «правила безпечних дотиків», які повинна знати дитина

НІХТО НЕ МОЖЕ ТОРКАТИСЯ ДО ЧАСТИН ТІЛА ДИТИНИ, ЯКІ НЕ ЗАКРИТІ КУПАЛЬНИКОМ І ДИТИНА НЕ МОЖЕ ТОРКАТИСЯ ДО ТАКИХ ЧАСТИН ТІЛА ІНШИХ ЛЮДЕЙ. 

Вас має насторожити зайва увага з боку будь-якого дорослого до вашої дитини: особисте листування у телефоні, подарунки або гроші, прояви флірту і дивних тілесних дотиків, підозри інших дітей про те, що між дитиною і дорослим є стосунки – діти зазвичай відразу це помічають.

  • Насильство в сім’ї виявити складніше, так як ми до останнього не хочемо вірити в те, що це може відбуватися у нашому домі. Такі злочини починаються з ігор, із пояснень дитині, що у всіх сім’ях себе так ведуть і це норма, навіть якщо дитині дискомфортно, хоча дискомфорту може і не бути, якщо батько / родич робить боляче. Дитина завжди хоче подобатися батькам і радий, коли вони радіють.
  • У насильника і дитини з’являються домовленості про секрети, підкуп подарунками та / або загрози, що дитина стане провиною розпаду сім’ї, що йому ніхто не повірить, що він повинен відчувати сором і страх – використовуються будь-які формули залякування. Усе ускладнюється тим, що дитина не хоче втратити близьку людину і не завжди розуміє, що відбувається.

З поширенням інтернету та реєстрацією дітей у соцмережах, злочинцям усе простіше отримати доступ до дитини. По всьому світу діють педофіли і угруповання, які виробляють і продають дитячу порнографію. Їх завдання налагодити довірчий контакт із дитиною і виманити у нього фото/відео інтимного характеру. Далі починається вимагання більш інтимних матеріалів/грошей/особистих зустрічей із погрозами поширити отримані раніше матеріали всім контактам дитини в соцмережах, у школі або надіслати батькам.

Важливо, щоб батьки розуміли, що ризик сексуального насильства над дитиною – це не тільки згвалтування і говорити з дітьми потрібно не тільки про те, що ходити темними вулицями і заходити з незнайомцями в ліфт небезпечно. Необхідно йти в ногу з часом і розуміти, чим живе ваша дитина, які в нього інтереси, сумніви і страхи.

Кращий варіант убезпечити дитину – стати для нього надійним дорослим, з яким сміливо можна говорити про труднощі і проблеми, не боячись осуду. Довіра – кращий інструмент. Проводьте більше часу разом і давайте відчуття дитині, що він цінний і значимий для вас, тоді він не захоче шукати ці емоції від інших людей.

http://4mama.ua/uk/kids/raising

Допомагаємо дитині витримувати стреси та відновлюватись після них

Допомагаємо дитині витримувати стреси та відновлюватись після них

Давайте поміркуємо, чи стикаються дітлахи, якими ми опікуємося, зі стресами, як часто і якими саме? А ще цікаво, у чиєму житті стресів більше – дитячому чи таки дорослому? Цікаво, що коли я запитую про це батьків, а подекуди і вчителів, то найчастіше чую у відповідь те, що життя дорослої людини містить набагато більше стресів, зокрема через відповідальність, яку вона тягне на своїх плечах і якої зовсім не відчувають та знати не хочуть малі та великі неслухи.

Насправді ж, якщо розуміти стрес як умови, в яких ми зазнаємо сильної напруги та тиску, через те, що не відчуваємо можливості з ними впоратись, не маємо ресурсів, знань, умінь, досвіду… – то дитяче життя виглядає набагато вразливішим.

Адже обставин, які вибиваються з розуміння типових та сприятливих для розвитку, – безліч. Це і надмірне шкільне навантаження, і відсутність повноцінного відпочинку, і конфлікти у школі, родині та з ровесниками, а ще – інтенсивні спортивні тренування, переживання втрат, батьківське розлучення, зміна місця проживання, перехід в інший садочок чи школу, хвороби, особливо ті, що пов’язані з перебуванням у лікарні, та багато іншого.

Загалом кожна дитина неодноразово стикається із сильним стресом, а, за різними дослідницькими даними, понад 40-60% усіх дітей переживають події, які є не просто стресовими, а – травматичними, такими, що містять безпосередню загрозу життю та здоров’ю самої дитини або в яких діти є свідками небезпеки для інших (наприклад, Donnelly & Amaya-Jackson, 2002).

Перше, що ми, дорослі, прагнемо зробити – максимально убезпечити дітей від стресів та травм. Однак, на жаль, незважаючи на все бажання, неможливо ростити дітлахів у тепличних умовах, і раніше чи пізніше настануть обставини, в яких малюк зазнає стресу. Адже життя триває, діти хворіють і потребують лікування, дорослі розлучаються, вирішують переїхати, час від часу небо блискає і гримить, вихователі, вчителі та тренери бувають різними, а шкільне навчання вимагає напруги та складання іспитів.

Саме тому важливе доросле завдання – не стільки захистити дітей від щоденних та випадкових стресів, скільки навчити, допомогти, створити умови, в яких ті могли б впоратися зі стресами, долати їхні наслідки, відновлюватись та рухатись далі.

Власне, у психології є багато понять, які в різний спосіб описують здатність протистояти стресу: стресостійкість, управління стресом, толерантність, чутливість до стресу, опірність стресу. Я ж хочу познайомити вас з двома, які, на мій погляд, описують найважливіші для сучасної дитини здатності – витримувати стреси (вміти не втрачати якість життя у стресових умовах) та відновлюватись після них (швидко повертатись у добрий настрій та продуктивний стан).

Перше – hardiness (найчастіше перекладають як життєстійкість або витривалість); друге – resilience (психологічна гнучкість або відновлюваність). Цікаво, що обидва поняття прийшли у психологію ззовні. Hardiness – із садівництва, йдеться про здатність рослин виживати, квітнути та давати насіння в несприятливих для цього умовах; resilience – фізична характеристика матерії, яка описує її здатність повертатись до первинної форми після деформації. Натисніть на кухонну губку або навіть подушечку власного пальця – вони прогнуться, але за якийсь час знову повернуть собі форму, а от пластилін лишиться ввігнутим і не відновить форми.

ЯК З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ

Перші дослідження hardiness (життєстійкості) в її психологічному сенсі належать Сьюзен Кобейса та Сальваторе Мадді (Maddi & Kobasa, 1984). Вчені помітили, що в ситуації стресу більшість людей починають гірше працювати, мають негаразди зі здоров’ям, частіше конфліктують з близькими, впадають у депресію, стають агресивнішими і навіть вдаються до спроб самогубства.

Однак є і люди, які поводяться та почуваються навпаки. Тривале перебування у стресових ситуаціях призводить до того, що їхні досягнення зростають, самопочуття покращується, стосунки розвиваються та стають міцнішими, до того ж, збільшується і продуктивність праці.

Зацікавившись, що відрізняє одних від інших, дослідники дійшли висновку, що, на відміну від “страждальців”, життєстійкі особи геть інакше сприймають критичні ситуації, інших людей та обирають особливий спосіб дій у кризі. Так, вони завжди шукають підтримку в інших і самі готові її надавати, вони відчувають, коли можуть впливати на події та повсякчас намагаються контролювати їх, вони намагаються буди задіяними в тому, що відбувається, а не спостерігати зі сторони. А ще – сприймають кризу більше як привід до розвитку, змін та адаптації, а не ризик чи загрозу благополуччю.

Як же допомогти дитині стати життєстійкою і досягти того, щоб вона не потрапила до лав піддатливої до стресу більшості?

Цікаво, що Мадді провів масштабне дослідження, в якому встановив чіткий і однозначний зв’язок між життєстійкістю та умовами зростання (Maddi, 2006). Так найстійкішими виявилися люди, які, по-перше, мали в дитинстві досвід важких стресових ситуацій, але не один, а в парі з досвідом підтримки близьких людей та подолання проблем. Тобто дитина, яка стикнулася з трудністю, навіть такою складною, як розлучення батьків чи смерть близької людини, і за допомоги дорослих впоралася з нею – буде стійкішою, ніж та, котра не мала підтримки (що очевидно), але так само вона буде стійкішою за ту, котра не мала самих труднощів.

По-друге, життєстійкими виявились люди, яких в дитинстві спрямовували на пошук цілей, свого призначення, дозволяти пробувати себе в багатьох діяльностях та не карали за помилки, а, навпаки, вчили виправляти їх. Вразливими ж до стресу та криз у дорослості стали ті діти, які у свій час недоотримали підтримки, схвалення, підбадьорювання та не мали емоційного зв’язку з дорослими.

ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ ПСИХОЛОГІЧНА ВІДНОВЛЮВАНІСТЬ

Щодо resilience (психологічної відновлюваності), то тут йдеться не лише про те, що людина повертає собі форму, а й знаходить новий ефективніший спосіб реакцій та сприйняття дійсності. Психологічно відновлювальні люди швидко приходять до тями після стресу, а також набирають новий досвід, який робить їх гнучкішими, адаптивнішими, пристосованішими.

Одне з перших досліджень психологічної відновлюваності здійснила Еммі Вернер, і стосувалося воно гавайських дітлахів, частина з яких, незважаючи на бідність, хвороби та загальну жорсткість у середовищі, де вони ростуть, – швидко відновлювались, лишались привітними, не демонстрували агресивної поведінки, могли підтримувати стосунки, а в майбутньому – будували нормальне життя та досягали успіху (Werner, 1971).

Психологічна відновлюваність залежить насамперед від ресурсів, які має людина, а також вміння бачити їх і користуватися ними. Саме ресурси – а це все, що додає в життя якості та позитиву – і підтримка друзів та рідних, наявність хобі, вміння підтримати свій настрій піснею, танцем, медитацією, спогляданням сходу сонця чи смачною їжею… – посилюють здатність до психологічного відновлення. Важливо, що за браку одних ресурсів, їх можна поповнити іншими, а отже – підтримати свою відновлюваність та стимулювати її.

У керівництві для батьків та вчителів щодо психологічної відновлюваності дітей Американської психологічної асоціації містяться 10 підказок на щодень, спрямованих на те, аби допомогти дітям та підліткам побудувати психологічну відновлюваність:

  1. Навчайте дітей будувати дружні стосунки та дружити, зокрема бути співчутливими та розуміти біль інших.
  2. Допомагайте дітям допомагати іншим, пропонуйте їм волонтерську роботу для інших та просіть про допомогу для себе.
  3. Тримайте режим: структура важлива для дітей.
  4. Робіть паузи, допомагайте дітям перемикатись з того, що їх турбує та засмучує, дозволяйте відпочинок.
  5. Навчайте дітей турботи про себе, важливості гарно харчуватись, відпочивати, веселитись та займатись спортом.
  6. Допомагайте дітям встановлювати досяжні цілі та рухатись до них впевнено і поступово, підтримуйте в доланні перешкод.
  7. Підтримуйте в дітей позитивне самосприйняття, нагадуйте про успіхи та допомагайте зрозуміти, які саме дії призвели до них.
  8. Будуйте перспективу, показуйте дітям віддалені наслідки сьогоднішніх зусиль, а також допомагайте бачити речі ширше, особливо в ситуаціях неуспіху.
  9. Показуйте дітям можливості для самопізнання, показуйте, що кожна подія – це можливість дізнатись, “на що я здатний”.
  10. Допомагайте дітям приймати зміни як звичайну частину життя, ставити нові цілі, передбачати наслідки, прогнозувати дії.

Сучасне життя – стрімке і непередбачуване, його темп, а також інформаційна та подієва насиченість повсякчасно провокують стреси. Власне, стреси поступово стають його невід’ємною частиною. Заховатися неможливо, але цілком можливо навчити дітлахів життєстійкості й психологічної відновлюваності, а заразом навчитись і самим.

Література:

Donnelly, C. L., & Amaya-Jackson, L. (2002). Post-traumatic stress disorder in children and adolescents. Pediatric Drugs, 4(3), 159-170.

Maddi, S. R., & Kobasa, S. C. (1984). The hardy executive : Health under stress. Homewood, IL:: Dow Jones-Irwin.

Maddi, S. R. (2006). “Hardiness: The courage to grow from stresses”. Journal of Positive Psychology. 1 (3): 160–168.

Werner, E. E. (1971). The children of Kauai : a longitudinal study from the prenatal period to age ten. Honolulu: University of Hawaii Press

American Psychological Association/APA. Resilience Guide for Parents & Teachers

Вікторія Горбунова, доктор психологічних наук, психотерапевт,
http://nus.org.ua/view/yak-dopomogty-dytyni-vytrymuvaty-stresy-ta-vidnovlyuvatys-pislya-nyh/

Убезпеч своє життя – дотримуйся правил поведінки!

Убезпеч своє життя – дотримуйся правил поведінки!

Немає нічого важливішого за твоє життя! Тому, любий друже, як практичний психолог, я нагадую тобі основні правила безпеки. Дотримуйся їх!

Дорога до школи

Дорога до школи завжди є справжньою пригодою, але інколи вона може містити небезпеку, про яку ти маєш знати для того, щоб бути у безпеці.
Такі прості речі, як правильний одяг та світловідбиваючий матеріал, можуть зробити твою дорогу до школи безпечнішою.
Уяви свою дорогу до школи. Скільки дорожніх знаків ти бачиш? Скільки світлофорів ти проходиш? Скільки разів ти повинен перейти вулицю? При цьому не забувай звертати увагу також і на машини, що рухаються.
Будь завжди помітним!Особливо це стосується холодних і темних осінніх і зимових місяців. Ми радимо тобі носити світлий одяг, щоб водії машин тебе краще бачили у темряві.
Щоб зробити себе ще більш помітним для водіїв, доцільно пришити до одягу світловідвідбиваючий матеріал, який може врятувати твоє життя. Ти можеш, наприклад, зробити аплікацію з такого матеріалу та нашити її на свій одяг або прикріпити до рюкзака чи портфеля.
При увімкненому ближньому світлі водій автомобіля може побачити пішохода, який носить світловідбиваючий матеріал, з відстані 150 метрів. Якщо ж на тобі немає такого матеріалу, то водій машини побачить тебе лише з 30-ти метрів. А це дуже мало для того, щоб вчасно зупинити автомобіль.

Особливо це стосується холодних і темних осінніх і зимових місяців. Ми радимо тобі носити світлий одяг, щоб водії машин тебе краще бачили у темряві.
Щоб зробити себе ще більш помітним для водіїв, доцільно пришити до одягу світловідвідбиваючий матеріал, який може врятувати твоє життя. Ти можеш, наприклад, зробити аплікацію з такого матеріалу та нашити її на свій одяг або прикріпити до рюкзака чи портфеля.
При увімкненому ближньому світлі водій автомобіля може побачити пішохода, який носить світловідбиваючий матеріал, з відстані 150 метрів. Якщо ж на тобі немає такого матеріалу, то водій машини побачить тебе лише з 30-ти метрів. А це дуже мало для того, щоб вчасно зупинити автомобіль.

Особливо це стосується холодних і темних осінніх і зимових місяців. Ми радимо тобі носити світлий одяг, щоб водії машин тебе краще бачили у темряві.
Щоб зробити себе ще більш помітним для водіїв, доцільно пришити до одягу світловідвідбиваючий матеріал, який може врятувати твоє життя. Ти можеш, наприклад, зробити аплікацію з такого матеріалу та нашити її на свій одяг або прикріпити до рюкзака чи портфеля.
При увімкненому ближньому світлі водій автомобіля може побачити пішохода, який носить світловідбиваючий матеріал, з відстані 150 метрів. Якщо ж на тобі немає такого матеріалу, то водій машини побачить тебе лише з 30-ти метрів. А це дуже мало для того, щоб вчасно зупинити автомобіль.

Будь завжди помітним!
Бережи своє життя!
Найважливіші дорожні знаки означають:
Стоп – ти повинен зупинитися та пропустити інших
Дати дорогу – їдь повільніше або зупинись і пропусти інших
Пішохідний перехід- ти повинен переходити дорогу саме у цьому місці
Доріжка для велосипедистів – ти повинен її використовувати для катання на велосипеді
Доріжка для пішоходів – ти повинен нею користуватися, коли йдеш пішки
Житлова зона – ти повинен їхати повільно і звертати особливу увагу на дітей, які грають на вулиці, та пішоходів
Дорога до школи на машині
Треба пристібатися ременем безпеки під час кожної поїздки у машині, причому незалежно від того, скільки ти будеш їхати: дві хвилини або дві години. Нагадуй про це також тим, хто їде поруч з тобою в автомобілі.
Тільки той, хто пристебнутий ременем безпеки перебуває у безпеці.
А чи знаєш ти, що дитина завжди має подорожувати лише у спеціальному дитячому сидінні?
Спитай у своїх батьків, чи є у них для тебе дитяче сидіння.
Дорога до школи на громадському транспорті
Багато дітей кожен день користуються громадським транспортом. Ось поради, які допоможуть тобі дістатися потрібного місця вчасно та безпечно:
– вчасно виходь з дому;
– після того, як ти вийшов із транспорту, наприклад шкільного автобуса, дочекайся, коли автобус від їде, і тільки після цього переходь дорогу;
– не кричи, не бігай та не бийся на зупинці;
– не ходи по краю тротуару;
– не поспішай, коли входиш і виходиш із транспорту;
– коли виходиш із транспорту, зверни увагу на машини, які проїжджають мимо;
– якщо тебе забирають із зупинки батьки, то вони повинні чекати на тебе біля виходу із автобуса, а не на іншому боці вулиці.

Правила поведінки при пожежі

Треба завжди пам’ятати, що необережне поводження з вогнем
може призвести до найбільшої серед бід – ПОЖЕЖІ!
ЗАПАМ’ЯТАЙ:
101
Якщо у квартирі або будинку почалася пожежа, найголовніше – не панікувати! Необхідно негайно повідомити про це пожежну частину: телефонуй за номером 101 – чітко і ясно назви адресу і місце виникнення пожежі. Повідом сусідів.
Якщо є можливість, то спробуй погасити вогонь засобами, що є під рукою:
– невеликі джерела пожежі можна гасити мокрою ганчіркою (ударами зверху) або мокрим віником (розмазуючи воду по палаючій поверхні);
– якщо вогонь розростається, необхідно відкрутити усі крани з водою на повну потужність. Нехай вода переливається у ванну: зачерпувати воду відром з ванни швидше, ніж чекати, поки відро наповниться з крану;
– якщо у кімнаті є вазони з квітами, то землю з них можна використати для гасіння вогню;
– не витягай з вогню предмети, що горять – це сприяє поширенню пожежі. Гаси вогонь (водою або піском) із країв до центру;
– при гасінні пожежі намагайся не відчиняти вікна і двері, бо доступ повітря підсилить вогонь.
Якщо погасити пожежу до прибуття пожежників неможливо, необхідно з іншими мешканцями будинку, не створюючи паніки, вийти на вулицю, використовуючи для цього сходові марші або пожежні драбини між балконами.
– Покидай приміщення, пригнувшись якнайнижче, адже дим направляється вгору.
– При пожежі не спускайся у ліфті, бо може відключитися електрика.
– По можливості змочи якусь тканину, прикрий нею ніс і рот.
– Під час переходів через задимлені ділянки затримуй дихання. Варто 2-3 рази вдихнути дим – і можна знепритомніти через отруєння чадним газом, що призведе до загибелі.
Ознаки отруєння чадним газом
– запаморочення;
– блювота;
– головний біль;
– червоний колір обличчя;
-непритомність.
Перша допомога при отруєнні чадним газом
– Постраждалого необхідно винести на свіже повітря.
– Негайно викликати машину швидкої медичної допомоги за телефоном 103.
Якщо вогонь палає у коридорі, на сходах тощо, і неможливо вибратися назовні, залишайся у своїй квартирі, щільно зачини двері, затули щілини мокрими ганчірками, повісь ковдру, килим або будь-що інше.
В разі загоряння дверей твоєї квартири поливай їх зсередини водою. Якщо дим проникне до квартири, пересувайся якнайнижче до підлоги, там завжди є свіже повітря. Відчини вікно або розбий його вийди на балкон і голосно клич на допомогу.

Якщо потрібно когось витягнути з вогню, обв’яжися дротом (мокрою мотузкою), вручи вільний кінець кому-небудь. Зав’яжи рот і ніс мокрою хустинкою, накрийся мокрою ковдрою або змочи одяг водою і, пригинаючись якомога нижче, заходь у приміщення.

НЕ ДОПУСКАЙ ЖАРТІВ У ВИКЛИКАХ ПОЖЕЖНОЇ СЛУЖБИ!
ПАМ’ЯТАЙ: помилковий виклик може відвернути увагу пожежників від справжньої пожежі, і тоді може згоріти чийсь будинок або навіть загинуть люди.В Україні встановлена кримінальна відповідальність як за навмисний підпал (позбавлення волі терміном до 10 років), так і за виникнення пожежі через необережне поводження. Крім того, відшкодування матеріальних збитків постраждалим від пожежі здійснюється людиною, яка спричинила пожежу, в повному обсязі. А це означає, що через дитячі пустощі з вогнем постраждають люди або згорять матеріальні цінності, та платити за все доведеться батькам!

Фізична агресія дітей: поради батькам

Фізична агресія дітей: поради батькам

Діти молодшого шкільного віку й дошкільнята все ще знаходяться на ранніх етапах навчання вербального спілкування. Додайте до цього той факт, що вони слабо вміють контролювати власні спонукання, мають незрілі соціальні навички, – ось вам рецепт інстинктивної реакції з застосуванням фізичної сили (тобто ударів, стусанів, укусів, смикань за волосся, кидання предметів і т п.) – реакції на ситуації, які викликають розчарування, гнів, страх або просто втому й поганий настрій.

Багато батьків, які практикують м’яку дисципліну, замислюються над питанням, де їхній малюк підхопив таку поведінку, не розуміючи, що це нормальна й відповідна віку реакція, хоча вона і є неприйнятною. Дуже часто батькам радять дати шльопанців своїй дитині, щоб відучити її бити інших дітей, особливо тих, хто менше і слабше.

Концепція використання наслідків, фізичних або інших, як чинник стримування для биття, заснована на неправильному уявленні про те, що маленькі діти мають здатність думати наперед (тобто, якщо я вдарю когось, у мене будуть неприємності, тому я не буду битись), і про те, що діти не слухаються навмисно.

Справа в тому, що префронтальна кора мозку дитини, тобто та ділянка, завдяки якій відбуваються міркування, логічне мислення та далекоглядне обдумування, ще недостатньо розвинена в дітей
молодшого шкільного віку й дошкільнят і, насправді, повністю розвивається тільки до 23–25-ти років!

Маленькі діти діють інстинктивно й імпульсивно, навіть коли не знаходяться у стані стресу, просто тому, що це все, на що вони здатні на даному етапі свого розвитку. Але коли діти знаходяться у стані стресу, навіть ті слабкі навички самоконтролю, яких вони вже встигли набути, миттєво зникають, і, перш ніж вони це усвідомлюють (у буквальному сенсі!), вони реагують на стрес фізично.

Однак правда полягає в тому, що навіть якщо покарання й виявилося в якійсь ситуації ефективним фактором стримування, м’яка відповідь на фізичну агресію дитини – це виключно єдина реакція, доступна батькам, яка не посилює агресію. Реагуючи з допомогою відповідної агресії, тобто накидаючись на дитину фізично або словесно, батьки лише підкріплюють її переконання в тому, що «хто сильніше, той і правий» і що той, хто має перевагу в певний момент, має право примушувати інших підкорятися своїй волі.

Зрозуміло, що батьки, які практикують м’яку дисципліну, не вважають, що бити дитину, щоб навчити її не бити інших, – відповідний або навіть логічний метод виховання. Але знати, що не можна вдаватись до фізичного покарання та знати, що потрібно робити, – це абсолютно різні речі.

Отже, які варіанти є на озброєнні в м’яких батьків, коли вони зіштовхуються з малюком, який фізично накидається на людей?

1. Нагляд. Якщо ваша дитина вдається до фізичної агресії, перебуваючи в товаристві інших дітей, дуже важливо підтримувати з нею візуальний контакт. Звісно, легше сказати, ніж зробити, але важливо не залишати маленьких дітей наодинці з агресивною дитиною. Ви можете забирати вашу агресивну дитину з собою, коли виходите з кімнати, або забирати із собою іншу дитину/дітей, або використовувати дитячий бар’єр, щоб відокремити зону, в якій можуть грати неагресивні діти, коли ви не можете підтримувати з ними візуальний контакт.

2. Втручання. Постійне втручання спостережливих батьків, бажано до того, як ситуація загостриться до фізичної агресії, необхідне, щоб захистити інших дітей. Коли ви бачите, що ваша дитина близька до того, щоб фізично відреагувати на ситуацію, нагадайте їй про те, що треба використовувати слова, або запропонуйте своє рішення проблеми, цим ви допоможете уникнути проявів агресії. Якщо ваша дитина вже почала використовувати свою фізичну силу, але ситуація ще не критична, попросіть її поводитися з іншими дітьми чемно й обережно, це допоможе їй отямитися, зрозуміти, що вона діє неправильно, і дасть можливість виправитися. Запропонуйте дитині альтернативні варіанти вирішення суперечки, наприклад, ті, які описані нижче в даній статті, і ви озброїте малюка інструментами, необхідними для контролю своїх емоцій прийнятним способом.

3. Повага. Ставтеся з повагою до власності дитини, вчіть її ділитись, даючи їй можливість вибору. Ви зробите далекоглядний крок, який призведе до більшого почуття контролю дитиною свого тіла й спонукань, якщо дасте їй можливість вирішувати, чим вона буде ділитись, а чим ні. Ви можете дозволити дитині заборонити входити в її кімнату братам і сестрам або придумати «спеціальну» коробку, в якій вона може зберігати кілька іграшок, якими не хоче ні з ким ділитись і буде гратись ними тільки у своїй кімнаті або тоді, коли інші діти сплять або зайняті. Якщо виникає ситуація, коли дитина не хоче чимось ділитися, ви можете запропонувати їй покласти цю іграшку у «спеціальну» коробку, але тоді вона повинна буде дістати звідти іншу іграшку й поділитись нею.

4. Можливість дати вихід емоціям. Дітям, які втрачають над собою контроль, необхідна можливість розрядки своїх «складних» почуттів. Якщо вони відчувають гнів, то можуть піти у свою кімнату й побити боксерську грушу або вийти на вулицю й пофутболити м’яч. Але якщо вони знаходяться на межі емоційного зриву, їм необхідна допомога в управлінні своїми емоціями, і тоді кращими варіантами можуть стати відволікаючі, яскраві предмети та м’який, лагідний голос мами, її сповнені розуміння слова, що відображають (описують) справжній стан і хвилювання дитини.

5. Практика. Якщо дитина часто вдається до фізичної агресії, їй можуть допомогти рольові ігри. Ви можете по черзі виконувати ролі «чемних» та «розбишак» (уникайте використання таких слів, як «жертва» й «агресор») і показати дитині різні способи вирішення ситуацій, з якими у вашого малюка раніше виникали труднощі.

6. Кумедність. Один з улюблених інструментів батьків для припинення агресії дитини молодшого шкільного віку й дошкільника – це гра «Рука, я твій начальник» (крім руки це можуть бути рот, нога тощо). При цьому дитині кажуть, що вона є «начальником» своїх рук і повинна розповісти їм про те, що вони можуть і що не можуть робити. наприклад:

  • Батько: «Що ти скажеш своїм рукам, якщо вони спробують вихопити іграшку?».
  • Дитина: «Я скажу їм:« Руки, у жодному разі не можна! Я ваш начальник!».

​Малюки люблять бути «командирами» і в цілому добре реагують на такого роду ігри. Ще можна спробувати гру «Коробка для відпочинку іграшок», якщо дитина схильна розкидати свої іграшки.

Примітка: маленькі діти, які ще не вміють розмовляти, не зможуть грати у гру «Рука, я твій начальник». Якщо вони б’ють, щипають, вихоплюють і т. п., спробуйте «перевірити», чи ніжні в них руки. Пильно розглядайте їх ручки, потім цілуйте кожну долоньку й кажіть: «Так, це ніжна ручка, усе в порядку!» Позитивне, декларативне твердження допоможе дитині розвинути позитивний образ самої себе та створить основу для самоконтролю, бо дитина буде рости з вірою в те, що вона добра й ніжна маленька людина!

7. Моделювання, демонстрація на прикладі. Якщо ваша дитина вдарила когось, у першу чергу вам необхідно потурбуватись про потерпілу дитину. Якщо ви гніваєтесь на вашого малюка за його агресію, а це цілком імовірно, треба сказати йому про це спокійним тоном, і нехай він знає, що вам спочатку треба втішити травмовану дитину й заспокоїтися самим перед тим, як говорити з кривдником, тобто з ним. Таким наочним прикладом ви зможете змоделювати самоконтроль і вміння справлятись з емоціями – дуже важливі навички, якими ваша дитина повинна оволодіти, щоб долати спонукання фізично реагувати на проблеми.

8. Втілення емоцій у слова. Запропонуйте дитині слова для вираження почуття гніву або образи, які примусили її накинутись на іншу дитину. Наприклад, ви можете сказати: «Я бачу, що ти не хочеш ділитися своїм м’ячем. Це змушує тебе злитися. Я дуже хвилююся за тебе, але я не можу дозволити, щоб ти бив іншу дитину. Як ще ти можеш показати їй, що розгніваний?». Із плином часу це допоможе вашій дитині навчитися промовляти свої почуття. Не варто просто зриватись на дитині, краще нагадайте їй про варіанти, які ви запропонували, щоби перенаправляти її агресію в безпечні способи виходу.

9. Очікування від дитини. У всіх аспектах виховання корисно час від часу робити крок назад і переглядати власні очікування, щоби переконатися, що вони відповідають віку дитини, її рівню розвитку, темпераменту тощо. Нереалістичні очікування можуть чинити істотний тиск на дитину та привести до великого розчарування, стресу, який стане причиною агресивної поведінки, а також до конфліктів між вами й дитиною.

10. Чесність. Якщо фізичне покарання до цього часу було частиною вашого виховання, для початку вилучіть цей інструмент зі свого виховного арсеналу, і ви знизите рівень гніву, стресу й розчарування, який підживлює агресію вашої дитини. Будьте чесними з дитиною, кажіть їй про те, що вам самим буває складно побороти прагнення вирішувати проблеми за допомогою фізичної сили, вибачтесь перед малюком за погрози, залякування й фізичний біль, який ви завдавали йому для того, щоб контролювати його поведінку. Це стане початком процесу оздоровлення ваших взаємин.

Завжди пам’ятайте про те, що поведінка пов’язана з комунікацією. Намагайтесь читати «між рядків», що стоїть за агресією вашої дитини. Це допоможе вам розпізнати, чи повідомляє вона своєю поведінкою про незадоволені потреби, такі як голод, потреба уві сні або уваги (так, так, це дуже важлива потреба!), чи висловлює складну емоцію, з якою не може впоратись іншим чином. А можливо, дитина просто не готова до ситуації, що склалась, і потребує дорослої людини, яка допоможе впоратися з нею.

Насправді діти вміють ефективно доносити інформацію, просто це не завжди відбувається у словесній формі. Ми, дорослі, повинні уважно «прислухатися», співпереживати та спокійно сприймати поведінку дітей, висловлюючи м’яке наставництво, мудрість і підтримку.

Примітка: часті неконтрольовані акти агресії вказують на більш серйозні проблеми. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина може страждати від наслідків психологічної травми, аутизму, СДУГ, проблем зі здоров’ям або будь-яких інших проблем, проконсультуйтеся з вашим педіатром.

ПРО ЩО РОЗКАЖУТЬ ДИТЯЧІ МАЛЮНКИ?

ПРО ЩО РОЗКАЖУТЬ ДИТЯЧІ МАЛЮНКИ?

Часто малюнки – це віддзеркалення внутрішнього світу малюка. 
Попросіть дитину намалювати сім’ю. 
Уважно оцінивши малюнок, Ви зможете зрозуміти те, що дитина не завжди вміє і може розповісти дорослим.

💥 Те, що для малюка важливо, він малює великим. Незначиме – маленьким.

💥 У правій частині малюнку дитина частіше зображає того, хто має на неї сильний вплив.

💥 Персонаж, який розміщений вище за усіх, на думку дитини, має найбільшу владу у сім’ї.

💥 Найбільш близьких людей дитина малює поруч біля себе.

💥 Широко розкриті очі свідчать про тривогу, потребу в допомозі. Очі-крапочки означають, що дитина забороняє собі сльози і прохання.

💥 Великий, заштрихований рот – ознака агресії, небезпеки. Якщо рот відсутній або у вигляді крапки – відсутність права висловити власну думку і впливати на інших.

💥 Відсутні чи недомальовані руки свідчать про труднощі у взаємодії з оточуючим світом і у спілкуванні.

💥 Якщо стопи намальовані у профіль – це ознака стійкості, впевненості в собі.

💥 Багато затемнених, чи, навпаки, прозорих ділянок свідчать про невпевненість дитини в собі.

💥 Найбільш розумним у сім’ї дитина вважає того, кому намалювала найбільшу голову.

⚡Найважливіше при інтерпретації малюнку – загальне враження від нього. 
⚡Для того, щоб отримати об’єктивну картину стану юного художника – слід порівнювати кілька малюнків, зроблених впродовж місяця-двох. 
⚡Якщо тривожні знаки і депресивні кольори повторююються постійно – зверніться до дитячого психолога.