Збереження психічного здоров’я в умовах соціальної ізоляції

Збереження психічного здоров’я в умовах соціальної ізоляції

Чи знаєте ви, що страхи, тривожність, панічні настрої напряму пов’язані з хворобами, які призводять до проблем з дихальною системою? Що ж відбувається з нами, коли ми боїмося?

Отримуючи інформацію про те, що кругом агресивний ворог, наш мозок дає команду: приготуватися до атаки й захисту! Мозок знає, що ворог є в повітрі. Отже, з кожним вдихом ми можемо його впустити всередину себе. 

Коли ми відчуваємо страх, у кров виділяються гормональні сполуки, які блокують больові відчуття, адже потрібно рятуватися. Мозок знає, що повітря шкідливе, що ви намагаєтесь несвідомо менше його вдихати і дає команду: «Розширити бронх!».

Бронхи зсередини вистелені слизовою оболонкою. Під час розширення на ній виникають мікроерозії. Це механізм, який забезпечує наше виживання. Проходить певний час, нічого поганого не відбувається і організм повідомляє: «Ворога нема». А вже коли ми заспокоюємося, мозок дає сигнал бронхам: «Звузити бронх!» Як? Потрібно відновити епітелій слизової бронхи.

Як це відбувається? У місце, де виникла ерозія, закачується інфільтрат і виникає набряк на слизовій бронха. Там починається запальний процес, який завжди супроводжується підвищенням температури тіла, щоб обмежити патологічну дію вірусу. До враженої ділянки організм спрямовує свою вірну армію: фактори захисту – лейкоцити, мікрофаги, будівельний матеріал для відновлення епітелію.

У цей час у людини виникає страх: «Ворог проникнув в середину. Він у мені!» І мозок дає команду гормональній системі викинути в кров величезну кількість гормонів – адреналіну, норадреналіну. А це, своєю чергою, блокує роботу нирок. Якщо нема страху у людини, все переноситься легко: два-три дні полежали й одужали.

Що робити, якщо ви захворіли:

  1. Під час появи перших симптомів вкладайтеся в ліжко. Мінімізувавши навантаження на м’язи, ви дасте організму можливість легко справитися з хворобою.
  2. Ускладнення можливі, якщо людина зберігає звичну активність: продовжує ходити на роботу, в магазин, прати, пилососити.
  3. Підвищення температури тіла під час потрапляння вірусу в організм – обсолютно нормальна реакція. До 39°С не варто вживати жарознижуючі засоби. В цей час в організмі відбуваються надважливі процеси, які сприяють Вашому одужанню.
  4. При температурі тіла 38 – 39°С включається система захисту, активно виділяються лізоцин, імуноглобуліни. Вони піклуються про те, щоб вірусами не були вражені здорові клітини.
  5. Все що вам потрібно – м’яка зручна постільпитна вода – 50-100 мл щогодини і законний сон.
  6. Якщо температура 40 – 41°С, однозначно її потрібно знижувати. У жодному разі не до норми! Достатньо збити температуру до 38 – 39°С. Інакше захисні процеси в організмі зупиняться.

Вправи для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

«Чудовий чоловічок»

Інструкція. Розкажи мамі або таткові, що ти вмієш робити. Намалюй чоловічка, який вміє робити все, що вмієш робити ти.

Вправа-релаксація «Морська зірка»

Інструкція. Ляж вільно на килимок і заплющ очі. Уяви себе морською зіркою. Твоя голова хитається на хвилях, вушка чують шум вітру, ручки відчувають мокрий пісок, ніжок торкається морська вода. Ти малюєте свої образи на піску, вода забирає всі ваші образи, вітер наносить новий пісок, пісок стає чистим.

Розплющ очі, посміхнись, встань з підлоги й потягнися всім тілом.

«На що схожа емоція?»

Інструкція. Намалюй всі предмети, на які схожий сум. На другому аркуші намалюй всі предмети, на які схожа злість. Потім страх, радість.

«Закінчи речення»

Дитині пропонується закінчити речення, які промовляє мама:

  • я сумую, коли…;
  • я злюсь, коли…;
  • я радію, коли…
  • я лякаюсь, коли…
  • я дивуюсь, коли…
  • я слухаю, коли…
  • я не слухаю, коли…

«Ображалки»

Дитині пропонується пригадати й назвати випадки, в яких вона ображається і що при цьому відчуває. Якщо складно, дорослому варто навести приклади.

Після цього можна запропонувати виліпити свою образу з будь-якого матеріалу. Після завершення роботи пропонується змінити цей образ, трансформувавши його у щось приємне.

«Хмаринка-помічниця»

Дитині потрібно вільно лягти на килимку і заплющити очі. Уявити себе хмаринкою.

Маленька легенька хмаринка із задоволенням літає чистим небом. Зустрівшись з іншою хмаринкою вітається, але не торкається її, тому що поважає простір і межі іншої хмаринки. Та ось на неї налетіла інша хмара й штовхнула. Наша маленька хмаринка розплакалась від образи дощем.

Трохи поплакавши, вона відчула, що дощик змив образу і маленька хмаринка легко й радісно полетіла далі.

«Найкращий колір»

Інструкція. Намалюй фарбами кольорові плями тими кольорами, які тобі подобаються.

«Лісоруб»

Інструкція.Уяви себе лісорубом. Ноги постав широко, щоб тобі зручно було стояти. Роблячи вдих, підійми обидві руки з переплетеними пальцями вгору (ніби тримаєш сокиру), на видиху різко опусти руки і нахились вперед (ніби робиш удар сокирою по колоді).

«Складна ситуація»

Вправу можна проводити поетапно. Використовуйте ситуації, з якими дитина зустрічалась в житті або може зустрітися в майбутньому.

Дитині потрібно запропонувати декілька варіантів вирішення кожної запропонованої ситуації.

  • м’яч, яким грається дитина впав у величезну калюжу…;
  • дитина з мамою або татком дуже поспішає, а до пішохідного переходу досить далеко…;
  • на ігровому майданчику діти знайшли невідому річ…;
  • незнайомець пропонує тобі цукерку…;
  • дитина зголодніла під час прогулянки, а додому йти далеко…

«Оживи дію»

Дорослий називає знайому дитині дію, а дитина її демонструє:

  • розпилювання дрів;
  • веслування в човні;
  • змотування ниток в клубок;
  • вмивання й чищення зубів;
  • одягання на прогулянку;
  • сервування столу.

«Мій космос»

Інструкція. Підготуйте коробочку з «віконечком» – прозорою зоною. Можна використати прозору пляшечку. Розмалюйте коробку або пляшку «космічними» кольорами, використовуючи відповідну символіку. Заселіть свій космічний простір однією або кількома планетами і милуйтеся власним космосом.

«Мій простір»

Дуже добре, коли в цій грі беруть участь всі члени родини.

Розмістіться на підлозі у такий спосіб, щоб не заважати один одному – тобто, на відстані. Кожному потрібно взяти клубок ниток будь-якого кольору. Можна використовувати стрічки або інший матеріал, який маєте.

Викладіть з ниток навколо себе коло, що позначає комфортні для кожного межі. Пограйтеся з ними, збільшуючи і зменшуючи, поки не відчуєте себе захищеним і спокійним. Нитки гравців не можуть перетинатися, накладатися.

Посидьте або полежіть у своєму новоствореному просторі із заплющеними очима та прислухайтеся до своїх відчуттів. Як вам?

Далі можна поекспериментувати. Почергово пройдіться по межам кола один одного. Що відчуваєте? Тепер зайдіть в простір один одного. Чи запитали ви дозволу на вторгнення? Яким тоном? Яку відповідь отримали? Як почуваєтеся в чужому просторі? Що відчуваєте, приймаючи гостей у своєму просторі?

Вправи для підлітків і дорослих

«Частини мого «Я» або рольова карта»

Підберіть зі свого архіву кілька фото, на яких зображені ви в різні періоди життя.

Розгляньте фото в різних ролях. Оберіть найкращий знімок. Назвіть всі ролі, відображені на відібраних фото. Яка роль для вас в сьогодні найактуальніша? Які емоції, почуття, настрої відображені на вибраних фото? Опишіть їх. Які ролі ви найчастіше виконуєте сьогодні?

Чи легко було обирати фотографії? Справа в тому, що сам вибір є терапевтичним. Які почуття викликала ця вправа?

Вправа-фантазія «Дерево Роду»

Для виконання вправи підготуйте папір, кольорові олівці або фарби.

До початку роботи дайте відповідь на питання:

  1. Що для мене коріння Роду?
  2. Як я відчуваю підтримку Роду?
  3. Що для мене стовбур Дерева Роду?
  4. Чим я підтримую свою сім’ю? Що я їй даю?
  5. Чим для мене є гілки дерева? Чи міцні вони?
  6. Чи є листя в мого дерева? Чим для мене є його листя?
  7. Чи є квіти? Які вони, якщо є? Що є квітами мого дерева?
  8. Чи є плоди у мого Дерева Роду? Що вони означають для мене?

Тепер починайте малювати своє Дерево Роду. Можна супроводжувати процес музикою.

«Колесо життя»

Підготуйте для роботи папір, ручку та кольорові олівці. Намалюйте круг. Що для вас означає круг?

Визначимо сфери життя. Розділіть круг на вісім рівних частин.

Все наше життя – це 100%. Розподіліть ці 100% за 8 сферами, визначаючи, скільки уваги приділяєте кожній сфері, наскільки вони важливі для вас на сьогодні:

  • здоров’я;
  • кар’єра (для учнів – навчання);
  • друзі;
  • відпочинок;
  • хобі, захоплення;
  • духовна сфера;
  • сім’я;
  • особисте життя.

Які думки виникли?

Позначте кольоровою штриховкою, починаючи з центру, відповідно до відсотків, які визначили, рівень реалізованості кожної сфери. Слідкуйте за своїми емоціями, відчуттями.

Подивіться на свій малюнок. Чи подобається вам те, що бачите? Колесо – це те, на чому ви їдете по життю і воно має бути наближеним до кола.

Якщо на якусь сферу випадає менше 10%, то в даний час ця сфера для вас не актуальна. Або ви не докладаєте зусиль для її розвитку. Тут може виникнути дискомфорт, почуття провини, внутрішній конфлікт.

Якщо на певну сферу випадає більше 35% – в ній можливе вигорання.

В ідеалі має припадати на всі сфери близько 10%, а ще 20% розкидати по актуальних сферах. Скажімо:

  • для підлітка: спілкування, захоплення, друзі;
  • для молоді: сім’я, особисте життя;
  • для людини, яка будує кар’єру: робота, саморозвиток.

А тепер на іншому аркуші намалюйте своє ідеальне колесо життя. Яким ви хочете бачити своє життя? Далі пропонуємо написати не менше 5 пунктів «плану»: що ви робитимете, щоб наблизити своє життя до бажаного образу.

«Мандала»

Мандала – малюнок в колі.

Підготуйте для роботи аркуш А4 з обведеним простим олівцем контуром кола, фарби, пензлики, склянку для води.

Намалюйте малюнок в колі. Думайте про щось приємне. Важливо отримати від цієї роботи задоволення.

Дайте відповіді на питання:

  1. Що ви створили
  2. Як ви можете назвати свою роботу?
  3. Які відчуття вона викликає у вас в даний момент?
  4. Які почуття ви переживали в процесі роботи?
  5. Якби малюнок міг говорити, щоб він вам сказав?

Вправа-фантазія «Який ти кущ троянд»

Підготуйте для роботи папір, кольорові олівці або фарби.

Заплющте очі. Уявіть себе кущем троянд.

  • Який ви кущ? Маленький? Великий? Високий?
  • На вас є квіти? Якщо є, то які? Вони не обов’язково повинні бути трояндами.
  • Якого кольору ваші квіти? Чи багато їх? Вони повністю розквітли чи це бутони?
  • Чи є у вас листя? Яке воно?
  • Який вигляд має стебло, гілки?
  • Чи є у вас коріння? Який вигляд воно має? Яке воно: коротке чи довге, покручене чи пряме? 
  • Чи є у вас шипи?
  • Де ви знаходитесь: у дворі, в парку, в пустелі, в місті, за містом, посеред океану?
  • Чи знаходитесь ви у вазі, чи ростите у ґрунті?
  • Ви зовні чи в середині чогось?
  • Що вас оточує?
  • Чи є там інші квіти, чи ви самотні? Чи є там дерева, тварини, люди, птахи?
  • Чи є біля вас щось типу огорожі? Якщо так, то на що це схоже?
  • Чи ви знаходитесь на відкритій місцевості?
  • На що це схоже – бути кущем троянд?
  • Як в підтримуєте своє існування? Хтось доглядає за тобою?
  • Яка зараз погода: ясна чи ні?

Намалюйте свій кущ троянд, насолоджуючись процесом творчості.

«Якби я був…»

Пропонуємо закінчити асоціативно речення про себе:

  • Якби я був кольором, то…
  • Якби я був наукою, то…
  • Якби я був країною, то…
  • Якби я був музикою, то…
  • Якби я був книгою, то…
  • Якби я був квіткою, то…
  • Якби я був твариною, то…
  • Якби я був явищем природи, то…
  • Якби я був фруктом, то…
  • Якби я був овочем, то…
  • Якби я був персонажем казки, то…
Що таке торгівля людьми

Що таке торгівля людьми

Проблема торгівлі людьми – одного з найнегативніших явищ сучасного суспільства – уперше була піднята правозахисниками на початку ХХ століття. У той час особлива увага приділялася жінкам з Великобританії, яких змушували до проституції в країнах континентальної Європи. Так з’явився термін ”біле рабство”, який пізніше поширився на загальне поняття торгівлі людьми.

З тих пір феномен торгівлі людьми піддається постійному аналізу і є предметом багатьох суперечок і дискусій. Однак якщо подивитися на більшість документів, публікацій, виступів з проблеми, то стане очевидно, що часто поняття ”торгівля людьми” обмежується ”торгівлею жінками”. При цьому в більшості випадків мова йде про торгівлю жінками з метою використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері тощо. Безумовно, торгівля жінками є складовою частиною злочину ”торгівля людьми”. Однак поняття ”торгівля людьми” є більш широким: об’єктом цього злочину може бути будь-яка особа, незалежно від статі і віку.

Метою торгівлі жінками може бути насильницький шлюб, примусова праця, використання в домашньому господарстві і промисловому чи сільськогосподарському секторах, народження дитини примусово чи за замовленням, використання в сексуальному бізнесі. Чоловіків переважно використовують на будівництвах, у промисловості, сільському господарстві, дітей – у жебрацтві, осіб будь-якої статі і віку – для вилучення і трансплантації органів.

У даний момент найбільш повне визначення торгівлі людьми дає ”Протокол з попередження торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми”, який доповнює Конвенцію ООН про боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю. Протокол є основним сучасним документом, спрямованим на боротьбу з цим злочином. Він визначає торгівлю людьми як: Здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, приховання чи отримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю стану або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу.

З приведених вище визначень випливає, що торгівля людьми – це сукупність таких ознак: вербування, перевезення, передача, продаж, усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях, використання в порнобізнесі, використання у військових конфліктах, залучення до злочинної діяльності, трансплантація чи насильницьке донорство, примус до заняття проституцією, рабство і ситуації, подібні до рабства, примусова праця, залучення в боргову кабалу, використання шантажу, погроз, насильства.

Законодавство та нормативно-правові акти в галузі інклюзивної освіти

Законодавство та нормативно-правові акти в галузі інклюзивної освіти


      • Закон України «Про освіту» (№1144-12 від 04.06.91 зі змінами)           (режим доступу: httр://zакоп1.rаdа.gоу. иа/lаws/shоw/1060-12);

  • •        Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу» (№2442-17 від 06.07.2010) (режим доступу:httр://zакоп2.rаdа.gоу. иа/lаws/shоw /2442-17);•        Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо прав інвалідів» (№4213-УІ від 22.12.2011) (режим доступу: httр://zакоп2.rаdа.gоу. иа/lаws/shоw /4213-17);•        Закон України «Про реабілітацію» №2961-ІУ від 6 жовтня 2005 року •        Указ Президента України №926/2010 від 30 вересня 2010 р. «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні»(режим доступу httр://osvita.ua/legislation/other /9141/);•        Указ Президента України № 588/2011 від 19 травня 2011 р. «Про заходи щодо розв’язання актуальних проблем осіб з обмеженими
    фізичними можливостями» (режим доступу: httр://www.president. gоу.иа /dokuments/13584. html);•        План заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 року (Розпорядження Кабінету Міністрів України №1482-р від 03.12.2009) (режим доступу: httр://zакоп3.rаdа.gоу. иа/lаws/shоw 1482-2009-%D1%80):•        План дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 роки (Наказ Міністерства освіти і науки України №855 від 11.09.2009) (режим доступу:httр://osvita.ua/legislation/Ser_osv /4828/);•        Про затвердження плану заходів щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення на 2009-2015 роки «Безбар’єрна Україна» (Постанова Кабінету Міністрів України №784 від 29.07.2009 із змінами) (режим доступу:httр://zакоп2.rаdа.gоу. иа/lаws/shоw /784-2009- %D0%ВF): •        Концепція розвитку інклюзивної освіти Наказ Міністерства освіти і наукиУкраїни №912 від 01.10.2010) ( режим доступу: httр://osvita.ua/legislation/Ser_osv/ 9189/);•        Про запровадження навчальної дисципліни «Основи інклюзивної освіти» (Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1/9-456 від 18.06.2012 (режим доступу: httр://document.ua/pro-zaprovadzhennja-navchalnoji-disciplini-osnovi-inklyuzivn-doc 101965.html.);•        Положення про спеціальні класи для навчання дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, у загальноосвітніх навчальних закладах (Наказ Міністерства освіти і науки України №1224 від 09.12.2010, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за №1412/18707. (режим доступу: httр://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/RE18707.html);•        Про внесення змін до Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації (Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №623/61 від 23.06.11, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 6 грудня 2011р. за №1407/20145) (режим доступу: httр://osvita.ua/legislation /pozashk_osv/25794/);•        Інструктивно-методичний лист «Організація навчально-виховного процесу в умовах інклюзивного навчання» (Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1/9-384 від 18.05.2012) (режим доступу: (альтернативне джерело) httр://osvita.ua/legislation/Ser_osv /29627/);
  • Інструктивно-методичний лист «Організація психологічного і соціального супроводу в умовах інклюзивного навчання» (Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1/9-529 від 26.07.12) (режим доступу (альтернативне джерело):httр://osvita.ua/legislation/Ser_osv /30376/);
  •      Введення навчального предмету «Українська жестова мова» та внесення змін до Типових навчальних планів спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (Наказ Міністерства і науки України №852 від 11.09.2009) (режим доступу: httр://osvita.ua/legislation/Ser_osv /4826/);
  • Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах (Постанова Кабінету Міністрів України №872 від 15.08.2011) (режим доступу: httр://zакоп2.rаdа.gоу. иа/lаws/shоw /872-2011-%D0%ВF);
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 року №1686»Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів».                 

           •    Наказ МОН України від 23.07 2013 р.№ 1034 “Про затвердження заходів щодо        впровадження інклюзивного навчання в дошкільних та загальноосвітніх навчальних        закладах на період до 2015 р.”

Рекомендації класному керівникові у випадку, якщо цькування в класі вже почалося

Рекомендації класному керівникові у випадку, якщо цькування в класі вже почалося

Важливо оголосити дітям, як ви до цього ставитеся. Говоріть не про жертву, а про кривдників, фокусуйтеся на їх неприпустимих якостях. Наголосіть, що ви будете дуже засмучені, якщо дізнаєтеся, що у вашому класі є діти, яким приємно когось ображати і мучити. Твердо акцентуйте, що така поведінка неприпустима, і ви в своєму класі цього терпіти не маєте наміру. Зазвичай цього буває достатньо, щоб кривдники принишкли (вони часто боязливі). На тлі затишшя можна приймати заходи по підвищенню статусу дитини-жертви і знайти для нього комфортне місце у класному колективі.

Перш за все поговоріть з дитиною, що постраждала та виступає в ролі жертви. Поясніть їй, що ви не зможете захищати її, якщо не будете твердо впевнені, що сама вона не провокує булерів. Скажіть, що вам дуже важливо бути справедливим вчителем і нікого не карати марно; візьміть з дитини слово, що вона не буде переходити до помсти, навіть якщо її дражнять. По-друге, підкажіть дитині, як краще поводитися, щоб булери швидше припинили третирування. Кривдники отримують задоволення не від самого процесу виголошення образливих слів, а від ефекту, якого досягають. Коли жертва плаче, сердиться, намагається заперечувати, тікає, вони відчувають свою владу над нею. Якщо ж колишня жертва відповідає сама весело і технічно, її перестають цькувати.

Поведінка дорослих (вчителів, психологів, соціальних педагогів та батьків) у спілкуванні з жертвами третирування має відповідати певним вимогам, оскільки від їхнього ставлення до проблеми та уміння контактувати з дитиною залежить вирішення ситуації. Дорослі, коли дитина повідомила, що вона є жертвою боулінгу, мають говорити:
· Я вірю тобі. Це допоможе дитині зрозуміти, що ви готові допомогти їй вирішити цю проблему;
· Мені дуже шкода, що це вібдбулося з тобою. Дитина відчуватиме, що ви намагаєтеся зрозуміти її почуття.
· У цому немає твоєї провини. Дитина розуміє, що вона не самотня в подібній ситуації, що деяким її одноліткам також доводиться відчувати або спостерігати різні варіанти залякувань, цькувань та агресії протягом навчання. Головне на цьому єтапі – спрямувати зусилля на подолання проблеми.
· Добре, що ти зумів сказати мені про це. Це впевнить дитину в тому, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу та підтримку.
· Я люблю тебе і намагатимусь зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека. Це допоможе дитині відчути допомогу, захист та дасть надію на покращення ситуації.

Пропонуємо перелік заходів, які повинен вжити педагог, щоб уникнути ситуації появи аутсайдера в дитячому колективі:

– з самого першого дня роботи з класом слід припиняти глузування над невдачами ровесників. Всі ми можемо помилятися, і кожен з нас має право на помилку;
– також слід уникати висміювання, перехвалювання, наклеювання ярликів та зайвого порівняння дітей, не допускати віддавання переваги деяким учням, не підтримувати глузувань, насмішок на адресу певних осіб, суворо припиняти їх, розбір помилок необхідно робити не називаючи прізвищ або індивідуально;
– підтримувати дітей, що стали жертвами;
– якщо репутація дитини якимось чином зіпсована, необхідно дати їй можливість показати себе у вигідному світі, підтримати її досягнення;
– треба заохочувати дитину приймати участь у загальних заходах;
– непопулярних дітей дуже травмує ситуація, коли при розподілі на пари їх ніхто не обирає; якщо команда програє також можуть звинуватити цю дитину; треба продумувати вибір командних ігор та заходів;
– планомірно працювати з родинами,обов’язково цікавитися у батьків про проблеми дитини (заїкання, енурез, інші хвороби);
– підтримувати в учнів адекватну самооцінку;
– контролювати ситуації виникнення цькування та невідкладно реагувати на них;
– у разі виявлення булінгу – невідкладно поговорити з переслідувачами та з’ясувати, чому вони пристають до жертви, звернути увагу на почуття жертви;
– вчити учнів бути толерантними, емпатійними до однокласників, вміти допомагати та підтримувати один одного у скрутних ситуаціях, вміти регулювати власну поведінку, не піддаватися на провокацію, вміти сказати «ні», не терпіти знущань, не соромитись привернути увагу до себе та своїх проблем, звертатись по допомогу до дорослих;
– акцентувати увагу учнів на дотриманні правил поведінки у школі.
УРОК ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ

УРОК ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ

Ґендер
 – поняття, що увійшло у вжиток з соціології і визначає соціальну стать людини на відміну від біологічної статі, соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступ до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці і є одним з базових вимірів соціальної структури суспільства.
– соціальна особливість статі людини на відміну від біологічної статі (sех), соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості людини – чоловіка і жінки в усіх сферах життєдіяльності.
– в літературі існує декілька концепцій ґендера. Це обумовлено як відносною “молодістю” ґендерного підходу (перші наукові праці з’явилися близько двадцяти років тому), так і складністю самого феномена. Для всіх них базовим положенням є розрізняння понять стать (sex) і ґендер (gender). Стать – це термін, що означає ті анатомо-біологічні особливості людей (в основному – в репродуктивній системі), на основі яких люди визначаються як чоловіки або жінки. Його слід вживати тільки стосовно характеристик і поведінки, які випливають безпосередньо з біологічних відмінностей між чоловіками і жінками. Ґендер – це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим. В рамках цього підходу ґендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не тільки характеризує їх спілкування і взаємодію в сім’ї, а і визначає їх соціальні відносини в основних інституціях суспільства. Ґендер, таким чином, трактується як один з базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними і культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему. Соціальне відтворення ґендерної свідомості на рівні індивідів підтримує засновану за ознакою статі соціальну структуру. Втілюючи в своїх діях очікування, які пов’язані з їх ґендерним статусом, індивіди конституюють ґендерні відмінності і одночасно обумовлені ними системи панування і володарювання. В багатьох суспільствах жінок і чоловіків не тільки сприймають, але і оцінюють по-різному, обгрунтовуючи це ґендерними особливостями і різницею в їх здібностях, відмінностями у розподілі влади між ними. Ґендер конструюється через певну систему соціалізації, розподілу праці і існуючі в суспільстві культурні норми, ролі і стереотипи. Вони в певній мірі визначають психологічні якості, здібності, види діяльності, професії людей в залежності від їх біологічної статі. При цьому ґендерні ролі і норми не мають універсального змісту і значно розрізняються в різних суспільствах. В цьому розумінні бути чоловіком або жінкою означає зовсім не володіння певними природними якостями, а виконання певної ролі. В сучасних соціальних і гуманітарних дослідженнях ґендер використовується не як незмінна і універсальна конструкція. Поняття ґендер означає не річ або предмет, не багато речей або предметів, а комплексне переплетіння стосунків і процесів.
Ґендерна демократія – система волевиявлення двох статей – жінок і чоловіків у громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях, що законодавче закріплені й реально забезпеченні в усвідомленні політико-правових принципів, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахуванням ґендерних інтересів та потреб.
Ґендерні стратегії – визначення суспільне значимих ґендерних спрямувань в діяльності соціумів та їх організаційних структур, направлених на утвердження ґендерної демократії в суспільстві з метою розвитку ґендерної культури.
Ґендерний індекс людського розвитку – це встановлені Організацією Об’єднаних Націй показники, що відображають становище в країні чоловіка і жінки в таких базових напрямах людського розвитку: можливість вести здоровий спосіб життя та довго жити; доступність якісної освіти; рівень матеріального добробуту.
Ґендерна культура – сукупність статево-рольових цінностей у суспільних сферах буття та відповідних до них потреб, інтересів і форм діяльності, зумовлених суспільним устроєм та пов’язаними з ним інституціями.
Ґендерна політика – утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей і завдань та методів їх досягання в діяльності політичних структур – держави, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань.
Ґендерна рівність є процесом справедливого відношення до жінок і чоловіків. Для забезпечення справедливості, критерії часто повинні компенсувати історичні та соціальні перешкоди, які не дають жінкам і чоловікам існувати в рівних умовах. Справедливість веде до рівноправності.
Ґендерна рівноправність – це рівне оцінювання суспільством подібностей і відмінностей між жінкою і чоловіком та розрізнення ролей, які вони відіграють.
Ґендерна соціалізація – процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для нього суспільством від народження, в залежності від того, чоловікам чи жінкою вона народилась.
Ґендерна стратифікація – ієрархічний розподіл в суспільстві економічних та соціальних ресурсів по статевій належності.
Ґендерна чутливість – один з критеріїв оцінки планування змін, проектів, методів дослідження і аналізу. Зміни, що плануються, методи, чутливі в ґендерному відношенні, якщо вони враховують існуюче становище жінок і чоловіків, не погіршують становище жінок і чоловіків, сприяють встановленню тендерного балансу.
Ґендерні ролі
 1) зразки поведінки жінок і чоловіків, які грунтуються на традиційних очікуваннях, пов’язаних з їх статтю;
 2) сукупність загальноприйнятих, з точки зору культури, норм і правил поведінки, які закріплюються за людьми в конкретній ситуації. Ґендерні ролі відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються з часом.
Ґендерний баланс – фактичний, або такий, що планується, стан справ, при якому зрівнюється соціальне, економічне, політичне становище чоловіків і жінок. Встановлення ґендерного балансу спирається на сукупність ключових показників, серед яких найбільше значення мають рівномірний розподіл доходів, представництво на управлінських і політичних посадах, рівень завантаження при веденні домашнього господарства і громадських справ, досягнутий рівень освіти, рівень захворюваності і тривалість життя.
Ґендерні стереотипи – набір загальноприйнятих норм і суджень, які стосуються існуючого становища чоловіків і жінок, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Ґендерні стереотипи закріплюють існуючі ґендерні розбіжності і стають перепоною до змін стану справ в сфері ґендерних відносин.
Ґендерна демократія – це система волевиявлення у громадянському суспільстві двох статей – жінок і чоловіків, як рівних у можливостях і правах, що законодавчо закріплені і реально забезпечені у політико-правових принципах, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахуванням ґендерних інтересів, потреб.
Ґендерна культура – це сукупність статево-рольових цінностей у суспільних сферах буття та відповідних до них потреб, інтересів і форм діяльності, що обумовлена демократичним устроєм і пов’язаними з ним демократичними інституціями.
Ґендерна рівність є процесом справедливого ставлення до жінок і чоловіків. Для її забезпечення критерії справедливості часто повинні компенсувати історичні та соціальні перешкоди, які не дають жінкам і чоловікам існувати в рівних умовах. Справедливість веде до рівноправності.
Ґендерна рівноправність означає, що жінки і чоловіки користуються однаковим статусом, мають однакові умови для реалізації всіх прав людини і можливість робити свій внесок у національний, політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток, а також отримувати користь від результатів. Тобто – це рівне оцінювання суспільством подібностей і відмінностей між жінкою і чоловіком та розрізнення ролей, які вони відіграють.
Ґендерна політика – це утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей і завдань та методів їх досягнення в діяльності політичних структур: держави, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань.
Ґендерні стереотипи – це один із видів соціальних стереотипів, заснований на прийнятих в суспільстві уявленнях про маскулинне і фемінне. Під соціальним стереотипом, зазвичай, розуміється стандартизований, стійкий, емоційно насичений, цінністно визначений образ. Синонімами стереотипу нерідко виступають поняття упередження, забобони або кліше.
Ґендерні стратегії – це визначення суспільно значимих ґендерних спрямувань у діяльності соціумів та їх організаційних структур, направлених на утвердження ґендерної демократії в суспільстві з метою розвитку ґендерної культури.
Ґендерний індекс людського розвитку – це встановлені ООН показники, які відображають становище в країні чоловіка і жінки в таких базових напрямах людського розвитку: можливість вести здоровий спосіб життя та довго жити; доступність якісної освіти; рівень матеріального добробуту.

Інклюзивна освіта

Інклюзивна освіта

                                                                           “Поважаймо таємниці і відхилення тяжкої праці росту!                                                        Поважаймо кожну мить і день сьогоднішній!                                                                           Як дитина зуміє жити далі, якщо ми не даємо жити їй                                                           сьогодні свідомим, відповідальним життям?”
Януш Корчак

        Упровадження інклюзивної освіти є важливим чинником розвитку суспільства, адже воно передбачає навчання всіх без винятку дітей у загальноосвітніх навчальних закладах, створення умов пристосуванняосвітнього процесу до особливих потреб дитини.        Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу. Інклюзивне  навчання забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей. В основу  інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей; забезпечує рівноцінне ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Отримані поза соціумом знання і вміння не могли допомогти дітям з особливими освітніми потребами цілковито адаптуватися в суспільстві, підготуватися до подолання неминучих життєвих труднощів, а, отже, реалізуватися в повній мірі як рівноправні і повноцінні члени суспільства. В інклюзивних класах діти з особливими потребами включені в освітній процес. Вони осягають основи незалежного життя, засвоюють нові форми поведінки, спілкування, взаємодії, вчаться виявляти активність, ініціативу, свідомо робити вибір, досягати згоди у розв’язанні проблем, приймати самостійні рішення. Інклюзія є соціальною концепцією, яка передбачає розуміння мети – гуманізація суспільних відносин і прийняття прав осіб з обмеженими можливостями на якісну та доступну освіту. Інклюзія в освіті – це ступінь інклюзії  в суспільстві, одна з гуманітарних ідей його розвитку.
        Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з нормальним рівнем розвитку, членів суспільства в цілому. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.
        Основна ідея інклюзивної освіти – від інтегрування у школі до інтегрування у суспільство. Спільне навчання має не лише гарантувати право дитини з порушеннями психофізичного розвитку не бути ізольованою від інших, а й забезпечити їй можливість відвідувати ту школу, яку б вона відвідувала, коли б була здоровою. Основний принцип інклюзивного навчання — якомога менше зовнішньої і якнайбільше внутрішньої диференціації. Філософія інклюзії базується на вірі в те, що кожна людина з вадою має отримати освіту і житлові умови, які б якомога ближче відповідали нормальним. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності шкіл. Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та якості навчання. Діти з особливими потребами стають частиною нашого життя, вони включаються в загальноосвітні школи, оточення, спільноти. До них ми ставимося як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, якими вони є. Це те право, яким всі ми користуємось як члени суспільства.Ключовою фігурою в умовах зпровадження ідей інклюзивної освіти є вчитель. Ефективність навчального процесу значною мірою буде залежати від його здатності адаптуватися до нових вимог навчання та виховання, від можливості та бажання зробити свій внесок у здійснення психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами. Особливу роль у готовності педагога до інклюзивної освіти відіграють його професійні та психологічні якості.        Організаційно-правовими засадами впровадження інклюзивного навчання в школі є законодавство України, Міжнародні нормативно-правові акти у сфері забезпечення права на освіту людей з особливими освітніми потребами. Міжнародні стандарти в галузі прав людини грунтуються на ідеї участі кожної особи в суспільному житті на засадах рівності й без дискримінації (ООН, 1993 р.).        В школі з 2015 року створені класи з інклюзивним навчанням. Особливо важливим для соціалізації дитини, для інтеграції в суспільстві є залучення до позакласної та позашкільної діяльності. Специфіка проведення таких занять і заходів, добровільність їх відвідування учнем із особливими освітніми потребами, позитивний емоційних фон, сприяють розкутості, комунікабельності всіх школярів без винятку – “Особливих” та дітей, що розвиваються типово. Діти з проблемами психофізичного розвитку не відсторонені від колективу класу, вони – повноправні його члени. Класні виховні заходи, шкільні свята, участь у конкурсах, фестивалях, проектах, екскурсіях, турнірах, презентації особистих досягнень – невід’ємна складова повноцінного життя підлітків. Всю роботу в інклюзивних класах вчителі проводять згідно нормативно-правових актів про інклюзивну освіту.
Гендерний дисплей людини

Гендерний дисплей людини

Ґендерний дисплей (gender display) – поняття ґендерного дисплею ввів у науковий обіг Ірвінг Гоффман (Erving Goffman) – культурно детермінована та соціально зумовлена багатоманітність проявів статевої приналежності на рівні міжособистісного спілкування; основний механізм створення ґендеру в процесі взаємодії обличчям до обличчя. Міжособистісна комунікація в конкретній ситуації завжди супроводжується процесом категоризації за статтю. Сама можливість категоризації індивіда за статтю є засновком комунікативної довіри. Людину відносять до статі, отримуючи різноманітну інформацію, що відповідає конвенційним правилам. Ім’я, зовнішність, тембр голосу, мовні манери, рухи, стиль прояву почуттів – усі ці множинні прояви являють собою ґендерний дисплей, який дозволяє ідентифікувати співрозмовника/-цю як чоловіка або жінку [1, с. 75]. Прихильники соціального конструктивізму слідом за І. Гофманом стверджують, що прояви ґендеру неможливо звести до виконання статевих ролей, що ґендерну ідентичність не можна скасувати або змінити, подібно сукні чи ролі у виставі. Ґендерний дисплей — це різноманіття уявлень і проявів «чоловічого»  і «жіночого» в міжособистісній взаємодії. Ґендерний дисплей — або конвенційний прояв чоловічого та жіночого — не може бути зведений до поєднання мови, міміки, костюма та гриму. Це воістину віртуозна «гра», орієнтована на партнерів/-ок по п’єсі та мізансцені; ця гра давно зрослася з життями «акторів/-ис» і представляється гравцям/-чиням і спостерігачам/-кам природним проявом їх сутності. У цьому і полягає загадка конструювання ґендеру — кожну хвилину, беручи участь у «маскараді» представлення власної статі, люди роблять це таким чином, що гра за правилами здається природним проявом людського Я. Однак ґендерний дисплей не є універсальним, він соціально-культурно обумовлений. Різні культури, різні історичні епохи, різні соціальні групи виявляють різні ґендерні дисплеї, що унеможливлює їх зведення до біологічних детермінант [2]. Засоби вираження приналежності до статі І. Гоффман називає формальними конвенційними актами. Це своєрідні моделі чоловічої та жіночої поведінки прийнятні у конкретній ситуації, які сприяють збереженню та відтворенню норм повсякденної взаємодії (різного роду ситуативна поведінка — завжди є ґендерно забарвленою). Виконавцями конвекційних актів є соціально компетентні діючі особи, що є включеними у соціальний порядок. Соціальний порядок, у свою чергу, гарантує їм захист від неадекватних індивідів. Бути чоловіком або жінкою та виявляти це – означає бути, за І. Гоффманом, соціально компетентною особою, що викликає комунікативну довіру.

Література: Жукова И.Н. Словарь терминов межкультурной коммуникации / И.Н. Жукова, М.Г. Лебедько, З.Г. Прошина, Н.Г. Юзефович; под ред. М.Г. Лебедько и З.Г. Прошиной. – М.: ФЛИНТА : Наука, 2012. – 632 c. Здравомыслова Е.А., Темкина А.А. Гендерный дисплей // Словарь гендерных терминов / Под ред. А. А. Денисовой / Региональная общественная организация «Воvegсток-Запад: Женские Инновационные Проекты». М.: Информация XXI век, 2002. — 256 с. [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.owl.ru/gender/046.htm

УВАГА! БУЛІНГ.

УВАГА! БУЛІНГ.

Якщо дитину ображають, або ж, навпаки, вона стала кривдником, є ознаки, які вкажуть батькам на це

ЯКЩО ВАША ДИТИНА СТАЛА ЖЕРТВОЮ ЦЬКУВАННЯ ЯК ПОВОДИТЬСЯ ДИТИНА:

Вона не хоче йти до школи, стала замкненою, має низьку самооцінку, майже весь час хоче бути сама, зазвичай не має друзів.

Діти, які піддаються насильству, відчувають, що їх залякують. Тому вони можуть (особливо, якщо в родині кілька дітей) брехати або ж обмовляти сестру-брата, аби побачити реакцію батьків і уникнути покарання. Вони також можуть забуватися у віртуальній реальності чи губитися в комп’ютерних іграх, або ж в просторах інтернету.

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ:

“Батькам жертви булінгу потрібно постійно говорити про особисті кордони. Як правило, жертвами булінгу стають ті діти, які не вміють будувати власні кордони. Тобто діти можуть не розуміти, що їм потрібно робити, коли на них починають кричати, і як на це реагувати. Потрібно бути сміливим, аби ці кордони озвучувати, наприклад: “Не кричи на мене! Мені це не приємно”, “Не чіпай мене!”, “Я не дозволяю мене торкатися!” і тому подібне. Дитина повинна розуміти кордони свого тіла і своїх емоцій, за які не можна переступати іншим”.

Батькам потрібно показати своїй дитині, як словами можна домовитися з кривдником і знайти в нього слабкі сторони, аби у подальшому такі випадки не повторювалися. В такому разі нападники, не бачачи у відповідь агресивної поведінки від дорослих, розуміють, що це не цікаво і не має сенсу.

Батькам важливо не втручатися в стосунки чужих дітей і не робити їм зауважень: 

Ви можете повідомити про проблему батькам цієї дитини і вони вже мають розбиратися із ситуацією. Тобто дитина має розуміти, що зауваження їй мають робити її власні батьки. Якщо дорослий, а, отже, фізично сильніший, вказує дитині на її неправильну поведінку, це може спровокувати зворотній ефект.

ЯКЩО ВАША ДИТИНА СТАЛА НАПАДНИКОМ І ОБРАЖАЄ ІНШИХ

ЯК ПОВОДИТЬСЯ ДИТИНА:

“Дітей, схильних до жорстокого поводження, стає дедалі більше. На це, здебільшого, впливають соціальні мережі і те, що вони там можуть побачити. Ці діти проявляють удома чіткий непослух щодо правил, які встановлюють батьки, ніби як нічого і нікого не бояться. Вони можуть бути не лише безстрашними, а й жорстокими“.

 “Якщо не брати до уваги психічні розлади, які трапляються в дітей дошкільного і шкільного віку, то причиною жорстокої поведінки може бути неспроможність контролювати власні емоції, проявляти їх і розуміти, як регулювати свій емоційний стан”.

Часто дорослі, які говорять дитині, як правильно повести себе в таких ситуаціях, забувають виконувати ці правила у власному ж житті: 

Серед дорослих також спостерігається булінг. Діти вчаться у дорослих і бачать, що погрожувати, обзиватися, кричати, штовхатися і таке інше – це нормальне явище. Тому діти можуть перейняти таку поведінку у стосунки зі своїми ровесниками.

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ:

Батькам, діти яких стали нападниками, варто пояснити наслідки жорстокої поведінки. Тобто до якого моменту це може бути невинна гра, а де вже вимагання грошей, штовхання, погрози, обзивання чи навіть побиття несуть серйозну відповідальність для кривдника.

Алгоритм дій у випадку проявів булінгу в закладі освіти

Алгоритм дій у випадку проявів булінгу в закладі освіти

— Якщо дитина стала свідком булінгу в закладі освіти, передусім вона може розказати про це батькам, вчителю, психологу або безпосередньо директору.

— Якщо свідком булінгу став педагог або інший працівник школи, то він має повідомити керівника закладу незалежно від того, чи поскаржилась йому жертва булінгу чи ні.

— Після отримання звернення дитини, відповідна особа або орган інформує керівника закладу освіти у письмовій формі про випадок булінгу. Директор школи має розглянути таке звернення та з’ясувати всі обставини булінгу. Надалі директор має скликати засідання комісії з розгляду випадків булінгу та окреслити подальші дії.

— Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то очільник закладу зобов’язаний повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

— До складу такої комісії можуть входити педагоги, психолог, соціальний педагог, батьки постраждалого та «булера», керівник закладу та інші зацікавлені особи.

— У разі, якщо комісія не кваліфікує випадок як булінг, а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України.

НАКАЗ від 11.02.2020 № 36 Про створення комісії з розгляду випадку булінгу (цькування)

Рекомендації Міністерства освіти і науки для закладів освіти щодо застосування норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18 грудня 2018 р. № 2657-УІІІ

Пам’ятка для батьків дітей, що страждають від булінгу

Пам’ятка для батьків дітей, що страждають від булінгу

Одним з найважливіших напрямків роботи соціально-психологічної служби школи з подолання проявів булінгу є робота з батьками учнів, що стали жертвами третирування, які у переважній більшості випадків не вміють правильно поводитись у ситуації, що склалась навколо їхньої дитини. Пропонуємо рекомендації батькам щодо правил спілкування з дітьми які страждають від булінгу :

Пам’ятка для батьків

Як припинити третирування дитини у школі та допомогти їй?

1. Перш за все необхідно вдома ліквідувати атмосферу, що сприяє перетворенню дитини на «жертву». Ніякої надмірної опіки чи, навпаки деспотизму, покарань та побиття за провину.
2. Окрім того необхідно обов’язково питати дитину, як справи у неї у школі, маючи на увазі не тільки оцінки, а й відносини з однокласниками. Обережно задавайте питання, оскільки цькування може бути не тільки відкритим, а й прихованим, пасивним, наприклад: небажання сидіти за однією партою, грати в одній команді, ігнорування тощо. Якщо ви відчули певні негаразди, поговоріть з дитиною та її класним керівником.
3. Якщо булінг уже відбувся, зважте його масштаби. Якщо це проблема між двома дітьми, яка може бути залагоджена власними силами, краще надати дитині можливість самостійно розібратись та навчитись відстоювати власні інтереси.
4. Якщо ж третирування набуло вже великих розмірів, проаналізуйте разом з дитиною, чи зможе вона сама захистити себе та відновити свій авторитет у класі. Наприклад, якщо дитину дражнять з-за надмірної ваги варто записати її у спортивну секцію.
5. Якщо ваша дитина дуже скромна та невпевнена у собі – допоможіть їй стати більш впевненою, адже підвищення самооцінки робить людину більш врівноваженою та терпимою до цькувань оточуючих. З’ясуйте, які гуртки відвідують її однокласники, чим займаються у позаурочний час. Можливо вашій дитині теж захочеться відвідувати якусь із цих секцій, у результаті чого вона зможе встановити контакт з деякими однокласниками. Заохочуйте дитину до активної участі у загальношкільних заходах, які зближують дітей та допомагають ім набути впевненості у собі.
6. У особливо важких випадках, якщо ваша дитина, з певних причин, стала ізгоєм у класі, приверніть увагу класного керівника та шкільного психолога до проблеми. В цьому випадку вам конче необхідною буде допомога фахівців.
7. І пам’ятайте: ваша любов та підтримка допоможуть дитині впоратися зі складною ситуацією.

Як батьки можуть допомогти дітям?

1. Якщо дитина розповідає вам про бешкетника, зосередьте увагу на комфорті та підтримці, не показуючи, наскільки ви засмучені. Діти часто не хочуть розповідати дорослим про залякування, тому що відчувають себе ображеними та приниженими або турбуються про те, що батьки будуть дуже перейматись і хвилюватись.
2. Іноді діти думають, ніби це їх власна провина, що, якби вони виглядали або вели себе по-іншому, то цього б не сталось. Іноді вони бояться, що, якщо розбишака дізнається, що вони комусь усе розповіли, то буде ще гірше. Інші побоюються, що їхні батьки не повірять їм чи не робитимуть жодних дій у цьому напрямі. Або ж діти хвилюються, що батьки змусять їх дати відсіч бешкетнику, якого вони бояться. Хваліть дитину за те, що вона набралася сміливості порозмовляти про це. Переконайте її, що вона не самотня – багато людей отримують свою порцію знущань у певний момент. Підкресліть, що погано робить бешкетник, а не сама дитина. Переконайте сина чи доньку в тому, що ви придумаєте, як правильно вчинити в цій ситуації, разом врахуєте всі тонкощі.
3. Іноді старший брат, сестра або друг можуть допомогти впоратися із ситуацією. Вашій дитині може бути корисно почути, як її старшу сестру, яку вона обожнює, дражнили через її зубні брекети і як вона впоралася з цим. Старший брат або друг може також дати деяке уявлення про те, що відбувається у школі або там, де трапляються знущання, і допоможе придумати краще рішення.
4. Сприймайте серйозно побоювання дитини, що знущання будуть ще гіршими, якщо задирака дізнається, що ваша дитина розповіла про них. В першу чергу варто зв’язатися з класним керівником та шкільним психологом. Іноді корисно звернутися до батьків агресора. В інших випадках Якщо ви вже випробували ці методи і все ще хочете порозмовляти з батьками дитини-булера, краще зробити це в офіційних умовах, наприклад, у присутності адміністрації школи.
5. У нашій країні є закони і правила, що захищають від знущань насильства. Кривдники або їхні батьки несуть відповідальність за скоєні порушення. У деяких випадках, якщо у вас є серйозні побоювання із приводу безпеки вашої дитини, вам буде потрібно звернутись до органів поліції.
6. Удома ви можете знизити негативний вплив знущань. Навчайте дітей спілкуватися з такими друзями, які допомагають розвивати їх упевненість у собі. Допоможіть їм знайомитися з іншими дітьми, відвідуючи різні гуртки чи спортивні секції. І знайдіть такі заняття для дітей, які допоможуть їм почуватись упевненими й сильними. Можливо, це буде секція самооборони, карате або тренажерний зал.
7. Під впливом емоцій у дорослих може виникнути пропозиція дитині дати відсіч агресору. Зрештою, ви гніваєтеся, що ваша дитина страждає, і, можливо, у дитинстві ваші батьки радили вам «постояти за себе», що ви успішно зробили. І ви переймаєтеся, що ваша дитина все ще потерпає від рук розбишаки. Але важливо порадити дітям не відповідати на знущання бійкою або відповідними знущаннями. Це може швидко перерости в насильство, помсту, травмувати когось із них. Замість цього найкраще відсторонитися від ситуації, поспілкуватися з іншими дітьми й розповісти про все дорослим.

І пам’ятайте: якими б прикрими не були знущання для вас і вашої родини, є багато фахівців і способів, які допоможуть вам вирішити цю проблему.

Дії батьків при вербальному булінгу: перш за все, вчіть своїх дітей поваги. На прикладі власної моделі поведінки зміцнюйте їхню думку про те, що кожний заслуговує доброго ставлення: дякуйте вчителям, хваліть дитину та її друзів, виявляйте добре ставлення до працівників магазинів, бібліотек, транспорту, будь-яких закладів. Розвивайтесамоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, – це зміцнення почуття власної гідності й незалежності своєї дитини та її готовності вжити заходи в разі потреби. Обговорюйте і практикуйте безпечні, конструктивніспособи реагування вашої дитини на слова або дії булера. Разом придумуйте основні фрази, які дитина може сказати своєму кривднику переконливим, але не ворожим тоном, наприклад: «Твої слова неприємні», «Дай мені спокій» або «Відчепись», «Ти робиш мені боляче, я можу зробити тобі так само», «Я не буду терпіти знущання».

Дії батьків при фізичному булінгу: якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову – спитайте, як справи у школі, що відбувалось під час обіду чи на перерві, по дорозі додому. На основі відповідей з’ясуйте в дитини, чи вів хто-небудь себе образливо у ставленні до неї. Намагайтеся стримувати емоції. Підкресліть важливість відкритого, постійного зв’язку дитини з вами, вчителями або шкільним психологом. Документуйте дати й час інцидентів, пов’язаних зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та їх дії. Не звертайтесь до батьків розбишак, щоб розв’язати проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною продовжується й вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зверніться до місцевих правоохоронних органів. Існують закони про боротьбу із залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні коригувальні дії.

Дії батьків при примусовій ізоляції дитини: тактика ізоляції припускає, що когось навмисно не допускають до участі в роботі групи або класу, участі у грі, заняттях спортом чи позаурочній діяльності. Використовуйте вечірній час, щоби порозмовляти з дітьми про те, як пройшов їхній день. Допомагайте їм у всьому шукати позитивні моменти, звертайте увагу на позитивні якості дітей і переконайтеся, що вони знають, що є люди, які їх люблять і завжди готові подбати про них. Зосередьтесь на розвитку їхніх талантів та інтересів до музики, мистецтва, спорту, читання й позашкільних заходів, щоб ваші діти могли будувати взаємини поза школою.

Дії батьків при кібербулінгу: повідомлення образливого характеру можуть поширюватись анонімно і швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування Інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження, що відповідають її віку. Будьте обізнаними щодо популярних і потенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв, перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знати, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в Інтернеті. Скажіть їй про те, що коли вона піддається кіберзалякуванню, то не повинна втягуватись, реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про все вам, щоб ви змогли роздрукувати провокаційні повідомлення, включаючи дати та час їх отримання. Повідомте про це у школу та Інтернет-провайдера. Якщо кіберзалякування загострюється й містить погрози та повідомлення явного сексуального характеру, зверніться до правоохоронних органів.

Якщо дитина повідомляє вам, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть за те, що вона набралася сміливості й розповіла вам про це, зберіть інформацію (при цьому не варто сердитись і звинувачувати саму дитину). Підкресліть різницю між доносом з метою просто завдати комусь неприємностей та відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти. Завжди вживайте заходи проти знущань, булінгу, особливо якщо насильство набуває важкі форми або постійний характер, зв’яжіться з учителем, соціальним педагогом, психологом або директором школи вашої дитини, щоб контролювати ситуацію доти, доки вона не припиниться.