“Поважаймо таємниці і відхилення тяжкої праці росту!                                                        Поважаймо кожну мить і день сьогоднішній!                                                                           Як дитина зуміє жити далі, якщо ми не даємо жити їй                                                           сьогодні свідомим, відповідальним життям?” Януш Корчак         Упровадження інклюзивної освіти є важливим чинником розвитку суспільства, адже воно передбачає навчання всіх без винятку дітей у загальноосвітніх навчальних закладах, створення умов пристосуванняосвітнього процесу до особливих потреб дитини.        Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу. Інклюзивне  навчання забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей. В основу  інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей; забезпечує рівноцінне ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Отримані поза соціумом знання і вміння не могли допомогти дітям з особливими освітніми потребами цілковито адаптуватися в суспільстві, підготуватися до подолання неминучих життєвих труднощів, а, отже, реалізуватися в повній мірі як рівноправні і повноцінні члени суспільства. В інклюзивних класах діти з особливими потребами включені в освітній процес. Вони осягають основи незалежного життя, засвоюють нові форми поведінки, спілкування, взаємодії, вчаться виявляти активність, ініціативу, свідомо робити вибір, досягати згоди у розв’язанні проблем, приймати самостійні рішення. Інклюзія є соціальною концепцією, яка передбачає розуміння мети – гуманізація суспільних відносин і прийняття прав осіб з обмеженими можливостями на якісну та доступну освіту. Інклюзія в освіті – це ступінь інклюзії  в суспільстві, одна з гуманітарних ідей його розвитку.         Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з нормальним рівнем розвитку, членів суспільства в цілому. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.         Основна ідея інклюзивної освіти – від інтегрування у школі до інтегрування у суспільство. Спільне навчання має не лише гарантувати право дитини з порушеннями психофізичного розвитку не бути ізольованою від інших, а й забезпечити їй можливість відвідувати ту школу, яку б вона відвідувала, коли б була здоровою. Основний принцип інклюзивного навчання — якомога менше зовнішньої і якнайбільше внутрішньої диференціації. Філософія інклюзії базується на вірі в те, що кожна людина з вадою має отримати освіту і житлові умови, які б якомога ближче відповідали нормальним. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності шкіл. Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та якості навчання. Діти з особливими потребами стають частиною нашого життя, вони включаються в загальноосвітні школи, оточення, спільноти. До них ми ставимося як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, якими вони є. Це те право, яким всі ми користуємось як члени суспільства.Ключовою фігурою в умовах зпровадження ідей інклюзивної освіти є вчитель. Ефективність навчального процесу значною мірою буде залежати від його здатності адаптуватися до нових вимог навчання та виховання, від можливості та бажання зробити свій внесок у здійснення психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами. Особливу роль у готовності педагога до інклюзивної освіти відіграють його професійні та психологічні якості.        Організаційно-правовими засадами впровадження інклюзивного навчання в школі є законодавство України, Міжнародні нормативно-правові акти у сфері забезпечення права на освіту людей з особливими освітніми потребами. Міжнародні стандарти в галузі прав людини грунтуються на ідеї участі кожної особи в суспільному житті на засадах рівності й без дискримінації (ООН, 1993 р.).        В школі з 2015 року створені класи з інклюзивним навчанням. Особливо важливим для соціалізації дитини, для інтеграції в суспільстві є залучення до позакласної та позашкільної діяльності. Специфіка проведення таких занять і заходів, добровільність їх відвідування учнем із особливими освітніми потребами, позитивний емоційних фон, сприяють розкутості, комунікабельності всіх школярів без винятку – “Особливих” та дітей, що розвиваються типово. Діти з проблемами психофізичного розвитку не відсторонені від колективу класу, вони – повноправні його члени. Класні виховні заходи, шкільні свята, участь у конкурсах, фестивалях, проектах, екскурсіях, турнірах, презентації особистих досягнень – невід’ємна складова повноцінного життя підлітків. Всю роботу в інклюзивних класах вчителі проводять згідно нормативно-правових актів про інклюзивну освіту.

— Якщо дитина стала свідком булінгу в закладі освіти, передусім вона може розказати про це батькам, вчителю, психологу або безпосередньо директору.

— Якщо свідком булінгу став педагог або інший працівник школи, то він має повідомити керівника закладу незалежно від того, чи поскаржилась йому жертва булінгу чи ні.

— Після отримання звернення дитини, відповідна особа або орган інформує керівника закладу освіти у письмовій формі про випадок булінгу. Директор школи має розглянути таке звернення та з’ясувати всі обставини булінгу. Надалі директор має скликати засідання комісії з розгляду випадків булінгу та окреслити подальші дії.

— Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то очільник закладу зобов’язаний повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

— До складу такої комісії можуть входити педагоги, психолог, соціальний педагог, батьки постраждалого та «булера», керівник закладу та інші зацікавлені особи.

— У разі, якщо комісія не кваліфікує випадок як булінг, а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України.

НАКАЗ від 11.02.2020 № 36 Про створення комісії з розгляду випадку булінгу (цькування)

Рекомендації Міністерства освіти і науки для закладів освіти щодо застосування норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18 грудня 2018 р. № 2657-УІІІ

Наркоманія калічить особистість, змінює характер людини. Такі хворі стають егоїстами: байдужими, брехливими, емоційно нестійкими.  У них понура дратівливість і агресія швидко змінюється на цілковиту байдужість, погіршується пам’ять, розумові здібності деградують до слабоумства та інвалідності. Підлітки, які вживають наркотичні речовини,  важкі у спілкуванні, особливо з близькими людьми. Вони сприймають оточення і своїх рідних як потенційних ворогів. Наркоман страждає сам і змушує страждати своїх близьких.

Хворі на наркотичну залежність постійно заманюють у свої «ряди» нестійких підлітків, долучають їх до вживання наркотиків. Крім цього, вони ризикують інфікуватися самі й заразити інших туберкульозом, гепатитом С, ВІЛ, венеричними та іншими небезпечними інфекційними хворобами. 

Більшість опитаних учнів та студентів повідомили, що вони відносно легко можуть дістати наркотики у торговців на дискотеці, у барі, на вулиці. Наркотики залишаються доступними й поширеними серед різних верств населення і особливо – серед молоді.

Тому й боротьба з цією небезпекою повинна починатися теж із молодшого віку – щоб не упустити час і запобігти зростанню захворюваності.

Навіть перша спроба може бути летальною

Серед молоді нерідко побутує думка: немає нічого страшного, якщо спробувати наркотик один раз. Це дуже небезпечна помилка. Навіть перше знайомство з наркотиком може викликати алергічну реакцію, загострення прихованої вади серця, гостру кисневу недостатність у клітинах мозку і серцевому м’язі й скінчитися летально. 

Чим молодша людина, тим пагубніше впливає наркотик на її організм. Хронічне отруєння наркотиком різко уповільнює ріст, фізичний і психологічний розвиток. Впливає наркоманія і на потомство. Навіть нетривале вживання наркотиків підлітком  погано впливає на здоров’я майбутнього потомства. Особливо небезпечні наркотики для вагітної жінки.

Наркомани не здатні концентрувати увагу, виконувати кваліфіковану роботу. Їх професійна придатність обмежена, тобу багато хто змушений відмовитись від улюбленої справи. Зруйнувавши своє здоров’я, наркозалежні віддаляються від професії, від можливостей самим забезпечувати свої потреби, стають тягарем для рідних і зайвими в суспільстві. Вся їх енергія, всі бажання спрямовані виключно на добування і прийом наркотиків.

Здається досить дивним, що сьогодні, в ХХІ столітті, ми змушені говорити про торгівлю людьми не в історичному контексті, а в реальному часі. На превеликий жаль, і зараз, мільйони людей у світі перебувають у рабстві. Звичайно, «нові раби» не носять кайданів, їх не пропонують відкрито на ринках, як то було у прадавні часи, на них ніхто не має легальних прав, тому що у всіх країнах рабство заборонено. Тим не менш, люди перетворюються на «товар», який можна продавати і купувати, використовувати як завгодно, а потім викидати як непотріб. Тому торгівля людьми вважається сучасною формою рабства, і розглядається на міжнародному рівні як злочин, що карається законом.

Світова спільнота намагається боротися з цим явищем, але не зважаючи на увагу міжнародних організацій до зазначеної проблеми, торгівля людьми останніми роками набула надзвичайного поширення.

Офіційна статистика не дає чіткого уявлення про масштаби цього явища і точну кількість жертв, оскільки торгівля людьми є злочином, який досить складно від слідкувати тому, що злочинці використовують безліч форм і методів; крім того, більшість постраждалих не звертається по допомогу через страх покарання, осуд або просто не мають можливості це зробити. Тому до офіційних зведень потрапляє лине один з сотень таких випадків.

Так, наприклад, за даними Держдепартаменту США, щороку в рабство потрапляють 600-800 тис. осіб. За оцінками Центру безпеки людини, цей показник значно більший і дорівнює 4 млн. Згідно з дослідженнями Міжнародної Організації Праці, близько 12,3 млн. людей у світі займаються примусовою працею, в т.ч. 2.4 мільйони – в результаті торгівлі людьми.

Торгують і жінками, і чоловіками. І дітьми, але в переважній більшості випадків в якості «товару» виступають жінки. Приблизно в одному випадку з п’яти жертвами работоргівців стають діти. За даними ЮНІСЕФ, жертвами торгівців людьми щороку стають 1,2 млн. дітей. Їх вивозять в інші країни або регіони з метою всиновлення, випрошування милостині, використання у важкій нелегальній праці або для роботи у сфері секс-послуг, порнобізнесі тощо. Спектр роботи  стає все більшим. Людей експлуатують у домашньому господарстві і виробництві, торгівці переходять до вербування у сільську місцевість, поширюється внутрішня торгівля та змінюються шляхи вивезення.

Торгівля людьми розвивається надзвичайно стрімкими темпами. Прибутки від неї сягають астрономічних розмірів і щорічно приносять кримінальним угрупуванням мільярди доларів. Це третій за розмахом кримінальний бізнес у світи після торгівлі зброєю і наркотиками.

Торгівля людьми не визнає держаних кордонів, не робить різниці між багатими і бідними державами. За даними ООН, людей продають у рабство в 127 країнах світу. В 11 держав відмічених «дуже високий» рівень активності викрадачів людей, серед них – Росія, Україна, Білорусь, Молдова і Литва.

Щороку  в Україні, Білорусії, Болгарії, Молдові, Румунії до тенет работоргівців потрапляє близько 225 тис. людей. При цьому Україна є лідером Східної Європи за кількістю постраждалих.

Україна виступає одночасно і як країна призначення (в основному, з країн СНД і Азії), і як країна походження і транзиту (до Західної Європи, Японії, США, Австралії, Ізраїлю й ін.).

Від тепер вчинення булінгу неповнолітньої чи малолітньої особи буде каратисяштрафом від 850 до 1700 грн або громадськими роботами від 20 до 40 годин.

— Знущання, вчинені повторно упродовж року після або групою осіб каратимуться штрафом у розмірі від 1700 до 3400 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин.

— У разі цькування неповнолітніми від 14 до 16 років, відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють.

У рамках закону до відповідальності можуть бути притягнені діти, їхні батьки, вчителі та навіть директор школи.

Штрафи за булінг – це меседж для батьків. Не можна дитину спонукати до жорстоких дій та до несприйняття людських цінностей, заявив один із співаторів законопроекту, голова парламентського комітету з питань освіти та науки Олександр Співаковський. За його словами, це буде також виховувати толерантність у дітей.

Однак це тільки перший крок у планомірній протидії цькуванню як такому. “Поліція повинна контролювати вхід у школу, щоб діти не могли пронести нічого небезпечного.

Також має бути готова людина на місці заступника директора школи, яка має відповідати за фізичний вплив на дітей, інформаційний та екологічний”, – сказав Співаковський. У світі – багатогранний досвід щодо покарання за булінг.

Наприклад, у Канаді в одній із провінцій штрафи накладають навіть на свідків цькування, які не розповіли про ці факти відповідальним особам або тим, хто може втрутитися у ситуацію, заявив заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.

За його словами, цими штрафами неможливо охопити усі аспекти булінгу як такого. Наприклад, важко уявити, як каратимуть дітей, які ігнорують та бойкотують їхнього однокласника.

Будь-який іспит для учня завжди є певною мірою стресовою ситуацією. Ще актуальнішою ця істина стає в умовах проходження зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Зовнішнє незалежне оцінювання – неминучий етап життя для тих, хто хоче здобути вищу освіту.

• У період підготовки до тестування радикально змінювати режим дня не треба, тому що різка зміна звичного способу життя погано позначається на біологічних ритмах людини і вимагає тривалого періоду адаптації. Тому під час підготовки до тестування слід залишити свій режим дня тим самим, внести лише деякі мінімальні корективи.
• Не рекомендується посилювати навчальне навантаження за рахунок сну. Спокійний тривалий сон знімає розумову втому, відновлює витрачені сили організму, а так само відіграє важливу роль у механізмах пам’яті людини. Тому скорочення сну може призвести до млявості, поганого психічного самопочуття, апатії, що просто неприпустимо! Якщо є можливість, бажано додати до основного сну вночі ще годину півтора денного сну(короткотермінового).
• Наступним найважливішим чинником правильної підготовки до ЗНО є правильне харчування. Під час інтенсивної розумової роботи рекомендується чотирьох разове харчування. У раціоні має бути достатня кількість білків, вітамінів і рослинних жирів. Харчування має бути середньої калорійності. Дуже важлива наявність в їжі свіжих рослинних продуктів – овочів і фруктів. В якості основних джерел вітамінів можна використовувати житній хліб, яйця, печінку, а так само мед та волоські горіхи.
• Нестача води в організмі різко знижує швидкість нервових процесів. Отже, перед іспитом або під час нього доцільно випити кілька ковтків води. Найкраще підходить мінеральна вода, бо вона містить іони калію або натрію, що беруть участь в електрохімічних реакціях. Можна пити просто чисту воду або зелений чай. Всі інші напої з цієї точки зору даремні або шкідливі.
• Правильно організований побут так само є найважливішим чинником, так як від здатності організму переносити навантаження залежить багато чого. Категорично не рекомендується активно займатися чим-небудь вночі, приймати багато кофеїну і зловживати нікотином. Ці речі краще виключити взагалі!

ЗАДОВГО ДО ЗНО

• Спочатку підготуй місце для занять. Забери зі столу усі зайві предмети, зручно розклади свої зошити, підручники, ручки тощо. Можна доповнити інтер’єр кімнати жовтим та фіолетовим кольорами, оскільки вони підвищують розумову активність. НЕ потрібно перефарбовувати стіни, а достатньо картини, занавіски, серветки, лампи, тощо. Також цікаво зауважити, що за твердженням вчених запах лимону у вашій кімнаті підвищує розумову працездатність на 20%.
• Склади план своєї роботи. Перед тим визнач – Хто ти є? – сова чи жайворонок. Склади план занять на кожен день. Важливо чітко знати, що ти робиш і не говорити усім оточуючим: «Я займаюся чи готуюсь», а «Я вивчаю саме певний розділ, конкретний матеріал» Починай із найважчого, але посильного. Легше і приємніше залишай на після обіду. Чергуй заняття із відпочинком. Психологи встановили, що оптимальна тривалість заняття 30-40 хв. Максимум уваги досягається після 10-15 хв. від початку роботи. Тривалість перерви у першій половині дня не повинна перевищувати 5-10 хв. У другій половині дня тривалість кожної наступної перерви збільшуйте на 5 хв. Не забувай у час відпочинку робити зарядку, займатися спортом, робити короткі прогулянки, допомагати батькам, тобто повністю відволікатися від навчання на короткий час.
• Встановіть для себе норму: наприклад, одна година або, наприклад, одна тема. Коли розібрано тему, то можна і перепочити.
• Перед сном хоча б перегорніть пройдені матеріали, спробуйте, дивлячись на заголовок, пригадати загальний зміст питання (якщо не виходить – перегляньте розділ). Адже краще запам’ятовується інформація, отримана під час засипання чи під час пробудження (але не в день напередодні тестування!).
• Тренуйся щоденно робити тести. Роби це із секундоміром. Не потрібно заучувати напам’ять певні тексти, вчися робити короткі записи, нотатки, регулярно їх переглядай.
• Регулярно повторюйте матеріал, бажано через 10 хв., після того, як ви вивчали новий матеріал, а згодом через добу. Кожне наступне повторення повинно бути коротшим попереднього. Займайся само переконанням. При всій своїй простоті, це є дуже дієва зброя. Повторюй про себе: “Я знаю багато, я спокійний, я впевнений, я розумний і т.д. , я напишу добре тестування”.
• Не слід готуватися разом з другом/подругою (якщо лише він (вона) не знає матеріал краще), бо така підготовка найчастіше перетворюється на тривалу балаканину і марну трату часу.

У ДЕНЬ ЗНО

• На початку тестування вам повідомлять необхідну інформацію (як заповнювати бланк, якими буквами писати, як вказати номер зошита і т.д.). Будь уважний! Від того, як ти уважно запам’ятаєш всі ці правила, залежить правильність твоїх відповідей!
• Будь сконцентрованим. Не звертай уваги на поведінку оточуючих. Для тебе повинен існувати лише текст завдань і годинник.
• Зосередься! Після виконання попередньої частини тестування (заповнення бланків), коли ти прояснив всі незрозумілі для себе моменти, постарайся зосередитися і оволодіти собою.
• Спіши не поспішаючи! Жорсткі рамки часу не повинні впливати на якість твоїх відповідей. Перед тим, як вписати відповідь, перечитай питання двічі і переконайся, що ти правильно зрозумів, що від тебе вимагається.
• Почни з легкого! Почни відповідати на ті питання, в знанні яких ти не сумніваєшся, не зупиняючись на тих, які можуть викликати довгі роздуми. Тоді ти будеш спокійний, голова почне працювати більш ясно і чітко, що ж саме в робочий ритм. Ти як би звільнишся від нервозності, і вся твоя енергія потім буде спрямована на більш важкі питання.
• Пропускай! Треба навчитися пропускати важкі або незрозумілі завдання. Пам’ятайте: у тексті завжди знайдуться такі питання, з якими ти обов’язково справишся. Просто нерозумно недобрати балів тільки тому, що ти не дійшов до “своїх” завдань, а застрягли на тих, які викликають у тебе труднощі.
• Читай завдання до кінця! Поспіх не повинен призводити до того, що ти намагаєшся зрозуміти умови завдання “з першого слова” і добудовувати кінцівку у власній уяві. Це вірний спосіб зробити прикрі помилки в найлегших питаннях.
• Думай тільки про поточне завдання! Коли ти бачиш нове завдання, забудь все, що було в попередньому. Як правило, завдання в тестах не пов’язані один з одним, тому знання, які ви застосували в одному (уже вирішеному вами), як правило, не допомагають, а тільки заважають сконцентруватися й правильно вирішити інше завдання. Ця установка дає вам й інший безцінний психологічний ефект – забудьте про невдачу в минулому завданні (якщо воно виявилося не по зубах). Думай тільки про те, що кожне нове завдання – це шанс набрати бали.
• Вгадуй! Якщо ти не впевнений у виборі відповіді, але інтуїтивно можеш віддати перевагу якійсь відповіді іншим, то інтуїції варто довіряти! При цьому вибирай такий варіант, який, на твій погляд, має велику ймовірність. Чи не до вподоби тобі! Прагни виконати всі завдання, але пам’ятай, що на практиці це нереально. Зауважте, що тестові завдання розраховані на максимальний рівень труднощі, і кількість вирішених тобою завдань цілком може виявитися достатнім для гарної оцінки.
• Заплануй два кола! Розрахований час так, щоб за дві третини всього відведеного часу пройтися по всіх легких завданнях (“перше коло”). Тоді ти встигнеш набрати максимум балів на тих завданнях, а потім спокійно повернутися і подумати над важкими, які тобі спочатку довелося пропустити (“друге коло”).
• Завжди перевіряй себе. Навіть якщо відповідь легка і однозначна на перший погляд.
• При отриманні результатів тестування ти маєш право ознайомитися з перевіреною роботою і, якщо не згоден з оцінкою, можеш подати апеляцію в
• У пункт ЗНО прийти без запізнення, а краще за 15-20 хвилин до початку тестування.
• При собі тримайте перепустку, паспорт і декілька (запасних) ручок. Якщо на вулиці холодно, то вдягніться тепло, адже Ви сидітимете на тестуванні не одну годину. Зберігайте спокій та впевненість.
• Не вживайте в день тестування заспокійливих засобів! Вони можуть загальмувати здатність мислити, зробити Вас сонливим і байдужим до того, що відбувається.

Якщо раптом «усе забули»

• Погляньте на питання та поміркуйте, які асоціації воно викликає. Може, щось схоже Ви вчили по іншому предмету? Адже інформацію Ви дізнаєтеся не лише на уроці, а й по телебаченню, радіо, через Інтернет, у розмовах, у відповідях інших учнів, знаходите не лише в науковій, а і в художній літературі (наприклад, у тій, що стосується гуманітарних предметів). Головне – не панікуйте та зосередьтеся.

З приводу різних прикмет і звичаїв.

• Все-таки варто бути реалістом і скептично ставитися до даних речей. Тільки реальні знання і можливо зовсім небагато удача допоможуть тобі здати успішно ЗНО.
• Так що: не хвилюйтеся, не поспішайте, ставитеся відповідально до вашої мети успішно здати ЗНО, будьте впевнені у своїх силах,і ви здасте!

Підлітковий вік — вік становлення. Підліток ще погано знає навколишній світ, самого себе. Він поспішає жити, увійти у світ дорослих людей, все хоче попробувати, про все скласти власну думку.

Якщо ж до цього додати чимало нових проблем, перші розчарування, драми, то можна зрозуміти, чому саме підліток такий схильний до шкідливих звичок. Результати обслідувань школярів, які мають шкідливі звички, дозволили скласти так званий рейтинг причин, що, на думку самих підлітків, відіграли найважливішу роль у прийнятті ними згубного рішення.
Найбільш дієвою причиною залучення підлітків до шкідливих звичок є бажання походити на своїх друзів, знайомих, відповідати вподобанням свого оточення. Але перед очима підлітків завжди присутній приклад батьків, які або зловживають шкідливими звичками, або дотримуються здорового способу життя.

Як саме потрібно обговорювати з підлітком проблему шкідливих звичок?

Перш за все визначте, що ви хочете донести до свідомості дитини, яку думку сформувати? Пам’ятайте, метою вашої розмови про негативний вплив вживання алкоголю, тютюну — не відгородити дитину від зіткнення із цими речовинами, але навчити приймати розумні рішення, займати правильну і відповідальну позицію при зустрічі з цими речовинами.

У реальному житті існують деякі труднощі дотримання прийнятого рішення, тому обов’язково має бути обговореною тема існування і важливості соціального впливу. Ваша дитина повинна знати про вплив оточення на неї (а також про вплив, який вона може здійснити на своє оточення). Підліток повинен навчитися казати «ні» тому, хто пропонує йому щось погане. Тому ви маєте виявляти інтерес до того, чим займаються друзі вашої дитини.

Як загартувати дитину настільки, щоб вона могла сказати «ні» спокусі? Відповідь шукають дорослі по всьому світу. Психологи радять батькам поставити перед собою два завдання:

— сформувати в дитини ставлення до спокуси, уміння дати їй точну оцінку і сказати собі: «Так, у світі є багато речей, що приносять задоволення. Деякі з-них небезпечні, і я зумію побудувати своє життя без них»;

— створити умови для об’єднання підлітків навколо позитивних цілей.

Підліток прагне вирватись з-під диктату дорослих. Як свідчать життєві спостереження, ми всі не дуже любимо прислухатись до чужої думки. А дитині тим більше хочеться випробувати себе без будь-чиєї допомоги, поради. Тож не позбавляйте її цієї нагоди, наскільки це можливо. Навчіть дитину приймати правильні рішення самостійно, і ви самі відчуєте, що це — запорука її щасливого життя і вашого спокою.

Основні принципи підтримки дитини, які вбережуть її здоров’я і щастя вашої родини:

— терпимість;

— увага;

— тактовність і делікатність;

— обов’язкове дотримування слова як важливого інструменту в родинних стосунках;

— уміння поставити себе на місце дитини;

— гнучка система контролю, яка не пригнічує підлітка, а підтримує його;

Що батьки повинні розповісти дитині про алкоголь і наркотики:

У першу чергу, слід вибрати зручний, сприятливий момент. Можливо, він трапиться під час відпочинку, і Вам удасться провести невимушену виховну бесіду, яка носитиме більш безпосередній характер, ніж просто формальне обговорення”. Або вдалим може стати момент, коли по телевізору показують сцени з вживанням алкоголю, або коли алкоголь є частиною святкового столу. Діти та підлітки часто одержують інформацію про алкоголь або наркотики через кіно і телебачення. Значна частина цих уявлені може бути помилковою. І у Вас є можливість зруйнувати деякі міфи і скоригувати помилкові судження Ваших дітей. Спробуйте допомогти їм зрозуміти, що засоби масової інформації часто створюють привабливі образи людей, які вживають алкоголь, наркотики і курять. Проте в реальному житті частіше досягають справжніх успіхів і висот не вони ,ті, що не курять і не п’ють.
Правда полягає в тому, що алкоголь і наркотики притупляють розум, можуть порушувати координацію рухів, підштовхувати до небезпечної поведінки і негідних вчинків, але не допомагають вирішити жодної проблеми.
Вживання алкоголю або наркотиків часто виступає атрибутом дорослості, але ні алкоголь, ні наркотики не здатні перетворити дитину або підлітка на дорослу людину. Тільки час і досвід можуть зробити це. Більш того, вживання алкоголю неповнолітніми є порушенням закону. Відсутність залежності від тютюну, алкоголю або наркотиків у майбутньому допоможе знайти гарних друзів і зайняти бажане становище в товаристві і суспільстві. Успішною стане людина, яка навчиться ефективно спілкуватися, діяти в колективі і обирати друзів, які не мають залежності від алкоголю та наркотиків. Міфи досить живучі, проте далеко не всі люди випивають, курять і вживають наркотики.
Діти практично завжди готові поговорити з батьками, в тому числі й про алкоголь, тютюн і наркотики.
Існують 5 прийомів, які допоможуть батькам краще зрозуміти власних дітей. Між іншим, досвід їх застосування може знадобитися і в спілкуванні з дорослими.
Постарайтеся зрозуміти дитину і показати, що Ви її розумієте.
Іноді цей прийом називають “віддзеркаленим слуханням”. Він складається з трьох частин: Демонструйте дитині, що Ви чуєте те, що вона говорить(наприклад, словами “Так”, “Ага”, питаннями “А що потім?” “І що ж?”);
Дозволяйте дитині виражати її власні почуття; доведіть дитині , що правильно зрозуміли її розповідь або повідомлення (наприклад, коротко переказавши суть).
Уважно стежте за обличчям дитини та “мовою її тіла”.
Часто дитина впевнена, що успішно ховає свої емоції (смуток, роздратування, нетерпіння та інше). Але тремтяче підборіддя або блиск очей скажуть Вам інше. Коли слова не відповідають “мові тіла”, то це сигнал, що з дитиною щось негаразд. Тому завжди покладайтеся на “мову тіла”.
Виражайте свою підтримку і заохочення не тільки словами.
Це можуть бути Ваші посмішка, поплескування по плечу, кивок головою, візуальний контакт, дотик до дитячої руки.
Вибирайте відповідний тон Вашим відповідям.
Пам’ятайте, що тон голосу тісно пов’язаний із змістом Ваших слів. Не відповідайте безапеляційно або саркастично – діти можуть розцінити це як зневагу до своєї особистості.
Використовуйте схвальні фрази для підтримання розмови і показуйте Вашу зацікавленість у ній.
Для цього підійдуть короткі фрази, які покажуть Ваше емоційне ставлення до обговорюваної теми, наприклад: “Оце так!”, “Та ну!”, “Не може бути!”.
Якщо Ви підозрюєте, що Ваша дитина експериментує з алкоголем або наркотиками, Вам краще негайно звернутися за допомогою до спеціалістів.
Пам’ятайте, що приблизно у 12-13 років дитина емоційно віддаляється від батьків, а в 16 років діти та батьки розмовляють різними мовами. Дуже складно знайти спільні інтереси та теми для розмови. Щоб зробити з дітей друзів та союзників, у сім’ї намагайтеся як можна частіше спілкуватися зі своєю дитиною, розмовляйте, грайте, в ігри, разом плануйте проведення відпустки та літній відпочинок . Чим більше тепла, доброти, позитивних емоцій та життєвий цінностей Ви вкладете в дитину, тим кращими будуть Ваші стосунки впродовж всього життя.

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного. Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.

Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:

• систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
• задирство;
• фізичні і психічні приниження;
• різного виду знущання;
• бойкот та ігнорування;
• псування особистих речей та ін.

Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній “винахід” — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

Кібербулінг – це жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити дитину, в яких використовуються інформаційно-комунікаційні засоби: мобільні телефони, електронна пошта, соціальні мережі тощо.

Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:

1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;

2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

• переслідувач (булі);
• жертва;
• спостерігач.

У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.

Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

• вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
• вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
• вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
• якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

• вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
• вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
• вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
• вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
• якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.

Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.

Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.

Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.

Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.

Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.

Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, до  профілактики цього явища безперечно долучаються учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи. 

Серед сучасних чоловіків і дружин багато таких, хто виріс у неповних сім’ях. Якщо ще недавно одинока мати чи розлучена жінка з дитиною була явищем винятковим, то в останні десятиріччя це явище набрало масового характеру.

Здавалося, б у неповній сім’ї дівчинка обов’язково повинна засвоїти материнську життєву позицію, а хлопчик – синову. Але все виявляється не так однозначно.

За відсутності батька дівчинка, зазвичай, переймає стиль жіночого домінування (хоча і не зрозуміло – над ким?), але в той же час відчуває незадоволення від того, що відсутня чоловіча фігура в її житті, здатна протистояти одноосібній владі матері і бути взірцем незалежності і сили. Ця нереалізована потреба дає про себе знати надалі. І жінка губиться перед вибором, яку стратегію використати – чи наслідувати засвоєний взірець і стати комусь опорою, або ж шукати насичення своєї глибинної потреби і самій на когось опертися.

Хлопчик, котрого виховувала мати, безумовно, більше схильний до набуття синової позиції. Однак будь-яка людина в своєму віковому розвитку проходить більш або менш виражений етап підліткового бунту, коли норми і цінності старшого покоління критично переосмислюються, а іноді й відкидаються. За відсутності батька цей своєрідний бунт виявляється спрямованим проти установок, прищеплених матір’ю. В результаті хлопчик починає обурюватися будь-якому жіночому впливу – іноді навіть всупереч здоровому глузду. Легко уявити, який жорсткий та непередбачуваний буде із нього чоловік.

Комплексне вирішення проблем сталого розвитку суспільства неможливе без створення рівних можливостей для самореалізації особистості незалежно від її статі в будь-якій сфері життєдіяльності. Показником дійсно демократичного суспільства вважається реалізація ідеї гендерної рівності у міжстатевих стосунках, надання представникам обох статей рівних прав і рівних шансів. За останній час питання гендерної рівності стало пріоритетним у всьому сучасному світі, виникла гостра потреба в формуванні нових взаємовідносин між жінками та чоловіками, що мають бути засновані на рівнопартнерських засадах, наданні обом статям рівного доступу до благ розвитку цивілізації.

Гендер – один із базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними та культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує соціально-рольовий статус особистості, який визначає соціальні можливості в освіті, професійній діяльності, суспільному виробництві. Фахівці, які займаються гендерними дослідженнями, поки що не опрацювали єдиного визначення гендерної педагогіки, але найпоширеніши ми в науковому середовищі є такі:

• гендерна педагогіка – це педагогічна система, яка враховує волевиявлення двох соціальних статей – жінок і чоловіків – у громадянському суспільстві як рівних у можливостях і правах з урахуванням їх гендерних інтересів і потреб (Л. Смоляр);
• гендерна педагогіка – це сукупність підходів, спрямованих на те, щоб допомогти дітям почувати себе у школі комфортно і впоратися із проблемами соціалізації, важливою складовою яких є самоідентифікація дитини як хлопчика чи дівчинки.

Мета гендерної педагогіки – корекція впливу гендерних стереотипів на користь прояву та розвитку особистих схильностей індивіда. Розробка теорії гендерної освіти та виховання має такі напрямки:

• дослідження педагогічних аспектів процесу гендерної соціалізації дівчат і хлопчиків як суб’єктів шкільного виховання, визначення впливу батьків, однолітків, педагогів, навчальної літератури на формування гендерної ідентичності індивідів обох статей;
• виявлення закономірностей педагогічного впливу вчителів на гендерну ідентичність учнів для створення відповідного середовища щодо самореалізації індивідуальних можливостей учнів.

Гендерне виховання конструюється на основі аналізу моделей гендерних взаємовідносин, що розвиваються та трансформуються в суспільстві. Гендерне виховання виходить з того, що людина – не абстрактна нейтральна цілісність, а жінка та чоловік, у їхній рівноправності, самовираженості й самоствердженості, що є найважливішим із соціальних орієнтирів у всіх сферах життя демократичного суспільства. Гендерне виховання особистості здійснюється під впливом родини, освіти, засобів масової інформації, релігії, мистецтва, мови, правової та державної політики. Застосування гендерного підходу у формуванні гармонійно розвиненої особистості пропонує новий спосіб пізнання дійсності, в якому відсутня нерівність та ієрархія «чоловічого» й «жіночого». На сучасному етапі розвитку освіти стає нагальним формування гендерної культури особистості як невід’ємної частини гендерної соціалізації школярів. Реалізація цього завдання потребує великих зусиль, оскільки школа та вчителі залишаються глобальними носіями традиційних патріархальних уявлень про роль і місце чоловіків і жінок у суспільстві. Школа через підручники, педагогічне спілкування та традиційну систему виховання відтворює та породжує гендерні стереотипи, що не відповідають сучасним об’єктивним реаліям світу і стають перешкодою для ефективного розвитку суспільства. Упровадження гендерних підходів у процес підготовки майбутніх учителів – основа для вдосконалення їхнього професіоналізму та всебічного особистісного розвитку як активних суб’єктів соціального життя. Застосування форм і методів гендерної освіти та виховання сприяє формуванню в юнаків і дівчат поведінкових норм, що включають уміння аналізувати, ставити запитання, давати відповіді, критично та всебічно розглядати проблему, роботи висновки, адаптуватись до нових соціальних умов, захищати свої інтереси, поважати інтереси та права інших. Цінностями гендерної культури (знання, уміння, навички вихованців) є:

• гендерна грамотність як система отримання необхідних знань у сфері гендерних досліджень;
• сформована мотивація до рівноправної участі чоловіків і жінок у суспільному житті та реалізації своїх гендерних прав і свобод;
• гендерна самоосвіта як набуття власного досвіду з гендерної збалансованості;
• гендерна чуйність, як здатність особистості усвідомлювати та моделювати вплив соціального середовища;
• повага до особливостей та індивідуальних проявів особистості незалежно від її статі.

При організації колективних творчих заходів вихователю бажано провести діагностику рівня сформованості гендерних стереотипів у шкільному колективі. Залежно від її результатів вибираються форми та методи гендерного виховання.

Оцінка гендерної ідентичності школярів ставить за мету виявлення особистістю рівня ототожнення власної біологічної статі в поєднанні з формами «жіночої» та «чоловічої» поведінки, яка спирається на існуючу в суспільстві гендерну ідеологію. Гендерне виховання необхідно здійснювати з використанням усіх традиційних засобів педагогічного та батьківського впливів. Це такі як:

• своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей чи підлітків, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей; адекватна реакція на ті чи інші прояви сексуального розвитку дитини чи підлітка, що грунтується на розумінні того, що в їх розвитку є нормальним, а що – відхиленням від норми;
• приклади правильного ставлення дорослих до представників іншої статі, дорослі не повинні доводити до дітей свої конфлікти, не варто з’ясовувати в їх присутності свої стосунки і т. п. Приклади можуть бути взяті також з творів художньої літератури, кіно тощо.

Гендерне виховання пов’язане з моральним, фізичним, естетичним, розумовим і трудовим. Наприклад, у процесі трудового виховання створюються уявлення дітей про те, що праця людей різної статі має свою специфіку, яка пов’язана з фізіологічними особливостями та історичним аспектом розвитку людини: праця чоловіків традиційно передбачає більші фізичні навантаження, ніж праця жінок. Зв’язок гендерного виховання з фізичним аналогічний: на заняттях фізкультури підбирають такі вправи, які розвивають різні фізичні якості і формують певне ставлення до стилю поведінки (фігура, постава, хода, динаміка рухів). Зв’язок гендерного виховання з естетичним бачимо, наприклад, в організації дозвілля, де враховуються надання переваги дітьми, залежно від статевих відмінностей. Зв’язок гендерного виховання з моральним виявляється в ознайомленні дітей з елементарними поняттями про мораль, значення в суспільстві людей різної статі, орієнтації дітей на майбутню соціальну функцію.