Неповна сім’я – неповний вибір

Неповна сім’я – неповний вибір

Серед сучасних чоловіків і дружин багато таких, хто виріс у неповних сім’ях. Якщо ще недавно одинока мати чи розлучена жінка з дитиною була явищем винятковим, то в останні десятиріччя це явище набрало масового характеру.

Здавалося, б у неповній сім’ї дівчинка обов’язково повинна засвоїти материнську життєву позицію, а хлопчик – синову. Але все виявляється не так однозначно.

За відсутності батька дівчинка, зазвичай, переймає стиль жіночого домінування (хоча і не зрозуміло – над ким?), але в той же час відчуває незадоволення від того, що відсутня чоловіча фігура в її житті, здатна протистояти одноосібній владі матері і бути взірцем незалежності і сили. Ця нереалізована потреба дає про себе знати надалі. І жінка губиться перед вибором, яку стратегію використати – чи наслідувати засвоєний взірець і стати комусь опорою, або ж шукати насичення своєї глибинної потреби і самій на когось опертися.

Хлопчик, котрого виховувала мати, безумовно, більше схильний до набуття синової позиції. Однак будь-яка людина в своєму віковому розвитку проходить більш або менш виражений етап підліткового бунту, коли норми і цінності старшого покоління критично переосмислюються, а іноді й відкидаються. За відсутності батька цей своєрідний бунт виявляється спрямованим проти установок, прищеплених матір’ю. В результаті хлопчик починає обурюватися будь-якому жіночому впливу – іноді навіть всупереч здоровому глузду. Легко уявити, який жорсткий та непередбачуваний буде із нього чоловік.

З приводу гендерної соціалізації дитини

З приводу гендерної соціалізації дитини

В умовах наявної в Україні кризи сімейних та подружніх взаємин ( великої кількості розлучень, негативних тенденцій у розвитку процесів народжуваності і смертності, малодітності сімей, їх конфліктогенності тощо ) проблема гендерної соціалізації дитини набуває особливого значення .

Другим народженням людин , вважав В . О . Сухомлинський , становлення чоловіка та жінки у підлітковому віці: « Немає абстрактного підлітка, як часто звикли називати людину цього віку, є конкретна людська особистість – чоловік чи жінка , які народжуються на наших очах », – писав він. І підкреслював , що входження підлітка у соціальне середовище здійснюється шляхом засвоєння статевих ролей та культури шлюбно – сімейних взаємин, наслідування взаємин у батьківській сім’ї : « Усвідомлення того, що він такий же чоловік, як і його батько, є для хлопчика великим одкровенням . Він починає розглядати відносини батька й матері з нової точки зору, бачить у них те, чого не бачив раніше».

Підлітки оцінюють власні цінності та форми поведінки, порів­нюючи їх з прийнятими у бать­ківській сім’ї. Зрозуміло, що сім’ї належить вирішальна роль у процесі їх формування і в боротьбі між незалежністю та взаємозалежністю. Найважливіші завдання бать­ківства є парадоксальними. З одного боку, успішні батьки забезпечують дітям почуття захищеності і підтримки, з іншого – батьки хочуть, щоб їх діти виросли незалежними, дієздатними членами суспільства. Стилі батьківської сім’ї можуть суттєво впливати на мотиви прагнення підлітків до дорослості. Однак незалежно від типу сім’ї, мета батьків – допомогти дитині засвоїти гендерні ролі, щоб якнайкраще адаптуватись до дорослого життя та якнайповніше самореалізуватись у будь-яких сферах життя та діяльності.

Англійський письменник Г.К. Честертон вміло підмітив: «Діти не люблять слухатися своїх батьків, зате охоче їх наслідують». Чим старшими ми стаємо, тим частіше помічаємо, що повторюємо слова, почуті в дитинстві від мами з татом, і взагалі дивимося на світ, керуючись їх точкою зору. З роками кожен з нас все ясніше розуміє те, на що вже давно звернули увагу психологи: образ думок дорослої людини, її манера поведінки, особливості відносин з іншими людьми закладаються ще в дитинстві під впливом прикладу власних батьків. Особливо це стосується шлюбно-сімейних відносин та батьківських установок. Тому що давно помічено, що доросла людина в своїй сім’ї довільно, а часто й мимовільно прагне реалізувати ту модель відносин, котру засвоїла в дитячі роки на прикладі своїх батьків.

Одним із перших звернув на це увагу Ерік Берн, котрий створив оригінальну, хоча й не безперечну теорію людських взаємовідносин. Спираючись на ідеї Берна, його послідовники розробили систему сімейної психотерапії, засновану на принципі корекції негативного дитячого досвіду. В межах цієї системи передбачається, що жінка, яка переймає модель відносин своїх батьків, засвоює життєву позицію, котра може бути визначена або як материнська, або як дочірня. Якщо в батьківській сім’ї домінувала сильна енергійна мати, котра ще й приділяла дочці максимум уваги і турботи (нехай інколи і в строгій формі), то у дівчинки на маминому прикладі формується материнська позиція. Надалі вона прагне стати своїм близьким надійною і турботливою матір’ю, котра все знає краще за всіх і завжди готова допомогти, а інколи й посварити (приструнити).

Якщо ж главою сім’ї був батько, то жінка швидше всього засвоїть роль дочки. Вона на все життя збереже в собі маленьку дівчинку, котрій легше притулитися до чийогось сильного плеча, ніж самій нести вантаж вирішення життєвих проблем.

У подібному становищі опиняються і чоловіки. Маючи в дитинстві приклад сильного домінуючого батька, хлопчик прагне бути подібним до нього і переймає батьківську роль – роль господаря і глави, відповідального за свої рішення і готового стати опорою близьким. Якщо ж батько з якихось причин не був таким прикладом і реальна перевага була на стороні матері, то у хлопчика формується пасивна синова позиція. В його житті жінка завжди буде потрібна для того, щоб отри мати від неї материнську підтримку і ласкаве погладжування по голові, щоб виплакати, вткнувшись в її спідницю, сльози розчарування, образи й гніву.

Легко уявити, як складеться сімейне життя, коли подорослішають дівчинка і хлопчик, додадуть до нього свої сформовані в дитинстві позиції. Відносини можуть скластися цілком гармонійно, якщо ці позиції доповнюють один одного, тобто материнська співпадає з синовою або ж батьківська з дочірною. Тоді один із подружжя з легкістю приймає роль лідера, котра цілком узгоджується з душевним складом іншого, готового йти назустріч, слухатися і підпорядковуватися. Відносини, нехай і нерівноправні, зате природні і задовольняють обох. Така сім’я є цілком благополучною, хоча не може бути хорошим прикладом: адже у багатьох інших випадках баланс ролей може скластися по-іншому.

Набагато гірше, якщо таке поєднання відсутнє. Сутички в подружній парі материнської і батьківської позицій приводить до виснажливої боротьби за лідерство, в котрій найчастіше обидві сторони приречені на поразку.

Якщо ж подружжя приносить в сім’ю власну дочірню і синову позиції, їх відносинам теж не позаздриш. І чоловік, і дружина не в стані приймати відповідальні рішення і прагнуть перекласти цей вантаж на плечі іншого. Обоє шукають і не знаходять в іншому підтримки і опори. В результаті виникає взаємна незадоволеність, котра ще більше посилюється, якщо і чоловік і дружина за старою звичкою продовжують шукати поради під дахом своїх батьків.

Ця переконлива схема часто служить ключем до вирішення сімейних проблем. Однак навряд чи її можна вважати вичерпною. Вірогідно, в минулі роки вона була справедлива до будь-якої сім’ї. Аналізуючи відносини сучасного подружжя, можна зробити висновок, що вони часто не вкладаються в цю схему. Є декілька причин такого стану речей.

Профілактика булінгу та кібербулінгу в учнівському середовищі

Профілактика булінгу та кібербулінгу в учнівському середовищі

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного. Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.

Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:

  • систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
  • задирство;
  • фізичні і психічні приниження;
  • різного виду знущання;
  • бойкот та ігнорування;
  • псування особистих речей та ін.

Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній “винахід” — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

Кібербулінг – це жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити дитину, в яких використовуються інформаційно-комунікаційні засоби: мобільні телефони, електронна пошта, соціальні мережі тощо.

Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:

1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;

2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

  • переслідувач (булі);
  • жертва;
  • спостерігач.

У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.

Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

  • вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
  • вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
  • вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
  • якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

  • вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
  • вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
  • вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
  • вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
  • якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.

Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.

Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.

Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.

Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.

Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.

Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, до  профілактики цього явища безперечно долучаються учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи. 

Як правильно карати дитину, щоб виростити успішну особистість?

Як правильно карати дитину, щоб виростити успішну особистість?

Як правильно карати дітей і чи можна взагалі карати дітей? Якщо таке питання у вас виникало, тоді ця інформація буде вам цікавою і корисною.

НАЙВАЖЛИВІШІ ПРАВИЛА ПОКАРАННЯ:

  • БЕСІДА з дитиною має відбутися ОДРАЗУ ПІСЛЯ ПОГАНОГО ВЧИНКУ, не відкаладаємо обговорення до поверення батька додому (але пам`ятаємо: не займаємося публічними вихованням у присутності друзів та знайомих, дитину треба відвести всторону і поговорити).
  • Караючи, НЕ ОБМЕЖУВАТИ дитину у задоволенні ЇЇ ФІЗИЧНИХ ПОТРЕБ. Тобто не обмежувати їжу, питво та інші життєво необхідні потреби.
  • ПОКАРАННЯ має бути ПРОПОРЦІЙНЕ ПОГАНОМУ ВЧИНКУ. Наприклад, якщо дитина не доїла страву, або з першого прохання не поскладала іграшки ми не можемо заборонити похід до зоопарку.
  • ЯКЩО ДИТИНА ВІДБУЛА ПОКАРАННЯ ВОНА ВЖЕ ПРОБАЧИНА!
  • КАРАТИ, але НЕ ПОЗБАВЛЯТИ ЛЮБОВІ. Після понесення покарання за вчинок дитину необхіно обійняти і наголосити, що ваш малюк розумничка і такого більше не відбудеться.
  • КАРАТИ дитину дозволяється лише тоді, ЯКЩО ДИТИНА БУЛА ПОПЕРЕДЖЕНА ПРО ЗАБОРОНУ.
  • Покарання лише за СВІДОМІ ПОГАНІ ВЧИНКИ. Якщо наприклад дитина випадково щось розлила ми маємо обговорити з нею через що так сталося і разом прибрати, але не сварити і не вигадувати покарань.
  • БАТЬКИ, БУДЬТЕ ГОТОВІ ДО КОНФЛІКТУ! Ви маєте бути авторитетні і дотримуватися своїх обіцянок, як стосовно купівлі подарунка, так і понесення покарання дитиною за той чи інший поганий вчинок.
  • Так звичайно мама з татом мають бути однодумцями, аби діти не шукали підхід до кожного з них і не навчались обманювати.
  • Будьте прихильником бесід з дитиною, а не фізичних методів покарання!
Порушення прав жінок в Україні

Порушення прав жінок в Україні

Жінки в Україні мають рівні можливості з чоловіками, було б бажання і здібності їх втілити – така думка є доволі поширеною. Втім хибною, наголошують експерти і доводить статистика. Українки досі зазнають дискримінацій за ознакою статі. Радіо Свобода зібрало найбільш поширені порушення прав жінок в Україні.

1. Жертви домашнього насильства. Найбільшим кричущим порушенням прав жінок в Україні залишається домашнє насильство. Щороку від рук кривдників гине близько 600 українок, такими є дані МВС. У 2017 році до поліції надійшло понад 110 тисяч заяв від жертв домашнього насильства.90% українців, які потерпають від насильства, це жінки

«90% наших громадян, які потерпають від насильства, це жінки. Причини – стереотипи, що жінка – «берегиня дому», її функція – приготування їжі та догляд за дітьми. І щойно вона починає заявляти про свої права, то одразу ж піддається насильству – чи економічному, чи психологічному, чи фізичному, чи сексуальному. І з’явилася нова тенденція: якщо жінка намагається вирватися з кола домашнього насильства, то тоді методи стають більш виточені», – каже представник омбудсмена з питань рівності і недискримінації Аксана Філіпішина.

Щохвилини від домашнього насильства в Україні страждає три жінки, констатує президент організації «Ла Страда Україна» Катерина Левченко. Минулого року через знущання вдома до правоохоронців і на гарячу лінію звернулися понад 150 тисяч осіб. Втім, це лише 10-15% від загальної кількості реальних випадків, наголошує експерт.

Попри масштаби домашнього насильства в Україні, проблема перебуває переважно «в тіні». Ба більше, поширений принцип – «сама винна», відтак жертви намагаються замовчувати страждання, кажуть експерти. Показовим є те, що 68% українок не вважають проявом насильства приниження. Лише для 49% жінок насильство – це побої, а для 56% – зґвалтування. Такі результати опитування Українського інституту соціологічних досліджень.

2. Отримують меншу зарплатню. Жінки в Україні зароблять у середньому на 28% менше, ніж чоловіки. Такими є дані Державної статистики. За інформацією рекрутингових агенцій, ця різниця ще вища.

Однією з причин цього є те, що окрім оплачуваної роботи на плечі жінки лягає домашня праця, яка вважається «жіночою» – прибирання, готування, догляд за дітьми, констатує директор Центру соціальних і трудових досліджень Ніна Потарська.Жінка змушена, як правило, працювати в дві зміни.Ніна Потарська

«Жінка змушена, як правило, працювати в дві зміни. Тому обирає менш оплачувану роботу, але з більш гнучкими умовами. Бо є купа обов’язків, які чомусь вважаються лише жіночими, хоча народження дітей – це благо для всього суспільства», – каже Потарська.

Зібравши інформацію по 217 країнах, дослідники підрахували, що домашня робота і догляд за родиною займає в житті жінки 23 роки.

Окрім того, заробляти більше заважає «скляна стеля» – умовна кар’єрна планка, вище якої жінка «не стрибне», зауважує координатор проектів «Українського жіночого фонду» Мілена Горячковська.

«Жінки не допускаються на вищі посади з вищою зарплатнею, а працюють переважно в тих сферах, де нижчий прибуток. Серед керівників дитячих садочків – жінок багато, а серед керівників університетів їх фактично немає. І так в усіх галузях», – каже Горячковська.

3. Мають меншість у владі. Відповідно до аналітичного звіту комісії Ради Європи з питань гендерної рівності за 2017 рік, Україна перебуває в групі країн із найнижчим представництвом жінок у владі.

Український парламент усього на 12% складається із жінок. Попри те, що цей показник є рекордним за всі попередні скликання, він досі залишається низьким, порівняно з практикою демократичних країн, наголошують експерти. Так, у країнах ЄС жінок у парламентах в середньому удвічі більше – 26%. А у Швеції, Фінляндії, Іспанії – понад 40%. Не набагато краща ситуація і в регіонах України.

4. Обмежені у кар’єрі. Важливим кроком на шляху до гендерної рівності стало скасування розподілу професій на «жіночі» і «чоловічі». Та це ще не означає, що в Україні зникла дискримінаційна практика чи не лишилося заборонених професій, кажуть експерти.

Наприклад, у війську досі є низка «нежіночих» професій, затверджені наказами із грифом «з обмеженим доступом», зауважує експерт з гендерних питань Олена Суслова. Крім того, в Україні досі не дератифікована Конвенція Міжнародної організації праці 1935 року, яка забороняє роботу жінок під землею і в шахтах.

«У нас є заборонені професії і цивільного характеру, і в секторі безпеки й оборони. І справа не в кількості, а в їхньому існуванні. Українським жінкам заборонені всі професії, які стосуються військово-морських сил. Як колись сказав мені один юрист із Міноборони: щойно ми збудуємо перший човен, одразу будемо думати про дозвіл жінкам на ці професії. Але поки вони всі закриті. Нині в українській армії працює жінок не менше, ніж в деяких в країнах світу. Але у нас ніколи не було і досі немає жінки-генерала», – каже Олена Суслова.До жінок висуваються такі вимоги, як вік, зовнішні дані, хоча робота, яку пропонується виконувати, абсолютно не потребує таких характеристикАксана Філіпішина

Також важливо побороти дискримінацію жінок у головах роботодавців, наголошують експерти. «Ми помічали і реагували на випадки дискримінації за ознакою статі в оголошеннях про вакансію. До жінок висуваються такі вимоги, як вік, зовнішні дані, хоча робота, яку пропонується виконувати, абсолютно не потребує таких характеристик», – зауважує Аксана Філіпішина.

За підрахунками експертів Всесвітнього економічного Форуму в Давосі, подолати різницю в можливостях працевлаштування та оплаті праці для чоловіків і жінок світ зможе через 170 років.

5. Заручниці стереотипів. «Жінка-берегиня», «господарка», «для «жіночого щастя» потрібні «кохання» і «родина» – такі стереотипи про жінку закріпилися у свідомості українців. Експерти констатують: сексизм в Україні поширений скрізь – в рекламі, ток-шоу, політиці і в побуті.Я називаю сексизм посмішкою чеширського кота. Кота немає, а посмішка єОлена Суслова


15 травня  –  міжнародний день сім’ї

15 травня – міжнародний день сім’ї

15 травня щорічно відзначають міжнародний день сім’ї. Саме з родини починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона – джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, то, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина.

Для учнів 8-А класу Білозерської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 18 цей день запам’ятається цікавим заходом – батьківськими зборами з майбутнього. Це було заняття з елементами тренінгу разом із практичним психологом та класним керівником. Як за помахом чарівної палички всі присутні перемістилися на 20 років в майбутнє. І ось, вже наші восьмикласники – сімейні пари, які разом вирішують проблеми своїх дітей-підлітків. Таке перевтілення дозволило кожному увійти в становище батьків, подивитися їх очима на ті виклики, що ставить життя перед підростаючим поколінням.  

Захід пройшов, як кажуть, на одному диханні: цікаво, активно, корисно.

Небезпечне екстремальне захоплення нівечить та відбирає життя дітей!

Небезпечне екстремальне захоплення нівечить та відбирає життя дітей!

Зачепінг, зацепінг, трейнсерфінг — спосіб переміщення, проїзд на автозчепах вагонів, поручнях та підніжках, на гальмівних майданчиках, та у відкритих кузовах (вантажних вагонів), на міжвагонних буферах та розетках та на дахах поїздів чіпляючись за зовнішню арматуру вагона. (Вікіпедія)

Підлітки також називають таку поїздку «на ковбасі». Але смішна, невинна назва не применшує небезпеки даного хобі. Існує рух вже давно, але останнім часом досяг особливого розмаху, особливо у столиці України та обласних містах, адже у розпорядженні молодих екстремалів міські електрички, приміські електропоїзди та метрополітен.

Підлітки, як правило заздалегідь домовляються між собою про зустріч, знімають трюки та розміщують їх в Інтернеті. Але прикро, що вони не усвідомлюють страшної небезпеки цього виду розваг, адже існує ймовірність не тільки падіння з рухомого потягу, а й тяжкого травмування чи навіть загибелі. Вони сповнені героїзму, натхнення і гормонів; вважають, що їх біда не торкнеться; готові ризикувати заради підняття свого статусу.

Як практичний психолог, вважаю своїм обов’язком звернути увагу батьків та педагогічних працівників систематично проводити профілактичні бесіди з дітьми щодо небезпеки захоплення даним видом розваг.

«14 квітня у Броварах 15-річний школяр заліз на дах електропотягу «Київ-Ніжин», де його тричі «вдарило» смертоносною дозою струму в 3000 Вольт. Після отриманих опіків 60% тіла 11 днів хлопець балансував між життям і смертю. 25 квітня його не стало».

«9 травня у Києво-Святошинському районі15-річний хлопець заліз на вагон електропоїзду, який рухався сполученням «Київ – Фастів», внаслідок чого отримав ураження електричним струмом. Наразі юний екстремал з 45% опіками тіла та іншими тілесними ушкодженнями перебуває у опіковому відділенні районної лікарні».

Якщо все ще маєте сумніви чи говорити про це з дитиною, введіть в пошуковик «Зацеперу отрезало ногу». Можете навіть не дивитись, достатньо послухати.

Памятаємо, життя – це найвища цінність для людини! Шануймося та наставляємо своїх дітей щодо безпечної поведінки!

Підприємницькі навички, які варто розвивати в дітях

Підприємницькі навички, які варто розвивати в дітях

Батьки хочуть для своїх дітей найкраще життя, навчаючи їх навичок, які надалі знадобляться їм, аби бути успішними у будь-яких справах. Підприємницьке мислення вчить нас сприймати життєві перепони як випробування, які треба подолати. Якщо сприяти розвитку цих восьми навичок з раннього віку, це принесе свої плоди у майбутньому.

Навичка №1. Стійкість

Життя сповнене поразок, тому так звана «товста шкіра» є невіддільним елементом, якщо дитина хоче бути успішною по життю. Кожен підприємець має бути стійким та рішучим у випадку, якщо поставлені плани не були реалізовані.

Як її розвивати?

Дозвольте дітям виражати свої емоції та не обмежуйте їх почуттів. Існує додаток Positive Penguins, який спрямований допомогти дітям зрозуміти їх негативні почуття, а також сприяти подальшому розвитку позитивного мислення.

Навичка №2. Інновації та креативність

Підприємці повинні мати гнучкий розум – мислити нестандартно у розв’язанні складних проблем. Творче мислення – це фундамент, на якому підприємці будують свої імперії.

Як надихати дітей?

Дозвольте їм грати – саме у цей момент у дітей залучена вся їх креативна енергія. Переконайтесь, що ігри різноманітні та рухливі, не обмежуйтесь комп’ютерними іграми, та програмами на смартфонах. Приділяйте увагу мистецтву, адже витвори мистецтва розвивають уяву, допомагають формувати асоціативні ряди та вибудовують тонкі емоційні зв’язки.

Навичка №3. Працьовитість

Попри рівень досягнень, найкращі підприємці ніколи не уникають повсякденної рутини. Аби вибудувати трудову дисципліну, дітям необхідно навчитися цінувати важку працю.

Як її сформувати?

Розвивайте в дітях незалежність та відповідальність, надаючи їм можливість виконувати справи та бути відповідальними за них. Будьте для них прикладом, та приділяйте якнайменше часу таким справам, як користування мобільними пристроями.

Навичка №4. Взаємодопомога

Можливо корпоративна соціальна відповідальність не допоможе принести прибуток, але підприємці розуміють її важливість. Справжні мрійники – це стратеги, що хочуть зробити світ кращім не тільки для себе, а для всіх.

Як надихати?

Закликайте дітей допомагати по дому та на прилеглій території. Діти можуть допомогти літній парі зібрати листя на дворі, використовувати краудфандингові платформи, щоб реалізувати найцікавіші ідеї або стати волонтерами. Члени Шкільного клубу підприємництва “Олімп” Білозерської ЗОШ № 18 ( http://sae-bilozir18.blogspot.com/ ) за 5-тирічний період його існування реалізували низку соціальних проектів, висаджуючи троянди в літньому парку міста Білозерське, організуючи чудові екологічні акції “Зробимо місто Білозерське чистим” та “Чепурик” та інш.

Навичка №5. Впевненість у собі

Успішне життя першочергово полягає у здатності вірити у себе та свої здібності, бути спроможним ризикувати та доводити справи до кінця.  Дух підприємництва – це віра у власні ідеї.

Як розвивати впевненість у собі?

Заохочуйте дітей висловлювати свою точку зору та давайте їм можливість приймати рішення самостійно. Навіть якщо це зовсім не те, що ви би зробили у певній ситуації. Дозвольте їм робити вибір та вчитись на власному досвіді. Запропонуйте дитині обрати та відвідувати спортивну секцію, фізична активність змушує людей відчувати себе більш впевнено. Навчіть дитину відчувати моменти власного тріумфу. Бізнес-консультантка Керолайн Уебб рекомендує щоп’ятниці записувати кращі досягнення тижня. 

Навичка №6.  Вміння співчувати іншим

Розуміти та підтримувати інших є безцінним вмінням кожного лідера. Успішні підприємці розуміють наскільки важливо вміти співчувати та будувати позитивні відносини.

Як розвинути навичку?

Поважайте індивідуальність та точку зору ваших дітей, спонукайте їх бути відкритими до прояву емоцій. Допомогти дітям розвинути вміння співчувати іншим може програма “If you can…”, розроблена Тріпом Хокінсом.

Навичка №7. Оптимізм

Підприємці – це приклад оптимізму. Вони закликають робити світ кращім та працюють над реалізацією поставленої мети. І саме цей позитивний погляд надає їм перевагу. Оптимізм – заразливий, тому саме час стати прикладом. Будьте відкриті до соціальних медіа, поділіться із дітьми позитивними історіями та виступами, що надихають, аби таким чином розвивати відчуття вдячності та позитивного мислення.  

Навичка №8. Допитливість

Зацікавленість у тому, як влаштований світ – це перший етап на шляху вдосконалення світу. Підприємці навчаються все життя, вони завжди знаходяться у пошуках способів самовдосконалення.

Як надихати дітей?

Заохочуйте нові захоплення дітей та підтримуйте їх зацікавленість. Спробуйте проводити із дітьми дні вільні від технологій, відвідайте музей або спортивний центр. Прийміть участь у марафоні, квесті або інтелектуальному турнірі разом, адже це неймовірна пригода для всіх членів родини.

Чим можна допомогти батькам дітей з особливими освітніми потребами

Чим можна допомогти батькам дітей з особливими освітніми потребами

Поговоримо сьогодні про супровід батьків дітей з особливими потребами. Насамперед це актуалізація ресурсів, відновлення почуття спроможності розв’язувати проблеми. Формуванням позитивних установок батьків щодо можливостей дитини краще зайнятися ще до початку навчального року. Точно в школі у дитини будуть якісь труднощі, непорозуміння, конфліктні моменти, але, попри все це, важливо бачити позитивні зрушення, навіть незначні, змістити акцент з труднощів на успіхи. Важливе формування відповідальної батьківської позиції. Наявність тьютора, асистента не звільняє від обов’язку допомагати дитині вчитися, адаптуватися в школі.

Важливо також допомогти встановити ресурсні соціальні зв’язки: знайти групи підтримки, батьків інших дітей з ООП. Можливо, у школі вже є старші діти в інклюзивних класах, які захочуть спілкуватися з новачками, або ж можуть зустрітися родини.

Батькам інших дітей у класі (на батьківських зборах або на групових, індивідуальних консультаціях) варто пояснити, як делікатно пропонувати допомогу. Фрази на кшталт «Ви героїня! Як Ви з цим живете! Як Вам важко! Я розумію, що Ви відчуваєте» — не дуже правдиві й тактовні. Значно краще запитати про те, яка допомога потрібна, що можна розповісти школярам про особливості дитини. Можливо, є книга, мультфільм, фільм, які допоможуть. Також варто розповісти про те, як проходить день дитини, які в неї звички, захоплення — усе, що допоможе потоваришувати.

Цінності гендерної культури

Цінності гендерної культури

Цінностями гендерної культури (знання, уміння, навички учасників освітнього процесу) є:

  • гендерна грамотність як система отримання необхідних знань у сфері гендерних досліджень;
  • сформована мотивація до рівноправної участі чоловіків і жінок у суспільному житті та реалізації своїх гендерних прав і свобод;
  • гендерна самоосвіта як набуття власного досвіду з гендерної збалансованості;
  • гендерна чуйність, як здатність особистості усвідомлювати та моделювати вплив соціального середовища;
  • повага до особливостей та індивідуальних проявів особистості незалежно від її статі

Оцінка гендерної ідентичності школярів ставить за мету виявлення особистістю рівня ототожнення власної біологічної статі в поєднанні з формами «жіночої» та «чоловічої» поведінки, яка спирається на існуючу в суспільстві гендерну ідеологію.

Гендерне виховання необхідно здійснювати з використанням усіх традиційних засобів психолого педагогічного впливу. Це такі як:

  • своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей чи підлітків, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей; адекватна реакція на ті чи інші прояви сексуального розвитку дитини чи підлітка, що грунтується на розумінні того, що в їх розвитку є нормальним, а що – відхиленням від норми;
  • приклади правильного ставлення дорослих до представників іншої статі, дорослі не повинні доводити до дітей свої конфлікти, не варто з’ясовувати в їх присутності свої стосунки і т. п. Приклади можуть бути взяті також з творів художньої літератури, кіно тощо.

Гендерне виховання пов’язане з моральним, фізичним, естетичним, розумовим і трудовим. Наприклад, у процесі трудового виховання створюються уявлення дітей про те, що праця людей різної статі має свою специфіку, яка пов’язана з фізіологічними особливостями та історичним аспектом розвитку людини: праця чоловіків традиційно передбачає більші фізичні навантаження, ніж праця жінок. Зв’язок гендерного виховання з фізичним аналогічний: на заняттях фізкультури підбирають такі вправи, які розвивають різні фізичні якості і формують певне ставлення до стилю поведінки (фігура, постава, хода, динаміка рухів). Зв’язок гендерного виховання з естетичним бачимо, наприклад, в організації дозвілля, де враховуються надання переваги дітьми, залежно від статевих відмінностей. Зв’язок гендерного виховання з моральним виявляється в ознайомленні дітей з елементарними поняттями про мораль, значення в суспільстві людей різної статі, орієнтації дітей на майбутню соціальну функцію.