Автор: Самарська Марія

Бездоглядними, безпритульними називають дітей, які були покинутими батьками або самі залишили сім’ю чи дитячі заклади, в яких перебували і не мають певного місця проживання.

Явище дитячої бездоглядності і безпритульності є складним і неоднозначним, адже ці діти є жертвами не лише власних родин, але й байдужості оточуючих та суспільства.

Основними причинами виникнення такого явища, як дитяча бездоглядність та безпритульність, є безробіття батьків, зростання цін на продукти першої необхідності, погіршення матеріального благополуччя значної частини населення, втрата “поняття” про сім’ю як про соціальний інститут, зниження відповідальності батьків за виховання дітей, збільшення незайнятих дітей та підлітків, недостатність роботи з організації дозвілля дітей за місцем проживання, загострення конфліктів між батьками та дітьми.

Зрозуміти специфіку сучасного феномена дитячої бездоглядності і безпритульності в Україні дозволить аналіз соціального портрета дітей, які більшість свого часу проводять на вулиці чи живуть там: віковий склад, особливості сімейного оточення, звичок та способу життя, міжособистісних стосунків тощо.

Бездоглядні та безпритульні діти в Україні – це переважно особи до 14 років. «Самостійно» діти йдуть з дому, починаючи з 6-7 років. Серед безпритульних дітей кількість хлопців більша, ніж дівчат.

З метою подолання основних причин дитячої бездоглядності необхідно ще на ранній стадії виявляти сім’ї, які неспроможні виконувати виховні функції, вживати заходів для запобігання соціальному сирітству, створювати належні умови для всебічного розвитку та виховання дітей, поширювати форми сімейного виховання, влаштування дітей–сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування у дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, забезпечити підготовку та перепідготовку батьків – вихователів та прийомних батьків, фахівців закладів соціального захисту дітей, збільшувати обсяги фінансування заходів щодо подолання дитячої безпритульності і бездоглядності, а вирішення таких проблем покладати не лише на відповідні служби, але й вирішувати суспільством в цілому.

Розпад шлюбу – причина безпритульності і бездоглядності.
Однією з основних причин дитячого лиха є розлучення, батьків. Коли розпадається сім’я, «квіти життя» опиняються в зоні ризику.

Народження дитини, її виховання – моменти надзвичайно важливі та відповідальні. Без батьківської аури дитина вже зовсім інша. Сутність його виховання – не в розмові про нього, а в організації особистого життя батьків. Майбутнє дитини закладається у нормальній, повноцінній сім’ї. Неповноцінна сім’я не може видати якісний продукт.

Вихід дитини із сім’ї трапляється зазвичай через педагогічну некомпетентність батьків. Найчастіше втечі з дому здійснюють підлітки в 10-13 років.

Основними побудниками до втечі є:

– приналежність до соціально неблагополучної сім’ї;

– сором за батьків (наприклад, алкоголіків, негідно себе ведуть з оточуючими людьми тощо);

– байдужість батьків до труднощів їхніх дітей у школі;

– конфлікти між однокласниками та вчителями.

Походи підлітків з дому можуть відбуватися під впливом друзів. У подібних випадках слід не тільки припиняти такий спосіб життя підлітка, але і зробити для нього привабливим перебування в родині, учнівському колективі, громадськості.

Підлітки можуть покинути рідне вогнище і через зайвий контроль та вторитарний стиль поведінки батьків. До цього додається тяга до подорожей. Часом втеча з дому здійснюють діти з підвищеною активністю поведінки. Це пов’язано з тим, що їх велика живість і невгамовність викликають негативні реакції з боку дорослих і часто ведуть до конфлікту. Шановні батьки та педагоги Білозерської ЗОШ № 18 Білозерської ТГ! Не будьте байдужими до бездоглядних дітей, яких Ви зустрічатимете на вулиці, адже чужих дітей не буває!

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. УКРАЇНА ПОЗИЦІОНУЄТЬСЯ У СВІТІ ЩОДО ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
   1) як країна, з якої постачають «живий товар»
   2) як країна, до якої ввозять жертв торгівлі людьми
   3) як країна призначення, постачання та транзиту «живого товару»
2. СТАТИСТИКА ЩОДО ПОСТРАЖДАЛИХ / ПОТЕРПІЛИХ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ В УКРАЇНІ,
   ЗА ДАНИМИ ДЕРЖАВНИХ СТРУКТУР ТА НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, РІЗНИТЬСЯ ТОМУ, ЩО:
   1) вони працюють в різному правовому полі
   2) вони мають різні критерії виявлення та рівень довіри населення
   3) вони мають різні повноваження
   4) вони діють на різних територіях
3. ЯКІ Є ГРУПИ РИЗИКУ ЩОДО ПОТРАПЛЯННЯ В СИТУАЦІЮ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
   1) особи, які багато подорожують
   2) безробітні, діти без належного догляду, особи в уразливому стані, ВПО
   3) довірливі та наївні особи
4. ПОЗНАЧТЕ ВІДПОВІДЬ, ДЕ ЗАЗНАЧЕНО ТІЛЬКИ ФОРМИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ:
   1) сексуальна, вербування, трудова, вилучення органів, примусова вагітність
   2) сексуальна, трудова, примусова вагітність, вилучення органів, жебракування
   3) обман, шантаж, погрози, насильство, залякування, обмеження свободи пересування
   4) вербування, переміщення, передача / одержання, насильство
5. ЯКА ПОСЛІДОВНІСТЬ ЕТАПІВ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ?
   1) вербування, переміщення, передача / одержання людини, експлуатація
   2) переміщення, вербування, передача / одержання, експлуатація
   3) передача / одержання, переміщення, вербування, експлуатація
6. ВИЯВЛЕННЯМ ДІТЕЙ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, ЗАЙМАЮТЬСЯ В УКРАЇНІ:
   1) абсолютно всі юридичні структури будь-якої форми власності
   2) тільки спеціалізовані структурні підрозділи поліції
   55
   56
   3) суб’єкти взаємодії, які визначені законодавством України
   4) тільки служби у справах дітей
7. ЧИ ІСНУЄ В УКРАЇНІ ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ОСІБ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ?
   1) ні, кожна організація веде свою статистику
   2) так, її веде Міністерство соціальної політики України
   3) так, її веде Національна поліція України
   4) ні, це не передбачено законодавством
8. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ, ЯКЕ ТЛУМАЧИТЬ ТЕРМІН «ТОРГІВЛЯ ДІТЬМИ», – ЦЕ:
   1) Кримінальний кодекс України
   2) Закон України «Про протидію торгівлі людьми», Кримінальний кодекс України
   3) Закон України «Про протидію торгівлі людьми»
   4) такого не існує
9. В УКРАЇНІ НАЙБІЛЬШЕ ВИЯВЛЕНО ПОСТРАЖДАЛИХ / ПОТЕРПІЛИХ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
   1) жінок
   2) показники постійно змінюються
   3) чоловіків
   4) дітей
10. ПРЯМИМИ ОЗНАКАМИ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, Є:
    1) її вік, стать, місце походження, стан здоров’я, ознаки насильства
    2) ті, що визначені законодавством в тлумаченні терміна «торгівля людьми»
    3) не визначені законодавством
    4) будь-які ознаки, які вказують на ознаки насильства
11. НЕПРЯМИМИ ОЗНАКАМИ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, Є:
    1) її вік, стать, місце походження, стан здоров’я, ознаки насильства
    2) ті, що визначені законодавством в тлумаченні терміна «торгівля людьми»
    3) не визначені законодавством
    4) будь-які ознаки, які вказують на ознаки насильства
    ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
    57
12. ПРИЧИНОЮ НИЗЬКОГО ПОКАЗНИКА ВИЯВЛЕННЯ ОСІБ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ,
    В УКРАЇНІ Є:
    1) всі постраждалі особи виявляються за межами країни
    2) низька взаємодія суб’єктів; побоювання постраждалих / потерпілих; відсутність проактивності та мотивації у діях
    суб’єктів НМВ
    3) недосконале законодавство
13. ЯКА СТРУКТУРА ЗДІЙСНЮЄ ПРОЦЕДУРУ ВСТАНОВЛЕННЯ СТАТУСУ ОСОБИ / ДИТИНИ,
    ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) спеціальний підрозділ Національної поліції
    2) відповідальний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації
    3) служба у справах дітей
    4) місцеві неурядові та міжнародні організації
14. У ДІТЕЙ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, ВИЯВЛЕННЯ УРАЗЛИВОГО СТАНУ:
    1) є необхідним в усіх випадках
    2) є необхідним в окремих випадках
    3) не є необхідним, адже діти апріорі є в уразливому стані
    4) не передбачено законодавством
15. ОДНІЄЮ ІЗ ВАЖЛИВИХ ОЗНАК ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА / ПОТЕРПІЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ,
    ІНОЗЕМЦЯ АБО ОСОБИ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА Є:
    1) перетин кордону
    2) вилучення документів у особи експлуататорами
    3) всі дії, їх способи та мета, спрямовані проти особи
    4) ознаки насильства
16. МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ЗАХОДИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ,
    ҐРУНТУЄТЬСЯ НА:
    1) добровільній участі
    2) чіткому виконанні суб’єктами в межах своєї компетенції заходів з протидії торгівлі людьми
    3) тісній співпраці державних органів, громадських та міжнародних організацій
    4) забезпеченні спільного фінансування заходів з протидії торгівлі людьми
    ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
    58
17. НА ЯКИЙ ПЕРІОД НАДАЄТЬСЯ СТАТУС ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ,
    ІНОЗЕМЦЯМ АБО ОСОБАМ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА:
    1) на 1 рік
    2) на 2 роки з можливістю продовження терміну
    3) довічно
    4) не врегульовано законодавством
18. ДОКУМЕНТ, ЯКИЙ ЗАЗНАЧАЄ ОСОБЛИВІ УМОВИ ОПИТУВАННЯ ДИТИНИ,
    ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) Закон України «Про протидію торгівлі людьми»
    2) Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства
    3) Кримінальний процесуальний кодекс України
    4) не врегульовано законодавством
19. ДЛЯ ОТРИМАННЯ ДОПОМОГИ ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ОСОБА ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО:
    1) місцевої державної адміністрації
    2) центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді
    3) відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми
    4) громадської організації, яка здійснює заходи з протидії торгівлі людьми
    5) усі вище перераховані відповіді правильні
20. ЯКЩО ОСОБА, ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ЗА КОРДОНОМ,
    МАЄ НА МЕТІ ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ, ВОНА МОЖЕ ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ДО:
    1) дипломатичного представництва України
    2) представництва міжнародної організації, яка здійснює заходи з протидії торгівлі людьми
    3) відділу поліції
    4) усі вищеперераховані відповіді правильні
21. ЯКИЙ СУБ’ЄКТ ПРОВОДИТЬ ОЦІНКУ ПОТРЕБ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді
    2) структурний підрозділ місцевої державної адміністрації
    ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
    59
    3) відділ боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми
    4) громадська організація, яка здійснює заходи з протидії торгівлі людьми
22. ЯКИЙ СУБ’ЄКТ СКЛАДАЄ РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПЛАН ДЛЯ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА
    ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді
    2) структурний підрозділ місцевої державної адміністрації
    3) відділ боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми
    4) громадська організація, яка здійснює заходи з протидії торгівлі людьми
23. ДОПУСКАЄТЬСЯ РОЗГОЛОШЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ ПРО ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ ПОСТРАЖДАЛОЇ ОСОБИ:
    1) для ефективного виконання реабілітаційного плану
    2) для викриття злочинців
    3) для отримання особою невідкладної допомоги за оцінкою потреб
    4) не допускається в жодному разі
24. У РАЗІ, КОЛИ ПОСТРАЖДАЛА ОСОБА ЗМІНИЛА МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ:
    1) реалізація реабілітаційного плану достроково припиняється
    2) його виконання продовжується
    3) повідомляється відповідна структура місцевої держадміністрації за місцем проживання або перебування,
    та їй передається план реабілітації
    4) виконання реабілітаційного план припиняється з подальшим повідомленням Мінсоцполітики
25. ЗАКЛАДИ ОСВІТИ В УКРАЇНІ У ЗАХОДАХ З РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА
    ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) не беруть участі
    2) беруть участь в межах своєї компетенції
    3) тільки виявляють та перенаправляють постраждалу особу для отримання нею кваліфікованої допомоги

На основі даних про потенційний розвиток науки на найближчі два десятиріччя британська дослідницька компанія  змоделювала список професій, які будуть користуватися найбільшим попитом через 20 років:

1.      Спеціалісти, які виробляють біомеханічні протези(Body part maker)

2.      Наномедики (Nano-medic)

3.      Фермер генетично модифікованих с/г культур і худоби (Pharmer of genetically engineered crops and livestock)

4.      Менеджер/Консультант людей похилого віку (Old age wellness manager/consultant)

5.      Нейрохірург (Memory augmentation surgeon)

6.      Спеціаліст по новонауковій етиці (New science ethicist)

7.      Пилоти космічних короблів, туристичні гіди та архітектори (Space pilots, tour guides and architects )

8.      Вертикальні фермери (Vertical farmers)

9.      Спеціалісти по ліквідації наслідків змін клімату (Climate change reversal specialist)

10.  Карантинні лікарі (Quarantine enforcer)

11.  Міліціонер контролю за штучними змінами погоди (Weather modification police)

12.  Юрист міжнародного права з віртуальним доступом (Virtual lawyer)

13.  Віртуальний учитель (Avatar manager/devotees/virtual teachers )

14.  Розробник альтернативних видів транспорту (Alternative vehicle developers )

15.  Спеціаліст по персонально обробленій інформації (Narrowcasters)

16.  Відновник втраченої інформації (Waste data handler)

17.  Спеціаліст з віртуальної безпеки (Virtual clutter organiser)

18.  Тайм-брокер (Time broker/Time bank trader)

19.  Спеціаліст усунення наслідків членства в соціальних мережах (Social networking worker)

20.  Спеціаліст зі створення персонального бренда (Personal branders)

Джерело: Центр Міжнародних Контактів «Парта»                                 http://www.parta.org

Дитина потребує спеціальної охорони і піклування, що передбачає, окрім іншого, належний
правовий захист. Дитина, яка живе з ВІЛ/СНІДом, потребує ще більшої уваги, оскільки часто має
серйозні проблеми зі здоров’ям. Питання, пов’язані з правами дитини, все частіше опиняються в
полі зору держави.
Юридичні терміни «дитина», «підліток» та «молодь» в Україні
У статті 1 Конвенції про права дитини, яка була ратифікована в Україні 27 вересня 1991 року,
визначено, що «дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо згідно із законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше».
У статті 6 Сімейного кодексу України вказано: «Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.
Неповнолітньою вважається дитина в віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років».
Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що дитина – це особа віком до
18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
Юридичне поняття «підліток» в Україні відсутнє.
Огляд нормативно-правових актів щодо ВІЛ-інфекції та прав дитини
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Враховуючи зміст ст.
19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906–IV (яка конкретизує конституційну норму), міжнародні договори є не лише частиною національного законодавства України, а й застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Норми міжнародних договорів поступаються за юридичною силою лише положенням Конституції
України, але мають перевагу перед нормами відповідних законодавчих актів України, зокрема законів України8.
Найважливішим із таких міжнародних договорів у сфері захисту прав дитини є прийнята ООН
Конвенція про права дитини9, яка містить основні поняття прав дитини, положення про головні
принципи їх дотримання та механізми захисту цих прав, а також конкретні пропозиції щодо їх
удосконалення.
Конвенція базується на таких основних принципах:
– недискримінація;
– врахування «найкращих інтересів дитини»;
– право на життя і розвиток;
– поважне ставлення до поглядів дитини.
У статті 2 Конвенції зазначено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, кожної дитини, яка перебуває в межах їхньої юрисдикції, без будьякої дискримінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану
здоров’я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.
Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх
форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї.
У статті 3 Конвенції сказано про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється
якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 23 держави-учасниці визнають, що розумово або фізично неповноцінна диДодаток 9
8 Сучасний стан політики та законодавства з питань надання медико-соціальних послуг для дітей та молоді груп високого ризику щодо ВІЛінфікування : аналітичний огляд / М. В. Буроменський, В. М. Стешенко. – К. : Укр. ін-т соц. дослід., 2008.
9 Постанова Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 № 789-XII «Про ратифікацію Конвенції про права дитини».
46
тина має вести повноцінне і гідне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю
впевненості в собі й полегшують її активну участь у житті суспільства.
Держави-учасниці визнають право дитини на освіту (стаття 28 Конвенції), зокрема вживають
всіх необхідних заходів, щоб «шкільна дисципліна була забезпечена методами, що ґрунтуються на
повазі до людської гідності дитини».
Конституція України та інші законодавчі акти України забороняють дискримінацію за станом
здоров’я, гарантують усім рівне право на охорону здоров’я та медичну допомогу, право на інформацію, а також інші права.
В основному законі України зафіксовано всі права і свободи людини, зокрема права дитини:
³ у статті 3 Конституції України вказано: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»;
³ усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними
та непорушними (стаття 21 Конституції України);
³ громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може
бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших
переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за
мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України). Під іншими ознаками слід розуміти і стан здоров’я громадянина (зокрема дитини);
³ кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (стаття 27 Конституції України);
³ діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним (стаття 52 Конституції України);
³ кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою (стаття 53 Конституції України).
Закон України «Про охорону дитинства» було ухвалено на основі положень Конституції України та Конвенції про права дитини. Закон визнає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом, встановлює основні засади державної політики у цій сфері, зокрема щодо
забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист і всебічний розвиток, і має на меті розширення соціально-правових гарантій дітей, створення соціально-економічних і правових інститутів із метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.
Відповідно до статті 3 Закону всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі чи інших обставин, зокрема й стану здоров’я, мають рівні права і свободи, визначені цим
Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Закон України «Про охорону дитинства» також декларує право на державну допомогу дітям,
які живуть із ВІЛ (ВІЛ-позитивним та хворим на СНІД).
У контексті політики щодо ВІЛ-позитивних дітей варто згадати кодекси законів, в яких містяться основні принципи захисту прав людини (дитини), прописано неправомірні дії та відповідальність за них.
Цивільний кодекс України в статті 3 визначає загальні засади цивільного законодавства. Такими, зокрема, є: неприпустимість втручання у сферу особистого життя людини, недопустимість
позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.
У статті 15 Цивільного кодексу України сказано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оскарження. Кожна особа також має право
на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Крім
того, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільним кодексом України закріплено також право на таємницю про стан здоров’я (стаття286):
47

1. Фізична особа має право на збереження таємниці про стан свого здоров’я, факт звернення по
   медичну допомогу, діагноз, а також про відомості, одержані під час її медичного обстеження.
2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз
   і методи лікування фізичної особи.
3. Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з
   інших джерел.
4. Фізична особа може бути зобов’язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.
   Кримінальний кодекс України містить статті, які є важливими в контексті політики щодо
   ВІЛ-позитивних дітей.
   Приміром, стаття 136 Кримінального кодексу попереджає, що ненадання допомоги особі, яка
   перебуває в небезпечному для життя стані, за можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні
   ушкодження, караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів
   громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або
   арештом на строк до шести місяців, а такі ж самі дії (бездіяльність) щодо малолітнього караються
   штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на
   строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. Якщо ж такі дії спричинили
   смерть потерпілого, то вони караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
   У статті 137 Кримінального кодексу України зазначено, що невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов’язків будь-яким працівником щодо охорони життя та
   здоров’я неповнолітніх унаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров’ю потерпілого, карається штрафом або громадськими роботами, або
   позбавленням права обіймати певні посади. Якщо ті самі дії спричинили смерть або тяжкі наслідки, винна особа може бути навіть позбавлена волі на строк до трьох років. Ця стаття є особливо
   актуальною для працівників дитячих будинків та шкіл-інтернатів.
   Що ж стосується медичних працівників навчальних закладів, то стаття 139 Кримінального кодексу попереджає, що ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником,
   який зобов’язаний згідно з установленими правилами надати таку допомогу, якщо йому наперед
   відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
   певною діяльністю на строк до трьох років або громадськими роботами на строк до двохсот годин,
   або виправними роботами на строк до двох років; те саме діяння, якщо воно спричинило смерть
   хворого або інші тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
   певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
   Ця стаття частково перегукується зі статтею 78 Основ законодавства України про охорону
   здоров’я, згідно з якою медичні та фармацевтичні працівники зобов’язані безплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях. Але, крім самого обов’язку, медичний працівник повинен мати можливість виконати цей обов’язок. Поважними причинами, які не дали можливості надати допомогу, можуть
   визнаватися: дія нездоланної сили, хвороба самого медичного працівника, відсутність у нього
   медикаментів чи інструментів та ін. Якщо медичний працівник посилається на неробочий час чи
   день, перебування у відпустці чи на відпочинку, це не вважається поважною причиною. Суб’єктом
   злочину є медичний працівник незалежно від його освітньо-кваліфікаційного рівня (лікар, медсестра, фельдшер).
   Стаття 140 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за недбале чи несумлінне виконання медичним чи фармацевтичним працівником своїх обов’язків,
   якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. Частина 2 цієї статті встановлює відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки для неповнолітнього. Невиконання
   професійних обов’язків може виражатись у відмові від здійснення діагностики захворювання або
   48
   проведення невідкладної операції чи іншого втручання, залишення хворого без належного нагляду чи контролю тощо. Неналежне виконання професійних обов’язків може виявлятися в недбалому проведенні операції або інших процедур, неправильному дозуванні лікарських препаратів,
   порушенні строків і порядку проведення передбачених законодавством профілактичних медичних
   оглядів тощо.
   Статтею 145 Кримінального кодексу України передбачено такий злочин, як незаконне розголошення лікарської таємниці. Суб’єктом злочину за цією статтею можуть бути не лише медичні, а
   й всі інші працівники, які мають доступ до конфіденційної інформації про стан здоров’я людини
   (наприклад, директор закладу освіти тощо).
   Актуальним у контексті реалізації політики щодо ВІЛ-інфекції в системі освіти є дотримання
   права будь-якої дитини на здобуття освіти. Тому варто знати, що стаття 183 Кримінального кодексу передбачає за незаконну відмову у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності
   штраф до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
   Актуального значення в останні роки набуло питання захисту персональних даних громадян
   (Закон України від 01. 06. 2010 № 2297–VI «Про захист персональних даних»).
   Згідно з цим законом персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
   Не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або
   світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, а також даних,
   що стосуються здоров’я чи статевого життя.
   Початок визначенню державної політики щодо ВІЛ-інфекції та сучасному правовому регулюванню питань, що виникають у цій сфері, поклав Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які
   живуть із ВІЛ» від 12.12.1991 № 1972–ХII (назва в редакції від 23.12.2010, до того часу закон мав
   назву «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний
   захист населення» ).
   Цей Закон найповніше гарантує права людей, які живуть із ВІЛ, принципи конфіденційності,
   повагу до прав і свобод, визначених законами України й міжнародними угодами.
   Зокрема, в статті 4, частині 6 Закону сказано: «Держава гарантує забезпечення: включення
   питань щодо профілактики ВІЛ-інфекції, здорового та морального способу життя, духовних цінностей, відповідальної поведінки у сфері сексуальних стосунків, традиційних сімейних цінностей,
   лікування, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ, та їхніх близьких, а також щодо неприпустимості дискримінації таких людей та необхідності формування толерантного ставлення до
   них до відповідних навчальних програм для середніх, професійно-технічних та вищих навчальних
   закладів».
   Загальнодержавна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та
   підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–2013 роки, затверджена Законом України
   від 19.02.2009 № 1026–VI, передбачає необхідність «забезпечити навчання учнів усіх загальноосвітніх навчальних закладів за програмами формування здорового способу життя і профілактики
   ВІЛ-інфекції/СНІДу».
   Метою програми є стабілізація епідемічної ситуації, зниження рівня захворюваності та смертності від ВІЛ-інфекції, зокрема й шляхом реалізації державної політики щодо забезпечення доступу населення до широкомасштабних профілактичних заходів. Програмою передбачене забезпечення масштабної первинної профілактики поширення ВІЛ-інфекції серед населення, передусім
   серед молоді, через проведення освітньої та роз’яснювальної роботи із залученням засобів масової
   інформації та мережі Інтернет щодо пропаганди здорового способу життя, духовних, моральноетичних, культурних цінностей та відповідальної поведінки.
   Загальнодержавна програма передбачає:
   – підготовку педагогічних працівників із питань профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу і форму-
   49
   вання здорового способу життя для загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів, забезпечення їх сучасними інформаційно-методичними матеріалами;
   – запровадження у загальноосвітніх навчальних закладах факультативного курсу для молоді
   «Профілактика ВІЛ-інфекції/СНІДу», забезпечення його комплектами друкованих та електронних навчально-методичних матеріалів.
   Загальнодержавна програма «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про
   права дитини на період до 2016 року», затверджена Законом України від 5 березня 2009 року
   № 1065–VI, в частині 1.2 «Протидія ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та наркоманії» визначає такі
   основні завдання:
   – забезпечення реалізації державної політики у сфері боротьби з туберкульозом, наркоманією,
   ВІЛ/СНІДом, захисту прав ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД дітей, зменшення небезпеки інфікування ВІЛ-уразливих категорій дітей, для чого (серед іншого) потрібно забезпечити до 2010 року їх
   доступ до відповідної інформації та комплексу послуг для зменшення ризику інфікування ВІЛ, а
   також до лікування та догляду не менш як за 75% неповнолітніх дітей, які опинилися в скрутних
   життєвих обставинах;
   – підвищення рівня обізнаності населення щодо ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та наркоманії,
   формування толерантного ставлення до ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД і наркоманію дітей, для
   чого (серед іншого) потрібно забезпечити до 2010 року інформування 100% дітей старшого шкільного віку про те, як захистити себе від захворювання на ВІЛ/СНІД.
   Проте за результатами опитування учнівської молоді та керівників навчальних закладів в
   Україні, проведеного в межах міжнародного проекту “Health behaviour school-aged children”
   (HBSC – «Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді України») отримуємо такі дані:
   – тільки 17% учнів/студентів правильно визначили всі шляхи передання ВІЛ і те, як ВІЛ не
   передається;
   – 51% респондентів вважає, що ВІЛ-інфікована людина не може мати здоровий вигляд, або
   не знають цього;
   – 59% учнів/студентів зазначили, що ризик інфікування ВІЛ можна знизити, якщо мати статеві стосунки з постійним партнером;
   – понад половина (52%) опитаних не усвідомлюють ризик ВІЛ-інфікування, вважаючи, що їм
   це взагалі не загрожує або є малоймовірним; серед опитаних, які вперше вступили в статеві контакти у віці до 15 років, і серед тих, хто під час останнього статевого контакту не використовував
   презерватив, більш ніж половина вважають, що ризик ВІЛ-інфікування для них малоймовірний
   або що це взагалі їм не загрожує (54 та 51% відповідно)10.
   Отже, питання впровадження превентивної освіти в навчальних закладах залишається вкрай
   актуальним.
   Накази Міністерства освіти і науки України:
   Наказ МОН України від 01.06.2009 № 457 «Про затвердження плану заходів Міністерства
   освіти і науки України з виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–
   2013 роки» зобов’язує:
   – у розділі 4.2 «запровадити у загальноосвітніх навчальних закладах факультативний курс
   для молоді з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу».
   – у розділі 4.3 «забезпечити загальноосвітні навчальні заклади комплектами друкованих і
   електронних навчально-методичних матеріалів для факультативного курсу для молоді з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу».
   – у розділі 4.4 «запровадити норму щодо викладання предмета «Основи здоров’я», факультативного курсу з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу вчителем, який пройшов навчання за методикою розвитку життєвих навичок (ООЖН) і має відповідний документ».
   Наказ МОН України від 07.07.2009 № 833 «Про виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хво10 Стан та чинники здоров’я українських підлітків : моногр. / О. М. Балакірєва, Т. В. Бондар, О. Р. Артюх та ін. ; наук. ред. О. М. Балакірєва. – К. : ЮНІСЕФ ; Укр. ін-т соц. дослід. ім. О. Яременка. – К. : К.І.С., 2011. – 172 с.
   50
   рих на СНІД щодо підготовки педагогічних працівників та охоплення навчанням учнівської молоді за програмами розвитку життєвих навичок» зобов’язує:
   – Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим, управління освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити контроль за
   якістю організації вивчення предмета «Основи здоров’я» (1–9 класи) на засадах розвитку життєвих навичок та, враховуючи позитивний досвід минулих років, запровадити у загальноосвітніх
   закладах за рахунок годин варіативної частини факультативний курс для учнів 10–11 класів із
   формування здорового способу життя і профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на засадах розвитку
   життєвих навичок («Захисти себе від ВІЛ», «Школа проти СНІДу», «Профілактика ВІЛ-інфекції
   та пропаганда розвитку здорового способу життя на засадах розвитку життєвих навичок»).
   – Міністерство освіти і науки, Автономної Республіки Крим, управління освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівників навчальних закладів забезпечити викладання предмета «Основи здоров’я» і факультативних курсів для молоді з
   формування здорового способу життя і профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу педагогічними працівниками, які мають документ про проходження навчання за методикою розвитку життєвих навичок на відповідних курсах інститутів післядипломної педагогічної освіти.
   Наказ МОНмолодьспорту України від 17.08. 2011 № 982 «Про виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛінфікованих і хворих на СНІД щодо підготовки педагогічних працівників та охоплення навчанням учнівської молоді за програмами розвитку життєвих навичок» визначає діяльність управлінь
   освіти та інститутів післядипломної педагогічної освіти щодо підготовки педагогічних кадрів та
   охоплення учнівської молоді навчальними курсами з формування здорового способу життя і профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на засадах розвитку життєвих навичок із метою забезпечення
   планових показників, визначених Загальнодержавною програмою за роками впровадження.
   Наказ МОНмолодьспорту України від 21.11.2012 № 1314 «Про затвердження плану заходів
   щодо реалізації проектів на виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–
   2013 роки». Наказом визначено заходи щодо реалізації проектів за підтримки Глобального фонду
   (10 раунд) та Європейського Союзу, спрямовані на виконання завдань за Загальнодержавною
   програмою забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛінфікованих і хворих на СНІД на 2009–2013 роки та формування здорового способу життя учнівської молоді (навчання педагогів, методичне забезпечення, проведення організаційних заходів
   тощо).
   Міжгалузевий наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державного департаменту України
   з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від 23.11.2007
   № 740/1030/4154/321/614а «Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їхніх сімей»
   затверджує: «Інструкцію про порядок надання медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям», яка визначає, що ВІЛ-інфіковані діти відвідують дитячі дошкільні, середні, спеціалізовані
   та вищі навчальні заклади І–ІV рівнів акредитації на загальних підставах. Під час оформлення до
   дитячого садка чи школи ВІЛ-позитивні діти проходять стандартне медичне обстеження. Конфіденційність діагнозу дитини гарантується законом, і вчитель чи вихователь може не знати про діагноз дитини, якщо батьки його про це не сповістять. Це положення Інструкції базується на тому,
   що ризик передання ВІЛ-інфекції у таких закладах фактично відсутній.
   Інструкція вказує на те, що з метою якісної організації надання медико-соціальної допомоги
   дітям в організованих дитячих колективах бажано, щоб медичний працівник був поінформований
   про позитивний ВІЛ-статус дитини. Батьків заздалегідь інформують про це. Знати про ВІЛ-статус
   учня доцільно лише тим, хто відповідає за прийняття медичних рішень. Особливого значення тут
   набуває проблема конфіденційності: дитині має бути гарантоване збереження лікарської таємниці. Медична документація дітей зберігається у спеціально відведеному для цього місці, не доступ-
   51
   ному для адміністрації закладу, членів колективу та учнів. Вимога адміністрації або членів колективу не може бути підставою для надання їм медичної документації будь-якого пацієнта (учня).
   ВАЖЛИВО пам’ятати, що згідно із законодавством України батьки не зобов’язані інформувати персонал організованих дитячих колективів, зокрема й медичний, щодо ВІЛ-позитивного статусу своїх дітей. Рішення щодо інформування або неінформування батьки приймають самостійно,
   враховуючи індивідуальну ситуацію.
   Диспансерний нагляд за ВІЛ-інфікованими дітьми здійснюється за принципом подвійного спостереження дільничним лікарем-педіатром (сімейним лікарем) та спеціалістом Центру профілактики та боротьби зі СНІДом (кабінету інфекційних захворювань). ВІЛ-інфіковані (І, ІІ диспансерні
   групи) діти проходять щорічне оздоровлення в дитячих оздоровчих закладах.

Поради американського психолога Аліси Кросфілд, як допомогти підлітку, який відчуває панічні атаки (https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/8484/)

Коли я вчилася в першому класі, я каталася з друзями на велосипеді. Несподівано колесо мого велосипеда наскочило на камінь. Я перелетіла через кермо і впала, вдарившись підборіддям. Насправді мені не було боляче. Однак, коли я побачила, що у мене пішла кров, я почала кричати. Я кричала не від болю – мені було страшно.

Коли на допомогу прибігли батьки, у мене почалася справжня паніка. Я побачила страх на обличчі тата, який біг до мене. Потім ми поїхали до лікарні.

Я ніколи не забуду цю поїздку. Я сиділа на колінах у мами, а тато вів машину. Мама втішала мене як могла, але я вже не могла її сприймати. Мене переповнювала паніка, і в кінці кінців я закричала: «Я ненавиджу свій велосипед, я ненавиджу лікарні, я ненавиджу їздити в машині, я ненавиджу тебе!» Так, весела була поїздка для моїх батьків.

Зараз, коли я працюю психологом, я розумію, що дитину, котра переживає панічну атаку, не можна заспокоїти за допомогою логічних переконань. Страх повністю паралізує здатність людини до логічних міркувань, і вона знаходиться під владою емоцій.

З біологічної точки зору, коли ми відчуваємо небезпеку, ділянка головного мозку під назвою мигдалеподібне тіло запускає реакцію «бий або біжи». Разом з тим відключається кора головного мозку, що відповідає за логічне мислення і раціональну оцінку ситуації.

Якщо точніше, здатність людини до раціонального мислення не зникає, а лише сповільнюється. Коли людина відчуває панічну атаку, їй найкраще допоможуть техніки, спрямовані на зняття вторинних симптомів, таких як прискорене серцебиття і дихання, підвищений тиск тощо.

Добре допомагає проста вправа – повільне глибоке дихання. Якщо ви хочете допомогти дитині подолати сильний страх, запропонуйте їй зробити кілька глибоких вдихів і видихів. Також корисно використовувати техніки усвідомленості, іншими словами – концентруватися на чомусь, що відбувається в даний момент. Наприклад, ви можете запропонувати дитині називати те, що вона чує, бачить, почуває в даний момент, які запахи і смаки відчуває. Або можна запропонувати дитині сфокусуватися на якомусь одному предметі і описати його в найдрібніших подробицях.

Також важливо не намагатися умовити дитину заспокоїтися, коли вона відчуває панічну атаку. Фрази: «Не бійся», «Нічого страшного не сталося», «Все добре» тощо не працюють. Люди в стані паніки не здатні мислити раціонально. Зрозуміло, не варто говорити дитині, що привід для страху є. Але іноді корисно просто визнати її почуття. Ви можете сказати їй: «Я бачу, як ти наляканий».

Не потрібно сприймати на свій рахунок все те, що говорить вам дитина, котра переживає панічну атаку. Я щиро сподіваюся, що мої батьки розуміли, що я говорю неприємні для них слова під впливом емоцій.

Чесно кажучи, я не пам’ятаю, як батьки допомогли мені впоратися з панікою в тій ситуації. Я була дуже схвильована, щоб звернути на це увагу. Зате я чітко пам’ятаю, як ми їхали додому. У лікарні мені наклали шви, і рана вже майже не боліла. Я сказала батькам, що наговорила дурниць через те, що мені було страшно, і що насправді я так не думаю. Моя здатність до раціонального мислення повернулася до мене.

Травми – це всього лише один з випадків, які можуть викликати панічну атаку у дитини. У дітей і підлітків є схильність до того, щоб почуття страху у них переростало в панічні атаки. Деякі діти більш схильні до цього, деякі – менше. Коли панічна атака пройде, ви можете допомогти дитині визначити думки, які стали її причиною. Допоможіть їй побачити, наскільки її побоювання реальні, і наскільки висока ймовірність негативного результату подій.

І головне, пам’ятайте: коли ви намагаєтеся впоратися з негативними емоціями дитини, ви повинні вміти регулювати свої власні емоції. Якщо, дивлячись на дитину, котра переживає панічну атаку, ви самі відчуваєте тривогу, страх або реагуєте на ситуацію з гнівом або розчаруванням, це тільки погіршить ситуацію і посилить негативні емоції дитини.

Булерами стають ті діти, які ростуть без заборон, не сприймають авторитет батьків. Але разом з

тим їх головна проблема – бажання відчути підтримку та повагу дорослих. Якщо це прагнення не

реалізоване, воно породжує агресію, яку треба на комусь зганяти.

Більшість булерів – це діти-нарциси, які не спроможні у момент агресії відчути емоції інших, але

хочуть довести свою зверхність. Проаналізуйте поведінку дитини, аби виявити ознаки агресії. І

запитайте у себе – чи достатньо приділяєте уваги синові, доньці?

Ознаки булера:

 фізично та соціально більш енергійний за своїх однолітків;

 не вміє сприймати відмову;

 має середню чи високу самооцінку;

 часто проявляє ознаки егоїзму чи нарцисизму;

 ймовірно, став жертвою у минулому;

 сприймається лідером у колі однолітків;

 буває імпульсивним;

 його легко вивести з себе;

 не вистачає співчуття до інших;

 має не надто високий емоційний інтелект;

 полюбляє агресивні спортивні ігри.

Якщо подібні риси проявляються та паралельно надходять повідомлення, що у класі знущаються

над кимось, є серйозний привід поговорити з вашою дитиною. Звісно, багато з цих характеристик

показують типового лідера, але нездорове посилення тої чи іншої ознаки є тривожним сигналом.

ПОРАДИ БАТЬКАМ, ЩОБ ЇХНЯ ДИТИНА НЕ СТАЛА 

ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ В ШКОЛІ

1. Пам’ятайте: дитина не може впоратися з булінгом самостійно! Діти зазвичай не

розповідають про насилля батькам, тому важливо навчитися розпізнавати ознаки

булінгу.

2. Щодня розмовляти з дитиною про її справи в школі. Це кілька хвилин на день про

те, як і з ким дитина проводить час у школі, що відбувається дорогою додому тощо.

За розмовою спостерігати за настроєм дитини. За можливості відвідувати дитину у

школі, зустрічати її зі школи.

3. Розвивати здорову звичку боротьби з хуліганством і нетерпимість до залякувань.

Ваші діти повинні знати, що це ненормально залякувати чи стояти осторонь, коли

ображають іншого. Навчити дитину просити про допомогу дорослих і не боятися

розповідати про знущання. Пояснити, що вам (батькам) можна довіряти і ви

допоможете у будь-якій ситуації.

4. Навчити дитину правильно користуватися Інтернетом, соціальними мережами.

Пояснити, що таке кібербезпека і як протистояти кіберзалякуванню. Установити

ліміт часу роботи в мережі.

5. Бути прикладом доброти і лідерства для своєї дитини. Кожного разу, коли ви

говорите з іншою особою образливим тоном, ви вчите дитину знущанню. Важливо

вчити дитину робити добро і проявляти співчуття. Це запорука хороших стосунків з

однолітками.

6. Якщо ваша дитина вже стала жертвою шкільного булінгу, за жодних умов не

можна ігнорувати чи замовчувати виявлені факти жорстокої поведінки над

дитиною.Рекомендовано повідомити в усній чи письмовій формі про насилля

адміністрацію навчального закладу.

Є багато маленьких хитрощів, які допоможуть людині впоратися з емоційним перевантаженням:

1. Порахуйте до 10 та лише потім повертайтеся до травматичної ситуації.

2. Простежте за своїм диханням. Повільно вдихайте й на деякий час затримайте дихання. Видихайте поступово, через ніс. Прислухайтеся до своїх відчуттів.

3. Наберіть води та повільно випийте воду, сконцентруйтеся на своїх відчуттях води.

4. Знайдіть якийсь невеличкий предмет і уважно розгляньте його не менше чотирьох хвилин, ознайомлюючись з кольором, формою, структурою так ретельно, щоб можна було уявити предмет із заплющеними очима.

5. Погляньте на небо, розгляньте все, що ви бачите на ньому.

6. Змочіть обличчя холодною водою.

7. Вийдіть з того приміщення , де вас знайшов стрес.

Для того, щоб ці методи допомогли, їх треба знати напам’ять і постійно виконувати.

Працюючи в інклюзивному класі, учителі можуть відчувати обурення, неприйняття, злість, зневіру, жаль, невідкладне бажання допомогти чи жертвувати собою.

А ще, коли вчитель дає матеріал дитині з ООП, а та його не засвоює, педагог може думати, що проблема в ньому, а не в дитині. Виникають думки штибу “Я не можу допомогти цій дитині”, “Я винний”, “Не треба було брати інклюзивний клас”.

Буває, учителі бояться робити зауваження батьками дітей з ООП, можуть стримуватися, недоговорювати чи прикрашати щось, бо їм шкода дитину. І багато залежить, як батьки сприймають інформацію, чи відкриті та приймають своїх дітей.

“Це емоції, які завжди виникають у взаєминах людини з людиною. Зазвичай – від непорозуміння. У інклюзивному класі вони загострюються, бо вчителю не завжди є з ким поділитися своїми переживаннями”.

Цей текст стане в пригоді вчителям, які працюють в інклюзивних класах або в яких є учні, які не мають статусу “з ООП”, але їм потрібен індивідуальний підхід.

ЯК ПРАЦЮВАТИ З ЕМОЦІЯМИ

1. Не можна пригнічувати і приховувати їх.
2. Треба зрозуміти, що з вами відбувається. Спробувати зафіксувати свої емоції й подумати про них, коли поруч дитина. Подивитися, як дитина на це реагуватиме, і спробувати не спрямовувати свої емоції на дитину (не зриватися). Вчитель відчує різницю, що діти поводяться інакше, коли складні емоції спрямовані не на них.

Також розпізнати емоції допомагають асоціативні метафоричні картки або просто картинки з різними зображеннями. Людині треба всліпу доставити картинки і спробувати розшифрувати, як це стосується її та її емоцій. До того ж класний керівник може провести таку вправу з батьками.

3. Треба навчитися керувати емоціями і скеровувати їх у правильний напрям. Наприклад, навчитися проявляти їх в іншому середовищі, як-от ділитися з партнером, друзями чи звернутися до психолога.

А ще, наприклад, коли в класі виникли складні емоції і вчителю немає куди дітися, можна запропонувати дітям намалювати бурхливий водоспад чи щось, що демонструватиме ваші емоції, показати піну, як падає каміння. Учитель має малювати разом з дітьми.

Також можна звернути увагу на своє тіло: чи ви відчуваєте свої стопи, чи під вами є основа, можна рухати пальцями рук і ніг, спостерігати за своїм диханням, аби відчути себе.

“Коли ми звертаємо увагу на своє тіло, минає деякий час, за який людина переключається й заспокоюється”.

Якщо є час, можна візуалізувати щось приємне, підключити до цього дітей. Наприклад, намалювати море або те, що заспокоює кожного з вас. Про таку можливість можна розповісти дітям. Наприклад, коли в класі виникає напружена ситуація, вони можуть запропонувати кілька хвилин помалювати щось приємне.

А ще можна влаштувати спільний захід із батьками та учнями, підготувати різні вправи, ігри, піти в похід чи влаштувати спортивний вечір. Водночас, ігри не мають бути спрямовані на конкуренцію штибу хтось перший і переможець, а хтось – переможений, а на взаємодію.

“Після спільних подій збільшується довіра. Наприклад, діти можуть більше довіряти вчителю, бо думатимуть: “Учитель учора разом із нами бігав, стрибав, грався, він такий, як ми”. Також у дітей встановлюються гарні взаємини з батьками – діти люблять, коли батьки роблять із ними щось на рівні, як команда.

Якщо довірливі взаємини підтримуватимуть, це сприятиме комунікації (наприклад, після спільного заходу дітям, як мінімум, протягом тижня буде про що говорити), діти можуть побачити дитину з ООП з іншого боку (цьому має сприяти вчитель, дати дитині виконувати якесь відповідальне завдання), покращуватиметься успішність”, – пояснють психологи.

4. Аби діти не цькували дітей з ООП, учителі мають, насамперед, виховувати себе – показувати, як звертатися до інших дітей, зокрема до дитини з ООП, як допомагати іншим. А дитина з ООП має виконувати доручення, які вона може виконувати, разом з усіма дітьми.

ЩО БУДЕ, ЯКЩО НЕ ПРАЦЮВАТИ З ЕМОЦІЯМИ

Це впливає на всі сфери життя педагога:

• Соціум. Людина втрачатиме цікавість до життя й роботи, спеціаліст втрачатиме свої навички, не отримуючи від них задоволення.
• Особисте життя. Людина не може більше любити себе. Хоча має. Йдеться про здоровий егоїзм.

“Коли ми любимо себе, то можемо любити інших. Це те саме, коли в літаку кажуть спочатку одягнути кисневу маску собі, а потім – дитині. От коли людина не буде допомагати, насамперед, собі, то не зможе допомогти дитині з ООП, бо в неї не буде ресурсів”.

• Робота. Клас – це цілісний організм. Якщо в організмі щось працює не так, то порушуються всі інші системи й органи. Тож, якщо в класі є вчитель із непропрацьованими емоціями – порушується комунікація серед дітей, клас може спілкуватися, використовуючи образливі слова, починається булінг.

Тобто емоційний стан у класі погіршиться, може збільшитися кількість конфліктних ситуацій. Зі свого боку, діти можуть почати поводитися вдома не так, як батьки звикли.

• Успішність учнів. Коли діти відчувають себе в безпеці, спокійно, то краще сприймають інформацію й навчаються. А коли відчувають інформаційний дискомфорт, то їм – не до навчання.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО НА ВЧИТЕЛЯ ТИСНУТЬ БАТЬКИ, АДМІНІСТРАЦІЯ, ДІТИ

Буває, на вчителя інклюзивного класу тиснуть з усіх сторін: батьки й адміністрація – бо хочуть якомога швидше бачити результат, діти – бо не розуміють, як спілкуватися з дитиною з ООП. Психологи радять:

1. Поінформувати батьків, що відбувається, чому успішності немає. До цього треба з’ясувати причини неуспішності, щоби говорити з батьками конкретно й конструктивно.
2. Запропонувати щось натомість. Наприклад, якщо дитина не встигає щось або не хоче робити, варто піти проти логіки й послабити навчальний матеріал, можливо, дитині треба перезавантаження, може, батькам треба піти з дитиною на природу чи зробити те, що вона любить. Усе – щоби в неї з’явилися більше сил і наснаги до навчання.
3. З’ясувати причину, чому діти не вміють спілкуватися з дитиною з ООП, влаштовувати більше спільних активностей.
4. Не боятися відкрито й щиро говорити з адміністрацією.

“Як відреагує директор, – це інше питання. Але те, що вчитель озвучить свої проблеми й буде не самотній, може допомогти самому вчителю. Тобто головне – заявляти про проблему, якщо вона виникає”.

Отже, якщо у вчителя виникають складні емоції і немає підтримки від батьків дитини з ООП, то роль адміністрації – бути посередником між ними, щоби це врегулювати. Адміністрація може відкрито поговорити з батьками і з учителем. Також можна запропонувати педагогу відпочити чи тимчасово дати менше навантаження.

“Зазвичай в адміністрації – директивна позиція і вона хоче, аби ви відчиталися, що ви зробили, щоби все в класі було класно. Рідко трапляється адміністрація, яка розуміє педагога, бачить його стан, що відбувається й що навантаження – завелике, розуміє, що треба допомогти”

1. Звернутися до шкільного психолога, попросити підготувати тренінг із теми, зібратися разом і вчитися співпрацювати.

Фото: автор – michaeljung, Depositphotos

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО В ДИТИНИ З ООП ІСТЕРИКА

1. Якщо в дитини виникає істерика, треба з’ясувати чому.
2. Краще бути поруч із дитиною, сісти біля неї, якщо вона дозволяє, обійняти її. Якщо поруч асистент учителя, можна делегувати це йому.
3. Якщо заспокоїти дитину не вдасться, і в цих умовах проводити урок неможливо, можна спробувати пограти. Наприклад, учитель буде всередині кола з дитиною, а діти мають плескати чи виконувати якусь вправу. Усе залежить, що дитині сподобається. Може, дитині цікаво тупотіти ногами.
4. Якщо учні запитуватимуть, що відбувається з дитиною, їм обов’язково треба пояснювати. Наприклад, “Зараз Мішу щось непокоїть, він не може нам про це сказати, тому в нього така реакція”.
5. Якщо дитину не вдалося заспокоїти, можна попросити когось вийти з нею в спокійне місце, поговорити, погратися, заспокоїтися.

Загалом, дітям треба показати, що вчитель не залишає цю дитину, себто дати приклад, що якщо інша дитина плакатиме, її також не залишать, а спробують допомогти й заспокоїти.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВЧИТЕЛЬ НАЛАШТОВАНИЙ НА СУПЕРРЕЗУЛЬТАТ

У дитини з ООП має бути індивідуальний навчальний або адаптивний план.

“Якщо дитині щось не вдається, учитель може розчаруватися в собі, думати, що щось робить не так. Утім, амбіції у вчителя виникають зазвичай не від того, як дитина опанувала матеріал, а від того, як учитель його подав. Насамперед, педагог має розібратися, чому стається так, що дитина не засвоює матеріал”.

Також вчитель має зрозуміти, що дітям з ООП найважливіше соціалізація, а не оцінки. Краще подивитися, як дитина спілкується з іншим, чи її приймають, чи вона виконує групові завдання, чи може обслуговувати себе, допомогти комусь.

“Можливо, коли вчитель побачить успіхи в цьому, то зрозуміє, що академічні знання – не найважливіше. Таким учителям треба доводити, що діти з ООП можуть не мати класних знань у навчанні, але можуть, наприклад, гарно малювати.

Перед тим, як учитель братиме інклюзивний клас, директор, знаючи, що йдеться про амбіційного вчителя, має поговорити з ним і розповісти, що оцінки й навіть знання тут – не найголовніше”, – пояснює Оксана.

Аби не зневіритися у своїй педагогічній майстерності, вона радить поставити собі запитання: “Чи можу я зараз стрибнути у висоту на 5 метрів?”. Ви зрозумієте, що це – не ваша планка. Так само – з дитиною з ООП.

Також учитель може проаналізувати й поставити собі таке запитання: “Що я роблю недосконало? Чого я ніколи не навчуся”. Це трохи приземлює й говорить про те, що кожен із нас чогось ніколи не навчиться – і це нормально.

Наприклад, педагог досконало знає свою роботу, правильно підбирає завдання, добре ставиться до дітей, але не любить прибирати. А ця дитина, наприклад, може прибирати хоч цілий день, її не дратує монотонна робота.

“Фактично, треба зрозуміти, що я – класний педагог, але та дитина не може чогось вивчити, вона також неідеальна, як і я, і в неї є поріг знань, як і в мене”.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО Є ЛЮБИМЧИКИ Й НЕЛЮБИМЧИКИ

“Нереально не мати любимчиків – людям завжди хтось подобатиметься, а хтось – ні. Учитель має просто навчитися це не показувати, щоби не ображати інших дітей. Тобто тренувати свій педагогічний такт. Наприклад, якщо мені хтось не подобається, то я переводжу ситуацію в гумор, але це не має бути сарказм”.

Учителю також треба розуміти, що так він робитиме негативну послугу дитині, яку любить більше інших. Адже він її виділятиме. І якщо показуватиме своє прихильне ставлення, то, по-перше, не готуватме цю дитину до дорослого життя, де немає любимчиків, і, по-друге, налаштовуватиме решту класу проти неї.

А у випадку, якщо дитина спричиняє негативні емоції, психологиня радить поспостерігати, що саме дратує, звідки це взялося, знайти корінь проблеми.

Наприклад, корінь у недопрацьованих взаєминах з батьками дитини. Як-от, ви не закінчили бесіду з батьками – і краще договорити, зустрітися ще раз, бесіда має дійти до якихось висновків. За словами Оксани, усі негативні емоції виникають від того, що проблема не розв’язана.

ЯК БУТИ, ЯКЩО В ШКОЛУ ПРИХОДЯТЬ БАТЬКИ В ІСТЕРИЦІ

Якою би не була причина істерики в батьків, психологиня радить подивитися їм в очі, намагатися уважно вислухати кілька хвилин, а потім спитати: “Коли вам зручно підійти? У мене зараз буде урок, можемо домовитися про інший час”.

“Коли ми звертаємо увагу на цю людину, вона заспокоюється. Їй же не сказали: “Йдіть звідси, у мене починається урок”. На наступній зустрічі й батьки будуть спокійніші, і вчитель буде підготовлений до розмови”.

Якщо це відбувається під час уроку при дітях, можна переключити увагу. Наприклад, звернутися до дітей: “Діти, ну що, ми зараз будемо слухати Миколу Петровича чи вчитимемо математику?” або “Дивіться, як батько Саші голосно говорить, бачите, а ви не можете так голосно відповідати біля дошки”. Психологиня наголошує, що тон педагога має бути дружелюбним, а не зухвалим чи тим паче директивним або глузливим.

“Я не раджу нікому ніколи доводити щось, особливо при дітях. Це – некомпетентно з боку педагогів”.

За матеріалами “Нова українська школа”, Марія Марковська,

Титульне фото: автор – denisismagilov, Depositphotos