Автор: Самарська Марія

Сьогодні ми познайомимося з організацією інклюзивного класу в навчальному закладі освіти

Алгоритм створення інклюзивного класу:

1. Батьки дитини з ООП звертаються до закладу освіти, пишуть заяву та додають до неї витяг ІРЦ про комплексну оцінку дитини.
2. Керівник закладу освіти дає подання до органу управління освітою щодо погодження організації інклюзивного навчання в його закладі.
3. Орган управління освітою дає лист-погодження або наказ про це.
4. За необхідності в штатний розпис закладу потрібно внести зміни, наприклад, ввести додаткові ставки асистентів вчителів чи вчителів-дефектологів.
5. Керівник закладу освіти видає наказ щодо створення класу або класів з інклюзивним навчанням, щодо затвердження положення про команду психолого-педагогічного супроводу в закладі освіти, про склад цієї команди.

Нюанси створення інклюзивного класу:

1. Відповідно до пункту 1 статті 20 закону “Про освіту”, заклади освіти за потреби утворюють інклюзивні або спеціальні групи і класи для навчання дітей з ООП. У разі звернення особи з особливими освітніми потребами або її батьків (інших законних представників) інклюзивна група або клас утворюється обов’язково.
2. Для учнів з ООП, які навчаються в інклюзивних та спеціальних класах, на підставі письмового звернення батьків (інших законних представників) можуть створюватися інклюзивна або спеціальна група продовженого дня. Детальніше про це можна прочитати в Порядку створення груп подовженого дня у державних і комунальних ЗЗСО (наказ МОН від 25 червня 2018 року №677).
3. Щоб утворився інклюзивний клас, необхідно, аби батьки написали заяву в школі та подали витяг ІРЦ про комплексну оцінку розвитку дитини. Якщо в батьків є тільки витяг від лікарсько-консультативної комісії, то це не є підставою для організації інклюзивного навчання. Також можуть додаватись інші документи, передбаченні Порядком зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття загальної повної середньої освіти (наказ МОН від 16 квітня 2018 року №367).
4. В ІРЦ можуть звернутися батьки або інші законні представники дитини, які відчувають занепокоєння щодо її розвитку, незалежно, чи в неї є певний діагноз і / або інвалідність. Комплексне оцінювання* може проводитися як за ініціативи батьків, так і за рекомендацією педагогів, які працюють у ЗЗСО з такою дитиною, але виключно на підставі заяви батьків. Його не можна проводити примусово.

* У законодавстві використовується слово “оцінка” на позначення проходження тестування в ІРЦ. З погляду правил української мови це неправильно, адже оцінка – це те, що з’являється після оцінювання. Тому  цьому тексті ми використовуємо слово “оцінювання”.

5. Висновок ІРЦ про комплексне оцінювання має рекомендаційний характер. Відповідно до статті 55 закону “Про освіту”, батьки дитини мають право обирати заклад освіти, освітню програму, різновид і форму здобуття дітьми освіти відповідного рівня.
6. Термін дії висновку ІРЦ не визначений, але повторне комплексне оцінювання може проводитися, коли дитина переходить від закладу дошкільної освіти до закладу загальної середньої освіти. Також, за рекомендацією команди психолого-педагогічного супроводу в разі виникнення індивідуальних освітніх потреб під час навчання або, навпаки, коли в дитини високі успіхи в навчанні й потрібно переглянути індивідуальну програму розвитку.
7. Якщо дитина вже навчалася в інклюзивному класі, то повторно проходити ІРЦ і писати заяву на відкривання інклюзивного класу перед кожним роком навчання не потрібно.
8. Якщо фахівці, які працюють із дитиною з ООП в школі, не бачать прогресу або не впевнені, що витяг ІРЦ правильний і, на їхню думку, потрібно проводити інші корекційно-розвиткові заняття або в іншій кількості, то самостійно ці зміни команда психолого-педагогічного супроводу ввести не може. Для цього потрібно спрямувати батьків на повторне комплексне психолого-педагогічне оцінювання розвитку дитини до ІРЦ.

Є лист МОН від 16.06.2020 року №1/9-328 “Щодо методичних рекомендацій з організації психолого-педагогічного консиліуму для проведення повторної комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини”. Згідно з ним, щоби підтвердити або змінити висновок про комплексне оцінювання, має збиратися консиліум, до якого рекомендують залучити представника органу управління освітою, методиста обласного РЦПІО, фахівців ІРЦ, практичного психолога, який має міжнародний сертифікат, педпрацівників ЗЗСО, корекційних педагогів спеціальних ЗЗСО (за потреби), фахівців сфери соціального захисту (за потреби), батьків або запропонованих ними фахівців, щоби це оцінювання було комплексним і правильним.

8. У Порядку організації інклюзивного навчання в ЗЗСО (постанова Кабміну 2011 року № 872 зі змінами в постанові від 9 серпня 2017 року №578) чітко вказано, що керівник ЗЗСО на підставі заяви батьків за підтримки відповідного органу освіти організовує клас з інклюзивним навчанням, створює матеріально-технічну базу, здійснює добір відповідних працівників тощо. Власник загальноосвітнього закладу виділяє кошти для забезпечення  доступу до будівлі школи без перешкод, матеріально-технічного забезпечення. Тобто, власник і керівник закладу освіти відповідають за організацію, стан і якість інклюзивного навчання.
9. Є лист МОН від 5 квітня 2019 року №1/9-223 “Щодо забезпечення доступності закладів освіти для осіб з ООП”. Згідно з ним, усі заклади повинні бути доступними для будь-яких категорій дітей. Звертаю увагу, що з 1 вересня 2018 року набули чинності нові державні будівельні норми щодо закладів освіти, де вказано, що під час реконструкції або побудови нових закладів освіти потрібно враховувати їхню доступність для різних категорій дітей.
10. Якщо в школі нічого не організували, то батькам потрібно звернутися до керівника закладу, а якщо немає реакції – до відповідного органу управління освітою.

У Порядку та умовах надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з ООП (постанова Кабміну від 14 лютого 2017 року №88) написано про фінансування засобів для корекційно-розвиткових занять. На закупівлю корекційно-розвиткових засобів використовується не більше 35% коштів “інклюзивної” субвенції.

Оплата праці залучених на підставі цивільно-правових договорів фахівців (для корекційно-розвиткових занять) здійснюється теж за рахунок цієї субвенції. У постанові також є перелік корекційно-розвиткових занять, які можна проводити.

Від читачів сайту НУШ було запитання, чи є вимоги до базової комплектації спортивної зали для роботи з дітьми з ООП. На сьогодні таких вимог немає. Усе, що заклад освіти купує для корекційно-розвиткової роботи, регламентується Типовим переліком спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку дітей з ООП, які навчаються в інклюзивних та спеціальних класах (групах) закладів загальної середньої освіти (наказ МОН від 23.04.2018 року №414). Наказом МОН від 21.06.2019 року №873 цей перелік був розширений.

Якщо інклюзивний клас утворюється на початку навчального року або в будь-який інший час, то кошти не будуть закладенні одразу, тому що, згідно з постановою, вони закладаються в межах календарного, а не навчального року. Проте за рахунок залишків коштів із попередніх бюджетних періодів можна профінансувати інклюзивне навчання в школі, починаючи з будь-якого місяця. Зокрема, згідно з цією постановою, місцеві ради мають право перерозподіляти кошти субвенції у межах відповідного місцевого бюджету між відповідними типами закладів.

У багатьох документах прописано питання доплати за роботу в інклюзивних класах та за роботу з дітьми з ООП. Одним із найновіших є закон “Про повну загальну середню освіту”, де в пункті 3 статті 24 вказано, що за роботу в інклюзивних класах або групах є доплата 20% до тарифної ставки всім педагогічним працівникам. Тож і вчителі-дефектологи, і реабілітологи, і асистенти вчителя, і вчителі-предметники отримують доплату за години роботи в інклюзивних класах.

ПІДГОТОВЧА РОБОТА ШКОЛИ

Оскільки вже на середину червня заклад освіти володіє інформацією, скільки дітей з ООП будуть навчатися наступного навчального року (15 червня вже формуються перші класи й переведені всі інші класи на наступний етап), то в керівника освіти є два з половиною місяці, щоби внести всі необхідні зміни в організацію діяльності закладу для того, щоб організувати інклюзивне навчання.

З батьками та учнями має бути проведена попередня робота – адміністрацією закладу освіти й безпосередньо командою психолого-педагогічного супроводу дитини. Коли батьки приходять вперше до школи, адміністрація, як правило, вже володіє інформацією, чи буде 1 клас інклюзивним. Саме тоді потрібно починати з батьками розмову про це. За потреби,  роз’яснити, що це таке, дати зрозуміти, що це ніяк не впливає на навчання їхніх дітей, тому що діти з ООП мають свої індивідуальну програму розвитку й індивідуальну освітню траєкторію.

Це питання ми рекомендуємо обговорювати й на батьківських зборах майбутніх першокласників, тому що від того, як це сприймуть батьки, сильно залежить і сприйняття дітей.

Для роботи з дітьми в класі використовуються виховні години, уроки доброти, толерантності, але найкращим способом є спільна ігрова й навчальна діяльність.

Діти, позбавлені батьківського піклування, – діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції, та безпритульні діти.

Згідно із статтею 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, крім повного державного забезпечення:
– виплачується соціальна стипендія в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики;
– до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох соціальних стипендій;
– при наданні академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія;
Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Органи доходів і зборів зобов’язані безоплатно передавати закладам, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім’ям дитячі речі, м’який інвентар, транспортні засоби тощо, затримані органами доходів і зборів і конфісковані в установленому порядку, а також ті, за якими не звернувся власник до закінчення терміну їх зберігання під митним контролем, у кількості, що не перевищує необхідних річних потреб відповідного закладу або сім’ї, за зверненням служби у справах дітей.
Діти-сироти та діти, позбавлених батьківського піклування, у віці до 18 років забезпечуються щорічним безоплатним оздоровленням.
Встановлено коло житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:
– зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
– жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей;
– до працевлаштування випускників закладів, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості, квартирна плата та плата за комунальні послуги здійснюються місцевими державними адміністраціями за місцезнаходженням житла;
– у разі відсутності житла мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування;
– у разі перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб, мають право зараховуватися на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і соціальний квартирний облік за місцем їх обліку як внутрішньо переміщених осіб.

Підлітковий вік — час радикальних змін, чергова криза, що знаменує новий етап сепарації — відділення дитини від батьків та її перехід у доросле життя. У цей період буває нелегко всім членам сім’ї: і самому підлітку, і його батькам, яким потрібно призвичаїтися до нових правил взаємодії. Про те, як зберегти добрі стосунки, довіру та не втратити здоровий глузд, коли в сім’ї вже не дитина, але ще й не дорослий, наша сьогоднішня розмова.

Лейтмотив цього періоду — зміни. Вони проявляються як на рівні фізіології — у підлітків змінюється зовнішність, з’являються ознаки дорослості, вони навіть починають пахнути по-іншому, так і в поведінці — раніше ласкава дитина тепер поводиться провокативно. Так вона готується до нового життя, а ми, батьки, до того, щоб її відпустити.

Хороша новина — ця криза має початок і закінчення. Тобто ваша люба дитина точно не залишиться такою в дорослому віці. Мозок дозріє, «гормональна буря» мине і всі процеси, які зараз відбуваються, нормалізуються.

Як у кризі трьох років, так і в кризі підліткового віку ви зустрінете дуже багато супротиву. Мама й тато для дитини стають основними спаринг-партнерами, у конфліктах із якими підліток шукає себе, дізнається більше про себе та здобуває головні інструменти для конструктивного вирішення конфліктів у сім’ї, з друзями. Варто розуміти, що саме те, яким способам ви його навчите зараз, такими він і буде користуватися надалі. Бунтівна поведінка є нормою для даного віку і вимагає від батьків терплячості та розуміння. Причина її — не у вас, однак при цьому саме ви несете відповідальність за все, що відбувається з дітьми. Як доводять численні дослідження, підлітки потребують уваги та любові не менше, ніж малюки, але просто в інших проявах.

Завдання батьків не з простих: дати дитині більшу свободу, відійти на безпечну відстань, та водночас залишитися надійним тилом, не покинути її наодинці з проблемами, страхами і комплексами. Ось кілька рекомендацій, які допоможуть знайти спільну мову з дитиною-підлітком:

• Чесно обговорюйте труднощі підліткового віку. Постарайтеся зрозуміти не лише всі ті складні емоції, які, на вашу думку, відчуває дитина, але усвідомлюйте свої почуття, називайте їх та працюйте над собою. Тому що є величезна різниця між батьками, які намагаються маніпулювати та контролювати, і тими, хто щиро хоче підтримувати зв’язок.

• Проявляйте розуміння. Покажіть дитині, що розумієте, наскільки складно витримувати тиск однолітків, соціальні очікування. Розкажіть, як вам було в цей період, поділіться своїми підлітковими радостями та печалями.
• Приділяйте достатньо часу. Як давно ви робили щось разом? Батьки часто грають з малюками, а от проводити час разом зі старшими дітьми — не вважають таким важливим. Насправді неважливо, наскільки самостійно поводиться дитина, можете бути впевнені, що вона цінує ваші слова і наміри провести з нею час. Регулярна спільна діяльність сприяє довірі та глибокому спілкуванню. Тому відірвіть погляд від смартфонів та зверніть його на свого підлітка. Подумайте, що цікаве можна зорганізувати: сходити на піцу чи спекти її разом, подивитися фільми чи піти на концерт? Як варіант — ви можете разом скласти список спільних справ або доручіть це своїй дитині.
• Уникайте нотацій, постійних розмов про оцінки, звинувачень, інакше дитина закриється від вас, у неї складеться враження, що вас цікавить лише школа і щоденник. Слухайте з розумінням, не перебивайте, не повчайте, навіть якщо дуже хочеться. Зберіть волю в кулак та уникайте «цінних» порад, якщо вас про них не просили.
• Ваш дім має стати безпечним місцем. Не соромте дитину, уникайте сарказму та насмішок. Цього в житті підлітка вистачає і без вас. Нехай домівка буде тихою гаванню, де можна зняти маску захисту та сховатися від підліткової культури, стандартів. Дитина має бути впевненою, що її тут люблять у будь-якому настрої.

• Будьте поруч та емоційно відкритими. Не наполягайте, не змушуйте, не чіпляйтеся з розмовами, дайте знати, що коли у дитини виникне потреба у розмові, ви будете готові її вислухати. Політика невтручання у справи підлітка — хибна стратегія. Батькам не варто вважати, що дитина вже достатньо доросла і не потребує нашої допомоги, навіть якщо вона щосили старається це показати.
• Говоріть, що любите. Це не само собою зрозумілий факт, що не потребує доведення. Дитина хоче чути, що її люблять, і не лише раз на рік. Підкреслюйте свою любов до дитини за кожної нагоди, акцентуйте увагу на тих рисах, які особливо цінуєте в ній. Ваш підліток дуже потребує вашого схвалення. Зрештою, щирі та відкриті стосунки — це не лише його потреба, але й ваша. Є така закономірність: чим гірше поводиться дитина у будь-якому віці, тим більше вона потребує любові.
• Не відкладаєте розмови про секс, депресії, наркотики, СНІД та самогубство. Не уникайте цих слизьких тем з надією, що це вбереже від них вашу дитину. Якраз навпаки — ігнорування таких розмов може викликати в дитини сором та підштовхнути до хибних рішень.
• Використовуйте ґаджети для спілкування з дітьми, але не замінюйте ними живе спілкування. Це лише додаткова можливість бути на крок ближче.
• Не дозволяйте собі піднімати руку на підлітка. У підлітковому віці тілесне покарання неприйнятне та веде до підриву батьківського авторитету, погіршення стосунків та інших печальних наслідків.
• Подбайте про наставника. Організуйте цікаве та корисне дозвілля. У підлітка має бути місце, окрім дому та школи, де у нього буде дорослий наставник — авторитет, на якого можна рівнятися та проговорювати свої хвилювання. Це можуть бути різноманітні гуртки та секції, школи лідерства, творчі проекти.
• У конфліктних ситуаціях завжди залишайтеся по один бік барикад. Ви — завжди на боці дитини, особливо при сторонніх. Зрозуміло, що бувають випадки, коли дитина неправа, але це все обговорюється наодинці. Корегуємо поведінку, а не саму дитину. В іншому випадку втратите найголовніше — довіру.
• Визнайте право на самостійність, вільну від батьків зону. Можете передати підлітку відповідальність за ті сфери життя, з якими він вже добре справляється, і допомагайте там, де ще не дуже виходить.

• Чітко дотримуйтеся особистих кордонів дитини: стукайте, коли заходите в кімнату, не перевіряйте кишені, сумку. У цей період відбувається остаточне формування особистих кордонів, вони стають чіткішими. Дотримуйтеся домовленостей, вмійте зберігати таємниці. Уникайте обговорень підлітка з іншими при ньому. Вони особливо болісно реагують на таке.
• Цікавтеся, чим живе ваша дитина, яку музику слухає, що дивиться і читає. Знайомтеся з друзями, кличте їх в гості на чай з бутербродами. Це особливо важливо, бо зміцнює ваш зв’язок із дитиною.
• Дозвольте собі і навколишнім бути неідеальними. Нормально помилятися і не розуміти, що робити, незважаючи на те, що підлітками ви вже були. Адже батьками підлітка стали вперше. Поповнюйте власні ресурси, їхнім джерелом не має бути ваша дитина. У наповненому та збалансованому стані вас буде складніше вивести з рівноваги. Так ви станете міцнішою опорою для «хиткого» підлітка.

Береженого Бог береже

Зупинимо СНІД – поки він не зупинив нас.
Девіз борців проти ВІЛ/СНІДу

Cпантеличене швидким розповcюдженням СНІДу людство змушене реанімувати одвічні життєві принципи, замислитися над сенсом життя. Саме це явище перевіряє нас на стійкість, людяність, виваженість та мудрість. І ще на відповідальність щодо власного життя та життя тих, хто поруч, хто прийде після нас. Адже молоді люди часто вважають, що ризик «взагалі» високий, а для нього «особисто» несуттєвий.
Постійно перебуваючи в процесі постійного росту і становлення, емоційного піднесення, пошуку, непросто віднайти грані позитивного. Але треба пам’ятати, що молодість – це час відкриття нових обріїв, пора іспитів, спроб освоєння нового досвіду і виявлення межі своїх можливостей і разом з тим – це дуже небезпечний час.
Та для того, щоб вберегтись від небезпечних спокус – треба мати все ж таки здоровий глузд і любов до життя та врешті-решт до себе. Як кажуть: «Береженого Бог береже».

В умовах наявної в Україні кризи сімейних та подружніх взаємин ( великої кількості розлучень, негативних тенденцій у розвитку процесів народжуваності і смертності, малодітності сімей, їх конфліктогенності тощо ) проблема гендерної соціалізації дитини набуває особливого значення .

Другим народженням людин , вважав В . О . Сухомлинський , становлення чоловіка та жінки у підлітковому віці: « Немає абстрактного підлітка, як часто звикли називати людину цього віку, є конкретна людська особистість – чоловік чи жінка , які народжуються на наших очах », – писав він. І підкреслював , що входження підлітка у соціальне середовище здійснюється шляхом засвоєння статевих ролей та культури шлюбно – сімейних взаємин, наслідування взаємин у батьківській сім’ї : « Усвідомлення того, що він такий же чоловік, як і його батько, є для хлопчика великим одкровенням . Він починає розглядати відносини батька й матері з нової точки зору, бачить у них те, чого не бачив раніше».

Підлітки оцінюють власні цінності та форми поведінки, порів­нюючи їх з прийнятими у бать­ківській сім’ї. Зрозуміло, що сім’ї належить вирішальна роль у процесі їх формування і в боротьбі між незалежністю та взаємозалежністю. Найважливіші завдання бать­ківства є парадоксальними. З одного боку, успішні батьки забезпечують дітям почуття захищеності і підтримки, з іншого – батьки хочуть, щоб їх діти виросли незалежними, дієздатними членами суспільства. Стилі батьківської сім’ї можуть суттєво впливати на мотиви прагнення підлітків до дорослості. Однак незалежно від типу сім’ї, мета батьків – допомогти дитині засвоїти гендерні ролі, щоб якнайкраще адаптуватись до дорослого життя та якнайповніше самореалізуватись у будь-яких сферах життя та діяльності.

Англійський письменник Г.К. Честертон вміло підмітив: «Діти не люблять слухатися своїх батьків, зате охоче їх наслідують». Чим старшими ми стаємо, тим частіше помічаємо, що повторюємо слова, почуті в дитинстві від мами з татом, і взагалі дивимося на світ, керуючись їх точкою зору. З роками кожен з нас все ясніше розуміє те, на що вже давно звернули увагу психологи: образ думок дорослої людини, її манера поведінки, особливості відносин з іншими людьми закладаються ще в дитинстві під впливом прикладу власних батьків. Особливо це стосується шлюбно-сімейних відносин та батьківських установок. Тому що давно помічено, що доросла людина в своїй сім’ї довільно, а часто й мимовільно прагне реалізувати ту модель відносин, котру засвоїла в дитячі роки на прикладі своїх батьків.

Одним із перших звернув на це увагу Ерік Берн, котрий створив оригінальну, хоча й не безперечну теорію людських взаємовідносин. Спираючись на ідеї Берна, його послідовники розробили систему сімейної психотерапії, засновану на принципі корекції негативного дитячого досвіду. В межах цієї системи передбачається, що жінка, яка переймає модель відносин своїх батьків, засвоює життєву позицію, котра може бути визначена або як материнська, або як дочірня. Якщо в батьківській сім’ї домінувала сильна енергійна мати, котра ще й приділяла дочці максимум уваги і турботи (нехай інколи і в строгій формі), то у дівчинки на маминому прикладі формується материнська позиція. Надалі вона прагне стати своїм близьким надійною і турботливою матір’ю, котра все знає краще за всіх і завжди готова допомогти, а інколи й посварити (приструнити).

Якщо ж главою сім’ї був батько, то жінка швидше всього засвоїть роль дочки. Вона на все життя збереже в собі маленьку дівчинку, котрій легше притулитися до чийогось сильного плеча, ніж самій нести вантаж вирішення життєвих проблем.

У подібному становищі опиняються і чоловіки. Маючи в дитинстві приклад сильного домінуючого батька, хлопчик прагне бути подібним до нього і переймає батьківську роль – роль господаря і глави, відповідального за свої рішення і готового стати опорою близьким. Якщо ж батько з якихось причин не був таким прикладом і реальна перевага була на стороні матері, то у хлопчика формується пасивна синова позиція. В його житті жінка завжди буде потрібна для того, щоб отри мати від неї материнську підтримку і ласкаве погладжування по голові, щоб виплакати, вткнувшись в її спідницю, сльози розчарування, образи й гніву.

Легко уявити, як складеться сімейне життя, коли подорослішають дівчинка і хлопчик, додадуть до нього свої сформовані в дитинстві позиції. Відносини можуть скластися цілком гармонійно, якщо ці позиції доповнюють один одного, тобто материнська співпадає з синовою або ж батьківська з дочірною. Тоді один із подружжя з легкістю приймає роль лідера, котра цілком узгоджується з душевним складом іншого, готового йти назустріч, слухатися і підпорядковуватися. Відносини, нехай і нерівноправні, зате природні і задовольняють обох. Така сім’я є цілком благополучною, хоча не може бути хорошим прикладом: адже у багатьох інших випадках баланс ролей може скластися по-іншому.

Набагато гірше, якщо таке поєднання відсутнє. Сутички в подружній парі материнської і батьківської позицій приводить до виснажливої боротьби за лідерство, в котрій найчастіше обидві сторони приречені на поразку.

Якщо ж подружжя приносить в сім’ю власну дочірню і синову позиції, їх відносинам теж не позаздриш. І чоловік, і дружина не в стані приймати відповідальні рішення і прагнуть перекласти цей вантаж на плечі іншого. Обоє шукають і не знаходять в іншому підтримки і опори. В результаті виникає взаємна незадоволеність, котра ще більше посилюється, якщо і чоловік і дружина за старою звичкою продовжують шукати поради під дахом своїх батьків.

Ця переконлива схема часто служить ключем до вирішення сімейних проблем. Однак навряд чи її можна вважати вичерпною. Вірогідно, в минулі роки вона була справедлива до будь-якої сім’ї. Аналізуючи відносини сучасного подружжя, можна зробити висновок, що вони часто не вкладаються в цю схему. Є декілька причин такого стану речей.

Які зміни відбуваються в організмі підлітка?

Стосунки з іншими людьми важливі для людини будь-якого віку. Вони надзвичайно важливі саме в підлітковий період, адже підлітки в цьому віці пізнають складний світ людських стосунків, задовольняють потребу у спілкуванні, самостверджуються.

Ми живемо в оточенні людей, і навіть коли залишаємося наодинці із собою, нас все одно оточують рідні й близькі, думки про них постійно присутні в нашій свідомості, впливають на нас.

Дуже важливо, у якому оточенні перебуває підліток і хто саме допомагає йому вибирати правильну дорогу в житті.

Чи є у вас ідеал

Не секрет, що кожен із вас має свій ідеал – людину, на яку хоче бути схожим. Здебільшого хлопці захоплюються сильними, вольовими та заможними героями кінофільмів, дівчатам подобаються стильно вдягнені, з гарною фігурою героїні сучасних серіалів.

Дуже добре, якщо герой, яким ви захоплюєтеся, має позитивні людські якості – чесний, порядний, людяний, щирий, ставиться з любов’ю та повагою до людей, любить природу. Чи замислювалися ви над цим?

Часто підлітки приділяють увагу зовнішнім ефектам -оригінальному одягу, макіяжу, «крутому» мобільному телефону, плеєру. На жаль, і компанії найчастіше об’єднуються саме за цим принципом.

Немає нічого поганого в тому, що ви хочете більше спілкуватися з однолітками, об’єднуватися з ними в компанії. Часто ви товаришуєте із сусідами, однокласниками та членами одного гуртка чи спортивної секції. І переважно ваші стосунки ґрунтуються на взаємодопомозі, повазі один до одного, щирості та відданості. Добре, коли в таких компаніях негативно ставляться до куріння, вживання алкоголю та наркотичних речовин, пропагують здоровий спосіб життя. Про такі компанії говорять, що вони безпечні.

У багатьох родинах прийнято знайомити батьків зі своїми друзями. Чи заведено таке у вашій родині?

Ви дорослішаєте, і коло ваших знайомств розширюється. Ви знайомитеся з людьми у таборах відпочинку, на дискотеках, у подорожах. Ви можете змінити місце проживання, і у вас з’являться нові сусіди, однокласники, а отже, і друзі. І ось вас запрошують до незнайомої компанії. Як вам бути? Насамперед поцікавтеся, чому вас запросили. Які захоплення мають підлітки із цієї компанії? Кого там більше – хлопців чи дівчат? Чи вживають вони алкоголь, наркотичні речовини, курять? Чи немає там людей набагато старших за вас? На жаль, на ці запитання не завжди можна отримати вичерпну відповідь. Тому не буде помилкою відмовитися від подібної пропозиції. Якщо ви все-таки вирішили піти, обов’язково залиште дорослим адресу та імена людей, які вас запросили. Навіщо такі перестороги? А тому, що незнайома компанія може виявитися небезпечною.

Що таке небезпечні компанії

Небезпечні компанії – це зібрання підлітків, стосунки яких побудовані на брехні, злобі, агресивності. Там ви не побачите справжньої дружби, взаємоповаги. Зазвичай такою компанією керує «ватажок», якому всі мусять підкорятися та виконувати його вказівки. У таких компаніях нормою є куріння, вживання алкоголю і навіть наркотиків.

Роздивіться уважно малюнок 73. На ньому зображені різні види компаній. Серед них – так звана крута. Як ви пояснюєте собі слово «крутий»? Які інтереси властиві такій компанії?

Чи вмієте ви проводити вільний час

Ви вже знаєте, що наркотики коштують дорого, тому небезпечні компанії заради грошей часто скоюють злочини.

Що таке вільний час? Це те саме дозвілля, яке має бути використане на відновлення сил і саморозвиток, а насправді часто переростає в звичайне байдикування та безцільне вештання вулицями.

Профорієнтація — заходи, спрямовані на ознайомлення людини з її здібностями й можливостями для того, щоб запропонувати їй вибрати одну з найбільш підходящих для неї професій з врахуванням потреб виробництва. Професійна орієнтація — це наукова дисципліна, яка допомагає людині обрати свою майбутню професію з урахуванням всіх її здібностей, потреб і бажань. Також професійна орієнтація містить технологію розвитку у людини позитивного ставлення до праці.

Раніше професійна орієнтація (в тому числі її психологічні аспекти) розглядалася з позицій тимчасової допомоги старшокласнику у його професійному самовизначенні, для вибору професії раз і на все життя.

Проте виявилось, що на практиці такий шлях часто не дає бажаних результатів. Адже коли поради і навіть вимоги профорієнтатора починав виконувати конкретний випускник з власними поглядами, певним досвідом, унікальним набором індивідуальних властивостей, прогнозованого позитивного результату досягти неможливо. Більше того, прагнення діяти відповідно до конкретних вимог може призвести до непередбаченої ситуації — професія ніби вибрана правильно, а в процесі навчання з’являється незадоволення нею, що призводить до внутрішнього конфлікту особистості. Це тому, що людина постійно розвивається, і та професія, яка влаштовувала її три роки тому, може більше не задовольняти. Професійна орієнтація не закінчується вибором професії, вона актуальна протягом всього життя людини.

У процесі профорієнтації здійснюється робота профорієнтолога (психолога, социолога), до якої він залучає учнів на всіх етапах їхнього навчання. Робота з профорієнтації охоплює такі етапи: інформаційний (профосвіта), діагностичний, консультування, трудових спроб, співбесіди.

Перший етап — інформаційний. Перш ніж обрати професію, абітурієнти мають отримати максимум інформації про професії, їх зміст, статус на ринку праці, рівні освіти, перспективи працевлаштування, можливості продовження навчання.

Другий етап — діагностика. Для того, щоб обрати якусь конкретну професію, абітурієнт має визначити, які у нього схильності, інтереси, чи усвідомлює він до кінця свій вибір.

Третій етап — консультування. Передбачається, що протягом консультацій кожен абітурієнт отримає індивідуальну консультативну допомогу у виборі професії з використанням професіограм і психограм. Також проводиться робота зі схемою аналізу професій. У процесі професійної консультації може здійснюватися (відбуватися) переорієнтація абітурієнтів на іншу професію (спеціальність), якщо обрана ним професія є неактуальною або не відповідає здібностям абітурієнта, однак кінцевий вибір залишається за ним.

Четвертий етап — трудові спроби. На цьому етапі майстри виробничого навчання або педагоги проводять практику з абітурієнтами, які первинно визначилися з професією (спеціальністю) в лабораторіях і навчально-виробничих майстернях закладів професійного навчання. Під час трудових спроб абітурієнти знайомляться з робочими місцями, їх технічним оснащенням, порівнюють свої очікування з реальними умовами трудової діяльності, оцінюють свої можливості в обраній професії.

П’ятий етап — співбесіда. Адміністрація та роботодавці спілкуються індивідуально з кожним абітурієнтом. Мета співбесіди — визначити, чи готовий працювати абітурієнт, і в разі його готовності запропонувати йому певну вакансію.

Ґендер

 – поняття, що увійшло у вжиток з соціології і визначає соціальну стать людини на відміну від біологічної статі, соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступ до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці і є одним з базових вимірів соціальної структури суспільства.

– соціальна особливість статі людини на відміну від біологічної статі (sех), соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості людини – чоловіка і жінки в усіх сферах життєдіяльності.

– в літературі існує декілька концепцій ґендера. Це обумовлено як відносною “молодістю” ґендерного підходу (перші наукові праці з’явилися близько двадцяти років тому), так і складністю самого феномена. Для всіх них базовим положенням є розрізняння понять стать (sex) і ґендер (gender). Стать – це термін, що означає ті анатомо-біологічні особливості людей (в основному – в репродуктивній системі), на основі яких люди визначаються як чоловіки або жінки. Його слід вживати тільки стосовно характеристик і поведінки, які випливають безпосередньо з біологічних відмінностей між чоловіками і жінками. Ґендер – це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим. В рамках цього підходу ґендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не тільки характеризує їх спілкування і взаємодію в сім’ї, а і визначає їх соціальні відносини в основних інституціях суспільства. Ґендер, таким чином, трактується як один з базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними і культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему. Соціальне відтворення ґендерної свідомості на рівні індивідів підтримує засновану за ознакою статі соціальну структуру. Втілюючи в своїх діях очікування, які пов’язані з їх ґендерним статусом, індивіди конституюють ґендерні відмінності і одночасно обумовлені ними системи панування і володарювання. В багатьох суспільствах жінок і чоловіків не тільки сприймають, але і оцінюють по-різному, обгрунтовуючи це ґендерними особливостями і різницею в їх здібностях, відмінностями у розподілі влади між ними. Ґендер конструюється через певну систему соціалізації, розподілу праці і існуючі в суспільстві культурні норми, ролі і стереотипи. Вони в певній мірі визначають психологічні якості, здібності, види діяльності, професії людей в залежності від їх біологічної статі. При цьому ґендерні ролі і норми не мають універсального змісту і значно розрізняються в різних суспільствах. В цьому розумінні бути чоловіком або жінкою означає зовсім не володіння певними природними якостями, а виконання певної ролі. В сучасних соціальних і гуманітарних дослідженнях ґендер використовується не як незмінна і універсальна конструкція. Поняття ґендер означає не річ або предмет, не багато речей або предметів, а комплексне переплетіння стосунків і процесів.

Ґендерна демократія – система волевиявлення двох статей – жінок і чоловіків у громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях, що законодавче закріплені й реально забезпеченні в усвідомленні політико-правових принципів, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахуванням ґендерних інтересів та потреб.

Ґендерні стратегії – визначення суспільне значимих ґендерних спрямувань в діяльності соціумів та їх організаційних структур, направлених на утвердження ґендерної демократії в суспільстві з метою розвитку ґендерної культури.

Ґендерний індекс людського розвитку – це встановлені Організацією Об’єднаних Націй показники, що відображають становище в країні чоловіка і жінки в таких базових напрямах людського розвитку: можливість вести здоровий спосіб життя та довго жити; доступність якісної освіти; рівень матеріального добробуту.

Ґендерна культура – сукупність статево-рольових цінностей у суспільних сферах буття та відповідних до них потреб, інтересів і форм діяльності, зумовлених суспільним устроєм та пов’язаними з ним інституціями.

Ґендерна політика – утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей і завдань та методів їх досягання в діяльності політичних структур – держави, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань.

Ґендерна рівність є процесом справедливого відношення до жінок і чоловіків. Для забезпечення справедливості, критерії часто повинні компенсувати історичні та соціальні перешкоди, які не дають жінкам і чоловікам існувати в рівних умовах. Справедливість веде до рівноправності.

Ґендерна рівноправність – це рівне оцінювання суспільством подібностей і відмінностей між жінкою і чоловіком та розрізнення ролей, які вони відіграють.

Ґендерна соціалізація – процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для нього суспільством від народження, в залежності від того, чоловікам чи жінкою вона народилась.

Ґендерна стратифікація – ієрархічний розподіл в суспільстві економічних та соціальних ресурсів по статевій належності.

Ґендерна чутливість – один з критеріїв оцінки планування змін, проектів, методів дослідження і аналізу. Зміни, що плануються, методи, чутливі в ґендерному відношенні, якщо вони враховують існуюче становище жінок і чоловіків, не погіршують становище жінок і чоловіків, сприяють встановленню тендерного балансу.

Ґендерні ролі

 1) зразки поведінки жінок і чоловіків, які грунтуються на традиційних очікуваннях, пов’язаних з їх статтю;

 2) сукупність загальноприйнятих, з точки зору культури, норм і правил поведінки, які закріплюються за людьми в конкретній ситуації. Ґендерні ролі відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються з часом.

Ґендерний баланс – фактичний, або такий, що планується, стан справ, при якому зрівнюється соціальне, економічне, політичне становище чоловіків і жінок. Встановлення ґендерного балансу спирається на сукупність ключових показників, серед яких найбільше значення мають рівномірний розподіл доходів, представництво на управлінських і політичних посадах, рівень завантаження при веденні домашнього господарства і громадських справ, досягнутий рівень освіти, рівень захворюваності і тривалість життя.

Ґендерні стереотипи – набір загальноприйнятих норм і суджень, які стосуються існуючого становища чоловіків і жінок, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Ґендерні стереотипи закріплюють існуючі ґендерні розбіжності і стають перепоною до змін стану справ в сфері ґендерних відносин.

Ґендерна демократія – це система волевиявлення у громадянському суспільстві двох статей – жінок і чоловіків, як рівних у можливостях і правах, що законодавчо закріплені і реально забезпечені у політико-правових принципах, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахуванням ґендерних інтересів, потреб.

Ґендерна культура – це сукупність статево-рольових цінностей у суспільних сферах буття та відповідних до них потреб, інтересів і форм діяльності, що обумовлена демократичним устроєм і пов’язаними з ним демократичними інституціями.

Ґендерна рівність є процесом справедливого ставлення до жінок і чоловіків. Для її забезпечення критерії справедливості часто повинні компенсувати історичні та соціальні перешкоди, які не дають жінкам і чоловікам існувати в рівних умовах. Справедливість веде до рівноправності.

Ґендерна рівноправність означає, що жінки і чоловіки користуються однаковим статусом, мають однакові умови для реалізації всіх прав людини і можливість робити свій внесок у національний, політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток, а також отримувати користь від результатів. Тобто – це рівне оцінювання суспільством подібностей і відмінностей між жінкою і чоловіком та розрізнення ролей, які вони відіграють.

Ґендерна політика – це утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей і завдань та методів їх досягнення в діяльності політичних структур: держави, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань.

Ґендерні стереотипи – це один із видів соціальних стереотипів, заснований на прийнятих в суспільстві уявленнях про маскулинне і фемінне. Під соціальним стереотипом, зазвичай, розуміється стандартизований, стійкий, емоційно насичений, цінністно визначений образ. Синонімами стереотипу нерідко виступають поняття упередження, забобони або кліше.

Ґендерні стратегії – це визначення суспільно значимих ґендерних спрямувань у діяльності соціумів та їх організаційних структур, направлених на утвердження ґендерної демократії в суспільстві з метою розвитку ґендерної культури.

Ґендерний індекс людського розвитку – це встановлені ООН показники, які відображають становище в країні чоловіка і жінки в таких базових напрямах людського розвитку: можливість вести здоровий спосіб життя та довго жити; доступність якісної освіти; рівень матеріального добробуту.

Бездоглядними, безпритульними називають дітей, які були покинутими батьками або самі залишили сім’ю чи дитячі заклади, в яких перебували і не мають певного місця проживання.

Явище дитячої бездоглядності і безпритульності є складним і неоднозначним, адже ці діти є жертвами не лише власних родин, але й байдужості оточуючих та суспільства.

Основними причинами виникнення такого явища, як дитяча бездоглядність та безпритульність, є безробіття батьків, зростання цін на продукти першої необхідності, погіршення матеріального благополуччя значної частини населення, втрата “поняття” про сім’ю як про соціальний інститут, зниження відповідальності батьків за виховання дітей, збільшення незайнятих дітей та підлітків, недостатність роботи з організації дозвілля дітей за місцем проживання, загострення конфліктів між батьками та дітьми.

Зрозуміти специфіку сучасного феномена дитячої бездоглядності і безпритульності в Україні дозволить аналіз соціального портрета дітей, які більшість свого часу проводять на вулиці чи живуть там: віковий склад, особливості сімейного оточення, звичок та способу життя, міжособистісних стосунків тощо.

Бездоглядні та безпритульні діти в Україні – це переважно особи до 14 років. «Самостійно» діти йдуть з дому, починаючи з 6-7 років. Серед безпритульних дітей кількість хлопців більша, ніж дівчат.

З метою подолання основних причин дитячої бездоглядності необхідно ще на ранній стадії виявляти сім’ї, які неспроможні виконувати виховні функції, вживати заходів для запобігання соціальному сирітству, створювати належні умови для всебічного розвитку та виховання дітей, поширювати форми сімейного виховання, влаштування дітей–сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування у дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, забезпечити підготовку та перепідготовку батьків – вихователів та прийомних батьків, фахівців закладів соціального захисту дітей, збільшувати обсяги фінансування заходів щодо подолання дитячої безпритульності і бездоглядності, а вирішення таких проблем покладати не лише на відповідні служби, але й вирішувати суспільством в цілому.

Розпад шлюбу – причина безпритульності і бездоглядності.
Однією з основних причин дитячого лиха є розлучення, батьків. Коли розпадається сім’я, «квіти життя» опиняються в зоні ризику.

Народження дитини, її виховання – моменти надзвичайно важливі та відповідальні. Без батьківської аури дитина вже зовсім інша. Сутність його виховання – не в розмові про нього, а в організації особистого життя батьків. Майбутнє дитини закладається у нормальній, повноцінній сім’ї. Неповноцінна сім’я не може видати якісний продукт.

Вихід дитини із сім’ї трапляється зазвичай через педагогічну некомпетентність батьків. Найчастіше втечі з дому здійснюють підлітки в 10-13 років.

Основними побудниками до втечі є:

– приналежність до соціально неблагополучної сім’ї;

– сором за батьків (наприклад, алкоголіків, негідно себе ведуть з оточуючими людьми тощо);

– байдужість батьків до труднощів їхніх дітей у школі;

– конфлікти між однокласниками та вчителями.

Походи підлітків з дому можуть відбуватися під впливом друзів. У подібних випадках слід не тільки припиняти такий спосіб життя підлітка, але і зробити для нього привабливим перебування в родині, учнівському колективі, громадськості.

Підлітки можуть покинути рідне вогнище і через зайвий контроль та вторитарний стиль поведінки батьків. До цього додається тяга до подорожей. Часом втеча з дому здійснюють діти з підвищеною активністю поведінки. Це пов’язано з тим, що їх велика живість і невгамовність викликають негативні реакції з боку дорослих і часто ведуть до конфлікту. Шановні батьки та педагоги Білозерської ЗОШ № 18 Білозерської ТГ! Не будьте байдужими до бездоглядних дітей, яких Ви зустрічатимете на вулиці, адже чужих дітей не буває!

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. УКРАЇНА ПОЗИЦІОНУЄТЬСЯ У СВІТІ ЩОДО ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
   1) як країна, з якої постачають «живий товар»
   2) як країна, до якої ввозять жертв торгівлі людьми
   3) як країна призначення, постачання та транзиту «живого товару»
2. СТАТИСТИКА ЩОДО ПОСТРАЖДАЛИХ / ПОТЕРПІЛИХ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ В УКРАЇНІ,
   ЗА ДАНИМИ ДЕРЖАВНИХ СТРУКТУР ТА НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, РІЗНИТЬСЯ ТОМУ, ЩО:
   1) вони працюють в різному правовому полі
   2) вони мають різні критерії виявлення та рівень довіри населення
   3) вони мають різні повноваження
   4) вони діють на різних територіях
3. ЯКІ Є ГРУПИ РИЗИКУ ЩОДО ПОТРАПЛЯННЯ В СИТУАЦІЮ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
   1) особи, які багато подорожують
   2) безробітні, діти без належного догляду, особи в уразливому стані, ВПО
   3) довірливі та наївні особи
4. ПОЗНАЧТЕ ВІДПОВІДЬ, ДЕ ЗАЗНАЧЕНО ТІЛЬКИ ФОРМИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ:
   1) сексуальна, вербування, трудова, вилучення органів, примусова вагітність
   2) сексуальна, трудова, примусова вагітність, вилучення органів, жебракування
   3) обман, шантаж, погрози, насильство, залякування, обмеження свободи пересування
   4) вербування, переміщення, передача / одержання, насильство
5. ЯКА ПОСЛІДОВНІСТЬ ЕТАПІВ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ?
   1) вербування, переміщення, передача / одержання людини, експлуатація
   2) переміщення, вербування, передача / одержання, експлуатація
   3) передача / одержання, переміщення, вербування, експлуатація
6. ВИЯВЛЕННЯМ ДІТЕЙ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, ЗАЙМАЮТЬСЯ В УКРАЇНІ:
   1) абсолютно всі юридичні структури будь-якої форми власності
   2) тільки спеціалізовані структурні підрозділи поліції
   55
   56
   3) суб’єкти взаємодії, які визначені законодавством України
   4) тільки служби у справах дітей
7. ЧИ ІСНУЄ В УКРАЇНІ ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ОСІБ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ?
   1) ні, кожна організація веде свою статистику
   2) так, її веде Міністерство соціальної політики України
   3) так, її веде Національна поліція України
   4) ні, це не передбачено законодавством
8. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ, ЯКЕ ТЛУМАЧИТЬ ТЕРМІН «ТОРГІВЛЯ ДІТЬМИ», – ЦЕ:
   1) Кримінальний кодекс України
   2) Закон України «Про протидію торгівлі людьми», Кримінальний кодекс України
   3) Закон України «Про протидію торгівлі людьми»
   4) такого не існує
9. В УКРАЇНІ НАЙБІЛЬШЕ ВИЯВЛЕНО ПОСТРАЖДАЛИХ / ПОТЕРПІЛИХ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
   1) жінок
   2) показники постійно змінюються
   3) чоловіків
   4) дітей
10. ПРЯМИМИ ОЗНАКАМИ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, Є:
    1) її вік, стать, місце походження, стан здоров’я, ознаки насильства
    2) ті, що визначені законодавством в тлумаченні терміна «торгівля людьми»
    3) не визначені законодавством
    4) будь-які ознаки, які вказують на ознаки насильства
11. НЕПРЯМИМИ ОЗНАКАМИ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, Є:
    1) її вік, стать, місце походження, стан здоров’я, ознаки насильства
    2) ті, що визначені законодавством в тлумаченні терміна «торгівля людьми»
    3) не визначені законодавством
    4) будь-які ознаки, які вказують на ознаки насильства
    ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
    57
12. ПРИЧИНОЮ НИЗЬКОГО ПОКАЗНИКА ВИЯВЛЕННЯ ОСІБ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ,
    В УКРАЇНІ Є:
    1) всі постраждалі особи виявляються за межами країни
    2) низька взаємодія суб’єктів; побоювання постраждалих / потерпілих; відсутність проактивності та мотивації у діях
    суб’єктів НМВ
    3) недосконале законодавство
13. ЯКА СТРУКТУРА ЗДІЙСНЮЄ ПРОЦЕДУРУ ВСТАНОВЛЕННЯ СТАТУСУ ОСОБИ / ДИТИНИ,
    ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) спеціальний підрозділ Національної поліції
    2) відповідальний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації
    3) служба у справах дітей
    4) місцеві неурядові та міжнародні організації
14. У ДІТЕЙ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, ВИЯВЛЕННЯ УРАЗЛИВОГО СТАНУ:
    1) є необхідним в усіх випадках
    2) є необхідним в окремих випадках
    3) не є необхідним, адже діти апріорі є в уразливому стані
    4) не передбачено законодавством
15. ОДНІЄЮ ІЗ ВАЖЛИВИХ ОЗНАК ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА / ПОТЕРПІЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ,
    ІНОЗЕМЦЯ АБО ОСОБИ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА Є:
    1) перетин кордону
    2) вилучення документів у особи експлуататорами
    3) всі дії, їх способи та мета, спрямовані проти особи
    4) ознаки насильства
16. МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ЗАХОДИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ,
    ҐРУНТУЄТЬСЯ НА:
    1) добровільній участі
    2) чіткому виконанні суб’єктами в межах своєї компетенції заходів з протидії торгівлі людьми
    3) тісній співпраці державних органів, громадських та міжнародних організацій
    4) забезпеченні спільного фінансування заходів з протидії торгівлі людьми
    ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
    58
17. НА ЯКИЙ ПЕРІОД НАДАЄТЬСЯ СТАТУС ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ,
    ІНОЗЕМЦЯМ АБО ОСОБАМ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА:
    1) на 1 рік
    2) на 2 роки з можливістю продовження терміну
    3) довічно
    4) не врегульовано законодавством
18. ДОКУМЕНТ, ЯКИЙ ЗАЗНАЧАЄ ОСОБЛИВІ УМОВИ ОПИТУВАННЯ ДИТИНИ,
    ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) Закон України «Про протидію торгівлі людьми»
    2) Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства
    3) Кримінальний процесуальний кодекс України
    4) не врегульовано законодавством
19. ДЛЯ ОТРИМАННЯ ДОПОМОГИ ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ОСОБА ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО:
    1) місцевої державної адміністрації
    2) центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді
    3) відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми
    4) громадської організації, яка здійснює заходи з протидії торгівлі людьми
    5) усі вище перераховані відповіді правильні
20. ЯКЩО ОСОБА, ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ЗА КОРДОНОМ,
    МАЄ НА МЕТІ ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ, ВОНА МОЖЕ ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ДО:
    1) дипломатичного представництва України
    2) представництва міжнародної організації, яка здійснює заходи з протидії торгівлі людьми
    3) відділу поліції
    4) усі вищеперераховані відповіді правильні
21. ЯКИЙ СУБ’ЄКТ ПРОВОДИТЬ ОЦІНКУ ПОТРЕБ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді
    2) структурний підрозділ місцевої державної адміністрації
    ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
    59
    3) відділ боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми
    4) громадська організація, яка здійснює заходи з протидії торгівлі людьми
22. ЯКИЙ СУБ’ЄКТ СКЛАДАЄ РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПЛАН ДЛЯ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА
    ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді
    2) структурний підрозділ місцевої державної адміністрації
    3) відділ боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми
    4) громадська організація, яка здійснює заходи з протидії торгівлі людьми
23. ДОПУСКАЄТЬСЯ РОЗГОЛОШЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ ПРО ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ ПОСТРАЖДАЛОЇ ОСОБИ:
    1) для ефективного виконання реабілітаційного плану
    2) для викриття злочинців
    3) для отримання особою невідкладної допомоги за оцінкою потреб
    4) не допускається в жодному разі
24. У РАЗІ, КОЛИ ПОСТРАЖДАЛА ОСОБА ЗМІНИЛА МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ:
    1) реалізація реабілітаційного плану достроково припиняється
    2) його виконання продовжується
    3) повідомляється відповідна структура місцевої держадміністрації за місцем проживання або перебування,
    та їй передається план реабілітації
    4) виконання реабілітаційного план припиняється з подальшим повідомленням Мінсоцполітики
25. ЗАКЛАДИ ОСВІТИ В УКРАЇНІ У ЗАХОДАХ З РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА
    ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) не беруть участі
    2) беруть участь в межах своєї компетенції
    3) тільки виявляють та перенаправляють постраждалу особу для отримання нею кваліфікованої допомоги