Категорія: Поради психолога

19 заповідей Марії Монтессорі для батьків, які треба перечитувати хоча б раз на рік. Знадобиться і тим у кого ще немає дітей.

1. Дітей вчить те, що їх оточує.

2. Якщо дитину часто критикують – вона вчиться засуджувати.

3. Якщо дитину часто хвалять – вона вчиться оцінювати.

4. Якщо дитині демонструють ворожість – вона вчиться битися.

5. Якщо з дитиною чесні – вона вчиться справедливості.

6. Якщо дитину часто висміюють – вона вчиться бути боязкою.

7. Якщо дитина живе з почуттям безпеки – вона вчиться вірити.

8. Якщо дитину часто ганьблять – вона вчиться відчувати себе винною.

9. Якщо дитину часто схвалюють – вона вчиться добре до себе ставитися.

10. Якщо до дитини часто бувають поблажливі – вона вчиться бути терплячою.

11. Якщо дитину часто підбадьорюють – вона набуває впевненість у собі.

12. Якщо дитина живе в атмосфері дружби і відчуває себе необхідною – вона вчиться знаходити в цьому світі любов.

13. Не кажіть погано про дитину – ні при ній, ні без неї.

14. Концентруйтесь на розвитку хорошого в дитині, так що в підсумку поганому не залишатиметься місця.

15. Завжди прислухайтеся і відповідайте дитині, яка звертається до вас.

16. Поважайте дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її.

17. Будьте готові допомогти дитині, яка знаходиться в пошуку і бути непомітними для тієї дитини, яка вже все знайшла.

18. Допомагайте дитині освоювати неосвоєне раніше. Робіть це, наповнюючи навколишній світ турботою, стриманістю, тишею і любов’ю.

19. У поводженні з дитиною завжди дотримуйтеся кращих манер – пропонуйте їй краще, що є в вас самих. 

🚢«Рускій воєнний корабль, іді…» — цю фразу нині знають чи не наймолодші діти. Відколи Росія напала на Україну, ми матюкаємося з ранку до вечора. Чи це нормально? Чому ми вживаємо так багато лайливих слів?

🤓Для чого потрібні матюки?
🔴 Зовнішнє і внутрішнє спостереження показує: наше ставлення до матюків зараз інакше, ніж було в мирний час. Психологія війни ніби-то про матюки нічого не каже. Але якщо мовознавці дають коментарі щодо правильності написання матюка, що позначає напрям руху (треба писати разом, бо прислівник), то психологічні коментарі теж потрібні.

🔴 Матюки (обсценна лексика, нецензурні вислови) — це особливий винахід суспільства, який виконує важливу психологічну функцію. Тут не йдеться про слова-паразити. Маємо на увазі саме емоційне використання матюччя для лайки. 
🔴 Яка це функція? Позначати емоційний стан, який виходить за межі нормального, і нам важко дібрати слово зі звичайного лексикону, щоб позначити і повідомити іншим про свій надзвичайний стан. 
🔴 Зараз ми відкидаємо цензурні вирази-лайки, бо не хочемо ображати порівнянням із терористами змій (гади), або тварин (скоти), або навіть мертвих тваринок (падли). 
🔴 Матюки — це вираз надзвичайно сильних емоцій: коли ми позначаємо їх забороненими словами, то вже починаємо опановувати їх цим називанням. Назвати стан — це вже почати його контролювати. 
🔴 Іншими словами, завдяки матюкам психіка захищає себе від зриву в зовсім неконтрольовані емоції, оберігає межу інтегрованості. Це культурна функція матюків — позначати лінію норми, тому вони і є забороненою лексикою (нецензурною).
🤓Чи нормально, що зараз матюків так багато?
🟠 Зараз матюки є надзвичайно поширеними, адже психіка мільйонів людей перебуває в надсильному напруженні. Тож коли ми чуємо/читаємо ці матюччя, використані іншими, ми і свій стан впізнаємо і приєднуємося. 
🟠 Є таке поняття, як стенічні стани: це злість, гнів, обурення. Астенічні стани послаблюють психіку, стенічні — посилюють її. Так от, емоційне єднання в стенічних станах — корисне для психіки зараз.
🤓Чи залишимося ми такими матюкливими після перемоги?
🟡 Це залежить від нас. Краще залишити матюки війні, а в мирний час повернутися до того, що сороміцькі слова є сороміцькими. Вони припустимі в окремих приватних ситуаціях, але абсолютно неприйнятні в публічних. 
🟡 Чому так? У матюччя є своя функція, і від надмірного використання не за призначенням ця функція втрачатиметься, послаблюватиметься. 
🟡 Якщо матюки нормалізувати в повсякденні, вони вже не виконуватимуть роль позначення надзвичайного емоційного стану. Тому вони залишаться в минулому, як дискурс війни, і потребуватимуть культурного опрацювання. 
🟡 Зараз — на здоров’я, після перемоги — будемо відбудовувати не лише міста, а й власну культуру мовлення.
🤓Як себе стримувати від матюків?
🟢 Мати кілька приказок, заготовок, прислів’їв чи смішний куплет, слово-замінник, яке можна використати. Це може бути твоє авторське, унікальне, з якого інші будуть брати приклад.

🟢 Матюками ми говоримо з ворогом, бо іншої мови він не розуміє. Цим ми виражаємо своє презирство. Матюками розмовляти одне з одним — це ставати схожим на ворога, приєднуватися до нього. 
🟢 Українці мають значно різноманітніші, яскравіші, дошкульніші лайливі слова, які винаходили і застосовували наші пращури. Творчість нашого покоління у лайливих висловах теж залишиться нашим нащадкам.
Доктор психологічних наук Любов НайдьоноваДжерело: Освіторія

🟡Серотонін вважається гормоном задоволення та гумору.
🍫Шоколад, банани, сири, фізичні навантаження, медитації та нові враження допоможуть нашому організму у виробленні серотоніну.⠀

🟣Ендорфіни є гормонами, які збільшують наше почуття радості, покращують настрій і дають відчуття щастя.
Наприклад, коли під час тренування в якийсь момент ми відчуваємо кайф — це означає, що відбувся викид гормону ендорфіну.
Коли виконана певна мета, наприклад, коли чекав на їжу 20 хвилин і нарешті поїв із задоволенням — це все ендорфін.

🍯Такі продукти, як шоколад, мед, прянощі, картопля, морська риба, сприяють виробленню в організмі ендорфіну.‌

🔵Дофамін є тим гормоном, який більшою мірою пов’язаний із почуттям задоволення та мотивації в пошуку цього задоволення. Насолода від задоволення. 
🤩Виробляється він також тоді, коли людина захоплюється своїми діями, коли здійснюються мрії, напередодні довгоочікуваної зустрічі, коли закохана тощо.⠀

✅Почніть із примітивних потреб — споживати їжу із задоволенням!⠀Робіть все в задоволення собі, і тоді гормони щастя будуть в нормі!

🧓🏻Віктор Франкл – всесвітньо відомий австрійський невролог, психіатр та творець цілого напряму у психотерапії та екзистенційній психології – логотерапії (лікування змістом/сенсом).
☠️ Під час Другої світової війни ця людина була вʼязнем нацистських концентраційних таборів Освенцим, Дахау, Кауферінг III, Тюркхайм…
📚 Він вижив, і написав понад тридцять книг, одна з них – про концтабір. У ній він ділиться досвідом, як люди переживали війну і табори у дуже жорстких умовах:
📝 “Першими ламались ті, хто вірив, що скоро от-от все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив в те, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися.”
❕Коли ми живемо в очікуванні, що все закінчиться: ми нібито хапаємось за попередню реальність – і нам тоді психологічно важко виживати в цій реальності. А виживають ті, які живуть тут і зараз.
Найправильніше налаштування жити тут і зараз.
☑️ Тут і зараз розв’язувати нагальні проблеми.
☑️ Тут і зараз розуміти, яка є актуальна ситуація.
☑️ Тут і зараз переживати втрати.
👆Дехто з психологів радить думати про те, що ви будете робити після війни. Це непогано. Головне  – не прив’язуватись до моменту в часі, що це має ось-ось скінчитися – і тоді я почну жити. Це означає все більше і більше себе виснажувати.
📍Ми маємо прийняти ту реальність, яка вона є. А реальність така, що ніхто не знає, коли закінчиться війна. Через місяць. Через три. Через п’ять чи десять років. Тому що ми знаємо в історії людства були війни, які тривали тридцять років. Наприклад, Тридцятилітня війна в Європі. Тому жити в очікуванні – це не дуже продуктивний шлях.
📍Ми маємо мріяти та малювати картинки мирного майбутнього, але не прив’язувати це до реальності. Це на план: наступного літа я поїду відпочивати в український Крим. Ми маємо вірити та мріяти, що одного дня – так, це станеться. Але якщо прив’язуватись до найближчого майбутнього, ви таким чином себе лише виснажуєте. І кожне загострення будемо сприйматися, як крах наших надій. Це буде постійне коливання  між надією і розчаруванням. Між ейфорією і депресією. А такі гойдалки дуже виснажливі для нашої психіки.
📍 Ми маємо прийняти, що реальність зараз така. Ми мріємо і хочемо, щоб це закінчилось. Але живемо ми в цій реальності: тут і зараз. І це ключ до виживання і перемоги.
Психотерапевт Павло Дзіковський,
За матеріалами подкасту “Як ти? Про те, як пережити війну”

1. Не панікуйте. Паніка забирає велику кількість енергетичних ресурсів людини, погіршує емоційний та фізичний стан, призводить до необдуманих вчинків та заражає оточуючих людей.
2. Обмежте перегляд новин по телебаченню та в інтернеті. Треба бути поінформованим, але переглядання одних і тих же новин не допоможе у даній ситуації. Така поведінка буде збільшувати негативні емоції, а позиція пасивного спостерігача і відсутність здатності щось вдіяти, ще більше сприятиме вашій внутрішній напрузі.
3. Не сперечайтеся про політику з друзями та близькими. Це може призвести до сварок, серйозних конфліктів або розірвання стосунків. Обмежте розмови про негативні події.
4. Не підтримуйте гібридну війну. Інформація, яку ми отримуємо досить часто не відповідає дійсності, є завуальованою або покликана маніпулювати свідомістю людини. Тому, не варто обговорювати неперевірену фейкову інформацію.
5. Не публікуйте гнівних постів та коментарів в соціальних мережах. Не нагнітайте, таким чином, ситуацію, ще більше.
6. Не скуповуйте товари масово. Не піддавайтесь на масову істерію!
7. Ні в якому разі не проводьте ніяких необдуманих операцій з грошима: зняття, обмін, вклади, покупки, переводи тощо. Остерігайтесь шахраїв.
8. Більше рухайтесь. Це допомагає позбутися напруження та тверезо мислити та фокусуватися на потрібних речах.
9. Висловлюйте свої емоції та переживання. Більше говоріть про свої переживання та почуття, підтримуйте оточуючих. Найголовніше – не залишайтеся зі своїми емоціями та думками наодинці.
10. Вчіться переключатися. Займіться якою-небудь діяльністю, яка вам допоможе переключити увагу: розмалюйте розфарбовки, складіть конструктор, малюйте картини чи вишивайте. Робіть будь-що, що потребує концентрації уваги і зможе, хоча б на деякий час, відволікти вашу увагу.
Важливо підібрати той метод, який буде ефективним саме для вас!
І пам’ятайте, наш емоційний стан залежить не від того, що ми маємо або які події відбуваються навколо, він залежить від того як ми мислимо і думаємо.

💥Реакція «бийся чи тікай» — це те, як найчастіше називають автоматичну реакцію нашого організму на страх.  Насправді існує 5  поширених реакцій:  «завмерти», «впасти», «подружитися», а також «битися» або «втекти».

👆Англійською їх називають реакції thе 5 Fs: fight, flight, freeze, flop and friend. Такі реакції – це негайна, автоматична та інстинктивна реакція на страх.  Розуміння їх може допомогти вам розібратися зі своїми почуттями.
😨Як наш організм реагує на небезпеку?
Ми зазвичай відчуваємо страх, коли відчуваємо, що в небезпеці.  Наш мозок попереджає наше тіло про небезпеку – наше тіло реагує автоматично:
✅ Прискорюється  наш пульс і дихання, щоб збільшити надходження кисню і крові до м’язів.
✅ Напружуються м’язи, готові до використання, якщо потрібно.
✅ Вимикаються функції організму, які не першочергово важливі, наприклад травлення.
✅ Посилюється пітливість, щоб нам не було жарко.
✅ Відбувається викид адреналіну, щоб дати нам енергію.
✅ Вивільняється кортизол, щоб полегшити біль.
✅ Це також спричиняє ефект блокування раціонального мислення, тому під час надзвичайного стресу та страху ми відчуваємо, що в голові  каламутно або ми не можемо зосередитися.
5️⃣Битися, тікати, завмерти, впасти, подружитися
🔵Оскільки ми переважно чули про «бийся чи втікай», ми відчуваємо розчарування чи навіть злість на себе, що, коли ми опинилися в ситуації надзвичайного страху чи небезпеки, ми не відчували надлюдської сили чи швидкості, щоб боротися чи тікати.
🔵 Але три інші поширені реакції на страх і небезпеку: завмерти, впасти і подружитися – настільки ж інстинктивні, як битися або втікати. Ми не можемо вибирати, яку з них ми оберемо цієї миті. Саме тому їх називають автоматичними реакціями.
🔵 Усі п’ять реакцій – це автоматичні способи нашого організму захистити нас від можливої шкоди та вижити в небезпечній ситуації:
🥊 Битися: фізична боротьба, штовханина, навіть словесна боротьба, коли ви лаєтесь або кажете «ні».
🏃‍♀️Втікати: встановлення дистанції між вами та небезпекою. Це може бути біг, переховування або відступ.
🥶Завмерти: напруження, нерухомість і мовчання.  Це поширена реакція на зґвалтування та сексуальне насильство.  Завмерти — це не надання згоди, це інстинктивна реакція на виживання.  Тварини часто завмирають, щоб уникнути бійок і потенційної шкоди, або  «прикидаються мертвими», щоб їх не побачили та не з’їли хижаки.
🍂Впасти: подібно до завмирання, за винятком того, що м’язи розслабляються, а тіло ніби ламається.  Це автоматична реакція, яка може зменшити фізичний біль від того, що з вами відбувається.  Ваша свідомість також може відключитися, щоб захистити себе.
👥 Подружитися: покликати на допомогу «друга» чи стороннього перехожого. Але коли нема кого кликати ми можемо «дружити» з агресором. Наприклад, заспокоюючи його, ведучи переговори, торгуючись або благаючи.  Знову ж таки, це не ви даєте згоду зловмиснику, це інстинктивний механізм виживання. Саме на основі цієї інстинктивної реакції може розвинутись «Стокгольмський синдром».
🧠 Пам’ять і тригери
Коли ми переживаємо і реагуємо на страх або небезпеку, наші спогади не обробляються і не зберігаються звичайним способом.
Коли ми переживаємо травматичну подію, наш мозок часто зберігає в пам’яті лише наші відчуття.  Коли наш мозок потім розпізнає схожість між нашою нинішньою ситуацією та нашою минулою травмою (колір, запах чи шум), він може активувати одну з цих п’яти реакцій: битися, втікати, завмирати, падати або реакцію дружби, навіть якщо ми зараз не в небезпеці. Це називається тригером, і це може бути звичайним досвідом для людей, які пережили травму, сексуальне насильство, зґвалтування чи будь-яку іншу небезпечну ситуацію.
Це своєю чергою може викликати:
🔺тривожність🔺панічні атаки🔺кошмари🔺флешбеки
🙏 У такі моменти спробуйте нагадати, що зараз вам нічого не загрожує.  Ви в безпеці.  Ваш мозок щойно розпізнав подібність між вашим теперішнім і минулою травмою і викликав реакцію вашого тіла.