Як допомогти дитині, яку цькують у школі?

Як допомогти дитині, яку цькують у школі?

Впевненість у собі

Ображаються лише ті, у кого є проблеми із самооцінкою і самоприйняттям: упевнена в собі людина на знущання та злі приколи просто не звертає уваги. Тому чим більше ситуацій успіху в житті дитини, досвіду перемог і досягнень, тим упевненішою вона почуватиметься. Найлегше досягти успіху в тому, що справді подобається вашій дитині. Наприклад, коли мого сина Гліба цькували в школі, ми з ним зробили презентацію геологічної колекції каміння, яке привезли з різних країн. Він із задоволенням виступив перед класом, відчув себе впевненіше та здобув авторитет в однокласників.

Правильна реакція

Що змушує задирак знову і знову повертатися до однієї і тієї ж жертви? Реакція! Усе відбувається тільки заради неї. І чим вона яскравіша, тим краще. Негативні емоції тих, кого ображають, дають кривдникам потужне психологічне живлення, яке підкріплює відчуття правильності обраної тактики самоствердження: «Він ниє та благає помилування  – слинько і плаксій, а я не плачу – я сильніший за інших, я герой». Розірвати це коло допоможе реакція, якої не очікують, – відреагувати на образу усмішкою, віджартуватися або ж перервати стьоб пропозицією: «Розумію, тобі хотілося пожартувати з мене. Але цього разу вийшло не надто ефектно. Давай наступного разу ти спробуєш ще раз?». Витрачати зусилля на таку жертву буде нецікаво та безглуздо. Поясніть цей механізм дитині. Звісно, не завжди легко стримуватися і силою волі видавати позитив у відповідь на зло, але потрібно навчитися це робити.

Історії успіху

Добре працюють приклади із життя. Будьте з дитиною відверті: розкажіть, що в дитинстві у вас були подібні ситуації, поділіться тим, як ви їх подолали. Не було таких – наведіть приклад із життя ваших друзів, родичів. Не стикались із цим, тоді подивіться разом із дитиною фільми та мультфільми із сюжетами, у яких головним героям вдалося протистояти нападкам, перетворити свої слабкі сторони в сильні. Наведіть приклад історії життя відомих особистостей, які зіштовхнулися зі схожими труднощами, але впевнено йшли далі на шляху до успіху: Майкла Джордана, Волта Діснея, Альберта Ейнштейна та інших.

«Разом ми – сила»

Поговоріть із дитиною, чи є в неї компанія або друг, який готовий заступитися за неї. Буває, що дитина не заводить собі друзів тільки тому, що не знає, як влитися в чужу компанію. Особливо це актуально для новачків та першокласників. Подумайте разом, з ким із класу малюк хотів би познайомитися ближче: запросіть однокласників у гості, товаришуйте сім’ями, проводьте разом час. Надійний товариш – гарний помічник у протистоянні із задираками.

 Домашній гумор

Проаналізуйте, як у вашій родині з почуттям гумору. Можете з усмішкою сприймати зауваження близьких? Як часто ви по-доброму жартуєте одне з одного? Атмосфера довіри та дружби вдома подарує дитині здатність легко та з гумором ставитися до труднощів. Клейте дурня, кривляйтесь і смійтеся разом.

У дорослих є чудова можливість додати дитині впевненості у собі, адже діти копіюють нашу поведінку і ставлення до життя, яке тільки на 10% складається із подій і на 90% – із наших реакцій на них.

Хитрощі для зняття психологічного напруження, зниження тривожності

Хитрощі для зняття психологічного напруження, зниження тривожності

Є багато маленьких хитрощів, які допоможуть людині впоратися з емоційним перевантаженням:

  1. Порахуйте до 10 та лише потім повертайтеся до травматичної ситуації.

2. Простежте за своїм диханням. Повільно вдихайте й на деякий час затримайте дихання. Видихайте поступово, через ніс. Прислухайтеся до своїх відчуттів.

3. Наберіть води та повільно випийте воду, сконцентруйтеся на своїх відчуттях води.

4. Знайдіть якийсь невеличкий предмет і уважно розгляньте його не менше чотирьох хвилин, ознайомлюючись з кольором, формою, структурою так ретельно, щоб можна було уявити предмет із заплющеними очима.

5. Погляньте на небо, розгляньте все, що ви бачите на ньому.

6. Змочіть обличчя холодною водою.

7. Вийдіть з того приміщення , де вас знайшов стрес.

Для того, щоб ці методи допомогли, їх треба знати напам’ять і постійно виконувати.

БУЛІНГ: ЗА ДІТЕЙ ВІДПОВІДАЮТЬ БАТЬКИ

БУЛІНГ: ЗА ДІТЕЙ ВІДПОВІДАЮТЬ БАТЬКИ

Традиційно причиною батьківських нарікань і не зовсім приємних виховних моментів для того, хто не вивчив урок і отримав низьку оцінку, є двійки-трійки у щоденнику. Причин для виховних моментів побільшало відтоді, як на законодавчому рівні у нашій країні введено відповідальність за булінг. І діти, і батьки повинні знати: булінг – не просто зло, яке зачіпає підліткове середовище, а ще й в окремих ситуаціях привід сплатити немалий штраф. І платити його будуть батьки того, хто дозволяє собі принижувати однокласника чи товариша по школі.

Реалізуючи Загальнонаціональний правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!», Міністерство юстиції розпочало інформаційну кампанію #СтопБулінг,  орієнтовану на дітей та їх батьків. Питання стало наскільки актуальним, що поняття «булінг»  визначили на законодавчому рівні та прописали у Законі України «Про освіту» та в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Визначення зафіксовано так: «булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого».

У Кодекс додано статтю 1734 про відповідальність за вчинення булінгу, яка називається «Булінг (цькування) учасника освітнього процесу». В ній зазначено, що булерів (так назвали тих, хто здійснює булінг) або їх батьків варто штрафувати або виправляти громадськими роботи.

За булінг, вчинений дітьми до 16-ти років, відповідають батьки або опікуни. За перший випадок булінгу – від 850 до 1700 гривень штрафу або громадські роботи на термін від 20 до 40 годин. За повторне цькування або булінг, вчинене групою осіб від 1700 до 3400 гривень штрафу або громадські роботи терміном від 40 до 60 годин.

Справді ж, потрібно задуматися, перш ніж цькувати невисокого хлопчика чи знущатися із дівчинки з рудими кісками? «Не руйнуй невідомий світ, бо для когось і твій знайомий – невідомий»,- зазначила у своєму творі Мікус Марія, юна журналістка з Хмельниччини, одна з переможниць конкурсу Юстиції Сумщини #БулитиНеКруто.

До речі, в Україні вже є судові рішення щодо булінгу. Перше прийняте у лютому цього року на Київщині, за цькування батьків винної особи зобов’язали сплатити штраф.

Обережно, телевізор!

Обережно, телевізор!

Кожен із батьків не раз говорив своїй дитині : «Скільки можна сидіти перед телевізором, краще б уроки повчив!», навіть не усвідомлюючи, як може вплинути постійний перегляд телепередач на дитячий організм.   Ми можемо фільтрувати інформацію, яка лине з  екранів, на відміну від наших дітей. Вони, ніби губка, вбирають все. А згодом починаються проблеми про причини яких ніхто і не підозрює.  

Українські діти перед телевізором проводять найбільше часу порівняно зі своїми однолітками в США, Європі та Ізраїлі. У середньому кожен юний українець щодня витрачає 3 години 42 хвилини на перегляд телепередач.  Американські і британські підлітки дивляться телевізор три години, а швейцарські  –  дві години щодня. Такі дані оприлюднила Всесвітня організація охорони здоров’я. Телебачення здійснює на молодь потужний вплив: телевізор стає для дитини чи підлітка основним джерелом інформації.  Спитайте своєї дитини, що цікавого вона вчора почула  чи побачила?  Які її улюблені телепередачі, кіногерої?  Які  емоції переживає, спостерігаючи різноманітні шоу та серіали ? 

Багато залежить від батьків. У ваших руках здоров’я  дітей! А сьогодні вченими доведено, що  тривалий перегляд телевізора  негативно впливає на зір, спричиняє різного роду розлади. 

Привчає до малорухливості, воно відволікає дитину  від  інших занять:  малювання,  гри,  спілкуванню з друзями  . Пам’ять перевантажується. Як наслідок, труднощі у вивченні домашніх завдань.  То ж дуже важливо, щоб діти, які прийшли зі школи, деякий час побули на свіжому повітрі.  Перегляд  бойовиків і  фільмів жахів  породжує агресію.  За даними Американської медичної асоціації, за роки, проведені в школі, середньостатистична дитина бачить по телевізору 8000 убивств та 100 000 актів насильства. Крім того, дослідники дійшли висновку, що телебачення пропагує розбещеність, адже у 91% епізодів, що показують  зв’язок між чоловіком і жінкою,   партнери не одружені. Також  у багатьох країнах світу ожиріння дітей зросло на 50%. 

Одна з причин  –  тривале сидіння перед телевізором. Через малорухомий спосіб життя у них накопичуються зайві калорії,   підвищується рівень холестерину в крові.  Отже,  довготривале  сидіння перед телевізором  впливає на дитячий  організм в цілому. 

Щоб перегляд телевізора завдавав якомога менше шкоди, слід дотримуватися основних правил: 

1.  Спільно  визначайте    та обговорюйте  телепередачі  чи кіно  для перегляду дорослими  й дітьми.  

2.  Телевізор не повинен бути вагомою складовою життя  батьків: це стане позитивним прикладом для дитини. 

3.  Обмежте час перегляду. Дітям дошкільного віку можна дивитися телепередачі не більше, ніж півгодини на день, середніх класів  –  годину, старших  –  не більше, ніж дві години. 

Якщо  помітили, що в дитини сльозяться очі або біля них з’явилося почервоніння, її обов’язково потрібно показати спеціалісту. Хоча б раз на рік діти повинні проходити медогляд. Якщо в садочку чи в школі цього не практикують, ви самі повинні подбати, щоб дитину час від часу оглядав окуліст.  

4.  Відстань від телевізора не повинна бути ближче 2 м. та далі 5 м.. 

5.  Потурбуйтеся, щоб ваша дитина відвідувала гуртки. Чи знайдіть їй заняття на час вашої відсутності.  

Чинники успішної адаптації дитини до школи

Чинники успішної адаптації дитини до школи

Розглянемо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи:

  • функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища.
  • вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення.
  • стан здоров’я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти.
  • рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі;
  • особливості життя дитини в сім’ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім’ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім’ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;
  • психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);
  • раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров’я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;
  • відповідна організація рухової активності дитини: рухова активність – найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності.

Можна виділити наступні ознаки адаптації дитини до школи:

  1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.
  2. Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.
  3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.
  4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.

Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально — психологічну ситуацію.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв’язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв’язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров’я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв’язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причино-наслідковий зв’язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався

Щоб адаптація першокласника пройшла успішно повинні виконуватися такі умови:

  1. Спрямованість навчально-виховного процесу на інтереси дитини. Ставлення до неї як до суб’єкта у педагогічному процесі, включення її у суб’єкт-суб’єктні взаємини у системі «вчитель – учень», » учень – учень». Учні визнаються і приймаються як рівноправні партнери, що мають власну думку, здатні зробити свідомий вибір, вільні у своєму волевиявленні та діях (у розумних межах). Педагогічна стратегія базується на відмові від стандартів та шаблонів у виховному процесі, на нездійсненні насилля над природою дитини, розумінні самоцінності дитячого життя та вікового етапу розвитку шестирічних першокласників.
  2. Створення сприятливого психологічного клімату як у школі, так і в сім’ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.
  3. Віра в унікальність кожної дитячої особистості, зацікавленість у долі кожної дитини, створення атмосфери успіху.
  4. Надання допомоги дитині в усвідомленні себе як особистості. Вихованець має знати про існування у собі істинного, вищого «Я», яке є джерелом альтруїстичних почуттів, нерозкритих потенційних можливостей.
  5. Забезпечення оптимального фізичного, розумового, психічного розвитку дитини.
  6. Розвиток мотиваційної сфери дитячої особистості.
  7. Розвиток необхідних психологічних якостей: ініціативності, здатності до вмотивованого ризику, адекватної самооцінки, високої працездатності, сили волі, самодисципліни, відповідальності, вміння розподіляти свій час, впевненості, самоповаги, стійкості у подоланні труднощів.
  8. Збагачення та розширення Я-образу дитини через розширення сфер її діяльності. Забезпечення простору для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримка їх життєрадісності. Формування навичок творчого саморозвитку.
  9. Здійснення психологічної підтримки дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів, демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо, здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.
  10. Забезпечення індивідуально-диференційованого підходу до дітей.
  11. Дотримання єдності у виховній роботі членів родини, школи та позашкільних установ, що здійснюють виховання учня.
  12. Виховання у дитини почуття соціальної відповідальності. Гармонійне поєднання розвитку здібностей дитини з її морально-етичним розвитком для упередження дитячого егоцентризму та поступового становлення соціальної установки «не люди для мене, а я для людей».
Батькам про батьків

Батькам про батьків

У нашому суспільстві дуже розвинутий стереотип, що, коли з’являється дитина, батьки повинні відмовитися від себе, свого особистого простору, своїх інтересів і потреб і присвятити себе вихованню дитини.

Особливо розповсюджений цей стереотип серед жінок. Чоловіки, як правило, все ж таки зберігають свою територію. З одного боку, безумовно, народження дитини припускає обмеження для батьків. З іншого боку, навіть для самої дитини важливо, щоб батьки мали своє життя, не підкоряли себе цілковито дитині, вміли відстоювати своє право на особистий час, відпочинок, свої власні потреби. Тоді дитина вчиться поважати чужі права й має приклад того, як можна поважати свої права.

Привчайте дитину з малечку поважати право іншої людини, в тому числі, найближчих людей – матері та батька, на власний час і простір!

Нажаль, дуже часто матері підлітків скаржаться, що вони на дитину все життя поклали, в усьому собі відмовляли, а він чи вона не цінують, не чують, не зважають…Отже, в результаті того, що мама забула про себе, дитина не навчилася враховувати бажання інших.

Діліться з дитиною своїми почуттями. Не завжди дитина може сама зрозуміти і правильно здогадатися про те, який у вас настрій, самопочуття, про те, що ви хочете побути наодинці із собою. Говоріть йому чи їй про це. Ви можете навіть запропонувати якісь умовні знаки, що будуть свідчити про ваш настрій чи ваші потреби. Попередьте дитину, що справа не в ній, що вона не винна, що мама чи тато зараз не спроможні грати чи розмовляти, що це тимчасово. Вам просто потрібно побути наодинці із собою, а потім ви знову зможете бути разом.

Коли ви ділитесь з дитиною своїми почуттями і проблемами, дитина скоріше навчиться ділитися своїми почуттями і проблемами з вами. Їй не потрібно буде влаштовувати істерику, для того щоб «сказати», що вона розлютилася на недостачу уваги, наприклад.

Навчайте дитину підтримувати вас. Це дуже важливо для вас обох.

Навіть якщо ви розумієте, що якось не так поводитеся зараз чи раніше не так діяли по відношенню до своєї дитини, спробуйте відсунути почуття провини. Якщо вам здається, що десь ви недозрозуміли, недоприділили увагу, недопіклувалися, недопояснили, спробуйте краще зрозуміти, подбати, приділити увагу зараз. Провина віддаляє нас один від одного, пригнічує, іноді навіть може призвести до того, що хочеться діяти ще більш брутально.

Експериментуйте, і ви знайдете нові рішення. Якщо ви бачите, що вас щось не задовольняє у спілкуванні з дитиною, залучайте свою творчість, пробуйте.

Якщо ви вдарили дитину у нападі гніву, а потім каєтеся в цьому, ви можете сказати: «Вибач мене. Це грубий і поганий спосіб показати тобі, як я розсердилася. Давай сядемо і поговоримо про те, чому тобі так важко виконувати мої прохання.»

Допомагайте дитині стати самостійною і полегшуйте власне життя. Пам‘ятайте, що варто бути уважними до того, на якому етапі розвитку своїх здібностей і можливостей знаходиться ваша дитина. Визначте:

  • що дитина вже в стані робити самостійно;
  • що може робити сама, але ще має потребу у вашій підтримці і допомозі;
  • що ще не може робити, але ви б хотіли, щоб у найближчому майбутньому навчилася робити сама. І не беріть на себе зайву відповідальність.

І вам стане легше, і дитина буде поступово вчитися бути самостійною. Наприклад, традиційна проблема, коли батьки змушені робити уроки постійно разом з дитиною, інакше дитина їх просто не робить чи робить неуважно.

Як навчити її робити уроки самостійно? Якщо спочатку ви робите уроки разом, то потім запропонуйте дитині самій робити, а ви посидьте поруч, допоможіть, якщо треба, а потім разом перевірте. Потім запропонуйте їй спочатку перевірити усе самій, а потім вже разом. Потім ви можете поступово відмовитися від перевірок, довіривши їй самій функцію контролю. Потім можете домовитися, що ви будете зрідка заглядати до неї, коли вона буде робити уроки самостійно.

Важливо тільки бути уважними до того, чи готова дитина вже впоратися з тим, що від неї очікують.

Коли ви відчуваєте, що дитина своєю поведінкою – вередуванням, брутальністю, неслухняністю – зводить вас з розуму, спробуйте згадувати про активне слухання.

Також у нагоді стануть Я-ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Я-висловлювання – це повідомлення про свої почуття у зв’язку із ситуацією від першої особи. Спробуйте заміняти такі фрази, як «Ти зводиш мене з розуму», «Ти огидно поводишся», на «Я злюся, коли не бачу ніякої реакції на свої слова». Ви можете помітити, що в цій фразі немає обвинувачення дитини. Ви просто говорите про себе і свої почуття. Таким чином, ви не стримуєте своїх почуттів. Вони не накопичуються в вас, щоб, зрештою, вирватися через крик або сльози. Дитина бачить урок, як можна виразити почуття. І дитина, як і будь-яка інша людина, скоріше буде готова вас почути, оскільки я-висловлювання не роблять її винною і поганою.

У ситуаціях, коли дитина зіткається з труднощами, коли він чи вона не слухаються, коли вам важко пояснювати, чому ви вводите ті чи інші обмеження, ви можете розповісти дитині про те, що ви самі відчували в дитинстві в таких ситуаціях.

Шляхом до того, щоб дитина менше вибивала вас з колії може бути розуміння причин її поведінки. І пояснення їх і для себе, і для самої дитини.

Наприклад, діти часто діють імпульсивно. Коли вони роблять ірраціональні вчинки, вони себе почувають жахливо, самотньо і дуже розгублено. Вони думають, що ніхто і ніколи так себе не поводив і, тим більше, ніхто ніколи себе так не почував.

Навіть якщо те, як ви зрозумієте і поясните почуття дитини, не буде абсолютно точним, вона відчує, що її намагаються зрозуміти, а не просто вважають поганою.

Інтерпретувати поведінку дитини може бути непросто. Особливо, це стосується поведінки «важких» дітей, до яких найчастіше відносять дітей, які поводять себе неслухняно, агресивно, замкнено. Такі діти частіше викликають роздратування і нерозуміння, відчуття, що вони «навмисно злять», «просто не хочуть слухати і розуміти», просто «байдужі». Найчастіше все оточення їх обвинувачує.

Важливо знати! Такі діти, майже завжди, навпаки є особливо чутливими, вразливими і багато чого розуміючими.

А причини їхньої такої поведінки можуть бути наступні:

  1. Боротьба за увагу – дитина знаходить те, до чого батьки найбільш чутливі і починаються проблеми саме в цій сфері (здоров’я, навчання і т.д.).
  2. Боротьба за самоствердження проти зайвої влади й опіки батьків. Коли у вихованні є надлишок вказівок, зауважень, критики, заборон, побоювань, тривог. Дитина, за допомогою неслухняності й упертості починає використовувати всі засоби, щоб показати, що він чи вона – самостійна особистість.
  3. Бажання помститися за образи, які завдали батьки (через розлучення, появу молодших дітей, ігнорування або відштовхування дитини) чи інші люди.
  4. Втрата віри у власні сили.
Чим корисне активне слухання

Чим корисне активне слухання

1. Ви показуєте дитині, що ви поруч з нею, розумієте її;

2. Воно допомагає дитині самій більше розуміти себе, свої почуття, і знаходити рішення;

3. Ви показуєте дитині конструктивний спосіб вираження своїх почуттів і вирішення проблеми.

Є почуття, що прийнято вважати поганими. Наприклад, гнів чи роздратування, особливо, стосовно дорослого (вчителя, родича, когось з батьків). Але заборона на такі почуття не може усунути самі почуття. Вони залишаються всередині і накопичуються. І періодично вириваються з такою силою, що їх вже неможливо стримати.

Активне слухання дає дитині можливість самій усвідомити свої почуття. Дитина «одержує дозвіл» на вираження таких почуттів і вчиться виражати їх конструктивно. Ви можете створювати й інші ДОЗВІЛЬНІ КАНАЛИ – дозволити дитині вдосталь покричати від злості і викричати її, побити подушку чи грушу для биття, порвати папір.

Звичайно, спочатку може бути не просто використовувати активне слухання. Адже більш звичними є такі реакції:

  • Поради, як поводитися, готові рішення — «А ти дай здачі», «Я б на твоєму місці…» – дитина не відчуває підтримки, може думати, що її почуття стосовно ситуації неправильні. Така позиція не допомагає дітям більше розповісти про свою проблему, сприяє тому, що вони ще більше замикаються в собі і своїх почуттях. Часто у відповідь на поради виникає негативна реакція, пов’язана з тим, що наступають на бажання дитини бути самостійною. Про це краще поговорити потім, коли почуття заспокояться. Тоді варто дати пораду, поділитися досвідом, обговорити, що варто і чого не варто робити.
  • Критичні зауваження, догани, звинувачення — «З тобою завжди щось трапляється», «Сама винна!» — такі фрази звичайно викликають тільки сильну захисну реакцію і відмову від розмови, зневіру в тому, що батьки можуть почути, збільшують почуття провини, а також, призводять до зниження впевненості дитини в собі.
  • Мораль, повчання — «Треба було думати», «Навіщо ти з ними зв’язувався» — викликають у дітей почуття тиску та неповноцінності, коли з ними відбулося щось неприємне.
  • Обзивання, висміювання — «Боягуз, ти що, здачі дати не міг?», «А ти звичайно завжди правий?».
  • Випитування, розслідування — «Ні, ти все-таки скажи», «Ну чому ти мовчиш?», «Що все ж таки трапилося?» – краще, заміняти питання на стверджувальні фрази. Наприклад: «Тобі зараз важко говорити про те, що відбулося».
  • Співчуття на словах, умовляння — «Я тебе розумію» і інші подібні фрази можуть пролунати занадто формально для дитини. Іноді краще просто обійняти засмучену дитину.

Коли дитину переповнюють емоції, такі реакції заважають дитині відчути, що її розуміють. Спільним для всіх таких реакцій є те, що вони не допомагають дитині виразити почуття і залишають її наодинці зі своїми переживаннями.

Психологічна готовність дітей до ДПА у 4 класі

Психологічна готовність дітей до ДПА у 4 класі

Постійно підбадьорювати,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях. Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів,невдач,не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності ;

Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ; 

Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися,знімати
напругу за допомогою рухливих ігор,музики,спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність
занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних
страхів.

Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .

Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки:

Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей
Батьки у взаєминах зі своїми дітьми мають зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомогти їм емоційно долати ситуації, пов’язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.
Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один… два… десять… відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може… тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрил кою і ненавидить учіння, школу, а може й… вас.

Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі і долати невдачі. А як же ставитися до невдач?… Вона вас засмучує і… все.
Правило 4:
 не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє
покарання, тому й не доцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує
від батьків не докорів, а спокійної допомоги.
Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.
Правило 6:
 вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації найзначущих для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.
Правило 7:
 – головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Людина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.
Правило 8:
 – найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та не успіхами сусіднього Івана.
Правило 9: не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого нема за що похвалити.
Правило 10:
 означає в морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не

Правило11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання, й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.

Правило 12: не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Але найчастіше так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко
підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.

Для того щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення. вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Готуємося до екзаменів!

Готуємося до екзаменів!

Поради психолога учням та батькамЗавершується навчальний рік, наближається пора державної атестації, незалежного оцінювання, і кожна сім’я, і діти, і їх батьки прагнуть зробити все можливе, щоб отримати високий результат.

Проте, у багатьох молодих людей  ситуація іспиту викликає таку кількість негативних     емоцій, що на переживання стану тривоги   витрачається більше сил, ніж безпосередньо      на підготовку та здачу екзамену.

Як же підготуватися до випробувань найбільш ефективно, не витрачаючи зайвого часу           та енергії? Як діяти на самому екзамені, щоб продемонструвати свої найкращі сторони  й отримати високий результат?

Почнемо з найбільш загальних рекомендацій.

1. Не скорочуйте час на сон.  Якщо ви будете спати менше, ніж потрібно вашому     організму, це приведе до зниження продуктивності інтелектуальної діяльності, і ви не      зможете компенсувати ці втрати, навіть доклавши  героїчних зусиль.

2. Залишайте  час на короткий відпочинок. Ви засвоїте більше інформації, якщо під        час підготовки будете робити короткі перерви. Їх можна використати для прогулянок,       занять спортом, спілкування з товаришами.

3.  Якщо є така можливість, об’єднайтесь  з однокласниками в групу з     3-4  осіб. Розподіліть між собою питання, які кожен буде  готувати. Потім, коли ви     зустрінетесь, обміняйтесь інформацією, це ефективніше і цікавіше ніж підготовка на самоті.

4. Налаштовуйте  себе на успіх.  Коли людина програмує себе на невдачу,     посилюється    тривога, внаслідок чого погіршується настрій, зникає бажання готуватися      до екзамену.

5. В день іспиту  прокиньтесь трохи раніше, ніж звичайно, коротка зарядка,          легкий сніданок допоможуть вам бути енергійним і бадьорим. Пам’ятайте, що певний       рівень хвилювання є нормальним і може допомогти мобілізувати ваші інтелектуальні     ресурси. Якщо хвилювання здається вам надмірним, глибоко вдихніть і уявіть собі, що      негативні емоції ви видихаєте разом з повітрям. Ця вправа допоможе заспокоїтися та     налаштуватися на робочий стан.

6. На усному екзамені відповідайте по суті питання, структуруйте    інформацію. Отримавши питання, підготуйте письмовий план відповіді, визначивши     ключові   моменти та їх взаємозв’язки, чітко сформулюйте основні терміни.  Це надасть      вашій відповіді переконливість та послідовність.

7.  Не мовчіть! Краще повторити свою думку іншими словами. Довгі паузи у відповіді      сприймаються екзаменатором як слабкість або відсутність усвідомлених знань.

8. Зверніть увагу на те, що ви скажете на початку відповіді.  Цим можна     привернути    увагу та справити позитивне враження на членів комісії.

9. Пам’ятайте, що краще сказати менше, але послідовно і логічно, ніж багато,      але  безсистемно.

10  Не забувайте, що впевненість у собі приходить з усвідомлення того, що ви       добре підготувалися і вмієте роботи все, що вимагається програмою. Зосередитися      потрібно не на відчутті тривоги, а на змісті своєї роботи. Це допоможе заспокоїтися і     отримати   гарний результат.

А тепер поговоримо про те як слід повторювати навчальний матеріал, щоб     пам’ять працювала найбільш ефективно.

1. Облаштуйте власне робоче місце, приберіть зайві речі, що можуть заважати та    відвертати   увагу.

2. Складіть план на кожен день підготовки, щоб чітко знати, що  треба повторити сьогодні.

3. Якщо відсутній робочий настрій, почніть з матеріалу, який ви знаєте краще, або який       вас найбільше цікавить. Це допоможе активізувати пам’ять та  увагу. Після цього  можете      працювати з розділом, який знаєте гірше.

4. У процесі повторення включайте різні види мисленевої діяльності:  визначайте головне,      створюйте різні види опор: плани, схеми,  малюнки, використовуйте  асоціації.

5.  При кожному читанні матеріалу  ставте основну мету: пригадати те, що вивчалося на      уроках, узагальнити, перевірити рівень засвоєння.

6. Використовуйте різні види читання:  повільне з обдумуванням, вибіркове, оглядове. Це       дозволить економити час та краще усвідомити зміст матеріалу.

7. Виконуйте якомога більше практичних вправ та тестів, це дозволить удосконалити  ваші       уміння та навички. Про це особливо слід турбуватися при підготовці до зовнішнього     оцінювання, яке проводиться на тестовій основі.

8. Залиште вільний день напередодні екзамену, щоб ще раз переглянути матеріал та      окремо    зупинитися на складних питаннях.

Коронавірусна психологія: як заспокоїтися у розпал пандемії

Коронавірусна психологія: як заспокоїтися у розпал пандемії

Сьогодні, коли на всіх каналах новин і у стрічках соціальних мереж тільки й говорять про стрімке поширення COVID-19, а заходи, направлені на його стримування, порушують наш звичний ритм життя, будь-яка людина відчуватиме неспокій і тривогу. То як залишатися спокійним і не панікувати під час спалаху захворювання.

Штатний психолог нью-йоркського пресвітеріанського медичного центру Вейлла Корнелла, автор бестселера «Ліки від нервів» та національний експерт з когнітивної терапії, доктор Роберт Ліхі каже, що найголовніше, що може зробити людина, – це розуміти про існування потенційної загрози і не сіяти зайвої паніки.

«Ми повинні визнати, що пандемія існує, тому важливо вжити розумних заходів, наприклад, дотримуватися рекомендацій Центрів з контролю та профілактики захворювань, які наголошують на необхідності ретельно мити руки, уникати соціальних контактів, людяних місць, і за можливості не подорожувати, – каже доктор Ліхі, який також є клінічним професором психології психіатричного відділення медичного центру Вейлла Корнелла. – Проте також важливо дивитися на ситуацію тверезо, зосереджуватися на тому, на що ми можемо впливати, та перестати сильно і часто хвилюватися».

Ось які заходи пропонує доктор Ліхі для відновлення спокою у розпал спалаху коронавірусу, що викликає захворювання COVID-19, та поради, щоб перестати панікувати через нього.

Діліться тим, що ви відчуваєте

Якщо ви скажете людині не хвилюватися, навряд чи це її заспокоїть. Так само це не заспокоїло б і вас.

Натомість прийміть саму ситуацію і своє ставлення до неї. Пам’ятайте, у вас є право хвилюватися, але ви також можете більш конструктивно вирішити цю проблему.

Для початку визначте ймовірні і можливі варіанти того, що може з вами трапитися

Наприклад, найгіршою вашою думкою може бути те, що ви можете померти від COVID-19. Це лише один з можливих варіантів, як і у будь-якій інший ситуації у вашому житті, але неможливо жити і кожного разу думати про всі варіанти розвитку ситуації; будь-який вибір ви робите на основі того, що найімовірніше може статися у тій чи іншій ситуації. В цілому для американського населення ймовірність померти від нового коронавірусу є низькою, тому переналаштуйте своє мислення і зосередьтеся на найбільш ймовірному варіанті розвитку подій.

Перестаньте читати і дивитися новини на деякий час

Якщо гуглити «Випадки зараження коронавірусом» кожні кілька годин, це похитне ваш психологічний стан і посилюватиме страхи через коронавірус. Натомість спробуйте обмежити потік інформації. Скоротіть час перегляду новин до 15 хвилин на день, щоб знати основні події, як от про закриття шкіл або зміни в рекомендаціях щодо подорожей. (Також важливо: переконайтеся, що ці новини надходять з надійних джерел.) 

Займіться більш продуктивною діяльністю, наприклад, турботою про сім’ю, закінчіть робочі завдання або виділіть час для відпочинку.

Обмеження перегляду новин і переорієнтування своєї уваги на повсякденні справи допоможе вам заспокоїтися та зменшити страхи через коронавірус. Коли у вас виникає тривожна думка і крутиться в голові, у вас може початися те, що я називаю «Google-it» ( «погугли-про-це») – одержимий пошук в інтернеті інформації про предмет своєї стурбованості. Вам вирішувати, на чому зосереджувати свою увагу, тому контролюйте потік новин, які до вас надходять, і продовжуйте займатися своїми повсякденними справами, на які ви можете впливати.

Складіть графік «часу для стурбованості»

Багатьом моїм пацієнтам це допомагає: протягом дня виділіть 15–20 хвилин і зустріньтеся зі своєю стурбованістю віч-на-віч. Якщо стурбованість, пов’язана з COVID-19, не покидає вас протягом дня, запишіть її і пообіцяйте собі: «Я займуся нею десь о третій». Коли настане час для стурбованості, запитайте себе: мої негативні думки є продуктивними чи непродуктивними?

Продуктивна стурбованість відрізняється від непродуктивної. У результаті продуктивної стурбованості ви починаєте робити щось корисне вже сьогодні. Наприклад, що ви можете зробити, щоб зменшити ризик? Мити руки, використовувати серветки – виконувати всі поради Центрів з контролю і профілактики захворювань. Це продуктивні дії. Непродуктивна стурбованість – це коли ви запитуєте себе: «Що, якщо?..»  Наприклад, «Що, якщо я буду йти вулицею і хтось кашляне на мене? Що, якщо я був на зустрічі і випадково торкнувся когось зараженого?» Ми не можемо на це впливати, тому ця стурбованість є непродуктивною.

Я не кажу людям не хвилюватися, проте якщо ви хвилюєтеся, то робіть це у відведений час, щоб це не відбирало у вас сили, і потім трансформуйте стурбованість у продуктивні дії.

Оцінюйте об’єктивно

Ваша мета – не позбутися стурбованості, а оцінити її об’єктивно. Розумно, коли лікарні та уряд стежать за цією ситуацією, оголошують карантин і встановлюють обмеження для зменшення розповсюдження. Це може викликати занепокоєння в соціумі, але пам’ятайте, що урядовці та посадовці галузі охорони здоров’я вживають заходів, які порушують повсякденний уклад життя людей, для того щоб підготуватися до ситуації та вирішити її.

Вжиття усіх цих запобіжних заходів не означає, що події розгортатимуться за найгіршим сценарієм.

Знайдіть баланс між тим, щоб дотримуватися належних рекомендацій щодо гігієни та менше і рідше відчувати стурбованість. Не будьте вкрай самовпевненим чи нерозумним, ігноруючи доцільні рекомендації, а радше запитайте себе, є ваші думки продуктивними чи непродуктивними. Ви не можете контролювати все, але ви можете контролювати те, на тому зосереджувати свою увагу, і можете подбати про себе, займаючись фізичними вправами, правильно харчуючись та проводячи час з родиною.

Роберт Ліхі, доктор психології, штатний психолог нью-йоркського пресвітеріанського медичного центру Вейлла Корнелла та клінічний професор психології психіатричного відділення медичного центру Вейлла Корнелла. Він є директором Американського інституту когнітивної терапії.

Посилання https://healthmatters.nyp.org/a-road-map-to-finding-calm-amid-coronavirus-anxiety/