У ДИТИНИ ІСТЕРИКА В МАГАЗИНІ? ЩО РОБИТИ, ЩОБ НАЗАВЖДИ ПРО ЦЕ ЗАБУТИ?

У ДИТИНИ ІСТЕРИКА В МАГАЗИНІ? ЩО РОБИТИ, ЩОБ НАЗАВЖДИ ПРО ЦЕ ЗАБУТИ?

Спробуйте зрозуміти причини виникнення істерики у вашої дитини. Нам, батькам, треба знати це, оскільки тоді легше сприймаються самі капризи, ми не дратуємось і своєю поведінкою і діями ще більше не роздуваємо дитячу істерику.

Отже, які можуть бути причини:
1. Коли у дитини виникає істерика, одразу треба звернути увагу на фізіологічні моменти – можливо дитині жарко, вона хоче їсти чи пити, втомилась (оскільки ви вже другу годину ходите по магазинам). Якщо вони мають місце, якомога швидше спробуйте виправити ситуацію і усунути фізіологічний дискомфорт.

  1. Всі діти егоцентричні по натурі– це значить, що вони нездатні дивитись на все що відбувається навкруги з точки зору інших людей, вони не можуть поставити себе на місце інших. Звичайно це все не тому, що вони не хочуть, а просто банально не можуть в силу особливостей розвитку психіки. Отже, діти не здатні зрозуміти, що може не вистачити грошей на продукти, через те що буде куплена іграшка і будуть вимагати свого, бо вони так ХОЧУТЬ.
  2. У маленьких діток ще не розвинене відчуття часу і коли їм відмовляють, то вини думають, що відмова розповсюджується на «взагалі», тобто їм тяжко зрозуміти, що завтра чи ввечері можна буде купити щось (чи з’являться гроші, чи зайдете в магазин, де ви знаєте ця іграшка набагато дешевша).
  3. Якщо діти не розуміють слово «Ні»,тобто коли малеча не звикла, що їй відмовляють є ризик виникнення істерик не лише в магазині, а і в будь-якому іншому місці. Це тема меж і правил. Дитина перевіряє батьків, вибудовує межі дозволеного. Це окрема тема, на яку будуть окремі рекомендації.
  4. Ще одна причина – ваш малюк маніпулює. Він сформував для себе зв’язок «якщо підключу сльози і плач – досягну свого».

Безпосередньо під час приступу істерики треба всім своїм видом показати дитині, що ви:

а) твердо стоїте на своєму;

б) слізьми і плачем дитина не досягне свого;

в) любити свою дитину навіть “таку”.

  1. Це означає, що без приниження, фізичного і вербального насилля, криків дати дитині «перебіситись»при цьому СПОКІЙНО! стоячи поряд (можна займатися своїми справами – читати етикетку чи говорити по телефону, але мати дитину в полі зору).
  2. Якщо дитина довгий час не може прийти в себе, ви можете сказати, що вам не подобається така її поведінка (а не сама дитина), і якщо вона не припинить, то ви її силою заберете з магазину додому! Важливо попередити, а потім і вчинити так як сказали! Повірте, таке доведеться зробити всього пару разів. Якщо ви робите все правильно істерики ставатимуть менш частими та менш тривалими. Діяти за таким планом інколи заважають почуття сорому, страху – «що подумають інші», «він б’ється головою, який жах, що скажуть інші». Намагайтеся відкинути ці почуття і сконцентруватись на власній дитині.
  3. Якщо дитина вас чує, то ви можете сказати, що ви поряд, чекаєте коли дитина заспокоїться і чекаєте, коли зможете її обняти.
  4. Якщо дитина більш менш заспокоїлась можна спробувати пояснити причину відмови.Крім того, треба дати можливість дитині зрозуміти, що ви її розумієте. Часто діти думають, що ми просто не знаємо, що вони хочуть, та коли ми скажемо, озвучимо це їм, наприклад, «Назар, я тебе почула і зрозуміла – ти хочеш машину, але в мене є гроші лише на продукти», сприйняти відмову легше.

Важливо попередити прояви істерик в магазині. Як це зробити:

  1. Перед тим як йти до магазину обговоріть з малюком, що ви будете купляти, порадьтесь з ним і, якщо дитина доросла – визначте скільки грошей ви витратите. Наприклад, ми з моїм 2-річним сином пишемо списки – я свій, а він свій (звичайно він просто малює, але ним це сприймається як важлива справа!)
  2. Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина, ще може влаштовувати істерики в магазині, нагадайте їй якої поведінки ви від неї очікуєте безпосередньо перед дверима магазину (не хватати все з поличок без просу, не кричати…)
  3. Коли обираєте товар, попросіть дитину знайти необхідний (інколи можна зробити вигляд, що ви не можете щось знайти). Таким чином малеча відчуває відповідальність і свою значимість. Крім того, вона занята і тому нудитись в неї просто немає часу.
  4. Якщо в магазині малюк чогось дуже хоче і ви бачите, що істерика “не за горами” –дістаньте олівець з листочком і напишіть в його власному «Списку бажань» і скажіть, що наступний раз (або коли ви вирішите) ви врахуєте його бажання і розрахуєте на це гроші. Таким чином дитина розуміє, що ви почули її і потурбуєтесь про те, що вона хоче. Ще один варіант, як можна вчинити, якщо дитину дуже зацікавила іграшка, яку ви не планували купляти – сказати «Яка гарна річ! Давай ми напишемо листа Дідові Морозу і розкажемо про цю річ – давай роздивимось її якомога краще, щоб описати всі деталі.» Звичайно, другий спосіб працює з молодшими дітьми допоки вони вірять в Діда Мороза.
  5. Буває так, що черги біля каси надзвичайно великі і малюк втомлюється стояти. Спробуйте придумати нескладні ігри – порахувати, що купили, визначити, які кольори переважають, перечитати список… варіантів ігор дуже багато, все залежить від вашої фантазії.
  6. Не забудьте похвалити свою дитину на виході із супермаркету за гарну поведінку. Звичайно похвала повинна бути описовоюЯкщо ви будете дотримуватись цих нескладних рекомендацій, то найближчим часом ваш похід до магазину з малечею буде не каторгою, а цікавим та пізнавальним заняттям!

Корисне посилання – https://dytpsyholog.com/2015/05/03/у-дитини-істерика-в-магазині-що-робити/

Дитяча лінь: причини і методи боротьби

Дитяча лінь: причини і методи боротьби

Не хочу! Не буду! Як часто батькам доводиться чути ці слова від дітей. Або просто спостерігати як улюблена дитина віддається абсолютному неробству, нічим не цікавлячись, забуваючи про відповідальність, ігноруючи свої обов’язки і не бажаючи робити абсолютно нічого.   Давайте розбиратися, чому це відбувається і як з цим боротися. Що таке дитяча лінь і як з нею впоратися читайте у нашій статті.
Дитяча лінь – причини.

Причини дитячої ліні – надмірна опіка

Причин дитячої ліні – безліч. Однак найголовніші з них базуються на неправильній поведінці батьків. Задумайтесь, як часто ви перехоплювали у свого малюка ініціативу: «Ти ще маленький, я сама все приберу!», «Не чіпай, бо зіпсуєш!», «Не бери чашку – розіб’єш!». У таких ситуаціях батьки позбавляють дитину ініціативи і не дозволяють їй займатися якою-небудь справою, припускаючи, що самі впораються швидше. В такому випадку у малюка може і зовсім пропасти бажання прагнути до самостійності: навіщо, якщо все одно не дозволять або назвуть «незграбою»?

Причини дитячої ліні – особливості темпераменту.    Роздумуючи над тим, чи ледача ваша дитина чи ні, не забудьте зупинитися на оцінці її темпераменту. Можливо, ваш малюк – холерик або сангвінік. Тоді стає зрозумілим, чому йому не вдається робота, що вимагає концентрації уваги і посидючості. Швидше таку роботу виконає зосереджений флегматик або меланхолік. Однак для дитини з названими типами темпераменту важко буде виконати завдання, де необхідна швидкість реакції і активне спілкування.

Причини дитячої ліні – нудьга.

Причиною ліні буває і банальна нудьга. Діти завжди дуже рухливі: їм потрібно постійно бігати, щось придумувати і кудись вихлюпувати свою енергію. Якщо ж батьки або вихователі в дитячому садку постійно змушують їх сидіти тихо і не заважати, то веселі і допитливі діти перетворюються в сумних і безініціативних.
Іноді зустрічаються ситуації, коли дитина не може виплеснути свою енергію в дитячому садку і, приходячи додому, хоче вдосталь набігатися і награтися, а батьки замість цього змушують займатися нудними справами – наприклад, прибирати іграшки. Схожа ситуація виникає, коли вечірню прогулянку з дитиною мама з татом замінюють на перегляд телевізора: малюкові не вдається виплеснути свою енергію – він ображається, злиться і, безумовно, ні про яке задоволення від допомоги по дому в такому випадку вже не може бути й мови. Причини дитячої ліні – нерозуміння

Часом діти просто не розуміють, для чого потрібно виконувати ту чи іншу роботу. Навіщо збирати іграшки, якщо завтра їх знову потрібно буде діставати? Навіщо вранці заправляти ліжко, якщо ввечері знову потрібно буде розстеляти? Так відбувається, коли батьки просто вимагають від дитини дотримання порядку, але не пояснюють, чому це важливо.

Причини дитячої ліні – незацікавленість.

Часто дитина не хоче братися за ту чи іншу справу, тому що вона просто нецікава. Батькам необхідно мотивувати дитину, викликати бажання взятися за яке-небудь заняття, визначити мету. Тоді діти будуть прагнути до досягнення кінцевого результату, а він в свою чергу буде приносити їм задоволення.

Причини дитячої ліні – страх невдачі.

Можливо, дитина не береться за якусь справу тільки тому, що відчуває страх невдачі. Тут вже проблема в невпевненості в собі, ймовірно, навіть в низькій самооцінці.

Як боротися з дитячою лінню

Не забувайте, що діти копіюють поведінку батьків. Якщо ви замість приготування вечері замовляєте піцу додому, залишаєте на ніч брудний посуд в раковині, вечірню прогулянку замінюєте на «просиджування» за комп’ютером або на перегляд телевізора, а замість ранкової зарядки ніжитеся в ліжку зайві двадцять хвилин – дитина просто бере з вас приклад! Вам потрібно змінити власну поведінку, щоб малюк рівнявся на вас. Заохочуйте самостійність дитини і пам’ятайте, що надмірна опіка лише шкодить. Нічого страшного не трапиться, якщо малюк підмете підлогу не так чисто, як це зробили б ви, або ж розіб’є одну чашку з сервізу, поки розставляє їх в серванті. Це не біда і не трагедія!

Не карайте примусовою працею («За непослух сьогодні будеш мити посуд!», «Не зробив уроки – йди прибирай в кімнаті!»). Такі покарання відвернуть дитину від будь-якої роботи і викличуть абсолютне небажання працювати. А небажання працювати, в свою чергу, породить    лінь.
Частіше давайте дитині дрібні доручення, тільки робіть це не наказним тоном, а в формі прохання. Так дитина відчує, вашу довіру – це підвищить її самооцінку. Не сваріться, якщо щось не виходить з першого разу, краще спокійним і доброзичливим тоном поясніть, як можна      все    виправити.

Складіть розклад домашніх справ для всіх членів сім’ї і навчіть дитину його дотримуватися, закріпіть за нею кілька посильних занять. Але не забувайте виконувати розклад і самі! В іншому випадку, спостерігаючи за вами, малюк одного разу заявить, що не хоче сьогодні прибирати     іграшки          і           зробить це завтра, бо втомився.

Завжди заохочуйте прагнення дитини допомогти вам. Пам’ятайте, що лінь розвивається саме тоді, коли ви забороняєте щось робити. Виконуйте домашні справи разом з дитиною, придумуйте ігрову форму для звичайних справ і не забувайте завжди хвалити дитину за допомогу.

Корисне посилання – http://dityinfo.com

Якщо діти не слухають

Якщо діти не слухають

Виховання – це завжди виклик, тому що воно покликане формувати характер і поведінку дітей. Важливо пам’ятати, що ідеального способу виховання просто не існує. Усі батьки вчаться методом підбору. Гарне виховання полягає в тому, щоб залишатися відкритими для навчання, і ніколи не вважати себе ідеальними батьками, що вже роблять все можливе. Ми всі вчимося на помилках.

Немає ідеальних батьків і немає ідеальних дітей! Цей милий карапуз, яким ми милувалися, хитаючи на руках, тепер кидається на підлогу в істериці. Однак, коли діти погано поводяться, важливо пам’ятати, вони роблять це не тому що вони ненавидять вас. Це лише знак того, що ваш малюк росте і намагається бути незалежним.

Діти підкоряються розпорядку і вказівкам протягом усього дня в дитячому садку і школі, і дім – єдине місце, де вони можуть розслабитися. Яким чином ми можемо направляти їх, не утискаючи зайвий раз.

Діти Вас не слухають – зробіть рутину розвагою

Гумор може перетворити виховання в розвагу і для дитини і для батьків. Можна давати інструкції кумедним тоном, наслідуючи героя мультфільму або виконуючи комічний танець, який піднімає настрій і мотивує дітей на те, щоб виконати свої обов’язки. Звичайне чищення зубів можна перетворити на гру, почавши його з пісні про користь цієї процедури, або покорчити пики в момент самої процедури. Діти Вас не слухають – присядьте до їїх зросту

Хоча це здається цілком природним – розмовляти з дитиною зверху вниз. Але ми повинні пам’ятати, що на дитину це може діяти лякаюче. І вона сфокусується саме на цьому неприємному відчутті, а НЕ ваших словах.

Діти Вас не слухають – зупиніться … І слухайте

Якщо ми хочемо, щоб наші діти слухали нас, ми повинні бути хорошими слухачами в першу чергу. Так що будьте уважні, коли ваші діти розповідають вам різні речі, які вони робили впродовж дня. Коли вони показують що-небудь, важливо зупинитися незалежно від того, що ви робите, вислухати їх і відповідно відповісти. Ваша неуважність травмує дитину.

Діти Вас не слухають – ставтеся до дітей з повагою

Якщо Ви хочете, щоб ваші діти слухали і поважали вас, для початку ви повинні продемонструвати їм повагу. Діти вчаться, спостерігаючи. Щоб заробити повагу, Ви повинні поважати їх. Якщо ваша дитина підходить до вас з питанням, зупиніться, подивіться дитині в очі і дайте їй відповідь. Це показує дітям, що для вас важливі їхні справи. А наступного разу, коли вам знадобиться увага дитини, вона зупиниться і вслухається в те, що ви їй говорите.

Діти Вас не слухають – обговоріть заздалегідь зв’язок між проступком і покаранням.

Чітко обговоріть можливі порушення і наслідки. Наприклад, якщо вашій дитині дозволено грати у відеоігри протягом години, вона повинна зупинитися точно по годинах і прибрати за собою. Якщо комендантська година порушена, наслідок – ніяких відеоігор протягом певного проміжку часу. Покарання повинні бути розумними і відповідати віку дитини.

Діти Вас не слухають – старайтесь не забороняти емоцій

Не говоріть: «не плач!». Зрозумійте, дитина засмучена.
Заборона емоцій може пригнічувати. Якщо дитина кричить, бо бабуся і дідусь поїхали, не варто забороняти цього. Дитина засмучена, і ми повинні визнати це. Краще втішити вашу дитину і запевнити її, що бабуся і дідусь приїдуть ще.

Діти Вас не слухають – не кричіть на дитину

Якщо дитина знаходиться в процесі чого-небудь. Наприклад, дивиться телевізор, підійдіть до неї, почекайте кілька хвилин до наступної рекламної паузи і потім попросіть, щоб вона вимкнула його, оскільки пора обідати. Не можна очікувати від дітей, що вони зупинять гру в цю ж хвилину. Поважайте те що вони роблять.

Діти Вас не слухають – дотримуйтеся свого слова

Бути ствердним і послідовним – важлива частина виховання. Якщо ви приймаєте рішення, дотримуйтеся його. Якщо ви кажете: “Я не візьму тебе в гості, якщо ти не закінчиш свою домашню роботу” – дотримуйтеся цього. І не давайте обіцянок, якщо ви не готові їх виконувати. Інакше діти будуть легковажно ставитися до того, що ви говорите. Діти Вас не слухають – просіть пробачення, жалійте і хваліть тільки коли це необхідно

Ми очікуємо, що наші діти будуть просити вибачення тільки тоді, коли роблять щось не так, але це важливо і для нас – просити вибачення саме коли ми не праві. Ваша дитина повинна знати, що немає ніякої альтернативи слову «вибач» у разі неправильного вчинку або висловлювання. І на батьків це також поширюється. У той же час не забувайте говорити «дякую». Але не просіть пробачення, не дякуйте і не шкодуйте дитину без необхідності. Інакше ваше “розумниця” знеціниться і сприйматиметься буденно.

Діти Вас не слухаються – сприймайте думку дитини серйозно

Наступний аспект поваги – поважати думку дитини. Тільки слухати її – недостатньо. Важливо приймати до уваги її бажання і небажання. Якщо вашій дитині не подобається конкретне заняття-хобі, не нав’язуйте його тільки тому, що вам хочеться. Якщо ваша дитина говорить вам, що їй не подобається няня, не ігноруйте цього. Діти наївні і час від часу живуть у своєму вигаданому світі, але важливо перевірити факти перед тим, як зім’яти і викинути їх в урну.

Діти Вас не слухають – нагороди необхідні

Заохочення не менш важливі, ніж дисциплінування. Є тонка лінія різниці між нагородою і хабаром, яка повинна бути чітко зрозуміла. У той час як хабар дається під тиском, нагорода дається з задоволенням. Підкуп дитини морозивом, щоб вона не дуркувала в супермаркеті, принесе більше шкоди, ніж користі. Нагороди – це не шоколад/морозиво або навіть відеоігри, які можуть зіпсувати дитину. Нагороди призначаються, щоб мотивувати дітей. Приклад: «Діти, якщо ви приберете вашу кімнату швидко, ми зможемо подивитися ваше улюблене кіно ввечері»

Як вивчити уроки без стресу. Поради батькам

Як вивчити уроки без стресу. Поради батькам

Дитина з 1 класу повинна знати, що уроки – це її особиста справа. І що вчиться вона не для мами з татом, бабусі з дідусем, а для себе. Домашні завдання – справа дитини і вона вільна вибирати, готувати їх чи ні. Тому іноді дайте дитині можливість зіткнутися з наслідками власної безвідповідальності. Тільки коли дитина стикається з наслідками своїх дій або бездіяльності, вона може дізнатися реакцію світу. Тільки так малюк розуміє, що зробив помилку або проступок.

Постарайтеся зрозуміти дитину

Розберіться в тому, чому не хочеться вчити уроки. Буває, школяр не хоче вчити жоден предмет. Дізнайтеся у малюка, чому з цим такі проблеми. Можливо, йому важко дається або дитина посварилася з учителем.

Не забувайте про відпочинок

Не вимагайте робити уроки відразу після школи, дайте можливість дитині відволіктися, переключитися і розслабитися. Добре, якщо в цей час дитина буде гуляти на свіжому повітрі, обідати або гратися з друзями. Деяким дітям, можливо, слід прилягти й поспати.

Придумайте ритуал

Постарайтесь перетворити виконання домашніх завдань в щоденний ритуал, що відбувається в певну годину в одному і тому ж місці.  Кращий час для виконання домашніх завдань – з 15.00 до 17-18.00. Хоча тривалість занять може бути різною (в залежності від віку).

Повинні бути перерви

У школі між уроками теж роблять перерви, та й ви на роботі час від часу відволікаєтеся попити чай, поговорити. Привчіть дитину до таких 5-10- хвилинних перерв між виконаними завданнями. Особливо важливі перерви для молодших школярів.

Присутність або перевірка

Молодшим школярам набагато легше виконувати домашнє завдання в присутності батьків. Адже дитині ще важко організувати свою роботу, і ще вона потребує схвалення зробленого. Дорослий, якому дитина довіряє, заспокоює своєю присутністю і підживлює віру дитини у свої сили. Як тільки дитина зможе справлятися без мам і тат, вона неодмінно відмовиться сама від їхньої допомоги . Тут важлива поступовість. З часом домовтеся, що малюк сам робить деякі легші завдання, а складні з вами разом. Ще пізніше домовтеся, що дитина все виконує самостійно, а вам приносить тільки на перевірку. Хваліть свого школяра за самостійне виконання!
Чернетку рекомендується використовувати не завжди, а тільки для виконання окремих завдань (для тренування).
Не можна примушувати дитину переписувати всю роботу цілком, якщо вона допустила незначну помилку – навчіть її акуратно її виправляти. Ніколи не робіть завдання замість дитини    Принцип простий: РАЗОМ, але не ЗАМІСТЬ. Дорослий разом з дитиною може подивитися, що задано, спланувати роботу, допомогти почати її … і зайнятися своїми справами, уточнивши, що буде поруч, якщо дитині знадобиться допомога.

Контролюючи кожен крок дитини, дорослий позбавляє його можливості стати самостійним і знімає з нього відповідальність.
Виділіть час на додаткові заняття

Зверніть увагу на те, що дитині дається складніше всього, і позайматеся з нею у вихідні. Спокійно, не кваплячись поясніть те, що малюк не розуміє, дайте кілька додаткових завдань. Незабаром ця тактика дасть результат!

Поговоріть відверто з дитиною

Розкажіть їй про свої шкільні роки, про те що ви любили, що – ні, що виходило, а що викликало труднощі. Розкажіть, як справлялися з цими труднощами, щоб малюк зрозумів, що не все відразу виходить, що слід докласти зусиль, перш ніж щось вийде. Якщо школяреві не подобається вчитель, постарайтеся підібрати слова і пояснити, що люди бувають різні, і вчитель – це теж людина, зі своїми перевагами і недоліками. Вислухайте дитину і підтримайте в її почуттях. Іноді в особливо складних ситуаціях, варто поговорити з учителем.

Репетитори в крайньому випадку

Репетитор допоможе тільки тоді, коли ви бачите, що дитина явно відстає від шкільної програми і у вас для цього є підтвердження вчителя і власні спостереження. Але якщо малюк нарівні з однокласниками, не варто перевантажувати його багатьма додатковими заняттями. Занадто великий обсяг знань може просто втомити дитину і викликати у неї протест.

Терпіння і ще раз терпіння

Щоб з терпінням було простіше, не будуйте очікувань, приймайте дитину такою, якою вона є. Змиріться з тим, що їй не подобається математика, а пише “як курка лапою”. Зате у вашої дитини є багато інших плюсів, і щось у неї виходить найкраще. Слід тільки це побачити і підтримати!

Корисне посилання – http://dityinfo.com

Підлітковий алкоголізм

Підлітковий алкоголізм

В останні роки відзначається зростання алкоголізму серед підлітків. Причин цього кілька. Найголовнішими є соціальні причини, з яких основними – реклама, бездоглядність і вседозволеність в родинах, алкоголізм батьків і інші. Яскраві, барвисті етикетки вітчизняних і заморських вин, пива, міцних кидаються в очі. Доступність і відносна дешевизна спиртних напоїв є іншим фактором.

          Психологія підлітків така, що вони хочуть здаватися дорослішими, самостійними. Вони завжди наслідують своїх кумирів естради, кіно, телесеріалів, як вони намагаються вести себе, говорити, вживати спиртне, курити. Підлітки взагалі за своєю природою схильні до наслідування всього того, що належить модним, кращим, престижним.

Велике значення має і підлітковий конформізм – наслідування собі подібних в колі друзів. При цьому якщо в п’ющої пиво компанії знаходиться хтось, хто відмовляється від цього напою, то він піддається в цьому середовищі глузуванням, презирству і, в кінцевому підсумку, виганяється з групи.

          Велике значення при ранньому вживанні спиртних напоїв мають дорослі і, перш за все, батьки. Якщо в родині щотижня влаштовується колективна пят’нка, то дитина сприймає це природнім і в подальшому починає себе вести точно так же. У таких сім’ях діти рано долучаються до алкоголю. А в сім’ях алкоголіків питущих дітей ще більше. Незважаючи на те, що алкоголізм не передається у спадок, пияцтво хоча б одного з батьків під час зачаття часто призводить до того, що діти в таких сім’ях народжуються з різними психопатичними або інтелектуальними відхиленнями, затримкою розвитку.

Часто підлітковий алкоголізм з’являється в неповних сім’ях і як наслідок – бездоглядність підлітка, виховання його вулицею. Іншою причиною є гіперопіка дитини. Прагнучи захистити дитину від усіх труднощів, всіляко потураючи йому у всьому, батьки виховують морально слабку, безвольну істоту, яка потрапляючи в інше середовище легко піддається поганим впливам, оскільки у неї відсутні моральні гальма.

Залучення до алкоголю підлітків призводить до зміни системи цінностей і звичок. У вільний час вони зазвичай проводять в колі тих друзів, хто п’є, шляхом безцільного гуляння вулицями, просиджування в барах, кафе, слухання модної музики, супроводжуваних прийомом алкоголю. При цьому зовсім не залишається ані часу, ані бажання для саморозвитку та інших інтелектуальних занять: читання, навчання, сприймаються як нудний і непотрібний обов’язок. Приблизно половина з тих підлітків, хто п’є, за даними статистики книг майже не читають

          Крім того організм підлітка відрізняється від організму дорослої людини в тому, що у нього спочатку знижена стійкість до алкоголю, порівняно невеликі дози якого спочатку викликають дуже сильне сп’яніння і, навіть, важке отруєння. Однак, з часом стійкість до вживання великих доз алкоголю у підлітка виникає, але в той же час катастрофічно швидко виникають всі симптоми алкоголізму. Організм підлітка відрізняється від організму дорослої людини в тому, що його органи і в першу чергу центральна нервова система ще розвиваються і мало стійкі до різного роду отрут, до алкоголю. Тому ранній початок вживання спиртного призводить до швидкого розвитку залежності від алкоголю і до поразки внутрішніх органів.

Із захворювань, пов’язаних з вживанням алкоголю, у підлітків слід назвати

*гепатити та панкреатити,

*захворювання ендокринної системи,

*порушення роботи серця,

*проблеми з артеріальним тиском,

*поява різного роду легеневих захворювань,

*зниження стійкості до різного роду інфекційних захворювань і особливо розлади з боку центральної нервової системи і психіки.

Лікування дітей, хворих на алкоголізм здійснюється в спеціалізованих палатах або відділеннях наркологічного диспансеру, щоб виключити контакт і вплив дорослих алкоголіків.

Профілактика підліткового алкоголізму полягає, перш за все, в виховних і організаційних заходах, спрямованих на те, щоб молода людина знала пагубну дію алкоголю і прагнула активно уникати контакту з тими, що п’ють. Важливо зайняти вільний час, заохочувати і стимулювати різного роду здорові захоплення, підвищити інтерес до освіти і отримання професії.

СУЧАСНА ПРОБЛЕМА – ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ

СУЧАСНА ПРОБЛЕМА – ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ

Серед найголовніших порушень прав людини в сучасному світі актуальним є злочин, який має багато назв – «біле рабство», «торгівля людьми», «контрабанда людьми». За оцінками експертів щорічно 1-2 млн. людей стають «живим товаром». Наприкінці ХХ сторіччя з його проявами зіткнулась і Україна.

         Люди перетворюються на товар, який можна продавати і купувати, використовувати як завгодно, а потім викидати як непотріб. Торгівля людьми вважається сучасною формою рабства, і розглядається на міжнародному рівні як злочин, що карається законом.

         За даними Держдепартаменту США, щороку в рабство потрапляють 600 – 800 тис. осіб.  За оцінками Центру безпеки людини, цей показник значно більший і дорівнює 4 млн.

          Торгують і жінками, і чоловіками та дітьми, але в переважній більшості випадків в якості «товару» виступають жінки.

         Приблизно в одному випадку з п’яти жертвами работоргівців стають діти. За даними ЮНІСЕФ, жертвами торгівців людьми щороку стають 1,2 млн. дітей.

Якщо Ви їдете працювати за кордон:

  • Перевірте, чи має фірма ліцензію на такий вид діяльності як „посередництво в працевлаштуванні за кордоном”, видану Міністерством праці та соціальної політики України, та копію дозволу на працевлаштування громадян України.
  • Фірма-посередник має надати проект трудового договору (контракту) з іноземним роботодавцем, завірений роботодавцем.
  • У трудовому договорі (контракті) повинна міститися найбільш повна інформація про умови роботи: тривалість робочого дня, вихідні дні, оплата праці, умови проживання, страхування (в тому числі від нещасного випадку, хвороби, медичне).
  • Уникайте використання в контракті фраз типу: „та інші види робіт”, „всі роботи на вимогу роботодавця”. Цей договір складається у двох примірниках: один віддається клієнту, а другий залишається у посередника.
  • Підписання трудового договору (контракту) є обов’язковою умовою легального працевлаштування.
  • Трудовий договір (контракт) повинен бути написаний зрозумілою для Вас мовою (українською або російською) у 2 примірниках.
  • Погоджуйтесь на сприянні у працевлаштуванні лише на умові оформлення спеціальної робочої візи. Пам’ятайте, службова, туристична та гостьова візи не дають права на легальну роботу за кордоном.
  • Пам’ятайте, наявність копії закордонного паспорту чи копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера значно полегшить процедуру відновлення документів у разі необхідності.

Національна «гаряча лінія» по запобіганню торгівлі людьми
0-800-5002250
Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми
 (0 44) 254 7604.

Як правильно карати дитину, щоб виростити успішну особистість?

Як правильно карати дитину, щоб виростити успішну особистість?

Як правильно карати дітей і чи можна взагалі карати дітей? Якщо таке питання у вас виникало, тоді ця інформація буде вам цікавою і корисною.

НАЙВАЖЛИВІШІ ПРАВИЛА ПОКАРАННЯ:

  • БЕСІДА з дитиною має відбутися ОДРАЗУ ПІСЛЯ ПОГАНОГО ВЧИНКУ, не відкаладаємо обговорення до поверення батька додому (але пам`ятаємо: не займаємося публічними вихованням у присутності друзів та знайомих, дитину треба відвести всторону і поговорити).
  • Караючи, НЕ ОБМЕЖУВАТИ дитину у задоволенні ЇЇ ФІЗИЧНИХ ПОТРЕБ. Тобто не обмежувати їжу, питво та інші життєво необхідні потреби.
  • ПОКАРАННЯ має бути ПРОПОРЦІЙНЕ ПОГАНОМУ ВЧИНКУ. Наприклад, якщо дитина не доїла страву, або з першого прохання не поскладала іграшки ми не можемо заборонити похід до зоопарку.
  • ЯКЩО ДИТИНА ВІДБУЛА ПОКАРАННЯ ВОНА ВЖЕ ПРОБАЧИНА!
  • КАРАТИ, але НЕ ПОЗБАВЛЯТИ ЛЮБОВІ. Після понесення покарання за вчинок дитину необхіно обійняти і наголосити, що ваш малюк розумничка і такого більше не відбудеться.
  • КАРАТИ дитину дозволяється лише тоді, ЯКЩО ДИТИНА БУЛА ПОПЕРЕДЖЕНА ПРО ЗАБОРОНУ.
  • Покарання лише за СВІДОМІ ПОГАНІ ВЧИНКИ. Якщо наприклад дитина випадково щось розлила ми маємо обговорити з нею через що так сталося і разом прибрати, але не сварити і не вигадувати покарань.
  • БАТЬКИ, БУДЬТЕ ГОТОВІ ДО КОНФЛІКТУ! Ви маєте бути авторитетні і дотримуватися своїх обіцянок, як стосовно купівлі подарунка, так і понесення покарання дитиною за той чи інший поганий вчинок.
  • Так звичайно мама з татом мають бути однодумцями, аби діти не шукали підхід до кожного з них і не навчались обманювати.
  • Будьте прихильником бесід з дитиною, а не фізичних методів покарання!
Допомагаємо дитині витримувати стреси та відновлюватись після них

Допомагаємо дитині витримувати стреси та відновлюватись після них

Давайте поміркуємо, чи стикаються дітлахи, якими ми опікуємося, зі стресами, як часто і якими саме? А ще цікаво, у чиєму житті стресів більше – дитячому чи таки дорослому? Цікаво, що коли я запитую про це батьків, а подекуди і вчителів, то найчастіше чую у відповідь те, що життя дорослої людини містить набагато більше стресів, зокрема через відповідальність, яку вона тягне на своїх плечах і якої зовсім не відчувають та знати не хочуть малі та великі неслухи.

Насправді ж, якщо розуміти стрес як умови, в яких ми зазнаємо сильної напруги та тиску, через те, що не відчуваємо можливості з ними впоратись, не маємо ресурсів, знань, умінь, досвіду… – то дитяче життя виглядає набагато вразливішим.

Адже обставин, які вибиваються з розуміння типових та сприятливих для розвитку, – безліч. Це і надмірне шкільне навантаження, і відсутність повноцінного відпочинку, і конфлікти у школі, родині та з ровесниками, а ще – інтенсивні спортивні тренування, переживання втрат, батьківське розлучення, зміна місця проживання, перехід в інший садочок чи школу, хвороби, особливо ті, що пов’язані з перебуванням у лікарні, та багато іншого.

Загалом кожна дитина неодноразово стикається із сильним стресом, а, за різними дослідницькими даними, понад 40-60% усіх дітей переживають події, які є не просто стресовими, а – травматичними, такими, що містять безпосередню загрозу життю та здоров’ю самої дитини або в яких діти є свідками небезпеки для інших (наприклад, Donnelly & Amaya-Jackson, 2002).

Перше, що ми, дорослі, прагнемо зробити – максимально убезпечити дітей від стресів та травм. Однак, на жаль, незважаючи на все бажання, неможливо ростити дітлахів у тепличних умовах, і раніше чи пізніше настануть обставини, в яких малюк зазнає стресу. Адже життя триває, діти хворіють і потребують лікування, дорослі розлучаються, вирішують переїхати, час від часу небо блискає і гримить, вихователі, вчителі та тренери бувають різними, а шкільне навчання вимагає напруги та складання іспитів.

Саме тому важливе доросле завдання – не стільки захистити дітей від щоденних та випадкових стресів, скільки навчити, допомогти, створити умови, в яких ті могли б впоратися зі стресами, долати їхні наслідки, відновлюватись та рухатись далі.

Власне, у психології є багато понять, які в різний спосіб описують здатність протистояти стресу: стресостійкість, управління стресом, толерантність, чутливість до стресу, опірність стресу. Я ж хочу познайомити вас з двома, які, на мій погляд, описують найважливіші для сучасної дитини здатності – витримувати стреси (вміти не втрачати якість життя у стресових умовах) та відновлюватись після них (швидко повертатись у добрий настрій та продуктивний стан).

Перше – hardiness (найчастіше перекладають як життєстійкість або витривалість); друге – resilience (психологічна гнучкість або відновлюваність). Цікаво, що обидва поняття прийшли у психологію ззовні. Hardiness – із садівництва, йдеться про здатність рослин виживати, квітнути та давати насіння в несприятливих для цього умовах; resilience – фізична характеристика матерії, яка описує її здатність повертатись до первинної форми після деформації. Натисніть на кухонну губку або навіть подушечку власного пальця – вони прогнуться, але за якийсь час знову повернуть собі форму, а от пластилін лишиться ввігнутим і не відновить форми.

ЯК З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ

Перші дослідження hardiness (життєстійкості) в її психологічному сенсі належать Сьюзен Кобейса та Сальваторе Мадді (Maddi & Kobasa, 1984). Вчені помітили, що в ситуації стресу більшість людей починають гірше працювати, мають негаразди зі здоров’ям, частіше конфліктують з близькими, впадають у депресію, стають агресивнішими і навіть вдаються до спроб самогубства.

Однак є і люди, які поводяться та почуваються навпаки. Тривале перебування у стресових ситуаціях призводить до того, що їхні досягнення зростають, самопочуття покращується, стосунки розвиваються та стають міцнішими, до того ж, збільшується і продуктивність праці.

Зацікавившись, що відрізняє одних від інших, дослідники дійшли висновку, що, на відміну від “страждальців”, життєстійкі особи геть інакше сприймають критичні ситуації, інших людей та обирають особливий спосіб дій у кризі. Так, вони завжди шукають підтримку в інших і самі готові її надавати, вони відчувають, коли можуть впливати на події та повсякчас намагаються контролювати їх, вони намагаються буди задіяними в тому, що відбувається, а не спостерігати зі сторони. А ще – сприймають кризу більше як привід до розвитку, змін та адаптації, а не ризик чи загрозу благополуччю.

Як же допомогти дитині стати життєстійкою і досягти того, щоб вона не потрапила до лав піддатливої до стресу більшості?

Цікаво, що Мадді провів масштабне дослідження, в якому встановив чіткий і однозначний зв’язок між життєстійкістю та умовами зростання (Maddi, 2006). Так найстійкішими виявилися люди, які, по-перше, мали в дитинстві досвід важких стресових ситуацій, але не один, а в парі з досвідом підтримки близьких людей та подолання проблем. Тобто дитина, яка стикнулася з трудністю, навіть такою складною, як розлучення батьків чи смерть близької людини, і за допомоги дорослих впоралася з нею – буде стійкішою, ніж та, котра не мала підтримки (що очевидно), але так само вона буде стійкішою за ту, котра не мала самих труднощів.

По-друге, життєстійкими виявились люди, яких в дитинстві спрямовували на пошук цілей, свого призначення, дозволяти пробувати себе в багатьох діяльностях та не карали за помилки, а, навпаки, вчили виправляти їх. Вразливими ж до стресу та криз у дорослості стали ті діти, які у свій час недоотримали підтримки, схвалення, підбадьорювання та не мали емоційного зв’язку з дорослими.

ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ ПСИХОЛОГІЧНА ВІДНОВЛЮВАНІСТЬ

Щодо resilience (психологічної відновлюваності), то тут йдеться не лише про те, що людина повертає собі форму, а й знаходить новий ефективніший спосіб реакцій та сприйняття дійсності. Психологічно відновлювальні люди швидко приходять до тями після стресу, а також набирають новий досвід, який робить їх гнучкішими, адаптивнішими, пристосованішими.

Одне з перших досліджень психологічної відновлюваності здійснила Еммі Вернер, і стосувалося воно гавайських дітлахів, частина з яких, незважаючи на бідність, хвороби та загальну жорсткість у середовищі, де вони ростуть, – швидко відновлювались, лишались привітними, не демонстрували агресивної поведінки, могли підтримувати стосунки, а в майбутньому – будували нормальне життя та досягали успіху (Werner, 1971).

Психологічна відновлюваність залежить насамперед від ресурсів, які має людина, а також вміння бачити їх і користуватися ними. Саме ресурси – а це все, що додає в життя якості та позитиву – і підтримка друзів та рідних, наявність хобі, вміння підтримати свій настрій піснею, танцем, медитацією, спогляданням сходу сонця чи смачною їжею… – посилюють здатність до психологічного відновлення. Важливо, що за браку одних ресурсів, їх можна поповнити іншими, а отже – підтримати свою відновлюваність та стимулювати її.

У керівництві для батьків та вчителів щодо психологічної відновлюваності дітей Американської психологічної асоціації містяться 10 підказок на щодень, спрямованих на те, аби допомогти дітям та підліткам побудувати психологічну відновлюваність:

  1. Навчайте дітей будувати дружні стосунки та дружити, зокрема бути співчутливими та розуміти біль інших.
  2. Допомагайте дітям допомагати іншим, пропонуйте їм волонтерську роботу для інших та просіть про допомогу для себе.
  3. Тримайте режим: структура важлива для дітей.
  4. Робіть паузи, допомагайте дітям перемикатись з того, що їх турбує та засмучує, дозволяйте відпочинок.
  5. Навчайте дітей турботи про себе, важливості гарно харчуватись, відпочивати, веселитись та займатись спортом.
  6. Допомагайте дітям встановлювати досяжні цілі та рухатись до них впевнено і поступово, підтримуйте в доланні перешкод.
  7. Підтримуйте в дітей позитивне самосприйняття, нагадуйте про успіхи та допомагайте зрозуміти, які саме дії призвели до них.
  8. Будуйте перспективу, показуйте дітям віддалені наслідки сьогоднішніх зусиль, а також допомагайте бачити речі ширше, особливо в ситуаціях неуспіху.
  9. Показуйте дітям можливості для самопізнання, показуйте, що кожна подія – це можливість дізнатись, “на що я здатний”.
  10. Допомагайте дітям приймати зміни як звичайну частину життя, ставити нові цілі, передбачати наслідки, прогнозувати дії.

Сучасне життя – стрімке і непередбачуване, його темп, а також інформаційна та подієва насиченість повсякчасно провокують стреси. Власне, стреси поступово стають його невід’ємною частиною. Заховатися неможливо, але цілком можливо навчити дітлахів життєстійкості й психологічної відновлюваності, а заразом навчитись і самим.

Література:

Donnelly, C. L., & Amaya-Jackson, L. (2002). Post-traumatic stress disorder in children and adolescents. Pediatric Drugs, 4(3), 159-170.

Maddi, S. R., & Kobasa, S. C. (1984). The hardy executive : Health under stress. Homewood, IL:: Dow Jones-Irwin.

Maddi, S. R. (2006). “Hardiness: The courage to grow from stresses”. Journal of Positive Psychology. 1 (3): 160–168.

Werner, E. E. (1971). The children of Kauai : a longitudinal study from the prenatal period to age ten. Honolulu: University of Hawaii Press

American Psychological Association/APA. Resilience Guide for Parents & Teachers

Вікторія Горбунова, доктор психологічних наук, психотерапевт,
http://nus.org.ua/view/yak-dopomogty-dytyni-vytrymuvaty-stresy-ta-vidnovlyuvatys-pislya-nyh/

Люди з інвалідністю: правила комунікації

Люди з інвалідністю: правила комунікації

Основні правила комунікації

Запитуйте, перш ніж допомогти

Те, що хтось має інвалідність або порушення, не означає, що вона або він потребує допомоги.

За звичайних обставин люди з інвалідністю, як правило, можуть прекрасно пересуватися. Дорослі з інвалідністю хочуть, щоб їх сприймали як дорослих, незалежних людей. Пропонуйте допомогу тільки якщо людина має в ній потребу. Людина з інвалідністю швидше за все повідомить, коли їй буде потрібна допомога. І якщо ви дійсно хочете допомогти, запитайте як, перш ніж діяти.

Будьте обережні щодо фізичного контакту

Положення тіла деяких людей з порушеннями залежить від стану і положення їхніх рук. Захоплення рук, навіть якщо ваш намір полягає в тому, щоб допомогти, може порушити їхню рівновагу.

Уникайте поплескування людини по голові або дотиків до її інвалідного візка, тростини. Люди з інвалідністю вважають свої реабілітаційні пристосування частиною свого особистого простору.

Думайте, перш ніж говорити

Завжди говоріть безпосередньо з людиною з інвалідністю, а не з її супровідником, помічником або перекладачем жестової мови. Невелика бесіда з людиною з інвалідністю — це чудово, тільки говоріть з нею так, як ви б спілкувалися з будь-якою іншою людиною. Поважайте її приватне життя. Якщо ви питаєте людину про її недугу, вона може відчути, що вам більше цікаві її обмеження, ніж її особистість.

Не робіть припущень

Самі люди з інвалідністю — найкращі судді щодо того, що вони можуть або не можуть робити.

Відповідайте на прохання люб’язно

Загальні правила етикету

1

Уникайте слів, які ображають: жертва, прикутий, сліпий, каліка, неповноцінний, хворий. Натомість кажіть: людина з інвалідністю, людина з травмою хребта, дитина з порушеннями зору, людина на візку.

2

Коли вас знайомлять з людиною з інвалідністю, звертайтеся прямо до неї, а не до того, хто її супроводжує, не до перекладача жестової мови.

3

Коли вас знайомлять з людиною з інвалідністю, цілком природно потиснути їй руку. Навіть той, кому важко рухати рукою, чи той, у кого протез, може потиснути руку — праву чи ліву — це припустимо.

4

Якщо ви пропонуєте допомогу, почекайте, доки її приймуть, а потім спитайте, що саме робити, коли та як.

5

Коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано або зовсім не бачить, обов’язково називайте себе і тих, хто прийшов з вами. Якщо розмова в групі — не забувайте пояснювати, до кого саме ви зараз звертаєтеся, назвіть себе.

6

Звертайтеся до дорослих людей з інвалідністю, як до дорослих. Звертайтеся на ім’я і на «ти», тільки якщо ви добре знайомі.

7

Коли ви розмовляєте з людиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячим, чекайте, коли співрозмовник сам закінчить фразу. Не виправляйте його і не доказуйте речень за нього. Ніколи не прикидайтеся, що ви щось розумієте, якщо це насправді не так. Скажіть, якщо не до кінця зрозуміли. Це допоможе співрозмовнику відповісти вам, а вам — зрозуміти його.

8

Щоб привернути увагу людини, яка погано чує, помахайте їй рукою або поплескайте по плечу. Дивіться їй просто у вічі, говоріть чітко, але майте на увазі, що не всі люди, які погано чують, можуть читати по губах. Говорячи до когось, хто вміє читати по губах, розташуйтеся так, щоб на вас падало світло і вас було добре видно. Намагайтеся, щоб вам нічого не заважало (їжа, одяг, рухи, міміка).

9

Не знічуйтесь, якщо випадково обмовилися («Побачимося», «Ви чули про це?», «Ходімо»). Бо діти з порушеннями зору бачать руками, з порушеннями опорно-рухового апарату — ходять.

10

Інвалідний візок — це частина недоторканого простору. Спиратися чи виснути на інвалідному візку означає спиратися і виснути на його власнику.

11

Коли говорите з людиною, яка пересувається на візку чи на костурах, розташуйтеся так, щоб ваші та її очі були на одному рівні. Тоді вам буде легше розмовляти.

12

Пам’ятайте, що в людей із труднощами в пересуванні, як правило, немає проблем із зором, слухом та нюхом.

13

Не думайте, що необхідність користуватися інвалідним візком — трагедія. Це спосіб вільного (якщо немає архітектурних бар’єрів) пересування. Якщо люди, котрі їздять на візку, не втратили здатності ходити, вони можуть пересуватися, спираючись на костур, палицю тощо. Візки про­сто економлять сили і час.

14

Якщо в чомусь сумніваєтесь — покладіться на здоровий глузд і співчуття. Будьте спокійними та привітними. Якщо не знаєте, що робити, — спитайте свого співрозмовника. Не бійтеся зачепити його цим, адже ви показуєте, що щиро зацікавлені у спілкуванні. Якщо хочете, щоб вас зрозуміли, — вас зрозуміють. Не бійтеся жартувати. Ставтеся до іншої людини як до себе. Поважайте її, і все буде гаразд.

Фізична агресія дітей: поради батькам

Фізична агресія дітей: поради батькам

Діти молодшого шкільного віку й дошкільнята все ще знаходяться на ранніх етапах навчання вербального спілкування. Додайте до цього той факт, що вони слабо вміють контролювати власні спонукання, мають незрілі соціальні навички, – ось вам рецепт інстинктивної реакції з застосуванням фізичної сили (тобто ударів, стусанів, укусів, смикань за волосся, кидання предметів і т п.) – реакції на ситуації, які викликають розчарування, гнів, страх або просто втому й поганий настрій.

Багато батьків, які практикують м’яку дисципліну, замислюються над питанням, де їхній малюк підхопив таку поведінку, не розуміючи, що це нормальна й відповідна віку реакція, хоча вона і є неприйнятною. Дуже часто батькам радять дати шльопанців своїй дитині, щоб відучити її бити інших дітей, особливо тих, хто менше і слабше.

Концепція використання наслідків, фізичних або інших, як чинник стримування для биття, заснована на неправильному уявленні про те, що маленькі діти мають здатність думати наперед (тобто, якщо я вдарю когось, у мене будуть неприємності, тому я не буду битись), і про те, що діти не слухаються навмисно.

Справа в тому, що префронтальна кора мозку дитини, тобто та ділянка, завдяки якій відбуваються міркування, логічне мислення та далекоглядне обдумування, ще недостатньо розвинена в дітей
молодшого шкільного віку й дошкільнят і, насправді, повністю розвивається тільки до 23–25-ти років!

Маленькі діти діють інстинктивно й імпульсивно, навіть коли не знаходяться у стані стресу, просто тому, що це все, на що вони здатні на даному етапі свого розвитку. Але коли діти знаходяться у стані стресу, навіть ті слабкі навички самоконтролю, яких вони вже встигли набути, миттєво зникають, і, перш ніж вони це усвідомлюють (у буквальному сенсі!), вони реагують на стрес фізично.

Однак правда полягає в тому, що навіть якщо покарання й виявилося в якійсь ситуації ефективним фактором стримування, м’яка відповідь на фізичну агресію дитини – це виключно єдина реакція, доступна батькам, яка не посилює агресію. Реагуючи з допомогою відповідної агресії, тобто накидаючись на дитину фізично або словесно, батьки лише підкріплюють її переконання в тому, що «хто сильніше, той і правий» і що той, хто має перевагу в певний момент, має право примушувати інших підкорятися своїй волі.

Зрозуміло, що батьки, які практикують м’яку дисципліну, не вважають, що бити дитину, щоб навчити її не бити інших, – відповідний або навіть логічний метод виховання. Але знати, що не можна вдаватись до фізичного покарання та знати, що потрібно робити, – це абсолютно різні речі.

Отже, які варіанти є на озброєнні в м’яких батьків, коли вони зіштовхуються з малюком, який фізично накидається на людей?

1. Нагляд. Якщо ваша дитина вдається до фізичної агресії, перебуваючи в товаристві інших дітей, дуже важливо підтримувати з нею візуальний контакт. Звісно, легше сказати, ніж зробити, але важливо не залишати маленьких дітей наодинці з агресивною дитиною. Ви можете забирати вашу агресивну дитину з собою, коли виходите з кімнати, або забирати із собою іншу дитину/дітей, або використовувати дитячий бар’єр, щоб відокремити зону, в якій можуть грати неагресивні діти, коли ви не можете підтримувати з ними візуальний контакт.

2. Втручання. Постійне втручання спостережливих батьків, бажано до того, як ситуація загостриться до фізичної агресії, необхідне, щоб захистити інших дітей. Коли ви бачите, що ваша дитина близька до того, щоб фізично відреагувати на ситуацію, нагадайте їй про те, що треба використовувати слова, або запропонуйте своє рішення проблеми, цим ви допоможете уникнути проявів агресії. Якщо ваша дитина вже почала використовувати свою фізичну силу, але ситуація ще не критична, попросіть її поводитися з іншими дітьми чемно й обережно, це допоможе їй отямитися, зрозуміти, що вона діє неправильно, і дасть можливість виправитися. Запропонуйте дитині альтернативні варіанти вирішення суперечки, наприклад, ті, які описані нижче в даній статті, і ви озброїте малюка інструментами, необхідними для контролю своїх емоцій прийнятним способом.

3. Повага. Ставтеся з повагою до власності дитини, вчіть її ділитись, даючи їй можливість вибору. Ви зробите далекоглядний крок, який призведе до більшого почуття контролю дитиною свого тіла й спонукань, якщо дасте їй можливість вирішувати, чим вона буде ділитись, а чим ні. Ви можете дозволити дитині заборонити входити в її кімнату братам і сестрам або придумати «спеціальну» коробку, в якій вона може зберігати кілька іграшок, якими не хоче ні з ким ділитись і буде гратись ними тільки у своїй кімнаті або тоді, коли інші діти сплять або зайняті. Якщо виникає ситуація, коли дитина не хоче чимось ділитися, ви можете запропонувати їй покласти цю іграшку у «спеціальну» коробку, але тоді вона повинна буде дістати звідти іншу іграшку й поділитись нею.

4. Можливість дати вихід емоціям. Дітям, які втрачають над собою контроль, необхідна можливість розрядки своїх «складних» почуттів. Якщо вони відчувають гнів, то можуть піти у свою кімнату й побити боксерську грушу або вийти на вулицю й пофутболити м’яч. Але якщо вони знаходяться на межі емоційного зриву, їм необхідна допомога в управлінні своїми емоціями, і тоді кращими варіантами можуть стати відволікаючі, яскраві предмети та м’який, лагідний голос мами, її сповнені розуміння слова, що відображають (описують) справжній стан і хвилювання дитини.

5. Практика. Якщо дитина часто вдається до фізичної агресії, їй можуть допомогти рольові ігри. Ви можете по черзі виконувати ролі «чемних» та «розбишак» (уникайте використання таких слів, як «жертва» й «агресор») і показати дитині різні способи вирішення ситуацій, з якими у вашого малюка раніше виникали труднощі.

6. Кумедність. Один з улюблених інструментів батьків для припинення агресії дитини молодшого шкільного віку й дошкільника – це гра «Рука, я твій начальник» (крім руки це можуть бути рот, нога тощо). При цьому дитині кажуть, що вона є «начальником» своїх рук і повинна розповісти їм про те, що вони можуть і що не можуть робити. наприклад:

  • Батько: «Що ти скажеш своїм рукам, якщо вони спробують вихопити іграшку?».
  • Дитина: «Я скажу їм:« Руки, у жодному разі не можна! Я ваш начальник!».

​Малюки люблять бути «командирами» і в цілому добре реагують на такого роду ігри. Ще можна спробувати гру «Коробка для відпочинку іграшок», якщо дитина схильна розкидати свої іграшки.

Примітка: маленькі діти, які ще не вміють розмовляти, не зможуть грати у гру «Рука, я твій начальник». Якщо вони б’ють, щипають, вихоплюють і т. п., спробуйте «перевірити», чи ніжні в них руки. Пильно розглядайте їх ручки, потім цілуйте кожну долоньку й кажіть: «Так, це ніжна ручка, усе в порядку!» Позитивне, декларативне твердження допоможе дитині розвинути позитивний образ самої себе та створить основу для самоконтролю, бо дитина буде рости з вірою в те, що вона добра й ніжна маленька людина!

7. Моделювання, демонстрація на прикладі. Якщо ваша дитина вдарила когось, у першу чергу вам необхідно потурбуватись про потерпілу дитину. Якщо ви гніваєтесь на вашого малюка за його агресію, а це цілком імовірно, треба сказати йому про це спокійним тоном, і нехай він знає, що вам спочатку треба втішити травмовану дитину й заспокоїтися самим перед тим, як говорити з кривдником, тобто з ним. Таким наочним прикладом ви зможете змоделювати самоконтроль і вміння справлятись з емоціями – дуже важливі навички, якими ваша дитина повинна оволодіти, щоб долати спонукання фізично реагувати на проблеми.

8. Втілення емоцій у слова. Запропонуйте дитині слова для вираження почуття гніву або образи, які примусили її накинутись на іншу дитину. Наприклад, ви можете сказати: «Я бачу, що ти не хочеш ділитися своїм м’ячем. Це змушує тебе злитися. Я дуже хвилююся за тебе, але я не можу дозволити, щоб ти бив іншу дитину. Як ще ти можеш показати їй, що розгніваний?». Із плином часу це допоможе вашій дитині навчитися промовляти свої почуття. Не варто просто зриватись на дитині, краще нагадайте їй про варіанти, які ви запропонували, щоби перенаправляти її агресію в безпечні способи виходу.

9. Очікування від дитини. У всіх аспектах виховання корисно час від часу робити крок назад і переглядати власні очікування, щоби переконатися, що вони відповідають віку дитини, її рівню розвитку, темпераменту тощо. Нереалістичні очікування можуть чинити істотний тиск на дитину та привести до великого розчарування, стресу, який стане причиною агресивної поведінки, а також до конфліктів між вами й дитиною.

10. Чесність. Якщо фізичне покарання до цього часу було частиною вашого виховання, для початку вилучіть цей інструмент зі свого виховного арсеналу, і ви знизите рівень гніву, стресу й розчарування, який підживлює агресію вашої дитини. Будьте чесними з дитиною, кажіть їй про те, що вам самим буває складно побороти прагнення вирішувати проблеми за допомогою фізичної сили, вибачтесь перед малюком за погрози, залякування й фізичний біль, який ви завдавали йому для того, щоб контролювати його поведінку. Це стане початком процесу оздоровлення ваших взаємин.

Завжди пам’ятайте про те, що поведінка пов’язана з комунікацією. Намагайтесь читати «між рядків», що стоїть за агресією вашої дитини. Це допоможе вам розпізнати, чи повідомляє вона своєю поведінкою про незадоволені потреби, такі як голод, потреба уві сні або уваги (так, так, це дуже важлива потреба!), чи висловлює складну емоцію, з якою не може впоратись іншим чином. А можливо, дитина просто не готова до ситуації, що склалась, і потребує дорослої людини, яка допоможе впоратися з нею.

Насправді діти вміють ефективно доносити інформацію, просто це не завжди відбувається у словесній формі. Ми, дорослі, повинні уважно «прислухатися», співпереживати та спокійно сприймати поведінку дітей, висловлюючи м’яке наставництво, мудрість і підтримку.

Примітка: часті неконтрольовані акти агресії вказують на більш серйозні проблеми. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина може страждати від наслідків психологічної травми, аутизму, СДУГ, проблем зі здоров’ям або будь-яких інших проблем, проконсультуйтеся з вашим педіатром.