Категорія: Поради психолога учителям

Будь-який іспит для учня завжди є певною мірою стресовою ситуацією. Ще актуальнішою ця істина стає в умовах проходження зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Зовнішнє незалежне оцінювання – неминучий етап життя для тих, хто хоче здобути вищу освіту.

• У період підготовки до тестування радикально змінювати режим дня не треба, тому що різка зміна звичного способу життя погано позначається на біологічних ритмах людини і вимагає тривалого періоду адаптації. Тому під час підготовки до тестування слід залишити свій режим дня тим самим, внести лише деякі мінімальні корективи.
• Не рекомендується посилювати навчальне навантаження за рахунок сну. Спокійний тривалий сон знімає розумову втому, відновлює витрачені сили організму, а так само відіграє важливу роль у механізмах пам’яті людини. Тому скорочення сну може призвести до млявості, поганого психічного самопочуття, апатії, що просто неприпустимо! Якщо є можливість, бажано додати до основного сну вночі ще годину півтора денного сну(короткотермінового).
• Наступним найважливішим чинником правильної підготовки до ЗНО є правильне харчування. Під час інтенсивної розумової роботи рекомендується чотирьох разове харчування. У раціоні має бути достатня кількість білків, вітамінів і рослинних жирів. Харчування має бути середньої калорійності. Дуже важлива наявність в їжі свіжих рослинних продуктів – овочів і фруктів. В якості основних джерел вітамінів можна використовувати житній хліб, яйця, печінку, а так само мед та волоські горіхи.
• Нестача води в організмі різко знижує швидкість нервових процесів. Отже, перед іспитом або під час нього доцільно випити кілька ковтків води. Найкраще підходить мінеральна вода, бо вона містить іони калію або натрію, що беруть участь в електрохімічних реакціях. Можна пити просто чисту воду або зелений чай. Всі інші напої з цієї точки зору даремні або шкідливі.
• Правильно організований побут так само є найважливішим чинником, так як від здатності організму переносити навантаження залежить багато чого. Категорично не рекомендується активно займатися чим-небудь вночі, приймати багато кофеїну і зловживати нікотином. Ці речі краще виключити взагалі!

ЗАДОВГО ДО ЗНО

• Спочатку підготуй місце для занять. Забери зі столу усі зайві предмети, зручно розклади свої зошити, підручники, ручки тощо. Можна доповнити інтер’єр кімнати жовтим та фіолетовим кольорами, оскільки вони підвищують розумову активність. НЕ потрібно перефарбовувати стіни, а достатньо картини, занавіски, серветки, лампи, тощо. Також цікаво зауважити, що за твердженням вчених запах лимону у вашій кімнаті підвищує розумову працездатність на 20%.
• Склади план своєї роботи. Перед тим визнач – Хто ти є? – сова чи жайворонок. Склади план занять на кожен день. Важливо чітко знати, що ти робиш і не говорити усім оточуючим: «Я займаюся чи готуюсь», а «Я вивчаю саме певний розділ, конкретний матеріал» Починай із найважчого, але посильного. Легше і приємніше залишай на після обіду. Чергуй заняття із відпочинком. Психологи встановили, що оптимальна тривалість заняття 30-40 хв. Максимум уваги досягається після 10-15 хв. від початку роботи. Тривалість перерви у першій половині дня не повинна перевищувати 5-10 хв. У другій половині дня тривалість кожної наступної перерви збільшуйте на 5 хв. Не забувай у час відпочинку робити зарядку, займатися спортом, робити короткі прогулянки, допомагати батькам, тобто повністю відволікатися від навчання на короткий час.
• Встановіть для себе норму: наприклад, одна година або, наприклад, одна тема. Коли розібрано тему, то можна і перепочити.
• Перед сном хоча б перегорніть пройдені матеріали, спробуйте, дивлячись на заголовок, пригадати загальний зміст питання (якщо не виходить – перегляньте розділ). Адже краще запам’ятовується інформація, отримана під час засипання чи під час пробудження (але не в день напередодні тестування!).
• Тренуйся щоденно робити тести. Роби це із секундоміром. Не потрібно заучувати напам’ять певні тексти, вчися робити короткі записи, нотатки, регулярно їх переглядай.
• Регулярно повторюйте матеріал, бажано через 10 хв., після того, як ви вивчали новий матеріал, а згодом через добу. Кожне наступне повторення повинно бути коротшим попереднього. Займайся само переконанням. При всій своїй простоті, це є дуже дієва зброя. Повторюй про себе: “Я знаю багато, я спокійний, я впевнений, я розумний і т.д. , я напишу добре тестування”.
• Не слід готуватися разом з другом/подругою (якщо лише він (вона) не знає матеріал краще), бо така підготовка найчастіше перетворюється на тривалу балаканину і марну трату часу.

У ДЕНЬ ЗНО

• На початку тестування вам повідомлять необхідну інформацію (як заповнювати бланк, якими буквами писати, як вказати номер зошита і т.д.). Будь уважний! Від того, як ти уважно запам’ятаєш всі ці правила, залежить правильність твоїх відповідей!
• Будь сконцентрованим. Не звертай уваги на поведінку оточуючих. Для тебе повинен існувати лише текст завдань і годинник.
• Зосередься! Після виконання попередньої частини тестування (заповнення бланків), коли ти прояснив всі незрозумілі для себе моменти, постарайся зосередитися і оволодіти собою.
• Спіши не поспішаючи! Жорсткі рамки часу не повинні впливати на якість твоїх відповідей. Перед тим, як вписати відповідь, перечитай питання двічі і переконайся, що ти правильно зрозумів, що від тебе вимагається.
• Почни з легкого! Почни відповідати на ті питання, в знанні яких ти не сумніваєшся, не зупиняючись на тих, які можуть викликати довгі роздуми. Тоді ти будеш спокійний, голова почне працювати більш ясно і чітко, що ж саме в робочий ритм. Ти як би звільнишся від нервозності, і вся твоя енергія потім буде спрямована на більш важкі питання.
• Пропускай! Треба навчитися пропускати важкі або незрозумілі завдання. Пам’ятайте: у тексті завжди знайдуться такі питання, з якими ти обов’язково справишся. Просто нерозумно недобрати балів тільки тому, що ти не дійшов до “своїх” завдань, а застрягли на тих, які викликають у тебе труднощі.
• Читай завдання до кінця! Поспіх не повинен призводити до того, що ти намагаєшся зрозуміти умови завдання “з першого слова” і добудовувати кінцівку у власній уяві. Це вірний спосіб зробити прикрі помилки в найлегших питаннях.
• Думай тільки про поточне завдання! Коли ти бачиш нове завдання, забудь все, що було в попередньому. Як правило, завдання в тестах не пов’язані один з одним, тому знання, які ви застосували в одному (уже вирішеному вами), як правило, не допомагають, а тільки заважають сконцентруватися й правильно вирішити інше завдання. Ця установка дає вам й інший безцінний психологічний ефект – забудьте про невдачу в минулому завданні (якщо воно виявилося не по зубах). Думай тільки про те, що кожне нове завдання – це шанс набрати бали.
• Вгадуй! Якщо ти не впевнений у виборі відповіді, але інтуїтивно можеш віддати перевагу якійсь відповіді іншим, то інтуїції варто довіряти! При цьому вибирай такий варіант, який, на твій погляд, має велику ймовірність. Чи не до вподоби тобі! Прагни виконати всі завдання, але пам’ятай, що на практиці це нереально. Зауважте, що тестові завдання розраховані на максимальний рівень труднощі, і кількість вирішених тобою завдань цілком може виявитися достатнім для гарної оцінки.
• Заплануй два кола! Розрахований час так, щоб за дві третини всього відведеного часу пройтися по всіх легких завданнях (“перше коло”). Тоді ти встигнеш набрати максимум балів на тих завданнях, а потім спокійно повернутися і подумати над важкими, які тобі спочатку довелося пропустити (“друге коло”).
• Завжди перевіряй себе. Навіть якщо відповідь легка і однозначна на перший погляд.
• При отриманні результатів тестування ти маєш право ознайомитися з перевіреною роботою і, якщо не згоден з оцінкою, можеш подати апеляцію в
• У пункт ЗНО прийти без запізнення, а краще за 15-20 хвилин до початку тестування.
• При собі тримайте перепустку, паспорт і декілька (запасних) ручок. Якщо на вулиці холодно, то вдягніться тепло, адже Ви сидітимете на тестуванні не одну годину. Зберігайте спокій та впевненість.
• Не вживайте в день тестування заспокійливих засобів! Вони можуть загальмувати здатність мислити, зробити Вас сонливим і байдужим до того, що відбувається.

Якщо раптом «усе забули»

• Погляньте на питання та поміркуйте, які асоціації воно викликає. Може, щось схоже Ви вчили по іншому предмету? Адже інформацію Ви дізнаєтеся не лише на уроці, а й по телебаченню, радіо, через Інтернет, у розмовах, у відповідях інших учнів, знаходите не лише в науковій, а і в художній літературі (наприклад, у тій, що стосується гуманітарних предметів). Головне – не панікуйте та зосередьтеся.

З приводу різних прикмет і звичаїв.

• Все-таки варто бути реалістом і скептично ставитися до даних речей. Тільки реальні знання і можливо зовсім небагато удача допоможуть тобі здати успішно ЗНО.
• Так що: не хвилюйтеся, не поспішайте, ставитеся відповідально до вашої мети успішно здати ЗНО, будьте впевнені у своїх силах,і ви здасте!

Підлітковий вік — вік становлення. Підліток ще погано знає навколишній світ, самого себе. Він поспішає жити, увійти у світ дорослих людей, все хоче попробувати, про все скласти власну думку.

Якщо ж до цього додати чимало нових проблем, перші розчарування, драми, то можна зрозуміти, чому саме підліток такий схильний до шкідливих звичок. Результати обслідувань школярів, які мають шкідливі звички, дозволили скласти так званий рейтинг причин, що, на думку самих підлітків, відіграли найважливішу роль у прийнятті ними згубного рішення.
Найбільш дієвою причиною залучення підлітків до шкідливих звичок є бажання походити на своїх друзів, знайомих, відповідати вподобанням свого оточення. Але перед очима підлітків завжди присутній приклад батьків, які або зловживають шкідливими звичками, або дотримуються здорового способу життя.

Як саме потрібно обговорювати з підлітком проблему шкідливих звичок?

Перш за все визначте, що ви хочете донести до свідомості дитини, яку думку сформувати? Пам’ятайте, метою вашої розмови про негативний вплив вживання алкоголю, тютюну — не відгородити дитину від зіткнення із цими речовинами, але навчити приймати розумні рішення, займати правильну і відповідальну позицію при зустрічі з цими речовинами.

У реальному житті існують деякі труднощі дотримання прийнятого рішення, тому обов’язково має бути обговореною тема існування і важливості соціального впливу. Ваша дитина повинна знати про вплив оточення на неї (а також про вплив, який вона може здійснити на своє оточення). Підліток повинен навчитися казати «ні» тому, хто пропонує йому щось погане. Тому ви маєте виявляти інтерес до того, чим займаються друзі вашої дитини.

Як загартувати дитину настільки, щоб вона могла сказати «ні» спокусі? Відповідь шукають дорослі по всьому світу. Психологи радять батькам поставити перед собою два завдання:

— сформувати в дитини ставлення до спокуси, уміння дати їй точну оцінку і сказати собі: «Так, у світі є багато речей, що приносять задоволення. Деякі з-них небезпечні, і я зумію побудувати своє життя без них»;

— створити умови для об’єднання підлітків навколо позитивних цілей.

Підліток прагне вирватись з-під диктату дорослих. Як свідчать життєві спостереження, ми всі не дуже любимо прислухатись до чужої думки. А дитині тим більше хочеться випробувати себе без будь-чиєї допомоги, поради. Тож не позбавляйте її цієї нагоди, наскільки це можливо. Навчіть дитину приймати правильні рішення самостійно, і ви самі відчуєте, що це — запорука її щасливого життя і вашого спокою.

Основні принципи підтримки дитини, які вбережуть її здоров’я і щастя вашої родини:

— терпимість;

— увага;

— тактовність і делікатність;

— обов’язкове дотримування слова як важливого інструменту в родинних стосунках;

— уміння поставити себе на місце дитини;

— гнучка система контролю, яка не пригнічує підлітка, а підтримує його;

Що батьки повинні розповісти дитині про алкоголь і наркотики:

У першу чергу, слід вибрати зручний, сприятливий момент. Можливо, він трапиться під час відпочинку, і Вам удасться провести невимушену виховну бесіду, яка носитиме більш безпосередній характер, ніж просто формальне обговорення”. Або вдалим може стати момент, коли по телевізору показують сцени з вживанням алкоголю, або коли алкоголь є частиною святкового столу. Діти та підлітки часто одержують інформацію про алкоголь або наркотики через кіно і телебачення. Значна частина цих уявлені може бути помилковою. І у Вас є можливість зруйнувати деякі міфи і скоригувати помилкові судження Ваших дітей. Спробуйте допомогти їм зрозуміти, що засоби масової інформації часто створюють привабливі образи людей, які вживають алкоголь, наркотики і курять. Проте в реальному житті частіше досягають справжніх успіхів і висот не вони ,ті, що не курять і не п’ють.
Правда полягає в тому, що алкоголь і наркотики притупляють розум, можуть порушувати координацію рухів, підштовхувати до небезпечної поведінки і негідних вчинків, але не допомагають вирішити жодної проблеми.
Вживання алкоголю або наркотиків часто виступає атрибутом дорослості, але ні алкоголь, ні наркотики не здатні перетворити дитину або підлітка на дорослу людину. Тільки час і досвід можуть зробити це. Більш того, вживання алкоголю неповнолітніми є порушенням закону. Відсутність залежності від тютюну, алкоголю або наркотиків у майбутньому допоможе знайти гарних друзів і зайняти бажане становище в товаристві і суспільстві. Успішною стане людина, яка навчиться ефективно спілкуватися, діяти в колективі і обирати друзів, які не мають залежності від алкоголю та наркотиків. Міфи досить живучі, проте далеко не всі люди випивають, курять і вживають наркотики.
Діти практично завжди готові поговорити з батьками, в тому числі й про алкоголь, тютюн і наркотики.
Існують 5 прийомів, які допоможуть батькам краще зрозуміти власних дітей. Між іншим, досвід їх застосування може знадобитися і в спілкуванні з дорослими.
Постарайтеся зрозуміти дитину і показати, що Ви її розумієте.
Іноді цей прийом називають “віддзеркаленим слуханням”. Він складається з трьох частин: Демонструйте дитині, що Ви чуєте те, що вона говорить(наприклад, словами “Так”, “Ага”, питаннями “А що потім?” “І що ж?”);
Дозволяйте дитині виражати її власні почуття; доведіть дитині , що правильно зрозуміли її розповідь або повідомлення (наприклад, коротко переказавши суть).
Уважно стежте за обличчям дитини та “мовою її тіла”.
Часто дитина впевнена, що успішно ховає свої емоції (смуток, роздратування, нетерпіння та інше). Але тремтяче підборіддя або блиск очей скажуть Вам інше. Коли слова не відповідають “мові тіла”, то це сигнал, що з дитиною щось негаразд. Тому завжди покладайтеся на “мову тіла”.
Виражайте свою підтримку і заохочення не тільки словами.
Це можуть бути Ваші посмішка, поплескування по плечу, кивок головою, візуальний контакт, дотик до дитячої руки.
Вибирайте відповідний тон Вашим відповідям.
Пам’ятайте, що тон голосу тісно пов’язаний із змістом Ваших слів. Не відповідайте безапеляційно або саркастично – діти можуть розцінити це як зневагу до своєї особистості.
Використовуйте схвальні фрази для підтримання розмови і показуйте Вашу зацікавленість у ній.
Для цього підійдуть короткі фрази, які покажуть Ваше емоційне ставлення до обговорюваної теми, наприклад: “Оце так!”, “Та ну!”, “Не може бути!”.
Якщо Ви підозрюєте, що Ваша дитина експериментує з алкоголем або наркотиками, Вам краще негайно звернутися за допомогою до спеціалістів.
Пам’ятайте, що приблизно у 12-13 років дитина емоційно віддаляється від батьків, а в 16 років діти та батьки розмовляють різними мовами. Дуже складно знайти спільні інтереси та теми для розмови. Щоб зробити з дітей друзів та союзників, у сім’ї намагайтеся як можна частіше спілкуватися зі своєю дитиною, розмовляйте, грайте, в ігри, разом плануйте проведення відпустки та літній відпочинок . Чим більше тепла, доброти, позитивних емоцій та життєвий цінностей Ви вкладете в дитину, тим кращими будуть Ваші стосунки впродовж всього життя.

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного. Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.

Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:

• систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
• задирство;
• фізичні і психічні приниження;
• різного виду знущання;
• бойкот та ігнорування;
• псування особистих речей та ін.

Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній “винахід” — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

Кібербулінг – це жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити дитину, в яких використовуються інформаційно-комунікаційні засоби: мобільні телефони, електронна пошта, соціальні мережі тощо.

Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:

1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;

2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

• переслідувач (булі);
• жертва;
• спостерігач.

У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.

Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

• вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
• вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
• вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
• якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

• вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
• вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
• вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
• вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
• якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.

Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.

Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.

Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.

Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.

Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.

Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, до  профілактики цього явища безперечно долучаються учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи. 

Серед сучасних чоловіків і дружин багато таких, хто виріс у неповних сім’ях. Якщо ще недавно одинока мати чи розлучена жінка з дитиною була явищем винятковим, то в останні десятиріччя це явище набрало масового характеру.

Здавалося, б у неповній сім’ї дівчинка обов’язково повинна засвоїти материнську життєву позицію, а хлопчик – синову. Але все виявляється не так однозначно.

За відсутності батька дівчинка, зазвичай, переймає стиль жіночого домінування (хоча і не зрозуміло – над ким?), але в той же час відчуває незадоволення від того, що відсутня чоловіча фігура в її житті, здатна протистояти одноосібній владі матері і бути взірцем незалежності і сили. Ця нереалізована потреба дає про себе знати надалі. І жінка губиться перед вибором, яку стратегію використати – чи наслідувати засвоєний взірець і стати комусь опорою, або ж шукати насичення своєї глибинної потреби і самій на когось опертися.

Хлопчик, котрого виховувала мати, безумовно, більше схильний до набуття синової позиції. Однак будь-яка людина в своєму віковому розвитку проходить більш або менш виражений етап підліткового бунту, коли норми і цінності старшого покоління критично переосмислюються, а іноді й відкидаються. За відсутності батька цей своєрідний бунт виявляється спрямованим проти установок, прищеплених матір’ю. В результаті хлопчик починає обурюватися будь-якому жіночому впливу – іноді навіть всупереч здоровому глузду. Легко уявити, який жорсткий та непередбачуваний буде із нього чоловік.

Комплексне вирішення проблем сталого розвитку суспільства неможливе без створення рівних можливостей для самореалізації особистості незалежно від її статі в будь-якій сфері життєдіяльності. Показником дійсно демократичного суспільства вважається реалізація ідеї гендерної рівності у міжстатевих стосунках, надання представникам обох статей рівних прав і рівних шансів. За останній час питання гендерної рівності стало пріоритетним у всьому сучасному світі, виникла гостра потреба в формуванні нових взаємовідносин між жінками та чоловіками, що мають бути засновані на рівнопартнерських засадах, наданні обом статям рівного доступу до благ розвитку цивілізації.

Гендер – один із базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними та культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує соціально-рольовий статус особистості, який визначає соціальні можливості в освіті, професійній діяльності, суспільному виробництві. Фахівці, які займаються гендерними дослідженнями, поки що не опрацювали єдиного визначення гендерної педагогіки, але найпоширеніши ми в науковому середовищі є такі:

• гендерна педагогіка – це педагогічна система, яка враховує волевиявлення двох соціальних статей – жінок і чоловіків – у громадянському суспільстві як рівних у можливостях і правах з урахуванням їх гендерних інтересів і потреб (Л. Смоляр);
• гендерна педагогіка – це сукупність підходів, спрямованих на те, щоб допомогти дітям почувати себе у школі комфортно і впоратися із проблемами соціалізації, важливою складовою яких є самоідентифікація дитини як хлопчика чи дівчинки.

Мета гендерної педагогіки – корекція впливу гендерних стереотипів на користь прояву та розвитку особистих схильностей індивіда. Розробка теорії гендерної освіти та виховання має такі напрямки:

• дослідження педагогічних аспектів процесу гендерної соціалізації дівчат і хлопчиків як суб’єктів шкільного виховання, визначення впливу батьків, однолітків, педагогів, навчальної літератури на формування гендерної ідентичності індивідів обох статей;
• виявлення закономірностей педагогічного впливу вчителів на гендерну ідентичність учнів для створення відповідного середовища щодо самореалізації індивідуальних можливостей учнів.

Гендерне виховання конструюється на основі аналізу моделей гендерних взаємовідносин, що розвиваються та трансформуються в суспільстві. Гендерне виховання виходить з того, що людина – не абстрактна нейтральна цілісність, а жінка та чоловік, у їхній рівноправності, самовираженості й самоствердженості, що є найважливішим із соціальних орієнтирів у всіх сферах життя демократичного суспільства. Гендерне виховання особистості здійснюється під впливом родини, освіти, засобів масової інформації, релігії, мистецтва, мови, правової та державної політики. Застосування гендерного підходу у формуванні гармонійно розвиненої особистості пропонує новий спосіб пізнання дійсності, в якому відсутня нерівність та ієрархія «чоловічого» й «жіночого». На сучасному етапі розвитку освіти стає нагальним формування гендерної культури особистості як невід’ємної частини гендерної соціалізації школярів. Реалізація цього завдання потребує великих зусиль, оскільки школа та вчителі залишаються глобальними носіями традиційних патріархальних уявлень про роль і місце чоловіків і жінок у суспільстві. Школа через підручники, педагогічне спілкування та традиційну систему виховання відтворює та породжує гендерні стереотипи, що не відповідають сучасним об’єктивним реаліям світу і стають перешкодою для ефективного розвитку суспільства. Упровадження гендерних підходів у процес підготовки майбутніх учителів – основа для вдосконалення їхнього професіоналізму та всебічного особистісного розвитку як активних суб’єктів соціального життя. Застосування форм і методів гендерної освіти та виховання сприяє формуванню в юнаків і дівчат поведінкових норм, що включають уміння аналізувати, ставити запитання, давати відповіді, критично та всебічно розглядати проблему, роботи висновки, адаптуватись до нових соціальних умов, захищати свої інтереси, поважати інтереси та права інших. Цінностями гендерної культури (знання, уміння, навички вихованців) є:

• гендерна грамотність як система отримання необхідних знань у сфері гендерних досліджень;
• сформована мотивація до рівноправної участі чоловіків і жінок у суспільному житті та реалізації своїх гендерних прав і свобод;
• гендерна самоосвіта як набуття власного досвіду з гендерної збалансованості;
• гендерна чуйність, як здатність особистості усвідомлювати та моделювати вплив соціального середовища;
• повага до особливостей та індивідуальних проявів особистості незалежно від її статі.

При організації колективних творчих заходів вихователю бажано провести діагностику рівня сформованості гендерних стереотипів у шкільному колективі. Залежно від її результатів вибираються форми та методи гендерного виховання.

Оцінка гендерної ідентичності школярів ставить за мету виявлення особистістю рівня ототожнення власної біологічної статі в поєднанні з формами «жіночої» та «чоловічої» поведінки, яка спирається на існуючу в суспільстві гендерну ідеологію. Гендерне виховання необхідно здійснювати з використанням усіх традиційних засобів педагогічного та батьківського впливів. Це такі як:

• своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей чи підлітків, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей; адекватна реакція на ті чи інші прояви сексуального розвитку дитини чи підлітка, що грунтується на розумінні того, що в їх розвитку є нормальним, а що – відхиленням від норми;
• приклади правильного ставлення дорослих до представників іншої статі, дорослі не повинні доводити до дітей свої конфлікти, не варто з’ясовувати в їх присутності свої стосунки і т. п. Приклади можуть бути взяті також з творів художньої літератури, кіно тощо.

Гендерне виховання пов’язане з моральним, фізичним, естетичним, розумовим і трудовим. Наприклад, у процесі трудового виховання створюються уявлення дітей про те, що праця людей різної статі має свою специфіку, яка пов’язана з фізіологічними особливостями та історичним аспектом розвитку людини: праця чоловіків традиційно передбачає більші фізичні навантаження, ніж праця жінок. Зв’язок гендерного виховання з фізичним аналогічний: на заняттях фізкультури підбирають такі вправи, які розвивають різні фізичні якості і формують певне ставлення до стилю поведінки (фігура, постава, хода, динаміка рухів). Зв’язок гендерного виховання з естетичним бачимо, наприклад, в організації дозвілля, де враховуються надання переваги дітьми, залежно від статевих відмінностей. Зв’язок гендерного виховання з моральним виявляється в ознайомленні дітей з елементарними поняттями про мораль, значення в суспільстві людей різної статі, орієнтації дітей на майбутню соціальну функцію.

Цінностями гендерної культури (знання, уміння, навички учасників освітнього процесу) є:

• гендерна грамотність як система отримання необхідних знань у сфері гендерних досліджень;
• сформована мотивація до рівноправної участі чоловіків і жінок у суспільному житті та реалізації своїх гендерних прав і свобод;
• гендерна самоосвіта як набуття власного досвіду з гендерної збалансованості;
• гендерна чуйність, як здатність особистості усвідомлювати та моделювати вплив соціального середовища;
• повага до особливостей та індивідуальних проявів особистості незалежно від її статі

Оцінка гендерної ідентичності школярів ставить за мету виявлення особистістю рівня ототожнення власної біологічної статі в поєднанні з формами «жіночої» та «чоловічої» поведінки, яка спирається на існуючу в суспільстві гендерну ідеологію.

Гендерне виховання необхідно здійснювати з використанням усіх традиційних засобів психолого педагогічного впливу. Це такі як:

• своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей чи підлітків, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей; адекватна реакція на ті чи інші прояви сексуального розвитку дитини чи підлітка, що грунтується на розумінні того, що в їх розвитку є нормальним, а що – відхиленням від норми;
• приклади правильного ставлення дорослих до представників іншої статі, дорослі не повинні доводити до дітей свої конфлікти, не варто з’ясовувати в їх присутності свої стосунки і т. п. Приклади можуть бути взяті також з творів художньої літератури, кіно тощо.

Гендерне виховання пов’язане з моральним, фізичним, естетичним, розумовим і трудовим. Наприклад, у процесі трудового виховання створюються уявлення дітей про те, що праця людей різної статі має свою специфіку, яка пов’язана з фізіологічними особливостями та історичним аспектом розвитку людини: праця чоловіків традиційно передбачає більші фізичні навантаження, ніж праця жінок. Зв’язок гендерного виховання з фізичним аналогічний: на заняттях фізкультури підбирають такі вправи, які розвивають різні фізичні якості і формують певне ставлення до стилю поведінки (фігура, постава, хода, динаміка рухів). Зв’язок гендерного виховання з естетичним бачимо, наприклад, в організації дозвілля, де враховуються надання переваги дітьми, залежно від статевих відмінностей. Зв’язок гендерного виховання з моральним виявляється в ознайомленні дітей з елементарними поняттями про мораль, значення в суспільстві людей різної статі, орієнтації дітей на майбутню соціальну функцію.

Жінки в Україні мають рівні можливості з чоловіками, було б бажання і здібності їх втілити – така думка є доволі поширеною. Втім хибною, наголошують експерти і доводить статистика. Українки досі зазнають дискримінацій за ознакою статі. Радіо Свобода зібрало найбільш поширені порушення прав жінок в Україні.

1. Жертви домашнього насильства. Найбільшим кричущим порушенням прав жінок в Україні залишається домашнє насильство. Щороку від рук кривдників гине близько 600 українок, такими є дані МВС. У 2017 році до поліції надійшло понад 110 тисяч заяв від жертв домашнього насильства.90% українців, які потерпають від насильства, це жінки

«90% наших громадян, які потерпають від насильства, це жінки. Причини – стереотипи, що жінка – «берегиня дому», її функція – приготування їжі та догляд за дітьми. І щойно вона починає заявляти про свої права, то одразу ж піддається насильству – чи економічному, чи психологічному, чи фізичному, чи сексуальному. І з’явилася нова тенденція: якщо жінка намагається вирватися з кола домашнього насильства, то тоді методи стають більш виточені», – каже представник омбудсмена з питань рівності і недискримінації Аксана Філіпішина.

Щохвилини від домашнього насильства в Україні страждає три жінки, констатує президент організації «Ла Страда Україна» Катерина Левченко. Минулого року через знущання вдома до правоохоронців і на гарячу лінію звернулися понад 150 тисяч осіб. Втім, це лише 10-15% від загальної кількості реальних випадків, наголошує експерт.

Попри масштаби домашнього насильства в Україні, проблема перебуває переважно «в тіні». Ба більше, поширений принцип – «сама винна», відтак жертви намагаються замовчувати страждання, кажуть експерти. Показовим є те, що 68% українок не вважають проявом насильства приниження. Лише для 49% жінок насильство – це побої, а для 56% – зґвалтування. Такі результати опитування Українського інституту соціологічних досліджень.

2. Отримують меншу зарплатню. Жінки в Україні зароблять у середньому на 28% менше, ніж чоловіки. Такими є дані Державної статистики. За інформацією рекрутингових агенцій, ця різниця ще вища.

Однією з причин цього є те, що окрім оплачуваної роботи на плечі жінки лягає домашня праця, яка вважається «жіночою» – прибирання, готування, догляд за дітьми, констатує директор Центру соціальних і трудових досліджень Ніна Потарська.Жінка змушена, як правило, працювати в дві зміни.Ніна Потарська

«Жінка змушена, як правило, працювати в дві зміни. Тому обирає менш оплачувану роботу, але з більш гнучкими умовами. Бо є купа обов’язків, які чомусь вважаються лише жіночими, хоча народження дітей – це благо для всього суспільства», – каже Потарська.

Зібравши інформацію по 217 країнах, дослідники підрахували, що домашня робота і догляд за родиною займає в житті жінки 23 роки.

Окрім того, заробляти більше заважає «скляна стеля» – умовна кар’єрна планка, вище якої жінка «не стрибне», зауважує координатор проектів «Українського жіночого фонду» Мілена Горячковська.

«Жінки не допускаються на вищі посади з вищою зарплатнею, а працюють переважно в тих сферах, де нижчий прибуток. Серед керівників дитячих садочків – жінок багато, а серед керівників університетів їх фактично немає. І так в усіх галузях», – каже Горячковська.

3. Мають меншість у владі. Відповідно до аналітичного звіту комісії Ради Європи з питань гендерної рівності за 2017 рік, Україна перебуває в групі країн із найнижчим представництвом жінок у владі.

Український парламент усього на 12% складається із жінок. Попри те, що цей показник є рекордним за всі попередні скликання, він досі залишається низьким, порівняно з практикою демократичних країн, наголошують експерти. Так, у країнах ЄС жінок у парламентах в середньому удвічі більше – 26%. А у Швеції, Фінляндії, Іспанії – понад 40%. Не набагато краща ситуація і в регіонах України.

4. Обмежені у кар’єрі. Важливим кроком на шляху до гендерної рівності стало скасування розподілу професій на «жіночі» і «чоловічі». Та це ще не означає, що в Україні зникла дискримінаційна практика чи не лишилося заборонених професій, кажуть експерти.

Наприклад, у війську досі є низка «нежіночих» професій, затверджені наказами із грифом «з обмеженим доступом», зауважує експерт з гендерних питань Олена Суслова. Крім того, в Україні досі не дератифікована Конвенція Міжнародної організації праці 1935 року, яка забороняє роботу жінок під землею і в шахтах.

«У нас є заборонені професії і цивільного характеру, і в секторі безпеки й оборони. І справа не в кількості, а в їхньому існуванні. Українським жінкам заборонені всі професії, які стосуються військово-морських сил. Як колись сказав мені один юрист із Міноборони: щойно ми збудуємо перший човен, одразу будемо думати про дозвіл жінкам на ці професії. Але поки вони всі закриті. Нині в українській армії працює жінок не менше, ніж в деяких в країнах світу. Але у нас ніколи не було і досі немає жінки-генерала», – каже Олена Суслова.До жінок висуваються такі вимоги, як вік, зовнішні дані, хоча робота, яку пропонується виконувати, абсолютно не потребує таких характеристикАксана Філіпішина

Також важливо побороти дискримінацію жінок у головах роботодавців, наголошують експерти. «Ми помічали і реагували на випадки дискримінації за ознакою статі в оголошеннях про вакансію. До жінок висуваються такі вимоги, як вік, зовнішні дані, хоча робота, яку пропонується виконувати, абсолютно не потребує таких характеристик», – зауважує Аксана Філіпішина.

За підрахунками експертів Всесвітнього економічного Форуму в Давосі, подолати різницю в можливостях працевлаштування та оплаті праці для чоловіків і жінок світ зможе через 170 років.

5. Заручниці стереотипів. «Жінка-берегиня», «господарка», «для «жіночого щастя» потрібні «кохання» і «родина» – такі стереотипи про жінку закріпилися у свідомості українців. Експерти констатують: сексизм в Україні поширений скрізь – в рекламі, ток-шоу, політиці і в побуті.Я називаю сексизм посмішкою чеширського кота. Кота немає, а посмішка єОлена Суслова

Традиційно причиною батьківських нарікань і не зовсім приємних виховних моментів для того, хто не вивчив урок і отримав низьку оцінку, є двійки-трійки у щоденнику. Причин для виховних моментів побільшало відтоді, як на законодавчому рівні у нашій країні введено відповідальність за булінг. І діти, і батьки повинні знати: булінг – не просто зло, яке зачіпає підліткове середовище, а ще й в окремих ситуаціях привід сплатити немалий штраф. І платити його будуть батьки того, хто дозволяє собі принижувати однокласника чи товариша по школі.

Реалізуючи Загальнонаціональний правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!», Міністерство юстиції розпочало інформаційну кампанію #СтопБулінг,  орієнтовану на дітей та їх батьків. Питання стало наскільки актуальним, що поняття «булінг»  визначили на законодавчому рівні та прописали у Законі України «Про освіту» та в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Визначення зафіксовано так: «булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого».

У Кодекс додано статтю 173⁴ про відповідальність за вчинення булінгу, яка називається «Булінг (цькування) учасника освітнього процесу». В ній зазначено, що булерів (так назвали тих, хто здійснює булінг) або їх батьків варто штрафувати або виправляти громадськими роботи.

За булінг, вчинений дітьми до 16-ти років, відповідають батьки або опікуни. За перший випадок булінгу – від 850 до 1700 гривень штрафу або громадські роботи на термін від 20 до 40 годин. За повторне цькування або булінг, вчинене групою осіб від 1700 до 3400 гривень штрафу або громадські роботи терміном від 40 до 60 годин.

Справді ж, потрібно задуматися, перш ніж цькувати невисокого хлопчика чи знущатися із дівчинки з рудими кісками? «Не руйнуй невідомий світ, бо для когось і твій знайомий – невідомий»,- зазначила у своєму творі Мікус Марія, юна журналістка з Хмельниччини, одна з переможниць конкурсу Юстиції Сумщини #БулитиНеКруто.

До речі, в Україні вже є судові рішення щодо булінгу. Перше прийняте у лютому цього року на Київщині, за цькування батьків винної особи зобов’язали сплатити штраф.

Сьогодні, коли на всіх каналах новин і у стрічках соціальних мереж тільки й говорять про стрімке поширення COVID-19, а заходи, направлені на його стримування, порушують наш звичний ритм життя, будь-яка людина відчуватиме неспокій і тривогу. То як залишатися спокійним і не панікувати під час спалаху захворювання.

Штатний психолог нью-йоркського пресвітеріанського медичного центру Вейлла Корнелла, автор бестселера «Ліки від нервів» та національний експерт з когнітивної терапії, доктор Роберт Ліхі каже, що найголовніше, що може зробити людина, – це розуміти про існування потенційної загрози і не сіяти зайвої паніки.

«Ми повинні визнати, що пандемія існує, тому важливо вжити розумних заходів, наприклад, дотримуватися рекомендацій Центрів з контролю та профілактики захворювань, які наголошують на необхідності ретельно мити руки, уникати соціальних контактів, людяних місць, і за можливості не подорожувати, – каже доктор Ліхі, який також є клінічним професором психології психіатричного відділення медичного центру Вейлла Корнелла. – Проте також важливо дивитися на ситуацію тверезо, зосереджуватися на тому, на що ми можемо впливати, та перестати сильно і часто хвилюватися».

Ось які заходи пропонує доктор Ліхі для відновлення спокою у розпал спалаху коронавірусу, що викликає захворювання COVID-19, та поради, щоб перестати панікувати через нього.

Діліться тим, що ви відчуваєте

Якщо ви скажете людині не хвилюватися, навряд чи це її заспокоїть. Так само це не заспокоїло б і вас.

Натомість прийміть саму ситуацію і своє ставлення до неї. Пам’ятайте, у вас є право хвилюватися, але ви також можете більш конструктивно вирішити цю проблему.

Для початку визначте ймовірні і можливі варіанти того, що може з вами трапитися

Наприклад, найгіршою вашою думкою може бути те, що ви можете померти від COVID-19. Це лише один з можливих варіантів, як і у будь-якій інший ситуації у вашому житті, але неможливо жити і кожного разу думати про всі варіанти розвитку ситуації; будь-який вибір ви робите на основі того, що найімовірніше може статися у тій чи іншій ситуації. В цілому для американського населення ймовірність померти від нового коронавірусу є низькою, тому переналаштуйте своє мислення і зосередьтеся на найбільш ймовірному варіанті розвитку подій.

Перестаньте читати і дивитися новини на деякий час

Якщо гуглити «Випадки зараження коронавірусом» кожні кілька годин, це похитне ваш психологічний стан і посилюватиме страхи через коронавірус. Натомість спробуйте обмежити потік інформації. Скоротіть час перегляду новин до 15 хвилин на день, щоб знати основні події, як от про закриття шкіл або зміни в рекомендаціях щодо подорожей. (Також важливо: переконайтеся, що ці новини надходять з надійних джерел.) 

Займіться більш продуктивною діяльністю, наприклад, турботою про сім’ю, закінчіть робочі завдання або виділіть час для відпочинку.

Обмеження перегляду новин і переорієнтування своєї уваги на повсякденні справи допоможе вам заспокоїтися та зменшити страхи через коронавірус. Коли у вас виникає тривожна думка і крутиться в голові, у вас може початися те, що я називаю «Google-it» ( «погугли-про-це») – одержимий пошук в інтернеті інформації про предмет своєї стурбованості. Вам вирішувати, на чому зосереджувати свою увагу, тому контролюйте потік новин, які до вас надходять, і продовжуйте займатися своїми повсякденними справами, на які ви можете впливати.

Складіть графік «часу для стурбованості»

Багатьом моїм пацієнтам це допомагає: протягом дня виділіть 15–20 хвилин і зустріньтеся зі своєю стурбованістю віч-на-віч. Якщо стурбованість, пов’язана з COVID-19, не покидає вас протягом дня, запишіть її і пообіцяйте собі: «Я займуся нею десь о третій». Коли настане час для стурбованості, запитайте себе: мої негативні думки є продуктивними чи непродуктивними?

Продуктивна стурбованість відрізняється від непродуктивної. У результаті продуктивної стурбованості ви починаєте робити щось корисне вже сьогодні. Наприклад, що ви можете зробити, щоб зменшити ризик? Мити руки, використовувати серветки – виконувати всі поради Центрів з контролю і профілактики захворювань. Це продуктивні дії. Непродуктивна стурбованість – це коли ви запитуєте себе: «Що, якщо?..»  Наприклад, «Що, якщо я буду йти вулицею і хтось кашляне на мене? Що, якщо я був на зустрічі і випадково торкнувся когось зараженого?» Ми не можемо на це впливати, тому ця стурбованість є непродуктивною.

Я не кажу людям не хвилюватися, проте якщо ви хвилюєтеся, то робіть це у відведений час, щоб це не відбирало у вас сили, і потім трансформуйте стурбованість у продуктивні дії.

Оцінюйте об’єктивно

Ваша мета – не позбутися стурбованості, а оцінити її об’єктивно. Розумно, коли лікарні та уряд стежать за цією ситуацією, оголошують карантин і встановлюють обмеження для зменшення розповсюдження. Це може викликати занепокоєння в соціумі, але пам’ятайте, що урядовці та посадовці галузі охорони здоров’я вживають заходів, які порушують повсякденний уклад життя людей, для того щоб підготуватися до ситуації та вирішити її.

Вжиття усіх цих запобіжних заходів не означає, що події розгортатимуться за найгіршим сценарієм.

Знайдіть баланс між тим, щоб дотримуватися належних рекомендацій щодо гігієни та менше і рідше відчувати стурбованість. Не будьте вкрай самовпевненим чи нерозумним, ігноруючи доцільні рекомендації, а радше запитайте себе, є ваші думки продуктивними чи непродуктивними. Ви не можете контролювати все, але ви можете контролювати те, на тому зосереджувати свою увагу, і можете подбати про себе, займаючись фізичними вправами, правильно харчуючись та проводячи час з родиною.

Роберт Ліхі, доктор психології, штатний психолог нью-йоркського пресвітеріанського медичного центру Вейлла Корнелла та клінічний професор психології психіатричного відділення медичного центру Вейлла Корнелла. Він є директором Американського інституту когнітивної терапії.

Посилання https://healthmatters.nyp.org/a-road-map-to-finding-calm-amid-coronavirus-anxiety/

Розглянемо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи:

• функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища.
• вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення.
• стан здоров’я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти.
• рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі;
• особливості життя дитини в сім’ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім’ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім’ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;
• психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);
• раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров’я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;
• відповідна організація рухової активності дитини: рухова активність – найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності.

Можна виділити наступні ознаки адаптації дитини до школи:

1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.
2. Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.
3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.
4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.

Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально — психологічну ситуацію.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв’язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв’язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров’я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв’язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причино-наслідковий зв’язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався

Щоб адаптація першокласника пройшла успішно повинні виконуватися такі умови:

1. Спрямованість навчально-виховного процесу на інтереси дитини. Ставлення до неї як до суб’єкта у педагогічному процесі, включення її у суб’єкт-суб’єктні взаємини у системі «вчитель – учень», » учень – учень». Учні визнаються і приймаються як рівноправні партнери, що мають власну думку, здатні зробити свідомий вибір, вільні у своєму волевиявленні та діях (у розумних межах). Педагогічна стратегія базується на відмові від стандартів та шаблонів у виховному процесі, на нездійсненні насилля над природою дитини, розумінні самоцінності дитячого життя та вікового етапу розвитку шестирічних першокласників.
2. Створення сприятливого психологічного клімату як у школі, так і в сім’ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.
3. Віра в унікальність кожної дитячої особистості, зацікавленість у долі кожної дитини, створення атмосфери успіху.
4. Надання допомоги дитині в усвідомленні себе як особистості. Вихованець має знати про існування у собі істинного, вищого «Я», яке є джерелом альтруїстичних почуттів, нерозкритих потенційних можливостей.
5. Забезпечення оптимального фізичного, розумового, психічного розвитку дитини.
6. Розвиток мотиваційної сфери дитячої особистості.
7. Розвиток необхідних психологічних якостей: ініціативності, здатності до вмотивованого ризику, адекватної самооцінки, високої працездатності, сили волі, самодисципліни, відповідальності, вміння розподіляти свій час, впевненості, самоповаги, стійкості у подоланні труднощів.
8. Збагачення та розширення Я-образу дитини через розширення сфер її діяльності. Забезпечення простору для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримка їх життєрадісності. Формування навичок творчого саморозвитку.
9. Здійснення психологічної підтримки дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів, демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо, здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.
10. Забезпечення індивідуально-диференційованого підходу до дітей.
11. Дотримання єдності у виховній роботі членів родини, школи та позашкільних установ, що здійснюють виховання учня.
12. Виховання у дитини почуття соціальної відповідальності. Гармонійне поєднання розвитку здібностей дитини з її морально-етичним розвитком для упередження дитячого егоцентризму та поступового становлення соціальної установки «не люди для мене, а я для людей».