Категорія: Поради психолога учителям

Сьогодні ми познайомимося з організацією інклюзивного класу в навчальному закладі освіти

Алгоритм створення інклюзивного класу:

1. Батьки дитини з ООП звертаються до закладу освіти, пишуть заяву та додають до неї витяг ІРЦ про комплексну оцінку дитини.
2. Керівник закладу освіти дає подання до органу управління освітою щодо погодження організації інклюзивного навчання в його закладі.
3. Орган управління освітою дає лист-погодження або наказ про це.
4. За необхідності в штатний розпис закладу потрібно внести зміни, наприклад, ввести додаткові ставки асистентів вчителів чи вчителів-дефектологів.
5. Керівник закладу освіти видає наказ щодо створення класу або класів з інклюзивним навчанням, щодо затвердження положення про команду психолого-педагогічного супроводу в закладі освіти, про склад цієї команди.

Нюанси створення інклюзивного класу:

1. Відповідно до пункту 1 статті 20 закону “Про освіту”, заклади освіти за потреби утворюють інклюзивні або спеціальні групи і класи для навчання дітей з ООП. У разі звернення особи з особливими освітніми потребами або її батьків (інших законних представників) інклюзивна група або клас утворюється обов’язково.
2. Для учнів з ООП, які навчаються в інклюзивних та спеціальних класах, на підставі письмового звернення батьків (інших законних представників) можуть створюватися інклюзивна або спеціальна група продовженого дня. Детальніше про це можна прочитати в Порядку створення груп подовженого дня у державних і комунальних ЗЗСО (наказ МОН від 25 червня 2018 року №677).
3. Щоб утворився інклюзивний клас, необхідно, аби батьки написали заяву в школі та подали витяг ІРЦ про комплексну оцінку розвитку дитини. Якщо в батьків є тільки витяг від лікарсько-консультативної комісії, то це не є підставою для організації інклюзивного навчання. Також можуть додаватись інші документи, передбаченні Порядком зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття загальної повної середньої освіти (наказ МОН від 16 квітня 2018 року №367).
4. В ІРЦ можуть звернутися батьки або інші законні представники дитини, які відчувають занепокоєння щодо її розвитку, незалежно, чи в неї є певний діагноз і / або інвалідність. Комплексне оцінювання* може проводитися як за ініціативи батьків, так і за рекомендацією педагогів, які працюють у ЗЗСО з такою дитиною, але виключно на підставі заяви батьків. Його не можна проводити примусово.

* У законодавстві використовується слово “оцінка” на позначення проходження тестування в ІРЦ. З погляду правил української мови це неправильно, адже оцінка – це те, що з’являється після оцінювання. Тому  цьому тексті ми використовуємо слово “оцінювання”.

5. Висновок ІРЦ про комплексне оцінювання має рекомендаційний характер. Відповідно до статті 55 закону “Про освіту”, батьки дитини мають право обирати заклад освіти, освітню програму, різновид і форму здобуття дітьми освіти відповідного рівня.
6. Термін дії висновку ІРЦ не визначений, але повторне комплексне оцінювання може проводитися, коли дитина переходить від закладу дошкільної освіти до закладу загальної середньої освіти. Також, за рекомендацією команди психолого-педагогічного супроводу в разі виникнення індивідуальних освітніх потреб під час навчання або, навпаки, коли в дитини високі успіхи в навчанні й потрібно переглянути індивідуальну програму розвитку.
7. Якщо дитина вже навчалася в інклюзивному класі, то повторно проходити ІРЦ і писати заяву на відкривання інклюзивного класу перед кожним роком навчання не потрібно.
8. Якщо фахівці, які працюють із дитиною з ООП в школі, не бачать прогресу або не впевнені, що витяг ІРЦ правильний і, на їхню думку, потрібно проводити інші корекційно-розвиткові заняття або в іншій кількості, то самостійно ці зміни команда психолого-педагогічного супроводу ввести не може. Для цього потрібно спрямувати батьків на повторне комплексне психолого-педагогічне оцінювання розвитку дитини до ІРЦ.

Є лист МОН від 16.06.2020 року №1/9-328 “Щодо методичних рекомендацій з організації психолого-педагогічного консиліуму для проведення повторної комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини”. Згідно з ним, щоби підтвердити або змінити висновок про комплексне оцінювання, має збиратися консиліум, до якого рекомендують залучити представника органу управління освітою, методиста обласного РЦПІО, фахівців ІРЦ, практичного психолога, який має міжнародний сертифікат, педпрацівників ЗЗСО, корекційних педагогів спеціальних ЗЗСО (за потреби), фахівців сфери соціального захисту (за потреби), батьків або запропонованих ними фахівців, щоби це оцінювання було комплексним і правильним.

8. У Порядку організації інклюзивного навчання в ЗЗСО (постанова Кабміну 2011 року № 872 зі змінами в постанові від 9 серпня 2017 року №578) чітко вказано, що керівник ЗЗСО на підставі заяви батьків за підтримки відповідного органу освіти організовує клас з інклюзивним навчанням, створює матеріально-технічну базу, здійснює добір відповідних працівників тощо. Власник загальноосвітнього закладу виділяє кошти для забезпечення  доступу до будівлі школи без перешкод, матеріально-технічного забезпечення. Тобто, власник і керівник закладу освіти відповідають за організацію, стан і якість інклюзивного навчання.
9. Є лист МОН від 5 квітня 2019 року №1/9-223 “Щодо забезпечення доступності закладів освіти для осіб з ООП”. Згідно з ним, усі заклади повинні бути доступними для будь-яких категорій дітей. Звертаю увагу, що з 1 вересня 2018 року набули чинності нові державні будівельні норми щодо закладів освіти, де вказано, що під час реконструкції або побудови нових закладів освіти потрібно враховувати їхню доступність для різних категорій дітей.
10. Якщо в школі нічого не організували, то батькам потрібно звернутися до керівника закладу, а якщо немає реакції – до відповідного органу управління освітою.

У Порядку та умовах надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з ООП (постанова Кабміну від 14 лютого 2017 року №88) написано про фінансування засобів для корекційно-розвиткових занять. На закупівлю корекційно-розвиткових засобів використовується не більше 35% коштів “інклюзивної” субвенції.

Оплата праці залучених на підставі цивільно-правових договорів фахівців (для корекційно-розвиткових занять) здійснюється теж за рахунок цієї субвенції. У постанові також є перелік корекційно-розвиткових занять, які можна проводити.

Від читачів сайту НУШ було запитання, чи є вимоги до базової комплектації спортивної зали для роботи з дітьми з ООП. На сьогодні таких вимог немає. Усе, що заклад освіти купує для корекційно-розвиткової роботи, регламентується Типовим переліком спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку дітей з ООП, які навчаються в інклюзивних та спеціальних класах (групах) закладів загальної середньої освіти (наказ МОН від 23.04.2018 року №414). Наказом МОН від 21.06.2019 року №873 цей перелік був розширений.

Якщо інклюзивний клас утворюється на початку навчального року або в будь-який інший час, то кошти не будуть закладенні одразу, тому що, згідно з постановою, вони закладаються в межах календарного, а не навчального року. Проте за рахунок залишків коштів із попередніх бюджетних періодів можна профінансувати інклюзивне навчання в школі, починаючи з будь-якого місяця. Зокрема, згідно з цією постановою, місцеві ради мають право перерозподіляти кошти субвенції у межах відповідного місцевого бюджету між відповідними типами закладів.

У багатьох документах прописано питання доплати за роботу в інклюзивних класах та за роботу з дітьми з ООП. Одним із найновіших є закон “Про повну загальну середню освіту”, де в пункті 3 статті 24 вказано, що за роботу в інклюзивних класах або групах є доплата 20% до тарифної ставки всім педагогічним працівникам. Тож і вчителі-дефектологи, і реабілітологи, і асистенти вчителя, і вчителі-предметники отримують доплату за години роботи в інклюзивних класах.

ПІДГОТОВЧА РОБОТА ШКОЛИ

Оскільки вже на середину червня заклад освіти володіє інформацією, скільки дітей з ООП будуть навчатися наступного навчального року (15 червня вже формуються перші класи й переведені всі інші класи на наступний етап), то в керівника освіти є два з половиною місяці, щоби внести всі необхідні зміни в організацію діяльності закладу для того, щоб організувати інклюзивне навчання.

З батьками та учнями має бути проведена попередня робота – адміністрацією закладу освіти й безпосередньо командою психолого-педагогічного супроводу дитини. Коли батьки приходять вперше до школи, адміністрація, як правило, вже володіє інформацією, чи буде 1 клас інклюзивним. Саме тоді потрібно починати з батьками розмову про це. За потреби,  роз’яснити, що це таке, дати зрозуміти, що це ніяк не впливає на навчання їхніх дітей, тому що діти з ООП мають свої індивідуальну програму розвитку й індивідуальну освітню траєкторію.

Це питання ми рекомендуємо обговорювати й на батьківських зборах майбутніх першокласників, тому що від того, як це сприймуть батьки, сильно залежить і сприйняття дітей.

Для роботи з дітьми в класі використовуються виховні години, уроки доброти, толерантності, але найкращим способом є спільна ігрова й навчальна діяльність.

Діти, позбавлені батьківського піклування, – діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції, та безпритульні діти.

Згідно із статтею 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, крім повного державного забезпечення:
– виплачується соціальна стипендія в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики;
– до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох соціальних стипендій;
– при наданні академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія;
Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Органи доходів і зборів зобов’язані безоплатно передавати закладам, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім’ям дитячі речі, м’який інвентар, транспортні засоби тощо, затримані органами доходів і зборів і конфісковані в установленому порядку, а також ті, за якими не звернувся власник до закінчення терміну їх зберігання під митним контролем, у кількості, що не перевищує необхідних річних потреб відповідного закладу або сім’ї, за зверненням служби у справах дітей.
Діти-сироти та діти, позбавлених батьківського піклування, у віці до 18 років забезпечуються щорічним безоплатним оздоровленням.
Встановлено коло житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:
– зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
– жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей;
– до працевлаштування випускників закладів, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості, квартирна плата та плата за комунальні послуги здійснюються місцевими державними адміністраціями за місцезнаходженням житла;
– у разі відсутності житла мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування;
– у разі перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб, мають право зараховуватися на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і соціальний квартирний облік за місцем їх обліку як внутрішньо переміщених осіб.

Береженого Бог береже

Зупинимо СНІД – поки він не зупинив нас.
Девіз борців проти ВІЛ/СНІДу

Cпантеличене швидким розповcюдженням СНІДу людство змушене реанімувати одвічні життєві принципи, замислитися над сенсом життя. Саме це явище перевіряє нас на стійкість, людяність, виваженість та мудрість. І ще на відповідальність щодо власного життя та життя тих, хто поруч, хто прийде після нас. Адже молоді люди часто вважають, що ризик «взагалі» високий, а для нього «особисто» несуттєвий.
Постійно перебуваючи в процесі постійного росту і становлення, емоційного піднесення, пошуку, непросто віднайти грані позитивного. Але треба пам’ятати, що молодість – це час відкриття нових обріїв, пора іспитів, спроб освоєння нового досвіду і виявлення межі своїх можливостей і разом з тим – це дуже небезпечний час.
Та для того, щоб вберегтись від небезпечних спокус – треба мати все ж таки здоровий глузд і любов до життя та врешті-решт до себе. Як кажуть: «Береженого Бог береже».

В умовах наявної в Україні кризи сімейних та подружніх взаємин ( великої кількості розлучень, негативних тенденцій у розвитку процесів народжуваності і смертності, малодітності сімей, їх конфліктогенності тощо ) проблема гендерної соціалізації дитини набуває особливого значення .

Другим народженням людин , вважав В . О . Сухомлинський , становлення чоловіка та жінки у підлітковому віці: « Немає абстрактного підлітка, як часто звикли називати людину цього віку, є конкретна людська особистість – чоловік чи жінка , які народжуються на наших очах », – писав він. І підкреслював , що входження підлітка у соціальне середовище здійснюється шляхом засвоєння статевих ролей та культури шлюбно – сімейних взаємин, наслідування взаємин у батьківській сім’ї : « Усвідомлення того, що він такий же чоловік, як і його батько, є для хлопчика великим одкровенням . Він починає розглядати відносини батька й матері з нової точки зору, бачить у них те, чого не бачив раніше».

Підлітки оцінюють власні цінності та форми поведінки, порів­нюючи їх з прийнятими у бать­ківській сім’ї. Зрозуміло, що сім’ї належить вирішальна роль у процесі їх формування і в боротьбі між незалежністю та взаємозалежністю. Найважливіші завдання бать­ківства є парадоксальними. З одного боку, успішні батьки забезпечують дітям почуття захищеності і підтримки, з іншого – батьки хочуть, щоб їх діти виросли незалежними, дієздатними членами суспільства. Стилі батьківської сім’ї можуть суттєво впливати на мотиви прагнення підлітків до дорослості. Однак незалежно від типу сім’ї, мета батьків – допомогти дитині засвоїти гендерні ролі, щоб якнайкраще адаптуватись до дорослого життя та якнайповніше самореалізуватись у будь-яких сферах життя та діяльності.

Англійський письменник Г.К. Честертон вміло підмітив: «Діти не люблять слухатися своїх батьків, зате охоче їх наслідують». Чим старшими ми стаємо, тим частіше помічаємо, що повторюємо слова, почуті в дитинстві від мами з татом, і взагалі дивимося на світ, керуючись їх точкою зору. З роками кожен з нас все ясніше розуміє те, на що вже давно звернули увагу психологи: образ думок дорослої людини, її манера поведінки, особливості відносин з іншими людьми закладаються ще в дитинстві під впливом прикладу власних батьків. Особливо це стосується шлюбно-сімейних відносин та батьківських установок. Тому що давно помічено, що доросла людина в своїй сім’ї довільно, а часто й мимовільно прагне реалізувати ту модель відносин, котру засвоїла в дитячі роки на прикладі своїх батьків.

Одним із перших звернув на це увагу Ерік Берн, котрий створив оригінальну, хоча й не безперечну теорію людських взаємовідносин. Спираючись на ідеї Берна, його послідовники розробили систему сімейної психотерапії, засновану на принципі корекції негативного дитячого досвіду. В межах цієї системи передбачається, що жінка, яка переймає модель відносин своїх батьків, засвоює життєву позицію, котра може бути визначена або як материнська, або як дочірня. Якщо в батьківській сім’ї домінувала сильна енергійна мати, котра ще й приділяла дочці максимум уваги і турботи (нехай інколи і в строгій формі), то у дівчинки на маминому прикладі формується материнська позиція. Надалі вона прагне стати своїм близьким надійною і турботливою матір’ю, котра все знає краще за всіх і завжди готова допомогти, а інколи й посварити (приструнити).

Якщо ж главою сім’ї був батько, то жінка швидше всього засвоїть роль дочки. Вона на все життя збереже в собі маленьку дівчинку, котрій легше притулитися до чийогось сильного плеча, ніж самій нести вантаж вирішення життєвих проблем.

У подібному становищі опиняються і чоловіки. Маючи в дитинстві приклад сильного домінуючого батька, хлопчик прагне бути подібним до нього і переймає батьківську роль – роль господаря і глави, відповідального за свої рішення і готового стати опорою близьким. Якщо ж батько з якихось причин не був таким прикладом і реальна перевага була на стороні матері, то у хлопчика формується пасивна синова позиція. В його житті жінка завжди буде потрібна для того, щоб отри мати від неї материнську підтримку і ласкаве погладжування по голові, щоб виплакати, вткнувшись в її спідницю, сльози розчарування, образи й гніву.

Легко уявити, як складеться сімейне життя, коли подорослішають дівчинка і хлопчик, додадуть до нього свої сформовані в дитинстві позиції. Відносини можуть скластися цілком гармонійно, якщо ці позиції доповнюють один одного, тобто материнська співпадає з синовою або ж батьківська з дочірною. Тоді один із подружжя з легкістю приймає роль лідера, котра цілком узгоджується з душевним складом іншого, готового йти назустріч, слухатися і підпорядковуватися. Відносини, нехай і нерівноправні, зате природні і задовольняють обох. Така сім’я є цілком благополучною, хоча не може бути хорошим прикладом: адже у багатьох інших випадках баланс ролей може скластися по-іншому.

Набагато гірше, якщо таке поєднання відсутнє. Сутички в подружній парі материнської і батьківської позицій приводить до виснажливої боротьби за лідерство, в котрій найчастіше обидві сторони приречені на поразку.

Якщо ж подружжя приносить в сім’ю власну дочірню і синову позиції, їх відносинам теж не позаздриш. І чоловік, і дружина не в стані приймати відповідальні рішення і прагнуть перекласти цей вантаж на плечі іншого. Обоє шукають і не знаходять в іншому підтримки і опори. В результаті виникає взаємна незадоволеність, котра ще більше посилюється, якщо і чоловік і дружина за старою звичкою продовжують шукати поради під дахом своїх батьків.

Ця переконлива схема часто служить ключем до вирішення сімейних проблем. Однак навряд чи її можна вважати вичерпною. Вірогідно, в минулі роки вона була справедлива до будь-якої сім’ї. Аналізуючи відносини сучасного подружжя, можна зробити висновок, що вони часто не вкладаються в цю схему. Є декілька причин такого стану речей.

Профорієнтація — заходи, спрямовані на ознайомлення людини з її здібностями й можливостями для того, щоб запропонувати їй вибрати одну з найбільш підходящих для неї професій з врахуванням потреб виробництва. Професійна орієнтація — це наукова дисципліна, яка допомагає людині обрати свою майбутню професію з урахуванням всіх її здібностей, потреб і бажань. Також професійна орієнтація містить технологію розвитку у людини позитивного ставлення до праці.

Раніше професійна орієнтація (в тому числі її психологічні аспекти) розглядалася з позицій тимчасової допомоги старшокласнику у його професійному самовизначенні, для вибору професії раз і на все життя.

Проте виявилось, що на практиці такий шлях часто не дає бажаних результатів. Адже коли поради і навіть вимоги профорієнтатора починав виконувати конкретний випускник з власними поглядами, певним досвідом, унікальним набором індивідуальних властивостей, прогнозованого позитивного результату досягти неможливо. Більше того, прагнення діяти відповідно до конкретних вимог може призвести до непередбаченої ситуації — професія ніби вибрана правильно, а в процесі навчання з’являється незадоволення нею, що призводить до внутрішнього конфлікту особистості. Це тому, що людина постійно розвивається, і та професія, яка влаштовувала її три роки тому, може більше не задовольняти. Професійна орієнтація не закінчується вибором професії, вона актуальна протягом всього життя людини.

У процесі профорієнтації здійснюється робота профорієнтолога (психолога, социолога), до якої він залучає учнів на всіх етапах їхнього навчання. Робота з профорієнтації охоплює такі етапи: інформаційний (профосвіта), діагностичний, консультування, трудових спроб, співбесіди.

Перший етап — інформаційний. Перш ніж обрати професію, абітурієнти мають отримати максимум інформації про професії, їх зміст, статус на ринку праці, рівні освіти, перспективи працевлаштування, можливості продовження навчання.

Другий етап — діагностика. Для того, щоб обрати якусь конкретну професію, абітурієнт має визначити, які у нього схильності, інтереси, чи усвідомлює він до кінця свій вибір.

Третій етап — консультування. Передбачається, що протягом консультацій кожен абітурієнт отримає індивідуальну консультативну допомогу у виборі професії з використанням професіограм і психограм. Також проводиться робота зі схемою аналізу професій. У процесі професійної консультації може здійснюватися (відбуватися) переорієнтація абітурієнтів на іншу професію (спеціальність), якщо обрана ним професія є неактуальною або не відповідає здібностям абітурієнта, однак кінцевий вибір залишається за ним.

Четвертий етап — трудові спроби. На цьому етапі майстри виробничого навчання або педагоги проводять практику з абітурієнтами, які первинно визначилися з професією (спеціальністю) в лабораторіях і навчально-виробничих майстернях закладів професійного навчання. Під час трудових спроб абітурієнти знайомляться з робочими місцями, їх технічним оснащенням, порівнюють свої очікування з реальними умовами трудової діяльності, оцінюють свої можливості в обраній професії.

П’ятий етап — співбесіда. Адміністрація та роботодавці спілкуються індивідуально з кожним абітурієнтом. Мета співбесіди — визначити, чи готовий працювати абітурієнт, і в разі його готовності запропонувати йому певну вакансію.

Бездоглядними, безпритульними називають дітей, які були покинутими батьками або самі залишили сім’ю чи дитячі заклади, в яких перебували і не мають певного місця проживання.

Явище дитячої бездоглядності і безпритульності є складним і неоднозначним, адже ці діти є жертвами не лише власних родин, але й байдужості оточуючих та суспільства.

Основними причинами виникнення такого явища, як дитяча бездоглядність та безпритульність, є безробіття батьків, зростання цін на продукти першої необхідності, погіршення матеріального благополуччя значної частини населення, втрата “поняття” про сім’ю як про соціальний інститут, зниження відповідальності батьків за виховання дітей, збільшення незайнятих дітей та підлітків, недостатність роботи з організації дозвілля дітей за місцем проживання, загострення конфліктів між батьками та дітьми.

Зрозуміти специфіку сучасного феномена дитячої бездоглядності і безпритульності в Україні дозволить аналіз соціального портрета дітей, які більшість свого часу проводять на вулиці чи живуть там: віковий склад, особливості сімейного оточення, звичок та способу життя, міжособистісних стосунків тощо.

Бездоглядні та безпритульні діти в Україні – це переважно особи до 14 років. «Самостійно» діти йдуть з дому, починаючи з 6-7 років. Серед безпритульних дітей кількість хлопців більша, ніж дівчат.

З метою подолання основних причин дитячої бездоглядності необхідно ще на ранній стадії виявляти сім’ї, які неспроможні виконувати виховні функції, вживати заходів для запобігання соціальному сирітству, створювати належні умови для всебічного розвитку та виховання дітей, поширювати форми сімейного виховання, влаштування дітей–сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування у дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, забезпечити підготовку та перепідготовку батьків – вихователів та прийомних батьків, фахівців закладів соціального захисту дітей, збільшувати обсяги фінансування заходів щодо подолання дитячої безпритульності і бездоглядності, а вирішення таких проблем покладати не лише на відповідні служби, але й вирішувати суспільством в цілому.

Розпад шлюбу – причина безпритульності і бездоглядності.
Однією з основних причин дитячого лиха є розлучення, батьків. Коли розпадається сім’я, «квіти життя» опиняються в зоні ризику.

Народження дитини, її виховання – моменти надзвичайно важливі та відповідальні. Без батьківської аури дитина вже зовсім інша. Сутність його виховання – не в розмові про нього, а в організації особистого життя батьків. Майбутнє дитини закладається у нормальній, повноцінній сім’ї. Неповноцінна сім’я не може видати якісний продукт.

Вихід дитини із сім’ї трапляється зазвичай через педагогічну некомпетентність батьків. Найчастіше втечі з дому здійснюють підлітки в 10-13 років.

Основними побудниками до втечі є:

– приналежність до соціально неблагополучної сім’ї;

– сором за батьків (наприклад, алкоголіків, негідно себе ведуть з оточуючими людьми тощо);

– байдужість батьків до труднощів їхніх дітей у школі;

– конфлікти між однокласниками та вчителями.

Походи підлітків з дому можуть відбуватися під впливом друзів. У подібних випадках слід не тільки припиняти такий спосіб життя підлітка, але і зробити для нього привабливим перебування в родині, учнівському колективі, громадськості.

Підлітки можуть покинути рідне вогнище і через зайвий контроль та вторитарний стиль поведінки батьків. До цього додається тяга до подорожей. Часом втеча з дому здійснюють діти з підвищеною активністю поведінки. Це пов’язано з тим, що їх велика живість і невгамовність викликають негативні реакції з боку дорослих і часто ведуть до конфлікту. Шановні батьки та педагоги Білозерської ЗОШ № 18 Білозерської ТГ! Не будьте байдужими до бездоглядних дітей, яких Ви зустрічатимете на вулиці, адже чужих дітей не буває!

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. УКРАЇНА ПОЗИЦІОНУЄТЬСЯ У СВІТІ ЩОДО ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
   1) як країна, з якої постачають «живий товар»
   2) як країна, до якої ввозять жертв торгівлі людьми
   3) як країна призначення, постачання та транзиту «живого товару»
2. СТАТИСТИКА ЩОДО ПОСТРАЖДАЛИХ / ПОТЕРПІЛИХ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ В УКРАЇНІ,
   ЗА ДАНИМИ ДЕРЖАВНИХ СТРУКТУР ТА НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, РІЗНИТЬСЯ ТОМУ, ЩО:
   1) вони працюють в різному правовому полі
   2) вони мають різні критерії виявлення та рівень довіри населення
   3) вони мають різні повноваження
   4) вони діють на різних територіях
3. ЯКІ Є ГРУПИ РИЗИКУ ЩОДО ПОТРАПЛЯННЯ В СИТУАЦІЮ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
   1) особи, які багато подорожують
   2) безробітні, діти без належного догляду, особи в уразливому стані, ВПО
   3) довірливі та наївні особи
4. ПОЗНАЧТЕ ВІДПОВІДЬ, ДЕ ЗАЗНАЧЕНО ТІЛЬКИ ФОРМИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ:
   1) сексуальна, вербування, трудова, вилучення органів, примусова вагітність
   2) сексуальна, трудова, примусова вагітність, вилучення органів, жебракування
   3) обман, шантаж, погрози, насильство, залякування, обмеження свободи пересування
   4) вербування, переміщення, передача / одержання, насильство
5. ЯКА ПОСЛІДОВНІСТЬ ЕТАПІВ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ?
   1) вербування, переміщення, передача / одержання людини, експлуатація
   2) переміщення, вербування, передача / одержання, експлуатація
   3) передача / одержання, переміщення, вербування, експлуатація
6. ВИЯВЛЕННЯМ ДІТЕЙ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, ЗАЙМАЮТЬСЯ В УКРАЇНІ:
   1) абсолютно всі юридичні структури будь-якої форми власності
   2) тільки спеціалізовані структурні підрозділи поліції
   55
   56
   3) суб’єкти взаємодії, які визначені законодавством України
   4) тільки служби у справах дітей
7. ЧИ ІСНУЄ В УКРАЇНІ ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ОСІБ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ?
   1) ні, кожна організація веде свою статистику
   2) так, її веде Міністерство соціальної політики України
   3) так, її веде Національна поліція України
   4) ні, це не передбачено законодавством
8. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ, ЯКЕ ТЛУМАЧИТЬ ТЕРМІН «ТОРГІВЛЯ ДІТЬМИ», – ЦЕ:
   1) Кримінальний кодекс України
   2) Закон України «Про протидію торгівлі людьми», Кримінальний кодекс України
   3) Закон України «Про протидію торгівлі людьми»
   4) такого не існує
9. В УКРАЇНІ НАЙБІЛЬШЕ ВИЯВЛЕНО ПОСТРАЖДАЛИХ / ПОТЕРПІЛИХ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
   1) жінок
   2) показники постійно змінюються
   3) чоловіків
   4) дітей
10. ПРЯМИМИ ОЗНАКАМИ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, Є:
    1) її вік, стать, місце походження, стан здоров’я, ознаки насильства
    2) ті, що визначені законодавством в тлумаченні терміна «торгівля людьми»
    3) не визначені законодавством
    4) будь-які ознаки, які вказують на ознаки насильства
11. НЕПРЯМИМИ ОЗНАКАМИ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, Є:
    1) її вік, стать, місце походження, стан здоров’я, ознаки насильства
    2) ті, що визначені законодавством в тлумаченні терміна «торгівля людьми»
    3) не визначені законодавством
    4) будь-які ознаки, які вказують на ознаки насильства
    ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
    57
12. ПРИЧИНОЮ НИЗЬКОГО ПОКАЗНИКА ВИЯВЛЕННЯ ОСІБ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ,
    В УКРАЇНІ Є:
    1) всі постраждалі особи виявляються за межами країни
    2) низька взаємодія суб’єктів; побоювання постраждалих / потерпілих; відсутність проактивності та мотивації у діях
    суб’єктів НМВ
    3) недосконале законодавство
13. ЯКА СТРУКТУРА ЗДІЙСНЮЄ ПРОЦЕДУРУ ВСТАНОВЛЕННЯ СТАТУСУ ОСОБИ / ДИТИНИ,
    ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) спеціальний підрозділ Національної поліції
    2) відповідальний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації
    3) служба у справах дітей
    4) місцеві неурядові та міжнародні організації
14. У ДІТЕЙ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, ВИЯВЛЕННЯ УРАЗЛИВОГО СТАНУ:
    1) є необхідним в усіх випадках
    2) є необхідним в окремих випадках
    3) не є необхідним, адже діти апріорі є в уразливому стані
    4) не передбачено законодавством
15. ОДНІЄЮ ІЗ ВАЖЛИВИХ ОЗНАК ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА / ПОТЕРПІЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ,
    ІНОЗЕМЦЯ АБО ОСОБИ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА Є:
    1) перетин кордону
    2) вилучення документів у особи експлуататорами
    3) всі дії, їх способи та мета, спрямовані проти особи
    4) ознаки насильства
16. МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ЗАХОДИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ,
    ҐРУНТУЄТЬСЯ НА:
    1) добровільній участі
    2) чіткому виконанні суб’єктами в межах своєї компетенції заходів з протидії торгівлі людьми
    3) тісній співпраці державних органів, громадських та міжнародних організацій
    4) забезпеченні спільного фінансування заходів з протидії торгівлі людьми
    ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
    58
17. НА ЯКИЙ ПЕРІОД НАДАЄТЬСЯ СТАТУС ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ,
    ІНОЗЕМЦЯМ АБО ОСОБАМ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА:
    1) на 1 рік
    2) на 2 роки з можливістю продовження терміну
    3) довічно
    4) не врегульовано законодавством
18. ДОКУМЕНТ, ЯКИЙ ЗАЗНАЧАЄ ОСОБЛИВІ УМОВИ ОПИТУВАННЯ ДИТИНИ,
    ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) Закон України «Про протидію торгівлі людьми»
    2) Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства
    3) Кримінальний процесуальний кодекс України
    4) не врегульовано законодавством
19. ДЛЯ ОТРИМАННЯ ДОПОМОГИ ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ОСОБА ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО:
    1) місцевої державної адміністрації
    2) центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді
    3) відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми
    4) громадської організації, яка здійснює заходи з протидії торгівлі людьми
    5) усі вище перераховані відповіді правильні
20. ЯКЩО ОСОБА, ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ЗА КОРДОНОМ,
    МАЄ НА МЕТІ ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ, ВОНА МОЖЕ ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ДО:
    1) дипломатичного представництва України
    2) представництва міжнародної організації, яка здійснює заходи з протидії торгівлі людьми
    3) відділу поліції
    4) усі вищеперераховані відповіді правильні
21. ЯКИЙ СУБ’ЄКТ ПРОВОДИТЬ ОЦІНКУ ПОТРЕБ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді
    2) структурний підрозділ місцевої державної адміністрації
    ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
    59
    3) відділ боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми
    4) громадська організація, яка здійснює заходи з протидії торгівлі людьми
22. ЯКИЙ СУБ’ЄКТ СКЛАДАЄ РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПЛАН ДЛЯ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА
    ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді
    2) структурний підрозділ місцевої державної адміністрації
    3) відділ боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми
    4) громадська організація, яка здійснює заходи з протидії торгівлі людьми
23. ДОПУСКАЄТЬСЯ РОЗГОЛОШЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ ПРО ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ ПОСТРАЖДАЛОЇ ОСОБИ:
    1) для ефективного виконання реабілітаційного плану
    2) для викриття злочинців
    3) для отримання особою невідкладної допомоги за оцінкою потреб
    4) не допускається в жодному разі
24. У РАЗІ, КОЛИ ПОСТРАЖДАЛА ОСОБА ЗМІНИЛА МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ:
    1) реалізація реабілітаційного плану достроково припиняється
    2) його виконання продовжується
    3) повідомляється відповідна структура місцевої держадміністрації за місцем проживання або перебування,
    та їй передається план реабілітації
    4) виконання реабілітаційного план припиняється з подальшим повідомленням Мінсоцполітики
25. ЗАКЛАДИ ОСВІТИ В УКРАЇНІ У ЗАХОДАХ З РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСОБИ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА
    ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:
    1) не беруть участі
    2) беруть участь в межах своєї компетенції
    3) тільки виявляють та перенаправляють постраждалу особу для отримання нею кваліфікованої допомоги

На основі даних про потенційний розвиток науки на найближчі два десятиріччя британська дослідницька компанія  змоделювала список професій, які будуть користуватися найбільшим попитом через 20 років:

1.      Спеціалісти, які виробляють біомеханічні протези(Body part maker)

2.      Наномедики (Nano-medic)

3.      Фермер генетично модифікованих с/г культур і худоби (Pharmer of genetically engineered crops and livestock)

4.      Менеджер/Консультант людей похилого віку (Old age wellness manager/consultant)

5.      Нейрохірург (Memory augmentation surgeon)

6.      Спеціаліст по новонауковій етиці (New science ethicist)

7.      Пилоти космічних короблів, туристичні гіди та архітектори (Space pilots, tour guides and architects )

8.      Вертикальні фермери (Vertical farmers)

9.      Спеціалісти по ліквідації наслідків змін клімату (Climate change reversal specialist)

10.  Карантинні лікарі (Quarantine enforcer)

11.  Міліціонер контролю за штучними змінами погоди (Weather modification police)

12.  Юрист міжнародного права з віртуальним доступом (Virtual lawyer)

13.  Віртуальний учитель (Avatar manager/devotees/virtual teachers )

14.  Розробник альтернативних видів транспорту (Alternative vehicle developers )

15.  Спеціаліст по персонально обробленій інформації (Narrowcasters)

16.  Відновник втраченої інформації (Waste data handler)

17.  Спеціаліст з віртуальної безпеки (Virtual clutter organiser)

18.  Тайм-брокер (Time broker/Time bank trader)

19.  Спеціаліст усунення наслідків членства в соціальних мережах (Social networking worker)

20.  Спеціаліст зі створення персонального бренда (Personal branders)

Джерело: Центр Міжнародних Контактів «Парта»                                 http://www.parta.org

Дитина потребує спеціальної охорони і піклування, що передбачає, окрім іншого, належний
правовий захист. Дитина, яка живе з ВІЛ/СНІДом, потребує ще більшої уваги, оскільки часто має
серйозні проблеми зі здоров’ям. Питання, пов’язані з правами дитини, все частіше опиняються в
полі зору держави.
Юридичні терміни «дитина», «підліток» та «молодь» в Україні
У статті 1 Конвенції про права дитини, яка була ратифікована в Україні 27 вересня 1991 року,
визначено, що «дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо згідно із законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше».
У статті 6 Сімейного кодексу України вказано: «Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.
Неповнолітньою вважається дитина в віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років».
Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що дитина – це особа віком до
18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
Юридичне поняття «підліток» в Україні відсутнє.
Огляд нормативно-правових актів щодо ВІЛ-інфекції та прав дитини
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Враховуючи зміст ст.
19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906–IV (яка конкретизує конституційну норму), міжнародні договори є не лише частиною національного законодавства України, а й застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Норми міжнародних договорів поступаються за юридичною силою лише положенням Конституції
України, але мають перевагу перед нормами відповідних законодавчих актів України, зокрема законів України8.
Найважливішим із таких міжнародних договорів у сфері захисту прав дитини є прийнята ООН
Конвенція про права дитини9, яка містить основні поняття прав дитини, положення про головні
принципи їх дотримання та механізми захисту цих прав, а також конкретні пропозиції щодо їх
удосконалення.
Конвенція базується на таких основних принципах:
– недискримінація;
– врахування «найкращих інтересів дитини»;
– право на життя і розвиток;
– поважне ставлення до поглядів дитини.
У статті 2 Конвенції зазначено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, кожної дитини, яка перебуває в межах їхньої юрисдикції, без будьякої дискримінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану
здоров’я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.
Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх
форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї.
У статті 3 Конвенції сказано про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється
якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 23 держави-учасниці визнають, що розумово або фізично неповноцінна диДодаток 9
8 Сучасний стан політики та законодавства з питань надання медико-соціальних послуг для дітей та молоді груп високого ризику щодо ВІЛінфікування : аналітичний огляд / М. В. Буроменський, В. М. Стешенко. – К. : Укр. ін-т соц. дослід., 2008.
9 Постанова Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 № 789-XII «Про ратифікацію Конвенції про права дитини».
46
тина має вести повноцінне і гідне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю
впевненості в собі й полегшують її активну участь у житті суспільства.
Держави-учасниці визнають право дитини на освіту (стаття 28 Конвенції), зокрема вживають
всіх необхідних заходів, щоб «шкільна дисципліна була забезпечена методами, що ґрунтуються на
повазі до людської гідності дитини».
Конституція України та інші законодавчі акти України забороняють дискримінацію за станом
здоров’я, гарантують усім рівне право на охорону здоров’я та медичну допомогу, право на інформацію, а також інші права.
В основному законі України зафіксовано всі права і свободи людини, зокрема права дитини:
³ у статті 3 Конституції України вказано: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»;
³ усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними
та непорушними (стаття 21 Конституції України);
³ громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може
бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших
переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за
мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України). Під іншими ознаками слід розуміти і стан здоров’я громадянина (зокрема дитини);
³ кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (стаття 27 Конституції України);
³ діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним (стаття 52 Конституції України);
³ кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою (стаття 53 Конституції України).
Закон України «Про охорону дитинства» було ухвалено на основі положень Конституції України та Конвенції про права дитини. Закон визнає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом, встановлює основні засади державної політики у цій сфері, зокрема щодо
забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист і всебічний розвиток, і має на меті розширення соціально-правових гарантій дітей, створення соціально-економічних і правових інститутів із метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.
Відповідно до статті 3 Закону всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі чи інших обставин, зокрема й стану здоров’я, мають рівні права і свободи, визначені цим
Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Закон України «Про охорону дитинства» також декларує право на державну допомогу дітям,
які живуть із ВІЛ (ВІЛ-позитивним та хворим на СНІД).
У контексті політики щодо ВІЛ-позитивних дітей варто згадати кодекси законів, в яких містяться основні принципи захисту прав людини (дитини), прописано неправомірні дії та відповідальність за них.
Цивільний кодекс України в статті 3 визначає загальні засади цивільного законодавства. Такими, зокрема, є: неприпустимість втручання у сферу особистого життя людини, недопустимість
позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.
У статті 15 Цивільного кодексу України сказано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оскарження. Кожна особа також має право
на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Крім
того, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільним кодексом України закріплено також право на таємницю про стан здоров’я (стаття286):
47

1. Фізична особа має право на збереження таємниці про стан свого здоров’я, факт звернення по
   медичну допомогу, діагноз, а також про відомості, одержані під час її медичного обстеження.
2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз
   і методи лікування фізичної особи.
3. Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з
   інших джерел.
4. Фізична особа може бути зобов’язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.
   Кримінальний кодекс України містить статті, які є важливими в контексті політики щодо
   ВІЛ-позитивних дітей.
   Приміром, стаття 136 Кримінального кодексу попереджає, що ненадання допомоги особі, яка
   перебуває в небезпечному для життя стані, за можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні
   ушкодження, караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів
   громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або
   арештом на строк до шести місяців, а такі ж самі дії (бездіяльність) щодо малолітнього караються
   штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на
   строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. Якщо ж такі дії спричинили
   смерть потерпілого, то вони караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
   У статті 137 Кримінального кодексу України зазначено, що невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов’язків будь-яким працівником щодо охорони життя та
   здоров’я неповнолітніх унаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров’ю потерпілого, карається штрафом або громадськими роботами, або
   позбавленням права обіймати певні посади. Якщо ті самі дії спричинили смерть або тяжкі наслідки, винна особа може бути навіть позбавлена волі на строк до трьох років. Ця стаття є особливо
   актуальною для працівників дитячих будинків та шкіл-інтернатів.
   Що ж стосується медичних працівників навчальних закладів, то стаття 139 Кримінального кодексу попереджає, що ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником,
   який зобов’язаний згідно з установленими правилами надати таку допомогу, якщо йому наперед
   відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
   певною діяльністю на строк до трьох років або громадськими роботами на строк до двохсот годин,
   або виправними роботами на строк до двох років; те саме діяння, якщо воно спричинило смерть
   хворого або інші тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
   певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
   Ця стаття частково перегукується зі статтею 78 Основ законодавства України про охорону
   здоров’я, згідно з якою медичні та фармацевтичні працівники зобов’язані безплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях. Але, крім самого обов’язку, медичний працівник повинен мати можливість виконати цей обов’язок. Поважними причинами, які не дали можливості надати допомогу, можуть
   визнаватися: дія нездоланної сили, хвороба самого медичного працівника, відсутність у нього
   медикаментів чи інструментів та ін. Якщо медичний працівник посилається на неробочий час чи
   день, перебування у відпустці чи на відпочинку, це не вважається поважною причиною. Суб’єктом
   злочину є медичний працівник незалежно від його освітньо-кваліфікаційного рівня (лікар, медсестра, фельдшер).
   Стаття 140 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за недбале чи несумлінне виконання медичним чи фармацевтичним працівником своїх обов’язків,
   якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. Частина 2 цієї статті встановлює відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки для неповнолітнього. Невиконання
   професійних обов’язків може виражатись у відмові від здійснення діагностики захворювання або
   48
   проведення невідкладної операції чи іншого втручання, залишення хворого без належного нагляду чи контролю тощо. Неналежне виконання професійних обов’язків може виявлятися в недбалому проведенні операції або інших процедур, неправильному дозуванні лікарських препаратів,
   порушенні строків і порядку проведення передбачених законодавством профілактичних медичних
   оглядів тощо.
   Статтею 145 Кримінального кодексу України передбачено такий злочин, як незаконне розголошення лікарської таємниці. Суб’єктом злочину за цією статтею можуть бути не лише медичні, а
   й всі інші працівники, які мають доступ до конфіденційної інформації про стан здоров’я людини
   (наприклад, директор закладу освіти тощо).
   Актуальним у контексті реалізації політики щодо ВІЛ-інфекції в системі освіти є дотримання
   права будь-якої дитини на здобуття освіти. Тому варто знати, що стаття 183 Кримінального кодексу передбачає за незаконну відмову у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності
   штраф до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
   Актуального значення в останні роки набуло питання захисту персональних даних громадян
   (Закон України від 01. 06. 2010 № 2297–VI «Про захист персональних даних»).
   Згідно з цим законом персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
   Не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або
   світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, а також даних,
   що стосуються здоров’я чи статевого життя.
   Початок визначенню державної політики щодо ВІЛ-інфекції та сучасному правовому регулюванню питань, що виникають у цій сфері, поклав Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які
   живуть із ВІЛ» від 12.12.1991 № 1972–ХII (назва в редакції від 23.12.2010, до того часу закон мав
   назву «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний
   захист населення» ).
   Цей Закон найповніше гарантує права людей, які живуть із ВІЛ, принципи конфіденційності,
   повагу до прав і свобод, визначених законами України й міжнародними угодами.
   Зокрема, в статті 4, частині 6 Закону сказано: «Держава гарантує забезпечення: включення
   питань щодо профілактики ВІЛ-інфекції, здорового та морального способу життя, духовних цінностей, відповідальної поведінки у сфері сексуальних стосунків, традиційних сімейних цінностей,
   лікування, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ, та їхніх близьких, а також щодо неприпустимості дискримінації таких людей та необхідності формування толерантного ставлення до
   них до відповідних навчальних програм для середніх, професійно-технічних та вищих навчальних
   закладів».
   Загальнодержавна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та
   підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–2013 роки, затверджена Законом України
   від 19.02.2009 № 1026–VI, передбачає необхідність «забезпечити навчання учнів усіх загальноосвітніх навчальних закладів за програмами формування здорового способу життя і профілактики
   ВІЛ-інфекції/СНІДу».
   Метою програми є стабілізація епідемічної ситуації, зниження рівня захворюваності та смертності від ВІЛ-інфекції, зокрема й шляхом реалізації державної політики щодо забезпечення доступу населення до широкомасштабних профілактичних заходів. Програмою передбачене забезпечення масштабної первинної профілактики поширення ВІЛ-інфекції серед населення, передусім
   серед молоді, через проведення освітньої та роз’яснювальної роботи із залученням засобів масової
   інформації та мережі Інтернет щодо пропаганди здорового способу життя, духовних, моральноетичних, культурних цінностей та відповідальної поведінки.
   Загальнодержавна програма передбачає:
   – підготовку педагогічних працівників із питань профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу і форму-
   49
   вання здорового способу життя для загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів, забезпечення їх сучасними інформаційно-методичними матеріалами;
   – запровадження у загальноосвітніх навчальних закладах факультативного курсу для молоді
   «Профілактика ВІЛ-інфекції/СНІДу», забезпечення його комплектами друкованих та електронних навчально-методичних матеріалів.
   Загальнодержавна програма «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про
   права дитини на період до 2016 року», затверджена Законом України від 5 березня 2009 року
   № 1065–VI, в частині 1.2 «Протидія ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та наркоманії» визначає такі
   основні завдання:
   – забезпечення реалізації державної політики у сфері боротьби з туберкульозом, наркоманією,
   ВІЛ/СНІДом, захисту прав ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД дітей, зменшення небезпеки інфікування ВІЛ-уразливих категорій дітей, для чого (серед іншого) потрібно забезпечити до 2010 року їх
   доступ до відповідної інформації та комплексу послуг для зменшення ризику інфікування ВІЛ, а
   також до лікування та догляду не менш як за 75% неповнолітніх дітей, які опинилися в скрутних
   життєвих обставинах;
   – підвищення рівня обізнаності населення щодо ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та наркоманії,
   формування толерантного ставлення до ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД і наркоманію дітей, для
   чого (серед іншого) потрібно забезпечити до 2010 року інформування 100% дітей старшого шкільного віку про те, як захистити себе від захворювання на ВІЛ/СНІД.
   Проте за результатами опитування учнівської молоді та керівників навчальних закладів в
   Україні, проведеного в межах міжнародного проекту “Health behaviour school-aged children”
   (HBSC – «Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді України») отримуємо такі дані:
   – тільки 17% учнів/студентів правильно визначили всі шляхи передання ВІЛ і те, як ВІЛ не
   передається;
   – 51% респондентів вважає, що ВІЛ-інфікована людина не може мати здоровий вигляд, або
   не знають цього;
   – 59% учнів/студентів зазначили, що ризик інфікування ВІЛ можна знизити, якщо мати статеві стосунки з постійним партнером;
   – понад половина (52%) опитаних не усвідомлюють ризик ВІЛ-інфікування, вважаючи, що їм
   це взагалі не загрожує або є малоймовірним; серед опитаних, які вперше вступили в статеві контакти у віці до 15 років, і серед тих, хто під час останнього статевого контакту не використовував
   презерватив, більш ніж половина вважають, що ризик ВІЛ-інфікування для них малоймовірний
   або що це взагалі їм не загрожує (54 та 51% відповідно)10.
   Отже, питання впровадження превентивної освіти в навчальних закладах залишається вкрай
   актуальним.
   Накази Міністерства освіти і науки України:
   Наказ МОН України від 01.06.2009 № 457 «Про затвердження плану заходів Міністерства
   освіти і науки України з виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–
   2013 роки» зобов’язує:
   – у розділі 4.2 «запровадити у загальноосвітніх навчальних закладах факультативний курс
   для молоді з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу».
   – у розділі 4.3 «забезпечити загальноосвітні навчальні заклади комплектами друкованих і
   електронних навчально-методичних матеріалів для факультативного курсу для молоді з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу».
   – у розділі 4.4 «запровадити норму щодо викладання предмета «Основи здоров’я», факультативного курсу з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу вчителем, який пройшов навчання за методикою розвитку життєвих навичок (ООЖН) і має відповідний документ».
   Наказ МОН України від 07.07.2009 № 833 «Про виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хво10 Стан та чинники здоров’я українських підлітків : моногр. / О. М. Балакірєва, Т. В. Бондар, О. Р. Артюх та ін. ; наук. ред. О. М. Балакірєва. – К. : ЮНІСЕФ ; Укр. ін-т соц. дослід. ім. О. Яременка. – К. : К.І.С., 2011. – 172 с.
   50
   рих на СНІД щодо підготовки педагогічних працівників та охоплення навчанням учнівської молоді за програмами розвитку життєвих навичок» зобов’язує:
   – Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим, управління освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити контроль за
   якістю організації вивчення предмета «Основи здоров’я» (1–9 класи) на засадах розвитку життєвих навичок та, враховуючи позитивний досвід минулих років, запровадити у загальноосвітніх
   закладах за рахунок годин варіативної частини факультативний курс для учнів 10–11 класів із
   формування здорового способу життя і профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на засадах розвитку
   життєвих навичок («Захисти себе від ВІЛ», «Школа проти СНІДу», «Профілактика ВІЛ-інфекції
   та пропаганда розвитку здорового способу життя на засадах розвитку життєвих навичок»).
   – Міністерство освіти і науки, Автономної Республіки Крим, управління освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівників навчальних закладів забезпечити викладання предмета «Основи здоров’я» і факультативних курсів для молоді з
   формування здорового способу життя і профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу педагогічними працівниками, які мають документ про проходження навчання за методикою розвитку життєвих навичок на відповідних курсах інститутів післядипломної педагогічної освіти.
   Наказ МОНмолодьспорту України від 17.08. 2011 № 982 «Про виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛінфікованих і хворих на СНІД щодо підготовки педагогічних працівників та охоплення навчанням учнівської молоді за програмами розвитку життєвих навичок» визначає діяльність управлінь
   освіти та інститутів післядипломної педагогічної освіти щодо підготовки педагогічних кадрів та
   охоплення учнівської молоді навчальними курсами з формування здорового способу життя і профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на засадах розвитку життєвих навичок із метою забезпечення
   планових показників, визначених Загальнодержавною програмою за роками впровадження.
   Наказ МОНмолодьспорту України від 21.11.2012 № 1314 «Про затвердження плану заходів
   щодо реалізації проектів на виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–
   2013 роки». Наказом визначено заходи щодо реалізації проектів за підтримки Глобального фонду
   (10 раунд) та Європейського Союзу, спрямовані на виконання завдань за Загальнодержавною
   програмою забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛінфікованих і хворих на СНІД на 2009–2013 роки та формування здорового способу життя учнівської молоді (навчання педагогів, методичне забезпечення, проведення організаційних заходів
   тощо).
   Міжгалузевий наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державного департаменту України
   з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від 23.11.2007
   № 740/1030/4154/321/614а «Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їхніх сімей»
   затверджує: «Інструкцію про порядок надання медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям», яка визначає, що ВІЛ-інфіковані діти відвідують дитячі дошкільні, середні, спеціалізовані
   та вищі навчальні заклади І–ІV рівнів акредитації на загальних підставах. Під час оформлення до
   дитячого садка чи школи ВІЛ-позитивні діти проходять стандартне медичне обстеження. Конфіденційність діагнозу дитини гарантується законом, і вчитель чи вихователь може не знати про діагноз дитини, якщо батьки його про це не сповістять. Це положення Інструкції базується на тому,
   що ризик передання ВІЛ-інфекції у таких закладах фактично відсутній.
   Інструкція вказує на те, що з метою якісної організації надання медико-соціальної допомоги
   дітям в організованих дитячих колективах бажано, щоб медичний працівник був поінформований
   про позитивний ВІЛ-статус дитини. Батьків заздалегідь інформують про це. Знати про ВІЛ-статус
   учня доцільно лише тим, хто відповідає за прийняття медичних рішень. Особливого значення тут
   набуває проблема конфіденційності: дитині має бути гарантоване збереження лікарської таємниці. Медична документація дітей зберігається у спеціально відведеному для цього місці, не доступ-
   51
   ному для адміністрації закладу, членів колективу та учнів. Вимога адміністрації або членів колективу не може бути підставою для надання їм медичної документації будь-якого пацієнта (учня).
   ВАЖЛИВО пам’ятати, що згідно із законодавством України батьки не зобов’язані інформувати персонал організованих дитячих колективів, зокрема й медичний, щодо ВІЛ-позитивного статусу своїх дітей. Рішення щодо інформування або неінформування батьки приймають самостійно,
   враховуючи індивідуальну ситуацію.
   Диспансерний нагляд за ВІЛ-інфікованими дітьми здійснюється за принципом подвійного спостереження дільничним лікарем-педіатром (сімейним лікарем) та спеціалістом Центру профілактики та боротьби зі СНІДом (кабінету інфекційних захворювань). ВІЛ-інфіковані (І, ІІ диспансерні
   групи) діти проходять щорічне оздоровлення в дитячих оздоровчих закладах.