Категорія: Новини

*Перша вправа — раціональна.* Потрібно дізнаватися правдиву інформацію про ситуацію і вірити у свою готовність виконувати ті дії, які нам допоможуть впоратись.

Все, що нам наказують робити наші військові, тероборона чи протиаварійні організації, треба виконувати. Тримайте в голові все, що вам допомагало колись в минулому, коли ви були у стресі. Ви вже не один раз впорались зі стресом, впораєтесь і тепер.

*Друга вправа — дихальна.* Вам потрібно відчувати своє дихання і використовувати його, щоб відновити рівновагу. У цьому допоможе так зване «квадратне» дихання: 4 секунди на вдих, 4 секунди — затримка дихання, 4 секунди на видих і 4 секунди — затримка без повітря

*Третя вправа — обмежувальна.* Обмежуйте свій інфопотік. Просто не читайте новини. Якщо щось станеться — вам скажуть сусіди чи друзі.

*Четверта вправа — тілесна.* Відчуйте ноги на підлозі. Станьте в кут, де ви відчуваєте себе захищеним. Думайте про тіло, про те, що воно відчуває. Ви пружна людина, ви гнучка людина, ви міцно стоїте ногами і опираєтесь спиною. Нормалізуйте дихання і споглядайте за м’язами. Ваші м’язи розслабляються не всі одразу. Просто називайте частини тіла, де ваші м’язи розслабляються. Покладіть руку на серце, послухайте стукіт серця, усвідомте себе живим.

*П’ята вправа — аналітична.* Ця техніка полягає в пошуку тверджень, альтернативних вашим тривожним думкам. Такі альтернативні твердження допомагають знизити тривогу та зосередитись на виході зі складної ситуації.

Війна в Україні – ця тема зараз є головною в ЗМІ та не лишає байдужим нікого. Зараз ми стоїмо перед небезпекою повномасштабного військового вторгнення. До цього потрібно бути готовими. І що найскладніше, слід правильно підготувати своїх дітей, не нашкодивши їм.

З дітьми потрібно говорити про все

Важливо, однак, враховувати, скільки дитині років. Дворічна, шестирічна та дев’ятирічна дитина зможуть зрозуміти одне й те ж явище по-різному.

Дворічній дитині краще пояснювати на прикладах, словах, з картинками, але не надто заглиблюючись у той факт, що якщо війна розпочнеться, мама або тато можуть загинути, будинок може бути зруйнованим, все стане дуже погано тощо.

Якщо дитині 6-8 років, їй можна пояснювати це явище складніше. Але ні в якому разі не лякати: потрібно пояснити, що таке війна, що тоді відбувається, чому так відбувається та що ми можемо зробити, щоб наша сім’я була в безпеці. 

Поясніть, що таке війна

Насамперед  поясніть дитині, що війна – це не щось нове. На щастя чи на жаль, не Путін перший вигадав війну. Це явище давнє і супроводжувало людство протягом всієї історії. Наведіть дитині приклади воєн, про які вона могла чути – Друга світова війна, Перша світова, якісь інші воєнні конфлікти.

Спершу поясніть дитині загальну сутність цього явища, і коли вже дитина сама розпитуватиме, відповідайте чітко, чесно, але не входячи у глибокі деталі жахів війни. Правда є найголовнішою. 

Чому бувають війни? Це дуже філософське запитання, відповідь на нього залежить від бачення самих батьків. Поясніть дитині, що не усі люди одне з одним ладять. Але тут дуже важливо не зробити так, щоб дитя не почало боятися певної групи людей, думаючи, що вони нападатимуть. 

Така розмова з дитиною також є важливим моментом її виховання. Дитина має усвідомити, що світ буває жорстоким, некомфортним, небезпечним. Але потрібно весь час нагадувати: “Ми – сім’я, ми разом, ми зробимо усе, щоб нам було як можна безпечніше та краще”.

Покладайтеся на свій авторитет перед дитиною 

Ви, як батьки, маєте перед дитиною авторитет. Ви повинні підготувати свою дитину, щоб вона могла адекватно  реагувати, вийшовши у соціум з його інформаційним простором. 

Важливо, щоб меседж був однаковий і в мами, і в тата, і в решти рідних – необхідно дитині говорити одне і те ж. Якщо мама впевнена, що “війна буде, нас усіх уб’ють”, а тато стверджує, що “не буде й у нас все чудово”, дитя заплутається. Власне, у таких випадках плутаються і дорослі – не лише діти – і ми це бачили під час епідемії чи вакцинальної кампанії.

Інформація поступатиме до дитини та ззовні – від цього нікуди не дітися, і ця інформація різна, вона може викликати у дітей різну реакцію. І найкраще, що ми можемо зробити, якщо дитина прийшла та сказала, що почула щось тривожне чи неоднозначне у школі, соцмережах чи від знайомих – все детально обговорити.

Потрібно промовити  усе: що дитина почула, що про це думає, як вона почувається, чи страшно, чи вірить у це. Потрібно обговорювати суперечливі меседжі, які приходить з-за меж мікросоціуму, у якому дитина зростає.

Ваш меседж має бути дуже прямим: “Ми, як сім’я, думаємо, що війна буде. І ми будемо робити це, це і це. Хтось може вважати, що війни не буде, хтось може мати іншу точку зору, але ми – твої батьки, і наша функція – тебе захистити. Ми за тебе відповідальні, і для цього ми будемо вживати таких-от заходів”. Втіште  дитину своїм авторитетом і переконуючи, що з вами вона буде у безпеці. 

Говорити дитині, що війни точно не буде – це також неправильно. Не заперечуйте цього, особливо коли про неї усі говорять. Уявіть, що військове вторгнення все-таки трапиться – це спричинить неабиякий стрес у дитини. А тепер уявіть, що перед цим батьки весь час говорили, що жодної війни не буде. Дитина вважатиме, що її обманули – і це може стати ще більшим стресом, аніж сам факт війни. 

Не перекладайте відповідальність на дитину! 

Функція батьків – захистити своїх дітей. І якщо дитина лякається, нашою функцією є пояснити, не нівелюючи її почуття: “Я розумію, що тобі страшно, я розумію, що це незвична для тебе ситуація, нам також страшно, але ми батьки й зробимо усе можливе, щоб тебе захистити”. 

Ні в якому разі не перекладайте на дитину ще й свій страх! Ні в якому разі не перекладайте на дитину відповідальність за свою безпеку – це категорично заборонено. Функція батьків – робити так, щоб дитина навіть у найекстремальнішій ситуації почувалася захищеною. 

Пам’ятайте завжди, що ви дорослий, що є речі, які ваших дітей не стосуються. Починаючи з найдрібнішого, що у вас понизилася зарплата, завершуючи глобальними, такими, як безпека під час війни. Дитині необхідно пояснити що відбувається та який план дій, але без перекладення на неї відповідальності. 

Дуже страшно та складно приймати рішення, особливо у таких екстремальних і масштабних ситуаціях, як початок війни у твоєму місті. Але пам’ятайте: наші діти не можуть нам нічим допомогти. У них немає навичок, досвіду, вони занадто маленькі для раціональних рішень. 

Обговоріть план дій на випадок війни з іншими дорослими членами сім’ї

Дуже важливо спілкуватися одне з одним, навіть якщо це дуже складно. Обговоріть з дорослими членами своєї сім’ї план дій, щоб потім бути готовими до розмови з дитиною. 

Це як у літаку, коли в екстрених випадках випадають кисневі маски: спершу один з батьків має надягнути кисневу маску на себе, а вже потім – на дитину, щоб її врятувати. Спершу ми приймаємо рішення за себе, за сім’ю – і потім розповідаємо про це дитині. 

У сучасному світі, на жаль, йдуть війни, відбуваються стихійні лиха, почастішали терористичні акти й пожежі тощо. Саме для таких надзвичайних ситуацій нам і необхідно виробити правильну лінію поведінки, що допоможе зберегти не лише своє життя, але й фізичне й психічне здоров’я

Наша свідомість створена у такий спосіб, що більшість людей намагаються зупиняти потік негативної інформації. Погодьтеся, нам не властиво уявляти себе в якійсь надзвичайній ситуації, а легше думати: «Зі мною такого ніколи не трапиться, бо не трапиться ніколи». Проте, реальне життя свідчить, що це далеко не завжди так. Існують чинники, під впливом яких наша свідомість розпочинає сприймати певну ситуацію як екстремальну, а саме:

1. Потрапляння в умови війни, аварій, катастроф.
2. Загроза стихійного лиха або його настання.
3. Емоціогенні впливи, що виникають у зв’язку з небезпекою для життя й здоров’я людини (новизна ситуації, її складність, неможливість прийняти рішення в зв’язку з браком інформації).
4. Великі фізичні перевантаження, викликані надмірними напруженнями сили й витривалості.
5. Тривале перебування у стані голоду й спраги.
6. Тривале перебування в некомфортних кліматичних умовах (спека, холод, киснева недостатність).
7. Вплив різних радіочастот, шумів, вібрацій.

Саме під впливом цих чинників розвивається почуття емоційного й фізичного напруження, нездатність адекватно оцінювати ситуацію й приймати рішення, депресія, паніка, страх, шок. Крім того, негативні чутки, психічні атаки, емоційний вплив на свідомість не тільки не стабілізують ситуацію, але й ускладнюють її.

Тому ступінь виживання в екстремальних умовах прямо залежить від уміння захистити себе й своїх близьких від загрози, що насуваються. Якщо ми хоча б якоюсь мірою знаємо, які дії необхідно вчинити, щоб захистити себе фізично, то навички стабілізувати власний психічний стан майже відсутні.

Чому ж одні особистості відрізняються вмінням не лише самому виживати в екстремальній ситуації, але й організовувати допомогу іншим людям, а дехто одразу ж впадає у стани страху, паніки й шоку, вивести з яких може тільки професіонал? Цьому сприяють певні причини.

МОЖЛИВІСТЬ ЛЮДИНИ ПРОТИСТОЯТИ НЕБЕЗПЕЦІ

Особистість формується під впливом соціального середовища й виховання. Тому показник захищеності людини або її схильності до небезпеки – не стільки вроджена якість, скільки результат її розвитку. Недостатня сформованість індивідуальних якостей особистості (сили волі, сміливості, рішучості), звісно, проявляється в екстремальних ситуаціях.

Значно підвищує вразливість людини до небезпеки емоційна неврівноваженість, нездатність до швидкого розподілу уваги й виокремлення головного об’єкта небезпеки серед великої кількості інших, недостатня витримка й надмірна (завелика чи мізерна) схильність до ризику.

Тому, щоб надавати в екстремальній ситуації першу психологічну допомогу собі й близьким, необхідно не тільки навчитися певним способам управління своєю свідомістю, але й умінню розпізнавати реакції людей на надзвичайну ситуацію й правильно спілкуватися з ними.

РЕАКЦІЯ ЛЮДИНИ НА ЕКСТРЕМАЛЬНУ СИТУАЦІЮ

Залежно від якостей особистості люди схильні проявляти психічні реакції на надзвичайну ситуацію більшою чи меншою мірою. Найбільш відомі реакції на екстремальну ситуацію це: паніка, шок та посттравматичний стресовий розлад.

Паніка – стан жаху, за якого у людини, яка потрапила у надзвичайну ситуацію, різко послаблюється навичка самоконтролю. Основні ознаки панічних нападів – сильний страх і відчуття смерті, що насувається. Людина в такому стані не може сказати, чого саме вона боїться, їй складно сконцентрувати увагу і взяти себе в руки. Часто виникає прискорене серцебиття, пульсація в животі, задишка і пітливість. Людина прагне піти звідти, де її застав напад, і, поглинена думками про свій стан, кидається шукати допомоги. Після нападів, зазвичай, виникає пригнічений стан, може здатися, що тіло стало чужим або якось змінилося.

Основними ознаками паніки, незалежно від її причини, є:

• прискорене серцебиття і пульс;
• підвищене потовиділення;
• тремтіння, тремор;
• задишка;
• відчуття задухи;
• біль у грудях, дискомфорт;
• нудота;
• запаморочення, яке може призвести до знепритомнення;
• дереалізація;
• деперсоналізація;
• втрата контролю над собою.

Паніка виникає в масі людей як певний емоційний стан, що є наслідком або дефіциту інформації про яку-небудь незрозумілу новину, що лякає, або надлишку цієї інформації. Неодноразово відсутність уявлення про реальну небезпеку призводила до необдуманих дій таких, як стрибки з вікон верхніх поверхів. У ті моменти це здавалося менш болісним, ніж чекати на допомогу або шукати інший спосіб порятунку.

У стані паніки людина просто не здатна шукати альтернативні рішення й не бачить наслідків уже прийнятих рішень.

Як діяти?

Треба знати, що під час виникнення паніки головне – навчитися зберігати критичність мислення й відновити контроль над своєю поведінкою.

У ситуації загрози не намагайтеся бігти в той бік, куди прямують усі. Часто люди, які починають панічно бігти першими, підсвідомо обирають траєкторію руху найбільш знайомою дорогою. Одразу ж спрацьовує ефект натовпу, коли всі довколишні теж квапляться в той бік. Далеко не завжди саме цей напрямок руху є найбезпечнішим.

Тому намагайтеся максимально відсторонитися від натовпу у випадку, якщо ви не опинилися у середині руху. Зробіть глибокий вдих, зупиніться й роздивіться навсібіч. Визначте найнебезпечніший об’єкт. Намагайтеся прийняти рішення, яке допоможе вам максимально захистити себе. Виконуйте його, навіть якщо більшість рухається у протилежному напрямку.

Шок – важка загальна реакція організму на фізичну або психічну травму, загалом розпочинається з активних дій й поступово переходить до повної пасивності.

Що робити?

Якщо виникла шокова реакція, психологічно захистити самого себе практично неможливо, тому що на початковій стадії людина перебуває у збудженому стані, а потім у неї порушуються контакти із зовнішнім світом. Проте, можна допомогти близьким вам людям, які опинилися у такому стані. Впливати на свідомість людини, яка знаходиться в стані шокової реакції необхідно, надаючи їй чіткі й прості інструкції до дії у стверджувальній інтонації. Одночасно намагайтеся доторкнутися до людини, наприклад погладьте її по голові або плечах, і спрямувати її у найбезпечніше місце.

Інколи людина впадає в стан рухового збудження. У неї виникає безглузда діяльність і мовлення й цілком зникає реакція на оточення. У цій ситуації необхідно просунути руки потерпілому під пахви й ніби зробити захват ззаду, притиснувши його до себе. Після цього говорити до неї спокійним тихим голосом, не ставлячи ніяких запитань, не сперечаючись із нею. Називаючи відчуття людини, наприклад: «тобі хочеться утекти або заховатися», легко направте потерпілого в найбезпечніше місце.

Наступною реакцією організму на шок може бути стан нервового тремтіння. Головне правило під час допомоги – не зупинити, а посилити тремтіння. Треба взяти потерпілого за плечі й потрясти його протягом кількох секунд. Одночасно потрібно розмовляти з людиною, щоб вона не сприйняла це як акт фізичного нападу. В жодному разі не обіймайте людину й не вкривайте її. Якщо це зробити, напруга залишиться всередині й може призвести в подальшому до розвитку захворювання (виразка, гіпертонія). Після розслаблення дайте людині відпочити деякий час, не розпитуючи її й не повертаючи психологічно до екстремальної ситуації.

Посттравматичний стресовий розлад – комплекс реакцій людини на травму або збурення, яке у більшості людей викликає страх, жах й безпорадність. До нього можна віднести певну поведінку людини, що виникає через місяць-півроку після подій, що викликали травму. Людина ніби переживає цю подію знову й знову й не може жити звичним життям.

Ознаки посттравматичного стресового розладу

1. Людина намагається уникати ситуацій, що могли б хоча б віддалено нагадувати трагедію, яку вона пережила.
2. Будь-які художні, документальні фільми або сюжети новин, де проглядається схожа ситуація, викликають ті ж самі відчуття, що й реальна трагедія: людина починає часто дихати, вкривається потом, у неї починається невтримний плач або трясіння тіла.
3. У людини, яка пережила трагедію, погіршився сон, вона погано концентрує увагу, стала роздратована й гарячкувата.

Що робити?

Якщо помітили в себе або своїх близьких ознаки посттравматичного стресового розладу, за якого людина позбавляється можливості продуктивно жити й працювати, знову й знову повертаючись у пройдену ситуацію, надайте їй емоційної підтримки. Поясніть, що ви розумієте її почуття й стан і готові спілкуватися з нею стільки, скільки буде потрібно. Однак, пам’ятайте, що основним методом лікування цього розладу є психотерапія, а допоміжним – медикаментозна терапія. В обох випадках вам або вашим близьким доведеться звертатися до спеціалістів. Знайте, що чим раніше ви це зробите, тим швидше знову повернетеся до повноцінного життя.

Пам’ятайте, що оптимісти, які сприймають навколишній світ позитивно, а також люди, які мають стійку психіку, сильну волю й навички самоконтролю, виживають в екстремальних ситуаціях частіше й виходять із посттравматичних станів набагато швидше. Працюйте над собою, розвивайтеся, вивчайте особливості своєї особистості, визначте свої «слабкі місця» й виробляйте тактику власної поведінки. Тому що саме психологічні резерви людини найчастіше є вирішальними для виживання в більшості екстремальних ситуацій.

1.Спокійні батьки – спокійні діти. Розмовляючи про війну чи іншу екстрену ситуацію варто бути дуже обережним і пильно слідкувати за власними емоційними реакціями, щоб не нагнати зайвого страху на дитину. Чим впевненіше ви говорите, тим в більшій безпеці чується дитина. Тримайте під контролем свій емоційний стан, у разі потреби звертайтесь по підтримку до близької особи чи спеціаліста.

2. Заздалегідь напишіть на окремому листку телефони і адреси найближчих родичів до яких можна потелефонувати у разі, якщо з вами не буде зв’язку. По можливості вивчіть з дитиною цю інформацію (особлива увага для стаціонарних номерів телефону) чи розмістіть її десь на видноті. Маленьких дітей навчіть чітко пам’ятати своє прізвище та адресу. Це варто зробити і без згадувань про особливі обставини, така інформація навіть у мирний час є потрібною.

3. Домовтеся з дітьми та іншими членами сім’ї про місце, де у разі небезпеки ви будете чекати один на одного (тут звірятися із даними МНС про поводження мирного населення під час військових дій).

4. Чим старша дитина, тим більше інформації їй надавайте. Зважайте на те як ви це робите. У ваших словах має бути багато чіткості і впевненості, що все буде гаразд. Чим менша дитина, тим більше ігрового моменту (напр.., імітація гри в хованки). У розмові звертайте увагу на індивідуальні можливості вашої дитини (вікові, емоційні, пізнавальні) сприйняти ту інформацію, яку ви прагнете до неї донести.

5. Якщо є пряма загроза військових дій, разом з дитиною зберіть необхідні речі, облаштуйте місце, де можна перечекати небезпеку. Обов’язково візьміть із собою улюблену іграшку дитини, горнятко чи інший цінний для неї предмет.

6. Не знецінюйте переживань дитини. Якщо вона звертається до вас із своїми страхами, переживаннями, тривогами будьте готові вислухати і максимально підтримати. Якщо дитина задає питання на які у вас немає відповіді або правда не однозначна, не обманюйте. Іноді варто визнати, що є речі, яких ви не знаєте, але зробите все, щоб максимально вберегти себе і рідних.

7. Пам’ятайте про свою безпеку. Часто діти тривожаться, що щось трапиться з батьками чи іншими близькими. Повторюйте, що ви будете максимально обережними. Це дає впевненість дітям, а вам нагадає, що ви відповідальний дорослий, який має ресурс, щоб справитися із складною ситуацією.

8.У разі виникнення небезпеки дитина також має мати певні обов’язки, звісно відповідно до віку (узяти свої заздалегідь спаковані речі, домашню тваринку, вимкнути телевізор чи ін.). Таким чином ми підкреслюємо її важливість для сім’ї, а також у потрібний момент скеруємо увагу на звичні речі і дії, що у свою чергу підвищить впевненість.

9. Будьте готові повторювати свої пояснення про те,як діяти знову і знову. Багаторазове повторення необхідне дітям. При цьому дуже важливим є тілесний контакт. Обіймайте, погладжуйте, притуляйте до себе – вселяйте впевненість і відчуття безпеки.

Наше, батьківське, завдання – привнести в ситуацію багато усвідомлення що і як робити, надати їй чіткості, а відтак і розуміння як діяти. Це допоможе зняти зайвий стрес і надасть впевненості.

Поради учням:
1. Виявляйте щиру зацікавленість іншими людьми.
2. Усміхайтеся.
3. Пам’ятайте, що немає для людини звуку значимішого й приємнішого, ніж звук власного імені. Називайте людину на ім’я.
4. Будьте гарним слухачем. Заохочуйте інших до розмови про них самих.
5. Говоріть про речі, які цікавлять вашого співрозмовника.
6. Давайте людям відчути їхню власну значимість – і робіть це щиро.
 
Поради батькам:

1. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.
2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву) говорити дитині, що вона гірша за інших.
3. Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.
4. Намагайтеся щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.
5. Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.
6. Не соромтеся підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.
7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.
8. Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.
9. Оцінюйте, тільки вчинки, а не її саму.
10. Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї руйнує особистість дитини.
11. Визнайте право дитини на помилку.
12. Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.
13. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.
14. І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.
15. Говоріть з дитиною, повернувшись до неї обличчям. Очі мають бути на одному рівні. Якщо ви на зріст вищі за дитину – сядьте поруч.
16. Уникайте запитань, використовуйте ствердну форму висловлювань.
17. Тримайте паузу, даючи дитині час на обдумування.
18. Позначайте емоції, які відчуває дитина.
19. Говоріть, що розумієте її почуття.
 
УНАСЛІДОК ЗАСТОСУВАННЯ АКТИВНОГО СЛУХАННЯ:

• Негативні переживання дитини зникнуть або слабшають;
• Переконавшись, що дорослий готовий слухати, дитина розповідає про себе все більше, з’ясовуючи деталі, на які, можливо, сама не звертала уваги;
• Дитина сама просувається у розв’язанні своєї проблеми, шукає різних шляхів її подолання, проговорює їх разом із вами, радиться;
• Дитина теж починає нас слухати і чути;
• Ви дедалі краще розумієте своїх дітей;
• Ви закладаєте фундамент довірчих стосунків.

Поради вчителям:

1. Використовуйте ті потреби, які точно у дитини є, однак намагайтеся частіше керуватися найвищими з них.
2. При цьому формуйте потреби і бажання наступного рівня.
3. Не забувайте, що якщо найпростіші потреби не задоволені, то навряд чи виникнуть вищі. Допоможіть дитині вирішити актуальні проблеми. Тоді вона розвиватиметься далі.
4. Враховуйте розведеність у часі мети і винагороди.
5. Не вимагайте досконалості в усьому. Не сприймайте низьку оцінку як трагедію.
6. Визнавайте право дитини на помилку. Навчіть ставитися до невдач і помилок як до чогось хоч і неминучого, але корисного.
7. Навчіть бачити причини своїх невдач не тільки в зовнішніх обставинах, але і в собі самому, розуміти ці причини і виправляти помилки.
8. Підтримуйте у свого школяра впевненість у собі, відчуття, що він може подолати будь-які труднощі і водночас завжди може розраховувати на вашу підтримку.
9.Не порівнюйте дитину з іншими, порівнюйте її минулі і теперішні результати.
10. Завжди пристосовуйтеся до потреб та інтересів дитини.
11. Частіше хваліть і підбадьорюйте, навіть якщо щось не виходить.
12. Допомагайте дитині розраховувати свої сили: не змушуйте надто довго вчитися, але і не допускайте легковажного ставлення до навчання.
 

Щороку у другий день другого тижня лютого відзначається День безпечного Інтернету. У межах заходу «Всеукраїнський онлайн-флешмоб освітян до Дня безпечного Інтернету», який відбувся 08 лютого 2022 року з 14:00 до 15:00, під час онлайн-трансляції було зареєстровано рекорд України щодо виконання освітянами цифрових вправ у віртуальних кімнатах Google for Education. Загальна кількість учасників склала близько 41 000 освітян з усіх куточків України!

Вчителі Білозерської ЗОШ І-ІІІ ст. № 18 Білозерської міської ради Донецької області долучилась до грандіозної за масштабами акції, мета якої – об’єднання людей задля створення кращого і безпечнішого місця для дітей і молоді, які так активно використовують мережу Інтернет, про що свідчить позначка на віртуальній мапі учасників http://surl.li/bihij та бейджи учасників заходу. Захід відбувся в межах співпраці Google Україна та Міністерства освіти і науки України.

#ЗОШ18Білозерське #ФлешмобДБІ2022

На виконання законів України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» (із змінами), на виконання розпорядження Білозерського міського голови від 31.01.2022 №10р «Про організацію освітнього процесу в закладах загальної середньої освіти Білозерської міської ради з 01.02.2022 по 11.02.2022», наказу відділу освіти Білозерської міської ради від 31.01.2022 № 24-ОД «Про організацію освітнього процесу в закладах загальної середньої освіти Білозерської міської ради з 01.02.2022 по 11.02.2022», на підставі рішення педагогічної ради (протокол № 3 від 25.01.2022), з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби СOVID-19 та гострих респіраторних захворювань, розповсюдженню захворюваності серед учасників освітнього процесу, освітній процес для учнів 1-11 класів  з 01.02.2022 по 11.02.2022 буде організований  із використанням технологій дистанційного навчання за допомогою технічних засобів комунікації, доступних для учасників освітнього процесу

Останній тиждень січня у Білозерській загальноосвітній школі №18 був присвячений пам’яті жертв Голокосту  та пам’яті Героїв Крут, метою якого було формування в учнів почуття патріотизму, виховання власної національної гідності та гордості за свою Батьківщину та повагу до історії українського народу. 27 січня був проведений єдиний урок «Свіча Голокосту не згасне». Протягом дня учні стали учасниками інформаційних перерв «Пам’яті людській дано боліти», мали можливість переглянути відеосюжети та інформаційні матеріали, присвячені даній історичній події.                        

28 січня шкільна спільнота вшанувала пам’ять трьохсот юнаків, що полягли у бою під Крутами. Цей бій для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

З заходами тижня, які були проведені в шкільній бібліотеці можна ознайомитись за лінком https://cutt.ly/DIGdlRM.

Нехай пам’ять про наших юних героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.