ЧОТИРИ ФАРБИ

ЧОТИРИ ФАРБИ

Арт-терапевтична техніка для роботи зі страхом, тривогою, смутком.

Візьміть аркуш паперу та намалюйте на ньому різнобарвними фарбами свою неприємну емоцію чи переживання. Нехай це буде образ, який спаде вам на думку.
Пам’ятайте, що малювати на оцінку протипоказано, малюємо так, як малюється, а не так, як красиво. Виразіть на папері все, що у вас усередині.

Коли малюнок буде закінчено, візьміть новий аркуш такого ж розміру та максимально точно скопіюйте ваш малюнок. Намалюйте те саме. Але!
Використовуючи лише ці чотири фарби: зелену, блакитну, жовту, помаранчеву.

Зауважте, що у ваших емоціях змінилося.

Когнітивно-поведінковий психотерапевт , кліничний психолог Єва Егорова

Увага випускникам школи!

Шановні учні 9-11 класів! Пропоную вашій увазі цікавий тест для виявлення придатності до професій, що передбачають підвищеної концентрації уваги та швидкої реакції, таким як авіадиспетчери, машиністи потягів – червоно-чорні таблиці Горбова-Шульте.

http://testbrain.ru/tests/viewtestGSh

Стійкість для стійкість – як повернути собі спокій

Стійкість для стійкість – як повернути собі спокій

Пропонуємо 20 коротких відео із практиками для дітей і дорослих

“Стійкість для стійких” – назва всіх проєктів, які я створюю в цей час, – каже співавторка відео, сімейна й дитяча психологиня Світалана Ройз. – Ми створили 20 маленьких анімацій із 10-20-секундними вправами-практиками, щоб у стресових ситуаціях повертати собі спокій. Механізм стресу тілесний – у всіх практиках ми впливаємо на різні частини тіла, на м’язову активність, рухомість, робимо дихальні практики. 

У стресі та паніці ми відчуваємо себе безпорадними. Коли з’являється можливість щось самим робити, хоч на щось впливати – ми повертаємо собі силу”. 

Практики можуть виконувати як діти, так і дорослі. Окрім того, їх можна використати як вправи для руханок.

До кожної вправи подано просте пояснення, як вона діє на людину, що зможуть зрозуміти навіть діти.

У команді розробників додають, що свідомо не ставили у відео авторство, щоби не відволікати дітей титрами.

“Якщо ви будете використовувати проект – будь ласка, вказуйте імена – міжнародній волонтерській команді це буде важливо”. 

  • Ідея: Світлана Ройз та Галина Титиш
  • Зміст практик: Світлана Ройз
  • Художнииця: Наталка Найда
  • Ілюстраторка: Майя Нгуєн
  • Озвучування: Марина Запорожець
  • Координаторка: Марина Маляренко
  • Команда аніматорів: Володимир Бабутін, Олександр Барилович, Марія Габ
  • Звукорежисер: Микита Барзішвілі
  • Артдиректор: Василь Дубовий
  • Окрема подяка: Ілля Філіпов і команда EdEra, ГO “Смарт Освіта”, Григорій Баран та Michel Taname
Встановлюємо контакт з дитиною

Встановлюємо контакт з дитиною

ЯК ВСТАНОВИТИ КОНТАКТ З ДИТИНОЮ:
І. Етап «Знайомство»
1 Опустіться на рівень дитини (наприклад, присядьте, щоб фізично бути на одному рівні)
2 Представтесь: назвіть ім’я, чим займаєтесь та як пов’язані з дитиною (“Мене звати Марія, я – волонтерка, яка допомагає сім’ям під час перебування в нашому місті”).
3 Запитайте, як ви її можете називати (наприклад: “Як я можу до тебе звертатися?”).
4 Поясніть, як довго ви будете з дитиною (наприклад: “Сьогодні ніч ти проведеш тут, я буду разом із тобою, поки не приїде автобус, а потім ти поїдеш далі”).
ІІ. Етап «Оцінювання потреб дитини»
1 Запитайте дитину, як вона себе почуває.
2 Запитайте, що їй потрібно зараз. Чи бажає вона води, поїсти, в туалет? Чи їй не холодно? Можливо дитина захворіла та потребує лікування? Чи бажає вона погратись (можливо, з іншими дітьми, якщо вони також перебувають разом з вами)?ІІІ. Етап «Знайомство з місцевістю»
1 Покажіть дитині приміщення, в якому вона буде перебувати: де знаходиться туалет, ванна кімната, де дитина буде спати, де можна поїсти та пограти тощо.
2 Розкажіть дитині правила перебування (наприклад: “Ми будемо вечеряти о 19:00 ось у тій кімнаті, а лягаємо всі спати о 21:00”).
3 Розкажіть про місцевість, в якій опинилася дитина (про ваше місто, село, про інші особливості місцевості, які варто знати дитині).
ІV. Етап «Підтримка»
1 Скажіть дитині, що якщо вона хоче поговорити, то ви готові її вислухати.
2 Запитайте у дитини на які теми їй подобається говорити.
3 Запитайте, на які теми вона б не хотіла говорити.
4 Запитайте, що їй подобається робити (наприклад, чи любить дитина малювати, ліпити, танцювати, співати, збирати лего тощо).
5 Скажіть дитині, що якщо їй щось буде треба, то вона може звернутися до вас.
Що не рекомендується робити під час спілкування з дитиною:
1. Розпитувати у дитини про військові дії, які вона могла побачити, про те, як їй було, коли лунали сирени, вибухи та постріли*.
2. Розпитувати дитину про тих, хто з її близьких залишився в місцях ведення бойових дій*.
3. Порушувати особистісні кодони дитини, обов’язково треба запитати у дитини, чи можна взяти її за руку, обійняти, перш ніж це зробити.
4. Проявляти нещирі емоції (ви так само є людиною, яка має власні переживання, і якщо у вас немає настрою, то не треба «натягувати» посмішку лише через те, що перед вами стоїть дитина. Діти відчувають нещирість дорослих, що може негативно вплинути на ваші стосунки).
5. У присутності дитини обговорювати травмувальні події, пов’язані із військовими діями.
6. Використовувати ненормативну лексику у присутності дитини.
7. Ставити питання типу: «А як у тебе вдома було?». Краще замініть його на: «А як тобі подобається?» або «Як би тобі хотілось?».
Розпитування дитини про травмувальні події може призвести до негативних переживань або істерики, що є вкрай небажаним. Краще щоб дитина сама розповіла про це, коли буде готова.
За рекомендаціями психотерапевта Людмили Підлипної

Наслідки насильства та їх вплив на розвиток дитини

Наслідки насильства та їх вплив на розвиток дитини

Порушення фізичного та психічного розвитку

У більшості дітей, що живуть у родинах, де застосовуються тяжкі фізичні покарання, лайка є «методами виховання», а в родинах, де діти позбавлені тепла, уваги, наприклад, у родинах батьків-алкоголіків, спостерігаються ознаки затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Закордонні фахівці назвали цей стан дітей «нездатністю до процвітання».

Діти, що зазнавали жорстокого ставлення до себе, часто відстають у рості, масі (або у тому й іншому) від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, значно гірше вчаться у школі, ніж їх однолітки. У таких дітей часто спостерігаються шкідливі звички: смоктання пальців, гризіння нігтів, розгойдування, онанізм. Та й зовні діти, які живуть в умо- вах нехтування їх інтересами, фізичними та емоційними потребами, виглядають по-іншому, ніж діти, які живуть у нормальних умовах: у них припухлі, «сонні» очі, бліде обличчя, скуйовджене волосся, неохайний одяг, інші ознаки гігієнічної занедбаності – педикульоз, висип, поганий запах від одягу та тіла.

Різні захворювання як наслідок жорстокого поводження

Захворювання можуть мати специфічний для окремого виду насильства характер: наприклад наслідком фізичного насильства є ушкодження частин тіла і внутрішніх органів різного ступеня тяжкості, переломи кісток.

При сексуальному насильстві можуть виникати захворювання, що передаються статевим шляхом: інфекційно-запальні захворювання геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі та хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі зі статевих органів і прямої кишки, розриви прямої кишки і піхви, випадання прямої кишки.

Незалежно від виду і характеру насильства в дітей можуть спостерігатися різні захворювання, що належать до психосоматичних: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, спричинено порушеннями апетиту. При емоційному (психічному) насильстві нерідко бувають шкірні висипки, алергійна патологія, виразка шлунка, при сексуальному насильстві – безпричинний (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини і малого тазу не виявляється) біль унизу живота. Часто в дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тіки, заїкання, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють до відділення невідкладної допомоги через випадкові травми, отруєння.

Психічні особливості дітей, що постраждали від насильства

Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення, перенесли психічну травму, у результаті чого вони розвиваються з суттєвими особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливає на їх подальше життя.

Діти, що зазнали насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виявляє дія у поводженні зі слабшими: молодшими за віком дітьми чи тваринами. Часто їх агресивність проявляється в грі, інколи спалахи гніву не мають видимої причини.

Деякі з них, навпаки, занадто пасивні, не можуть себе захистити. І в тому і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким чином привернути до себе увагу іноді проявляється у вигляді зухвалої, ексцентричної поведінки.

Діти, що зазнали сексуального насильства, отримують невластиві для їх віку знання про сексуальні взаємини, що виявляється в їх поведінці, в іграх з іншими дітьми чи з іграшками.

Навіть маленькі діти, що не досягли шкільного віку, які постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велику кількість учасників. Найбільш універсальною і важкою реакцією на будь-яке, не тільки сексуальне насильство, є низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов‘язаних із насильством. Особистість з низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому, для неї характерні постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що «ти гірший за всіх». Унаслідок цього дитині важко домогтися поваги навколишніх, успіху. спілкування її з однолітками ускладнене.

Серед цих дітей, навіть у дорослому віці, фіксується високий показник депресій. Це виявляється у нападах тривожності, безпричинної туги, почуття самотності, у порушенні сну. У старшому віці у підлітків, можуть спостерігатися спроби суїциду або суїцидальна смерть.

Почуваючи себе нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід із ситуації, що склалася, вони і самі можуть стати шантажистами. Це, зокрема, стосується сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберігати секрет і не ламати звичного сімейного життя, діти вимагають у дорослих ґвалтівників гроші, солодощі, подарунки.

Соціальні наслідки жорстого поводження з дітьми

Можна виділити два наслідки, що виявляються одночасно: втрати для жертви і для суспільства. Діти, що зазнали будь-якого виду насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв’язки з дорослими, відсутні відповідні навички спілкування з однолітками, вони не мають до- статнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Вирішення своїх проблем діти – жертви насильства – часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто пов’язано з виробленням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії. Дівчатка нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватися статева орієнтація. І ті й інші згодом мають проблеми при створенні власної родини, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки не вирішені їх власні емоційні проблеми. Як говорилося вище, будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні та поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

Які ж суспільні втрати від насильства над дітьми? Це, насамперед, втрати людських життів у результаті вбивств дітей і підлітків, їх самогубств, це втрати в їх особі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їх психічного і фізичного здоров я, низького освітнього і професійного рівня, кримінальної поведінки, батьків, здатних виховати здорових у фізичному і моральному плані дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками

Поради батькам під час війни

Шановні, колеги, батьки! Пропоную вам брошюру – відповіді на питання, які наразі є найбільш актуальними: основні правила безпеки, гігієни, харчування, щеплення, психологічної підтримки дітей. Це матеріал, який підготували  ЮНІСЕФ за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Важливо, як ніколи!