02.02.202110:30

5 кроків до покращення свого психічного здоров’я

Згідно з дослідженнями Світового банку, близько 30% людей в Україні мають психічний розлад протягом життя. Порівняно з іншими країнами, в Україні зареєстровано особливо високий рівень депресії. За даними дослідження STEPS в Україні кожен восьмий дорослий (12,4%) повідомив про симптоми, що відповідають клінічному діагнозу депресії. Поширеність депресії майже вдвічі більша серед жінок (16,2%), ніж серед чоловіків (8,7%). Водночас лише кожна четверта особа з імовірною депресією (3,0% від загальної кількості населення) була про це поінформована лікарем чи медичним працівником. Лише 0,4% населення пройшли лікування антидепресантами або ходили на сеанси психотерапії.

Важливо зазначити, що проблеми із психічним здоров’ям також опосередковано збільшують кількість додаткових смертей. Так, вони можуть підвищувати ризик негараздів із фізичним здоров’ям, зокрема через травми, нездоровий спосіб життя (наприклад, куріння, незбалансоване харчування, відсутність фізичної активності, ожиріння), небажання чи неможливість звернутися по відповідні послуги з охорони здоров’я та недотримання схеми медикаментозного лікування.

За підрахунками, близько 80% передчасних смертей серед осіб із психічними розладами спричинено фізичними недугами, особливо захворюваннями серцево-судинної системи. Дослідження показують, що:

• тяжка депресія є задокументованим фактором ризику ішемічної хвороби серця;
• посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) пов’язаний із підвищеним рівнем смертності у зв’язку з ішемічною хворобою серця, пухлинами та навмисними і випадковими травмами;
• вживання алкоголю пов’язане з туберкульозом, респіраторними інфекціями нижніх дихальних шляхів, множинним раком, захворюваннями серцево-судинної системи та системи кровообігу, цирозом печінки, панкреатитом, епілепсією, цукровим діабетом, навмисними і випадковими травмами.

Варто пам’ятати, що психічне здоров’я — це стан благополуччя, у якому людина реалізує свої здібності, може протистояти звичайним життєвим стресам, продуктивно працювати й робити внесок у свою громаду. Психічне здоров’я є основою благополуччя людини й ефективного функціонування спільноти.

Центр громадського здоров’я дібрав п’ять головних порад, які допоможуть поліпшити ваше психічне здоров’я та самопочуття.

1. Спілкуйтеся з іншими людьми

Добрі відносини з оточенням важливі для вашого психічного здоров’я, адже вони допомагають розвинути почуття приналежності до групи, дають можливість поділитися позитивним досвідом з іншими та відчути емоційну підтримку. Спілкуйтеся з друзями, сім’єю, колегами, однодумцями. Обмінюйтеся думками, підтримуйте одне одного –– усе це допомагає відчувати себе в тонусі та зберігати життєві сили.

2. Будьте фізично активними

Регулярна фізична активність пов’язана з нижчим рівнем депресії і тривожності у всіх вікових групах, підвищенням самооцінки та гарним настроєм. Це не обов’язково має бути інтенсивне тренування –– можна просто прогулятися на свіжому повітрі в колі друзів чи сім’ї. Під час прогулянки знижується рівень гормону стресу (кортизолу), і внаслідок цього ми відчуваємо піднесення та отримуємо більше задоволення від життя. Прогулянку можна робити за півтори-дві години до сну, щоби покращити його якість та почуватися більш розслаблено.

3. Продовжуйте вчитися

Дослідження показують, що освоєння нових навичок поліпшує психічний стан завдяки підвищенню впевненості в собі черезрозвиток цілеспрямованості. Навіть якщо ви відчуваєте, що у вас недостатньо часу або немає потреби вивчати щось нове, є багато різних способів додати нові знання у своє життя. Наприклад, ви можете спробувати: готувати щось нове та корисне, удосконалити свої вміння (поліпшити навички презентації, фотографії, полагодити зламаний велосипед) або спробувати нові види діяльності (вести блог, займатися новим видом спорту, вчитися малювати).

4. Допомагайте іншим

Науковці виявили, що доброта й щедрість можуть допомогти поліпшити ваш психічний стан завдяки створенню позитивних емоцій та відчуття важливості. Невеликі добрі справидля інших людей або волонтерство сприяють підвищенню рівня нейромедіаторів, як-от серотонін, дофамін та ендорфін. Також, коли ми робимо добрі справи, у нас збільшуються самооцінка, рівень емпатії та співчуття, покращується настрій. Це знижує артеріальний тиск і рівень кортизолу.

5. Уважно ставтеся до своїх думок, емоцій та поведінки

Усвідомлення допомагає краще розуміти власні думки та емоції, тривогу чи переживання, поліпшити ставлення до життя й підхід до розв’язання проблем. Намагайтеся дослухатися до свого тіла, бажань та процесів свого внутрішнього світу, адже це підвищує здатність планувати діяльність, позитивно ставитися до себе і, як наслідок, — мати високий рівень емпатії та самоприйняття.

В Україні триває Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства», яка з 1991 року підтримується міжнародною спільнотою і проводиться з 25 листопада по 10 грудня.

6 грудня – день вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі. Саме після трагічних подій цього дня, чоловіки Канади в 1991 році започаткували Білу Стрічку як символ активізму проти насильства над жінками та дітьми.

Насильство щодо жінок та дівчат – одне з найпоширеніших порушень прав людини у світі. Кожна третя жінка (33%) протягом життя зазнала фізичного та/або психологічного насильства. Це приголомшливий показник. Гендерно зумовлене насильство (ГЗН) є глобальною проблемою, яка існує у всіх країнах у тих чи інших формах, включно з сексуальним насильством, домашнім насильством та торгівлею людьми з метою сексуальної експлуатації.

Гендерно зумовлене насильство спричиняє як безпосередні, так і довгострокові наслідки для фізичного, психічного та сексуального здоров’я жінок та дівчат, і зрештою впливає на їхнє благополуччя, стаючи на заваді повноцінного життя у суспільстві. Гендерно зумовлене насильство не лише спричиняє біль та страждання, але й руйнує родини, погіршує ефективність праці, послаблює конкурентоздатність країни та сповільнює її розвиток.

Отже, кожна людина повинна памʼятати про своє право жити в безпеці, гідності та повазі. А також, оберігати своє життя, обмежувати спілкування з людьми, які можуть нанести травму її психологічному стану або по відношенню до неї проявляють фізичну силу, жорстокість.

Щороку 3 грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає Міжнародний день людей з обмеженими можливостями. Це ті, хто з певних причин не може повноцінно забезпечувати себе, доглядати за собою. Інвалідність може бути вродженою і набутою в результаті травм, інфекцій, тощо. На їхню долю випали нелегкі випробування, однак вони, долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу і непохитну віру в життя. Міжнародний день людей із інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу. 

    Україна, як і всі цивілізовані країни з високою культурою людських відносин, до таких людей ставиться, як до людей з особливими потребами, які потребують додаткової уваги суспільства. Такі люди не називають себе інвалідами, вони не вимагають до себе жалю, для них важливе лише елементарне – можливість жити. Бути в суспільстві, самореалізуватися, мати доступ до гідної освіти і робочих місць. Проведення Міжнародного дня людей з обмеженими фізичними можливостями спрямовано на привернення уваги до проблем цієї категорії суспільства, захист їх гідності, прав та благополуччя. Це день підведення підсумків зробленого, аналіз фактичного становища людей з особливими потребами в суспільстві і визначення планів щодо поліпшення їх життєвого рівня.

Відзначаючи Міжнародний день людей з обмеженими можливостями, прогресивне людство засвідчує цим, що громадяни з обмеженими фізичними можливостями потребують особливої уваги. Для них мають бути створені такі умови, які дають змогу відчувати себе рівними серед рівних. Адже саме ставлення до людей з інвалідністю визначає ступінь цивілізованості суспільства. Захищаючи гідність таких особливих людей, ми захищаємо своє людське обличчя.у і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей із інвалідністю.

Здоров’я – одне з основних джерел радості, щасливого та повноцінного життя. Здоров’я – це стан життя і діяльності людини за умови відсутності хвороб, фізичних дефектів, психологічне, соціальне і духовне благополуччя.

Поріг ХХІ століття людство переступило з низкою жахливих хвороб. Особливо небезпечні ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і його кінцева стадія СНІД( синдром набутого імунодефіциту). СНІД – особливо небезпечна хвороба, смертельна для людини.

З 1988 року 1 грудня відзначають Всесвітній день боротьби зі СНІДом, що слугує справі зміцненню організованих зусиль у боротьбі з пандемією, яка поширюється у всіх регіонах світу.

Зусилля вчених спрямовано на винайдення ефективних методів подолання СНІДу, однак поки що говорити про успіх, про перемогу над вірусом ВІЛ передчасно. За оцінками експертів, сьогодні понад 50 млн. жителів планети Земля є ВІЛ-позитивними, а понад 20 млн. – вражені СНІДом. Кожного дня у світі інфікується 15-16 тис. осіб, переважно молодого віку.

На жаль, Україну визнано державою, яка від ВІЛ/СНІДу в Східній Європі постраждала найбільше. Сьогодні в нас офіційно зареєстровано 49 тис. осіб, що мають статус ВІЛ-позитивних. Серед них майже 4 тис. дітей у віці до 14 років. У тенетах СНІДу перебувають понад 3 тис. громадян України, з яких понад 100 дітей. Це офіційна статистика, зареєстрована в Українському центрі профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України. Міжнародні експерти вважають, що ВІЛ – позитивних у нас значно більше.

У всьому світі 1 грудня говорять про СНІД, про те, яку загрозу існуванню людства несе ця глобальна епідемія. Згадують і оплакують тих, хто вже помер або смертельно хворий, говорять про масштаби трагедії і про те, що ця чума ХХ, а тепер вже і ХХI століття загрожує існуванню людства…

СНІД – особливо небезпечна хвороба, яка несе смертельну загрозу людству. Це інфекційне захворювання здатне за 10 – 20 років поставити рід людський під реальну загрозу вимирання.

У генеалогії цієї хвороби багато загадкового. Науковці й досі не дійшли згоди про походження лиховісного ВІЛ-вірусу імунодефіциту людини. Висуваються різні гіпотези, зокрема і фантастичні, мовляв, вірус занесли на Землю інопланетяни. Є й інші, обґрунтовані версії. Так, наприклад, югославський лікар та історик медицини Мірко Грек вважає, що привід для епідемії СНІДу – це порушення рівноваги між поширеними хворобами і тяжкими інфекційними захворюваннями, яких майже повністю позбулися завдяки успіхам медицини. За Греком, епідеміям нових, незнаних досі хвороб, передують їх поодинокі прояви впродовж десятиліть, навіть століть. Уся біда в тому, що медики просто не встигли своєчасно звернути на них увагу, вивчити й осмислити. До того ж новий вірус здатен досить довго нічим в організмі людини себе не виявляти, очікуючи більш сприятливих для себе умов. Існує багато інших версій науковців щодо виникнення цієї страшенної хвороби.

Вірус СНІДу дуже дрібний, набагато менший за бактерії, проте неймовірно підступний. Розмножується, тільки потрапивши в клітини білих кров’яних тілець людини – основних вартових її імунної системи. Вірус руйнує їх із середини. Наслідки цього жахливі: людина стає беззахисною перед будь-якою інфекцією.

Першими, хто захворів на СНІД, були люди, які входили до так званої «групи ризику». Це наркомани, повії, гомосексуалісти, хворі на уроджену гемофілію (тому що їхнє життя залежить від систематичного введення препаратів із донорської крові).

Однак дуже швидко вірус СНІДу вийшов за межі названих груп ризику в основну популяцію населення.

Згідно з новими цифрами, які оприлюднив підрозділ ООН боротьби з ВІЛ/СНІДом, темпи поширення інфекції серед молоді в більшості уражених країн знижуються; виняток становить лише ситуація в Україні та Росії, де кількість ВІЛ – інфікованих серед молоді в віці від 15 до 24 років продовжує зростати.

Основними шляхами зараження ВІЛ-інфекцією є:

– статевий;

– під час переливання донорської крові, зараженої вірусом імунодефіциту;

– при використанні нестерильного медичного інструментарію (шприців, системи для переливання крові та ін.);

– від ВІЛ-інфекції або хворої на СНІД матері дитині до, під час або після пологів

А ми маємо пам’ятати: здоровий спосіб життя, чистота у взаєминах – найкращі методи профілактики СНІДу.

Перший контакт із дитиною, постраждалою від насильства в сім’ї або яка стала  свідком насильства є надзвичайно важливим. В цілому загальним принципом бесіди з дитиною – жертвою насильства є отримання повного обсягу інформації в ході спонтанної розповіді дитини (але, зрозуміло, що можливості вчителя в цьому плані є обмеженими). Корисну інформацію під час бесіди може надавати зовнішня поведінка дитини та її батьків, їхня міміка, жести, мовні інтонації. Водночас слід пам’ятати, що встановлення довірчого контакту з дитиною і ретельне з’ясування сімейної ситуації потребує довгого часу й спеціальної підготовки, а тому покладається на працівників відповідальних соціальних служб. Водночас надання їм первинної інформації щодо стану справу родині є важливим завданням педагога, а тому необхідні відомості мають бути зібрані якомога ретельніше (в тому числі й шляхом бесіди з дитиною та її сім’єю – якщо це можливо). Таким чином, основна увага вчителя має бути приділена спостереженню за дитиною та її станом, а також тому, щоб заспокоїти дитину та якомога швидше передати інформацію щодо неї до соціальних служб. Проте коли виникає необхідність поставити дитині ті чи інші запитання, вчитель має пам’ятати, що успішність бесіди з нею залежить від правильного розуміння рівня її розвитку. Складність запитань має відповідати інтелектуальному рівню дитини та її життєвому досвіду; крім того, слід пам’ятати, що діти (особливо молодшого віку) надають здебільшого правдиву інформацію, а їхні свідчення є достовірними. Особливу увагу треба звернути на складність виявлення обставин та ознак сексуального насильства, але при підозрі щодо наявності статевих зловживань огляд та опитування треба провадити дуже обережно та делікатно. Умовою успішності роботи є довіра дитини до педагога, створення ним сприятливої психологічної атмосфери, але встановлення єдності з постраждалою дитиною є складним завдання. Зазвичай дитина не звертається по допомогу самостійно, і це ставить її в залежне становище щодо дорослих людей, перш за все членів власної родини. Спільну роботу з фахівцем дитина може сприймати як вступ до ще одного «таємного зв’язку», і це сприятиме формуванню опору цій взаємодії та виникненню страхів, оскільки життєвий досвід навчив дитину розглядати стосунки з дорослими крізь призму небезпеки або загрози. Крім того, протидія контакту з фахівцем може бути обумовлена відтворенням у пам’яті дитини негативних почуттів та переживань. Водночас вступ вчителя або шкільного психолога в контакт з дитиною дозволяє сфокусувати увагу всіх членів родини на особистості дитини; сформувати їхню мотиваційну готовність до подальшої спільної роботи з корекції внутрішньосімейних стосунків та психологічної реабілітації дитини (особливої значущості цей момент набуває в умовах, коли дитина зазнала сексуальних зловживань). Слід також зазначити, що намагання виявити повну картину сімейного насильства передбачає реалізацію низки психокорекційних заходів, спрямованих на зменшення рівня травматизації дитини та відновлення її психічного стану. Отже, основним завданням на першому етапі взаємодії з дитиною є забезпечити їй відчуття психологічної безпеки не лише через систему юридичних гарантій, але й на рівні самовідчуття. Первинна бесіда з дитиною, побудована на м’якій, недирективній взаємодії, має допомогти фахівцю відповісти на такі запитання:

1. Які негативні прояви наявні в поведінці дитини, і наскільки вони є небезпечними для неї та її оточення?

2. На якому рівні розвитку перебуває дитина, та які її ресурси? Наскільки термінової реабілітації вона потребує, та наскільки глибоким має бути втручання?

3. Що в родині заважатиме заходам, спрямованим на допомогу дитині? Які можливості має сім’я для зниження рівня насильства щодо дитини?

4. Чи готові члени родини взяти участь в процесі психологічної реабілітації дитини та сімейних взаємин?

5. Яким чином можуть бути залучені заклади освіти (школа, дитячий садок), охорони здоров’я, органи та служби у справах неповнолітніх, кризові центри та служби психологічної підтримки, родичі дитини до участі в реабілітаційній роботі?

Отже, коли дитина розповідає про насильство щодо неї, то

1. Поставтеся до дитини серйозно, покажіть, що ви їй повністю вірите.

2. Залишайтеся спокійними (незважаючи на те, що саме та якими саме словами розповідає дитина, адже вона через нестачу словарного запасу може застосовувати нецензурну лайку та жаргонізми, які чує від батьків чи інших родичів).

3. Заспокойте та підтримайте дитину словами:

– Добре, що ти мені сказала(-в). Ти правильно зробила(-в).

– Ти в цьому не винна (не винний);

 – Не ти одна (один) потрапила(-в) в таку ситуацію, це трапляється і з

іншими дітьми;

– Бувають такі секрети, які не можна зберігати, якщо тобі зробили погано, і я хочу тобі допомогти. Мені треба переказати іншим людям (соціальному працівнику, психологу) інформацію про те, що сталося. Вони захочуть поставити тобі кілька запитань. Вони допоможуть зробити так, щоб ти відчувала(-в) себе в безпеці.

4. Не думайте, що дитина обов’язково ненавидить свого кривдника або сердиться на нього. Батьки залишаються для неї батьками незалежно від того, як вони поводяться з дитиною, яка продовжує їх любити та боїться зашкодити їм своїми словами чи діями.

5. Терпляче відповідайте на запитання та розвіюйте тривоги дитини.

6. Стежте за тим, щоб не давати обіцянок, яких ви не можете дотриматись (наприклад, «Твоя мама не засмутиться» або: «З тим, хто тебе скривдив, нічого не зроблять»).

1. Національна «гаряча лінія» для дітей та молоді: 0 800 500 225 або 116 111 (безкоштовно зі стаціонарного та мобільного телефонів, анонімно), Messenger @childhotline.ukraine, Instagram @childhotline_ua, Telegram @CHL116111.

2. Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації: 0 800 500 335 або 116 123 з мобільних або стаціонарних телефонів цілодобово (безкоштовно, анонімно, конфіденційно).

3. Поліція: 102.

4. Центр надання безоплатної правової допомоги: 0 800 213 103.

5. Анонімний онлайн-щоденник «Тільки нікому не кажи» дає можливість написати листа тому, з ким складно поділитися своїми переживаннями в реальному житті про булінг у школі, нерозділене кохання чи непорозуміння з батьками (https://secrets.1plus1.ua/).

6. Перша національна лінія довіри для попередження суїциду: 73 33.

7. Екстрена психологічна допомога при Кризовому Центрі медикопсихологічної допомоги: (068) 770 37 70, (099) 632 18 18, (093) 609 30 03.

8. «Лiнiя допомоги»: (067) 975 76 76, (066) 975 76 76, (093) 975 76 76.

9. Лінія психологічної допомоги для учасників АТО та членів їх сімей: 0 800 505 085.

10. Служба медико-психологічної допомоги та профілактики гострих кризових станів: (044) 456 17 02, (044) 456 17 25.

11. Національна урядова «гаряча лінія» для постраждалих від домашнього насильства – 15 47.

12. «Гаряча лінія» Уповноваженого Президента України з прав дитини: (044) 255 76 75.

13. Освітній омбудсмен України: (095) 143 87 26 (ez@eo.gov.ua, https://eo.gov.ua/).

14. «Гаряча лінія» психологічної допомоги та протидії насильству (https://www.unicef.org/ukraine/stories/hot-lines).

15. Національна «гаряча лінія» з питань наркозалежності та ЗПТ: 0 800 507 727.

16. Анонімні консультації на сайтах teensLIVE (від фахівців клінік, дружніх до молоді), supportME (від фахівців).

17. Уповноважений Президента України з прав дитини (044) 255 76 75. 18. Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів: 0-800-505-501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів), 527 (безкоштовно з номерів мобільних операторів України пн. – пт. з 10:00 до 21:00, сб. з 10:00 до 18:00).

19. Гаряча лінія Міністерства закордонних справ України для громадян України, які опинилися в надзвичайних ситуаціях за кордоном: (044) 238 16 57.

20. Департамент боротьби зі злочинами, що пов’язані з торгівлею людьми Національної поліції України: (044) 374 37 85 (пн. – сб. з 09:00 до 18:00).

21. Гаряча лінія емоційної підтримки Міжнародної організації з міграції: 0 800 211 444.

22. Гаряча лінія з профілактики суїцидів (https://lifelineukraine.com/). 23. Гаряча лінія професійної підтримки «Стоп паніка» безкоштовний багатоканальний номер: 0800 50 18 92.

24. Платформа «Мені здається» (https://nachasi.com/2021/02/05/platform-itseems-to-me/).

25. Платформа «Розкажи мені» (https://tellme.com.ua/).

26. Канал психологічної підтримки «ПОРУЧ» для підлітків та молоді (https://t.me/poruch_me).

27. В рамках роботи платформи СпівДія та Співдія хаб функціонує напрям безкоштовної психологічної підтримки онлайн і офлайн (https://airtable.com/shrfgyZ1ko5UYxR9r).

28. За підтримки Національної психологічної асоціації психологиволонтери створили центр психологічної підтримки «Як ти?» (безкоштовно, у будь-який час доби) (https://bit.ly/3QLUdwO).

29. Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) відкрив гарячу лінію, за якою можна звернутися за підтримкою: 0-800-300-155 (дзвінки безкоштовні).

30. Довідник психологічної підтримки в умовах війни допоможе знайти відповіді на питання: як боротися з перевтомою, панікою, тривогою, апатією; як зберегти близькі стосунки та позбутися почуття провини (https://bit.ly/3OzJm6Z).

31. Телеграм-канал «підтримай дитину» створено з турботою про батьків і дітей (https://t.me/s/pidtrumaidutuny).

32. Онлайн-платформа «Аврора»: консультування постраждалих від насильства, зокрема сексуального, доступу до якісної дистанційної допомоги у будь-якому куточку України та за кордоном, достатньо лише заповнити заявку на сайті «Розірви коло» у розділі «Психотерапевтична допомога» (https://rozirvykolo.org/mental-support/).

33. Безкоштовна психологічна підтримка для кожного, хто відчуває у цьому потребу: УкрЄдність (https://ukr-ednist.com.ua/).

34. Група психологічної підтримки «Разом» (https://razom.live/).

35. Гаряча лінія кризової допомоги та підтримки від Українського ветеранського фонду (УВФ): +38 (067) 400 46 60 (пн. – нд. з 10:00 до 20:00), сайт Фонду (https://veteranfund.com.ua/).

Корисні посилання щодо допомоги у разі кібербулінгу

1. Національна «гаряча лінія» для дітей та молоді за номерами: 0 800 500 225 або 116 111.

2. Поліція (кіберполіція) за номером 102 (повідомити про кібербулінг).

3. Чат-бот Stop Sexting (якщо шантажують в Інтернеті і вимагають контент сексуального характеру).

4. Youtube.com/Stop Sexting Ukraine.

5.Інтернет-платформа «Бийся як дівчина» (https://www.instagram.com/flg_ua/).

6. База даних жіночих організацій (http://portal.uwf.org.ua/).

7. Організація ЮрФем (доступна та якісна правова допомога в Україні)(http://jurfem.com.ua/en/home-page-2/).

8. Організація Teenergizer – консультації за принципом «рівний-рівному» або з психологом безкоштовно і конфіденційно (https://teenergizer.org/consultations).

9. Урядова консультаційна лінія з питань безпеки дітей в Інтернеті: 15 45 (далі обрати «3»).

Куди потрібно звертатися за допомогою тим, хто перебуває за кордоном

1. Дитяча гаряча лінія 116 111 (безкоштовно зі стаціонарного та мобільного, анонімно, консультації українською мовою). Лінія працює в країнах: Естонія, Данія, Кіпр, Азербайджан, Іспанія, Словаччина, Словенія, Сербія, Румуні, Португалія, Польща, Молдова, Мальта, Литва, Латвія, Угорщина, Фінляндія, Чехія, Болгарія, Хорватія, Албанія.

2. Національна гаряча лінія для дітей та молоді, яка працює в Україні, через соціальні мережі (конфіденційно, цілодобово). Інстаграм: childhotline_ua; телеграм: CHL116111; фейсбук: @childhotline.ukraine

3. Поліція, за єдиним номером служби екстреної допомоги: 112 (для країн Європейського Союзу: Австрійська Республіка, Королівство Бельгія, Республіка Болгарія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Грецька Республіка, Королівство Данія, Республіка Естонія, Республіка Ірландія, Королівство Іспанія, Італійська Республіка, Республіка Кіпр, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Велике Герцогство Люксембург, Республіка Мальта, Королівство Нідерландів, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Польща, Португальська Республіка, Румунія, Республіка Словаччина, Республіка Словенія, Республіка Угорщина, Фінляндська Республіка, Французька Республіка, Республіка Хорватія, Чеська Республіка, Королівство Швеція.)

Тетяна Путята, дитячий психолог “Трохи про підліткову тривогу”