Категорія: Ритм школи

Давайте поміркуємо, чи стикаються дітлахи, якими ми опікуємося, зі стресами, як часто і якими саме? А ще цікаво, у чиєму житті стресів більше – дитячому чи таки дорослому? Цікаво, що коли я запитую про це батьків, а подекуди і вчителів, то найчастіше чую у відповідь те, що життя дорослої людини містить набагато більше стресів, зокрема через відповідальність, яку вона тягне на своїх плечах і якої зовсім не відчувають та знати не хочуть малі та великі неслухи.

Насправді ж, якщо розуміти стрес як умови, в яких ми зазнаємо сильної напруги та тиску, через те, що не відчуваємо можливості з ними впоратись, не маємо ресурсів, знань, умінь, досвіду… – то дитяче життя виглядає набагато вразливішим.

Адже обставин, які вибиваються з розуміння типових та сприятливих для розвитку, – безліч. Це і надмірне шкільне навантаження, і відсутність повноцінного відпочинку, і конфлікти у школі, родині та з ровесниками, а ще – інтенсивні спортивні тренування, переживання втрат, батьківське розлучення, зміна місця проживання, перехід в інший садочок чи школу, хвороби, особливо ті, що пов’язані з перебуванням у лікарні, та багато іншого.

Загалом кожна дитина неодноразово стикається із сильним стресом, а, за різними дослідницькими даними, понад 40-60% усіх дітей переживають події, які є не просто стресовими, а – травматичними, такими, що містять безпосередню загрозу життю та здоров’ю самої дитини або в яких діти є свідками небезпеки для інших (наприклад, Donnelly & Amaya-Jackson, 2002).

Перше, що ми, дорослі, прагнемо зробити – максимально убезпечити дітей від стресів та травм. Однак, на жаль, незважаючи на все бажання, неможливо ростити дітлахів у тепличних умовах, і раніше чи пізніше настануть обставини, в яких малюк зазнає стресу. Адже життя триває, діти хворіють і потребують лікування, дорослі розлучаються, вирішують переїхати, час від часу небо блискає і гримить, вихователі, вчителі та тренери бувають різними, а шкільне навчання вимагає напруги та складання іспитів.

Саме тому важливе доросле завдання – не стільки захистити дітей від щоденних та випадкових стресів, скільки навчити, допомогти, створити умови, в яких ті могли б впоратися зі стресами, долати їхні наслідки, відновлюватись та рухатись далі.

Власне, у психології є багато понять, які в різний спосіб описують здатність протистояти стресу: стресостійкість, управління стресом, толерантність, чутливість до стресу, опірність стресу. Я ж хочу познайомити вас з двома, які, на мій погляд, описують найважливіші для сучасної дитини здатності – витримувати стреси (вміти не втрачати якість життя у стресових умовах) та відновлюватись після них (швидко повертатись у добрий настрій та продуктивний стан).

Перше – hardiness (найчастіше перекладають як життєстійкість або витривалість); друге – resilience (психологічна гнучкість або відновлюваність). Цікаво, що обидва поняття прийшли у психологію ззовні. Hardiness – із садівництва, йдеться про здатність рослин виживати, квітнути та давати насіння в несприятливих для цього умовах; resilience – фізична характеристика матерії, яка описує її здатність повертатись до первинної форми після деформації. Натисніть на кухонну губку або навіть подушечку власного пальця – вони прогнуться, але за якийсь час знову повернуть собі форму, а от пластилін лишиться ввігнутим і не відновить форми.

ЯК З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ

Перші дослідження hardiness (життєстійкості) в її психологічному сенсі належать Сьюзен Кобейса та Сальваторе Мадді (Maddi & Kobasa, 1984). Вчені помітили, що в ситуації стресу більшість людей починають гірше працювати, мають негаразди зі здоров’ям, частіше конфліктують з близькими, впадають у депресію, стають агресивнішими і навіть вдаються до спроб самогубства.

Однак є і люди, які поводяться та почуваються навпаки. Тривале перебування у стресових ситуаціях призводить до того, що їхні досягнення зростають, самопочуття покращується, стосунки розвиваються та стають міцнішими, до того ж, збільшується і продуктивність праці.

Зацікавившись, що відрізняє одних від інших, дослідники дійшли висновку, що, на відміну від “страждальців”, життєстійкі особи геть інакше сприймають критичні ситуації, інших людей та обирають особливий спосіб дій у кризі. Так, вони завжди шукають підтримку в інших і самі готові її надавати, вони відчувають, коли можуть впливати на події та повсякчас намагаються контролювати їх, вони намагаються буди задіяними в тому, що відбувається, а не спостерігати зі сторони. А ще – сприймають кризу більше як привід до розвитку, змін та адаптації, а не ризик чи загрозу благополуччю.

Як же допомогти дитині стати життєстійкою і досягти того, щоб вона не потрапила до лав піддатливої до стресу більшості?

Цікаво, що Мадді провів масштабне дослідження, в якому встановив чіткий і однозначний зв’язок між життєстійкістю та умовами зростання (Maddi, 2006). Так найстійкішими виявилися люди, які, по-перше, мали в дитинстві досвід важких стресових ситуацій, але не один, а в парі з досвідом підтримки близьких людей та подолання проблем. Тобто дитина, яка стикнулася з трудністю, навіть такою складною, як розлучення батьків чи смерть близької людини, і за допомоги дорослих впоралася з нею – буде стійкішою, ніж та, котра не мала підтримки (що очевидно), але так само вона буде стійкішою за ту, котра не мала самих труднощів.

По-друге, життєстійкими виявились люди, яких в дитинстві спрямовували на пошук цілей, свого призначення, дозволяти пробувати себе в багатьох діяльностях та не карали за помилки, а, навпаки, вчили виправляти їх. Вразливими ж до стресу та криз у дорослості стали ті діти, які у свій час недоотримали підтримки, схвалення, підбадьорювання та не мали емоційного зв’язку з дорослими.

ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ ПСИХОЛОГІЧНА ВІДНОВЛЮВАНІСТЬ

Щодо resilience (психологічної відновлюваності), то тут йдеться не лише про те, що людина повертає собі форму, а й знаходить новий ефективніший спосіб реакцій та сприйняття дійсності. Психологічно відновлювальні люди швидко приходять до тями після стресу, а також набирають новий досвід, який робить їх гнучкішими, адаптивнішими, пристосованішими.

Одне з перших досліджень психологічної відновлюваності здійснила Еммі Вернер, і стосувалося воно гавайських дітлахів, частина з яких, незважаючи на бідність, хвороби та загальну жорсткість у середовищі, де вони ростуть, – швидко відновлювались, лишались привітними, не демонстрували агресивної поведінки, могли підтримувати стосунки, а в майбутньому – будували нормальне життя та досягали успіху (Werner, 1971).

Психологічна відновлюваність залежить насамперед від ресурсів, які має людина, а також вміння бачити їх і користуватися ними. Саме ресурси – а це все, що додає в життя якості та позитиву – і підтримка друзів та рідних, наявність хобі, вміння підтримати свій настрій піснею, танцем, медитацією, спогляданням сходу сонця чи смачною їжею… – посилюють здатність до психологічного відновлення. Важливо, що за браку одних ресурсів, їх можна поповнити іншими, а отже – підтримати свою відновлюваність та стимулювати її.

У керівництві для батьків та вчителів щодо психологічної відновлюваності дітей Американської психологічної асоціації містяться 10 підказок на щодень, спрямованих на те, аби допомогти дітям та підліткам побудувати психологічну відновлюваність:

1. Навчайте дітей будувати дружні стосунки та дружити, зокрема бути співчутливими та розуміти біль інших.
2. Допомагайте дітям допомагати іншим, пропонуйте їм волонтерську роботу для інших та просіть про допомогу для себе.
3. Тримайте режим: структура важлива для дітей.
4. Робіть паузи, допомагайте дітям перемикатись з того, що їх турбує та засмучує, дозволяйте відпочинок.
5. Навчайте дітей турботи про себе, важливості гарно харчуватись, відпочивати, веселитись та займатись спортом.
6. Допомагайте дітям встановлювати досяжні цілі та рухатись до них впевнено і поступово, підтримуйте в доланні перешкод.
7. Підтримуйте в дітей позитивне самосприйняття, нагадуйте про успіхи та допомагайте зрозуміти, які саме дії призвели до них.
8. Будуйте перспективу, показуйте дітям віддалені наслідки сьогоднішніх зусиль, а також допомагайте бачити речі ширше, особливо в ситуаціях неуспіху.
9. Показуйте дітям можливості для самопізнання, показуйте, що кожна подія – це можливість дізнатись, “на що я здатний”.
10. Допомагайте дітям приймати зміни як звичайну частину життя, ставити нові цілі, передбачати наслідки, прогнозувати дії.

Сучасне життя – стрімке і непередбачуване, його темп, а також інформаційна та подієва насиченість повсякчасно провокують стреси. Власне, стреси поступово стають його невід’ємною частиною. Заховатися неможливо, але цілком можливо навчити дітлахів життєстійкості й психологічної відновлюваності, а заразом навчитись і самим.

Література:

Donnelly, C. L., & Amaya-Jackson, L. (2002). Post-traumatic stress disorder in children and adolescents. Pediatric Drugs, 4(3), 159-170.

Maddi, S. R., & Kobasa, S. C. (1984). The hardy executive : Health under stress. Homewood, IL:: Dow Jones-Irwin.

Maddi, S. R. (2006). “Hardiness: The courage to grow from stresses”. Journal of Positive Psychology. 1 (3): 160–168.

Werner, E. E. (1971). The children of Kauai : a longitudinal study from the prenatal period to age ten. Honolulu: University of Hawaii Press

American Psychological Association/APA. Resilience Guide for Parents & Teachers

Вікторія Горбунова, доктор психологічних наук, психотерапевт,
http://nus.org.ua/view/yak-dopomogty-dytyni-vytrymuvaty-stresy-ta-vidnovlyuvatys-pislya-nyh/

Немає нічого важливішого за твоє життя! Тому, любий друже, як практичний психолог, я нагадую тобі основні правила безпеки. Дотримуйся їх!

Дорога до школи

Дорога до школи завжди є справжньою пригодою, але інколи вона може містити небезпеку, про яку ти маєш знати для того, щоб бути у безпеці.
Такі прості речі, як правильний одяг та світловідбиваючий матеріал, можуть зробити твою дорогу до школи безпечнішою.
Уяви свою дорогу до школи. Скільки дорожніх знаків ти бачиш? Скільки світлофорів ти проходиш? Скільки разів ти повинен перейти вулицю? При цьому не забувай звертати увагу також і на машини, що рухаються.
Будь завжди помітним!Особливо це стосується холодних і темних осінніх і зимових місяців. Ми радимо тобі носити світлий одяг, щоб водії машин тебе краще бачили у темряві.
Щоб зробити себе ще більш помітним для водіїв, доцільно пришити до одягу світловідвідбиваючий матеріал, який може врятувати твоє життя. Ти можеш, наприклад, зробити аплікацію з такого матеріалу та нашити її на свій одяг або прикріпити до рюкзака чи портфеля.
При увімкненому ближньому світлі водій автомобіля може побачити пішохода, який носить світловідбиваючий матеріал, з відстані 150 метрів. Якщо ж на тобі немає такого матеріалу, то водій машини побачить тебе лише з 30-ти метрів. А це дуже мало для того, щоб вчасно зупинити автомобіль.

Особливо це стосується холодних і темних осінніх і зимових місяців. Ми радимо тобі носити світлий одяг, щоб водії машин тебе краще бачили у темряві.
Щоб зробити себе ще більш помітним для водіїв, доцільно пришити до одягу світловідвідбиваючий матеріал, який може врятувати твоє життя. Ти можеш, наприклад, зробити аплікацію з такого матеріалу та нашити її на свій одяг або прикріпити до рюкзака чи портфеля.
При увімкненому ближньому світлі водій автомобіля може побачити пішохода, який носить світловідбиваючий матеріал, з відстані 150 метрів. Якщо ж на тобі немає такого матеріалу, то водій машини побачить тебе лише з 30-ти метрів. А це дуже мало для того, щоб вчасно зупинити автомобіль.

Особливо це стосується холодних і темних осінніх і зимових місяців. Ми радимо тобі носити світлий одяг, щоб водії машин тебе краще бачили у темряві.
Щоб зробити себе ще більш помітним для водіїв, доцільно пришити до одягу світловідвідбиваючий матеріал, який може врятувати твоє життя. Ти можеш, наприклад, зробити аплікацію з такого матеріалу та нашити її на свій одяг або прикріпити до рюкзака чи портфеля.
При увімкненому ближньому світлі водій автомобіля може побачити пішохода, який носить світловідбиваючий матеріал, з відстані 150 метрів. Якщо ж на тобі немає такого матеріалу, то водій машини побачить тебе лише з 30-ти метрів. А це дуже мало для того, щоб вчасно зупинити автомобіль.

Будь завжди помітним!
Бережи своє життя!
Найважливіші дорожні знаки означають:
Стоп – ти повинен зупинитися та пропустити інших
Дати дорогу – їдь повільніше або зупинись і пропусти інших
Пішохідний перехід- ти повинен переходити дорогу саме у цьому місці
Доріжка для велосипедистів – ти повинен її використовувати для катання на велосипеді
Доріжка для пішоходів – ти повинен нею користуватися, коли йдеш пішки
Житлова зона – ти повинен їхати повільно і звертати особливу увагу на дітей, які грають на вулиці, та пішоходів
Дорога до школи на машині
Треба пристібатися ременем безпеки під час кожної поїздки у машині, причому незалежно від того, скільки ти будеш їхати: дві хвилини або дві години. Нагадуй про це також тим, хто їде поруч з тобою в автомобілі.
Тільки той, хто пристебнутий ременем безпеки перебуває у безпеці.
А чи знаєш ти, що дитина завжди має подорожувати лише у спеціальному дитячому сидінні?
Спитай у своїх батьків, чи є у них для тебе дитяче сидіння.
Дорога до школи на громадському транспорті
Багато дітей кожен день користуються громадським транспортом. Ось поради, які допоможуть тобі дістатися потрібного місця вчасно та безпечно:
– вчасно виходь з дому;
– після того, як ти вийшов із транспорту, наприклад шкільного автобуса, дочекайся, коли автобус від їде, і тільки після цього переходь дорогу;
– не кричи, не бігай та не бийся на зупинці;
– не ходи по краю тротуару;
– не поспішай, коли входиш і виходиш із транспорту;
– коли виходиш із транспорту, зверни увагу на машини, які проїжджають мимо;
– якщо тебе забирають із зупинки батьки, то вони повинні чекати на тебе біля виходу із автобуса, а не на іншому боці вулиці.

Правила поведінки при пожежі

Треба завжди пам’ятати, що необережне поводження з вогнем
може призвести до найбільшої серед бід – ПОЖЕЖІ!
ЗАПАМ’ЯТАЙ:
101
Якщо у квартирі або будинку почалася пожежа, найголовніше – не панікувати! Необхідно негайно повідомити про це пожежну частину: телефонуй за номером 101 – чітко і ясно назви адресу і місце виникнення пожежі. Повідом сусідів.
Якщо є можливість, то спробуй погасити вогонь засобами, що є під рукою:
– невеликі джерела пожежі можна гасити мокрою ганчіркою (ударами зверху) або мокрим віником (розмазуючи воду по палаючій поверхні);
– якщо вогонь розростається, необхідно відкрутити усі крани з водою на повну потужність. Нехай вода переливається у ванну: зачерпувати воду відром з ванни швидше, ніж чекати, поки відро наповниться з крану;
– якщо у кімнаті є вазони з квітами, то землю з них можна використати для гасіння вогню;
– не витягай з вогню предмети, що горять – це сприяє поширенню пожежі. Гаси вогонь (водою або піском) із країв до центру;
– при гасінні пожежі намагайся не відчиняти вікна і двері, бо доступ повітря підсилить вогонь.
Якщо погасити пожежу до прибуття пожежників неможливо, необхідно з іншими мешканцями будинку, не створюючи паніки, вийти на вулицю, використовуючи для цього сходові марші або пожежні драбини між балконами.
– Покидай приміщення, пригнувшись якнайнижче, адже дим направляється вгору.
– При пожежі не спускайся у ліфті, бо може відключитися електрика.
– По можливості змочи якусь тканину, прикрий нею ніс і рот.
– Під час переходів через задимлені ділянки затримуй дихання. Варто 2-3 рази вдихнути дим – і можна знепритомніти через отруєння чадним газом, що призведе до загибелі.
Ознаки отруєння чадним газом
– запаморочення;
– блювота;
– головний біль;
– червоний колір обличчя;
-непритомність.
Перша допомога при отруєнні чадним газом
– Постраждалого необхідно винести на свіже повітря.
– Негайно викликати машину швидкої медичної допомоги за телефоном 103.
Якщо вогонь палає у коридорі, на сходах тощо, і неможливо вибратися назовні, залишайся у своїй квартирі, щільно зачини двері, затули щілини мокрими ганчірками, повісь ковдру, килим або будь-що інше.
В разі загоряння дверей твоєї квартири поливай їх зсередини водою. Якщо дим проникне до квартири, пересувайся якнайнижче до підлоги, там завжди є свіже повітря. Відчини вікно або розбий його вийди на балкон і голосно клич на допомогу.

Якщо потрібно когось витягнути з вогню, обв’яжися дротом (мокрою мотузкою), вручи вільний кінець кому-небудь. Зав’яжи рот і ніс мокрою хустинкою, накрийся мокрою ковдрою або змочи одяг водою і, пригинаючись якомога нижче, заходь у приміщення.

НЕ ДОПУСКАЙ ЖАРТІВ У ВИКЛИКАХ ПОЖЕЖНОЇ СЛУЖБИ!
ПАМ’ЯТАЙ: помилковий виклик може відвернути увагу пожежників від справжньої пожежі, і тоді може згоріти чийсь будинок або навіть загинуть люди.В Україні встановлена кримінальна відповідальність як за навмисний підпал (позбавлення волі терміном до 10 років), так і за виникнення пожежі через необережне поводження. Крім того, відшкодування матеріальних збитків постраждалим від пожежі здійснюється людиною, яка спричинила пожежу, в повному обсязі. А це означає, що через дитячі пустощі з вогнем постраждають люди або згорять матеріальні цінності, та платити за все доведеться батькам!

Основні правила комунікації

Запитуйте, перш ніж допомогти

Те, що хтось має інвалідність або порушення, не означає, що вона або він потребує допомоги.

За звичайних обставин люди з інвалідністю, як правило, можуть прекрасно пересуватися. Дорослі з інвалідністю хочуть, щоб їх сприймали як дорослих, незалежних людей. Пропонуйте допомогу тільки якщо людина має в ній потребу. Людина з інвалідністю швидше за все повідомить, коли їй буде потрібна допомога. І якщо ви дійсно хочете допомогти, запитайте як, перш ніж діяти.

Будьте обережні щодо фізичного контакту

Положення тіла деяких людей з порушеннями залежить від стану і положення їхніх рук. Захоплення рук, навіть якщо ваш намір полягає в тому, щоб допомогти, може порушити їхню рівновагу.

Уникайте поплескування людини по голові або дотиків до її інвалідного візка, тростини. Люди з інвалідністю вважають свої реабілітаційні пристосування частиною свого особистого простору.

Думайте, перш ніж говорити

Завжди говоріть безпосередньо з людиною з інвалідністю, а не з її супровідником, помічником або перекладачем жестової мови. Невелика бесіда з людиною з інвалідністю — це чудово, тільки говоріть з нею так, як ви б спілкувалися з будь-якою іншою людиною. Поважайте її приватне життя. Якщо ви питаєте людину про її недугу, вона може відчути, що вам більше цікаві її обмеження, ніж її особистість.

Не робіть припущень

Самі люди з інвалідністю — найкращі судді щодо того, що вони можуть або не можуть робити.

Відповідайте на прохання люб’язно

Загальні правила етикету

1

Уникайте слів, які ображають: жертва, прикутий, сліпий, каліка, неповноцінний, хворий. Натомість кажіть: людина з інвалідністю, людина з травмою хребта, дитина з порушеннями зору, людина на візку.

2

Коли вас знайомлять з людиною з інвалідністю, звертайтеся прямо до неї, а не до того, хто її супроводжує, не до перекладача жестової мови.

3

Коли вас знайомлять з людиною з інвалідністю, цілком природно потиснути їй руку. Навіть той, кому важко рухати рукою, чи той, у кого протез, може потиснути руку — праву чи ліву — це припустимо.

4

Якщо ви пропонуєте допомогу, почекайте, доки її приймуть, а потім спитайте, що саме робити, коли та як.

5

Коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано або зовсім не бачить, обов’язково називайте себе і тих, хто прийшов з вами. Якщо розмова в групі — не забувайте пояснювати, до кого саме ви зараз звертаєтеся, назвіть себе.

6

Звертайтеся до дорослих людей з інвалідністю, як до дорослих. Звертайтеся на ім’я і на «ти», тільки якщо ви добре знайомі.

7

Коли ви розмовляєте з людиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячим, чекайте, коли співрозмовник сам закінчить фразу. Не виправляйте його і не доказуйте речень за нього. Ніколи не прикидайтеся, що ви щось розумієте, якщо це насправді не так. Скажіть, якщо не до кінця зрозуміли. Це допоможе співрозмовнику відповісти вам, а вам — зрозуміти його.

8

Щоб привернути увагу людини, яка погано чує, помахайте їй рукою або поплескайте по плечу. Дивіться їй просто у вічі, говоріть чітко, але майте на увазі, що не всі люди, які погано чують, можуть читати по губах. Говорячи до когось, хто вміє читати по губах, розташуйтеся так, щоб на вас падало світло і вас було добре видно. Намагайтеся, щоб вам нічого не заважало (їжа, одяг, рухи, міміка).

9

Не знічуйтесь, якщо випадково обмовилися («Побачимося», «Ви чули про це?», «Ходімо»). Бо діти з порушеннями зору бачать руками, з порушеннями опорно-рухового апарату — ходять.

10

Інвалідний візок — це частина недоторканого простору. Спиратися чи виснути на інвалідному візку означає спиратися і виснути на його власнику.

11

Коли говорите з людиною, яка пересувається на візку чи на костурах, розташуйтеся так, щоб ваші та її очі були на одному рівні. Тоді вам буде легше розмовляти.

12

Пам’ятайте, що в людей із труднощами в пересуванні, як правило, немає проблем із зором, слухом та нюхом.

13

Не думайте, що необхідність користуватися інвалідним візком — трагедія. Це спосіб вільного (якщо немає архітектурних бар’єрів) пересування. Якщо люди, котрі їздять на візку, не втратили здатності ходити, вони можуть пересуватися, спираючись на костур, палицю тощо. Візки про­сто економлять сили і час.

14

Якщо в чомусь сумніваєтесь — покладіться на здоровий глузд і співчуття. Будьте спокійними та привітними. Якщо не знаєте, що робити, — спитайте свого співрозмовника. Не бійтеся зачепити його цим, адже ви показуєте, що щиро зацікавлені у спілкуванні. Якщо хочете, щоб вас зрозуміли, — вас зрозуміють. Не бійтеся жартувати. Ставтеся до іншої людини як до себе. Поважайте її, і все буде гаразд.

Діти молодшого шкільного віку й дошкільнята все ще знаходяться на ранніх етапах навчання вербального спілкування. Додайте до цього той факт, що вони слабо вміють контролювати власні спонукання, мають незрілі соціальні навички, – ось вам рецепт інстинктивної реакції з застосуванням фізичної сили (тобто ударів, стусанів, укусів, смикань за волосся, кидання предметів і т п.) – реакції на ситуації, які викликають розчарування, гнів, страх або просто втому й поганий настрій.

Багато батьків, які практикують м’яку дисципліну, замислюються над питанням, де їхній малюк підхопив таку поведінку, не розуміючи, що це нормальна й відповідна віку реакція, хоча вона і є неприйнятною. Дуже часто батькам радять дати шльопанців своїй дитині, щоб відучити її бити інших дітей, особливо тих, хто менше і слабше.

Концепція використання наслідків, фізичних або інших, як чинник стримування для биття, заснована на неправильному уявленні про те, що маленькі діти мають здатність думати наперед (тобто, якщо я вдарю когось, у мене будуть неприємності, тому я не буду битись), і про те, що діти не слухаються навмисно.

Справа в тому, що префронтальна кора мозку дитини, тобто та ділянка, завдяки якій відбуваються міркування, логічне мислення та далекоглядне обдумування, ще недостатньо розвинена в дітей
молодшого шкільного віку й дошкільнят і, насправді, повністю розвивається тільки до 23–25-ти років!

Маленькі діти діють інстинктивно й імпульсивно, навіть коли не знаходяться у стані стресу, просто тому, що це все, на що вони здатні на даному етапі свого розвитку. Але коли діти знаходяться у стані стресу, навіть ті слабкі навички самоконтролю, яких вони вже встигли набути, миттєво зникають, і, перш ніж вони це усвідомлюють (у буквальному сенсі!), вони реагують на стрес фізично.

Однак правда полягає в тому, що навіть якщо покарання й виявилося в якійсь ситуації ефективним фактором стримування, м’яка відповідь на фізичну агресію дитини – це виключно єдина реакція, доступна батькам, яка не посилює агресію. Реагуючи з допомогою відповідної агресії, тобто накидаючись на дитину фізично або словесно, батьки лише підкріплюють її переконання в тому, що «хто сильніше, той і правий» і що той, хто має перевагу в певний момент, має право примушувати інших підкорятися своїй волі.

Зрозуміло, що батьки, які практикують м’яку дисципліну, не вважають, що бити дитину, щоб навчити її не бити інших, – відповідний або навіть логічний метод виховання. Але знати, що не можна вдаватись до фізичного покарання та знати, що потрібно робити, – це абсолютно різні речі.

Отже, які варіанти є на озброєнні в м’яких батьків, коли вони зіштовхуються з малюком, який фізично накидається на людей?

1. Нагляд. Якщо ваша дитина вдається до фізичної агресії, перебуваючи в товаристві інших дітей, дуже важливо підтримувати з нею візуальний контакт. Звісно, легше сказати, ніж зробити, але важливо не залишати маленьких дітей наодинці з агресивною дитиною. Ви можете забирати вашу агресивну дитину з собою, коли виходите з кімнати, або забирати із собою іншу дитину/дітей, або використовувати дитячий бар’єр, щоб відокремити зону, в якій можуть грати неагресивні діти, коли ви не можете підтримувати з ними візуальний контакт.

2. Втручання. Постійне втручання спостережливих батьків, бажано до того, як ситуація загостриться до фізичної агресії, необхідне, щоб захистити інших дітей. Коли ви бачите, що ваша дитина близька до того, щоб фізично відреагувати на ситуацію, нагадайте їй про те, що треба використовувати слова, або запропонуйте своє рішення проблеми, цим ви допоможете уникнути проявів агресії. Якщо ваша дитина вже почала використовувати свою фізичну силу, але ситуація ще не критична, попросіть її поводитися з іншими дітьми чемно й обережно, це допоможе їй отямитися, зрозуміти, що вона діє неправильно, і дасть можливість виправитися. Запропонуйте дитині альтернативні варіанти вирішення суперечки, наприклад, ті, які описані нижче в даній статті, і ви озброїте малюка інструментами, необхідними для контролю своїх емоцій прийнятним способом.

3. Повага. Ставтеся з повагою до власності дитини, вчіть її ділитись, даючи їй можливість вибору. Ви зробите далекоглядний крок, який призведе до більшого почуття контролю дитиною свого тіла й спонукань, якщо дасте їй можливість вирішувати, чим вона буде ділитись, а чим ні. Ви можете дозволити дитині заборонити входити в її кімнату братам і сестрам або придумати «спеціальну» коробку, в якій вона може зберігати кілька іграшок, якими не хоче ні з ким ділитись і буде гратись ними тільки у своїй кімнаті або тоді, коли інші діти сплять або зайняті. Якщо виникає ситуація, коли дитина не хоче чимось ділитися, ви можете запропонувати їй покласти цю іграшку у «спеціальну» коробку, але тоді вона повинна буде дістати звідти іншу іграшку й поділитись нею.

4. Можливість дати вихід емоціям. Дітям, які втрачають над собою контроль, необхідна можливість розрядки своїх «складних» почуттів. Якщо вони відчувають гнів, то можуть піти у свою кімнату й побити боксерську грушу або вийти на вулицю й пофутболити м’яч. Але якщо вони знаходяться на межі емоційного зриву, їм необхідна допомога в управлінні своїми емоціями, і тоді кращими варіантами можуть стати відволікаючі, яскраві предмети та м’який, лагідний голос мами, її сповнені розуміння слова, що відображають (описують) справжній стан і хвилювання дитини.

5. Практика. Якщо дитина часто вдається до фізичної агресії, їй можуть допомогти рольові ігри. Ви можете по черзі виконувати ролі «чемних» та «розбишак» (уникайте використання таких слів, як «жертва» й «агресор») і показати дитині різні способи вирішення ситуацій, з якими у вашого малюка раніше виникали труднощі.

6. Кумедність. Один з улюблених інструментів батьків для припинення агресії дитини молодшого шкільного віку й дошкільника – це гра «Рука, я твій начальник» (крім руки це можуть бути рот, нога тощо). При цьому дитині кажуть, що вона є «начальником» своїх рук і повинна розповісти їм про те, що вони можуть і що не можуть робити. наприклад:

• Батько: «Що ти скажеш своїм рукам, якщо вони спробують вихопити іграшку?».
• Дитина: «Я скажу їм:« Руки, у жодному разі не можна! Я ваш начальник!».

​Малюки люблять бути «командирами» і в цілому добре реагують на такого роду ігри. Ще можна спробувати гру «Коробка для відпочинку іграшок», якщо дитина схильна розкидати свої іграшки.

Примітка: маленькі діти, які ще не вміють розмовляти, не зможуть грати у гру «Рука, я твій начальник». Якщо вони б’ють, щипають, вихоплюють і т. п., спробуйте «перевірити», чи ніжні в них руки. Пильно розглядайте їх ручки, потім цілуйте кожну долоньку й кажіть: «Так, це ніжна ручка, усе в порядку!» Позитивне, декларативне твердження допоможе дитині розвинути позитивний образ самої себе та створить основу для самоконтролю, бо дитина буде рости з вірою в те, що вона добра й ніжна маленька людина!

7. Моделювання, демонстрація на прикладі. Якщо ваша дитина вдарила когось, у першу чергу вам необхідно потурбуватись про потерпілу дитину. Якщо ви гніваєтесь на вашого малюка за його агресію, а це цілком імовірно, треба сказати йому про це спокійним тоном, і нехай він знає, що вам спочатку треба втішити травмовану дитину й заспокоїтися самим перед тим, як говорити з кривдником, тобто з ним. Таким наочним прикладом ви зможете змоделювати самоконтроль і вміння справлятись з емоціями – дуже важливі навички, якими ваша дитина повинна оволодіти, щоб долати спонукання фізично реагувати на проблеми.

8. Втілення емоцій у слова. Запропонуйте дитині слова для вираження почуття гніву або образи, які примусили її накинутись на іншу дитину. Наприклад, ви можете сказати: «Я бачу, що ти не хочеш ділитися своїм м’ячем. Це змушує тебе злитися. Я дуже хвилююся за тебе, але я не можу дозволити, щоб ти бив іншу дитину. Як ще ти можеш показати їй, що розгніваний?». Із плином часу це допоможе вашій дитині навчитися промовляти свої почуття. Не варто просто зриватись на дитині, краще нагадайте їй про варіанти, які ви запропонували, щоби перенаправляти її агресію в безпечні способи виходу.

9. Очікування від дитини. У всіх аспектах виховання корисно час від часу робити крок назад і переглядати власні очікування, щоби переконатися, що вони відповідають віку дитини, її рівню розвитку, темпераменту тощо. Нереалістичні очікування можуть чинити істотний тиск на дитину та привести до великого розчарування, стресу, який стане причиною агресивної поведінки, а також до конфліктів між вами й дитиною.

10. Чесність. Якщо фізичне покарання до цього часу було частиною вашого виховання, для початку вилучіть цей інструмент зі свого виховного арсеналу, і ви знизите рівень гніву, стресу й розчарування, який підживлює агресію вашої дитини. Будьте чесними з дитиною, кажіть їй про те, що вам самим буває складно побороти прагнення вирішувати проблеми за допомогою фізичної сили, вибачтесь перед малюком за погрози, залякування й фізичний біль, який ви завдавали йому для того, щоб контролювати його поведінку. Це стане початком процесу оздоровлення ваших взаємин.

Завжди пам’ятайте про те, що поведінка пов’язана з комунікацією. Намагайтесь читати «між рядків», що стоїть за агресією вашої дитини. Це допоможе вам розпізнати, чи повідомляє вона своєю поведінкою про незадоволені потреби, такі як голод, потреба уві сні або уваги (так, так, це дуже важлива потреба!), чи висловлює складну емоцію, з якою не може впоратись іншим чином. А можливо, дитина просто не готова до ситуації, що склалась, і потребує дорослої людини, яка допоможе впоратися з нею.

Насправді діти вміють ефективно доносити інформацію, просто це не завжди відбувається у словесній формі. Ми, дорослі, повинні уважно «прислухатися», співпереживати та спокійно сприймати поведінку дітей, висловлюючи м’яке наставництво, мудрість і підтримку.

Примітка: часті неконтрольовані акти агресії вказують на більш серйозні проблеми. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина може страждати від наслідків психологічної травми, аутизму, СДУГ, проблем зі здоров’ям або будь-яких інших проблем, проконсультуйтеся з вашим педіатром.

Часто малюнки – це віддзеркалення внутрішнього світу малюка. 
Попросіть дитину намалювати сім’ю. 
Уважно оцінивши малюнок, Ви зможете зрозуміти те, що дитина не завжди вміє і може розповісти дорослим.

💥 Те, що для малюка важливо, він малює великим. Незначиме – маленьким.

💥 У правій частині малюнку дитина частіше зображає того, хто має на неї сильний вплив.

💥 Персонаж, який розміщений вище за усіх, на думку дитини, має найбільшу владу у сім’ї.

💥 Найбільш близьких людей дитина малює поруч біля себе.

💥 Широко розкриті очі свідчать про тривогу, потребу в допомозі. Очі-крапочки означають, що дитина забороняє собі сльози і прохання.

💥 Великий, заштрихований рот – ознака агресії, небезпеки. Якщо рот відсутній або у вигляді крапки – відсутність права висловити власну думку і впливати на інших.

💥 Відсутні чи недомальовані руки свідчать про труднощі у взаємодії з оточуючим світом і у спілкуванні.

💥 Якщо стопи намальовані у профіль – це ознака стійкості, впевненості в собі.

💥 Багато затемнених, чи, навпаки, прозорих ділянок свідчать про невпевненість дитини в собі.

💥 Найбільш розумним у сім’ї дитина вважає того, кому намалювала найбільшу голову.

⚡Найважливіше при інтерпретації малюнку – загальне враження від нього. 
⚡Для того, щоб отримати об’єктивну картину стану юного художника – слід порівнювати кілька малюнків, зроблених впродовж місяця-двох. 
⚡Якщо тривожні знаки і депресивні кольори повторююються постійно – зверніться до дитячого психолога.

Сьогодні завершилася декада навчання учнів Білозерської ЗОШ № 18 ненасильницькому спілкуванню. З такою акцією в форматі міні-тренінгу разом з практичним психологом члени Шкільного клубу з медіації та порозуміння “Позитивчик” пройшлися всіма класами школи. Щоб навчання було цікавим та доступним показали медіаційну казочку “Про злого Вовка та маленьке гарненьке Порося”. Конфлікт між героями казки допомагали владнати шкільні медіатори, які й показали присутнім сам процес медіації. Що таке медіація, хто такі медіатори “позитивчики” ще раз нагадали школярам. Разом намагалися знайти поради з такого спілкування, яке б не приводило до насилля й непорозумінь. В фіналі кожної зустрічі учні самі в казковій формі від улюблених героїв надавали свої цілющі поради з ненасильницької комунікації, які разом з модератором Юлією Сухачовою оформляли на плакаті фліпчарта. Отже, тепер у школі запанують суцільні злагода й порозуміння, а кожен учень стане чемним, зразковим та матиме виключно ненасильницький вид комунікації!

14 березня 2019 р. для учнів 9-х класів було проведено виховну годину до “Дня початку кримського спротиву”. Метою заходу було  формування і визначення національної самоідентифікації особистості, виховання почуття поваги до Батьківщини та української нації. Шляхом систематизації хронології подій, за допомогою відео- та фотоматеріалів учням були представлені події, які відбувалися на півострові під час спротиву.

У бібліотечно-інформаційному центрі школи оформлено  перегляд  Інтернет – матеріалів «Крим. Спротив». Відвідувачі мали змогу ознайомитися з хронікою  окупації Криму в лютому 2014 року.

Протягом тижня тривала акція з елементами тренінгу з ненасильницької комунікації від Шкільного клубу «Позитивчик» для учнів 6-А, 7-А, 7-Б, 8-А, 9-А, 9-Б класів. Члени клубу ознайомили школярівів з методом ненасильницького спілкування (ННС) та через казку «Про злого Вовка й гарненьке Порося» навчили комунікації у конфліктній ситуації. Під час тренінгу діти зрозуміли, що така поведінка спрямована на співчуття і задоволення потреб усіх учасників конфлікту. Метод ненасильницького спілкування визнано одним із найефективніших способів примирення й відновлення порозуміння між людьми у світі. В фіналі учні самі через казковий образ (їжачки, жучки, пташки, рибки, пінгвінчики, метелики) на плакаті фліпчарта надали свої корисні поради щодо правильного поводження в соціумі й пропаганди культури миру.

Дорогий друже! Вважаю за необхідне нагадати тобі, як практичний психолог, основні правила безпеки при поводженні з газовими приборами. Адже тільки обізнаний зможе вберегти себе й, можливо, оточуючих від небезпеки. Бережи та цінуй своє життя!

Правила безпеки при поводженні з газом
У нашій країні як паливо широко використовується газ. Майже в кожній квартирі встановлено газові плити, водонагрівачі, опалювальні печі чи котли.
Щоб газ приносив людям лише радість і тепло, кожний член сім’ї, починаючи зі шкільного віку, мусить знати і суворо дотримуватись правил безпечного користування газом, знати, до яких наслідків призводить порушення цих правил.
Природний газ майже вдвічі легший за повітря і при витоку з приладів і газопроводів піднімається, скупчуючись у верхніх зонах приміщень.
Природний і зріджений гази не мають кольору і запаху. Щоб газам надати запаху, до них додають домішки, у результаті чого з’являється запах гнилої капусти.
Запам’ятай, що газ, яким користуються у побуті, є горючою речовиною і порушення правил користування ним може призвести до виникнення пожежі.
Основні вимоги безпечної експлуатації побутового газового устаткування
Для попередження виникнення пожежонебезпечної ситуації потрібно правильно користуватися побутовими газовими приладами.
Запам’ятай основні вимоги для попередження пожежі:
– Забороняється користуватися несправними газовими приладами чи використовувати їх не за призначенням.
– Не можна залишати без нагляду працюючі газові прилади, бо на випадок затухання одного з пальників в приміщення починає надходити газ, він накопичується та, змішуючись із повітрям, утворює вибухонебезпечну суміш. Необхідно стежити, щоб рідина, що кипить, не залила вогонь пальника, протяг не загасив полум’я.
– Якщо газ потрапив у повітря приміщення, негайно слід закрутити кран подачі газу і провітрити приміщення.
– Категорично забороняється сушити білизну чи волосся над плитою із запаленими пальниками.
– Не можна розміщувати біля газової плити речовини, що можуть легко займатися: папір, тканини тощо.
Порядок дій при виявленні запаху газу:
– ні в якому разі не використовуй сірники, запальнички та інші джерела відкритого вогню; не вмикай світло та будь-які електроприлади; не користуйся електродзвінками квартир; не використовуй телефони з дисковими номеронабирачами;
– негайно перекрий вентилі на газовому приладді і крани на плиті;
– відчини вікно і двері, створивши протяг для провітрювання приміщення;
– виклич аварійну службу газу за телефоном 104 і залиш приміщення.
Порядок дій у разі вибуху газу та пожежі в приміщенні:
– негайно перекрий вентилі на газовому приладді і крани подачі газу перед ними;
– терміново повідом аварійну службу газу за телефоном 104;
101 103
– негайно повідом пожежну охорону за телефоном 101;
– якщо є постраждалі – виклич швидку медичну допомогу за телефоном 103.
Правила поведінки при отруєнні газом:
– відчини вікна, двері;
– потерпілого необхідно винести на вулицю і розстебнути одяг на грудях. На голову покласти холодний компрес, а до ніг – грілку, оббризкати обличчя холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт, напоїти міцним чаєм, кавою.
Будь завжди уважним при користування газом, неухильно дотримуйся правил експлуатації газових приладів – у цьому запорука твоєї безпеки!
ПАМ’ЯТАЙ, користуватись газовим приладдям можна тільки після того, як дорослі детально пояснять тобі правила поводження з ними і ще деякий час наглядатимуть за тим, чи правильно ти все виконує

Шановні педагоги! Ви можете обирати які хочете методики, але якщо вашою метою є викорінення булінгу в нашій школі, рекомендуємо скористатися 10 принципами впровадження, запропонованими АВА.

Отже, 10 ключових принципів у боротьбі з булінгом:

1. Повага. Всі люди, задіяні у навчальному процесі, є рольовими моделями для дітей щодо прийняття чи неприйняття інших (інакших). Поведінка людей, задіяних у навчальний процес, їхні слова та реакції, слугують прикладом для дітей, тож треба постійно тримати у фокусі власну поведінку, мову та реакції.
2. Ніякої дискримінаційної мови. Дискримінаційна мова це дуже серйозно, оскільки саме вона формує упереджене ставлення до людей, що відрізняються від більшості, і її потрібно викорінити. Сюди входить не лише вживання слів «цигани», «хачі», «інваліди», «аутисти», а й жарти і об’єктивуючі чи дискримінуючі висловлювання про жінок, будь-яких національностей, віросповідань.
3. Святкуймо різноманітність. Інакшість учнів та всього персоналу має позитивно підкреслюватися і відзначатися по всій школі. Наприклад: «Як цікаво, сьогодні Артем прийшов у рожевих штанях, це ж писк моди! А у Матвія синє волосся, яке цікаве самовираження!»
4. Слухаймо усіх. Думки батьків, персоналу, дітей, опікунів мають бути почуті у розробці стратегії з протидії булінгу. Учні говоритимуть про свої проблеми з булінгом, якщо будуть певні, що: їх почують, їм повірять, школа справиться. Якщо відмахуватися від пропозицій учнів щодо булінгу, з часом вони просто перестануть розповідати про свої проблеми.
5. Включаймо усіх! Усі діти, незважаючи на відмінності чи особливості, мають бути включені в усі шкільні активності. Тобто: неправильно, якщо Михайлика не беруть у спортивну команду, бо він рухається повільніше за інших через свої особливості. Правильно: ми проведемо такі активності, де Михайлик зможе взяти участь.
6. Обізнаність. Усі шкільні працівники (педагогічний та непедагогічний персонал), діти, батьки мають бути обізнані із тим, чим є булінг і чим він не є. 
7. Миттєва реакція. На булінг має бути невідкладна реакція, при чому діти повинні бути долучені до прийняття рішень щодо того, якою ця реакція має бути.
8.  Довіра. Всі, хто говорять про булінг (батьки чи діти), мають бути прийняті максимально серйозно.
9. Розуміння, як повідомити. Усі учасники навчального процесу мають чітко розуміти, кому і як повідомляти про булінг.
10. Чітка політика щодо булінгу. Включеність у розробку. Стати частиною культури школи.

Джерело: http://nobully.org.ua/10-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BF%D1%9…