Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Домашнє насильство є серйозним порушенням прав людини, що вкорінене в нерівності між чоловіками та жінками й гендерній дискримінації.
Проблема насильства щодо жінок актуальна для всіх країн і суспільств без винятку. Домашнє насильство позначається на жінках і чоловіках, хлопцях і дівчатах. Однак світова статистика, а також статистичні дані з різних країн, включно з Україною, свідчать про те, що домашнє насильство нерозмірно зачіпає жінок.
Проведене 2019 року опитування під егідою ОБСЄ з питань насильства щодо жінок підтвердило масштаби, яких проблема насильства щодо жінок набула в Україні. Згідно з даними дослідження:
- 67% жінок стверджують, що з 15 років зазнавали психологічного, фізичного чи сексуального насильства з боку свого партнера чи іншої особи. Найчастіше кривдниками є колишні партнери.
- Більшість жінок, що зазнавали насильства з боку свого нинішнього чи колишнього партнера або іншої особи, не зверталися до поліції з повідомленнями про найбільш серйозні випадки фізичного та/або сексуального насильства.
- 64% вважають насильство щодо жінок поширеним явищем, але 41% опитаних жінок вважає, що якщо чоловік проявляє насильство щодо дружини, то ця ситуація має вирішуватися всередині сім’ї. Крім того, майже кожна п’ята жінка вважає допустимим статевий акт без згоди між подружжям або партнерами, що проживають спільно.
Інформаційна карта Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства» 2021
У 2017 році в Україні ухвалено Закон України „Про запобігання та протидію домашньому насильству”, яким встановлено кримінальну відповідальність за домашнє насильство. Також законом внесено низку поліпшень до заходів із протидії домашньому насильству, зокрема, вдосконалено порядок надання послуг постраждалим особам, передбачено створення спеціальних підрозділи поліції для розгляду випадків домашнього насильства.
Нормативно-правові акти з питань запобігання та протидії домашньому насильству
Ґендерний дисплей (gender display) – поняття ґендерного дисплею ввів у науковий обіг Ірвінг Гоффман (Erving Goffman) – культурно детермінована та соціально зумовлена багатоманітність проявів статевої приналежності на рівні міжособистісного спілкування; основний механізм створення ґендеру в процесі взаємодії обличчям до обличчя. Міжособистісна комунікація в конкретній ситуації завжди супроводжується процесом категоризації за статтю. Сама можливість категоризації індивіда за статтю є засновком комунікативної довіри. Людину відносять до статі, отримуючи різноманітну інформацію, що відповідає конвенційним правилам. Ім’я, зовнішність, тембр голосу, мовні манери, рухи, стиль прояву почуттів – усі ці множинні прояви являють собою ґендерний дисплей, який дозволяє ідентифікувати співрозмовника/-цю як чоловіка або жінку [1, с. 75]. Прихильники соціального конструктивізму слідом за І. Гофманом стверджують, що прояви ґендеру неможливо звести до виконання статевих ролей, що ґендерну ідентичність не можна скасувати або змінити, подібно сукні чи ролі у виставі. Ґендерний дисплей — це різноманіття уявлень і проявів «чоловічого» і «жіночого» в міжособистісній взаємодії. Ґендерний дисплей — або конвенційний прояв чоловічого та жіночого — не може бути зведений до поєднання мови, міміки, костюма та гриму. Це воістину віртуозна «гра», орієнтована на партнерів/-ок по п’єсі та мізансцені; ця гра давно зрослася з життями «акторів/-ис» і представляється гравцям/-чиням і спостерігачам/-кам природним проявом їх сутності. У цьому і полягає загадка конструювання ґендеру — кожну хвилину, беручи участь у «маскараді» представлення власної статі, люди роблять це таким чином, що гра за правилами здається природним проявом людського Я. Однак ґендерний дисплей не є універсальним, він соціально-культурно обумовлений. Різні культури, різні історичні епохи, різні соціальні групи виявляють різні ґендерні дисплеї, що унеможливлює їх зведення до біологічних детермінант [2]. Засоби вираження приналежності до статі І. Гоффман називає формальними конвенційними актами. Це своєрідні моделі чоловічої та жіночої поведінки прийнятні у конкретній ситуації, які сприяють збереженню та відтворенню норм повсякденної взаємодії (різного роду ситуативна поведінка — завжди є ґендерно забарвленою). Виконавцями конвекційних актів є соціально компетентні діючі особи, що є включеними у соціальний порядок. Соціальний порядок, у свою чергу, гарантує їм захист від неадекватних індивідів. Бути чоловіком або жінкою та виявляти це – означає бути, за І. Гоффманом, соціально компетентною особою, що викликає комунікативну довіру.
