06 грудня в Україні відзначається День Збройних сил України – державне свято, дата для якого обрана не випадково, адже саме 06 грудня 1991 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Збройні Сили України».
День Збройних сил України — це насамперед свято на честь тих, хто нині захищає територію нашої країни від ворогів, піклується про безпеку та зміцнення обороноздатності Української держави. Це свято хоробрих військовослужбовців, завдяки незламному духу яких наша країна досі лишається суверенною незалежною державою. Напередодні, 4 грудня, з нагоди відзначення Дня Збройних Сил України у Білозерській загальноосвітній школі № 18 серед учнів та вихованців гуртків були проведено тематичні заходи, спрямовані на виховання глибоких патріотичних почуттів, формування активної громадянської позиції щодо єдиної цілісної держави та захисту її кордонів: тематичні години спілкування «
Є така професія – Батьківщину захищати», «Збройні сили України», «Історія створення Збройних Сил України», «Минуле і сьогодення української армії» (1-11 класи), військово-спортивні змагання, присвячені Дню Збройних Сил України: «Козацькі розваги» (1-4 класи), «Майбутні захисники України» (9-11 класи), урок–квест «Наші захисники» (5-7 класи). Серед учнів 1-4 класів було проведено конкурс читців, «Мій вірш Захиснику». Рої 5-8 класів позмагалися у конкурсі Впоряд («Джура» «Сокіл»). Слід зазначити, що вищезазначені заходи сприяли формуванню у молодого покоління розвинутої патріотичної свідомості і відповідальності, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про спільне благо, збереження та шанування національної пам’яті.
Чи знайома вам така ситуація? Зранку ваш син (підліток) надовго зачиняється у ванній кімнаті, і це в той час, коли ви поспішаєте на роботу. Ви думаєте: «Як я змогла виховати таку неуважну дитину: вона проявляє до мене справжню неповагу!». Тим часом у ванній кімнаті ваш син схвильовано дивиться на своє віддзеркалення й думає: «Я ні за що не піду до школи з таким здоровенним прищем!». Ви втрачаєте терпіння і переходите на крик, стукаєте у двері й вимагаєте, щоб він поспішав. Він у відповідь кричить: «Боже, ти ж нічого не розумієш! Залиш мене у спокої!». Коли він нарешті виходить, то мовчить та ігнорує всі ваші зауваження. У підсумку ви запізнюєтесь на роботу й відчуваєте себе цілком розбитою, не розуміючи: «Чому моя дитина мене не слухається? Невже тепер вона завжди буде мені заперечувати?». Дистанціонування та гарячність часто є тими єдиними способами спілкування, до яких вдається ваш підліток, опинившись у складній ситуації, що, у свою чергу, провокує виникнення ще більшої кількості конфліктів. Ви й ваша дитина – це два різних світи, дві точки зору, і ваше спілкування може стати справжньою головоломкою. Багато батьків знають про те, що чим більше вони пригнічують своїх дітей, тим більше зустрічають спротиву та затятості при відстоюванні їх юнацьких поглядів. Підлітки емоційно реагують або замикаються в собі й думають: «Мої батьки не знають відповідь, то ж який сенс намагатись розкриватися перед ними? Я тільки негативно їх налаштую». Ви повинні зрозуміти, що мовчання або гостре реагування – це їхня спроба впоратися зі стресом і захиститись. Вони просто не знають інших, більш конструктивних способів. Ось п’ять по-справжньому корисних порад, які ви можете застосувати при спілкуванні з вашими дітьми в їх важкий підлітковий період. 1. Постарайтеся зробити все, щоб діти захотіли вас почути. Є простий та універсальний секрет, який допоможе вам ефективно контактувати з вашим підлітком: незалежно від того, наскільки це важко, постарайтесь усі ваші розмови починати зі щирої спроби зрозуміти вашу дитину, навіть якщо ви абсолютно не згодні з нею або поки не розумієте, про що вона пробує вам розповісти. Наприклад, ваша донька, замість того щоб виконувати домашнє завдання, сидить онлайн у чаті зі своїми друзями. Це зводить вас з розуму, і ви зараз же починаєте переживати та думати: «Якщо вона не пройде ще один тест, її середній бал знизиться і вона ніколи не вступить до університету. Яке майбутнє на неї чекає?». При цьому ваша донька думає зовсім по-іншому: «Мені обов’язково треба порозмовляти з Ірою. Якщо ми сьогодні не помиримось після нашої сварки в актовому залі, усі дівчата будуть проти мене, і завтра у школі вже ніхто не захоче розмовляти зі мною». Знову ж таки, ось вони – два різних світосприйняття. Спробуйте розпочати так: «Я розумію, наскільки тобі важко через те, що ти посварилася зі своєю кращою подругою. Однак треба буде пройти цей тест. Навчання у школі – це твоя праця, на тобі лежить відповідальність за її виконання в міру своїх здібностей. Отже давай сядемо і разом придумаємо хороший спосіб розпланувати твій вечір так, щоб ти все встигла». Тільки не кажіть: «Я розумію, але…», в цей самий момент це дискваліфікує все, що ви тільки-но сказали. Почніть зі справжнього розуміння як з відправної точки і, перед тим як розповісти дитині про те, які зміни й корективи треба внести у своє життя, постарайтеся поставити себе на її місце. Такий підхід здатний практично чудовим чином «розкрити вуха» ваших дітей. Вони більше не будуть захищатись від вас, а навпаки, їм буде цікаво прислухатись до ваших слів. 2. Постарайтесь приборкати свою емоційну реакцію. У той момент коли ви пробуєте донести свої ідеї до підлітка, емоції можуть стати вашим ворогом. Нагадайте собі про те, що все, що він каже й робить, він робить абсолютно не для того, щоб насолити вам або чимось докорити. Так, вам можуть не сподобатись його поведінка чи думки, але постарайтеся тримати свої емоції при собі, навіть якщо ця поведінка впливає на ваш стан у цілому. Це нелегко, це важко, але це навичка, яку ви можете розвивати, як і будь-яку іншу. Перед тим як розпочати розмову з дитиною, бажано подумки повторити таке: «Це як ділові переговори, нічого особистого». Коли ви дійсно навчитесь так думати, у вас не буде жодних причин, щоби злитись на свою дитину за те, що вона була самою собою. Її вибір може бути невірним, але це тільки тому, що в неї поки що немає потрібного набору навичок, щоби більш ефективно вийти із ситуації. Тож ваше завдання полягає у тому, щоби супроводити її на шляху до прийняття більш грамотного та виваженого рішення, усіляко сприяючи засвоєнню потрібних навичок. Коли ви приймете це як своє батьківське завдання, то станете менш емоційними. Якщо ви знаходитесь у стані фрустрації, пам’ятайте, що не можна приймати все особисто на свій рахунок. Скажіть собі, що це всього лише звична проблема, що чекає на рішення і є частиною поточних питань виховання. 3. Ставте відкриті запитання, що вас цікавлять, але тільки не конфронтаційні. Попросіть вашого підлітка розповісти про свої ідеї та підтримайте його. Хай він побачить, що ви вірите в нього і не відчуваєте злості на його войовничі спроби утвердитись у цьому житті. Коли ви проявляє віру в його здібності та надаєте йому особистий простір для самостійного прийняття рішень, то ініціюєте розвиток у своєї дитини справжньої впевненості в собі. Не ставте конфронтаційних запитань, що можуть спровокувати в дитини бажання захиститись від вас: «Чому ти не можеш підвестись тоді, коли треба? Що з тобою відбувається?». Краще використовуйте відкриту форму діалогу: «У тебе є які-небудь ідеї, як підвестись тоді, коли треба?». Якщо дитина каже, що немає, запропонуйте кілька ваших власних варіантів і спитайте, який з них влаштує її більше. Вашому підлітку дуже важливо зрозуміти одну річ: йому самому доведеться вирішувати свої проблеми. Не переходьте на його територію. Просто допоможіть розібратися та прийняти рішення, а також будучи поруч, дозвольте пережити закономірні наслідки його поведінки. Ваше завдання полягає у сприянні самостійному та незалежному мисленню вашої дитини, завдяки чому вона відчує певний контроль над своїм життям. Відкрито вислухайте все, що вона скаже, та запропонуйте критично оцінити кожний з можливих варіантів. Що в них дійсно ефективно, а що проблематично для виконання? Якими можуть бути наслідки та пов’язані з ними переживання, як вона буде справлятися з ними? 4. Не відчувайте, що маєте якісь потреби, будьте незалежними. Намагайтесь не відчувати глибоку потребу в тому, щоб ваш підліток обов’язково співробітничав з вами чи завжди поводився добре. Коли ви чогось вимагаєте від своєї дитини – чогось, що покращить ваше самопочуття (і заспокоїть вас), ви стаєте вразливими, тому що вона зовсім не повинна давати вам це. Не отримуючи бажаного, ви будете ще більше прагнути контролювати свою дитину та маніпулювати нею. У свою чергу, ваш підліток буде ставати все більше й більше неслухняним або слухняним пасивно – у будь-якому випадку нічого доброго. Правда в тому, що для отримання почуття внутрішнього комфорту вам за великим рахунком ніхто не потрібен. Ви можете самі вирішувати свої власні проблеми й відчувати впевненість у своїх силах. Тож якщо ваш підліток щось робить певним чином, це його проблема – проблема, яку йому теж треба буде вирішити самому. Ваше завдання – подумати над тим, що ви зробите по відношенню до нього та як відреагуєте на його поведінку. Це як раз повністю у ваших руках. Спитайте себе: «Як я хочу діяти незалежно від того, що зробить моя дитина? З чим я можу миритись, а з чим ні?». Зберіть усі сили та скажіть собі: «Якщо моя дитина кричить на мене, замість того, щоб відчувати гостру потребу в тому, щоб вона припинила кричати, я можу просто розвернутись, піти геть і не втягуватись у конфлікт». Покажіть дитині, що не станете розмовляти, доки вона не підійде до вас увічливо та делікатно. Сенс ось у чому: коли ви не намагаєтеся примушувати дитину змінитись або відповідати певному шаблону, то можете виробити для себе вірну позицію. Як наслідок, ваша дитина стане більш слухняною, тому що не буде кому чинити спротив. Якщо ви робите спроби контролювати її та управляти нею, та ще й не реагуєте на неї, вона буде змушена боротися із самою собою, а не з вами. 5. Нічого не робіть, доки обидва не заспокоїтесь. Ще одне правило: нічого не робіть до тих пір, доки ви й ваша дитина не станете абсолютно спокійними. Просто нічого не робіть, нічого не кажіть. Ви можете, якщо потрібно, взяти тайм-аут на кілька хвилин або на стільки, на скільки буде потрібно. Коли емоції стабілізуються, сядьте та порозмовляйте. Дуже неефективно робити спроби починати обговорювати серйозні теми чи приступати до розв’язання конфлікту, перебуваючи в самому розпалі сварки. Тож, якщо ви або ваша дитина засмучені, зробіть паузу й поверніться до розмови тільки тоді, коли зможете порозмовляти у спокійному тоні. Якщо при спробі порозмовляти ваша дитина грубить або переходить межі дозволеного, усе одно тримайте себе в руках і зробіть усе можливе, щоб не втягнутись у конфлікт. Якщо в даний період часу ваші стосунки такі, що забезпечити відкриту, поважну бесіду неможливо, пам’ятайте, що проявляти мудрість і сталість – це все-таки ваше завдання. Придумайте собі який-небудь ситуативний девіз, наприклад: «Я в цей конфлікт не втягнусь, що б не було». Якщо ви зможете раз від разу слідувати цим словам, то з часом бунт та антагонізм стихнуть. І не переживайте, якщо іноді ви все-таки втягнетесь у негатив – залишатися сильним дуже непросто. А ще хороші новини полягають в тому, що чим більше ви будете відмовлятися брати участь у непотрібних сварках, тим легше вам буде зберігати спокій.
Чесність, стислість, ясність і вміння слухати співрозмовника – запорука гарної розмови. Радіоведуча Селеста Хедлі поділилася правилами, які допомагають їй спілкуватися і брати інтерв’ю. (https://coma.in.ua/28388)
1. Не відволікайтеся
Це не означає, що потрібно просто відкласти телефон або планшет. Проживайте зараз. Не думайте про сварку з начальником або про те, що приготувати на вечерю. Якщо хочете закінчити розмову, зробіть це, але не продовжуйте бесіду, думаючи про щось своє.
2. Не нав’язуйте власну думку
Якщо хочете висловити свою точку зору, не отримавши на неї відповіді або критики, заведіть блог. Розмову потрібно починати, розраховуючи чомусь навчитися. Як сказав телеведучий Білл Най: «Кожен, з ким ви знайомитеся, знає щось, чого не знаєте ви». Щоб дійсно почути співрозмовника, постарайтеся на час відкинути власні погляди.
3. Задавайте питання, які потребують розгорнутої відповіді
Беріть приклад з журналістів: починайте питання зі слів «хто», «що», «коли», «де», «чому», «як». Інакше співрозмовник буде відповідати тільки «так» або «ні». Попросіть описати подію або почуття. Співрозмовник задумається, а відповідь виявиться цікавою.
4. Слідкуйте за перебігом розмови
Часто нам в голову приходить якась думка і ми перестаємо слухати співрозмовника, думаючи тільки про те, що запитаємо самі. Причому буває, що питання повторює сказане людиною раніше. Щоб такого не відбувалося, навчіться відпускати ці думки. Вони будуть приходити і йти, просто не чіпляйтеся за них.
5. Якщо не знаєте чогось, так і скажіть
Радіоведучим доводиться особливо уважно стежити за своєю мовою, щоб не назвати себе в ефірі експертами в чомусь, в чому вони розбираються не так вже й добре. Намагайтеся дотримати свого слова. Не варто кидати слова на вітер. Краще перестрахуватися і недооцінити себе.
6. Не порівнюйте свій досвід з досвідом співрозмовника
Якщо співрозмовник розповідає про втрату близької людини, не кажіть, що пережили те ж саме. Якщо згадує про проблеми на роботі, не пускайте в розмови про своє начальника.
Не варто прирівнювати свій досвід до чужого, вони ніколи не бувають однаковими. А головне – мова зараз йде не про вас. Не перетягуйте на себе увагу, доводячи, який ви чудовий або як багато ви пережили.
7. Не повторювати
Це зарозуміло і нудно, але всі ми так робимо. Особливо в розмовах на роботі або бесідах з дітьми. Нам хочеться висловити якесь міркування, тому ми перефразовуємо його знову і знову. Постарайтеся позбутися від такої звички.
8. Не заглиблюйтеся в деталі
Людей мало хвилюють точні дати, імена, прізвища та інші деталі, які ви намагаєтеся згадати під час бесіди. Їм це нецікаво. Їм цікаві ви, що ви за людина, що у них з вами спільного. Так що забудьте про зайві подробиці.
9. Слухайте
Це найважливіший навик для бесіди. Звичайно, говорити самому простіше і приємніше. Щоб слухати, потрібно докладати зусиль, витрачати енергію. Але без цього не вийде справжньої розмови. Ви просто по черзі будете вимовляти більш-менш пов’язані думки.
Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Домашнє насильство є серйозним порушенням прав людини, що вкорінене в нерівності між чоловіками та жінками й гендерній дискримінації.
Проблема насильства щодо жінок актуальна для всіх країн і суспільств без винятку. Домашнє насильство позначається на жінках і чоловіках, хлопцях і дівчатах. Однак світова статистика, а також статистичні дані з різних країн, включно з Україною, свідчать про те, що домашнє насильство нерозмірно зачіпає жінок.
Проведене 2019 року опитування під егідою ОБСЄ з питань насильства щодо жінок підтвердило масштаби, яких проблема насильства щодо жінок набула в Україні. Згідно з даними дослідження:
67% жінок стверджують, що з 15 років зазнавали психологічного, фізичного чи сексуального насильства з боку свого партнера чи іншої особи. Найчастіше кривдниками є колишні партнери.
Більшість жінок, що зазнавали насильства з боку свого нинішнього чи колишнього партнера або іншої особи, не зверталися до поліції з повідомленнями про найбільш серйозні випадки фізичного та/або сексуального насильства.
64% вважають насильство щодо жінок поширеним явищем, але 41% опитаних жінок вважає, що якщо чоловік проявляє насильство щодо дружини, то ця ситуація має вирішуватися всередині сім’ї. Крім того, майже кожна п’ята жінка вважає допустимим статевий акт без згоди між подружжям або партнерами, що проживають спільно.
Інформаційна карта Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства» 2021
У 2017 році в Україні ухвалено Закон України „Про запобігання та протидію домашньому насильству”, яким встановлено кримінальну відповідальність за домашнє насильство. Також законом внесено низку поліпшень до заходів із протидії домашньому насильству, зокрема, вдосконалено порядок надання послуг постраждалим особам, передбачено створення спеціальних підрозділи поліції для розгляду випадків домашнього насильства.
Ґендерний дисплей (gender display) – поняття ґендерного дисплею ввів у науковий обіг Ірвінг Гоффман (Erving Goffman) – культурно детермінована та соціально зумовлена багатоманітність проявів статевої приналежності на рівні міжособистісного спілкування; основний механізм створення ґендеру в процесі взаємодії обличчям до обличчя. Міжособистісна комунікація в конкретній ситуації завжди супроводжується процесом категоризації за статтю. Сама можливість категоризації індивіда за статтю є засновком комунікативної довіри. Людину відносять до статі, отримуючи різноманітну інформацію, що відповідає конвенційним правилам. Ім’я, зовнішність, тембр голосу, мовні манери, рухи, стиль прояву почуттів – усі ці множинні прояви являють собою ґендерний дисплей, який дозволяє ідентифікувати співрозмовника/-цю як чоловіка або жінку [1, с. 75]. Прихильники соціального конструктивізму слідом за І. Гофманом стверджують, що прояви ґендеру неможливо звести до виконання статевих ролей, що ґендерну ідентичність не можна скасувати або змінити, подібно сукні чи ролі у виставі. Ґендерний дисплей — це різноманіття уявлень і проявів «чоловічого» і «жіночого» в міжособистісній взаємодії. Ґендерний дисплей — або конвенційний прояв чоловічого та жіночого — не може бути зведений до поєднання мови, міміки, костюма та гриму. Це воістину віртуозна «гра», орієнтована на партнерів/-ок по п’єсі та мізансцені; ця гра давно зрослася з життями «акторів/-ис» і представляється гравцям/-чиням і спостерігачам/-кам природним проявом їх сутності. У цьому і полягає загадка конструювання ґендеру — кожну хвилину, беручи участь у «маскараді» представлення власної статі, люди роблять це таким чином, що гра за правилами здається природним проявом людського Я. Однак ґендерний дисплей не є універсальним, він соціально-культурно обумовлений. Різні культури, різні історичні епохи, різні соціальні групи виявляють різні ґендерні дисплеї, що унеможливлює їх зведення до біологічних детермінант [2]. Засоби вираження приналежності до статі І. Гоффман називає формальними конвенційними актами. Це своєрідні моделі чоловічої та жіночої поведінки прийнятні у конкретній ситуації, які сприяють збереженню та відтворенню норм повсякденної взаємодії (різного роду ситуативна поведінка — завжди є ґендерно забарвленою). Виконавцями конвекційних актів є соціально компетентні діючі особи, що є включеними у соціальний порядок. Соціальний порядок, у свою чергу, гарантує їм захист від неадекватних індивідів. Бути чоловіком або жінкою та виявляти це – означає бути, за І. Гоффманом, соціально компетентною особою, що викликає комунікативну довіру.
Література: Жукова И.Н. Словарь терминов межкультурной коммуникации / И.Н. Жукова, М.Г. Лебедько, З.Г. Прошина, Н.Г. Юзефович; под ред. М.Г. Лебедько и З.Г. Прошиной. – М.: ФЛИНТА : Наука, 2012. – 632 c. Здравомыслова Е.А., Темкина А.А. Гендерный дисплей // Словарь гендерных терминов / Под ред. А. А. Денисовой / Региональная общественная организация «Воvegсток-Запад: Женские Инновационные Проекты». М.: Информация XXI век, 2002. — 256 с. [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.owl.ru/gender/046.htm
Раніше роль батька у виховному процесі звичайно обмежувалася в українців функцією покарання. Виступаючи дисциплінуючим вектором виховання, годувальник-батько сприймається дитиною значною мірою відчужено. Дитина мусить, скоряючись силі, слухатися, але внутрішньо протестує, прагне вирватися з-під батьківської влади. Але, “батько” – слово, що ми його вимовляємо з повагою, любов’ю та ніжністю, усвідомлюючи його відповідальну роль в сім’ї та вихованні дітей.
“Вся сім’я вмісті й душа на місці”. Так твердить тисячолітня народна мудрість, котру важко заперечити, беручи до уваги все бачене, прочитане, розказане чи стверджене. А сім’я у вужчому розумінні – це батько, мати і діти, які живуть разом. Крім того, з давніх здавен у кожному суспільстві – це первісний осередок багатьох людських відносин – духовних, моральних, господарських, психологічних, естетичних і, звичайно, виховних, якого гараздом, ладом і порядком завжди турбувався батько.
Батько був тим, який прикладом свого обов’язку, відповідальності, зрозуміння, терпеливості та пошани вирядив своїх дітей у життєву мандрівку сильними, непохитними у своїх переконаннях особистостями. Все це здійснено, коли батько займав в сім’ї своє належне місце – голови родини, що разом у злагоді з матір’ю творили оте первісне в суспільстві родинне вогнище, котре стало підвалиною роду, племені, народу і суспільства.
Від початків існування батько був головою сім’ї, другом і приятелем матері та опікуном-постачальником дітей. В українському народі батько завжди займав первісне місце в родині. Він був її оборонцем і заступником перед всякими негараздами. На прикладі батька, його розумних рішень, порад і прадідних звичаїв, у співпраці з матір’ю, виховувались діти. У наш сьогоднішній бурхливий час нам приходиться бути свідками того, що важливе становище і роль батька починає зникати, а з тим втрачаються дуже цінні не тільки виховні, але й моральні елементи в сім’ї.
Стаємо очевидцями занепаду родини, котра з втратою провідної ролі батька губить свої тверді основи та позбувається моральних вартостей, а це в першу чергу негативно відбивається на дітях і дуже часто призводить до трагічних наслідків. Батько, котрий завжди був охоронцем сімейних підвалин, залишає родину, а та в свою чергу втрачає стабільність і утворюється розлад, валяться стіни родинного затишку й утворюється хаос, який важко привести до будь-якого нормального стану.
Численні дослідження свідчать, що батьки, які брали своїх дітей на руки відразу після їх народження, і надалі частіше граються з ними та більше піклуються про них. Ця нова для чоловіка роль турботливого батька сприятливо позначається на розвиток немовляти та загальній атмосфері родинного життя.
За результатами одного дослідження немовлята, у чиєму вихованні активну участь брали батьки (татусі), отримали вищі оцінки за тестами моторного й розумового розвитку, ніж ті, ким опікувалися переважно мами. Інше дослідження довело, що такі малюки виростають більш чуйними у соціальному плані, між чоловіком і дружиною виникає менше суперечок, спостерігається єдність цілей і злагода у прийнятті рішень. (Оцінюючи ці дані, слід зауважити, що батьки, які з перших днів прагнуть брати активну участь у спілкуванні зі своїми дітьми, імовірно, й за іншими параметрами відрізняються від тих, хто не намагається встановити різні контакти з дитиною).
офіційний сайт Донецького обласного навчально-методичного центру психологічної служби системи освіти у розділі «Програми та напрями діяльності» https://dnmcps.com.ua/
офіційний сайт Громадська організація Ла Страда – Україна
V. Інформування учасників освітнього процесу про діяльність «гарячих ліній».
Повідомляємо про необхідність поширювати серед учасників освітнього процесу інформацію про діяльність Кол-центру Міністерства соціальної політики України з питань протидії торгівлі людьми, за скороченим телефонним номером 1578з питань протидії торгівлі людьми.
Національна «гаряча лінія» з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів Представництва Міжнародної організації з міграцій (МОМ) в Україні
0 800 505 501 (безкоштовно зі стаціонарних) 527 (безкоштовно з мобільних)
Національна дитяча «гаряча лінія» з питань торгівлі людьми0 800 500 225 або 116 111 (для дзвінків з мобільного)
Національна «гаряча лінія» з попередження насильства, торгівлі людьми та тендерної дискримінації 0 800 500 335 або116 123 (для дзвінків з мобільного) Громадської організації «Ла Страда- Україна».
У Білозерській ЗОШ І-ІІІ ст.18 відбулися пам’ятні заходи з нагоди 88-ї річниці Голодомору в Україні. Школярі долучилися до Всеукраїнської акції “Запали свічку пам’яті” у пам’ять про жахливу трагедію українського народу.
З метою ознайомити учнів з історичними передумовами виникнення Голодомору, аналізувати причини, наслідки, значення; розвивати в учнів почуття патріотизму , національної свідомості, виховувати громадян рідної землі для учнів 1-4 класів були проведені інформаційні хвилинки “Людської пам’яті мости”
Виховувати співчуття , людяність, патріотизм- таку задачу перед собою поставили класні керівники та учні 5-6 х класів під час проведення виховних заходів.
Разом з дітьми класні керівники підготували та провели години спілкування, перегляд. Інформаційна хвилинка «Засвіти свічку пам’яті»
Мета: ознайомити учнів з історичними передумовами виникнення голодомору, аналізувати причини, наслідки, значення голодомору; розвивати в учнів почуття патріотизму, національної свідомості, виховувати громадян рідної землі, щоб не допустити подібної трагедії. відеофільмів з обговоренням “Голодний 1933-й”.
Бібліотечні заходи
Книжкова виставка «Жнива скорботи»
Мета: за допомогою художньої літератури та документальних матеріалів познайомити учнів із «чорною» сторінкою в історії України; виховувати патріотичні почуття.
Віртуальна виставка – реквієм «Незгасима рана України»
Мета: сприяти поверненню історичної пам’яті про голодомор 1932 – 1933 років, вшанувати пам’ять загиблих.
Огляд літератури «Чорна сповідь України»
Мета: поглибити знання учнів про голодомор , його причини, наслідки; навчити чужу біду сприймати як свою.
Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
Голодомор спричинив загибель мільйонів українців на території України та Кубані. Найвразливішою категорією жертв Голодомору стали діти. Учні та вчителі Білозерської ЗОШ І-ІІІ ст. №18 долучилися до акції. Акція «Запали свічку» – це вияв нашої скорботи за жертвами і віри у те, що в майбутньому подібні трагедії не повторяться.
Мета акції: ознайомити учнів з історичними передумовами виникнення голодомору, аналізувати причини, наслідки, значення голодомору; розвивати в учнів почуття патріотизму, національної свідомості, виховувати громадян рідної землі, щоб не допустити подібної трагедії.
Спровокувала? Інформаційна кампанія «Спровокувала?» від ООН Жінки в Україні має на меті кинути виклик культурі звинувачення жертви (віктімблеймінгу), підвищити обізнаність щодо гендернозумовленого насильства та гендерних стереотипів в Україні. Всі відео мають статус соціальної реклами. Домагання – це не комплімент Жінка – не тільки «берегиня» Переслідування – це не кохання Не існує «дівчачих» чи «хлопчачих» видів спорту Насильство – це злочин. Зателефонуй в поліцію
Бийся як дівчина Серія із 15 молодіжних роликів, які пояснюють різні прояви насильства та пропонують варіанти самозахисту, створені за підтримки Європейського Союзу. Можна продемонструвати відео та обговорити з цільовими аудиторіями, чи траплялися такі ситуації, та як на них варто реагувати. Доречним буде долучення до дискусії представників/ць Нацполіції. Структурно ролики поділяються на 3 категорії:
фізична самооборона, створена у партнерстві з інструктором з самооборони Нацполіції
юридичний аспект насильства – що таке домашнє насильство, кібернасильство, як ідентифікувати насильство, принцип активної згоди, перевищення допустимої самооборони.
сексуальна безпека – культура згоди, що така стать, гендер, орієнтація, токсичні відносини, сексуальна безпека в контексті пандемії Все відео – https://www.youtube.com/channel/UCysCN-5GnOU2jkPDmFlllPw/videos
Безпечні міста та громадські простори для жінок і дівчат Протягом 10 років Глобальна Флагманська Ініціатива ООН Жінки «Безпечні міста та безпечні громадські простори для жінок і дівчат» працює з провідними жіночими організаціями, місцевою та центральною владою, структурами ООН та іншими партнерами для розробки, впровадження та оцінки комплексних підходів до профілактики сексуальних домагань в громадських місцях та боротьби з ними в різних контекстах. Україна долучилася до програми «Безпечні міста та безпечні громадські простори для жінок і дівчат» у 2018 році. Наразі вже сім міст та громад в Україні використали методологію «Безпечні міста та громадські простори для жінок і дівчат» для розробки міських програм. Відео
HeForShe University Tour Студентська ініціатива ООН Жінки в рамках кампанії HeForShe, спрямована на створення вільного від дискримінації та сексизму академічного середовища. Тур був презентований у 5 університетах України, всі бажаючі можуть організувати перегляд 20-хвилинного освітнього фільму та обговорити можливості створення безпечної території університету/освітнього середовища; антидискримінаційного наповнення навчальних програм та матеріалів; прозорої системи просування та управління вищими навчальними закладами/освітніми структурами без упереджень. У відео частина присвячена і питанням насильства. Про ініціативу можна прочитати тут Сайт ініціативи та фільм – https://heforsheukraine.info/universitytour/
Шрами Інтерактивний театр, де глядач може обирати дії актрис та впливати на розвиток сюжету. Створений ООН в Україні у партнерстві з Диким Театром, це є ключовим елементом кампанії 16 днів 2020 року. Почитати про ініціативу – тут Сайт – https://scars.org.ua/ (щоб програти – натиснути play) Можна також пропонувати пройти сюжети та проаналізувати, що потрібно робити, якщо опинились у такій ситуації. Усі історії реальні, записані зі слів постраждалих від насильства, що перебувають у притулках.
Річ у тім 2.0. Кампанія ООН в Україні з нагоди глобальної ініціативи «16 днів активізму проти насильства щодо жінок та дітей» 2021 року, яка звертає громадську увагу на те, що домашнє насильство поруч, кривдником може бути близька людина і не потрібно боятися звертатися по допомогу. Другий рік поспіль ООН та Національна поліція робить експозицію предметів, зареєстрованих як речові докази поліцією на викликах щодо домашнього насильства. Постери з цьогорічної кампанії за лінком. 5. Онлайн курс щодо запобігання та протидії сексуальним домаганням на робочому місці ООН Жінки у співпраці з Національним агентством з питань державної служби та Центром адаптації державної служби до стандартів ЄС та за фінансової підтримки уряду Швеції розробили новий онлайн курс, присвячений питанням запобігання та протидії сексуальним домаганням на робочому місці. Він покликаний сприяти створенню робочого середовища, вільного від будь-яких проявів дискримінації та насильства за ознакою статі, з гідними та рівними умовами праці для всіх. Курс складається з чотирьох тематичних модулів, під час проходження яких слухачі зможуть: * дізнатися більше про різні форми та прояви сексуальних домагань на робочому місці, * ознайомитися з результатами досліджень, які дозволяють оцінити справжні масштаби сексуальних домагань у суспільстві, * поглибити власні знання щодо вітчизняного законодавства та міжнародних зобов’язань України у сфері викорінення сексуальних домагань, * розглянути найбільш поширені міфи щодо сексуальних домагань, спростування яких допоможе краще зрозуміти природу цього явища, * отримати практично орієнтовані рекомендації щодо запобігання та протидії сексуальним домаганням на робочому місці, а також надання підтримки постраждалим. Курс розміщений на освітній платформі Української школи урядування: https://moodle.usg.org.ua/course/view.php?id=94 та доступний для навчання усім бажаючим. Після успішного завершення онлайн-курсу учасники отримають електронні сертифікати.
Ґендерний дисплей (gender display) – поняття ґендерного дисплею ввів у науковий обіг Ірвінг Гоффман (Erving Goffman) – культурно детермінована та соціально зумовлена багатоманітність проявів статевої приналежності на рівні міжособистісного спілкування; основний механізм створення ґендеру в процесі взаємодії обличчям до обличчя. Міжособистісна комунікація в конкретній ситуації завжди супроводжується процесом категоризації за статтю. Сама можливість категоризації індивіда за статтю є засновком комунікативної довіри. Людину відносять до статі, отримуючи різноманітну інформацію, що відповідає конвенційним правилам. Ім’я, зовнішність, тембр голосу, мовні манери, рухи, стиль прояву почуттів – усі ці множинні прояви являють собою ґендерний дисплей, який дозволяє ідентифікувати співрозмовника/-цю як чоловіка або жінку [1, с. 75]. Прихильники соціального конструктивізму слідом за І. Гофманом стверджують, що прояви ґендеру неможливо звести до виконання статевих ролей, що ґендерну ідентичність не можна скасувати або змінити, подібно сукні чи ролі у виставі. Ґендерний дисплей — це різноманіття уявлень і проявів «чоловічого» і «жіночого» в міжособистісній взаємодії. Ґендерний дисплей — або конвенційний прояв чоловічого та жіночого — не може бути зведений до поєднання мови, міміки, костюма та гриму. Це воістину віртуозна «гра», орієнтована на партнерів/-ок по п’єсі та мізансцені; ця гра давно зрослася з життями «акторів/-ис» і представляється гравцям/-чиням і спостерігачам/-кам природним проявом їх сутності. У цьому і полягає загадка конструювання ґендеру — кожну хвилину, беручи участь у «маскараді» представлення власної статі, люди роблять це таким чином, що гра за правилами здається природним проявом людського Я. Однак ґендерний дисплей не є універсальним, він соціально-культурно обумовлений. Різні культури, різні історичні епохи, різні соціальні групи виявляють різні ґендерні дисплеї, що унеможливлює їх зведення до біологічних детермінант [2]. Засоби вираження приналежності до статі І. Гоффман називає формальними конвенційними актами. Це своєрідні моделі чоловічої та жіночої поведінки прийнятні у конкретній ситуації, які сприяють збереженню та відтворенню норм повсякденної взаємодії (різного роду ситуативна поведінка — завжди є ґендерно забарвленою). Виконавцями конвекційних актів є соціально компетентні діючі особи, що є включеними у соціальний порядок. Соціальний порядок, у свою чергу, гарантує їм захист від неадекватних індивідів. Бути чоловіком або жінкою та виявляти це – означає бути, за І. Гоффманом, соціально компетентною особою, що викликає комунікативну довіру.
