Психосоціальна підтримка в кризовій ситуації

Психосоціальна підтримка в кризовій ситуації

ЩО ТАКЕ ТРАВМА?

Чому ми говоримо про травму як про певні безперервні реакції? Вплив складних, неоднозначних або важких подій часто нікуди не «випаровується», не «проходить». Навпаки, травматичні обставини — це дуже сильний досвід, який позначається на світовідчутті дітей, підлітків і навіть дорослих. Так, людей продовжують мучити відчуття жаху, підвищена тривожність і страх, безпорадність, фізичний стрес (наприклад, прискорене серцебиття, часте здригання, болі в шлунку, запаморочення). Комплекс подібних повторюваних або безперервних відчуттів психологи називають «посттравматичними реакціями» на стрес. Вони природні, зрозумілі й очікувані, проте можуть призвести до труднощів у повсякденному житті. Тому, щоб допомогти дитині з посттравматичними реакціями, потрібно знати їх основні прояви.

ТИПОВІ (І НОРМАЛЬНІ) ПРОЯВИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТРАВМИ

Існує три типи посттравматичних реакцій на стрес: нав’язливі думки, уникнення та фізичне збудження. Зупинимося докладніше на кожному з них.

Нав’язливі думки. Вони проявляються в постійних спогадах про те, що сталося і стресових роздумах чи образах пережитого, як уві сні, так і наяву. Нав’язливі реакції також проявляються в погіршенні емоційного і фізичного стану. Деякі люди можуть вести себе так, як ніби жахлива подія повторюється знову і знову. Таку реакцію називають «флешбек», тобто ментальний образ, що повторюється, живий спогад про травматичні переживання в минулому.

Уникнення Цей прояв виникає як захист від нав’язливих думок. Уникнення виражається в спробах не говорити, не думати, не згадувати травматичні обставини, а також уникати всього, що нагадувало б про них, включаючи місця і людей, пов’язаних з цим. Емоційність знижується аж до заціпеніння, яке є захисним механізмом від стресових реакцій на все, що викликає спогади. У свою чергу це може викликати відчуття віддалення від інших людей, а потім приводити до соціальної ізоляції. Також може зникати інтерес до звичних і улюблених видів діяльності.

Фізичне збудження Це фізичні реакції, які проявляються в тілі людини, як ніби вона зараз знову знаходиться в небезпеці. Такі люди весь час «напоготові», тобто в очікуванні травми. Фізичне збудження можна помітити по раптовому здригуванню, підвищеній збудливості, дратівливості або різких спалахах гніву, а також по труднощам у засинанні й неспокійному сні, проблемам з концентрацією уваги.

СУПУТНІ ПРОЯВИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТРАВМИ

Горювання. Люди, що побували в складних і важких життєвих обставинах, можуть страждати від втрати близьких людей, будинків, майна і просто звичного середовища. Тому втрата когось та/або чогось важливого для людини викликає переживання горя (горювання), що виражається в печалі, озлобленості, вині або жалю, тузі за померлими, пристрасному бажанні побачити втрачену людину або повернути втрачене майно. Такі реакції приносять біль, особливо на початку. Але все ж вони нормальні! У різних людей вони можуть проявлятися по різному і тривати роками. Горювання — це здорова і неминуча реакція на подію, якщо втрачено щось дуже важливе для людини. З часом гострота горювання знижується і навіть набуває вигляду більш приємних спогадів про втрачене.

Ускладнене переживання важкої втрати Багатьом людям довелося пережити як травму, так і раптову втрату близьких. Такі люди схильні до більш сильного переживання горя. Людина може бути охоплена постійними спогадами про трагічні обставини смерті. Це може призвести до ускладненого переживання важкої втрати. Воно виражається у вторгненні неспокійних образів втрати в позитивні спогади, які перешкоджають процесу нормального горювання. Але ж саме нормальне горювання дозволяє людині прийняти і звикнути до втрати когось та/або чогось дорогого для неї. Ускладнене переживання важкої втрати проявляється також у відмові від звичних позитивних видів діяльності або відносин з причини того, що вони нагадують про втрату. Тому ускладнене переживання важкої втрати може перешкоджати нормальній життєдіяльності й природному розвитку дитини і дорослої людини

Депресія Вона відрізняється від посттравматичного стресу і несе свої ризики: проявляється в постійному пригніченому або дратівливому настрої, втраті апетиту, труднощах у концентрації уваги, втраті інтересу до звичних видів діяльності, стомлюваності, відчутті непотрібності або провини, безнадійності, а також іноді в думках про самогубство.

Фізичні симптоми хвороби Поряд із психологічними реакціями, описаними вище, люди, які пережили травму, можуть відчувати фізичні симптоми хвороби навіть за її відсутності. Вони виражаються у головних, шлункових болях, раптовому серцебитті, важкості в грудях, 10 проблемах з апетитом і кишкових розладах. Фізичні симптоми часто супроводжуються посттравматичними реакціями, горюванням і депресією. Але найголовніше те, що вони сигналізують нам про підвищений стресовий стан.

До уваги миколаївців! Інформація щодо центру соціально-психологічної  допомоги | Николаевка24 | Славянский район | Донецкая область

НАСЛІДКИ РЕАКЦІЙ НА ТРАВМАТИЧНУ ПОДІЮ

Прояви посттравматичного стресу, горювання і депресії бувають дуже сильними і заважають нормальній життєдіяльності. Ось найтиповіші приклади.

  • Нав’язливі спогади можуть викликати незрозумілі для інших порушення концентрації і уваги, таким чином впливаючи на навчання, спілкування в школі або на роботі.
  • Спроби піти від усього, що нагадувало б пережите, заважають підліткам знаходити нові види діяльності й інтереси, планувати майбутнє. Дратівливість і хворобливі реакції на нагадування про травму серйозно порушують нормальне спілкування в сім’ї і з друзями. А якщо члени сім’ї разом пережили травматичні події, вони самі один для одного — травматичне нагадування, яке може стати причиною проблем. Проблеми зі сном, концентрацією і увагою погано впливають на навчання і професійну діяльність.
  • Відчуття емоційної пригніченості й відчуженості можуть призводити до вживання алкоголю і наркотиків. Деякі люди кидаються в авантюрні та небезпечні види діяльності. Підлітки можуть занадто покладатися на своїх друзів, відвертатися від батьків і не радитися з ними про те, що вони збираються вчинити, що вибрати. Вони часто непослідовні в поведінці, уникають або занадто агресивно реагують на все, що нагадує про те, що трапилося.
  • Депресія призводить до неуспішності в школі та на роботі, соціальної ізоляції, втрати інтересу до звичних видів діяльності, вживання алкоголю і наркотичних препаратів, неконтрольованої емоційної поведінки, а в серйозніших випадках — до спроб суїциду.
  • Переживання тяжкої втрати може призвести до нездатності оплакувати і згадувати. В цьому разі люди страждають від страху пережити схожу долю або раптову втрату Близьких, зазнають серйозних труднощів у встановленні нових відносин. Підлітки можуть реагувати на втрату проявом надмірної самовпевненості й незалежності від батьків і дорослих або, навпаки, залежності та безініціативності. Що збільшує ці реакції? Багато хто продовжує стикатися з тими людьми, місцями, знаками, запахами, внутрішніми переживаннями, які нагадують про пережиту травму навіть через роки. Це може викликати стресові образи, переживання, роздуми, емоційні та фізичні реакції. Ось типові приклади таких нагадувань: раптові гучні звуки, зруйновані будівлі, запах диму, сирени швидкої допомоги, місця, де довелося пережити травму, люди з каліцтвами, похоронні процесії, річниці трагічних подій, передачі по радіо і ТБ. Все це знову викликає горювання. Адже для людей, які втратили Близьких, деякі ситуації та обставини все ще продовжують «говорити» про відсутність коханої людини. і навіть через роки можна відчувати сильну печаль, порожнечу і тугу за людиною, що пішла. Існують різні нагадування про втрату:
  • «Порожні» ситуації — ситуації, в яких все «говорить» про відсутність людини, що пішла: порожнє місце за обіднім столом, загальні колись види діяльності, особливі приводи, наприклад, день народження або свята. Для підлітків нагадуванням служать також зміни в їхньому повсякденному житті, а особливо — труднощі, що з’явилися внаслідок втрати. Наприклад, зниження доходу батьків, депресія і смуток інших родичів, порушення структури сім’ї, додаткові обов’язки, втрачені можливості (заняття спортом, навчання, хобі, 12 розваги), а також відсутність відчуття захищеності та безпеки.
  • 2. Реальні життєві умови. Зусилля, спрямовані на протидію реальним життєвим труднощам, істотно виснажують витримку й емоційні ресурси, що в свою чергу знижує здатність до відновлення після стресу, горя і депресії. Тому діти так болісно реагують на переїзд, нову школу, відсутність друзів, обмежені сімейні ресурси і додаткові зобов’язання. Ці позбавлення також служать нагадуванням про колишню травму і втрати, що знову викликає пережиті почуття і симптоми, підвищуючи загальний рівень реакції. Діти, які пережили стрес, можуть реагувати на все набагато важче, з великими труднощами повертаючись до нормального стану і піддаючись більшій ймовірності рецидивів.
Україна та Конвенція ООН про права дитини

Україна та Конвенція ООН про права дитини

Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 та набула чинності для України 27 вересня 1991. В 1993 в Києві створено Всеукраїнській комітет захисту дітей. Згідно з Конвенцією в квітні 2001 прийнято Закон про охорону дитинства.

У 2003 та 2005 роках відповідно український Парламент ратифікував два факультативних протоколи до Конвенції:

  • про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії
  • щодо участі у збройних конфліктах,.

Перша частина

Статті 1-4 визначають поняття «дитина», стверджують пріоритетність інтересів дітей та зобов’язання держав-учасниць вживати заходи для вільного від дискримінації здійснення прав, закріплених у Конвенції. Статті 5-11 визначають перелік прав на життя, ім’я, громадянство, право знати своїх батьків, право на піклування батьків, права та обов’язки батьків по відношенню до дітей. Статті 12-17 містять права дітей на вираження своїх поглядів, право на існування власного майна, на свободу думки, совісті і релігії, асоціацій і мирних зборів, доступ дитини до поширення інформації. Статті 18-27 визначають обов’язки держави щодо допомоги батькам і законним опікунам, а також захисту дітей від жорстокого поводження з боку осіб, що піклуються про них, права дітей, позбавлених сімейного оточення або усиновлюваних, неповноцінних в розумовому або фізичному відношенні, біженців, права дітей на охорону здоров’я, соціальне забезпечення і рівень життя, необхідний для їх розвитку. Статті 28-31 закріплюють права дітей на освіту, користування рідною мовою і культурою, сповідування своєї релігії, відпочинок і дозвілля. Статті 32-36 встановлюють відповідальність держави у захисті прав дітей від експлуатації, незаконного вживання наркотиків, спокушання, викрадення і торгівлі дітьми. Статті 37-41 забороняють застосовувати смертну кару і довічне тюремне ув’язнення без можливості звільнення за злочини, що були вчинені до 18 років, забороняють тортури і принизливі покарання для дітей, визначають права дитини при її звинуваченні в злочинних діяннях або позбавлення волі, а також права дітей на захист під час збройних конфліктів і війн. Держави зобов’язані вживати заходи щодо реабілітації та соціальної реінтеграції дітей-жертв, яких зневажали, експлуатували чи зловживали, і зберігають за собою право захисту прав дитини на більш високому рівні, ніж передбачено Конвенцією.

Друга частина

Статті 42-45 розповідають про Комітет з прав дитини, про його структуру, функції, права та обов’язки, а також зобов’язують держави інформувати дітей та дорослих про принципи і положення Конвенції.

Третя частина

Статті 46-54 вказують вирішення процедурно-правових проблем дотримання державами положень Конвенції. На відміну від багатьох конвенцій ООН, Конвенція з прав дитини доступна для підписання всіма державами, тому її учасником може стати той, хто не є членом ООН Святого Престолу.

Новаторство Конвенції полягає насамперед у тому обсязі прав, визначених для дитини. Деякі з прав вперше були зафіксовані саме в Конвенції.

Про право на освіту

Конвенція в ст. 28 гарантує дітям безкоштовну і обов’язкову початкову освіту і вимагає від держав-членів ООН заохочення розвитку різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечення його доступності для всіх дітей та вжиття необхідних заходів, таких як введення безоплатної освіти.

Про виховання дітей

Невід’ємну частину освіти становить виховання. Серед завдань сімейного виховання Конвенція (ст.18) вимагає, щоб “докладалися всі можливі зусилля до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування “.

Ст.20 визначає завдання суспільного виховання дітей (догляду за ними), що залишилися без батьків. «Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання, усиновлення або, у разі необхідності, направлення до відповідних установ за доглядом над дітьми. При розгляді варіантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини та її етнічне походження, релігійну і культурну належність, рідну мову».

Ст.21 Конвенції визначає права дитини при усиновленні в іншій країні: “усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сім’ю, яка могла б забезпечити її виховання або усиновлення, і якщо забезпечення якогось потрібного догляду в країні походження дитини є неможливим “.

Принциповою у забезпеченні прав дітей на виховання є ст. 29 цього документа. Практично в ній регламентуються для країн-учасниць пріоритети мети суспільного виховання: a) розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі; b) виховання поваги до прав людини і основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об’єднаних Націй; c) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови та цінностей, до національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної; d) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок і дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення; e) виховання поваги до навколишнього середовища, природи.

Україна та Конвенція ООН про права дитини

  • Україна взяла на себе ряд зобов’язань з покращення добробуту дітей — зокрема, підписавши Конвенцію ООН про права дитини. Ця Конвенція була ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року. Крім того, у 2003 та 2005 роках відповідно український Парламент ратифікував два факультативних протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії та щодо участі у збройних конфліктах, які з того часу стали частиною національного законодавства.

Періодично, один раз на чотири роки, Україна звітує перед Комітетом ООН з прав дитини про дотримання положень згаданої Конвенції. Охорону дитинства в Україні визначено стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Протягом 2002—2006 рр. державою було здійснено суттєві кроки на шляху до захисту прав дітей, керуючись при цьому принципами першочергової турботи про дітей, пріоритетності прав дитини. Державна політика в Україні у сфері дитинства була протягом зазначених років спрямована на:

  • удосконалення нормативно-правової бази охорони дитинства, в тому числі імплементацію норм міжнародного права до національного законодавства;
  • реформування державної системи влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
  • посилення соціального захисту малозабезпечених сімей з дітьми;
  • розвиток мережі закладів і установ, що працюють в інтересах дітей;
  • посилення міжсекторальної співпраці органів державної влади та посилення їх взаємодії з громадськими організаціями, які опікуються проблемами дитинства;
  • посилення державного контролю і захисту дітей від жорстокого поводження, насильства й експлуатації;
  • боротьбу з ВІЛ/СНІДом.

В Україні підвищилась увага з боку державних органів до соціальних проблем дитинства та захисту прав дітей як на політичному, так і законодавчому рівнях. Уряд України продовжує здійснювати заходи, спрямовані на приведення внутрішнього законодавства й практики у відповідність до принципів і положень Конвенції ООН про права дитини. Загалом в Україні законодавчо визначені та реалізуються на практиці засоби захисту прав дітей. Відповідно до законодавства дитина має право особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод ізаконних інтересів (стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства»). Крім цього, дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років (стаття 152 Сімейного кодексу України).

Чинники стресу в екстремальних ситуаціях

Чинники стресу в екстремальних ситуаціях

Негативний вплив стресорів екстремальної ситуації можна зменшити, якщо маєш оптимістичний погляд на життя, умієш позитивно мислити. Оптимізм послаблює емоційне напруження. Позитивні думки допомагають знайти правильне рішення і діяти відповідно до обставин. У будь-якій складній або навіть небезпечній ситуації налаштовуйся на подолання стресу.

Для цього прошу переглянути наступне відео Чинники стресу і виживання в екстремальних ситуаціях 

Як допомогти пережити травматичний досвід старшим дітям

Як допомогти пережити травматичний досвід старшим дітям

🟥 Найчастіше після пережитого травматичного досвіду, підлітки відчувають сором і можуть мріяти про помсту.

🟥 Дитину такого віку необхідно заохочувати до обговорення її тривог, вираження страху та суму. Разом шукати відповіді на важливі питання, дискутувати. Головне — залучити до діалогу.

🟩 Важливо пояснити, що усі їхні почуття є нормальними, в тому числі злість.

🟩 Допомагати фільтрувати інформацію, так як вміння аналізувати ще не сформоване.

🟩 Допомагати звільнятися від сильних емоцій. Говоримо підліткам, що плакати —нормально, кричати —нормально, злитися — нормально.

🟩 Оскільки злість дає сильну напругу в тілі, користуватися будь-якою можливістю випустити її через фізичну діяльність або гру.

🟩 Набагато легше переживати те, що відбувається, коли ми можемо впливати на ситуацію, відчуваємо причетність до спільної справи. Зараз підлітки активно допомагають онлайн. Наприклад, відслідковуючи фейки.

🟩 У тривозі завжди задіяне тіло. Обійми — стратегічно важливий ритуал.

5 вправ, щоб знизити тривогу

5 вправ, щоб знизити тривогу

*Перша вправа — раціональна.* Потрібно дізнаватися правдиву інформацію про ситуацію і вірити у свою готовність виконувати ті дії, які нам допоможуть впоратись.

Все, що нам наказують робити наші військові, тероборона чи протиаварійні організації, треба виконувати. Тримайте в голові все, що вам допомагало колись в минулому, коли ви були у стресі. Ви вже не один раз впорались зі стресом, впораєтесь і тепер.

*Друга вправа — дихальна.* Вам потрібно відчувати своє дихання і використовувати його, щоб відновити рівновагу. У цьому допоможе так зване «квадратне» дихання: 4 секунди на вдих, 4 секунди — затримка дихання, 4 секунди на видих і 4 секунди — затримка без повітря

*Третя вправа — обмежувальна.* Обмежуйте свій інфопотік. Просто не читайте новини. Якщо щось станеться — вам скажуть сусіди чи друзі.

*Четверта вправа — тілесна.* Відчуйте ноги на підлозі. Станьте в кут, де ви відчуваєте себе захищеним. Думайте про тіло, про те, що воно відчуває. Ви пружна людина, ви гнучка людина, ви міцно стоїте ногами і опираєтесь спиною. Нормалізуйте дихання і споглядайте за м’язами. Ваші м’язи розслабляються не всі одразу. Просто називайте частини тіла, де ваші м’язи розслабляються. Покладіть руку на серце, послухайте стукіт серця, усвідомте себе живим.

*П’ята вправа — аналітична.* Ця техніка полягає в пошуку тверджень, альтернативних вашим тривожним думкам. Такі альтернативні твердження допомагають знизити тривогу та зосередитись на виході зі складної ситуації.

Як говорити з дітьми про війну: поради психолога

Як говорити з дітьми про війну: поради психолога

Війна в Україні – ця тема зараз є головною в ЗМІ та не лишає байдужим нікого. Зараз ми стоїмо перед небезпекою повномасштабного військового вторгнення. До цього потрібно бути готовими. І що найскладніше, слід правильно підготувати своїх дітей, не нашкодивши їм.

З дітьми потрібно говорити про все

Важливо, однак, враховувати, скільки дитині років. Дворічна, шестирічна та дев’ятирічна дитина зможуть зрозуміти одне й те ж явище по-різному.

Дворічній дитині краще пояснювати на прикладах, словах, з картинками, але не надто заглиблюючись у той факт, що якщо війна розпочнеться, мама або тато можуть загинути, будинок може бути зруйнованим, все стане дуже погано тощо.

Якщо дитині 6-8 років, їй можна пояснювати це явище складніше. Але ні в якому разі не лякати: потрібно пояснити, що таке війна, що тоді відбувається, чому так відбувається та що ми можемо зробити, щоб наша сім’я була в безпеці. 

Поясніть, що таке війна

Насамперед  поясніть дитині, що війна – це не щось нове. На щастя чи на жаль, не Путін перший вигадав війну. Це явище давнє і супроводжувало людство протягом всієї історії. Наведіть дитині приклади воєн, про які вона могла чути – Друга світова війна, Перша світова, якісь інші воєнні конфлікти.

Спершу поясніть дитині загальну сутність цього явища, і коли вже дитина сама розпитуватиме, відповідайте чітко, чесно, але не входячи у глибокі деталі жахів війни. Правда є найголовнішою. 

Чому бувають війни? Це дуже філософське запитання, відповідь на нього залежить від бачення самих батьків. Поясніть дитині, що не усі люди одне з одним ладять. Але тут дуже важливо не зробити так, щоб дитя не почало боятися певної групи людей, думаючи, що вони нападатимуть. 

Така розмова з дитиною також є важливим моментом її виховання. Дитина має усвідомити, що світ буває жорстоким, некомфортним, небезпечним. Але потрібно весь час нагадувати: “Ми – сім’я, ми разом, ми зробимо усе, щоб нам було як можна безпечніше та краще”.

Покладайтеся на свій авторитет перед дитиною 

Ви, як батьки, маєте перед дитиною авторитет. Ви повинні підготувати свою дитину, щоб вона могла адекватно  реагувати, вийшовши у соціум з його інформаційним простором. 

Важливо, щоб меседж був однаковий і в мами, і в тата, і в решти рідних – необхідно дитині говорити одне і те ж. Якщо мама впевнена, що “війна буде, нас усіх уб’ють”, а тато стверджує, що “не буде й у нас все чудово”, дитя заплутається. Власне, у таких випадках плутаються і дорослі – не лише діти – і ми це бачили під час епідемії чи вакцинальної кампанії.

Інформація поступатиме до дитини та ззовні – від цього нікуди не дітися, і ця інформація різна, вона може викликати у дітей різну реакцію. І найкраще, що ми можемо зробити, якщо дитина прийшла та сказала, що почула щось тривожне чи неоднозначне у школі, соцмережах чи від знайомих – все детально обговорити.

Потрібно промовити  усе: що дитина почула, що про це думає, як вона почувається, чи страшно, чи вірить у це. Потрібно обговорювати суперечливі меседжі, які приходить з-за меж мікросоціуму, у якому дитина зростає.

Ваш меседж має бути дуже прямим: “Ми, як сім’я, думаємо, що війна буде. І ми будемо робити це, це і це. Хтось може вважати, що війни не буде, хтось може мати іншу точку зору, але ми – твої батьки, і наша функція – тебе захистити. Ми за тебе відповідальні, і для цього ми будемо вживати таких-от заходів”. Втіште  дитину своїм авторитетом і переконуючи, що з вами вона буде у безпеці. 

Говорити дитині, що війни точно не буде – це також неправильно. Не заперечуйте цього, особливо коли про неї усі говорять. Уявіть, що військове вторгнення все-таки трапиться – це спричинить неабиякий стрес у дитини. А тепер уявіть, що перед цим батьки весь час говорили, що жодної війни не буде. Дитина вважатиме, що її обманули – і це може стати ще більшим стресом, аніж сам факт війни. 

Не перекладайте відповідальність на дитину! 

Функція батьків – захистити своїх дітей. І якщо дитина лякається, нашою функцією є пояснити, не нівелюючи її почуття: “Я розумію, що тобі страшно, я розумію, що це незвична для тебе ситуація, нам також страшно, але ми батьки й зробимо усе можливе, щоб тебе захистити”. 

Ні в якому разі не перекладайте на дитину ще й свій страх! Ні в якому разі не перекладайте на дитину відповідальність за свою безпеку – це категорично заборонено. Функція батьків – робити так, щоб дитина навіть у найекстремальнішій ситуації почувалася захищеною. 

Пам’ятайте завжди, що ви дорослий, що є речі, які ваших дітей не стосуються. Починаючи з найдрібнішого, що у вас понизилася зарплата, завершуючи глобальними, такими, як безпека під час війни. Дитині необхідно пояснити що відбувається та який план дій, але без перекладення на неї відповідальності. 

Дуже страшно та складно приймати рішення, особливо у таких екстремальних і масштабних ситуаціях, як початок війни у твоєму місті. Але пам’ятайте: наші діти не можуть нам нічим допомогти. У них немає навичок, досвіду, вони занадто маленькі для раціональних рішень. 


Обговоріть план дій на випадок війни з іншими дорослими членами сім’ї

Дуже важливо спілкуватися одне з одним, навіть якщо це дуже складно. Обговоріть з дорослими членами своєї сім’ї план дій, щоб потім бути готовими до розмови з дитиною. 

Це як у літаку, коли в екстрених випадках випадають кисневі маски: спершу один з батьків має надягнути кисневу маску на себе, а вже потім – на дитину, щоб її врятувати. Спершу ми приймаємо рішення за себе, за сім’ю – і потім розповідаємо про це дитині.