Категорія: Ритм школи

Порушення фізичного та психічного розвитку

У більшості дітей, що живуть у родинах, де застосовуються тяжкі фізичні покарання, лайка є «методами виховання», а в родинах, де діти позбавлені тепла, уваги, наприклад, у родинах батьків-алкоголіків, спостерігаються ознаки затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Закордонні фахівці назвали цей стан дітей «нездатністю до процвітання».

Діти, що зазнавали жорстокого ставлення до себе, часто відстають у рості, масі (або у тому й іншому) від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, значно гірше вчаться у школі, ніж їх однолітки. У таких дітей часто спостерігаються шкідливі звички: смоктання пальців, гризіння нігтів, розгойдування, онанізм. Та й зовні діти, які живуть в умо- вах нехтування їх інтересами, фізичними та емоційними потребами, виглядають по-іншому, ніж діти, які живуть у нормальних умовах: у них припухлі, «сонні» очі, бліде обличчя, скуйовджене волосся, неохайний одяг, інші ознаки гігієнічної занедбаності – педикульоз, висип, поганий запах від одягу та тіла.

Різні захворювання як наслідок жорстокого поводження

Захворювання можуть мати специфічний для окремого виду насильства характер: наприклад наслідком фізичного насильства є ушкодження частин тіла і внутрішніх органів різного ступеня тяжкості, переломи кісток.

При сексуальному насильстві можуть виникати захворювання, що передаються статевим шляхом: інфекційно-запальні захворювання геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі та хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі зі статевих органів і прямої кишки, розриви прямої кишки і піхви, випадання прямої кишки.

Незалежно від виду і характеру насильства в дітей можуть спостерігатися різні захворювання, що належать до психосоматичних: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, спричинено порушеннями апетиту. При емоційному (психічному) насильстві нерідко бувають шкірні висипки, алергійна патологія, виразка шлунка, при сексуальному насильстві – безпричинний (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини і малого тазу не виявляється) біль унизу живота. Часто в дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тіки, заїкання, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють до відділення невідкладної допомоги через випадкові травми, отруєння.

Психічні особливості дітей, що постраждали від насильства

Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення, перенесли психічну травму, у результаті чого вони розвиваються з суттєвими особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливає на їх подальше життя.

Діти, що зазнали насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виявляє дія у поводженні зі слабшими: молодшими за віком дітьми чи тваринами. Часто їх агресивність проявляється в грі, інколи спалахи гніву не мають видимої причини.

Деякі з них, навпаки, занадто пасивні, не можуть себе захистити. І в тому і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким чином привернути до себе увагу іноді проявляється у вигляді зухвалої, ексцентричної поведінки.

Діти, що зазнали сексуального насильства, отримують невластиві для їх віку знання про сексуальні взаємини, що виявляється в їх поведінці, в іграх з іншими дітьми чи з іграшками.

Навіть маленькі діти, що не досягли шкільного віку, які постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велику кількість учасників. Найбільш універсальною і важкою реакцією на будь-яке, не тільки сексуальне насильство, є низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов‘язаних із насильством. Особистість з низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому, для неї характерні постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що «ти гірший за всіх». Унаслідок цього дитині важко домогтися поваги навколишніх, успіху. спілкування її з однолітками ускладнене.

Серед цих дітей, навіть у дорослому віці, фіксується високий показник депресій. Це виявляється у нападах тривожності, безпричинної туги, почуття самотності, у порушенні сну. У старшому віці у підлітків, можуть спостерігатися спроби суїциду або суїцидальна смерть.

Почуваючи себе нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід із ситуації, що склалася, вони і самі можуть стати шантажистами. Це, зокрема, стосується сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберігати секрет і не ламати звичного сімейного життя, діти вимагають у дорослих ґвалтівників гроші, солодощі, подарунки.

Соціальні наслідки жорстого поводження з дітьми

Можна виділити два наслідки, що виявляються одночасно: втрати для жертви і для суспільства. Діти, що зазнали будь-якого виду насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв’язки з дорослими, відсутні відповідні навички спілкування з однолітками, вони не мають до- статнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Вирішення своїх проблем діти – жертви насильства – часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто пов’язано з виробленням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії. Дівчатка нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватися статева орієнтація. І ті й інші згодом мають проблеми при створенні власної родини, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки не вирішені їх власні емоційні проблеми. Як говорилося вище, будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні та поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

Які ж суспільні втрати від насильства над дітьми? Це, насамперед, втрати людських життів у результаті вбивств дітей і підлітків, їх самогубств, це втрати в їх особі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їх психічного і фізичного здоров я, низького освітнього і професійного рівня, кримінальної поведінки, батьків, здатних виховати здорових у фізичному і моральному плані дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками

Як похвалити учня на онлайн-уроці і не надати йому тим самим «ведмежу послугу»? Для цього педагогу важливо дотримуватися таких правил.

1. Хваліть за старанність!

Хвалити учня потрібно за ті зусилля і старання, які він доклав при виконанні завдання або доручення, а не за гарні здібності і інтелект, дані йому природою. Наприклад, похвалити учня на уроці української мови за відмінний диктант можна так: «Молодець! Ти багато читаєш, старанно підготувався до роботи, повторив все правила!» Не зовсім вірно в цьому випадку говорити:« Ти не допустив в диктанті жодної помилки! У тебе вроджена грамотність!» А на уроці англійської мови хорошою мотивацією стане похвала англійською.

2. Хваліть дії, а не особистість!

У похвалі дуже важливо висловити схвалення дій і досягнень учня, а не оцінити його особистість. В іншому випадку у школяра може сформуватися необ’єктивно завищена самооцінка і зарозумілість. А це, як то кажуть, тема для окремої статті.

3. Чітко позначайте, за що хвалите!

Важливо, щоб школяр розумів, за що конкретно його похвалили, що саме йому вдалося зробити добре. Загальна похвала має невисоку ефективність, викликає сумніви в її щирості. Наприклад, при бажанні похвалити учня на онлайн-уроці з малювання можна звернути увагу на деталі малюнка: «Яку красиву вазу з фруктами тобі вдалося зобразити!» та продемонструвати її на екрані. При цьому рекомендується уникати загальних фраз: «Ти розумниця! Справжній художник!» Якщо це доречно, намагайтеся підкреслити складність завдання, успішно виконаного учнем.

4. Хваліть в міру і по справі!

Учительська похвала повинна бути щирою, заслуженої, помірної і обгрунтованою, щоб не викликати заздрість з боку інших учнів. Безмірна похвала втрачає будь-яку цінність і сенс, привчає дитину до дешевого успіху. Школяр, якого хвалять за кожну дрібницю, підсвідомо очікує схвалення практично кожної своєї дії. А коли не отримує цього, щиро дивується. До того ж похвала без міри – прямий шлях до зазнайства, причина виникнення ліні і байдужості до інших предметів.

5. Хваліть не тільки «любимчиків»!

У кожному класі не обходиться без неформальної ієрархії, на підставі якої вважається, що одні учні гідні похвали більшою мірою, ніж інші. Як же хвалити своїх вихованців, які не користуються популярністю у однокласників? Наполеглива похвала на їхню адресу може тільки погіршити до них ставлення класу. Важливо таких учнів обгрунтовано підтримувати, звертати увагу на їх успіхи в навчальній онлайн та домашній діяльності. Для похвали своїх «улюбленців» педагогу бажано вибирати найбільш підходящий для цього момент, можливо й через е-mail.

6. Зупиняйтеся на хорошому!

Як легко за допомогою словесного схвалення педагогу вдається підвищити самооцінку учня! Але іноді зайва пропозиція здатна все зруйнувати. Наприклад, якщо вчитель захотів похвалити школяра на уроці математики за цікаве рішення одного завдання, він не повинен вказувати на те, що інша частина роботи йому не вдалася. Невдалий приклад похвали: «Молодець! Ти вирішив цю задачу незвичайним способом! А на інші приклади навіть дивитися не хочеться!» В даному контексті останнє речення не повинно б було прозвучати з вуст педагога.

Пам’ятаємо, що в цей нелегкий час для всіх українських школярів, учительська похвала не повинна містити докорів, умов і уточнень, її потрібно закінчити на хорошій ноті. Але й, похваливши учня, не варто через деякий час переконувати його в значущості цього особистого досягнення.

До речі, не менш важливо вчити батьків правильно хвалити своїх дітей. 

7. Не протиставляйте одного учня всьому класу!

Не можна хвалити одного учня, якщо його не підтримує група. Навіть, якщо він вчинив правильно. Наприклад, як похвалити учня на уроці хімії, якщо він один виконав домашнє завдання? Найкраще зробити це наодинці з дитиною, через e-mail. Адже похвала перед усім класом (хоч і цілком заслужена) в цьому випадку здатна породити у однокласників не тільки заздрість, скільки агресію. Але ж цей учень ні в чому не винен!

8. Хваліть без порівнянь!

Важливо, щоб вчительська похвала була безумовною, не містила порівнянь. Не порівнюйте успіхи, результати і особистісні якості учня з досягненнями однолітків. Не кажіть, що Федір молодець, тому що він впорався із завданням краще, ніж його однокласник Іван або Микола.

9. Підкріплюйте похвалу!

Похвала, підкріплена схваленням невербальними компонентами (посмішкою, мімікою, відкритими жестами), володіє більшою силою і ефективністю.

10. Запасіться «Я-посланнями»!

Більш дієвою є та похвала, при вираженні якої вчитель використовує «Я-послання». Наприклад, похвалити учня на уроці літератури можна так: «Я дуже рада, що тобі вдалося вивчити і виразно розповісти цей непростий вірш». Така похвала сприяє зближенню вчителя і його вихованців.

Похвала – дуже дієвий, важливий і тонкий інструмент у правильному вихованні дітей. Розумна вчительська і батьківська похвала пов’язана з розумними очікуваннями, і більшості учнів вдасться їх виправдати. Вчителю важливо пам’ятати, що найцінніша і ефективна похвала для школяра – заслужена і помірна. Шукайте привід похвалити своїх вихованців, і ви обов’язково його знайдете!