Що таке торгівля людьми

Що таке торгівля людьми

Проблема торгівлі людьми – одного з найнегативніших явищ сучасного суспільства – уперше була піднята правозахисниками на початку ХХ століття. У той час особлива увага приділялася жінкам з Великобританії, яких змушували до проституції в країнах континентальної Європи. Так з’явився термін ”біле рабство”, який пізніше поширився на загальне поняття торгівлі людьми.

З тих пір феномен торгівлі людьми піддається постійному аналізу і є предметом багатьох суперечок і дискусій. Однак якщо подивитися на більшість документів, публікацій, виступів з проблеми, то стане очевидно, що часто поняття ”торгівля людьми” обмежується ”торгівлею жінками”. При цьому в більшості випадків мова йде про торгівлю жінками з метою використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері тощо. Безумовно, торгівля жінками є складовою частиною злочину ”торгівля людьми”. Однак поняття ”торгівля людьми” є більш широким: об’єктом цього злочину може бути будь-яка особа, незалежно від статі і віку.

Метою торгівлі жінками може бути насильницький шлюб, примусова праця, використання в домашньому господарстві і промисловому чи сільськогосподарському секторах, народження дитини примусово чи за замовленням, використання в сексуальному бізнесі. Чоловіків переважно використовують на будівництвах, у промисловості, сільському господарстві, дітей – у жебрацтві, осіб будь-якої статі і віку – для вилучення і трансплантації органів.

У даний момент найбільш повне визначення торгівлі людьми дає ”Протокол з попередження торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми”, який доповнює Конвенцію ООН про боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю. Протокол є основним сучасним документом, спрямованим на боротьбу з цим злочином. Він визначає торгівлю людьми як: Здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, приховання чи отримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю стану або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу.

З приведених вище визначень випливає, що торгівля людьми – це сукупність таких ознак: вербування, перевезення, передача, продаж, усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях, використання в порнобізнесі, використання у військових конфліктах, залучення до злочинної діяльності, трансплантація чи насильницьке донорство, примус до заняття проституцією, рабство і ситуації, подібні до рабства, примусова праця, залучення в боргову кабалу, використання шантажу, погроз, насильства.

Законодавство та нормативно-правові акти в галузі інклюзивної освіти

Законодавство та нормативно-правові акти в галузі інклюзивної освіти


      • Закон України «Про освіту» (№1144-12 від 04.06.91 зі змінами)           (режим доступу: httр://zакоп1.rаdа.gоу. иа/lаws/shоw/1060-12);

  • •        Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу» (№2442-17 від 06.07.2010) (режим доступу:httр://zакоп2.rаdа.gоу. иа/lаws/shоw /2442-17);•        Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо прав інвалідів» (№4213-УІ від 22.12.2011) (режим доступу: httр://zакоп2.rаdа.gоу. иа/lаws/shоw /4213-17);•        Закон України «Про реабілітацію» №2961-ІУ від 6 жовтня 2005 року •        Указ Президента України №926/2010 від 30 вересня 2010 р. «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні»(режим доступу httр://osvita.ua/legislation/other /9141/);•        Указ Президента України № 588/2011 від 19 травня 2011 р. «Про заходи щодо розв’язання актуальних проблем осіб з обмеженими
    фізичними можливостями» (режим доступу: httр://www.president. gоу.иа /dokuments/13584. html);•        План заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 року (Розпорядження Кабінету Міністрів України №1482-р від 03.12.2009) (режим доступу: httр://zакоп3.rаdа.gоу. иа/lаws/shоw 1482-2009-%D1%80):•        План дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 роки (Наказ Міністерства освіти і науки України №855 від 11.09.2009) (режим доступу:httр://osvita.ua/legislation/Ser_osv /4828/);•        Про затвердження плану заходів щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення на 2009-2015 роки «Безбар’єрна Україна» (Постанова Кабінету Міністрів України №784 від 29.07.2009 із змінами) (режим доступу:httр://zакоп2.rаdа.gоу. иа/lаws/shоw /784-2009- %D0%ВF): •        Концепція розвитку інклюзивної освіти Наказ Міністерства освіти і наукиУкраїни №912 від 01.10.2010) ( режим доступу: httр://osvita.ua/legislation/Ser_osv/ 9189/);•        Про запровадження навчальної дисципліни «Основи інклюзивної освіти» (Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1/9-456 від 18.06.2012 (режим доступу: httр://document.ua/pro-zaprovadzhennja-navchalnoji-disciplini-osnovi-inklyuzivn-doc 101965.html.);•        Положення про спеціальні класи для навчання дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, у загальноосвітніх навчальних закладах (Наказ Міністерства освіти і науки України №1224 від 09.12.2010, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за №1412/18707. (режим доступу: httр://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/RE18707.html);•        Про внесення змін до Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації (Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №623/61 від 23.06.11, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 6 грудня 2011р. за №1407/20145) (режим доступу: httр://osvita.ua/legislation /pozashk_osv/25794/);•        Інструктивно-методичний лист «Організація навчально-виховного процесу в умовах інклюзивного навчання» (Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1/9-384 від 18.05.2012) (режим доступу: (альтернативне джерело) httр://osvita.ua/legislation/Ser_osv /29627/);
  • Інструктивно-методичний лист «Організація психологічного і соціального супроводу в умовах інклюзивного навчання» (Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1/9-529 від 26.07.12) (режим доступу (альтернативне джерело):httр://osvita.ua/legislation/Ser_osv /30376/);
  •      Введення навчального предмету «Українська жестова мова» та внесення змін до Типових навчальних планів спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (Наказ Міністерства і науки України №852 від 11.09.2009) (режим доступу: httр://osvita.ua/legislation/Ser_osv /4826/);
  • Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах (Постанова Кабінету Міністрів України №872 від 15.08.2011) (режим доступу: httр://zакоп2.rаdа.gоу. иа/lаws/shоw /872-2011-%D0%ВF);
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 року №1686»Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів».                 

           •    Наказ МОН України від 23.07 2013 р.№ 1034 “Про затвердження заходів щодо        впровадження інклюзивного навчання в дошкільних та загальноосвітніх навчальних        закладах на період до 2015 р.”

УРОК ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ

УРОК ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ

Ґендер
 – поняття, що увійшло у вжиток з соціології і визначає соціальну стать людини на відміну від біологічної статі, соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступ до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці і є одним з базових вимірів соціальної структури суспільства.
– соціальна особливість статі людини на відміну від біологічної статі (sех), соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості людини – чоловіка і жінки в усіх сферах життєдіяльності.
– в літературі існує декілька концепцій ґендера. Це обумовлено як відносною “молодістю” ґендерного підходу (перші наукові праці з’явилися близько двадцяти років тому), так і складністю самого феномена. Для всіх них базовим положенням є розрізняння понять стать (sex) і ґендер (gender). Стать – це термін, що означає ті анатомо-біологічні особливості людей (в основному – в репродуктивній системі), на основі яких люди визначаються як чоловіки або жінки. Його слід вживати тільки стосовно характеристик і поведінки, які випливають безпосередньо з біологічних відмінностей між чоловіками і жінками. Ґендер – це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим. В рамках цього підходу ґендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не тільки характеризує їх спілкування і взаємодію в сім’ї, а і визначає їх соціальні відносини в основних інституціях суспільства. Ґендер, таким чином, трактується як один з базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними і культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему. Соціальне відтворення ґендерної свідомості на рівні індивідів підтримує засновану за ознакою статі соціальну структуру. Втілюючи в своїх діях очікування, які пов’язані з їх ґендерним статусом, індивіди конституюють ґендерні відмінності і одночасно обумовлені ними системи панування і володарювання. В багатьох суспільствах жінок і чоловіків не тільки сприймають, але і оцінюють по-різному, обгрунтовуючи це ґендерними особливостями і різницею в їх здібностях, відмінностями у розподілі влади між ними. Ґендер конструюється через певну систему соціалізації, розподілу праці і існуючі в суспільстві культурні норми, ролі і стереотипи. Вони в певній мірі визначають психологічні якості, здібності, види діяльності, професії людей в залежності від їх біологічної статі. При цьому ґендерні ролі і норми не мають універсального змісту і значно розрізняються в різних суспільствах. В цьому розумінні бути чоловіком або жінкою означає зовсім не володіння певними природними якостями, а виконання певної ролі. В сучасних соціальних і гуманітарних дослідженнях ґендер використовується не як незмінна і універсальна конструкція. Поняття ґендер означає не річ або предмет, не багато речей або предметів, а комплексне переплетіння стосунків і процесів.
Ґендерна демократія – система волевиявлення двох статей – жінок і чоловіків у громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях, що законодавче закріплені й реально забезпеченні в усвідомленні політико-правових принципів, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахуванням ґендерних інтересів та потреб.
Ґендерні стратегії – визначення суспільне значимих ґендерних спрямувань в діяльності соціумів та їх організаційних структур, направлених на утвердження ґендерної демократії в суспільстві з метою розвитку ґендерної культури.
Ґендерний індекс людського розвитку – це встановлені Організацією Об’єднаних Націй показники, що відображають становище в країні чоловіка і жінки в таких базових напрямах людського розвитку: можливість вести здоровий спосіб життя та довго жити; доступність якісної освіти; рівень матеріального добробуту.
Ґендерна культура – сукупність статево-рольових цінностей у суспільних сферах буття та відповідних до них потреб, інтересів і форм діяльності, зумовлених суспільним устроєм та пов’язаними з ним інституціями.
Ґендерна політика – утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей і завдань та методів їх досягання в діяльності політичних структур – держави, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань.
Ґендерна рівність є процесом справедливого відношення до жінок і чоловіків. Для забезпечення справедливості, критерії часто повинні компенсувати історичні та соціальні перешкоди, які не дають жінкам і чоловікам існувати в рівних умовах. Справедливість веде до рівноправності.
Ґендерна рівноправність – це рівне оцінювання суспільством подібностей і відмінностей між жінкою і чоловіком та розрізнення ролей, які вони відіграють.
Ґендерна соціалізація – процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для нього суспільством від народження, в залежності від того, чоловікам чи жінкою вона народилась.
Ґендерна стратифікація – ієрархічний розподіл в суспільстві економічних та соціальних ресурсів по статевій належності.
Ґендерна чутливість – один з критеріїв оцінки планування змін, проектів, методів дослідження і аналізу. Зміни, що плануються, методи, чутливі в ґендерному відношенні, якщо вони враховують існуюче становище жінок і чоловіків, не погіршують становище жінок і чоловіків, сприяють встановленню тендерного балансу.
Ґендерні ролі
 1) зразки поведінки жінок і чоловіків, які грунтуються на традиційних очікуваннях, пов’язаних з їх статтю;
 2) сукупність загальноприйнятих, з точки зору культури, норм і правил поведінки, які закріплюються за людьми в конкретній ситуації. Ґендерні ролі відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються з часом.
Ґендерний баланс – фактичний, або такий, що планується, стан справ, при якому зрівнюється соціальне, економічне, політичне становище чоловіків і жінок. Встановлення ґендерного балансу спирається на сукупність ключових показників, серед яких найбільше значення мають рівномірний розподіл доходів, представництво на управлінських і політичних посадах, рівень завантаження при веденні домашнього господарства і громадських справ, досягнутий рівень освіти, рівень захворюваності і тривалість життя.
Ґендерні стереотипи – набір загальноприйнятих норм і суджень, які стосуються існуючого становища чоловіків і жінок, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Ґендерні стереотипи закріплюють існуючі ґендерні розбіжності і стають перепоною до змін стану справ в сфері ґендерних відносин.
Ґендерна демократія – це система волевиявлення у громадянському суспільстві двох статей – жінок і чоловіків, як рівних у можливостях і правах, що законодавчо закріплені і реально забезпечені у політико-правових принципах, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахуванням ґендерних інтересів, потреб.
Ґендерна культура – це сукупність статево-рольових цінностей у суспільних сферах буття та відповідних до них потреб, інтересів і форм діяльності, що обумовлена демократичним устроєм і пов’язаними з ним демократичними інституціями.
Ґендерна рівність є процесом справедливого ставлення до жінок і чоловіків. Для її забезпечення критерії справедливості часто повинні компенсувати історичні та соціальні перешкоди, які не дають жінкам і чоловікам існувати в рівних умовах. Справедливість веде до рівноправності.
Ґендерна рівноправність означає, що жінки і чоловіки користуються однаковим статусом, мають однакові умови для реалізації всіх прав людини і можливість робити свій внесок у національний, політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток, а також отримувати користь від результатів. Тобто – це рівне оцінювання суспільством подібностей і відмінностей між жінкою і чоловіком та розрізнення ролей, які вони відіграють.
Ґендерна політика – це утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей і завдань та методів їх досягнення в діяльності політичних структур: держави, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань.
Ґендерні стереотипи – це один із видів соціальних стереотипів, заснований на прийнятих в суспільстві уявленнях про маскулинне і фемінне. Під соціальним стереотипом, зазвичай, розуміється стандартизований, стійкий, емоційно насичений, цінністно визначений образ. Синонімами стереотипу нерідко виступають поняття упередження, забобони або кліше.
Ґендерні стратегії – це визначення суспільно значимих ґендерних спрямувань у діяльності соціумів та їх організаційних структур, направлених на утвердження ґендерної демократії в суспільстві з метою розвитку ґендерної культури.
Ґендерний індекс людського розвитку – це встановлені ООН показники, які відображають становище в країні чоловіка і жінки в таких базових напрямах людського розвитку: можливість вести здоровий спосіб життя та довго жити; доступність якісної освіти; рівень матеріального добробуту.

Гендерний дисплей людини

Гендерний дисплей людини

Ґендерний дисплей (gender display) – поняття ґендерного дисплею ввів у науковий обіг Ірвінг Гоффман (Erving Goffman) – культурно детермінована та соціально зумовлена багатоманітність проявів статевої приналежності на рівні міжособистісного спілкування; основний механізм створення ґендеру в процесі взаємодії обличчям до обличчя. Міжособистісна комунікація в конкретній ситуації завжди супроводжується процесом категоризації за статтю. Сама можливість категоризації індивіда за статтю є засновком комунікативної довіри. Людину відносять до статі, отримуючи різноманітну інформацію, що відповідає конвенційним правилам. Ім’я, зовнішність, тембр голосу, мовні манери, рухи, стиль прояву почуттів – усі ці множинні прояви являють собою ґендерний дисплей, який дозволяє ідентифікувати співрозмовника/-цю як чоловіка або жінку [1, с. 75]. Прихильники соціального конструктивізму слідом за І. Гофманом стверджують, що прояви ґендеру неможливо звести до виконання статевих ролей, що ґендерну ідентичність не можна скасувати або змінити, подібно сукні чи ролі у виставі. Ґендерний дисплей — це різноманіття уявлень і проявів «чоловічого»  і «жіночого» в міжособистісній взаємодії. Ґендерний дисплей — або конвенційний прояв чоловічого та жіночого — не може бути зведений до поєднання мови, міміки, костюма та гриму. Це воістину віртуозна «гра», орієнтована на партнерів/-ок по п’єсі та мізансцені; ця гра давно зрослася з життями «акторів/-ис» і представляється гравцям/-чиням і спостерігачам/-кам природним проявом їх сутності. У цьому і полягає загадка конструювання ґендеру — кожну хвилину, беручи участь у «маскараді» представлення власної статі, люди роблять це таким чином, що гра за правилами здається природним проявом людського Я. Однак ґендерний дисплей не є універсальним, він соціально-культурно обумовлений. Різні культури, різні історичні епохи, різні соціальні групи виявляють різні ґендерні дисплеї, що унеможливлює їх зведення до біологічних детермінант [2]. Засоби вираження приналежності до статі І. Гоффман називає формальними конвенційними актами. Це своєрідні моделі чоловічої та жіночої поведінки прийнятні у конкретній ситуації, які сприяють збереженню та відтворенню норм повсякденної взаємодії (різного роду ситуативна поведінка — завжди є ґендерно забарвленою). Виконавцями конвекційних актів є соціально компетентні діючі особи, що є включеними у соціальний порядок. Соціальний порядок, у свою чергу, гарантує їм захист від неадекватних індивідів. Бути чоловіком або жінкою та виявляти це – означає бути, за І. Гоффманом, соціально компетентною особою, що викликає комунікативну довіру.

Література: Жукова И.Н. Словарь терминов межкультурной коммуникации / И.Н. Жукова, М.Г. Лебедько, З.Г. Прошина, Н.Г. Юзефович; под ред. М.Г. Лебедько и З.Г. Прошиной. – М.: ФЛИНТА : Наука, 2012. – 632 c. Здравомыслова Е.А., Темкина А.А. Гендерный дисплей // Словарь гендерных терминов / Под ред. А. А. Денисовой / Региональная общественная организация «Воvegсток-Запад: Женские Инновационные Проекты». М.: Информация XXI век, 2002. — 256 с. [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.owl.ru/gender/046.htm

Наслідки наркозалежності

Наслідки наркозалежності

Наркоманія калічить особистість, змінює характер людини. Такі хворі стають егоїстами: байдужими, брехливими, емоційно нестійкими.  У них понура дратівливість і агресія швидко змінюється на цілковиту байдужість, погіршується пам’ять, розумові здібності деградують до слабоумства та інвалідності. Підлітки, які вживають наркотичні речовини,  важкі у спілкуванні, особливо з близькими людьми. Вони сприймають оточення і своїх рідних як потенційних ворогів. Наркоман страждає сам і змушує страждати своїх близьких.

Хворі на наркотичну залежність постійно заманюють у свої «ряди» нестійких підлітків, долучають їх до вживання наркотиків. Крім цього, вони ризикують інфікуватися самі й заразити інших туберкульозом, гепатитом С, ВІЛ, венеричними та іншими небезпечними інфекційними хворобами. 

Більшість опитаних учнів та студентів повідомили, що вони відносно легко можуть дістати наркотики у торговців на дискотеці, у барі, на вулиці. Наркотики залишаються доступними й поширеними серед різних верств населення і особливо – серед молоді.

Тому й боротьба з цією небезпекою повинна починатися теж із молодшого віку – щоб не упустити час і запобігти зростанню захворюваності.

Навіть перша спроба може бути летальною

Серед молоді нерідко побутує думка: немає нічого страшного, якщо спробувати наркотик один раз. Це дуже небезпечна помилка. Навіть перше знайомство з наркотиком може викликати алергічну реакцію, загострення прихованої вади серця, гостру кисневу недостатність у клітинах мозку і серцевому м’язі й скінчитися летально. 

Чим молодша людина, тим пагубніше впливає наркотик на її організм. Хронічне отруєння наркотиком різко уповільнює ріст, фізичний і психологічний розвиток. Впливає наркоманія і на потомство. Навіть нетривале вживання наркотиків підлітком  погано впливає на здоров’я майбутнього потомства. Особливо небезпечні наркотики для вагітної жінки.

Наркомани не здатні концентрувати увагу, виконувати кваліфіковану роботу. Їх професійна придатність обмежена, тобу багато хто змушений відмовитись від улюбленої справи. Зруйнувавши своє здоров’я, наркозалежні віддаляються від професії, від можливостей самим забезпечувати свої потреби, стають тягарем для рідних і зайвими в суспільстві. Вся їх енергія, всі бажання спрямовані виключно на добування і прийом наркотиків.

Інформація щодо торгівлі людьми та експлуатації дітей на Україні

Інформація щодо торгівлі людьми та експлуатації дітей на Україні

Здається досить дивним, що сьогодні, в ХХІ столітті, ми змушені говорити про торгівлю людьми не в історичному контексті, а в реальному часі. На превеликий жаль, і зараз, мільйони людей у світі перебувають у рабстві. Звичайно, «нові раби» не носять кайданів, їх не пропонують відкрито на ринках, як то було у прадавні часи, на них ніхто не має легальних прав, тому що у всіх країнах рабство заборонено. Тим не менш, люди перетворюються на «товар», який можна продавати і купувати, використовувати як завгодно, а потім викидати як непотріб. Тому торгівля людьми вважається сучасною формою рабства, і розглядається на міжнародному рівні як злочин, що карається законом.

Світова спільнота намагається боротися з цим явищем, але не зважаючи на увагу міжнародних організацій до зазначеної проблеми, торгівля людьми останніми роками набула надзвичайного поширення.

Офіційна статистика не дає чіткого уявлення про масштаби цього явища і точну кількість жертв, оскільки торгівля людьми є злочином, який досить складно від слідкувати тому, що злочинці використовують безліч форм і методів; крім того, більшість постраждалих не звертається по допомогу через страх покарання, осуд або просто не мають можливості це зробити. Тому до офіційних зведень потрапляє лине один з сотень таких випадків.

Так, наприклад, за даними Держдепартаменту США, щороку в рабство потрапляють 600-800 тис. осіб. За оцінками Центру безпеки людини, цей показник значно більший і дорівнює 4 млн. Згідно з дослідженнями Міжнародної Організації Праці, близько 12,3 млн. людей у світі займаються примусовою працею, в т.ч. 2.4 мільйони – в результаті торгівлі людьми.

Торгують і жінками, і чоловіками. І дітьми, але в переважній більшості випадків в якості «товару» виступають жінки. Приблизно в одному випадку з п’яти жертвами работоргівців стають діти. За даними ЮНІСЕФ, жертвами торгівців людьми щороку стають 1,2 млн. дітей. Їх вивозять в інші країни або регіони з метою всиновлення, випрошування милостині, використання у важкій нелегальній праці або для роботи у сфері секс-послуг, порнобізнесі тощо. Спектр роботи  стає все більшим. Людей експлуатують у домашньому господарстві і виробництві, торгівці переходять до вербування у сільську місцевість, поширюється внутрішня торгівля та змінюються шляхи вивезення.

Торгівля людьми розвивається надзвичайно стрімкими темпами. Прибутки від неї сягають астрономічних розмірів і щорічно приносять кримінальним угрупуванням мільярди доларів. Це третій за розмахом кримінальний бізнес у світи після торгівлі зброєю і наркотиками.

Торгівля людьми не визнає держаних кордонів, не робить різниці між багатими і бідними державами. За даними ООН, людей продають у рабство в 127 країнах світу. В 11 держав відмічених «дуже високий» рівень активності викрадачів людей, серед них – Росія, Україна, Білорусь, Молдова і Литва.

Щороку  в Україні, Білорусії, Болгарії, Молдові, Румунії до тенет работоргівців потрапляє близько 225 тис. людей. При цьому Україна є лідером Східної Європи за кількістю постраждалих.

Україна виступає одночасно і як країна призначення (в основному, з країн СНД і Азії), і як країна походження і транзиту (до Західної Європи, Японії, США, Австралії, Ізраїлю й ін.).

Відповідальність  за булінг

Відповідальність за булінг

Від тепер вчинення булінгу неповнолітньої чи малолітньої особи буде каратисяштрафом від 850 до 1700 грн або громадськими роботами від 20 до 40 годин.

— Знущання, вчинені повторно упродовж року після або групою осіб каратимуться штрафом у розмірі від 1700 до 3400 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин.

— У разі цькування неповнолітніми від 14 до 16 років, відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють.

У рамках закону до відповідальності можуть бути притягнені діти, їхні батьки, вчителі та навіть директор школи.

Штрафи за булінг – це меседж для батьків. Не можна дитину спонукати до жорстоких дій та до несприйняття людських цінностей, заявив один із співаторів законопроекту, голова парламентського комітету з питань освіти та науки Олександр Співаковський. За його словами, це буде також виховувати толерантність у дітей.

Однак це тільки перший крок у планомірній протидії цькуванню як такому. “Поліція повинна контролювати вхід у школу, щоб діти не могли пронести нічого небезпечного.

Також має бути готова людина на місці заступника директора школи, яка має відповідати за фізичний вплив на дітей, інформаційний та екологічний”, – сказав Співаковський. У світі – багатогранний досвід щодо покарання за булінг.

Наприклад, у Канаді в одній із провінцій штрафи накладають навіть на свідків цькування, які не розповіли про ці факти відповідальним особам або тим, хто може втрутитися у ситуацію, заявив заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.

За його словами, цими штрафами неможливо охопити усі аспекти булінгу як такого. Наприклад, важко уявити, як каратимуть дітей, які ігнорують та бойкотують їхнього однокласника.

Профілактика булінгу та кібербулінгу в учнівському середовищі

Профілактика булінгу та кібербулінгу в учнівському середовищі

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного. Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.

Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:

  • систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
  • задирство;
  • фізичні і психічні приниження;
  • різного виду знущання;
  • бойкот та ігнорування;
  • псування особистих речей та ін.

Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній “винахід” — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

Кібербулінг – це жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити дитину, в яких використовуються інформаційно-комунікаційні засоби: мобільні телефони, електронна пошта, соціальні мережі тощо.

Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:

1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;

2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

  • переслідувач (булі);
  • жертва;
  • спостерігач.

У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.

Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

  • вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
  • вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
  • вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
  • якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

  • вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
  • вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
  • вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
  • вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
  • якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.

Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.

Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.

Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.

Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.

Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.

Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, до  профілактики цього явища безперечно долучаються учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи. 

Порушення прав жінок в Україні

Порушення прав жінок в Україні

Жінки в Україні мають рівні можливості з чоловіками, було б бажання і здібності їх втілити – така думка є доволі поширеною. Втім хибною, наголошують експерти і доводить статистика. Українки досі зазнають дискримінацій за ознакою статі. Радіо Свобода зібрало найбільш поширені порушення прав жінок в Україні.

1. Жертви домашнього насильства. Найбільшим кричущим порушенням прав жінок в Україні залишається домашнє насильство. Щороку від рук кривдників гине близько 600 українок, такими є дані МВС. У 2017 році до поліції надійшло понад 110 тисяч заяв від жертв домашнього насильства.90% українців, які потерпають від насильства, це жінки

«90% наших громадян, які потерпають від насильства, це жінки. Причини – стереотипи, що жінка – «берегиня дому», її функція – приготування їжі та догляд за дітьми. І щойно вона починає заявляти про свої права, то одразу ж піддається насильству – чи економічному, чи психологічному, чи фізичному, чи сексуальному. І з’явилася нова тенденція: якщо жінка намагається вирватися з кола домашнього насильства, то тоді методи стають більш виточені», – каже представник омбудсмена з питань рівності і недискримінації Аксана Філіпішина.

Щохвилини від домашнього насильства в Україні страждає три жінки, констатує президент організації «Ла Страда Україна» Катерина Левченко. Минулого року через знущання вдома до правоохоронців і на гарячу лінію звернулися понад 150 тисяч осіб. Втім, це лише 10-15% від загальної кількості реальних випадків, наголошує експерт.

Попри масштаби домашнього насильства в Україні, проблема перебуває переважно «в тіні». Ба більше, поширений принцип – «сама винна», відтак жертви намагаються замовчувати страждання, кажуть експерти. Показовим є те, що 68% українок не вважають проявом насильства приниження. Лише для 49% жінок насильство – це побої, а для 56% – зґвалтування. Такі результати опитування Українського інституту соціологічних досліджень.

2. Отримують меншу зарплатню. Жінки в Україні зароблять у середньому на 28% менше, ніж чоловіки. Такими є дані Державної статистики. За інформацією рекрутингових агенцій, ця різниця ще вища.

Однією з причин цього є те, що окрім оплачуваної роботи на плечі жінки лягає домашня праця, яка вважається «жіночою» – прибирання, готування, догляд за дітьми, констатує директор Центру соціальних і трудових досліджень Ніна Потарська.Жінка змушена, як правило, працювати в дві зміни.Ніна Потарська

«Жінка змушена, як правило, працювати в дві зміни. Тому обирає менш оплачувану роботу, але з більш гнучкими умовами. Бо є купа обов’язків, які чомусь вважаються лише жіночими, хоча народження дітей – це благо для всього суспільства», – каже Потарська.

Зібравши інформацію по 217 країнах, дослідники підрахували, що домашня робота і догляд за родиною займає в житті жінки 23 роки.

Окрім того, заробляти більше заважає «скляна стеля» – умовна кар’єрна планка, вище якої жінка «не стрибне», зауважує координатор проектів «Українського жіночого фонду» Мілена Горячковська.

«Жінки не допускаються на вищі посади з вищою зарплатнею, а працюють переважно в тих сферах, де нижчий прибуток. Серед керівників дитячих садочків – жінок багато, а серед керівників університетів їх фактично немає. І так в усіх галузях», – каже Горячковська.

3. Мають меншість у владі. Відповідно до аналітичного звіту комісії Ради Європи з питань гендерної рівності за 2017 рік, Україна перебуває в групі країн із найнижчим представництвом жінок у владі.

Український парламент усього на 12% складається із жінок. Попри те, що цей показник є рекордним за всі попередні скликання, він досі залишається низьким, порівняно з практикою демократичних країн, наголошують експерти. Так, у країнах ЄС жінок у парламентах в середньому удвічі більше – 26%. А у Швеції, Фінляндії, Іспанії – понад 40%. Не набагато краща ситуація і в регіонах України.

4. Обмежені у кар’єрі. Важливим кроком на шляху до гендерної рівності стало скасування розподілу професій на «жіночі» і «чоловічі». Та це ще не означає, що в Україні зникла дискримінаційна практика чи не лишилося заборонених професій, кажуть експерти.

Наприклад, у війську досі є низка «нежіночих» професій, затверджені наказами із грифом «з обмеженим доступом», зауважує експерт з гендерних питань Олена Суслова. Крім того, в Україні досі не дератифікована Конвенція Міжнародної організації праці 1935 року, яка забороняє роботу жінок під землею і в шахтах.

«У нас є заборонені професії і цивільного характеру, і в секторі безпеки й оборони. І справа не в кількості, а в їхньому існуванні. Українським жінкам заборонені всі професії, які стосуються військово-морських сил. Як колись сказав мені один юрист із Міноборони: щойно ми збудуємо перший човен, одразу будемо думати про дозвіл жінкам на ці професії. Але поки вони всі закриті. Нині в українській армії працює жінок не менше, ніж в деяких в країнах світу. Але у нас ніколи не було і досі немає жінки-генерала», – каже Олена Суслова.До жінок висуваються такі вимоги, як вік, зовнішні дані, хоча робота, яку пропонується виконувати, абсолютно не потребує таких характеристикАксана Філіпішина

Також важливо побороти дискримінацію жінок у головах роботодавців, наголошують експерти. «Ми помічали і реагували на випадки дискримінації за ознакою статі в оголошеннях про вакансію. До жінок висуваються такі вимоги, як вік, зовнішні дані, хоча робота, яку пропонується виконувати, абсолютно не потребує таких характеристик», – зауважує Аксана Філіпішина.

За підрахунками експертів Всесвітнього економічного Форуму в Давосі, подолати різницю в можливостях працевлаштування та оплаті праці для чоловіків і жінок світ зможе через 170 років.

5. Заручниці стереотипів. «Жінка-берегиня», «господарка», «для «жіночого щастя» потрібні «кохання» і «родина» – такі стереотипи про жінку закріпилися у свідомості українців. Експерти констатують: сексизм в Україні поширений скрізь – в рекламі, ток-шоу, політиці і в побуті.Я називаю сексизм посмішкою чеширського кота. Кота немає, а посмішка єОлена Суслова


БУЛІНГ: ЗА ДІТЕЙ ВІДПОВІДАЮТЬ БАТЬКИ

БУЛІНГ: ЗА ДІТЕЙ ВІДПОВІДАЮТЬ БАТЬКИ

Традиційно причиною батьківських нарікань і не зовсім приємних виховних моментів для того, хто не вивчив урок і отримав низьку оцінку, є двійки-трійки у щоденнику. Причин для виховних моментів побільшало відтоді, як на законодавчому рівні у нашій країні введено відповідальність за булінг. І діти, і батьки повинні знати: булінг – не просто зло, яке зачіпає підліткове середовище, а ще й в окремих ситуаціях привід сплатити немалий штраф. І платити його будуть батьки того, хто дозволяє собі принижувати однокласника чи товариша по школі.

Реалізуючи Загальнонаціональний правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!», Міністерство юстиції розпочало інформаційну кампанію #СтопБулінг,  орієнтовану на дітей та їх батьків. Питання стало наскільки актуальним, що поняття «булінг»  визначили на законодавчому рівні та прописали у Законі України «Про освіту» та в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Визначення зафіксовано так: «булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого».

У Кодекс додано статтю 1734 про відповідальність за вчинення булінгу, яка називається «Булінг (цькування) учасника освітнього процесу». В ній зазначено, що булерів (так назвали тих, хто здійснює булінг) або їх батьків варто штрафувати або виправляти громадськими роботи.

За булінг, вчинений дітьми до 16-ти років, відповідають батьки або опікуни. За перший випадок булінгу – від 850 до 1700 гривень штрафу або громадські роботи на термін від 20 до 40 годин. За повторне цькування або булінг, вчинене групою осіб від 1700 до 3400 гривень штрафу або громадські роботи терміном від 40 до 60 годин.

Справді ж, потрібно задуматися, перш ніж цькувати невисокого хлопчика чи знущатися із дівчинки з рудими кісками? «Не руйнуй невідомий світ, бо для когось і твій знайомий – невідомий»,- зазначила у своєму творі Мікус Марія, юна журналістка з Хмельниччини, одна з переможниць конкурсу Юстиції Сумщини #БулитиНеКруто.

До речі, в Україні вже є судові рішення щодо булінгу. Перше прийняте у лютому цього року на Київщині, за цькування батьків винної особи зобов’язали сплатити штраф.