Автор: Самарська Марія

1. Пам’ятайте: найкращий спосіб боротьби з душевним неспокоєм – постійна зайнятість.
2. Щоб забути свої напасті, намагайся зробити приємне іншим. Роблячи добро іншим, робиш добро собі.
3. Не намагайся змінювати чи перевиховувати інших. Набагато корисливіше і безпечніше зайнятися самовихованням.Пам’ятай: кожна людина – така ж яскрава й унікальна індивідуальність, як і ти, приймай її такою, якою вона є. Намагайся знайти в людині позитивні риси, вмій бачити її достоїнства і в стосунках з нею спробуй опиратись саме на ці якості.
4. Май мужність від щирого серця визнавати свої помилки. Уникай зазнайства і дозування.
5. Вчися володіти собою! Гнів, дратівливість, злість спотворюють людину. Егоїзм – джерело багатьох конфліктів. Виховуй в собі терпіння, пам’ятай, що «рана заживає поступово». Не через дрібниці.
6. Будь-яка справа починається з першого кроку! Пам’ятай: перешкоди нам даються задля нашого розвитку.
7. Людина, має необмежені можливості самовдосконалення, причому в усіх галузях СВОЄЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ.
8. Будь толерантною особистістю.Толерантність (від лат. Tolerans – терплячий) – терпимість до чужих думок і вірувань.Агресія (від лат. Aggressio – нападаю) – незаконне застосування сили однією людиною.

У п’ятому класі починається новий період у житті дитини. Вона дорослішає, переходить навчатися до середньої школи. Вимоги до навчання змінюються, з’являються нові шкільні предмети.

П’ятий клас – це не тільки новий етап у навчанні, це і новий етап у розвитку особистості.

Поступово змінюється основна діяльність. Головним у житті дитини спілкування, якому діти у цей період присвячують більшість свого вільного часу. Навчання поступово відходить на другий план. Але у п’ятому класі інтерес до навчання зберігається майже у всіх дітей. Тому цей час найкращій для того, щоб навчити дитину вчитися! Для цього необхідно показати дитині, як правильно розподіляти час, відведений на виконання домашніх завдань, навчити виділяти головне під час читання. 

У п’ятому класі дитина дуже емоційна, навіть у ставленні до навчальних предметів. Діти із задоволенням беруться за все, що їм до вподоби. Але, зустрівшись з першими труднощами, швидко втрачають зацікавлення у предметі. Емоційність п’ятикласників така висока, що навіть добрі емоції можуть викликати негативну дію.

П’ятикласники дуже активні, багато хочуть зробити, але мало що вміють. Тому необхідно підтримувати їх ініціативність, допомагати у справах.

Якщо ваша дитина має якісь особливі риси характеру (імпульсивність, образливість, підвищену чутливість тощо) або здоров’я, негайно повідомте про це класного керівника.

Знайдіть час познайомитися з вчителями-предметниками. Чим раніше ви це зробите, тим легше буде подолати перешкоди, які будуть виникати у процесі навчання.

Якщо ваша дитина чимось ображена, не треба негайно йти до школи і звинувачувати вчитиме. Дитина, безумовно, говорить вам правду, але це тільки її бачення проблеми. Прислухайтесь і до інших учасників подій, тоді ви можете адекватно сприйняти події, що сталися.

Пам’ятайте, ви не зможете все життя прожити за дитину, вона повинна навчитися розв’язувати конфліктні ситуації самостійно.

Часто ви можете почути від своєї дитини, що їй тяжко, раніше було краще. Не підтримуйте цих розмов. Краще допоможіть дитині пристосуватися до нових умов життя. Вашій дитині зараз важко. Ви повинні бути поряд, щоб допомогти дитині перерости цей період!

Чому діти не хочуть вчитися? Більшість батьків вважають, що в основі відмови дитини готувати уроки лежить звичайна лінь. Але та ж сама «ледача» дитина годинами щось майструє або читає, охоче миє посуд, пилососить квартиру, ліпить пиріжки. Виходить справа не в природній ліні! А в чому ж?

1. У панічному страху невдачі. Страх на стільки сильний, що він заважає дитині зосередитися. При чому дитина на відміну від дорослого далеко не завжди усвідомлює те, що з нею відбувається: від цього розгублюється ще більше. Поведінка цих дітей не передбачувана. Вигляд у них відчужений, майже безтурботний. Насправді дитина глибоко травмована шкільними невдачами і, якщо цю травму вчасно не усунути, може розвинутися так званий шкільний невроз. А він чреватий і нервовими зривами, і різними психічними захворюваннями. Тому слід запастися терпінням і допомагати синові або дочці готувати уроки. Навіть якщо, на вашу думку, вони цілком здатні робити їх самостійно.

2. В об’єктивних труднощах. Якщо ваша дитина постійно ухиляється, наприклад, від занять з математики, не поспішайте навішувати на неї ярлик патологічного ледаря. Можливо, їй не дається логічне мислення. У цьому випадку, після того як труднощі залишилися позаду, вона зазвичай перестає ухилятися від уроків.

3. У бажання привернути до себе увагу. Таким дітям не вистачає батьківського тепла. Вони відчувають себе самотніми і розуміють, що шкільна неуспішність – це мало не єдиний спосіб викликати неспокій дорослих.

«Коли все нормально, мама мене не помічає. У неї дуже багато роботи», – чесно признаються вони. Такі діти не сідають у день за уроки, а чекають приходу батьків із роботи і потім цілий вечір «тягнуть резину», не даючи їм не хвилини спокою.

Погрози і покарання у цьому випадку неефективні. Адже по суті виходить, що дитину карають за її жадання любові. Тому перш за все батьки повинні оточити сина або дочку теплом і турботою. І навіть якщо їм здається, що вони отримують все це із лишком.

Коли дитина робить уроки, присуньтеся до неї ближче, погладьте по голові, по спинці, пошепчіть на вушко що-небудь ласкаве і підбадьорююче. Часто дітям потрібна не стільки реальна допомога, скільки відкритий вираз батьківських відчуттів. Тому головне не гарячкувати і не вважати втраченим той час, яким ви проведете, сидячи поряд з дітьми за письмовим столом.

Як допомогти дитині у навчанні? Дуже часто у п’ятикласників можуть виникнути проблеми у навчанні. Батьки не повинні це сприймати занадто трагічно, але з’ясувати причини цього потрібно.

Перша причина – це нові вчителі, нові предмети. У початкових класах у дітей була одна вчителька, яка добре знала кожну дитину, її здібності, слабкі та сильні місця. І діти за чотири роки пристосувалися до її вимог. У п’ятому класі кожний предмет викладає окремий вчитель. Вимоги до навчання різні. І дитині часом важко зорієнтуватися у цих вимогах. У цей період може охолонути цікавість до навчання, можуть виникнути скарги на те, що багато задають, нецікаво…

Батьки повинні допомогти дитині в адаптаційний період (зазвичай це перша чверть навчального року), пояснити, що не все у навчанні цікаво. Навчання – це гарний спосіб виховувати свою силу волі, тому дайте дитині змогу розвиватися, не виконуйте за неї домашні завдання. Радійте разом з дитиною, сумуйте разом з нею, але ніколи не карайте за погані оцінки. Це може викликати тільки негативне ставлення до шкільних предметів.

Допомагаючи дитині, підтримуйте зв’язок з учителями, щоб ваші вимоги і вимоги вчителів до навчання були однакові.

Пам’ятайте, що у п’ятому класі у вашої дитини формується ставлення до навчання на весь подальший час: як учень провчиться у п’ятому класі, так він і буде ставитися до навчання в старших класах.

1. Якщо ти неуважний, це означає, що твоя увага спрямована на щось інше. Визнач її об’єкт. Подолай суперника. Спрямуй силу уваги, куди слід.
2. Увага є і умовою, і результатом твоєї діяльності.
3. Якщо ти уважний – засвоїш матеріал, є концентрація уваги потребує твоїх свідомих дій.
4. Готуй все необхідне до початку уроку. Твоя організованість сконцентрує твою увагу.
5. Ти повинен ставити своїй увазі чіткі завдання: на що саме вона має бути спрямована.
6. Оскільки при втомі керування увагою погіршується, для її відновлення потрібно вчасно відпочивати, займатися автотренінгом, використовувати спеціальні вправи.
7. Використовуй здатність незвично привертати увагу. Уявляй звичайне як не звичай (наприклад, ти інопланетянин і сидиш на уроці землян).
8. Під час виконання завдання час від часу запитуй себе: «Про що я думаю?».
9. Якщо ти виявив, що твоя увага розсіюється, достатньо буває одного цього запитання. Якщо не допомогло – зміні положення тіла, або почитай вголос, підсилюючи чи зменшуючи силу звуку.
10. Зосередженню уваги допоможуть і прості запитання, які ти можеш ставити собі час від часу: «На яке запитання щойно відповідав однокласник?», «Яке запитання щойно поставив учитель?».
11. Якщо ти не зміг зосередитися на виконанні завдання – просто повтори його, можна вголос.
12. Структуруй матеріал конспекту, підручника (створюй таблиці, схеми тощо). Тоді обсяг уваги збільшується.
13. Намагайся набути максимальну кількість навчальних навичок, вони здійснюються без участі уваги. Вона потрібна тобі для нового, цікавого, важливого.
14. Перевіряйте з сусідом по парті роботи один одного, це сприяє розвитку уваги.
15. Щоб привернути свою увагу до матеріалу уроку, знаходь те, чим він пов’язаний з твоїм досвідом, інтересами.
16. Більше працюй з підручниками, оскільки це тренує увагу.
17. Не поспішай при зміні видів роботи. Зважай на те, що внаслідок неповного, незавершеного переключення уваги можуть виникати помилки.
18. Не намагайся робити багато справ одночасно, бо частий перехід від однієї діяльності до іншої зменшує увагу.
19. Враховуй, що ступень і обсяг уваги пов’язані зворотною залежністю – збільшення обсягу елементів, що сприймається, викликає зменшення уваги і навпаки. Тому важливий матеріал повторюй окремо.
20. Вигадай свій власний жест (по коліну плеснути, смикнути себе за вухо…). Коли твоя увага зменшується цей рух м’язів допоможе тобі відновити її концентрацію.
21. Знаходь чинники, які сприяють підсиленню твоєї уваги (легка музика при читанні, відповідне освітлення тощо).
22. Враховуй вплив природних чинників: в дощовий день концентрація уваги зменшується, а отже тобі потрібно приділити більше часу (повторень) для виконання завдань

  Вже можна з упевненістю говорити про те, що осінь стала повноправною господаркою. І хоч за вікном ще зелені дерева, а  іноді вдень сонечко віддає нам своє приємне тепло, відчуття, що поступово ми втрачаємо щось дуже приємне, не полишає наші думки та почуття.

Літо, як старий добрий друг, дарує нам чудові емоції, незабутні спогади, його з нетерпінням чекаєш цілий рік і тому зараз так сумно з ним розлучатися. Саме про теплі літні дні ми з радістю згадуємо, коли наступають «золоті» осінні миті, але коли починається холодна вогкість і сльота, навіть найжиттєрадісніші з нас можуть засумувати.

До того ж осінь – пора відповідальності та змін. Ми повертаємося з відпусток і беремося за нові тривалі й серйозні справи, а наші діти, після веселих канікул, опановують нові знання, згадують про дисципліну та розпорядок дня. Зрозуміло, такі зміни не можуть минути непомітно для дитини. Вони найчастіше викликають у неї протест, нудьгу та поганий настрій. І це нормально!

Згадайте свій стан коли ви повертаєтесь із відпустки на роботу. Правда ж, складно відразу налаштуватися на діловий лад і увійти в чіткий трудовий ритм? Ми сидимо на робочому місці, а працювати зовсім не хочеться, думки розбігаються врізнобіч, а спогади про приємно проведену відпустку дратують своєю недосяжністю.

Дорослій людині потрібно приблизно два тижні для того, щоб знову повернутися в зосереджений робочий стан і адаптуватися до щоденної офісної суєти. А для дитини побороти «постканікулярний» стан ще складніше, адже вона ще не зовсім розуміє та осягає магічне значення слова «треба»!

Однак саме це важке слово восени дитина чує набагато частіше: вдома батьки постійно кудись поспішають, тому що самі намагаються подолати бар’єр переходу з відпустки до динамічності трудової осені, а в дитячому садку або школі вихователі та вчителі намагаються відновити дисципліну і донести до учнів та вихованців нові знання. А якщо раптом у цей час виникне якийсь конфлікт із друзями або зненацька заскочить підступна застуда – який вже тут настрій…

Гадаєте, отримуємо занадто сумну картинку? Аж ніяк! Ви з легкістю можете виправити або навіть не допустити те все про що писалося вище.

По одній з версій фахівців, осіння нудьга починається у нас тому, що із закінченням літа ми втрачаємо можливість дарувати собі маленькі та великі радості. Це зайва порція морозива або приємна подорож, нові знайомі й старі друзі, а головне –  відчуття свободи та радості від того, що не треба поспішати, немає обмежень, а вільний час можна проводити так, як захочеться, а не так, як потрібно.

Але якщо одні радості зникають, то чому б не знайти інші? Просто формат буде інакший, але кількість отриманого задоволення – рівноцінна! Не вірите що це можливо? Дивіться самі!

Рання осінь дарує нам багато смачних та корисних фруктів і овочів, якими із задоволенням поласують дорослі та діти. Їх яскравий та життєрадісний колір, чудовий смак та вітаміни порадують кожного, і, навіть, найвибагливіших малюків.

А ще ці фрукти й овочі чудово підійдуть юним художникам та художницям в якості натури, стануть прикладом яскравості кольорів, добірності та простоти форми, дивлячись на які діти зможуть відтворити їх зображення олівцями, фарбами, виліпити із пластиліну або із глини.

Спробуйте зберегти для себе чарівні миті золотих осінніх днів. Як це зробити? Дуже просто! Візьміть до рук фотоапарат і шукайте гарний кадр. Берізки в золотому оздобленні, маленький кущик із червоними ягідками, дівчинка в яскравому беретику збирає опале листя, різноцвіття осіннього гаю на тлі неба в купчастих хмарах, симпатичний грибочок у траві, спорожнілий дитячий майданчик після дощу, сонце, що просвічує крізь павутинку – безліч сюжетів, варто лише вийти з дому та озирнутися навколо. Перегляньте створені знімки, оберіть кращі та надрукуйте їх, а потім всією сім’єю за допомогою ватману, фарби і своєї фантазії створіть оригінальний настінний колаж, що допоможе підтримувати позитивний настрой навіть у холодні та хмурі  дощові осінні дні.

Не забувайте про композиції з каштанів і жолудів, гарні букети з використанням осінніх квітів і листів, гербарії та ікебани. Адже немає нічого простішого, ніж під час прогулянки зібрати цей нехитрий підручний матеріал і створити з нього щось оригінальне та симпатичне. Все це осіннє різноманіття допоможе відволіктися від похмурих думок, трансформує емоції в творчі композиції, що розкриють внутрішній світ дитини, розів’є її здібності, навчить мислити образами та бачити незвичайне у звичайному.

А у розвитку комунікаційних навичок і малюку, і підлітку допоможуть різні настільні ігри, у які можна грати всією сім’єю. Намагайтеся виділити хоча б пару вечорів на тиждень на такі сімейні посиденьки. Побачите, поступово, завдяки цій ігровій практиці відносини в сім’ї стануть добрішими, довірливішими, м’якішими, та й час буде проведено з користю. Адже сучасні настільні ігри допомагають довідатися багато нового і цікавого. Є один важливий нюанс – батькам має бути дійсно цікаво проводити час зі своїми дітьми. У такі вечори краще забути про звичний розподіл сил у відносинах «дорослий – дитина», не повчати, не читати нотацій, не підказувати як краще, а просто веселитися від щирого серця й радіти тому, що рідні люди поруч.

Найчастіше поганий настрій восени складається з таких моментів, які словами не передати. Ось недобре на душі та й усе… Щоб розігнати сплін, більше рухайтеся, використовуючи для цього будь-який вільний час. Якщо вистачить сили волі на ранкову пробіжку – нудьгу як рукою зніме. З дітьми намагайтеся більше грати на вулиці в рухливі ігри – осіння депресія найчастіше викликана великим навчальним навантаженням і шкільними стресами. Рух нормалізує гормональний обмін, тому “гормони радості” – ендорфін та серотонін – будуть вироблятися в потрібній кількості.

Осінь – пора коли наші діти частіше хворіють. Хворому нудно просто лежати вдома у ліжку, а ми не знаємо чим його зайняти та просто вмикаємо телевізор або комп’ютер. Однак під час хвороби, нехай навіть це й буде звичайна застуда, зайве навантаження маленькому організму зовсім не потрібне. Спробуйте зайняти дитину чимсь таким, що не напружуватиме, а буде корисним і приємним заняттям – ліплення, малювання, аплікація, створення вітражів, робота з конструктором, збирання пазлів. Ваша добровільна особиста участь та зацікавлене ставлення до творчого процесу відволічуть дитину від похмурих думок і допоможуть скоріше одужати.

Осінь – ще й чудовий час для спогадів і відвертих розмов. Зрозуміло, всі ми – дорослі люди – дуже завантажені на роботі, у нас багато справ і обов’язків, але намагайтеся не забувати, що для дитини саме його проблеми й невдачі – найважливіші. Коли ви повертаєтесь з роботи додому та запитуєте у свого малюка як справи, а він, посміхаючись, відповідає вам: «Добре!», хіба не це головне щастя для кожного з батьків. Не запитували про таке свою дитину? А ви спробуйте! Впевнені – почуєте багато цікавого.  У старшої за віком дитини обов’язково розпитайте, як пройшов його день, що він робив і де був.

У школяра намагайтеся цікавитися не тільки тим, чи зробив він уроки на завтра й чи не одержав сьогодні в школі двійку, але й що дійсно нового і цікавого розповідали на уроках вчителі, чим живуть його друзі-приятелі. Батьки-друзі, яким можна розповісти про свої проблеми та труднощі, а також поділиться радістю й бути впевненим, що тебе зрозуміють – великий подарунок для дитини. Цей фактор робить її впевненішою у собі й вчить довіряти навколишньому світу.

Адже саме батьківська підтримка, ніжний і, водночас, критичний погляд дорослої людини – ось ті орієнтири, які обов’язково допоможуть нашим дітям стати самодостатніми особистостями, відкритими назустріч будь-який, нехай навіть не завжди приємній погоді,

Мир неможливо утримати силою.

 Його можна досягти лише розумінням.

 Альберт Ейнштейн

Медіація у школі – інноваційний підхід до вирішення міжособистісних конфліктів, які виникають між учасниками навчально – виховного процесу, метою впровадження якого є реалізація практики конструктивної ненасильницької взаємодії у конфліктних ситуаціях.

Відновні практики – відповідні процедури та процеси, що мають на меті вирішення суперечливих та проблемних питань шляхом співробітницького підходу та базуються на принципах відновного підходу: включення та врахування інтересів усіх зацікавлених сторін, добровільності та самовизначення учасників, розуміння, поваги і відповідальності.

Медіація (англ. mediation – посередництво) — вид альтернативного врегулювання суперечностей, метод їх вирішення із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант вирішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту. медіатор не приймає рішення за них.

Медіація – це добровільний і конфіденційний процес, у якому нейтральна третя особа (медіатор) допомагає сторонам знайти взаємоприйнятний варіант вирішення ситуації, що склалася. Особливою рисою медіації є те, що сторони спільно беруть на себе відповідальність за прийняття рішення та його виконання.

Вирішення конфліктів – процес вирішення суперечки або конфлікту людьми для відповідного задоволення їхніх інтересів, результати якого є для них прийнятними.

Коло – відновна практика, що сприяє залученню до вирішення проблеми усіх зацікавлених осіб та забезпечує їх активну участь у обговорення ситуації та прийнятті рішень. Головною особливістю Кола є те, що кожен з учасників має можливість висловити власний погляд та бути почутим іншими членами Кола завдяки процедурі, що забезпечує рівність усіх учасників.

Медіація у школі можлива за умов реалізації декількох програм: «Медіація однолітків» і «Шкільна медіація».

Програма «Шкільна медіація» передбачає впровадження власне процедури медіації і її принципів у систему школи через залучення дорослих медіаторів до процесу вирішення шкільних конфліктів. Дорослі медіатори також можуть сприяти аналізу конфліктних ситуацій та вести конфліктологічне консультування.

Шкільна медіація сприяє швидкому і ефективному розв’язанню конфліктів на локальному рівні, без залучення владних структур і адміністративного тиску.

Медіаційну допомогу можуть здійснювати практичний психолог, соціальний педагог, інші представники педагогічного колективу школи, а також «зовнішні» стосовно до школи спеціалісти – медіатори.

Програма «Медіація однолітків» також має на меті здійснення цілеспрямованої діяльності у профілактиці і швидкому реагуванні на конфліктні ситуації в шкільному середовищі, але вона передбачає залучення дітей – медіаторів до процесу вирішення учнівських конфліктів.

Сутність програми полягає у передаванні відповідальності за розв’язання конфліктів у руки самих школярів: пройшовши навчання, учні – медіатори допомагають своїм одноліткам домовлятися у ситуаціях конфліктної взаємодії без участі вчителів, батьків, адміністрації.

Медіаційна процедура – це процедура, заснована на принципах раціонального аналізу ситуації, раціонального вибору дій і прийняття рішень. Медіація не є психологічним методом роботи, медіатори не повинні розбиратися у психології людей, не повинні аналізувати їхні внутрішні проблеми і причини певної поведінки, вони також не повинні виконувати функції слідчих, арбітрів, суддів і т. і. Медіатори лише повинні знати і чітко дотримуватись правил та принципів медіації, завдяки яким вона набуває статусу безпечної процедури, безпечної у фізичному, психологічному, соціальному розумінні.

Комунікативні навички медіатора

Навички активного слухання

1. Невербальна комунікація(погляд, міміка, психологічний простір, жести, поза, темп мови, тон і тембр голосу).

Прості фрази, що підтверджують наявність контакту – “так-так”, “звісно”, “звичайно” і т.п., що ніби “говорять” співрозмовнику/співрозмовниці, що ми його/її слухаємо і розуміємо те, що він/вона говорить. Основна функція таких фраз – підтвердити контакт із співрозмовником/співрозмовницею; використовуючи їх поряд з невербальними реакціями, виразити увагу й інтерес до нього/неї. Такі реакції особливо корисні, коли співрозмовник/співрозмовниця почав/почала викладати свої думки і ще не виразив/виразила їх повністю.

2. Використання пауз (мовчання)

Використовується для:

– стимулювання сторони до прийняття відповідальності за  результат,

– прояву поваги до сторони: дати час подумати і справитися з почуттями,

– (іноді) прояв тиску, щоб активізувати участь.

3. Іменування відчуттів

Твердження на зразок: “Звучить, наче ви були засмучені…(розгублені, розгнівані, залякані тощо)”, дозволяє учаснику зрозуміти, яке саму емоцію він хоче виразити.

Метою цього прийому є встановлення взаємодії з диспутантами. Ніщо так добре не сприяє довірі і взаємодії як визнання і повага до почуттів людини. На додаток, ця навичка допоможе звільнитися від емоційних бар’єрів, що заважають успішності медіації.

Приклади:

Ви були сильно пригнічені через це?

Звучить так, начебто ви почуваєтесь невпевнено?

Ви відчували загрозу?

Схоже, що вас це турбує?

4. Прояснення, уточнення

Питання типу: “Ви маєте на увазі…?”

“Ви говорите, що …?”

Це такі “не оцінювальні” питання, що є нашою реакцією на сказане і виражене співрозмовником/співрозмовницею у розмові. Основна мета таких питань – прагнення прояснити думку, почуття і уявлення партнера/партнерки.

5. Перефразовування

Задача – допомогти людині сконцентруватися на змісті, підказати придатний спосіб виразити свої почуття, почати процес усвідомлення того, що відбулося, розділити почуття і зміст проблеми.

У перефразовуванні поєднуються факти (змістовний аспект) і почуття (емоційний аспект повідомлення) в одне твердження.

Наприклад:

“Ви вважаєте, що …” (Концентрація на тому/тій, хто говорить…)

“Ви засмутилися, тому що …” (факти і почуття)

“Ваше розуміння ситуації полягає в тім, що…”(коротке підсумовування сказаного)

6. Резюмування

Зведення інформації в стислу форму. Відмінність від перефразовування – обсяг інформації. Перефразовування – одним реченням – абзац. Резюмування – одним абзацом – кілька сторінок тексту.

Правила надання зворотного зв’язку:

• Давайте зворотний зв’язок тоді, коли вас просять; запитайте дозволу надати зворотний зв’язок.
• Критикуйте підхід або ідеї, а не людину, яка їх висловила.
• Намагайтесь бути конкретними, наводьте приклади поведінки, яку ви спостерігали.
• Не оцінюйте поведінку.
• Будьте уважними до мови свого тіла, будьте чесними.

Правила отримання зворотного зв’язку:

• Слухайте уважно, прагніть зрозуміти сенс того, що вам говорять.
• Переконайтесь, що ви правильно зрозуміли, поставте уточнююче питання чи попросіть навести приклад.
• Не обов’язково відразу відповідати та виправдовуватись, інакше ви нічому не зможете навчитись.
• Варто пояснювати свою поведінку, запитувати, що варто було б зробити інакше для досягнення кращих результатів..

 

У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник – учителі-предметники», уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. До того ж перехід з початкової школи у середню співпадає зі своєрідною віковою кризою – початком переходу від дитинства, що є досить стабільним періодом розвитку, до молодшого підліткового віку. Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя».

Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі. Що викликає стрес у п’ятикласників? Різкі зміни умов навчання, різноманітні та більш ускладнені вимоги, які ставлять до дітей середньої навчальної ланки, навіть зміна «статусу» у початковій школі на «наймолодшого» у середній – все це є досить серйозним випробуванням. У цей період діти можуть стати невпізнанними: тривога, боязкість чи, навпаки, розв’язність, надмірна метушливість, збудження охоплюють їх. У зв’язку з цим у них може знизитись працездатність, вони можуть стати забудькуватими, неорганізованими. Іноді порушуються сон, апетит.

Шановні батьки! Постарайтесь забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим, зробіть так, щоб п’ятикласник відчув вашу підтримку та допомогу.

Стати сильнішим і красивим можна. Подивись уважно на себе і оточуючий світ. Кожного дня ти бачиш себе в дзеркалі. Щось тобі подобається в своєму відображенні, а щось хотілось би змінити.

Багатьом підліткам може не подобатись їхнє обличчя, волосся, голос, фігура та ін. Досить рідко можна взагалі знайти людину, яка повністю задоволена своєю зовнішністю.

Тобі може бути незручно від своєї зовнішності, але, повір, оточуючі звертають на це набагато менше уваги, аніж ти думаєш. Зовнішність, проблема ваги, швидкий або повільний ріст – все це може стати серйозними випробуваннями в юнацькі роки. Але з часом більшість із цих проблем зникне. І багатьом доведеться змиритись з тим, що хтось може бути кращим. В твоїх силах вміти залишатися завжди самим собою і показати себе виграшно. Тому важливо в розумній мірі цікавитись своєю зовнішністю. Те що може не подобатись тобі, може подобатись іншим і викликати у них захоплення, а навіть і заздрість.

Нічого не заважає твоєму волоссю, обличчю, рукам і нігтям бути завжди чистими. Білі зуби, здорові, рожеві ясна зроблять твою посмішку більш привабливою. Правильне харчування і фізичні вправи допоможуть тобі слідкувати за вагою.

Крім того завжди можна підібрати фасон одягу і стильну зачіску, які зможуть підкреслити переваги твоєї зовнішності і приховати недоліки. Додай зусилля й фантазію і твоя зовнішність зможе вигідно змінитися.

Не забувай про те, що кіно і телепередачі, красиві жінки і «накачані чоловіки» – все це реклама. Саме вони – виробники і рекламодавці, що отримують великі прибутки втискають нас в певні рамки «краси». їм вигідно, щоб ми купували дорогу кос¬метику для тіла і сиділи на «модних» дієтах. Перед тим як вийти на подіум чи з’явитись на обкладинці журналу над фотомоделлю чи моделлю працює ціла група візажистів, стилістів і косметологів. Далеко не всі виглядають як супермоделі.

Пам’ятай! Нікому не дозволяй втиснути себе в чиїсь рамки. Будь по своєму красивим!

Стань перед дзеркалом зараз і заглянь собі в очі. Чи симпатичні вони? Що ти в них побачив?

Веселі смішинки, чи смуток, чи ще щось, що не можна передати словами?

Згадай які очі у твоїх друзів, у однолітків? Чому одні очі тобі подобаються, вони тебе притягують, тобі хочеться познайомитись з цією людиною, а інші, навпаки, відштовхують. Буває й так, що хтось має красиве тіло, обличчя, а погляд – неприємний. Чи захочеться тобі з ним подружитись?

Крім того, подумай – більшість твоїх друзів мають прекрасні якості і ти навіть не думаєш про те, як вони виглядають. І ти також маєш чесноти, які здатні затьмарити будь-які фізичні недоліки – і реальні, і надумані.

   Вступ до школи – переломний момент в житті кожного малюка. Початок шкільного навчання кардинальним чином міняє весь його спосіб життя.Властиві дошкільникам безпечність, безтурботність, занурення в гру змінилися життям, наповненим безліччю вимог, обов’язків і обмежень: тепер дитина повинна щодня ходити в школу, систематично і напружено працювати, дотримуватися режиму дня, підкорятися всіляким нормам і правилам шкільного життя, виконувати вимоги вчителя, займатися на уроці тим, що визначене шкільною програмою, старанно виконувати домашні завдання, добиватися добрих результатів в учбовій роботі і т.д.
У цей же період життя, в 6-7 років, міняється і вся психологічна зовнішність дитини, перетворюються його особа, пізнавальні і розумові можливості, сфера емоцій і переживань, круг спілкування. 
Своє нове положення дитина не завжди добре усвідомлює, але обов’язково відчуває і переживає його: він гордиться тим, що став дорослим, йому приємне його нове положення. Переживання дитиною свого нового соціального статусу пов’язане з появою «внутрішньої позиції школяра» (Л.І.Божович).
Наявність «внутрішньої позиції школяра» має для першокласника велике значення. Саме вона допомагає маленькому учневі долати мінливості шкільного життя, виконувати нові обов’язки. Це дуже важливо на перших етапах шкільного навчання, коли учбовий матеріал, який потрібно засвоїти дитині, об’єктивно одноманітний і не дуже цікавий.
Багато хто з сьогоднішніх першокласників є вельми досвідченим в учбових заняттях ще до приходу в школу. Посилена підготовка до школи, відвідування підготовчих занять, дошкільних ліцеїв, гімназій і так далі частенько приводить до того, що вступ до школи втрачає для дитини елемент новизни, заважає пережити значущість цієї події.
У підтримці в першокласника «внутрішньої позиції школяра» неоціненна роль належить батькам. Їх серйозне відношення до шкільного життя дитини, увага до його успіхів і невдач, терпіння, обов’язкове заохочення старань і зусиль, емоційна підтримка допомагають першокласникові відчути значущість своєї діяльності, сприяють підвищенню самооцінки дитини, його упевненості в собі.

Нові правила

Багаточисельні «можна», не «можна», «треба», «належить», «правильно», «неправильно» лавиною обрушуються на першокласника. Ці правила пов’язані як з організацією самого шкільного життя, так і з включенням дитини в нову для нього учбову діяльність.
Норми і правила деколи йдуть врозріз з безпосередніми бажаннями і спонуками дитини. До цих норм потрібно адаптуватися. Більшість школярів-першокласників достатньо успішно справляються з цим завданням. Можна погодитися з думкою ряду психологів, що здоровий, допитливий, віруючий в себе і уміючий будувати взаємини з іншими людьми малюк без серйозних проблем включається в шкільне життя.
Проте початок шкільного навчання є для кожної дитини сильним стресом. Всі діти поряд з відчуттями радості, що переповнюють їх, захвату або здивування з приводу того, що відбувається в школі переживають тривогу, розгубленість, напругу. У першокласників в перші дні (тижні) відвідин школи знижується опірність організму, можуть порушуватися сон, апетит, підвищуватися температура, загострюватися хронічні захворювання. Діти, здавалося б, без приводу вередують, гарячаться, плачуть.
Період адаптації до школи, пов’язаний з пристосуванням до її основних вимог, існує у всіх першокласників. Лише в одних він триває один місяць, в інших – одну чверть, в третіх – розтягується на весь перший навчальний рік. Багато що залежить тут від індивідуальних особливостей самого малюка, від самої дитини, від тих передумов опанування учбової діяльності, що є у нього.

Психофізіологічна зрілість

Включення в нову соціальну середу, початок освоєння учбової діяльності вимагають від дитини якісно нового рівня розвитку і організації всіх психічних процесів (сприйняття, уваги, пам’яті, мислення), вищої здібності до управління своєю поведінкою.
Проте можливості першокласників в цьому плані поки що досить обмежені. Це багато в чому пов’язано з особливостями психофізіологічного розвитку дітей 6-7 років.
За даними фізіологів, до 7 років кора великих півкуль є вже в значній мірі зрілою (що і забезпечує можливість переходу до систематичного навчання). Проте найбільш важливі, специфічно людські відділи головного мозку, що відповідають за програмування, регуляцію і контроль складних форм психічної діяльності, у дітей цього віку ще не завершили свого формування (розвиток лобових відділів мозку закінчується лише до 12-14 років, а за деякими даними – лише до 21 року), унаслідок чого регулюючий і гальмівний вплив кори виявляється недостатнім.
Недосконалість регулюючої функції кори виявляється у властивих дітям особливостях емоційної сфери і організації діяльності. Першокласники легко відволікаються, не здібні до тривалого зосередження, володіють низькою працездатністю і швидко стомлюються, збудливі, емоційні, вразливі.
Моторні навики, дрібні рухи рук ще дуже досконалі, що викликає природні труднощі при опануванні письма, роботі з папером і ножицями і ін.
Увага учнів 1-х класів ще слабо організована, має невеликий об’єм, погано розподіляється, нестійка.
У першокласників (як і у дошкільників) добре розвинена мимовільна пам’ять, що фіксує яскраві, емоційно насичені для дитини відомості і події його життя.
Довільна пам’ять, що спирається на вживання спеціальних прийомів і засобів запам’ятовування, у тому числі прийомів логічної і смислової обробки матеріалу, для першокласників поки що не характерна через слабкість розвитку самих розумових операцій.
Мислення першокласників переважно наочно-образне. Це означає, що для здійснення розумових операцій порівняння, узагальнення, аналізу, логічного виводу дітям необхідно спиратися на наочний матеріал. Дії «в голові, про себе» даються першокласникам поки що важко, внаслідок недостатньо сформованого внутрішнього плану дій.
Поведінка першокласників (через вказані вище вікові обмеження в розвитку довільності, регуляції дій) також нерідко відрізняється неорганізованістю, незібраністю , недисциплінованістю.
Ставши школярем і приступивши до опанування премудрощів учбової діяльності, малюк лише поступово вчиться управляти собою, будувати свою діяльність у відповідності з поставленими цілями і намірами.
Батьки і вчителі повинні розуміти, що вступ дитини до школи само по собі ще не забезпечує появи цих важливих якостей. Вони потребують спеціального розвитку. І тут необхідно уникати досить поширеного протиріччя: з порогу школи від дитини вимагають того, що лише ще має бути сформоване.
Відомий вітчизняний психолог Л.І. Божович писала із цього приводу: «Жоден вчитель ніколи не зажадає від школярів вирішення таких арифметичних завдань, розв’язанню яких він заздалегідь їх не навчив. Але багато вчителів вимагають від учнів організованості, старанності, відповідальності, акуратності і ін. і в той же час не піклуються про те, щоб заздалегідь дати дітям відповідні уміння і навики і виховати у них відповідні звички».
Першокласники, що вже переступили семирічний рубіж, є більш зрілими в плані психофізіологічного, психічного і соціального розвитку, чим шестирічні школярі. Тому семирічні діти, за інших рівних умов, як правило, легше включаються в учбову діяльність і швидше освоюють вимоги масової школи.
Перший рік навчання визначає деколи все подальше шкільне життя дитини. У цей період школяр під керівництвом дорослих здійснює надзвичайно важливі кроки в своєму розвитку.

Багато чого на цьому шляху залежить від батьків першокласника.