Початок навчання в школі — один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей, як в психологічному, так і у фізичному плані. Поступивши в школу, дитина стає школярем далеко не відразу.
Цей момент є новим віковим періодом в житті дитини, провідною діяльністю якої стає учбова діяльність.
Найважливішим чинником психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.
До шкільної готовності, можна виділити такі складові: мотиваційну, розумову та емоційно-вольову. Справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних процесів: прагнення пізнавати нове, що несе в собі школа, бажання опанувати грамоту, читання тощо.
Якщо така пізнавальна активність не сформована, дітей приваблюють різноманітні сторонні мотиви, пов’язані зі сприйманням школи як місця для розваг, що спричинює неспроможність дитини взяти на себе обов’язки учня.
Навчальна діяльність у школі потребує від учнів високого рівня розумової активності, що виявляється через розвиток когнітивних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, уваги, уяви).
Велику роль відіграє емоційно-вольова готовність, зокрема вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямувати її на розв’язання навчальних задач тощо.
У наш час багато дітей вступають до школи і починають навчатися уже в шестирічному віці. У зв’язку із цим виникає багато питань, що потребують спеціального розгляду. Якщо шестирічна дитина починає вчитися в школі, то чи означає це, що вона розвивається швидше і перестає бути дошкільником? Чи корисно в цьому віці розпочинати шкільне навчання, і яким це навчання повинно бути? Чи всі діти можуть починати вчитися у віці шести років? Що таке психологічна готовність до школи?
Усі психологи, доходять висновку, що шестирічний першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником: він зберігає особливості мислення, властиві дошкільному віку; у нього переважає мимовільна пам’ять (запам’ятовує здебільшого те, що привертає його увагу яскравістю, цікавістю, емоційним відгуком); специфіка уваги дозволяє дитині продуктивно займатися тією самою справою упродовж не більше ніж 10-15 хвилин.
Особистості шестирічних дітей притаманні певні особливості, що створює додаткові труднощі в процесі навчання. Інтерес до пізнання у цей час ще нестійкий, залежить від ситуації, тому під час занять у більшості дітей він виникає і підтримується завдяки вчителеві. ». Отримання негативних оцінок, зауважень викликає тривожність, дискомфорт, через які значна частина учнів стають пасивними, залишають розпочату роботу або потребують допомоги вчителя. Поведінка дитини залежить від її емоційного стану, є імпульсивною та безпосередньою, що ускладнює колективну роботу дітей на уроці. Зрозуміло, що дітей шести років навчати складно, і таке навчання необхідно будувати з урахуванням специфіки їхнього розвитку.
Шестирічна дитина швидко стомлюється, виконуючи одноманітну роботу, У шестирічної дитини існує нагальна потреба в грі та емоційній насиченості всього життя, саме тому вона значно краще засвоює програму, запропоновану їй в ігровій формі, ніж у стандартній ситуації навчального заняття. Отже, педагогам необхідно постійно збагачувати урок елементами гри. Так, у шестирічних дітей ще зберігаються притаманні дошкільному вікові особливості мислення: у них домінує мимовільна пам’ять, унаслідок чого запам’ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаво; специфіка уваги уможливлює продуктивне виконання певної роботи не більше як упродовж 15—20 хв; особливості мислення зумовлюють прагнення вивчати все передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах.
Характер у цьому віці тільки формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігається імпульсивність поведінки, вередливість, упертість. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи, однак більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів і ставленні до оточуючих.
Незважаючи на певну специфіку й складність організації навчання шестирічок, існують певні новоутворення у психічному розвитку дитини, які дають підстави фахівцям рекомендувати навчання з цього віку. Перше, на що хотілося б звернути увагу, це те , що діяльність дитини стає спрямованішою (наприклад, дитина, заради того, щоб завершити справу й переконатися в результаті або отримати схвалення дорослого, готова відкласти прогулянку або перегляд мультфільмів).
Що ж може статися з дитиною, якщо система шкільного навчання формалізована та недостатньою мірою зважає на її вікові особливості? За несприятливих умов часто погіршується стан здоров’я дітей: може знижуватися вага, зменшуватися кількість гемоглобіну в крові, знижуватися гострота зору, виникати головний біль. Через погіршення загального самопочуття дитина починає часто хворіти, знижується її працездатність, що негативно позначається на навчанні; в окремих випадках виникають неврози або шкільна дезадаптація; діти напружені не тільки фізично, але й психологічно. Деякі шестирічки стають млявими та плаксивими, у них порушуються сон і апетит; інші перезбуджуються, стають дратівливими та запальними. Стомлюваність спричиняє зриви у поведінці, капризи. Зважаючи на соціальну нестабільність, труднощі пристосування до нових умов і взаємин шестирічна дитина гостро потребує безпосередніх емоційних контактів, а за формальних умов шкільного навчання ця потреба може не задовольнятися повною мірою.
За сприятливих умов навчання психологічна напруженість дошкільника зазвичай починає зменшуватися через 1,5—2 місяці від початку навчального року.
У більш жорстких умовах психологічна напруженість триває, спричиняючи побічні для дитини ефекти — як в психологічному, так і в соматичному плані.
Першокласник із захопленням переступив поріг школи, але вже через кілька місяців почав страждати від необхідності бути в ній щодня. Чим пояснюється таке ставлення до школи? Якщо дитина не відвідувала дитячий садок, не дивно, що можуть виникнути певні ускладнення і в першому класі. Це явище називається шкільною дезадаптацією. Пізнавальна активність маленького школяра висока і поступово цей вогник бажання знати, бути попереду, згасає, а на зміну йому приходить неуважність, тривожність. Які ж діти відчувають складнощі при адаптації до школи? До дітей, що важко адаптуються, належать:діти з відхиленнями в інтелектуальній, комунікативній, мотиваційній, емоційній сфері,діти, які мають хронічні хвороби, через які змушені пропускати багато уроків,діти, в яких порушена саморегуляція поведінки або недорозвинене мовлення,діти з неблагополучних або неповних сімей, які від початку і надалі не отримують від дорослих підтримки та допомоги в навчанні.
Що можуть зробити батьки і вчителі, щоб полегшити адаптацію дітей до школи?
Рекомендації вчителям з профілактики дезадаптації першокласників до школи
Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.
Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.
Зняття неуспішних оцінок на перших етапах навчання
Використання «системи фішок» і грамот в оцінюванні діяльності дітей
Відділення оцінки конкретного вчинку від оцінки особистості дитини.
Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів
Порівнянні якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.
Указуючи на помилки, намітити шлях до успіху.
Акцентування уваги учня на його успіхах, перемогах. Створення ситуацій успіху.
Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.
Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.
Підтримка і заохочення проявів активності в роботі на уроці у скутих, сором’язливих, тривожних дітей. Важливо звертати увагу інших учнів на їхні успіхи, підвищувати їхній статус у класі
Бажано не наполягати на публічних виступах і відповідях перед усім класом тривожних, невпевнених дітей. Певний період їх можна включати в групи з 2-3 учнів, що разом будуть розповідати вірш, співати пісню і т.д., щоб вони відчули підтримку.
Для встановлення гарних відносин між дітьми в класі й формування в них конструктивних способів взаємодії можна проводити заняття на теми: «Знайомство. Як подружитися», «Що таке дружба?» і т.д. Така робота буде більш ефективною, якщо на заняттях використовувати інсценування ситуацій, обговорення, проказування почуттів за даними ситуаціями. Також корисними будуть заняття з використанням веселих, жартівливих командних ігор.
Порадьте батькам першокласників наступне:
• Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».
• Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).
• Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).
• Не лайте, а тим більше — не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».
• Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
• Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення—запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно)—нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.
• Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.
• Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого — основа для взаєморозуміння.
• Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі, вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
• Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз — фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.
Створюйте позитивне емоційне ставлення до школи, запобігайте перевантаженню, допомагайте, якщо це доцільно, виявляйте і підтримуйте здібності дитини до тих видів діяльності, якими вона захоплюється, і в яких має певні успіхи.
Навчання у школі має бути джерелом позитивних емоцій, що допоможе дитині знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у свої силах.
Важливо, щоб ці позитивні емоції пов’язувались із самою навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами.