Самопрофілактика професійного вигорання педагогів

Самопрофілактика професійного вигорання педагогів

 

Природно, на перший план виходить особиста чи групова психотерапія, обов’язкова супервізія, а також різні тренінги, медитативні практики.

Дуже важливою умовою є поділ між роботою і будинком (тобто між професійним і особистим).

Як показує практика, найбільш дієвими способами профілактики вигорання є:

  1. Турбота про власне здоров’я, дотримання елементарного розпорядку. Сон і їжа.
  2. Внесення змін в роботу – поєднання з навчанням, дослідженнями, вивченням паралельних областей (написання статей, тестів і т. Д.). Т. е. Внесення якомога більшої різноманітності в рутинне протягом робочого процесу.
  3. Пам’ятайте: «Ніхто не може осягнути неосяжне» (К. Прутков).
  4. Прийняття відповідальності і зобов’язань, які свідомо адекватні і здійсненні (важливо завжди розуміти, що критерії успіху (як і невдачі) в роботі педагога, психолога вкрай невизначені і нечіткі).
  5. Наявність хобі або захоплень. Все, що завгодно – від читання книжок до розведення равликів або скелелазіння.
  6. Внутрішній настрій на отримання нових знань, нового досвіду. Взагалі – відкритість всьому новому, не пройденому.
  7. По можливості, постійне підвищення свого професійного рівня (участь в різних семінарах, конференціях).

Однак головне – це те, як сама людина почне оцінювати своє життя, чи буде вона знаходити в ній задоволення, чи буде відчувати свою реалізацію. Важливо розуміти, чи проходить життя так, як хочеться, і чи приносить воно радість.

Учень Білозерської ЗОШ № 18 – учасник Регіональної зустрічі переможців профорієнтаційного конкурсу есе «Моя майбутня професія: планування і розвиток»

Учень Білозерської ЗОШ № 18 – учасник Регіональної зустрічі переможців профорієнтаційного конкурсу есе «Моя майбутня професія: планування і розвиток»

Центр «Розвиток Корпоративної Соціальної Відповідальності» та Career Hub за підтримки Першого Українського Міжнародного Банку (ПУМБ) 19 квітня в м. Запоріжжя провели зустріч з 50 фіналістами першого етапу Всеукраїнського конкурсу есе для десятикласників «Моя майбутня професія: планування і розвиток». Приїхали переможці із Запорізької, Донецької, Кіровоградської та Дніпропетровської областей. Учасники мали змістовні дискусії щодо питань:  своїх професійних перспектив, власного вкладу в розвиток України, як зробити світ кращим, професій майбутнього та виробили для себе й сучасної учнівської молоді цікаві поради з планування кар’єри. Також, переможці познайомилися з керівниками місцевих компаній. Регіон став рекордсменом з кількості надісланих на конкурс заявок – 502 есе. Серед омріяних професій майбутні випускники називали такі: лікар, вчитель, юрист, актор, кіберслідчий, гейм-дизайнер та ін. Приємною новиною є те, що серед таких талановитих учнів був представник нашої школи, член Шкільного клубу підприємництва “Олімп” – учень 10 класу Андрій Яровий. На думку Андрія, участь у конкурсі дала йому змогу серйозно замислитися про своє майбутнє та дізнатися більше про  вибір професії. Ми бажаємо Андрію створити особливий власний рецепт успішної кар’єри, стати переможцем регіонального конкурсу й відвідати Всеукраїнську конференцію з планування кар’єри у м. Києві, що відбудеться 1 червня.

 

Поради для вчителів гіперактивних учнів

Поради для вчителів гіперактивних учнів

«Вони абсолютно некеровані», «За ними неможливо встежити», «Такі непосидючі, ніколи не завершують розпочату справу!» ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­– саме так говорять про дітей, які не можуть зосередитися на поясненнях вчителя, довго втримати увагу на завданні та спокійно відсидіти весь урок. Дуже довго таких учнів намагалися карати, виправляти, навіть не помічати, але все марно… І не дивно, адже така поведінка часто не має нічого спільного з поганим вихованням чи темпераментом, вірогідно, дитина має розлади з дефіцитом уваги та гіперактивністю (РДУГ).

Цей синдром має три основних симптома:

  • Неуважність чи неспроможність сконцентруватися на тій чи іншій діяльності.
  • Гіперактивність ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­– надмірна рухомість.
  • Імпульсивність.

Ці симптоми помітно впливають на рівень успішності дитини у навчанні. Якщо такі учні не отримуватимуть достатньо уваги, то підсумок передбачуваний ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­– відсутність необхідних знань та, як наслідок, погані оцінки.

Проте працювати з дітьми, що мають діагноз РДУГ, цілком можливо, потрібно лише враховувати деякі особливості їхньої поведінки. І ви побачите, що насправді впоратися з гіперактивними дітьми не так вже й складно!

Поради для проведення уроків

1. Індивідуальний підхід

Будувати роботу з гіперактивною дитиною необхідно на засадах особистісного підходу: звичайний режим їй не підійде. І головне ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­– учень завжди має бути в полі вашого зору. Посадіть його ближче до себе, найкраще ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­– за першу парту перед столом чи у середньому ряді. Якщо учень буде сидіти за останньою партою, то у вас фактично не буде шансів втримати його увагу.

Пам’ятайте, що гіперактивному школяреві дуже важко постійно сидіти, тому дозволяйте йому періодично вставати та ходити класом. А щоб він не нудився, спрямуйте його енергію у корисне русло, наприклад, попросіть вимити дошку чи роздати зошити. Це також допоможе дитині відчувати себе корисною.

А ще ви можете ввести регулярні фізкультурні п’ятихвилинки, що буде корисно для всіх без винятку учнів! Перерви на фізичні вправи дуже важливі. Гіперактивні діти зможуть позбутися надлишку енергії та приступити до роботи. Діти можуть стрибати, нахилятися, присідати. Головне менше статичності! Що вже й казати: уроки фізкультури для гіперактивних учнів завжди улюблені.

2. Побудова навчального процесу

Діти з розладами дефіциту уваги та гіперактивністю такі ж розумні, як і інші, просто їм складніше дається навчальний матеріал. Тож допоможіть учню: використовуйте під час уроку елементи змагання чи гри, та не забувайте хвалити за успіхи.

Не треба давати дитині з синдромом РДУГ об’ємні завдання, краще розділіть їх на декілька невеликих частин. При цьому чітко дуже стисло окресліть умови виконання. Контролюйте роботу над кожною частиною завдання, але не будьте занадто суворі. Треба вивчити складну тему? В такому разі перед початком проведіть фізкультурну п’ятихвилинку.

Навіть привернути увагу такого учня не так вже й просто. Деякі педагоги використовують для цього сигнали, наприклад, невеличкі дзвіночки. І обов’язково встановіть зоровий контакт.

За можливості створюйте ситуації, у яких гіперактивна дитина зможе проявити свої сильні сторони та навіть стати експертом. Це буде чудовим стимулом та позитивно вплине на самооцінку школяра.

3. Робота з негативними емоціями

Діти з розладами дефіциту уваги та гіперактивністю дуже імпульсивні, тому часто діють необдумано. Вони можуть бешкетувати, не маючи при цьому на меті нічого поганого. Проте кричати, погрожувати, карати – марно, цим ви нічого не досягнете. Краще не помічати негативних моментів, зосереджуючись лише на позитивних. Звісно ж, мова йде про незначні порушення. Але навіть якщо дитина поводить себе агресивно, вчитель має зберігати витримку та спокійно пояснити, чому так чинити не можна.

При цьому не використовуйте під час пояснень виразів на кшталт «поводь себе відповідним чином» – дитина і так вважає, що все нормально, тому не зрозуміє, що ви від неї хочете. Тому кажіть, що, наприклад, штовхати дівчаток не можна, бо це образливо, неприємно та, зрештою, боляче.

Як ще допомогти?

Психіатри твердять, що дуже часто з роками прояви симптомів розладів з дефіцитом уваги та гіперактивністю значно зменшуються. Наприклад, у 15 років учень матиме значно менше проблем, ніж у 7. Але це не означає що потрібно просто чекати та сподіватися, що все якось закінчиться. Завжди можна допомогти! Так, навчатися гіперактивним дітям буває складно, але це не означає, що вони не можуть стати експертами у чомусь іншому! Наприклад, спеціалісти рекомендують такі види діяльності для дітей з РДУГ як:

  • бойові мистецтва – заняття потребують багато енергії, а до того ж допомагають розвивати самодисципліну;
  • велосипед та пробіжки – діти люблять бути на вулиці, але при гіперактивності просто гуляти не цікаво, а от кататися на велосипеді чи бігати – це зовсім інше;
  • заняття музикою – гра на будь-якому музичному інструменті розвиває одночасно обидві півкулі мозку, а якщо дитина входитиме до складу хору чи оркестру, то ще й навчиться працювати в команді;
  • плавання – цей вид спорту взагалі творить дива, наприклад, олімпійській чемпіон Майкл Фелпс, також з дитинства має діагноз РДУГ, але плавання допомогло йому опанувати себе;
  • театральні гуртки – тут буде і самодисципліна (заучування реплік та репетиції), і одночасно можливість вивільнити емоції.

Тож якщо хочете допомогти дитині, порадьте її батькам знайти відповідні гуртки та віддати на них дитину. Результат буде просто блискавичним!

Дітей, що мають розлади дефіциту уваги з гіперактивністю, не варто лякатися. Навчати їх не так вже й складно, головне ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­– підійти до проблеми з розумінням.

Психологічна підготовка учнів до участі в олімпіадах та творчих конкурсах  (з елементами тренінгу)

Психологічна підготовка учнів до участі в олімпіадах та творчих конкурсах (з елементами тренінгу)

Мета: навчання учнями прийомів сучасних методик психотехніки, за допомогою яких відкривається можливість вийти на новий рівень саморегуляції; розвивати вміння організувати самоосвітню діяльність.
Завдання:
• Формування позитивної «Я-концепції»;
• Розвиток самопізнання;
• Розвиток навичок подолання негативних емоційних станів;
• Налаштування на позитивне написання олімпіади.
Хід проведення

Повідомлення «Що відбуватиметься на занятті?» (3 хв.)
Мета:
ознайомити учасників з основними питаннями заняття та його завданнями.
Ведучий стисло розповідає про зміст тренінгового заняття, зазначає, чому сьогодні необхідно говорити про навички саморегуляції.
2. «Здрастуй, я радий тебе бачити» (10 хв.)
Учасники тренінгу по черзі звертаються один до одного, закінчуючи вислів «Здрастуй, я радий тебе бачити…». Треба сказати щось гарне, приємне, від щирого серця, відверто.
3. Вправа „Знайомство”
За три хвилини спілкування дізнайтеся один про одного. Презентуйте свого співрозмовника, використовуючи ту інформацію, про яку дізналися під час спілкування.
Обговорення.
4. Правила роботи в групі. (3 хв.)
• Будьте відкритими для нових вражень і нового досвіду: аналізуйте власні почуття, думки, ставлення до того, що відбувається на занятті.
• Будьте доброзичливими і щирими, ставтесь уважно до того, що відбувається в колі, але немає потреби кривити душею, говорячи про те, з чим ви не згодні.
• Ви маєте власну думку, вона цінна для нас, висловлюйте її в коректній формі, говоріть від власного імені, оскільки інші можуть мати протилежні погляди.
• Ми, учасники і ведучі, спільно відповідаємо за те, що відбувається на занятті.
Чи згодні ви та чи приймаєте ці правила роботи?
5. Вправа „Очікування”
Учасники тренінгу по колу продовжують вислови «Сьогодні я відчуваю…», «Від тренінгу я очікую …».
6. Вправа «Малюнок по колу»
Кожен учасник отримує папір і засоби для малювання. На малювання відводитися 15 сек. Після сигналу тренера кожен передає малюнок сусіду зліва. Після того, як учасник отримав аркуш, на якому щось намальовано, він повинен продовжити малюнок. Робота триває доти, доки аркуш кожного учасника не повернеться до нього закінченим малюнком.
7. Вправа „Олімпіада – це…”
(мозковий штурм)
Запис та обговорення асоціацій та внутрішніх почуттів, що пов’язані зі словом «олімпіада». Визначення за ступенем складності складових моментів екзамену. Складання завдань на майбутні заняття. Робота в групах по 3-4 особи.
8. Інформування.
Спостерігаючи за собою своїми вчинками, переживаннями, людина часто стикається з їх неоднозначністю, суперечливістю. Вона прагне зрозуміти, що в них істинне, а що ні. Цей пошук відбувається в процесі діалогу. Внутрішній діалог із самим собою або з іншою людиною дає можливість особистості стати на позицію дослідника, по відношенню до самого себе. Це пов’язано з тим, що в процесі діалогу у людини розвивається рефлексія. Рефлексія – процес пізнання людиною самої себе, свого внутрішнього світу, аналіз власних думок та переживань, роздумів про саму себе, усвідомлення того, як сприймають і оцінюють інші.
9. Вправа” Хто Я?”
Написати у стовпчик цифри від 1 до 20 і 20 разів дати відповідь на запитання „Хто Я?” Використовувати для опису себе характеристики, починаючи кожне речення із займенника „Я”.
Обговорення виконання вправи.
10. Гра «Пересадки»
Пропонується помінятися місцями учасникам всім тім, у кого:
• Є рідний брат;
• Сині очі;
• У кого в березні день народження;
• У кого в ухах сережки;
• Хто любить співати;
• Вміє грати на музичному інструменті.
11. Вправа „Мій дракон, мої недоліки”
У кожного з нас є свій дракон – наші недоліки, які заважають нам жити, але з якими ми примирюємось. Намалювати свого дракона і назвати його в цілому. Назвати кожну голову окремо. Придумати історію про те, як перемогти свого дракона.
12. Вправа „Сильні сторони”
Використовуючи особистісні якості, написати, чого б, завдяки цим якостям, могли б досягти у житті. Робота в групах.
Обговорення.
13. Вправа „Чарівна крамниця”
Ведучий пропонує уявити, що вони знаходяться в чарівній крамниці, де він – продавець. Кожен учасник може обміняти риси (мудрість, сміливість, чесність тощо), яких, на його думку, забагато і ними можна поділитися з іншими, або ті, яких він хоче позбутися, на риси, яких не вистачає.
Обговорення.
14. Мозковий штурм «Що таке стрес?» (10 – 15 хв.)
Учасники об’єднуються у дві групи за принципом: квіточка, метелик. Завдання: обговорити в групах та презентація на аудиторію.
15. Інформаційний блок. (10 хв.)
Стрес може бути і корисним, і руйнівним. Так, поряд зі стресорами, спільними для всіх людей, у діяльності учнів є стресчинники: відповідальність, необхідність бути спостережливим, постійно підтверджувати свою компетентність, а також тимчасова мінливість діяльності.
Щоденні заняття учнів є досить великим навантаженням на психіку, тому що постійно перед ними постають нові і складні завдання, без часу на обмірковування. Мабуть, тому майже третина учнів вважає навчання «стресовим заняттям». До 80 % учнів перебувають у досить напруженому стані. Усе це негативно впливає на їхню діяльність, призводить до апатії, депресії, песимізму, хвороб. Тому стресам варто протидіяти. Стрес можна послабити або взагалі усунути з нашого життя, змінивши своє ставлення до реальності, управляючи своїми думками. Наш розум має надзвичайну силу, яку потрібно спрямувати на ослаблення стресу, а не на його посилення. Ви відчуваєте стрес у тому випадку, коли переконали себе в цьому. Ви безпорадні тільки тоді, коли почуваєтеся безпорадним. Ви потрапляєте в ситуацію, з якої нема виходу, коли ви вирішили, що виходу нема.
Змінюючи думки, сподівання, настанови, ви вчитеся жити без стресу. Змінюючи себе, ви обов’язково відчуваєте, що змінилися люди і події, які раніше викликали у вас стрес.
Було б неправильно вважати, що навколо вас існує певне стресове середовище, що хоче занапастити вас. Стресовий стан визначається тим, як ви реагуєте і що говорите, а не тільки зовнішніми чинниками, які викликають стрес. Доречним у цьому випадку буде згадати слова відомого російського письменника Л. Толстого: «Людина розумом може і повинна позбутися того, що її турбує».
16. Релаксаційна вправа «Храм тиші» (8-10 хв.)
Вмостіться зручніше… Руки вільно покладіть перед собою… Розслабте спину… Заплющіть очі… Ви робите легкий і глибокий вдих… Спокійний і довгий видих… Без зусиль вільно і легко дихаєте… Ваші ноги торкаються підлоги… Ваші руки торкаються стільчика… Ви відчуваєте їхню опору… Підтримку… Уявіть, що ви прогулюєтесь околицею багатолюдного, великого міста… Спробуйте відчути, як ваші ноги торкаються бруківки… Ви робите крок за кроком… Зверніть увагу на перехожих… Роздивіться їхні обличчя, фігури… Вони проходять поруч стривожені, спокійні, закохані, байдужі, веселі… Довкола багато руху й шуму, людей і автомобілів, яскравих вітрин і кольорових реклам… Зупиніться… Прислухайтесь до своїх відчуттів… Тепер поверніть за ріг і прогуляйтеся тихою алеєю… Ви помічаєте великий будинок, що вирізняється своєю архітектурою, незвичністю… Ви підходите, торкаєтесь важких, різьблених дверей, на яких читаєте: «Храм тиші». Ви розумієте — це місце, де не чути звуків суєти, де ніколи не вимовлено марного слова… Ви відчиняєте прохолодні двері, входите й одразу вас огортає повна спокою тиша… Ви відчуваєте, як у цій тиші звільняєтесь від напруження… Ви відчуваєте, як звільняєтесь від емоційного навантаження… В цьому будинку ви наповнюєтесь спокоєм… Зараз вас нічого не хвилює, нічого не бентежить, ви звільняєтесь від усіх турбот… Вся ваша свідомість наповнюється спокоєм… (Пауза 1—1,5хв.) Коли ви захочете покинути будинок, штовхніть дерев’яні двері і вийдіть на вулицю. Як ви почуваєтесь тут? Насолодіться своїми відчуттями, повнотою життя. Ви пам’ятаєте дорогу, яка привела вас до храму тиші, щоб іноді повертатись сюди? Глибоко вдихніть та видихніть, розплющте очі та повертайтеся у реальність.
17. Надання рекомендацій. (5 хв.)
Ведучий. Намагайтеся уникати стресових для вас ситуацій. Спробуйте перенести увагу, візьміть собі за правило не приймати серйозних рішень, коли ви надто схвильовані. Не перебільшуйте небезпеку. Намагайтеся не «накручувати» себе домислюваннями, дофантазовуваннями. Вчіться розмежовувати справді небезпечну для вас ситуацію і ситуацію, яка є просто нелегкою. Якщо ви помилились, повелися необачно, не картайте себе за це. Краще проаналізуйте ситуацію, що склалася, і подумайте, що ви хочете змінити, як і коли. Будьте доброзичливими до оточення. Будьте терплячими. Вмійте вибачати, не допускайте, щоб роздратування переросло у важку образу, а образа — в ненависть, яка здатна знищити вас самих. Намагайтеся завжди бути зайнятими, якщо нецікавою, то принаймні необхідною справою для вас, сім’ї, учнів. Якщо у вас багато проблем, які створюють тривожний настрій — не впадайте у розпач. Беріть ваші стреси в свої сильні руки та використовуйте їх, мобілізуючи здатність для досягнення успіху.
Рекомендації:
Ніхто не застрахований від нещасних випадків, різних втрат, складних ситуацій. Але треба не обмежуватися переживаннями, не концентруватися на них, не поступатися депресії, а діяти, шукати вихід, пробувати все нові та нові варіанти.
Щоб зменшити ймовірність виникнення стресів необхідно:
• Правильно харчуватися: більше їсти натуральних продуктів: овочів, фруктів, зменшити споживання солі. Обов’язково снідати та впродовж дня харчуватися рівномірно.
• Бувати надворі, гуляти, сидіти в парку, бігати, зайнятись аеробікою.
• З’їсти морозиво — там є компонент, який покращує настрій.
• З’їсти банан: в ньому є сиротин — гормон щастя.
• Постійні вправи на релаксацію знижують напруження в стресових ситуаціях.
• Необхідно слухати спокійну музику.
• Робити те, що подобається. Хобі — те, що треба. Зцілення не в тому, що ви робите, а як ви до цього ставитесь.
• Аби запобігти розчаруванню, невдачам, не треба братися за непосильні завдання.
• Не зловживати кавою, алкоголем.
• Носити одяг бажано синього та зеленого кольорів — вони заспокоюють.
• Зі стресом можна впоратися, треба лише мати бажання та трохи вільного часу лише для себе.
• Постійно концентруватися на світлих сторонах життя та подіях — це збереже здоров’я і сприятиме успіху.
• Справжнє фізичне та психічне здоров’я полягає не в тому, щоб відповідати чиїмсь нормам та стандартам, а в тому, щоб прийти до згоди із самим собою.
18. Емоційна гімнастика.
Мета: надати можливість змінити вид діяльності, відпочити.
Хід вправи.

походити- як … (королева, однорічна дитина, лисиця, солдат, балерина, лев, горобець);
– посидіти як… (бджола на квітці, наїздник на коні, пасажир у «Мерседесі»);
– пострибати як… (кенгуру, кінь);
здивуватися;-
насупитись як … (осіння- хмара, розсерджений вчитель);
посміхнутися як … (весняне сонце, радісна дитина, кіт на сонечку).
19. Вправа «Як краще підготуватися до олімпіади?»
Учням необхідно самостійно виробити прийоми запам’ятовування.
Раціональні прийоми запам’ятовування
Мала мнемотехніка:
1) запам’ятовування перед сном, у стані розслаблення, або після сну, відпочинку;
2) «не за один раз»: значну роль відіграє повторення (через 2—3 дні);
3) чергувати сприйняття та відтворення;
4) сенсорна (почуттєва) опора — допоміжні прийоми:
• вузлики на пам’ять,
• підкреслення,
• асоціювання із предметами;
5) зумовлювання, воно може бути:
• ситуативним (учіть у тих самих умовах),
• ритмічним (учіть в тому самому темпі),
• емоційним (під музику);
6) емоційне налаштування на роботу (продуктивність пам’яті зростає);
7) вербалізація образів (проказування, порівняння).
Велика мнемотехніка:
1) версифікація (запам’ятовування у віршах);
2) кріптографування (перекодування);
3) виділення логічних структур (що головне, у чому суть);
4) відокремлення знання від незнання;
5) естетичне (гарне) запам’ятовується краще;
6) дидактичний прийом (вивчили розділ, придумали завдання).
Правила збереження знань:
• виділіть те, що потрібно запам’ятати;
• облиште сторонні думки, зосередьтеся на тому, що треба запам’ятати;
• виділіть в об’єктах головне і другорядне, знайдіть зв’язки між об’єктами, використайте мнемотехніку;
• у складному матеріалі обов’язково виділяйте значеннєві віхи;
• враховуйте свій тип пам’яті;
• систематично повторюйте та відтворюйте матеріал, який запам’ятали;
• не змішуйте пізнавання та відтворення;
• у разі виникнення утруднень згадайте обстановку навчання, просувайтеся від окремого факту до системи або від більш загальних знань, необхідних цієї миті.
Вправа 17. «Суперучень»
Кожна група одержує завдання: скласти портрет «суперучня», який успішно пройде будь-яку олімпіаду. Зробити це треба, дотримуючись двох умов:
1) кожна якість повинна належати комусь із членів групи;
2) у кожного учасника слід запозичити хоча б одну якість.
Портрети «суперучня» обговорюються. Узагальнення: олімпіадні риси групи вивішуються на дошці.
Вправа 18. Знайди свою зірку
Мета:
можливість розслабитися, набратися оптимізму й упевненості в собі. Вправа проводиться під «космічну музику».
Психолог: Сядьте вільно та заплющте очі. Зробіть три глибоких вдихи й видихи… А тепер уявіть зоряне небо. Зорі великі та маленькі, яскраві та тьмяні. Для когось — це одна або кілька зірок, для інших — незліченна безліч яскравих крапок, які то віддаляються, то наближаються на відстань витягнутої руки. Подивіться уважно на зорі та виберіть найпрекраснішу з них. Можливо, вона схожа на вашу мрію дитинства, а можливо, вона вам нагадала про хвилини радості, щастя, удачі, натхнення?
Ще раз помилуйтеся на свою зірку та спробуйте до неї дотягнутися. Намагайтеся щосили! І ви обов’язково дістанете свою зірку. Зніміть її з неба й дбайливо покладіть перед собою, розгляньте ближче та постарайтеся запам’ятати, як вона виглядає, яке світло випромінює.
А тепер проведіть долонями по колінах униз до ступень ніг і солодко потягніться, розплющте очі, візьміть аркуш паперу, олівець і намалюйте свою зірку.
Виріжте та прикріпіть її на наше зоряне небо. І тепер зорі світитимуть вам завжди, випромінюючи добро, дружбу та підтримку. Вони поведуть вас дорогою знань і супроводжуватимуть на всіх іспитах і в житті.
Наприкінці вправи учні малюють, вирізують і приклеюють свої зірки на аркуш ватману, моделюючи зоряне небо.
19. Інформаційне повідомлення «Керівництво емоційним станом»
Не згадуйте провалів, думки про які самі собою лізуть в голову;
Пригадуйте саме успіх;
Пригадуйте відчуття впевненості в своїх силах;
Відчуття свободи, розкутості (незалежно від того, з чим це було пов’язано);
Важливо проникнутися почуттям власного везіння;
Не може бути, що вам немає що згадати.
20. Практична вправа.
Уявіть, що вам потрібно переконати вашого друга, що олімпіада – це лише олімпіада. Знайдіть слова для аргументованої критики панічних думок. Зробіть це за такою схемою:

Моя участь в олімпіаді буде успішною тому що…
Моя участь в олімпіаді буде успішною навіть, якщо
Моя участь в олімпіаді буде успішною не зважаючи на…
Моя участь в олімпіаді буде успішною так, як…
Моя участь в олімпіаді буде успішною завдяки…
Моя участь в олімпіаді буде успішною так само, як і …
Моя участь в олімпіаді буде успішною спираючись на…
Моя участь в олімпіаді буде успішною бо прагну…
Моя участь в олімпіаді буде успішною разом з…

Можливо, ці слова стануть дієвою формулою вашого оптимістичного конструктивного настрою у підготовці до олімпіади.
21. Вправа «Царівна Несміяна»
Один з гравців сідає в центрі кола, а інші намагаються розсмішити його. Цей гравець може умовно називатися «царівною Несмеяною». Виграє той, хто найдовше зміг потриматись і не засміятися. Для уникнення затягування гри бажано визначити максимальний час перебування в ролі «Несмеяни».
22. Інтелектуальна гра «Як поводитися впевнено?»
Учасники об’єднуються в 3 групи і визначають кроки до впевненості в собі. Тренер записує на ватмані вислови учнів.
Обговорення.
«П’ятнадцять кроків до впевненості в собі» (Ф. Зімбардо)
1. Зізнайтеся собі в своїх сильних та слабких якостях і відповідно сформулюйте свою мету.
2. Вирішіть, що для вас цінне, у що ви вірите, яким би хотіли бачити своє життя.
3. Докопайтеся до коріння, проаналізуйте своє минуле. Спробуйте зрозуміти і вибачити тих, хто змусив вас страждати, не допоміг, хоча й мав змогу. Вибачте собі самому свої помилки.
4. Почуття провини і сорому не допоможуть вам досягти успіху. Не дозволяйте собі віддаватися їм.
5. Шукайте причини своєї поведінки у фізичних, соціальних, економічних аспектах нинішньої ситуації, а не в недоліках власної особистості.
6. Не забувайте, що кожну подію можна оцінити по-різному.
7. Ніколи не говоріть про себе погано; особливо уникайте приписувати собі негативні риси.
8. Ваші дії можуть заслуговувати на різну оцінку; якщо вони піддаються конструктивній критиці, скористайтеся цим для свого блага, але не дозволяйте іншим критикувати вас як особистість.
9. Пам’ятайте, що інколи поразка – це удача; з неї ви можете зробити висновок, що ставили хибну мету, не варту зусиль.
10. Не миріться з людьми, заняттями і обставинами, які змушують вас відчувати свою неповноцінність.
11. Дозволяйте собі розслабитися, дослухатися до своїх думок, зайнятися тим, що вам до душі.
12. Вправляйтеся у спілкуванні; насолоджуйтеся відчуттям тієї енергії, якою обмінюються люди.
13. Не треба надто охороняти своє „Я” – воно значно міцніше і пластичніше, ніж вам здається. Нехай краще зазнає короткочасного емоційного удару, ніж опиниться в бездіяльності й ізоляції.
14. Поставте собі серйозну віддалену мету, на шляху до якої треба досягти меншої, проміжної. Тверезо зважте, які засоби потрібні для того, щоб досягти цієї мети.
15. Ви не пасивний об’єкт, на який звалюються неприємності, не травинка, на яку в будь-який час можуть наступити. Ви – вершина еволюційної піраміди, втілення надій своїх батьків, неповторна особистість.
23. Гра «Зіграй роль».
Подумки зіграти роль впевненого учасника олімпіади, який все знає, все вміє, зовсім не хвилюється.
Обговорення.
24. Практична вправа
Сформулюйте собі формулу побажання успіху на олімпіаді, запишіть його на аркуші паперу. Зробіть з нього літак та відправте своїм друзям. Нехай ці побажання здійсняться!

Жорстоке поводження як фактор деструкції особистості дитини

Жорстоке поводження як фактор деструкції особистості дитини

Діти, що живуть у психологічно хаотичних родинах, неминуче травмуються поєднанням надмірної, некерованої стимуляції та браком справжнього захисту й підтримки з боку осіб, що мають піклуватись про дитину. Як наслідок, відбуваються не лише серйозні викривлення психосексуального розвитку дитини, а й порушується розвиток базового почуття самості й здорової ідентичності, адекватного оцінювання реальності. В результаті насильства дитині завдають тяжких травм, які мають згубні наслідки для її подальшого фізичного та психічного здоров’я, до того ж хлопці страждають не менше за дівчат. Для суспільства це небезпечно тим, що діти, які були жертвами або свідками насильства в сім’ї, переносять цей негативний досвід до власного життя. Така сім’я виховує для суспільства потенційного агресора чи жертву – людину, яка вважає за норму, що інших можна принижувати, а, «за необхідності», й бити. Велику роль у розповсюдженні жорстокості до дітей відіграє необізнаність батьків або піклувальників щодо того, які заходи впливу неприпустимі по відношенню до дитини. Є досить багато дорослих, які не розуміють, що не кожне покарання йде на користь. Не менш значущим фактором є і низький рівень правової культури населення, недостатня обізнаність у нормах, стосовних охорони прав дитини та покарання осіб, які їх порушують. Наслідком жорстокого поводження та зловживання дітьми є не лише формування девіантних та делінквентних форм поведінки. Діти, постраждалі від жорстокості та зневаги, мають цілий набір специфічних психологічних рис, головною особливістю яких є амбівалентність (різнополюсність) як реакція на суперечливі вимоги батьків. Підлітки, які зазнали зловживань, не визнають батьків як значущих дорослих, вони поєднують в собі імпульсивність та довготерпіння, підозрілість з ірраціональної вірою в можливість покращання внутрішньосімейної ситуації. Вони відзначаються низькою самооцінкою, є емоційно залежними, відчувають самотність, ізольованість, страх перед майбутнім, впевненість у безперспективності, провину за інциденти насильства. В таких дітей не розвинуте уявлення про потреби власного «Я»,спостерігається сплутаність ідентичності, нечіткість самовизначення, конформність, схильність до прийняття ролей, нав’язуваних оточенням.  Діти, що живуть в умовах сімейного насильства, демонструють схильність до депресій, високий рівень піддання стресу, явні депресивні та/або істеричні симптоми; симптоми деперсоналізації та реактивних розладів. Вони часто пропускають шкільні заняття через нездужання психосоматичного характеру. Такі діти та підлітки відзначаються високим рівнем ризику алкоголізації та наркотизації, пределінкветною та делінквентною поведінкою, зухвалою сексуальною поведінкою, дромоманією (патологічною схильністю до мандрів).Найтиповішими наслідками насильства в сім’ї стають такі поведінкові прояви в дітей (і саме на них найчастіше скаржаться вчителі та батьки): бійки,конфлікти з оточенням, низька шкільна успішність; незвичайна замкненість. До емоційних проблем таких дітей можна віднести підвищену агресивність,переважно знижений настрій, високу тривожність та наявність страхів, нестійкість почуттєвої сфери, легке коливання емоцій та їхня надмірна сила, часто неадекватна ситуації (лють або  істеричні ридання у відповідь на незначні зовнішні подразники).

Частими наслідками насильства в сім’ї стають психоневрологічні розлади в дітей: безсоння, енурези та енкопрези (недержання калу), нервові тики тощо, а також соматичні захворювання як відповідь на стрес (це перш за все серцево-судинні розлади, порушення травлення, астма, алергії та шкірні захворювання). Ознаками скоєного над дитиною насильства та неналежного догляду можуть бути також недостатня вага; затримки у розвитку, анемія ,слабкий імунітет; тики, ссання пальців, розгойдування; недотримання правил особистою гігієни; одяг, що не відповідає погодним умовам та віку дитини; часті звернення до медичних закладів, все більша кількість ушкоджень; брак необхідного лікування; невідповідність ушкоджень поясненням, що їх дає дитина або її батьки чи піклувальники.

Дуже важливо розглядати наслідки насильства, пережитого дитиною, зважаючи на її вікові особливості. У різні періоди життя реакція на подібну психологічну травму може виявлятися по-різному. Найзвичайнішими симптомами залежно від віку є:

  • для дітей у віці до 6 місяців – низька рухова активність, байдужість до навколишнього світу, нема реакції або надто слабка реакція на зовнішні стимули, не усміхається (або усмішка з’являється дуже рідко);
  • для дітей у віці від 6 місяців до 1,5 року – страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослими (наприклад, коли доросла людина намагається взяти дитину на руки), постійна сторожкість без причин для неї, плаксивість, замкненість, постійний сум;
  • для дітей 1,5–3 років – страхи, сплутаність почуттів, є порушення сну, втрата апетиту, агресія, страх перед чужими людьми, перед дорослими, схильність до сексуальних ігор, крайнощі у поведінці (від надмірної агресивності до повної байдужості);
  • для дошкільників (3–6 років) – пасивна реакція на біль, примирення з ситуацією; тривога, боязкість, сплутаність почуттів, почуття провини, сорому, відрази, безпорадності, зіпсованості,болісна реакція

на критику; брехливість, схильність до крадіння та підпалів, жорстокість до тварин. Крім того, постерігаються форми поведінки, притаманні молодшому віку (енурез, ссаня пальців, утруднене мовлення тощо), а також негативізм, відчуження та агресія поряд з надмірною поступливістю. Слід також зазначити наявність сексуальних ігор та хворобливої мастурбації;

  • для дітей молодшого шкільного віку – амбівалентні почуття стосовно дорослих, складності у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, зіпсованості, недовіри до світу; в поведінці відзначаються відчуження від людей, порушення сну, апетиту, агресивне поводження, відчуття «брудного тіла», мовчазність або несподівана говорючість, сексуальні дії з іншими дітьми;
  • для дітей 9–13 років – те ж, що і для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб’єктивне почуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання йти туди після школи. У поведінці відзначаються ізоляція, маніпулювання іншими дітьми (в тому числі з метою одержання сексуального задоволення),суперечливе поводження, а також неадекватні харчові уподобання (недоїдки, листя, крейда, равлики, таргани, інші комахи тощо);
  • для підлітків 13–18 років – відраза, сором, провина, недовіра, амбівалентні почуття стосовно дорослих, сексуальні порушення, несфорованість соціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. В поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання покинути власну домівку, агресивне поводження, запобігання тілесній й емоційній інтимності, непослідовність і суперечливість поводження.

                         

Поведінкові реакції дітей з посттравматичним стресовим розладом

Поведінкові реакції дітей з посттравматичним стресовим розладом

Травматичний стрес вважається НОРМАЛЬНОЮ реакцією на НЕНОРМАЛЬНІ обставини (події, що виходять за рамки звичайного життєвого досвіду людини). Діти старшого дошкільного і молодшого шкільного віку відображають у грі все, що відбувається навколо. Гра для них – це можливість впоратися з ситуацією, яка вже трапилася чи відбувається зараз. Тому вони відображають у рольових іграх війну, переселення, переховування у бомбосховищах, гру у військових, медиків, волонтерів тощо. У таких випадках не треба хвилюватися (якщо це не загрожує здоров’ю та життю дитини). Це нормальна реакція дітей на незвичайні ситуації. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) виникає як відкладена та/або затяжна реакція на стресову подію чи ситуацію (короткочасну або тривалу) надзвичайно загрозливого чи катастрофічного характеру. За даними ВООЗ, близько 80% постраждалих в екстремальних ситуаціях людей, успішно справляються з травматичним стресом і тільки у 20 % прояви травматичного стресу трансформуються у посттравматичний стресовий розлад як хворобу, в якій проявляються фізіологічні та психологічні симптоми (див. таблицю).

Ознаки та симптоми посттравматичного стресового розладу у дітей

(за даними Американського національного центру з ПТСР)

Вікова категорія дітей

Ознаки та симптоми

Діти молодшого віку (1 – 6 років) ·                   Безсилля і пасивність, відсутність звичайних реакцій

·                   Генералізований страх

·                   Підвищена збудливість і незібраність

·                   Пізнавальна плутанина

·                   Складність говорити про цю подію

·                   Складність визначати почуття

·                   Нічні кошмари, інші порушення сну

·                   Страх розставання і «чіпляння» за близьку людину

·                   Регресивні симптоми (наприклад повернення нічного нетримання сечі, втрата мови, рухових навичок)

·                   Нездатність збагнути смерть як неминучість

·                   Тривога з приводу смерті

·                   Соматичні симптоми (болі в животі, головні болі тощо)

·                   Підсилена реакція на гучні звуки

·                   «Заморожування» (раптова нерухомість)

·                   Метушливість, нехарактерний плач

·                   Уникання або тривога у відповідь на конкретні стимули, специфічно пов’язані з травмою, включаючи бачене і фізичні відчуття

Діти молодшого та середнього шкільного віку (6 – 11 років) ·                   Почуття відповідальності та провини

·                   Повторювана травматична гра

·                   Відчуття тривоги при згадках про подію

·                   Нічні кошмари, інші порушення сну

·                   Стурбованість з приводу безпеки, думки про загрозу

·                   Агресивна поведінка, спалахи гніву

·                   Страх почуття болю, травми

·                   Пильна увага до тривоги батьків

·                   Ухиляння від школи

·                   Тривога/турбота про інших

·                   Поведінкові, емоційні, особистісні зміни

·                   Соматичні симптоми (скарги на тілесні болі)

·                   Очевидні тривога/страх

·                   Схильність до усамітнення

·                   Конкретні пов’язані з травмою страхи, загальні страхи

·                   Віковий регрес (веде себе як молодша дитина)

·                   Тривога розлуки

·                   Втрата інтересу до діяльності

·                   Плутанина думок, недостатнє розуміння травматичних подій

·                   Відсутність чіткого розуміння явища смерті, причини «поганих» подій

·                   Прогалини в нестачі розуміння заповнюються «магічними» поясненнями

·                   Втрата здатності до концентрації в школі, зниження успішності

·                   Дивна або незвичайна поведінка

Підлітки (12–18 років) ·                   Егоїстичність

·                   Небезпечна для життя поведінка

·                   Бунт удома або в школі

·                   Різкі зміни у стосунках

·                   Депресія, уникнення спілкування

·                   Зниження успішності в школі

·                   Спроба віддалиться і захиститься від почуттів сорому, провини, приниження

·                   Надмірна активність з іншими людьми чи відсторонення від інших з метою врегулювання внутрішнього конфлікт Схильність до переживання нещасних випадків

·                   Бажання помсти, активність, пов’язана з відповіддю на травму

·                   Порушення сну і харчування, нічні кошмари.

За матеріалами http://llt.multycourse.com.ua/ua/page/15/50

Розмови про «це» у школі: міжнародний досвід сексуального виховання

Розмови про «це» у школі: міжнародний досвід сексуального виховання

Підходи до сексуального виховання у школах різних країн (Швеція, Норвегія, США, Індія, Китай та Японія).

Згідно з даними ВОЗ, маємо таку ситуацію:

  • Щорічно в світі народжують близько 16 мільйонів дівчат у віці 15-19 років і близько 1 мільйон дівчаток до 15 років.
  • Ускладнення під час вагітності та пологів є другою причиною підліткової смертості у віці 15-19 років.
  • Щорічно майже 3 млн дівчат віком 15-19 років здійснюють небезпечні аборти без медичної допомоги.
  • Більше 2 млн підлітків живуть з ВІЧ.

Між іншим, причиною цих проблем є недостатня освіченість у цій сфері та ранній вік сексуальної згоди.

Для України проблеми підліткової вагітності, ВІЧ та ранніх абортів також актуальні. Як зазначають психологи, головна причина їх виникнення полягає у відсутності відповідної сексуальної обізнаності підлітків, які згодом стають неосвіченими дорослими.

А де отримати відповідну грамотно подану інформацію? В українських школах це питання донині – табу, хоча вік сексуальної згоди українців переважно шкільний!

А як впроваджують сексуальне виховання у школах інших країн?

Швеція

Перші уроки секс-просвіти почали викладати для дівчат у Стокгольмі ще на початку минулого століття. Саме Швецією вперше в світі був запроваджений такий досвід виховання.

У 1933 році у країні була утворена асоціація сексуальної освіти (RFSU), а з 1955 року уроки секс-виховання стали обов’язковими за шкільною програмою. І не дарма. Це підтверджують щорічні соцопитування молоді, згідно з якими основну інформацію щодо контрацепції, статевих стосунків та можливих хвороб підлітки отримують саме у школі.

Тому, на відміну від інших країн, в Швеції необхідність викладання цієї навчальної дисципліни давно не викликає дискусій поза межами школи. Обговорення стосуються лише питання щодо вдосконалення програми  та виховання у школярів толерантність до проявів сексуальної ідентичності представників сучасного суспільства.

Також саме у Швеції була створена єдина в світі гендерно-нейтральна школа Egalia.

Норвегія

У Норвегії, як і в більшості країн Північної та Західної Європи, статеве виховання входить у обов’язкову шкільну програму. До просвітницької діяльності в цьому аспекті також активно долучається норвезьке телебачення.

Наприклад, телеведуча серіалу «Pubertet» у коротких відеороликах аж занадто наочно роз’яснює питання, що стосуються статевої сфери.

 США

Існує стереотип, що Сполучені Штати є однією з найбільш розкутих та толерантних країн щодо статевих питань. Але це не зовсім так.

Під час розслідування, проведеного John Oliver, виявилося, що навчальні програми стосовно статевого виховання діють лише в 22 із 50 штатів, і то, зміст самих програм лише у 13 штатах має медичне обґрунтування.

Окрім того, є ще ряд нюансів: так, наприклад, у штаті Міссісіпі за програмою передбачена лекція про контрацептиви, але при цьому показувати, як користуватися презервативами заборонено. Це є протизаконним, навіть незважаючи на те, що проблема є нагальною, адже ⅓ дітей в штаті були народжені дівчатами-підлітками.

Індія

Протягом тривалого часу в Індії намагаються впровадити статеву просвіту, але це питання активно блокується правими партіями. На жаль, це типове ставлення більшості супротивників сексуального виховання. Адже вони розглядають цей курс з позиції «пропаганди розпусти», а не у якості лекції про здоров’я, безпеку та встановлення особистих меж.

При цьому для Індії питання цієї сфери найбільш актуальні: країна щорічно посідає перші позиції в світі за кількістю згвалтувань, значна частина яких скоюється підлітками.

Окрім того, важливою проблемою для країни є дисбаланс між статевими групами – з переважанням чоловіків. Справа в тому, що для індійських сімей не одне століття народження дівчинки вважалося тягарем. Тому після перших УЗД щорічно в країні шляхом абортів позбавляються ще не народжених дівчаток (їх кількість сягає 700 тис/рік, а за останні 30 років – понад 12 млн).

Питаннями статевої освіти в країні займається лише громадська організація The YP Foundation у Нью-Делі.

Волонтери просувають ідеї гендерної рівності, читають лекції на теми сексуального різноманіття, психічного здоров’я тощо.

Китай

Тема сексу для Китаю і досі є табу. Але в школах останнім часом почали проводити заняття, на яких про секс все ж таки розповідають, але з особливим ухилом.

Дітей віком від 6 років на уроках навчають захищатися від сексуального насильства та формують навички боротьби проти педофілів. Окрім того, в школах читаються лекції щодо профілактики ВІЛ/СНІДУ, під час яких акцент робиться саме на дотриманні статевої моралі та безпечності сексу.

Але на відміну від шведської молоді, підлітки в Китаї отримують ключову інформацію щодо статевого життя все ж з порнографічних фільмів.

Японія

Культура сексу в країні дуже розвинута і відношення до нього досить своєрідне. Це закладене національною релігією синтоїзмом, в межах якої задоволення фізіологічних потреб завжди схвалювалося. Тому публічні будинки в країні не є чимось незвичайним, а культура гейш та різноманітних обрядів, наприклад, йобаі, шибарі тощо популярні і в наш час.

Також у країні підтримуються різні сексуальні форми. У цих умовах є типовими дитячі аніме, в центрі яких за сюжетом закохані – одностатева пара.

Сексуальна освіта в Японії запроваджується у школах в якості обов’язкової дисципліни з 10 років. Але з кожним роком все більше поширюється виховання, започатковане школою Імадзюку.

За Імадзюку, статеве виховання починається з першого класу. У процесі проведення курсу вивчається сексуальне життя у найдрібніших подробицях з годинним навантаженням, яке в 10 разів перевищує час, відведений на цю дисципліну в інших школах.

Так, в першому класі в деталях вивчають будову статевих органів, а учні середніх класів цілком орієнтуються у тонкощах сексуального життя.

А реаліями життя японських школярів є факт ранніх статевих стосунків та розповсюджена практика ендзе-косай.


Зважаючи на міжнародний досвід, варто зазначити, що запровадження секс-просвіти має відповідати як культурним особливостям країни, так і психологічно-фізіологічному віку підлітків.

Щодо доцільності висвітлення питань сексуальної сфери у школі в українському суспільстві, як і раніше тривають дискусії. На користь необхідності надання систематичних знань із сексуальної сфери сучасним школярам говорять цифри підліткової вагітності та віку сексуальної згоди в Україні.

Аби оминути проблеми, з якими зіштовхнулися вчителі в інших країнах, доцільно розробити власну програму. Вона має відповідати психолого-фізіологічному розвитку школярів. При цьому, щоб не звести нанівець просвітницьку ініціативу, необхідно попередньо підготувати компетентних та психологічно адаптованих спеціалістів.

https://naurok.com.ua/post/rozmovi-pro-ce-u-shkoli-mizhnarodniy-dosvid-seksualnogo-vihovannya

Що робити, якщо ваша дитина – булер?

Що робити, якщо ваша дитина – булер?

Способи розпізнати булера та алгоритм роботи з ним.

Один зі страшних снів батьків – отримати телефонного дзвінка, в якому повідомляється, що їх дитина побила когось чи образила. Найчастіше про це інформує класний керівник, соціальний педагог чи батьки ображеного учня. Складно правильно зреагувати на таке повідомлення. Важко зрозуміти, кому вірити та як себе поводити, коли запущено конфліктний сценарій у стосунках між дітьми.

Усім нам відома фраза про дві сторони однієї медалі, такий принцип працює і в цьому випадку. Але якщо ситуація стосується близьких, то сприймання фактів спотворюється. Часто виникає інстинктивне бажання захистити та виправдати свою дитину (або ж протилежна реакція – звинуватити свого, аби виправдатись перед чужими). Чекати ж від агресора чесної відповіді, що він цькував когось іншого, одразу не варто.

Сьогодні ініціатора агресивної поведінки, направленої проти іншого учня, часто називають булером (з англ. bully – хуліган), а цілеспрямоване гноблення когось з колективу – булінг.

Як зрозуміти, чи є ваша дитина булером

Булерами стають ті діти, які ростуть без заборон, не сприймають авторитет батьків. Але разом з тим їх головна проблема – бажання відчути підтримку та повагу дорослих. Якщо це прагнення не реалізоване, воно породжує агресію, яку треба на комусь зганяти.

Більшість булерів – це діти-нарциси, які не спроможні у момент агресії відчути емоції інших, але хочуть довести свою зверхність. Проаналізуйте поведінку дитини, аби виявити ознаки агресії. І запитайте у себе – чи достатньо приділяєте уваги синові, доньці?

Ознаки булера:

  • фізично та соціально більш енергійний за своїх однолітків;
  • не вміє сприймати відмову;
  • має середню чи високу самооцінку;
  • часто проявляє ознаки егоїзму чи нарцисизму;
  • ймовірно, став жертвою у минулому;
  • сприймається лідером у колі однолітків;
  • буває імпульсивним;
  • його легко вивести з себе;
  • не вистачає співчуття до інших;
  • має не надто високий емоційний інтелект;
  • полюбляє агресивні спортивні ігри.

Якщо подібні риси проявляються та паралельно надходять повідомлення, що у класі знущаються над кимось, є серйозний привід поговорити з вашою дитиною. Звісно, багато з цих характеристик показують типового лідера, але нездорове посилення тої чи іншої ознаки є тривожним сигналом.

Є проблема – є рішення

Якщо батьки визнають, що їх дитина є агресором, то це вже шлях до покращення ситуації. І перше, що вони мають зробити – не бути терпимими до проявів агресії. Поряд з цим можна порекомендувати:

Відшукайте заняття, в якому дитина зможе виділитись. Часто агресивну поведінку провокує незнання способів, як ще можна заявити про себе. Варіанти пошуку талантів: відвідування гуртків, секцій, активна участь у житті класу.

Будьте послідовними у своїх діях та словах. Якщо ви передбачили певне покарання за провинність (наприклад, забрати на тиждень смартфон), то тримайтесь до останнього дня. Звісно, з боку дитини буде протест, але стійте на своєму, бо маєте розуміти, заради чого все це робиться.

Нейтралізуйте речі, які пов’язані з насиллям. Мова йде про відеоігри, фільми, музику, які провокують агресію в дитині.

Обговорюйте усі шкільні конфлікти. Часто це допомагає знайти причину такої поведінки, будьте максимально справедливими та розважливими.

Знайдіть альтернативу. Навчіть знаходити альтернативні шляхи виходу агресії без шкоди оточуючим. Розкажіть, що у випадку, коли підлітка провокують, важливо продемонструвати можливості уникати провокації.

Навчайте розуміти себе та інших. І тут важливо бути не голослівним, адже більшість звичок дітей породжуються в домашніх стінах. Якщо ви чи хтось з родини нетерпимо ставиться до вад іншого, мало шансів, що у сина чи дочки сформується власна протилежна думка з цього питання. Розкажіть, що всі ми різні та особливі.

Не треба очікувати швидких результатів. Дитина зможе змінитися, але це робота не одного дня. Не забувайте, підтримка у цей момент відіграє надзвичайно важливе значення.

https://naurok.com.ua/post/scho-robiti-yakscho-vasha-ditina-buler

Cashflow – гра для справжніх бізнесменів

Cashflow – гра для справжніх бізнесменів

Останній тиждень 2017 року в Шкільному клубі підприємництва “Олімп” Білозерської ЗОШ № 18 відбувалися бізнес-ігри, а саме – презентація найулюбленішої гри олімпійців Cashflow. Для учнів 8-11 класів випала можливість приєднатися до майбутніх підприємців та відкрити для себе світ захоплюючих бізнес-комбінацій, привабливих інвестицій. Адже, Cashflow збирає за столом самих підприємливих, найпередбачуваніших, наймудріших, вчить робити ставки, передбачати ризики, прораховувати ситуації на багато кроків вперед! Президент клубу Кирило Грицик й головний банкір Андрейцев Владислав гідно представили гостям всі можливості гри. ШКП “Олімп” має надію, що такими прекрасними заходами залучить до своїх лав ще не одного майбутнього підприємця.

 

Робота за програмою “Сімейна розмова”

Робота за програмою “Сімейна розмова”

З пропаганди здорового способу життя серед учнів в нашій школі проводиться багато різних заходів, серед яких і інформаційно-освітня  протиалкогольна програма “Сімейна розмова”, тренером якої є практичний психолог.  Цього навчального року робота проходить на базі 8-А класу. В останній день І семестру з учнями говорили про дружбу і справжніх друзів. І хоча це відбувалося на сьомому уроці, діти із задоволенням працювали у групах, відповідали на запитання анкети, пояснювали твердження, складали рецепти дружби… Головне – усі прийшли до висновку, що шкідливі звички не просто шкодять розвитку власної особистості, а й не сприяють появі нових друзів.

Робота за програмою “Сімейна розмова” безкоштовно забезпечена необхідними матеріалами: методичними посібниками для працівника психологічної служби, щоденниками для кожного учня, анкетами для вхідного/вихідного діагностування, інформаційними повідомленнями для батьків. Кожен з учасників програми отримав «Сімейний щоденник» для сімейної розмови – це своєрідний засіб профілактики від проблем, а також підказка для дитини «Що таке алкоголь і чому його не варто вживати в підлітковому віці?».  «Сімейний щоденник для сімейної розмови» – це «особистісний інструмент» батьків для побудови ефективного діалогу з власною дитиною. Восьмикласники пройшли вхідне опитування учнів-учасників на ПК в програмі MS Excel, розглянули теми «Дружба та дружні інтереси» та «Алкогольні напої – міфи та реальність».