Є багато маленьких хитрощів, які допоможуть людині впоратися з емоційним перевантаженням:

1. Порахуйте до 10 та лише потім повертайтеся до травматичної ситуації.

2. Простежте за своїм диханням. Повільно вдихайте й на деякий час затримайте дихання. Видихайте поступово, через ніс. Прислухайтеся до своїх відчуттів.

3. Наберіть води та повільно випийте воду, сконцентруйтеся на своїх відчуттях води.

4. Знайдіть якийсь невеличкий предмет і уважно розгляньте його не менше чотирьох хвилин, ознайомлюючись з кольором, формою, структурою так ретельно, щоб можна було уявити предмет із заплющеними очима.

5. Погляньте на небо, розгляньте все, що ви бачите на ньому.

6. Змочіть обличчя холодною водою.

7. Вийдіть з того приміщення , де вас знайшов стрес.

Для того, щоб ці методи допомогли, їх треба знати напам’ять і постійно виконувати.

Працюючи в інклюзивному класі, учителі можуть відчувати обурення, неприйняття, злість, зневіру, жаль, невідкладне бажання допомогти чи жертвувати собою.

А ще, коли вчитель дає матеріал дитині з ООП, а та його не засвоює, педагог може думати, що проблема в ньому, а не в дитині. Виникають думки штибу “Я не можу допомогти цій дитині”, “Я винний”, “Не треба було брати інклюзивний клас”.

Буває, учителі бояться робити зауваження батьками дітей з ООП, можуть стримуватися, недоговорювати чи прикрашати щось, бо їм шкода дитину. І багато залежить, як батьки сприймають інформацію, чи відкриті та приймають своїх дітей.

“Це емоції, які завжди виникають у взаєминах людини з людиною. Зазвичай – від непорозуміння. У інклюзивному класі вони загострюються, бо вчителю не завжди є з ким поділитися своїми переживаннями”.

Цей текст стане в пригоді вчителям, які працюють в інклюзивних класах або в яких є учні, які не мають статусу “з ООП”, але їм потрібен індивідуальний підхід.

ЯК ПРАЦЮВАТИ З ЕМОЦІЯМИ

1. Не можна пригнічувати і приховувати їх.
2. Треба зрозуміти, що з вами відбувається. Спробувати зафіксувати свої емоції й подумати про них, коли поруч дитина. Подивитися, як дитина на це реагуватиме, і спробувати не спрямовувати свої емоції на дитину (не зриватися). Вчитель відчує різницю, що діти поводяться інакше, коли складні емоції спрямовані не на них.

Також розпізнати емоції допомагають асоціативні метафоричні картки або просто картинки з різними зображеннями. Людині треба всліпу доставити картинки і спробувати розшифрувати, як це стосується її та її емоцій. До того ж класний керівник може провести таку вправу з батьками.

3. Треба навчитися керувати емоціями і скеровувати їх у правильний напрям. Наприклад, навчитися проявляти їх в іншому середовищі, як-от ділитися з партнером, друзями чи звернутися до психолога.

А ще, наприклад, коли в класі виникли складні емоції і вчителю немає куди дітися, можна запропонувати дітям намалювати бурхливий водоспад чи щось, що демонструватиме ваші емоції, показати піну, як падає каміння. Учитель має малювати разом з дітьми.

Також можна звернути увагу на своє тіло: чи ви відчуваєте свої стопи, чи під вами є основа, можна рухати пальцями рук і ніг, спостерігати за своїм диханням, аби відчути себе.

“Коли ми звертаємо увагу на своє тіло, минає деякий час, за який людина переключається й заспокоюється”.

Якщо є час, можна візуалізувати щось приємне, підключити до цього дітей. Наприклад, намалювати море або те, що заспокоює кожного з вас. Про таку можливість можна розповісти дітям. Наприклад, коли в класі виникає напружена ситуація, вони можуть запропонувати кілька хвилин помалювати щось приємне.

А ще можна влаштувати спільний захід із батьками та учнями, підготувати різні вправи, ігри, піти в похід чи влаштувати спортивний вечір. Водночас, ігри не мають бути спрямовані на конкуренцію штибу хтось перший і переможець, а хтось – переможений, а на взаємодію.

“Після спільних подій збільшується довіра. Наприклад, діти можуть більше довіряти вчителю, бо думатимуть: “Учитель учора разом із нами бігав, стрибав, грався, він такий, як ми”. Також у дітей встановлюються гарні взаємини з батьками – діти люблять, коли батьки роблять із ними щось на рівні, як команда.

Якщо довірливі взаємини підтримуватимуть, це сприятиме комунікації (наприклад, після спільного заходу дітям, як мінімум, протягом тижня буде про що говорити), діти можуть побачити дитину з ООП з іншого боку (цьому має сприяти вчитель, дати дитині виконувати якесь відповідальне завдання), покращуватиметься успішність”, – пояснють психологи.

4. Аби діти не цькували дітей з ООП, учителі мають, насамперед, виховувати себе – показувати, як звертатися до інших дітей, зокрема до дитини з ООП, як допомагати іншим. А дитина з ООП має виконувати доручення, які вона може виконувати, разом з усіма дітьми.

ЩО БУДЕ, ЯКЩО НЕ ПРАЦЮВАТИ З ЕМОЦІЯМИ

Це впливає на всі сфери життя педагога:

• Соціум. Людина втрачатиме цікавість до життя й роботи, спеціаліст втрачатиме свої навички, не отримуючи від них задоволення.
• Особисте життя. Людина не може більше любити себе. Хоча має. Йдеться про здоровий егоїзм.

“Коли ми любимо себе, то можемо любити інших. Це те саме, коли в літаку кажуть спочатку одягнути кисневу маску собі, а потім – дитині. От коли людина не буде допомагати, насамперед, собі, то не зможе допомогти дитині з ООП, бо в неї не буде ресурсів”.

• Робота. Клас – це цілісний організм. Якщо в організмі щось працює не так, то порушуються всі інші системи й органи. Тож, якщо в класі є вчитель із непропрацьованими емоціями – порушується комунікація серед дітей, клас може спілкуватися, використовуючи образливі слова, починається булінг.

Тобто емоційний стан у класі погіршиться, може збільшитися кількість конфліктних ситуацій. Зі свого боку, діти можуть почати поводитися вдома не так, як батьки звикли.

• Успішність учнів. Коли діти відчувають себе в безпеці, спокійно, то краще сприймають інформацію й навчаються. А коли відчувають інформаційний дискомфорт, то їм – не до навчання.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО НА ВЧИТЕЛЯ ТИСНУТЬ БАТЬКИ, АДМІНІСТРАЦІЯ, ДІТИ

Буває, на вчителя інклюзивного класу тиснуть з усіх сторін: батьки й адміністрація – бо хочуть якомога швидше бачити результат, діти – бо не розуміють, як спілкуватися з дитиною з ООП. Психологи радять:

1. Поінформувати батьків, що відбувається, чому успішності немає. До цього треба з’ясувати причини неуспішності, щоби говорити з батьками конкретно й конструктивно.
2. Запропонувати щось натомість. Наприклад, якщо дитина не встигає щось або не хоче робити, варто піти проти логіки й послабити навчальний матеріал, можливо, дитині треба перезавантаження, може, батькам треба піти з дитиною на природу чи зробити те, що вона любить. Усе – щоби в неї з’явилися більше сил і наснаги до навчання.
3. З’ясувати причину, чому діти не вміють спілкуватися з дитиною з ООП, влаштовувати більше спільних активностей.
4. Не боятися відкрито й щиро говорити з адміністрацією.

“Як відреагує директор, – це інше питання. Але те, що вчитель озвучить свої проблеми й буде не самотній, може допомогти самому вчителю. Тобто головне – заявляти про проблему, якщо вона виникає”.

Отже, якщо у вчителя виникають складні емоції і немає підтримки від батьків дитини з ООП, то роль адміністрації – бути посередником між ними, щоби це врегулювати. Адміністрація може відкрито поговорити з батьками і з учителем. Також можна запропонувати педагогу відпочити чи тимчасово дати менше навантаження.

“Зазвичай в адміністрації – директивна позиція і вона хоче, аби ви відчиталися, що ви зробили, щоби все в класі було класно. Рідко трапляється адміністрація, яка розуміє педагога, бачить його стан, що відбувається й що навантаження – завелике, розуміє, що треба допомогти”

1. Звернутися до шкільного психолога, попросити підготувати тренінг із теми, зібратися разом і вчитися співпрацювати.

Фото: автор – michaeljung, Depositphotos

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО В ДИТИНИ З ООП ІСТЕРИКА

1. Якщо в дитини виникає істерика, треба з’ясувати чому.
2. Краще бути поруч із дитиною, сісти біля неї, якщо вона дозволяє, обійняти її. Якщо поруч асистент учителя, можна делегувати це йому.
3. Якщо заспокоїти дитину не вдасться, і в цих умовах проводити урок неможливо, можна спробувати пограти. Наприклад, учитель буде всередині кола з дитиною, а діти мають плескати чи виконувати якусь вправу. Усе залежить, що дитині сподобається. Може, дитині цікаво тупотіти ногами.
4. Якщо учні запитуватимуть, що відбувається з дитиною, їм обов’язково треба пояснювати. Наприклад, “Зараз Мішу щось непокоїть, він не може нам про це сказати, тому в нього така реакція”.
5. Якщо дитину не вдалося заспокоїти, можна попросити когось вийти з нею в спокійне місце, поговорити, погратися, заспокоїтися.

Загалом, дітям треба показати, що вчитель не залишає цю дитину, себто дати приклад, що якщо інша дитина плакатиме, її також не залишать, а спробують допомогти й заспокоїти.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВЧИТЕЛЬ НАЛАШТОВАНИЙ НА СУПЕРРЕЗУЛЬТАТ

У дитини з ООП має бути індивідуальний навчальний або адаптивний план.

“Якщо дитині щось не вдається, учитель може розчаруватися в собі, думати, що щось робить не так. Утім, амбіції у вчителя виникають зазвичай не від того, як дитина опанувала матеріал, а від того, як учитель його подав. Насамперед, педагог має розібратися, чому стається так, що дитина не засвоює матеріал”.

Також вчитель має зрозуміти, що дітям з ООП найважливіше соціалізація, а не оцінки. Краще подивитися, як дитина спілкується з іншим, чи її приймають, чи вона виконує групові завдання, чи може обслуговувати себе, допомогти комусь.

“Можливо, коли вчитель побачить успіхи в цьому, то зрозуміє, що академічні знання – не найважливіше. Таким учителям треба доводити, що діти з ООП можуть не мати класних знань у навчанні, але можуть, наприклад, гарно малювати.

Перед тим, як учитель братиме інклюзивний клас, директор, знаючи, що йдеться про амбіційного вчителя, має поговорити з ним і розповісти, що оцінки й навіть знання тут – не найголовніше”, – пояснює Оксана.

Аби не зневіритися у своїй педагогічній майстерності, вона радить поставити собі запитання: “Чи можу я зараз стрибнути у висоту на 5 метрів?”. Ви зрозумієте, що це – не ваша планка. Так само – з дитиною з ООП.

Також учитель може проаналізувати й поставити собі таке запитання: “Що я роблю недосконало? Чого я ніколи не навчуся”. Це трохи приземлює й говорить про те, що кожен із нас чогось ніколи не навчиться – і це нормально.

Наприклад, педагог досконало знає свою роботу, правильно підбирає завдання, добре ставиться до дітей, але не любить прибирати. А ця дитина, наприклад, може прибирати хоч цілий день, її не дратує монотонна робота.

“Фактично, треба зрозуміти, що я – класний педагог, але та дитина не може чогось вивчити, вона також неідеальна, як і я, і в неї є поріг знань, як і в мене”.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО Є ЛЮБИМЧИКИ Й НЕЛЮБИМЧИКИ

“Нереально не мати любимчиків – людям завжди хтось подобатиметься, а хтось – ні. Учитель має просто навчитися це не показувати, щоби не ображати інших дітей. Тобто тренувати свій педагогічний такт. Наприклад, якщо мені хтось не подобається, то я переводжу ситуацію в гумор, але це не має бути сарказм”.

Учителю також треба розуміти, що так він робитиме негативну послугу дитині, яку любить більше інших. Адже він її виділятиме. І якщо показуватиме своє прихильне ставлення, то, по-перше, не готуватме цю дитину до дорослого життя, де немає любимчиків, і, по-друге, налаштовуватиме решту класу проти неї.

А у випадку, якщо дитина спричиняє негативні емоції, психологиня радить поспостерігати, що саме дратує, звідки це взялося, знайти корінь проблеми.

Наприклад, корінь у недопрацьованих взаєминах з батьками дитини. Як-от, ви не закінчили бесіду з батьками – і краще договорити, зустрітися ще раз, бесіда має дійти до якихось висновків. За словами Оксани, усі негативні емоції виникають від того, що проблема не розв’язана.

ЯК БУТИ, ЯКЩО В ШКОЛУ ПРИХОДЯТЬ БАТЬКИ В ІСТЕРИЦІ

Якою би не була причина істерики в батьків, психологиня радить подивитися їм в очі, намагатися уважно вислухати кілька хвилин, а потім спитати: “Коли вам зручно підійти? У мене зараз буде урок, можемо домовитися про інший час”.

“Коли ми звертаємо увагу на цю людину, вона заспокоюється. Їй же не сказали: “Йдіть звідси, у мене починається урок”. На наступній зустрічі й батьки будуть спокійніші, і вчитель буде підготовлений до розмови”.

Якщо це відбувається під час уроку при дітях, можна переключити увагу. Наприклад, звернутися до дітей: “Діти, ну що, ми зараз будемо слухати Миколу Петровича чи вчитимемо математику?” або “Дивіться, як батько Саші голосно говорить, бачите, а ви не можете так голосно відповідати біля дошки”. Психологиня наголошує, що тон педагога має бути дружелюбним, а не зухвалим чи тим паче директивним або глузливим.

“Я не раджу нікому ніколи доводити щось, особливо при дітях. Це – некомпетентно з боку педагогів”.

За матеріалами “Нова українська школа”, Марія Марковська,

Титульне фото: автор – denisismagilov, Depositphotos

Вживання тютюну, поряд із вживанням алкоголю, неправильним харчуванням та малорухливим способом життя, є одним з основних чинників, що спричиняють неінфекційні захворювання і передчасну смертність населення. Куріння в підлітковому віці уповільнює темпи фізичного розвитку, ускладнює статеве дозрівання, негативно позначається на стані ще не зміцнілої серцево-судинної системи, легенів, інших систем організму.

Миттєві наслідки куріння. Відомо, що тютюновий дим містить понад 4000 різних хімічних сполук, серед яких найнебезпечнішими є смоли, чадний газ, нікотин і радіоактивний полоній.

Наслідки куріння впродовж двох років. Навіть два роки куріння у підлітковому віці можуть заподіяти шкоду здоров’ю (мал.)

ВООЗ щодо наслідків куріння.

Щорічно понад п’ять мільйонів осіб умирають через куріння.Понад 600 000 осіб, які не курять, умирають від впливу вторинного тютюнового диму від цигарок у закритих приміщеннях.Серед дорослих людей тютюновий дим викликає серйозні серцево-судинні та респіраторні захворювання, включаючи ішемічну хворобу серця і рак легенів.Серед дітей грудного віку він викликає раптову смерть. У вагітних жінок цей дим призводить до народження дітей з низькою масою тіла.Приблизно 40 % всіх дітей систематично піддаються впливові вторинного тютюнового диму в будинках. Третина всіх випадків смертей, пов’язаних із вдиханням вторинного тютюнового диму, відбувається серед дітей.

Наркоманія (від греч. narke – заціпеніння і манія) – хвороба, що характеризується непереборним потягом до наркотиків. У малих дозах вона викликає ейфорію, у великих – оглушення, наркотичний сон.

“Систематичне вживання наркотику, як правило, викликає потребу у збільшенні доз. При наркотичній залежності вражаються внутрішні органи, виникають неврологічні і психічні розлади, розвивається соціальна деградація”, – розповідає лікар-нарколог КП «Кременчуцький обласний наркологічний диспансер Полтавської обласної ради» Олександр Черномиз.

Іншими словами – це стан періодичної або хронічної інтоксикації натуральною або синтетичною наркотичною речовиною, що характеризується потягом до цієї речовини, а також психічною і фізичною залежністю від ефекту її дії.

За оцінками фахівців зараз у світі налічується приблизно 200 млн. споживачів наркотиків. Іноді називають цифру в кілька разів більшу. Згідно деяких даних, сьогодні у наших містах 60 відсотків хлопчиків і 20 відсотків дівчат віком 15-17 років вже знайомі з наркотиками. Не всі вони їх вживали, але  з проблемою знайомі. Небезпека ходить поряд із підлітками. А ті з них, хто спробував  вживати наркотик, уже перебувають у небезпеці.

Чому підлітки обирають наркотики?

Цей вік – особливий період і в житті дитини, і в житті її батьків. Дитина дорослішає, намагається приймати перші самостійні рішення, і, звичайно, більше часу починає проводити поза домом. Це нормальний період розвитку дитини. Але саме в цьому віці дуже часто виникають конфлікти в сім’ях, із ровесниками. Непорозуміння, образи, якісь нез’ясовані ситуації можуть підштовхнути дитину до вживання наркотичних засобів. Це спроба заховатися, відійти від неприємностей.

Однією з причин вживання наркотичних засобів є цікавість. Якщо дитина знаходиться в компанії, де всі вживають наркотики, їй важко утриматися. Коли підліток ще не сформував свою точку зору, він піддається впливу групи. У цьому віці характерне саме колективне вживання наркотиків. Бувають випадки і насильного вживання, коли молоду людину підсаджують на наркотик. Велике значення має оточення, благополуччя в родині, приклад батьків.  Щоб виявити ранні ознаки вживання наркотиків, на етапі перших спроб, треба уважно стежити за станом підлітка.

“Систематичне вживання наркотику, як правило, викликає потребу у збільшенні доз. При наркотичній залежності вражаються внутрішні органи, виникають неврологічні і психічні розлади, розвивається соціальна деградація”, – розповідає лікар-нарколог КП «Кременчуцький обласний наркологічний диспансер Полтавської обласної ради» Олександр Черномиз.

Іншими словами – це стан періодичної або хронічної інтоксикації натуральною або синтетичною наркотичною речовиною, що характеризується потягом до цієї речовини, а також психічною і фізичною залежністю від ефекту її дії.

За оцінками фахівців зараз у світі налічується приблизно 200 млн. споживачів наркотиків. Іноді називають цифру в кілька разів більшу. Згідно деяких даних, сьогодні у наших містах 60 відсотків хлопчиків і 20 відсотків дівчат віком 15-17 років вже знайомі з наркотиками. Не всі вони їх вживали, але  з проблемою знайомі. Небезпека ходить поряд із підлітками. А ті з них, хто спробував  вживати наркотик, уже перебувають у небезпеці.

Чому підлітки обирають наркотики?

Цей вік – особливий період і в житті дитини, і в житті її батьків. Дитина дорослішає, намагається приймати перші самостійні рішення, і, звичайно, більше часу починає проводити поза домом. Це нормальний період розвитку дитини. Але саме в цьому віці дуже часто виникають конфлікти в сім’ях, із ровесниками. Непорозуміння, образи, якісь нез’ясовані ситуації можуть підштовхнути дитину до вживання наркотичних засобів. Це спроба заховатися, відійти від неприємностей.

Однією з причин вживання наркотичних засобів є цікавість. Якщо дитина знаходиться в компанії, де всі вживають наркотики, їй важко утриматися. Коли підліток ще не сформував свою точку зору, він піддається впливу групи. У цьому віці характерне саме колективне вживання наркотиків. Бувають випадки і насильного вживання, коли молоду людину підсаджують на наркотик. Велике значення має оточення, благополуччя в родині, приклад батьків.  Щоб виявити ранні ознаки вживання наркотиків, на етапі перших спроб, треба уважно стежити за станом підлітка.

радиції і правила в різних сім’ях відрізняються. Наприклад, зв’язок між вами й вашими дітьми може мати суттєву різницю порівняно з родиною ваших друзів. Це означає, що діють різні типи взаємин між батьками й дітьми.

Безпечні взаємини

Діти почуваються в безпеці поряд із батьками й упевнені, що ті про них подбають. Безпечні взаємини формуються, коли батьки постійно реагують на потреби своїх дітей.

Діти, які мають такі стосунки зі своїми батьками, з великою імовірністю виростуть самостійними та впевненими. Вони добре взаємодіють зі своїм оточенням і здатні регулювати власні емоції.

Взаємини, яких уникають

Діти почуваються невпевнено, бо батьки не реагують на їхні потреби. Найменші члени родини змушені виявляти самостійність і піклуватися про себе самотужки.

Такі взаємини призводять до проблем розвитку та адаптації в дитини. У такої дитини не рідкість прояви поганої поведінки: вона кусається, штовхається, б’ється тощо.

У дітей, які мають зазначені взаємини з батьками, часто бувають погано розвинені соціальні навички (це може виявлятися, наприклад, у агресії або замкненості). Крім того, діти схильні до непослуху й імпульсивної поведінки.

Однак це не означає, що такі діти приречені на життєвий провал. У міру свого зростання й розвитку дитина може змінюватися.

Амбівалентні взаємини

Батьки іноді задовольняють потреби дитини, а іноді – ні. Реакція батьків непослідовна. Наприклад, вони можуть не відразу відреагувати на плач дитини, оскільки зайняті роботою. Але через певний час вони дають дитині те, чого вона потребує. Такі діти схильні до зайвої емоційності та надмірної прихильності.

Неорганізовані взаємини

Батьки ігнорують потреби своїх дітей, а діти, своєю чергою, призвичаюються не формувати очікувань від батьків. У таких випадках є імовірність, що один або обоє батьків страждають від психічних розладів.

Діти таких батьків займаються безглуздими заняттями й дивно поводяться. Деякі з них говорять так швидко, що їх буває складно зрозуміти.

Коли йдеться про виховання дітей, немає рецептів для всіх без винятку. Однак розроблено низку принципів позитивного виховання, яких варто дотримуватися батькам:

1. Визначте виховну мету. Якщо ви прагнете виховати дитину здоровою й дисциплінованою; бажаєте встановити з нею доброзичливі взаємини – визначте свою виховну мету й подумайте, що потрібно зробити для її досягнення.

2. Привнесіть любов і теплоту у ваші взаємини з дитиною. Розглядайте кожен випадок взаємодії з дитиною як можливість налагодити з нею емоційний контакт. Будьте уважними й чуйними до дитини, заохочуйте взаємодію з нею. Установіть для дитини правила, межі та наслідки за їх порушення. Переконайтеся, що дитина розуміє встановлені правила.

3. Базові правила обов’язкові. Основні правила покликані пояснювати дітям, як потрібно і як не слід поводитися. Але не варто встановлювати занадто багато правил. Незалежно від того, які правила ви визначаєте в сім’ї, упроваджуйте їх поступово, щоб сприяти розвитку дитини як особистості.

4. Визнавайте почуття своєї дитини та співчувайте їй. І коли дитина щаслива, і коли вона відчуває труднощі, визнавайте її почуття, давайте їй зрозуміти, що вона може на вас покластися, якщо має ті чи інші проблеми.

5. Під час конфліктів використовуйте метод вирішення завдань. Коли дитина стикнулася із проблемою, не поспішайте її карати, а спробуйте спільно знайти рішення. Покарання деморалізує дитину, унаслідок чого вона втрачає довіру до вас. Але коли ви шукаєте разом із дитиною розв’язання проблеми, вона вчиться у вас цього уміння.

Шановні педагоги та батьки! Пропоную вам детально ознайомитися з правовим захистом постраждалих від домашнього насильства в Донецькій області.

Поліція

До повноважень поліції входить, у т. ч.: виявлення фактів домашнього насильства та своєчасне реагування на них, прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства, вжиття заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам з урахуванням результатів оцінки ризиків, інформування постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися, винесення термінових заборонних приписів щодо кривдників, взяття на профілактичний облік кривдників та проведення з ними профілактичної роботи, здійснення контролю за виконанням кривдниками спеціальних заходів протидії домашньому  насильству протягом строку їх дії:

• Екстренний номер виклику поліції: тел. 102
• Спеціальні підрозділи Національної поліції України для реагування на випадки домашнього насильства «Поліна» в Маріуполі та Краматорську (цілодобово): тел. 102 
• Чатбот з протидії домашньому насильству Національної Поліції України у Telegram:  @police_helpbot

Спеціалізовані притулки/шелтери виключно для осіб, постраждалих від домашнього насильства і насильства за ознакою статі, в т.ч. з дітьми, які потребують безпечного тимчасового цілодобового перебування з комплексною допомогою (психологічними, соціально-побутовими, інформаційними, юридичними та іншими послугами) на основі їх потреб та індивідуального підходу до особи:

у м. Слов’янськ: (093) 379-20-91, (099) 366-63-29 (цілодобово)

у м. Маріуполь:  (096) 459-00-08 (8:00 – 17:00, пн-пт)

Загальні заклади соціального захисту, які можуть надати простір для проживання із комплексом послуг, за умови відповідності критеріям:

1. КЗ «Донецький обласний соціальний центр матері і дитини»: вагітні жінки, починаючи з 7-9 місяця вагітності, та матері з дітьми віком до 18 місяців, які опинились у складних життєвих обставинах: м. Дружківка, тел. (06267) 3-28-69, (066) 566-95-31
2. КУ «Донецький обласний центр соціально-психологічної допомоги»: особи, які перебувають у кризовій ситуації, зазнали різних форм насильства, особи, які перебувають у складних життєвих обставинах: м. Дружківка, тел. (095) 428-17-00
3. КЗ «Донецький обласний соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»: діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а також особи з цього числа віком від 18 до 23 років: м. Дружківка, тел. (050) 19-39-349
4. КЗ «Обласний центр соціально-психологічної реабілітації»: особи, які пройшли курс лікування залежності від наркотичних засобів чи психотропних речовин у закладах охорони здоров’я та потребують соціальних послуг з урахуванням їх потреб: м. Святогірськ, тел. (050) 667-06-84 (черговий)
5. Центри соціально-психологічної реабілітації для тривалого або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах: Краматорськ (06264)3-13-61, 3-55-70, Слов’янськ (0626)66-41-04, 66-44-50, Торецьк  (06247)3-65-13, 3-74-02, Лиман (06261)4-24-56, Добропілля (06261)4-24-56, Велика Новосілка (06243)2-07-69

Робота вчителя може бути дуже виснажливою та емоційно затратною, особливо, коли доводиться працювати із дітьми, що зазнали травматичних подій чи опинилися у складних життєвих обставинах. Адже, забезпечуючи нормальний навчальний процес, вчитель також покращує їхній стан.

Для того, щоб забезпечити якісний навчальний процес, варто пам’ятати про головне правило – потрібно берегти себе. Як вчителю зберегти себе?

Слідкуйте за своїм фізичним станом. Добре харчуйтеся, висипайтеся, в разі необхідності – проходьте лікування

Влаштовуйте регулярні зустрічі із колегами. Візьміть за правило зустрічі з групою інших вчителів, спілкуйтеся, підтримуйте одне одного, обговорюйте робочі питання

Взаємопідтримка Не нехтуйте підтримкою інших вчителів, а також пропонуйте свою допомогу, так ви зможете заміняти одне одного, якщо знадобиться.

15 травня щорічно відзначають міжнародний день сім’ї. Саме з родини починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона – джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, то, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина.

Для учнів 8-А класу Білозерської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 18 цей день запам’ятається цікавим заходом – батьківськими зборами з майбутнього. Це було заняття з елементами тренінгу разом із практичним психологом та класним керівником. Як за помахом чарівної палички всі присутні перемістилися на 20 років в майбутнє. І ось, вже наші восьмикласники – сімейні пари, які разом вирішують проблеми своїх дітей-підлітків. Таке перевтілення дозволило кожному увійти в становище батьків, подивитися їх очима на ті виклики, що ставить життя перед підростаючим поколінням.  

Захід пройшов, як кажуть, на одному диханні: цікаво, активно, корисно.

Усі вчителі час від часу спілкуються з батьками своїх учнів. Уникнути цього не завжди приємного обов’язку неможливо, адже нерідко саме від взаєморозуміння обох сторін залежіть успішність дитини. Часто головним завданням є необхідність налагодити взаємодію та не допускати конфліктних ситуацій.

Як показує досвід, батьки бувають різними. Деякі з них справжні взірці: цікавляться особливостями навчання, роблять усе можливе задля розвитку дитини та при необхідності консультуються з вчителем. А інші – повна їм протилежність, до того ж нерідко вони керуються такими думками:

• їхня дитина особлива та потребує максимум уваги;
• вчитель все робить неправильно, тому треба дати йому кілька «цінних» порад;
• все що відбувається у школі, залишається у школі, інформувати їх про це не обов’язково;
• їх точка зору є єдиною вірною, це треба довести будь якою ціною (можна навіть кричати на педагога та ображати його).

Це узагальнення не вичерпне. Впевнені, що вчителі можуть додати ще кілька типів батьківської поведінки, з якою їм довелось зіштовхуватись. Вчитель має знайти правильний підхід до кожного – це нюанси професії. Це не так вже й легко, але тут на допомогу прийдуть прості та дієві, правила комунікації.

1. Спробуйте знайти контакт і зосередити увагу співрозмовника на собі
Навчитися цьому складно, але необхідно. Тут у нагоді стануть психологічні хитрощі на кшталт: завжди привітна посмішка, зоровий контакт, спокійна інтонація та стримана жестикуляція. Бесіду ж варто почати з позитивних моментів, після цього подальші зауваження (якщо вони будуть) сприйматимуться вже не так гостро.

2. Умійте не тільки говорити, а й слухати
Якщо батьки налаштовані агресивно та замість конструктивного діалогу намагаються щось довести викладачу, то сенсу у розмові не багато. А якщо обидва учасника не хочуть чути один одного? Тож вчитель має бути мудрішим, спробуйте налагодити контакт з матір’ю чи батьком учня, а перш за все – вислухати.

3. Тримайте свої емоції при собі
Якщо людина налаштована досить агресивно, уподібнюватись їй не варто та навіть протипоказано. До того ж зайві емоції завадять вам зрозуміти позицію опонента, в результаті ви посваритеся, а от відновити нормальні стосунки після такого буде не так вже й просто. Хоча б одна сторона діалогу має зберігати спокій та бути цілком коректною. Батьки критикують вас чи ваших колег? Не обурюйтесь, а прислухайтесь, можливо, в чомусь вони таки мають рацію.

4. Будьте максимально відкритими
Інколи батьки заздалегідь можуть бути негативно налаштовані до вчителя, але буває й таке, що гарні на початку стосунки раптово псуються. Чому? Тому що іноді батьки не відчувають зворотнього зв’язку. Час від часу виходьте на зв’язок з батьками, особливо якщо помічаєте, що дитина поводить себе нетипово. Це не просто правильно, у майбутньому це врятує вас від необхідності вислуховувати обурені промови з приводу неналежної уваги до дитини.

5. Пам’ятайте, що мета спілкування – благополуччя дитини
Не варто забувати про те, що конфлікти між батьками та вчителями завжди відбиваються на дитині. Що робити? Передусім керуватися інтересами дитини, не допускати жодних конфліктів. Всі батьки переймаються невдачами та успіхами своїх дітей, потрібно лише довести, що вам теж не все одно. Не варто звинувачувати їх у тому, що дитина погано себе поводить чи не дуже добре вчиться, краще дайте кілька педагогічних порад та допоможіть знайти вихід.

Типові помилки у спілкуванні з батьками
Але варто зазначити, що далеко не завжди проблема полягає саме у батьках учнів, бувають ситуації, в яких об’єктивно недопрацював вчитель. Серед найтиповіших помилок, яким можна було б запобігти, можна виокремити наступні:

• не знає і не цікавиться сімейними обставинами учня;
• відмовляється спілкуватися з батьками;
• не допомагає батькам знайти оптимальні шляхи вирішення проблем дитини;
• не довіряє думці батьків;
• визнає лише власну точку зору;
• вважає свій авторитет непохитним.

Як результат, батьки не мають вичерпної інформації щодо шкільних справ та поведінки своєї дитини, а отже не можуть зробити правильні висновки та вчасно втрутитися. Більше того, не знаючи всіх нюансів, вони не зможуть зрозуміти, чому вчитель висуває до учня ті чи інші вимоги, зате одразу почнуть сприймати їх вороже.

Як підсумок – школа та педагоги сприймаються як джерело проблем, незрозумілих вимог та безпідставної критики. Тому дуже важливо підтримувати зв’язок з батьками учнів, своєчасно розповідати про проблеми та досягнення дитини, а також допомагати порадою у вирішенні спірних питань.

Психологічні хитрощі
Психологи говорять про те, що порозумітися можна будь з ким, було б бажання. І для цього є цілком дієві та прості методи, скористатися якими може кожен. В результаті ви станете справжнім майстром спілкування та зможете знайти підходи до будь-кого!

Парафраз
Дуже відома методика, за допомогою якої можна встановити контакт фактично будь з ким. Парафраз полягає в переказі почутого від співрозмовника своїми словами. Це дуже просто та водночас ефективно, адже такий підхід дозволяє показати людині, що ви справді зацікавлені розмовою та уважно слухаєте.

Використання парафраза не просто налаштовує співрозмовника позитивно, це також дозволить відновити контроль над ситуацією в разі виникнення конфлікту та допоможе виглядати професійно.

Як це працює? Наприклад, роздратовані батьки кажуть щось на кшталт: «Моєму сину приділяють недостатньо уваги, саме тому він отримує погані оцінки. Треба було віддати його до іншої школи, як мені радили!». Можливий парафраз: «Я бачу, що ви дуже засмучені оцінками сина. Прикро чути, що ви з самого початку були негативно налаштовані до нашої школи».

Таким чином ви не підтримуєте конфлікту, а говорите співрозмовнику, що ви його чудово розумієте. Це дозволить перевести розмову в більш безпечну площину.

Відзеркалення
Ще один відомий психологічний прийом, використання якого дозволить налаштувати людину на позитивне спілкування. Метод відзеркалення полягає у відтворенні положення тіла, копіюванні міміки та жестів, коригуванні тону та тембру голосу, швидкості та темпу мовлення співрозмовника. Таким чином людина починає думати, що ви з нею дуже схожі, отже, до вас треба ставитися с повагою.

Принцип компліменту
Всім людям подобається чути гарні новини, а от погані – не дуже. Тому навіть якщо вам потрібно сказати щось не дуже приємне про учня, не починайте промову з невтішних звісток, це може одразу налаштувати батьків вороже. Будь-яку дитину можна за щось похвалити: за поведінку, готовність допомогти, кмітливість… Зробіть це!

Не всі ситуації можна передбачити та виробити алгоритм дій зазделегідь. Але головне для вчителя – витримка та вміння налагодити контакт за будь-яких обставин. Будьте впевнені у собі!

Згідно досліджень Ради Європи, проведених в Україні в 2016 році, кожна п’ята дитина є жертвою сексуального насильства. Пропонуємо вам висновки Анастасії Дьякової, національного експерта із захисту дітей від насильства

Давайте розберемося, що відноситься до сексуального насильства над дітьми, як воно впливає на майбутнє життя дитини і яким чином можна його запобігти. Так само відстежимо закономірність між зростанням кількості випадків сексуального насильства і поширенням інтернету серед дітей та підлітків.

Що ж відносять до сексуального насильства?

Сексуальне насильство – це будь-який контакт або взаємодія між дитиною і людиною старшою за нього віком, в якому дитина сексуально стимулюється або використовується для сексуальної стимуляції.

Це може бути:

• Еротизована ласка і турбота. Як варіанти: поцілунки з дитиною у губи або, коли тато миє досить дорослу дівчинку або мама спить в одному ліжку з дорослим сином – елементи такої турботи;
• Демонстрація статевих органів – у тому числі, коли мама проходить через кімнату сина в ванну без одягу або ж дорослий відправляє дитині оголені фото/відео;
• Використання дитини для сексуальної стимуляції дорослого;
• Розбещення – залучення до спостереження за статевим актом, перегляду порнографії, відправлення текстових повідомлень сексуального характеру;
• Орально-генітальні ласки як дитини, так і дитиною;
• Згвалтування природним або неприродним чином;
• Сексуальна експлуатація для виготовлення дитячої порнографії або роботи в проституції.

Хто гвалтівник?

Згідно з різними дослідженнями, 80% випадків насильства здійснюють добре відомі дитині дорослі. З них 40% – дуже близькі до дитини родичі і батьки.

ПРО 90% ЗЛОЧИНІВ НІКОЛИ НЕ ПОВІДОМЛЯЮТЬ У ПОЛІЦІЮ. 

Причини мовчання найрізноманітніші: страх і/або сором дитини; недовіра батьків до слів дитини; страх дитини втратити близького дорослого, який дає увагу, турботу і часто подарунки; небажання мами відмовлятися від стосунків із чоловіком; залежність сім’ї від педофіла (наприклад, батька і чоловіка).

Як діяти, якщо дитина повідомила про насильство?

Що ж робити, якщо дитина говорить про подібні випадки насильства (які ми розглянули вище, сексуальне насильство – це не тільки згвалтування). По-перше, що потрібно зробити – повірити дитині і показати, що ви на його боці, що не звинувачуєте і не соромте його. Далі звернення у поліцію і обов’язково до профільного психолога.

Чим загрожує пережите насильство в майбутньому?

Пережите в дитинстві та невідпрацьоване з якісним профільним психологом сексуальне насильство може привести до безладного сексу і, як результат зараження ВІЛ та іншими венеричними захворюваннями, ранньою вагітності, залежно від алкоголю і наркотиків, психологічних порушень, підвищується ризик захворювання на рак і діабет, а також здійснення кримінальних злочинів і суїциду. Так що вкрай важливо не тільки вести справу в суді, але і провести якісну реабілітацію дитини – кожен другий педофіл – жертва сексуального насильства в дитинстві.

Як починається насильство?

Насильство зазвичай починається із грумінгу або гри.

Грумінг – дії із метою завоювання довіри дитини і/або дорослого, опікуна дитини, з метою сексуального насильства/отримання інтимних фото або відео дитини. Грумінг можуть виробляти на перший погляд нешкідливі дорослі, душа компанії. Це може бути тренер у спортивній секції, учитель, спортивний лікар, вчитель у музичній школі або сусід. 80% педофілів одружені і ведуть «пристойний» спосіб життя.

Як же виявити такі випадки і що робити для профілактики?

Надзвичайно важливо налагодити довірчі стосунки з дитиною, обговорювати навіть складні теми, на які у вас немає однозначної відповіді, при цьому не варто вести себе повчально.

Заговоріть із дитиною про секс ще до того, як він став шукати цю інформацію в інтернеті, хихикати з однокласниками або випадково клікнув рекламу порнографії при підготовці шкільного реферату.

ВИ ПОВИННІ ДІЯТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ. 

• Педофіли рідко виробляють злочини з незнайомими дітьми. Зазвичай вони намагаються знайти роботу, яка близька до дітей або створити стосунки з жінкою, яка має дитину цікавого педофілу віку. Або намагаються вибрати нещасну, самотню, нелюбу дитину і заповнити порожнечу, яку повинні були заповнити батьки.

Є «правила безпечних дотиків», які повинна знати дитина

НІХТО НЕ МОЖЕ ТОРКАТИСЯ ДО ЧАСТИН ТІЛА ДИТИНИ, ЯКІ НЕ ЗАКРИТІ КУПАЛЬНИКОМ І ДИТИНА НЕ МОЖЕ ТОРКАТИСЯ ДО ТАКИХ ЧАСТИН ТІЛА ІНШИХ ЛЮДЕЙ. 

Вас має насторожити зайва увага з боку будь-якого дорослого до вашої дитини: особисте листування у телефоні, подарунки або гроші, прояви флірту і дивних тілесних дотиків, підозри інших дітей про те, що між дитиною і дорослим є стосунки – діти зазвичай відразу це помічають.

• Насильство в сім’ї виявити складніше, так як ми до останнього не хочемо вірити в те, що це може відбуватися у нашому домі. Такі злочини починаються з ігор, із пояснень дитині, що у всіх сім’ях себе так ведуть і це норма, навіть якщо дитині дискомфортно, хоча дискомфорту може і не бути, якщо батько / родич робить боляче. Дитина завжди хоче подобатися батькам і радий, коли вони радіють.
• У насильника і дитини з’являються домовленості про секрети, підкуп подарунками та / або загрози, що дитина стане провиною розпаду сім’ї, що йому ніхто не повірить, що він повинен відчувати сором і страх – використовуються будь-які формули залякування. Усе ускладнюється тим, що дитина не хоче втратити близьку людину і не завжди розуміє, що відбувається.

З поширенням інтернету та реєстрацією дітей у соцмережах, злочинцям усе простіше отримати доступ до дитини. По всьому світу діють педофіли і угруповання, які виробляють і продають дитячу порнографію. Їх завдання налагодити довірчий контакт із дитиною і виманити у нього фото/відео інтимного характеру. Далі починається вимагання більш інтимних матеріалів/грошей/особистих зустрічей із погрозами поширити отримані раніше матеріали всім контактам дитини в соцмережах, у школі або надіслати батькам.

Важливо, щоб батьки розуміли, що ризик сексуального насильства над дитиною – це не тільки згвалтування і говорити з дітьми потрібно не тільки про те, що ходити темними вулицями і заходити з незнайомцями в ліфт небезпечно. Необхідно йти в ногу з часом і розуміти, чим живе ваша дитина, які в нього інтереси, сумніви і страхи.

Кращий варіант убезпечити дитину – стати для нього надійним дорослим, з яким сміливо можна говорити про труднощі і проблеми, не боячись осуду. Довіра – кращий інструмент. Проводьте більше часу разом і давайте відчуття дитині, що він цінний і значимий для вас, тоді він не захоче шукати ці емоції від інших людей.

http://4mama.ua/uk/kids/raising