Категорія: Сторінка психолога

Уявіть собі, що три людини різного зросту дивляться спортивну гру через паркан. Одній видно все, другій потрібно трішки витягувати голову, щоб щось побачити, а третій через високий паркан нічого не видно. Як би ви розв’язали таку задачу, аби кожному було зручно спостерігати за грою? Підставили би другій та третій людині стільчики? Але тоді ви б оминули увагою першу людину, правда ж? Правильно було би прибрати паркан, щоб кожному з трьох було би комфортно дивитися гру. Але чому люди за парканом? Не знають де вхід? Немає коштів на квитки? Ми маємо позвати їх бути з нами, серед інших глядачів на трибунах. Це називається системним усуненням бар’єрів. І воно відбувається на рівні держави.

Як державна політика безбар’єрність означає формування такого підходу, за якого кожна людина в нашій країні може отримати вільний доступ до будь-якої сфери життя: навчання, будування кар’єри, спокійного пересування країною тощо. У квітні 2021 року була прийнята Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору, яка була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів» та на виконання Указу Президента України. Стратегія розрахована до 2030 року і передбачає усунення бар’єрів у шести основних напрямках.

Перший — фізичний, він включає розроблення єдиних архітектурних стандартів. Це означає, що все наше навколишнє середовище (будівлі, вулиці, тротуари, транспорт) має бути фізично доступним для всіх людей, зокрема для маломобільних груп населення (люди з інвалідністю, люди старшого віку, батьки з маленькими дітьми тощо).

Другий — суспільний і громадянський, який передбачає створення рівних можливостей для активної участі людей у громадському житті. Це означає, що кожна людина за такого підходу має відчувати себе вільною у своєму самовираженні, що її не будуть засуджувати через якісь її ознаки. А, навпаки, різність кожного з нас вкупі посилюватиме й розвиватиме наше суспільство.

Третій — економічний. І це означає забезпечення таких умов, за яких людина може працевлаштуватись і відчувати себе захищеною від проявів дискримінації. Також у межах цього напряму передбачається створення можливостей для отримання фінансових та інших ресурсів для того, щоб займатися підприємництвом.

Четвертий — освітній. З нього, певно, і варто було б почати, адже все починається з освіти: у кожної людини має бути вільний доступ до якісної освіти, причому впродовж усього її життя. Власне, якраз цим держава і буде опікуватися в межах цього напряму.

П’ятий — цифровий, та сфера, без якої неможливо уявити наше життя у ХХІ столітті. Цифрова безбар’єрність передбачає доступ усіх соціальних груп до всіх послуг, що є онлайн, та власне до інтернету.

І шостий — інформаційний. У межах цього напряму планується створити такі умови, за яких люди, незалежно від своєї мобільності, функціональних порушень чи комунікативних можливостей, зможуть отримувати доступ до інформації та користуватись усіма необхідними технологіями.

Усунення бар’єрів також передбачає роботу з міфами та стереотипами щодо тих чи інших груп населення. І, власне, цей довідник теж створений для цього.

Матеріал з сайту https://bf.in.ua/ (Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору, яка була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів»)

 Діти, позбавлені батьківського піклування, – діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, та безпритульні діти.

Згідно із статтею 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, крім повного державного забезпечення:
– виплачується соціальна стипендія в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики;
– до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох соціальних стипендій;
– при наданні академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія;
Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Органи доходів і зборів зобов’язані безоплатно передавати закладам, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім’ям дитячі речі, м’який інвентар, транспортні засоби тощо, затримані органами доходів і зборів і конфісковані в установленому порядку, а також ті, за якими не звернувся власник до закінчення терміну їх зберігання під митним контролем, у кількості, що не перевищує необхідних річних потреб відповідного закладу або сім’ї, за зверненням служби у справах дітей.
Діти-сироти та діти, позбавлених батьківського піклування, у віці до 18 років забезпечуються щорічним безоплатним оздоровленням.
Встановлено коло житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:
– зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
– жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей;
– до працевлаштування випускників закладів, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості, квартирна плата та плата за комунальні послуги здійснюються місцевими державними адміністраціями за місцезнаходженням житла;
– у разі відсутності житла мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування;
– у разі перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб, мають право зараховуватися на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і соціальний квартирний облік за місцем їх обліку як внутрішньо переміщених осіб.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Природно, на перший план виходить особиста чи групова психотерапія, обов’язкова супервізія, а також різні тренінги, медитативні практики.

Дуже важливою умовою є поділ між роботою і будинком (тобто між професійним і особистим).

Як показує практика, найбільш дієвими способами профілактики вигорання є:

1. Турбота про власне здоров’я, дотримання елементарного розпорядку. Сон і їжа.
2. Внесення змін в роботу – поєднання з навчанням, дослідженнями, вивченням паралельних областей (написання статей, тестів і т. Д.). Т. е. Внесення якомога більшої різноманітності в рутинне протягом робочого процесу.
3. Пам’ятайте: «Ніхто не може осягнути неосяжне» (К. Прутков).
4. Прийняття відповідальності і зобов’язань, які свідомо адекватні і здійсненні (важливо завжди розуміти, що критерії успіху (як і невдачі) в роботі педагога, психолога вкрай невизначені і нечіткі).
5. Наявність хобі або захоплень. Все, що завгодно – від читання книжок до розведення равликів або скелелазіння.
6. Внутрішній настрій на отримання нових знань, нового досвіду. Взагалі – відкритість всьому новому, не пройденому.
7. По можливості, постійне підвищення свого професійного рівня (участь в різних семінарах, конференціях).

Однак головне – це те, як сама людина почне оцінювати своє життя, чи буде вона знаходити в ній задоволення, чи буде відчувати свою реалізацію. Важливо розуміти, чи проходить життя так, як хочеться, і чи приносить воно радість.

• 

Коли ми опиняємося у кризовій ситуації (вибухи, втрата близької людини тощо), наш мозок переходить у режим надзвичайного реагування. Тіло напружується, дихання збивається, думки плутаються, а звичні когнітивні процеси — логіка, планування, мовлення — пригнічуються. Це природна реакція організму, але вона може завадити діяти ефективно. 

У такі кризові моменти важливо знати простий алгоритм, який допоможе стабілізувати свій стан, повернути відчуття контролю над ситуацією та почати діяти.

Застереження!

Ці поради НЕ замінюють дій у реальній небезпеці. Якщо є загроза життю, здоров’ю, насильство чи бойові дії — в першу чергу подбайте про фізичну безпеку. Поради для таких ситуацій — на сайті ДСНС

Алгоритм

1. Назви те, що з тобою відбувається

• Помічай свій стан і називай його вголос або подумки: «Я відчуваю тривогу. Це паніка. Це страх.»
• Додай підтримувальну фразу: «Це реакція мого мозку на загрозу. Вона пройде.»
• Повтори це кілька разів повільно або пошепки.
• Можна також сказати:

«Моє тіло реагує на стрес — це нормально.»

«Це сильне відчуття, але тимчасове.»

Що змінюється:

Зменшується відчуття хаосу, а емоційна реакція переходить на рівень усвідомлення стану.

Як це працює:

Коли ми називаємо емоцію, активуються префронтальні ділянки мозку, які гальмують роботу системи тривоги (за неї відповідає мигдалевидне тіло, або амігдала). Цей метод має підтверджену ефективність у когнітивній нейронауці.

---

2. Відчуй опору через тіло

• Стисни й розтисни кулаки, поворуши пальцями.
• Натисни ступнями в підлогу, перенеси вагу на п’яти.
• Поклади руки на груди або живіт — відчуй дотик.
• Якщо стоїш — притулися до стіни або присядь.

Що змінюється:

Тіло виходить зі стану «бий/біжи/замри», зменшується напруга, фокус уваги змінюється, а серцебиття поступово сповільнюється.

Як це працює:

Техніка «заземлення» допомагає переключити увагу з внутрішньої тривоги на фізичні відчуття: дотик, вага, тиск стабілізують нервову систему.

---

3. Дай собі мікроінструкцію: що робити далі

Скажи собі одну просту інструкцію:

• «Я шукаю укриття.»
• «Я біжу до підвалу.»
• «Я тримаюся за руку.»

Якщо ти вже в безпечному місці:

• «Сісти. Дихати. Перевірити речі.»

Якщо навколо є люди:

• «Я з ними. Все спокійно. Ми разом.»

Якщо поруч з тобою дитина:

• Говори дуже просто, з інтонацією впевненості: «Я поруч. Ми зараз зробимо ось так…»
• Дай тілесний контакт — потримай за руку, поклади руку на спину, пригорни до себе (та спершу запитай дозволу)
• Будь передбачуваним\-ою — підказуй дії вголос і крок за кроком.

Якщо поруч доросла людина, яка перебуває в менш стабільному стані, ніж ти: 

Допоможи людині повернути відчуття власної сили за допомогою простих прохань та запитань, наприклад:

• «Подай мені рюкзак.»
• «Ти хочеш пити? Візьми воду.»

Що змінюється:

Відчуття оніміння поступається місцем дієвості. Повертається відчуття контролю, навіть мінімального, що важливо для зниження рівня стресу.

Як це працює:

Конкретна дія активує функцію планування та гальмує хаотичну паніку. Навичка швидко стабілізуватися забезпечує нам мобілізованість, яка допомагає подбати про себе та інших. А емоційне розвантаження і усвідомлення прийдуть пізніше — у більш контрольованих і безпечних умовах.

У підсумку

Цей алгоритм не «вимикає» стрес, але допомагає не бути його заручником. Навіть у складних умовах ти можеш зробити вибір на користь дії, що дає відчуття контролю. Іноді цього достатньо, щоб пройти кризу.

Але! Якщо після кризової ситуації постійно відчуваєш тривогу, страх, тремор, пришвидшене серцебиття та інші тілесні симптоми, якщо думки про подію не відпускають тебе і такий стан триває впродовж кількох тижнів — звернися до сімейного лікаря або фахівця з психічного здоров’я.Всеукраїнська програма ментального здоров’я за ініціативою Олени Зеленської

Є багато маленьких хитрощів, які допоможуть людині впоратися з емоційним перевантаженням:

1.Порахуйте до 10 та лише потім повертайтеся до травматичної ситуації.

2.Простежте за своїм диханням. Повільно вдихайте й на деякий час затримайте дихання. Видихайте поступово, через ніс. Прислухайтеся до своїх відчуттів.

3.Наберіть води та повільно випийте воду, сконцентруйтеся на своїх відчуттях води.

4.Знайдіть якийсь невеличкий предмет і уважно розгляньте його не менше чотирьох хвилин,ознайомлюючись з кольором, формою, структурою так ретельно, щоб можна було уявити предмет із заплющеними очима.

5.Погляньте на небо, розгляньте все, що ви бачите на ньому.

6.Змочіть обличчя холодною водою.

7.Вийдіть з того приміщення , де вас знайшов стрес.

Для того, щоб ці методи допомогли, їх треба знати напам’ять і постійно виконувати.

🌿 Як ми переживаємо стрес: 12 стрес-типівЦе не класифікація стресів, а модель, що описує різні способи реагування на стрес залежно від характеру, цінностей та індивідуальних вразливостей.
🧠 Схему розроблено командою Reframe Mind на стику психології, філософії, нейробіології, когнітивно-поведінкової терапії, коучингу та теорій адаптації, як практичний інструмент саморозвитку.
🎯 Кожен тип описує певний стрес-фокус – те, де людина найчастіше стикається з напругою, і те, через яку навичку може відновити стійкість.
📌 Наприклад:- У «Професійного» типу стрес активується при відчутті невідповідності високим стандартам.- У «Соціального» – за тривоги, пов’язаної з комунікацією.- У «Фізичного» – при перевтомі та ігноруванні власних ресурсів.
📱 В оригінальному застосунку для кожного типу пропонуються невеликі вправи, що ґрунтуються на опорній навичці, які потрібно робити щонайменше 7 днів, відмічаючи результати та зміни.
🤔 Як вам така система?Якщо в якомусь з описів ви впізнаєте знайому динаміку – це може бути корисним орієнтиром.Можна просто поспостерігати: коли вмикається ваша звична реакція на стрес? Що в цей момент хочеться найбільше? І що допомагає повертатися в ресурс?
Інститут практичної психології Ольги Гаркавець

У п’ятому класі починається новий період у житті дитини. Вона дорослішає, переходить навчатися до середньої школи. Вимоги до навчання змінюються, з’являються нові шкільні предмети.

П’ятий клас – це не тільки новий етап у навчанні, це і новий етап у розвитку особистості.

Поступово змінюється основна діяльність. Головним у житті дитини спілкування, якому діти у цей період присвячують більшість свого вільного часу. Навчання поступово відходить на другий план. Але у п’ятому класі інтерес до навчання зберігається майже у всіх дітей. Тому цей час найкращій для того, щоб навчити дитину вчитися! Для цього необхідно показати дитині, як правильно розподіляти час, відведений на виконання домашніх завдань, навчити виділяти головне під час читання. 

У п’ятому класі дитина дуже емоційна, навіть у ставленні до навчальних предметів. Діти із задоволенням беруться за все, що їм до вподоби. Але, зустрівшись з першими труднощами, швидко втрачають зацікавлення у предметі. Емоційність п’ятикласників така висока, що навіть добрі емоції можуть викликати негативну дію.

П’ятикласники дуже активні, багато хочуть зробити, але мало що вміють. Тому необхідно підтримувати їх ініціативність, допомагати у справах.

Якщо ваша дитина має якісь особливі риси характеру (імпульсивність, образливість, підвищену чутливість тощо) або здоров’я, негайно повідомте про це класного керівника.

Знайдіть час познайомитися з вчителями-предметниками. Чим раніше ви це зробите, тим легше буде подолати перешкоди, які будуть виникати у процесі навчання.

Якщо ваша дитина чимось ображена, не треба негайно йти до школи і звинувачувати вчитиме. Дитина, безумовно, говорить вам правду, але це тільки її бачення проблеми. Прислухайтесь і до інших учасників подій, тоді ви можете адекватно сприйняти події, що сталися.

Пам’ятайте, ви не зможете все життя прожити за дитину, вона повинна навчитися розв’язувати конфліктні ситуації самостійно.

Часто ви можете почути від своєї дитини, що їй тяжко, раніше було краще. Не підтримуйте цих розмов. Краще допоможіть дитині пристосуватися до нових умов життя. Вашій дитині зараз важко. Ви повинні бути поряд, щоб допомогти дитині перерости цей період!

Чому діти не хочуть вчитися? Більшість батьків вважають, що в основі відмови дитини готувати уроки лежить звичайна лінь. Але та ж сама «ледача» дитина годинами щось майструє або читає, охоче миє посуд, пилососить квартиру, ліпить пиріжки. Виходить справа не в природній ліні! А в чому ж?

1. У панічному страху невдачі. Страх на стільки сильний, що він заважає дитині зосередитися. При чому дитина на відміну від дорослого далеко не завжди усвідомлює те, що з нею відбувається: від цього розгублюється ще більше. Поведінка цих дітей не передбачувана. Вигляд у них відчужений, майже безтурботний. Насправді дитина глибоко травмована шкільними невдачами і, якщо цю травму вчасно не усунути, може розвинутися так званий шкільний невроз. А він чреватий і нервовими зривами, і різними психічними захворюваннями. Тому слід запастися терпінням і допомагати синові або дочці готувати уроки. Навіть якщо, на вашу думку, вони цілком здатні робити їх самостійно.

2. В об’єктивних труднощах. Якщо ваша дитина постійно ухиляється, наприклад, від занять з математики, не поспішайте навішувати на неї ярлик патологічного ледаря. Можливо, їй не дається логічне мислення. У цьому випадку, після того як труднощі залишилися позаду, вона зазвичай перестає ухилятися від уроків.

3. У бажання привернути до себе увагу. Таким дітям не вистачає батьківського тепла. Вони відчувають себе самотніми і розуміють, що шкільна неуспішність – це мало не єдиний спосіб викликати неспокій дорослих.

«Коли все нормально, мама мене не помічає. У неї дуже багато роботи», – чесно признаються вони. Такі діти не сідають у день за уроки, а чекають приходу батьків із роботи і потім цілий вечір «тягнуть резину», не даючи їм не хвилини спокою.

Погрози і покарання у цьому випадку неефективні. Адже по суті виходить, що дитину карають за її жадання любові. Тому перш за все батьки повинні оточити сина або дочку теплом і турботою. І навіть якщо їм здається, що вони отримують все це із лишком.

Коли дитина робить уроки, присуньтеся до неї ближче, погладьте по голові, по спинці, пошепчіть на вушко що-небудь ласкаве і підбадьорююче. Часто дітям потрібна не стільки реальна допомога, скільки відкритий вираз батьківських відчуттів. Тому головне не гарячкувати і не вважати втраченим той час, яким ви проведете, сидячи поряд з дітьми за письмовим столом.

Як допомогти дитині у навчанні? Дуже часто у п’ятикласників можуть виникнути проблеми у навчанні. Батьки не повинні це сприймати занадто трагічно, але з’ясувати причини цього потрібно.

Перша причина – це нові вчителі, нові предмети. У початкових класах у дітей була одна вчителька, яка добре знала кожну дитину, її здібності, слабкі та сильні місця. І діти за чотири роки пристосувалися до її вимог. У п’ятому класі кожний предмет викладає окремий вчитель. Вимоги до навчання різні. І дитині часом важко зорієнтуватися у цих вимогах. У цей період може охолонути цікавість до навчання, можуть виникнути скарги на те, що багато задають, нецікаво…

Батьки повинні допомогти дитині в адаптаційний період (зазвичай це перша чверть навчального року), пояснити, що не все у навчанні цікаво. Навчання – це гарний спосіб виховувати свою силу волі, тому дайте дитині змогу розвиватися, не виконуйте за неї домашні завдання. Радійте разом з дитиною, сумуйте разом з нею, але ніколи не карайте за погані оцінки. Це може викликати тільки негативне ставлення до шкільних предметів.

Допомагаючи дитині, підтримуйте зв’язок з учителями, щоб ваші вимоги і вимоги вчителів до навчання були однакові.

Пам’ятайте, що у п’ятому класі у вашої дитини формується ставлення до навчання на весь подальший час: як учень провчиться у п’ятому класі, так він і буде ставитися до навчання в старших класах.

Техніка допомагає навчитися розпізнавати емоції, які впливають на думки, тіло і поведінку, а також змінювати власний спосіб реагування на них. Вона дає людині можливість не тільки переживати емоції більш усвідомлено, але й діяти не всупереч собі та своїм цінностям, навіть у стані сильного емоційного напруження.

Практика техніки сприяє зниженню тривалості неприємних станів, покращенню самоконтролю та формуванню стійкішої емоційної реакції.

.

Опис виконання техніки ТУТ