Категорія: Сторінка психолога

1. ВІДКРИТІСТЬ

Важливо створити комфортну атмосферу, в якій підліток почуватиметься безпечно. Діліться своїми історіями та переживаннями — і про невдачі, і про досягнення. Чим більше підлітки дізнаються про вас, тим легше їм буде вам довіряти. Батьки часто захоплені дисципліною та вихованням, і забувають про просте, але важливе спілкування. Якщо діти знають, що кожна розмова закінчується лекціями або настановами, вони можуть уникати розмов із вами. Починайте розмову з тем, що цікавлять підлітків: обговорюйте улюблені серіали, фільми або книжки. Такий підхід допоможе дітям розслабитися у вашій присутності.

Намагайтеся не лише висловлювати свою думку, а й поглянути на ситуацію очима підлітка. Поставте відкриті питання й уважно слухайте, не перериваючи й не критикуючи. Висловлювання на кшталт «Я знаю краще», «А я у твої роки» та інші порівняння з вами знецінюють досвід підлітків і відштовхують від спілкування.

Спілкуйтеся з підлітком за сніданком, у поїздках автомобілем, на прогулянці або під час будь-яких повсякденних справ. Плануйте спільні заняття родиною, наприклад, щосуботи дивіться фільми з обговоренням або грайте у настільні ігри. Це зблизить вас і створюватиме атмосферу затишку й довіри. 

Намагайтеся не лише висловлювати свою думку, а й поглянути на ситуацію очима підлітка

2. Баланс контролю

Часом батьки реагують на сигнали тривоги від своїх дітей швидко й інтенсивно. Вони беруть ініціативу на себе, не даючи підліткам шансу завершити власну думку чи спробувати розв’язати проблему самотужки

Якщо ваша дитина ділиться з вами, що її запросили на побачення, це може стати слушною нагодою поговорити про здорові стосунки й сексуальну відповідальність. Проте замість цього батьки часто відповідають: «Тобі ще занадто рано ходити на побачення, я проти», позбавляючи себе і дитину можливості мати відкриту та важливу розмову.

Надмірна кількість уточнювальних запитань може здатися дитині спробою контролю. Використання GPS-трекера, перевірка телефону та слідкування за соцмережами не гарантує повного розуміння того, що відбувається. Варто побудувати чесні стосунки, де підліток не боятиметься розповісти, куди й з ким він планує піти ввечері. Чим більше ви демонструєте свою підтримку, тим ймовірніше вони звертатимуться до вас у складних ситуаціях.

3. Самовираження

Характерна риса підліткового періоду — це пошук ідентичності. Часто підлітки відчувають невизначеність стосовно гендерної ідентифікації або сексуальності. Важливо проводити відверті розмови про сексуальну освіту, менструацію та методи контрацепції. Порадьте книги або фільми на ці теми, чи зверніться до фахівця, який допоможе вам разом розібратися у цих питаннях. Надайте дітям право на вибір у тому, що є безпечним і прийнятним, навіть якщо вам це не подобається, наприклад, сережки у вусі, фарбоване волосся чи яскравий одяг.

Характерна риса підліткового періоду — це пошук ідентичності

4. Емоційність та почуття

Будьте відкритими, навіть коли вам здається, що діти не хочуть спілкуватися. Підлітки розвиваються, стають емоційними й дратівливими. Пам’ятайте: ви дорослі, тому відповідальні за тон розмови, особливо якщо дитина переживає сильні емоції. Стежте за собою й залишайтеся спокійними та зосередженими. Рекомендується зробити перерву в момент конфлікту й повернутися до нього, коли і ви, і ваша дитина будете готові до обговорення проблеми без емоційної напруги.

Батьки мають тенденцію применшувати рівень емоційності дитини у складних ситуаціях і не сприймати їх серйозно. Наприклад, після закінчення романтичних чи дружніх стосунків підліток відчуває себе збентеженим та розчарованим. У таких ситуаціях батьки можуть сказати: «Вони не підходили тобі» або «Це було не надовго і все одно б закінчилося», що ще більш загострить їхні почуття безпорадності та самотності.

Замість цього, варто показати дітям, що ви розумієте їхні почуття та співчуваєте їм. Висловлювання на кшталт «Це справді звучить складно» допоможуть дітям відчути, що їхня реакція на ситуацію є зрозумілою і прийнятною.

Заохочуйте дитину позитивним підкріпленням. Якщо вона поділилася, що переживає стрес чи сум, підтримайте її: «Ти молодець, що говориш про свої почуття» або «Не легко говорити про стрес. Дякую за довіру».

Використовуйте «Я-повідомлення», щоб висловити почуття та переживання щодо певної ситуації. Замість того, щоб сказати: «Ти завжди приходиш додому пізно і не виконуєш обіцянок», можна сказати: «Я відчуваю себе занепокоєним, коли ти приходиш додому пізно, оскільки я хвилююсь за твою безпеку».

5. Межі

Підліток відчуває потребу в самостійності та контролі над своїм життям. Пам’ятайте, що відмова від контакту з вами може бути не відмовою від близькості, а потребою у власному просторі. Намагайтеся віднайти баланс між дистанцією і близькістю. Підтримуйте підлітків у виборі власного шляху, поважайте особисту територію та надавайте поради тоді, коли вони цього просять. 

Пам’ятайте, що відмова від контакту з вами може бути не відмовою від близькості, а потребою у власному просторі.

6. Бути прикладом

Найефективніший спосіб навчити підлітків — це бути прикладом для них. Тож якщо ви бажаєте, щоб ваша дитина вміла визнавати свої помилки, почніть із себе. Будьте готові прийняти свою провину та попросити вибачення. Вам не потрібно завжди мати рацію; дозвольте собі не знати та шукайте відповіді разом з підлітками. Побудуйте справедливі правила, яких дотримуватимуться усі члени сім’ї. Навчіть свою дитину бути активним учасником сімейного життя. Залучайте її до прийняття рішень, дозволяйте брати участь у плануванні подій і розв’язанні питань, які стосуються всієї родини. Це розвиватиме відчуття власної важливості та значущості в колективі.

7. Допомагайте адаптуватися до умов війни

«Діти, які почуваються вдома в небезпеці, інакше ставляться до самих себе. Так, з 36 % дітей, які опосередковано постраждали від війни та при цьому оцінили своє ментальне здоров’я на 9/10 або 10/10, почувають себе вдома в небезпеці 9 %», — такі результати показало опитування «Захист дитинства: виміри безпеки для молодого покоління», яке було проведене до четвертого Саміту перших леді та джентльменів. Саміт відбувся у Києві за ініціативою дружини Президента України Олени Зеленської.

Згідно з результатами дослідження, яке проводилось у 15 країнах, ключовими особистими проблемами для дітей є турбота про своє ментальне здоровʼя (5,73 бала з 10) та сімейні проблеми, як-от сварки, хвороби, розлучення (5,52 бала з 10). За ними йдуть екологічні проблеми та зміна клімату, цькування в реальному житті й в інтернеті, негатив у соціальних мережах, відчуття безпеки в школі, війна, дружні стосунки, розлука із членами сім’ї, які перебувають в інших країнах.

За даними опитування, для 92 % батьків в Україні війна стала фактором, який найбільше вплинув на їхній ментальний добробут. Наприклад, лише третина респондентів, які безпосередньо чи опосередковано постраждали від війни, оцінюють своє ментальне здоров’я на 9-10 балів з 10. Серед тих дорослих, кого війна не торкнулася, таку оцінку дають вже 38 % опитаних. А серед дітей ці показники складають 33 %, 36 % і 42 % відповідно.

Кроки, які допоможуть підлітку краще адаптуватися під час війни: 

1. Важливо говорити з підлітками про війну й надавати практичні поради для дій під час повітряної тривоги. 
2. Допомагайте відновити соціальні зв’язки дітей, які вони могли втратити через від’їзд друзів або зміну школи. Пропонуйте їм приєднатися до гуртків, спортивних секцій або художніх студій, де підлітки зможуть знайти друзів та вписатися у новий колектив.
3. Навчіть дітей методик заспокоєння, а також порадьте книжку-практикум для регулювання емоцій. 
4. Будьте уважним до індивідуальної реакції дітей на стрес. Дехто довго не може повернутися до навчання, інші можуть перезавантажувати себе. Допоможіть дітям відновити баланс між навчанням і відпочинком та разом з ними розробіть графік дня. Регулярність у щоденних діях надає відчуття стабільності й контролю над життям.
5. Демонструйте емоційну стійкість і турбуйтеся про власні ресурси, щоб мати сили підтримувати дітей.
6. Якщо близька людина дитини знаходиться на фронті або в іншій країні, важливо обговорювати цю ситуацію та почуття. 
7. Якщо ви помітили тривожні ознаки поведінки або емоційного стану у підлітка, зверніться по психологічну допомогу. 

Формування стосунків із підлітком вимагає терпіння та відкритості до їхнього світу й думок. Зусилля, вкладені в це спілкування, можуть допомогти батькам і підліткам зблизитись і краще зрозуміти одне одного.

Стосовно концепції рівності вирує багато дискусій. Дехто каже, що люди апріорі не можуть бути рівними, бо вже народжуються різними за набором характеристик, статтю, кольором шкіри тощо. У цьому і полягає різноманіття. Але воно не має стати на перешкоді розвитку потенціалу та якісному життю людини. Тож під рівністю мається на увазі те, що у кожної людини мають бути забезпечені рівні права і можливості в реалізації цих прав: навчатися, працювати, відпочивати, вступати в шлюб (якщо вона того хоче) тощо.

Наприклад, внутрішньо переміщені особи, які через військові дії були вимушені покинути свої домівки, досі відчувають нерівність — зокрема труднощі із вирішенням житлових питань. Часто такі люди стикаються з дискримінацією з боку орендарів: ті, або відмовляються здавати житло, дізнавшись про їхній статус, або необґрунтовано завищують ціни тощо.

Матеріал з сайту https://bf.in.ua/ (Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору, яка була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів»)

Чи задумувалися ви, з якими труднощами стикаються батьки маленьких дітей? Наскільки складно підтягнути дитячий візочок сходами одній людині без сторонньої допомоги, зайти з ним до магазину, де немає пологого входу чи пандуса, або у транспорт без спеціального пониження? Про цю проблему ми не замислюємось, поки самі не стаємо батьками чи поки в нашому близькому оточенні не з’являються діти. Усі ці сходинки, бордюри та високі пороги — це все бар’єри, які не дозволяють батькам чи опікунам вільно пересуватися з маленькими дітьми. Це також перепони, що ускладнюють пересування людям з інвалідністю, для яких більшість українських міст і сіл є архітектурно недоступними, а також людям старшого віку й іншим представникам маломобільних груп населення.

Є бар’єри ось такі — фізичні, просторові. Але є бар’єри економічні та освітні, коли у людини немає можливостей отримати гідну роботу чи доступ до якісної освіти через те, що вона якось відрізняється. Є бар’єри у ставленні до людини через певні ознаки (вік, стать, колір шкіри, мова), коли вона відчуває своє виключення із соціуму і не має можливості реалізувати свої амбіції та громадянські права.

Усі ці бар’єри шкодять не тільки певній групі людей, вони шкодять усьому суспільству. Адже ми втрачаємо величезний потенціал, відмовляючись взаємодіяти з різними людьми, у кожного з яких свій унікальний досвід. Втрачений потенціал — це втрачені можливості для всіх нас. Саме тому безбар’єрне та відкрите суспільство, де кожен відчуває, що до нього ставляться з повагою попри будь-які ознаки й статуси, і знає, що у нього є рівний доступ до можливостей, має перспективи для розвитку.

Матеріал з сайту https://bf.in.ua/ (Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору, яка була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів»)

Уявіть собі, що три людини різного зросту дивляться спортивну гру через паркан. Одній видно все, другій потрібно трішки витягувати голову, щоб щось побачити, а третій через високий паркан нічого не видно. Як би ви розв’язали таку задачу, аби кожному було зручно спостерігати за грою? Підставили би другій та третій людині стільчики? Але тоді ви б оминули увагою першу людину, правда ж? Правильно було би прибрати паркан, щоб кожному з трьох було би комфортно дивитися гру. Але чому люди за парканом? Не знають де вхід? Немає коштів на квитки? Ми маємо позвати їх бути з нами, серед інших глядачів на трибунах. Це називається системним усуненням бар’єрів. І воно відбувається на рівні держави.

Як державна політика безбар’єрність означає формування такого підходу, за якого кожна людина в нашій країні може отримати вільний доступ до будь-якої сфери життя: навчання, будування кар’єри, спокійного пересування країною тощо. У квітні 2021 року була прийнята Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору, яка була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів» та на виконання Указу Президента України. Стратегія розрахована до 2030 року і передбачає усунення бар’єрів у шести основних напрямках.

Перший — фізичний, він включає розроблення єдиних архітектурних стандартів. Це означає, що все наше навколишнє середовище (будівлі, вулиці, тротуари, транспорт) має бути фізично доступним для всіх людей, зокрема для маломобільних груп населення (люди з інвалідністю, люди старшого віку, батьки з маленькими дітьми тощо).

Другий — суспільний і громадянський, який передбачає створення рівних можливостей для активної участі людей у громадському житті. Це означає, що кожна людина за такого підходу має відчувати себе вільною у своєму самовираженні, що її не будуть засуджувати через якісь її ознаки. А, навпаки, різність кожного з нас вкупі посилюватиме й розвиватиме наше суспільство.

Третій — економічний. І це означає забезпечення таких умов, за яких людина може працевлаштуватись і відчувати себе захищеною від проявів дискримінації. Також у межах цього напряму передбачається створення можливостей для отримання фінансових та інших ресурсів для того, щоб займатися підприємництвом.

Четвертий — освітній. З нього, певно, і варто було б почати, адже все починається з освіти: у кожної людини має бути вільний доступ до якісної освіти, причому впродовж усього її життя. Власне, якраз цим держава і буде опікуватися в межах цього напряму.

П’ятий — цифровий, та сфера, без якої неможливо уявити наше життя у ХХІ столітті. Цифрова безбар’єрність передбачає доступ усіх соціальних груп до всіх послуг, що є онлайн, та власне до інтернету.

І шостий — інформаційний. У межах цього напряму планується створити такі умови, за яких люди, незалежно від своєї мобільності, функціональних порушень чи комунікативних можливостей, зможуть отримувати доступ до інформації та користуватись усіма необхідними технологіями.

Усунення бар’єрів також передбачає роботу з міфами та стереотипами щодо тих чи інших груп населення. І, власне, цей довідник теж створений для цього.

Матеріал з сайту https://bf.in.ua/ (Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору, яка була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів»)

 Діти, позбавлені батьківського піклування, – діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, та безпритульні діти.

Згідно із статтею 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, крім повного державного забезпечення:
– виплачується соціальна стипендія в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики;
– до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох соціальних стипендій;
– при наданні академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія;
Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Органи доходів і зборів зобов’язані безоплатно передавати закладам, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім’ям дитячі речі, м’який інвентар, транспортні засоби тощо, затримані органами доходів і зборів і конфісковані в установленому порядку, а також ті, за якими не звернувся власник до закінчення терміну їх зберігання під митним контролем, у кількості, що не перевищує необхідних річних потреб відповідного закладу або сім’ї, за зверненням служби у справах дітей.
Діти-сироти та діти, позбавлених батьківського піклування, у віці до 18 років забезпечуються щорічним безоплатним оздоровленням.
Встановлено коло житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:
– зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
– жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей;
– до працевлаштування випускників закладів, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості, квартирна плата та плата за комунальні послуги здійснюються місцевими державними адміністраціями за місцезнаходженням житла;
– у разі відсутності житла мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування;
– у разі перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб, мають право зараховуватися на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і соціальний квартирний облік за місцем їх обліку як внутрішньо переміщених осіб.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Природно, на перший план виходить особиста чи групова психотерапія, обов’язкова супервізія, а також різні тренінги, медитативні практики.

Дуже важливою умовою є поділ між роботою і будинком (тобто між професійним і особистим).

Як показує практика, найбільш дієвими способами профілактики вигорання є:

1. Турбота про власне здоров’я, дотримання елементарного розпорядку. Сон і їжа.
2. Внесення змін в роботу – поєднання з навчанням, дослідженнями, вивченням паралельних областей (написання статей, тестів і т. Д.). Т. е. Внесення якомога більшої різноманітності в рутинне протягом робочого процесу.
3. Пам’ятайте: «Ніхто не може осягнути неосяжне» (К. Прутков).
4. Прийняття відповідальності і зобов’язань, які свідомо адекватні і здійсненні (важливо завжди розуміти, що критерії успіху (як і невдачі) в роботі педагога, психолога вкрай невизначені і нечіткі).
5. Наявність хобі або захоплень. Все, що завгодно – від читання книжок до розведення равликів або скелелазіння.
6. Внутрішній настрій на отримання нових знань, нового досвіду. Взагалі – відкритість всьому новому, не пройденому.
7. По можливості, постійне підвищення свого професійного рівня (участь в різних семінарах, конференціях).

Однак головне – це те, як сама людина почне оцінювати своє життя, чи буде вона знаходити в ній задоволення, чи буде відчувати свою реалізацію. Важливо розуміти, чи проходить життя так, як хочеться, і чи приносить воно радість.

• 

Коли ми опиняємося у кризовій ситуації (вибухи, втрата близької людини тощо), наш мозок переходить у режим надзвичайного реагування. Тіло напружується, дихання збивається, думки плутаються, а звичні когнітивні процеси — логіка, планування, мовлення — пригнічуються. Це природна реакція організму, але вона може завадити діяти ефективно. 

У такі кризові моменти важливо знати простий алгоритм, який допоможе стабілізувати свій стан, повернути відчуття контролю над ситуацією та почати діяти.

Застереження!

Ці поради НЕ замінюють дій у реальній небезпеці. Якщо є загроза життю, здоров’ю, насильство чи бойові дії — в першу чергу подбайте про фізичну безпеку. Поради для таких ситуацій — на сайті ДСНС

Алгоритм

1. Назви те, що з тобою відбувається

• Помічай свій стан і називай його вголос або подумки: «Я відчуваю тривогу. Це паніка. Це страх.»
• Додай підтримувальну фразу: «Це реакція мого мозку на загрозу. Вона пройде.»
• Повтори це кілька разів повільно або пошепки.
• Можна також сказати:

«Моє тіло реагує на стрес — це нормально.»

«Це сильне відчуття, але тимчасове.»

Що змінюється:

Зменшується відчуття хаосу, а емоційна реакція переходить на рівень усвідомлення стану.

Як це працює:

Коли ми називаємо емоцію, активуються префронтальні ділянки мозку, які гальмують роботу системи тривоги (за неї відповідає мигдалевидне тіло, або амігдала). Цей метод має підтверджену ефективність у когнітивній нейронауці.

---

2. Відчуй опору через тіло

• Стисни й розтисни кулаки, поворуши пальцями.
• Натисни ступнями в підлогу, перенеси вагу на п’яти.
• Поклади руки на груди або живіт — відчуй дотик.
• Якщо стоїш — притулися до стіни або присядь.

Що змінюється:

Тіло виходить зі стану «бий/біжи/замри», зменшується напруга, фокус уваги змінюється, а серцебиття поступово сповільнюється.

Як це працює:

Техніка «заземлення» допомагає переключити увагу з внутрішньої тривоги на фізичні відчуття: дотик, вага, тиск стабілізують нервову систему.

---

3. Дай собі мікроінструкцію: що робити далі

Скажи собі одну просту інструкцію:

• «Я шукаю укриття.»
• «Я біжу до підвалу.»
• «Я тримаюся за руку.»

Якщо ти вже в безпечному місці:

• «Сісти. Дихати. Перевірити речі.»

Якщо навколо є люди:

• «Я з ними. Все спокійно. Ми разом.»

Якщо поруч з тобою дитина:

• Говори дуже просто, з інтонацією впевненості: «Я поруч. Ми зараз зробимо ось так…»
• Дай тілесний контакт — потримай за руку, поклади руку на спину, пригорни до себе (та спершу запитай дозволу)
• Будь передбачуваним\-ою — підказуй дії вголос і крок за кроком.

Якщо поруч доросла людина, яка перебуває в менш стабільному стані, ніж ти: 

Допоможи людині повернути відчуття власної сили за допомогою простих прохань та запитань, наприклад:

• «Подай мені рюкзак.»
• «Ти хочеш пити? Візьми воду.»

Що змінюється:

Відчуття оніміння поступається місцем дієвості. Повертається відчуття контролю, навіть мінімального, що важливо для зниження рівня стресу.

Як це працює:

Конкретна дія активує функцію планування та гальмує хаотичну паніку. Навичка швидко стабілізуватися забезпечує нам мобілізованість, яка допомагає подбати про себе та інших. А емоційне розвантаження і усвідомлення прийдуть пізніше — у більш контрольованих і безпечних умовах.

У підсумку

Цей алгоритм не «вимикає» стрес, але допомагає не бути його заручником. Навіть у складних умовах ти можеш зробити вибір на користь дії, що дає відчуття контролю. Іноді цього достатньо, щоб пройти кризу.

Але! Якщо після кризової ситуації постійно відчуваєш тривогу, страх, тремор, пришвидшене серцебиття та інші тілесні симптоми, якщо думки про подію не відпускають тебе і такий стан триває впродовж кількох тижнів — звернися до сімейного лікаря або фахівця з психічного здоров’я.Всеукраїнська програма ментального здоров’я за ініціативою Олени Зеленської

Є багато маленьких хитрощів, які допоможуть людині впоратися з емоційним перевантаженням:

1.Порахуйте до 10 та лише потім повертайтеся до травматичної ситуації.

2.Простежте за своїм диханням. Повільно вдихайте й на деякий час затримайте дихання. Видихайте поступово, через ніс. Прислухайтеся до своїх відчуттів.

3.Наберіть води та повільно випийте воду, сконцентруйтеся на своїх відчуттях води.

4.Знайдіть якийсь невеличкий предмет і уважно розгляньте його не менше чотирьох хвилин,ознайомлюючись з кольором, формою, структурою так ретельно, щоб можна було уявити предмет із заплющеними очима.

5.Погляньте на небо, розгляньте все, що ви бачите на ньому.

6.Змочіть обличчя холодною водою.

7.Вийдіть з того приміщення , де вас знайшов стрес.

Для того, щоб ці методи допомогли, їх треба знати напам’ять і постійно виконувати.