Щорічно 18 жовтня відзначається День боротьби з торгівлею людьми, спрямований на підвищення обізнаності щодо одного з найсерйозніших злочинів проти прав людини. Торгівля людьми — це глобальна проблема, яка не знає кордонів і завдає шкоди мільйонам людей. На жаль, в умовах війни в Україні ця загроза стала ще більш актуальною.

Що таке торгівля людьми? Це злочинна діяльність, під час якої людей обманом, силою або через уразливість змушують до роботи, що приносить вигоду іншим. Форми експлуатації можуть бути різноманітними, включаючи:

• сексуальну експлуатацію;

• трудове рабство;

• примусове жебрацтво;

• незаконне вилучення органів;

• примусове одруження тощо.

Багато людей можуть навіть не здогадуватися, що вже стали жертвами цього злочину. Саме тому так важливо розпізнавати ознаки та своєчасно звертатися за допомогою.

Хто є найбільш уразливим? В умовах війни, масових переміщень та економічної нестабільності найуразливішими стають:

• внутрішньо переміщені особи: люди, які змушені залишати свої домівки, стають легкою здобиччю для експлуататорів через нестачу ресурсів, роботи та житла;

• мігранти: українці, які змушені були виїхати до інших країн у пошуках безпеки та роботи, часто опиняються в ситуаціях експлуатації через мовний бар’єр, відсутність підтримки та незнання своїх прав;

• жінки та діти, які часто стають жертвами сексуальної експлуатації або примусового жебрацтва;

• чоловіки, яких використовують для важкої праці у небезпечних умовах;

• люди, які залишаються на тимчасово окупованих територіях Донецької області — вони стають мішенями для незаконної експлуатації через відсутність доступу до правової допомоги та соціального захисту.

Як діяти та куди звертатися по допомогу? Якщо ви або ваші близькі підозрюєте, що стали жертвами торгівлі людьми, важливо діяти негайно. Не мовчіть — звертайтеся за допомогою!

Урядова гаряча лінія:

15-47 – для громадян України; +38044284-19-15 – для громадян, які знаходяться за кордоном.

Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації:

0-800-500-335 (з мобільного або стаціонарного телефону) або 116-123 (з мобільного).

Гаряча лінія Національної поліції України:

0-800-500-202/102 

Контакт – центр системи безоплатної правової допомоги:

0-800-213-103 

Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів:

527

Служба екстреної допомоги в ЄС:

112 

Національна дитяча гаряча лінія:

0-800-500-225 або на короткий номер 116-111

Гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації:

0 800 500 335 або на короткий номер 116 123

Урядова консультаційна лінія з питань безпеки дітей в Інтернеті:

1545 (обрати цифру 3), +38-044-205-37-36; 205-36-94 (для дзвінків з-за кордону).

Контакти закладів мережі спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі (також надають послуги постраждалим від торгівлі людьми) в усіх регіонах України за посиланням.

Важливість обізнаності та взаємодії: торгівля людьми є прихованим злочином, і його важко розпізнати без належної обізнаності. Саме тому важливо ділитися інформацією та підтримувати постраждалих. Кожен з нас може допомогти запобігти цьому злочину, поширюючи інформацію та підтримуючи тих, хто потрапив у біду.

Анімалотерапія, відома також як зоотерапія або пет-терапія, — це метод покращення фізичного та ментального здоров’я людини. Ця форма терапії передбачає взаємодію з тваринами, що може відбуватися в домашніх умовах або в спеціально організованих центрах.

Анімалотерапія має два види. Перший — це неспрямована анімалотерапія, тобто проведення часу з домашніми улюбленцями. Це можуть бути прогулянки з собаками, гра з котами або просто спільний відпочинок поруч з будь-якими домашніми тваринами.

Другий вид — це спрямована анімалотерапія, коли використовуються спеціально навчені тварини для досягнення конкретних терапевтичних цілей. Наприклад, під час іпотерапії пацієнти взаємодіють з кіньми, що сприяє фізичному відновленню та розвитку моторики. При дельфінотерапії людина проводить час із дельфінами, що стабілізує психоемоційний стан та знімає психологічне напруження.

Каністерапія (взаємодія з собаками) використовується для покращення стану пацієнтів, які ведуть малорухливий спосіб життя. Для таких людей собаки стають компаньйонами та мотивують до активного проведення часу. Фелінотерапія залучає кішок, які муркотінням заспокоюють та покращують настрій. 

Анімалотерапія зазвичай доповнює інші методи лікування, як-от психотерапія чи фізична терапія. Якщо ви відчуваєте психологічний дискомфорт чи потребуєте допомоги, рекомендується спочатку звернутися до фахівця та обговорити можливі варіанти лікування.

Однією з ключових переваг взаємодії з тваринами є їхнє товариство. Домашні улюбленці завжди поруч, тож між ними та господарями утворюється зв’язок. Їхня присутність зменшує почуття самотності та ізоляції, що часто є факторами погіршення ментального здоров’я. 

Домашні улюбленці стають частиною родини і не просто супроводжують вас щоденно, а й надають підтримку та безумовну любов. Тварини також допомагають дітям у розвитку їхніх емоційних та соціальних навичок.

Тварини можуть вчасно сигналізувати про небезпеку або виконувати конкретні команди для полегшення стану людини у критичних ситуаціях, що корисно для людей різного віку. До того ж тварини допомагають розширити коло знайомств і сприяють соціальним взаємодіям. Наприклад, на прогулянках з собакою господарі часто зустрічаються з іншими власниками собак, що формує нові знайомства. Домашні улюбленці створюють можливість для спільної діяльності у родині та об’єднують людей.

Догляд за тваринами стимулює до розвитку позитивних звичок та формування щоденної рутини. Час, проведений з тваринами, може стати моментом усвідомленості та відпочинку.

Попри всі переваги взаємодії з тваринами, важливо пам’ятати про застереження. Терапевтичні ефекти тварин не є універсальними, і деякі люди можуть не відчути позитивної взаємодії. Тварини — це не просто доповнення у житті, а відповідальність, тому в догляді за ними є свої ризики, які можуть бути неприйнятні для деяких осіб.

Перед тим, як завести домашню тварину, врахуйте різні аспекти, які можуть вплинути на ваше життя та здоров’я. Часто у людей зустрічається алергічна реакція на шерсть, тому варто пройти обстеження та здати необхідні аналізи, щоб уникнути можливих проблем.

Вибираючи домашнього улюбленця, дослідіть свої потреби та цілі. Якщо ваша мета — збільшити фізичну активність, то завести собаку буде гарною ідеєю. З іншого боку, якщо ваша основна мета — знайти відчуття спокою, то спостереження за рибками в акваріумі може бути ефективним. Важливо підкреслити, що немає єдиного універсального варіанту, тому вибір тварини повинен відповідати вашим життєвим обставинам, можливостям та бажанню. 

Деякі люди не люблять бруд вдома або мають страх перед тваринами, що також слід враховувати перед прийняттям рішення. Також багато тварин потребують виховання та адаптації у новому домі, тому важливо мати для цього вільний час.

З появою домашньої тварини з’являються і нові обов’язки. Ознайомтеся, як правильно доглядати та слідкувати за їхньою поведінкою та здоров’ям. Для того, щоб тварина почувала себе добре, у неї має бути якісне харчування, регулярний огляд у ветеринарів та відведене місце для відпочинку. Важливо мати фінансову стабільність для забезпечення всіх потреб тварини. Вони також можуть відчувати стрес та втому, тому дітям бажано вміти розпізнавати ознаки стресу у своїх улюбленців та поводитися з ними обережно.

Взаємодія з тваринами є джерелом радості, що стабілізує психоемоційний стан і заряджає енергією. Ця взаємодія також зменшує відчуття самотності та стресу. Спілкування з тваринами може принести не лише тепло та підтримку, а й мотивувати до активного та рухливого життя.

Більш ніж 16 тис. цивільних українців досі перебувають у російському полоні. У процесі обмінів між Україною та рф додому вже повернули понад 3 тис. осіб, переважна більшість з яких — військові. 

Близькі люди полонених постійно перебувають між надією та відчаєм. Розповідаємо, як зберегти внутрішню рівновагу й дочекатись рідних з полону. 

З початком повномасштабного вторгнення понад 52 тис. людей вважаються зниклими безвісти. Переважна більшість із них — військовослужбовці й люди, які перебувають в окупації.

Близькі родичі й члени сімʼї мають право на отримання достовірних відомостей про місце перебування людини, зниклої безвісти за особливих обставин (тобто за умов воєнного стану), а також дізнатись обставини її загибелі (смерті) чи місце поховання, якщо воно відоме.

Якщо ваш близький військовий / військова не виходить на зв’язок понад три дні (якщо інший термін не був проговорений заздалегідь), ви можете зателефонувати до командира, військової частини, на гарячу лінію чи до РТЦК, що здійснювало мобілізацію.

Не розповсюджуйте інформацію про зниклу людину в соціальних мережах без погодження Координаційного штабу та військових. 

Крім того, можна звертатися до таких організацій:

• Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
• Об’єднаний центр з пошуку та звільнення полонених при СБУ
• Центральне агентство з розшуку Міжнародного комітету Червоного хреста
• Робоча група ООН з питань насильницьких або недобровільних зникнень

Важливо розуміти, що росія порушує норми гуманітарного права та не повідомляє про факт полону. Лише половина полонених верифікована через співпрацю з Міжнародним Комітетом Червоного Хреста. Інформацію про інших полонених часто отримують від звільнених раніше. Тому зазвичай цю людину спершу оголошують безвісти зниклою, тобто її близькі не мають підтверджених даних про її життя чи загибель. 

Перебування близьких у полоні — важке випробування. За подібних обставин рідні полонених роками живуть у невідомості та невизначеності. Це дуже складний етап, адже людина переживає вкрай суперечливі емоції. Наприклад, надію на звільнення та швидке повернення разом із безсиллям через брак інформації, відсутність контакту та страх перед невідомістю. 

Зазвичай, коли людина втрачає щось важливе, її психіка з часом пристосовується, допомагаючи прожити біль втрати та пройти всі етапи прощання. У подібних випадках цього не відбувається, оскільки факт полону не має однозначного трактування: з одного боку зберігається надія (добре, що близька людина жива), але водночас присутні фрустрація і тривале горювання (бо вона досі в неволі).

Близькі, що чекають на зниклу людину, переживають цілу низку складних процесів: втрату інтересу до повсякденного життя, самоізоляцію, гіперактивність у прагненні отримати відомості. Крім того, їх переслідують нав’язливі думки та спогади, виникають суїцидальні думки. 

У таких обставинах втрата може викликати у людини самообвинувачення, обмеження себе в емоціях і почуття провини (не можна радіти життю, коли ситуація з близькою людиною залишається невідомою). А також нести безліч нових виснажливих викликів, зокрема неясність, як виконувати нові сімейні ролі та ухвалювати рішення в умовах постійної невизначеності. 

Перебування близьких у полоні — важке випробування. За подібних обставин рідні полонених роками живуть у невідомості та невизначеності.

У такому випадку головним завданням і запорукою стабільності є збереження контакту з реальністю: слід усвідомити, що ситуація не може змінитись за день чи тиждень. Разом з тим важливо не впасти в глибокий відчай, а намагатися сфокусуватись на теперішньому. Запитайте себе: «Одного дня близька мені людина повернеться додому. Чи можу я зробити щось, щоб це пришвидшити?» Якщо відповідь негативна, подумайте, що ви можете зробити, щоб ця зустріч була приємнішою для звільненого / звільненої з полону. 

Практикуйте усвідомлення своєї ролі, нагадуйте, що ви зараз робите, хто із членів родини поруч, чи треба подбати про них, які рішення варто й можна ухвалити зараз. Це додає контролю над дійсністю. 

Водночас не варто відмовлятися від того, що раніше приносило вам радість. Коли виникає бажання звинуватити себе, подумайте, чи є зв’язок між вашими діями й полоном близької людини. Наприклад: «Чи допоможе моє рішення не йти в кіно якось полегшити ситуацію в неволі?». 

Людям з невизначеною втратою слід практикувати дихотомічне мислення. Наприклад: «Він в полоні, але я все ще відчуваю його присутність» чи «Я мушу сподіватись, але жити тут і зараз». Такий спосіб мислення допомагає розібратися одночасно з кількома суперечливими почуттями, що виникають під час переживання втрати.

Деякі люди схильні до самозвинувачення. Варто усвідомити: не можна контролювати все на світі. Це сталося внаслідок обставин, які не залежали від ваших дій. На жаль, часом погані речі трапляються з хорошими людьми без будь-якої на те причини. 

Також дуже важливо знайти спільноту однодумців та за потреби звернутись до психолога / психотерапевта. Спільнота дасть можливість почуватись в безпеці, зрозуміти та визнати проблеми, і, можливо, ви зможете поспілкуватися з родинами, які вже пройшли цей шлях, а їхні рідні повернулись додому. Натомість психотерапія допоможе виробити нові стратегії реагування та поведінки на поточні виклики. 

Варто усвідомити: не можна контролювати все на світі. Це сталося внаслідок обставин, які не залежали від ваших дій.

Людина, яка пережила полон та/або тортури, має специфічний досвід, який впливатиме на поведінку і спосіб життя. Особливо страждає здатність довіряти, оскільки вона пережила ситуації, де люди навмисно спричиняли іншим людям біль і страждання. 

Серед специфічних наслідків може виникати парадокс контролю. Звільнені з полону на тривалий час максимально втрачають контроль над своїм життям і здатність на щось впливати. Тому тема контролю буде для них дуже чутливою. Унаслідок пережитого бажання контролювати часто набуває викривленої форми: з одного боку, людина гостро реагуватиме на будь-які спроби контролювати її, але водночас сама прагне повного контролю над усім, що її оточує. 

Може відчуватися гіпертрофоване почуття сорому та провини. Попри радість звільнення з’являється усвідомлення, що побратими та посестри усе ще залишаються в полоні й перебувають у важких умовах. Це посилює відчуття провини.

Дуже типовим є стан відчуження — щоб вижити в полоні, людина змушена відсторонитися від свого тіла та емоцій, заблокувати здатність прив’язуватися. Тому близьким треба розуміти, що дистанція або відсутність емоційної та фізичної близькості зі звільненими з полону є нормою.

Щоб подолати наслідки травми, звільненим з полону військовим або цивільним бажано звернутися по психологічну допомогу до фахівців. Профільно на невидимих пораненнях спеціалізується державний центр психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна». Сконтактувати із центром можна за адресою forestglade.vet@gmail.com або ж за телефоном +380734506000. 

Рекомендації від практичного психолога батькам та педагогам

Поняття «психологічна адаптація» – процес  взаємодії особистості із середовищем, при   якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно  впливати на нього, щоб забезпечити  задоволення своїх основних потреб і реалізацію  значимих ланцюгів.

У шкільному житті дитини існує три переломні моменти:

• вступ до школи (1 клас);
• перехід до середньої ланки (5 клас);
• перехід до старшої школи (10 клас).

Отже, в цей час відбувається дуже багато змін.

Психологічне напруження у першокласників, які вперше переступили поріг школи, виникає як результат реакції на незвичну обстановку. В житті дитини змінюється все: обов’язки, оточення, режим.

Для успішної адаптації першокласників батькам необхідно:

1.     До найдрібніших деталей продумати розпорядок дня школяра з метою збереження нормальної його працездатності.

2.     Не перенавантажувати дитину великою кількістю гуртків.

3.     Навчити дитину правильно відпочивати.

4.     Допомагати у підготовці домашніх завдань (Але не виконувати їх замість дитини!).

5.     Навчити дитину готуватися до уроків, складати портфель.

6.     Зустрічаючи дитину зі школи, розпитайте її, як пройшов день. Поцікавтеся, що вона робила.

7.     Забезпечити психологічну розрядку. Найбільш доцільними засобами психологічного захисту для учнів молодшого шкільного віку є фізичні навантаження (заняття спортом, виконання певних доручень вдома), домашній затишок, спілкування з тваринами, відпочинок на природі, позитивні емоції.

8.     Ні в якому разі не займатися «виховною роботою» в поганому настрої! Необхідно чітко визначити, що батьки хочуть від дитини, пояснити їй, що вона робить не так.

9.     Завжди підтримуйте та підбадьорюйте дитину, вірте у її сили.

10.             Не забувайте говорити дитині про те, як сильно ви її любите.

Вчителям у роботі з першокласниками слід акцентувати увагу на:

 –         створенні належних умов, комфортного середовища для учнів;

–         використанні методів, форм навчання, що відповідають психофізіологічним особливостям розвитку молодшого школяра;

–         налагодженні довірливих стосунків з дітьми;

–         під час навчального процесу намагатися повністю керувати увагою учнів, з метою розвитку інтересу до навчальної діяльності проводити уроки з використанням ігрових форм та методів роботи;

–         необхідно запобігати перенавантаженню дітей, використовуючи під час уроків фізкультхвилинки, хвилинки відпочинку, музичні паузи;

–         під час уроків використовувати  вправи, ігри, завдання на розвиток  уваги, дрібної моторики рук;

–         проводити уроки в нестандартній  формі (наприклад, спільний пошук необхідного рішення замість традиційного пояснення, що дозволяє дітям бути не пасивними слухачами, а активними співавторами вчителя і т.д.);

–         учнів, які відчувають труднощі в адаптації необхідно посадити ближче до вчительського столу, так, щоб вони не відволікали інших учнів, але щоб у разі виникнення труднощів учитель міг вчасно прийти на допомогу.

 Рекомендації щодо роботи з учнями 5 класів:

–         Розвивати у учнів вміння працювати як індивідуально, так і колективно (в команді), ставити дітей в умови, де без підтримки однокласників важко обійтись.

–         Звертати особливу увагу на тих учнів, для якісної роботи яким потрібно більше часу.

–         Особливу увагу приділити тим, хто швидко стомлюються, втрачають здатність продуктивно працювати. 

Рекомендації до роботи з десятикласниками:

•         ставитись до дітей відповідно до їх віку (враховувати вразливість і протиріччя образу “Я”, що формується,прагнення до самостійності, відчуття дорослості,перебудову мотиваційної сфери);

•         сприяти формуванню у старшокласників потреби в пошуковій активності;

•         надавати підтримку при формуванні у старшокласників якісної зміни самосвідомості;

сприяти формуванню відчуття відповідальності, рівня  суб’єктивного контролю, рефлексії.

Ніколи не рано розпочати статеве виховання вашої дитини. Розвиток сексуальності починається ще в утробі матері, а до кінця першого року життя малюки вже досліджують свої геніталії. Саме тому важливо з раннього віку будувати з дитиною такі стосунки, аби вона була впевнена, що завжди може отримати від вас надійну інформацію.

Пам’ятайте, що статеве виховання — це процес, який починається з народження дитини й розвивається разом із нею.

Статеве виховання розпочинається ще в дитинстві, коли батьки формують довірливі стосунки з дитиною.

Допомагайте дитині вивчати її тіло у повсякденних рутинних справах. Наприклад, називайте частини тіла, зокрема і статевих органів, під час купання або одягання. Називайте статеві органи правильно, уникаючи невідповідних визначень на кшталт «огірок», «перчик», «квіточка», «персик» тощо. Не хвилюйтеся, якщо дитина торкається своїх геніталій, — це нормальний процес дослідження тіла.

Варто з раннього віку знайомити дитину з поняттями згоди та особистих кордонів. Пояснюйте, що якщо хтось хоче поцілувати чи обійняти дитину, то повинен спершу запитати в неї дозволу. Показуйте на власному прикладі, як поважати особисті кордони інших.

Варто з раннього віку знайомити дитину з поняттями згоди та особистих кордонів

У цей період ваша дитина починає більше цікавитися своїм тілом, тілами інших людей та питанням про те, звідки беруться діти. Підтримуйте її зацікавленість та створіть атмосферу довіри, щоб дитина почувалася комфортно, запитуючи вас про все, що її цікавить. Не кажіть дитині, що вона надто мала, щоб щось зрозуміти. Дайте чітку відповідь на її запитання, враховуючи її вік.

Якщо ваша дитина питає, звідки беруться діти, не варто розказувати, що їх знаходять у капусті чиприносять лелеки. Натомість поясніть цей процес у максимально доступній формі. Можна також зазначити, що часом діти потрапляють у сім’ї за допомогою усиновлення чи штучного запліднення.

Ведіть розмову природно — так само як ви обговорюєте будь-які інші теми. Відповівши на запитання дитини, переконайтеся, що вона зрозуміла ваші слова, та заохочуйте її до додаткових запитань.

З двох-трьох років важливо ознайомити дитину з «Правилом спідньої білизни»: усе, що приховано під спідньою білизною є особистим простором людини. З дозволу дитини торкатися статевих органів може лише мама, батько чи хтось з опікунів тільки під час гігієнічних процедур. Однак уже з п’яти років батькам не бажано торкатися статевих органів дитини — до того часу вона має засвоїти правила інтимної гігієни.

Використовуйте різноманітні ресурси, щоб зробити статеве виховання інтерактивним та цікавим для дитини. Є безліч ілюстрованих книг для дітей різного віку, які в доступний спосіб пояснюють різноманітні аспекти сексуальності. Крім того, ви можете використовувати малюнки — вони допоможуть вивчати назви частин тіла.

Ведіть розмову природно — так само як ви обговорюєте будь-які інші теми

Важливо, щоб до кінця цього періоду дитина мала базові знання про те, які зміни відбуватимуться з нею та її однолітками в період дорослішання. Розмовляйте з хлопчиками не лише про зміни в їхньому тілі, а і про менструації; дівчаткам також важливо знати про те, що відбувається з хлопчиками. Обговоріть із дитиною поняття сексуального бажання, не уникайте розмов про гомосексуальність та інші сексуальні орієнтації.

Вкрай важливо пояснити тему згоди в онлайн-просторі. Нагадуйте дітям, що ті самі правила згоди, які стосуються їхніх тіл, діють і в цифровому просторі. Поясніть, що в інтернеті не можна довіряти всій інформації про сексуальність, а якщо дитину щось цікавить, вона завжди може звернутися до вас за правдивим поясненням.

Не бійтеся визнавати, що не знаєте відповіді на всі запитання. Не соромтеся звертатися по допомогу до психолога, щоб отримати точну інформацію або ж порадитися, як пояснити певну тему дитині.

До цього часу ваша дитина повинна знати, що таке статевий акт та інші способи вираження сексуального бажання, як-от петинг. Також потрібно розповісти, як алкоголь та наркотики впливають на здатність ухвалювати рішення, зокрема й щодо своєї сексуальності.

Обов’язково поговоріть зі своєю дитиною про доступні методи контрацепції та їхню ефективність. Підлітки вже мають розуміти, які ризики має незахищений статевий акт — хвороби, що передаються статевим шляхом, та небажана вагітність — і знати, як запобігти цьому. Поясніть своїй дитині, куди вона може звернутися у випадку зґвалтування, інфікування чи небажаної вагітності.

Знаходьте час на те, щоб проговорювати з дитиною зміни, які відбуваються з нею в підлітковий період. Пам’ятайте, що ви повинні бути надійним джерелом інформації для вашої дитини, яка зараз проживає безліч нових досвідів. Нагадуйте їй про важливі аспекти здорових стосунків та сексуальності, як-от право на повагу, добровільну згоду та безпечний секс. Дайте їй зрозуміти, що ви завжди готові вислухати та підтримати.

• 

• 

• 

• 

Бери зі собою в укриття техніки самодопомоги, щоб створити для дітей кращі умови під час повітряної тривоги

Програма ментального здоров’я “Ти як?” має цілий посібник з рекомендаціями для педагогів, як підтримати школярів у моменти, коли вони переживають ті чи інші емоції. Та практичні поради, як допомогти їм опанувати тривогу і страх. Обов’язково зберігайте вище надані техніки.

Ще більше порад і вправ шукай на сайті, за цим посиланням ТЕХНІКИ САМОДОПОМОГИ

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

•