Категорія: Новини

Дитячо-юнацька організація “Райдуга” Білозерська ЗОШ І-ІІІ ступенів 18 прийняла виклик від ДЮО “Федеративна Республіка Гімназія” Добропільського НВК №1 та продовжує відео-челендж #креативнийкарантин до Всесвітнього дня здоров’я. Ми передаємо вітання ДО «Джерело» Добропільської ЗОШ № 19 та закликаємо приєднатися до нас.

Завантажити (PDF, 369KB)

Завантажити (PDF, 263KB)

Зараз час величезних змін та потрясінь для всіх, зокрема, і для дітей. Щоб впоратися з усіма викликами пандемії та карантину, їм потрібна наша доросла мудрість та підтримка. Подолання усіх цих труднощів – хоч і як це непросто, теж нагода для нас стати ближчими, і нагода допомогти нашим дітям зростати, ставати добрішими, співчутливішими та сильнішими у випробуваннях.
Як ми можемо це зробити?

🔶 Щоб допомогти дітям, нам спершу потрібно потурбуватися про себе. Бо якщо ми виснажені, знервовані й роздратовані – нам буде важко підтримувати їх і давати відчуття захисту. Тому не забуваймо про базові кроки турботи про власний психологічний добробут.

🔶 Спілкуватися на теми, які хвилюють дітей. Дітям важливо, що ми слухаємо і чуємо – їхні думки, питання, почуття. Дітям важливо, що ми ділимося з ними теж своїми думками, почуттями, питаннями. І дітям важливо, що ми говоримо з ними чесно і зрозуміло, що ми будемо поруч, що ми можемо надати пояснення, підтримку і надію.

🔶 Допомагати дітям розуміти, чому важливий карантин і усі заходи, які він включає – та втілювати їх. Це дає дітям розуміння, чому важливі ті чи інші дії, чому мають сенс ті чи інші обмеження. Це дає їм відчуття певного контролю над ситуацією, долучення до спільних дій щоби подолати цю пандемію.

🔶 Бути прикладом для дітей не означає бути ідеальними – бо якщо ми помиляємося, чи робимо щось не так – ми стаємо гарним прикладом того, як уміти визнати помилку, просити вибачення. Більшість навичок діти вчаться від нас, не через лекції.

🔶 Допомагати дітям в організації часу та плануванні дня. Звісно, чим молодші діти – тим більше цієї організації та часу лягає на нас, чим старші – тим більше ми допомагаємо їм розвивати власні навички самоорганізації.

🔶 Наповнюйте разом дні ресурсними активностями. Розділена радість є найкращим способом відновлення від стресу, джерелом енергії. Тому різного роду ігри та інші спільні ресурсні активності є дуже на часі. Читати разом книжку, бавитися у хованки, дивитися гарний фільм, готувати їсти, малювати — список занять можна продовжувати і продовжувати…

🔶 Пам’ятайте про дисципліну. Діти, як і усі ми, маємо розуміти, що є певні правила, які забезпечують безпеку і нашу відповідальність один за одного, а відтак є наслідки за їх дотримання/порушення. Дисципліна – не про покарання (хоч і може включати негативні наслідки). Дисципліна – про розвиток самоконтролю і відповідальності за себе та інших.

🔶 Залучати дітей до турботи про інших. Діти мають бути долучені до спільних зусиль, вони мають мати свою частку домашніх обов’язків, і бути не лише одержувачами турботи, але й турбуватися про інших у відповідь…

Ми зможемо разом пройти цей непростий час і вийти з нього мудрішими і сильнішими – і ми, і наші діти, і наші сім’ї та суспільство загалом.

Дитячо-юнацька організація “Райдуга” Білозерська ЗОШ І-ІІІ ступенів 18 отримала виклик від ДЮО “Багаття” Білицької ЗОШ №10 і продовжує челендж #вдомазалишайся_корисномунавчайся у рамках міської комплексної програми “Самоврядування – сенс до соціалізації особистості”. Залишаючись вдома, діти не забувають, що карантин – не канікули. Вони навчаються дистанційно, танцюють, співають, грають у настільні ігри, малюють та займаються спортом. Ми передаємо естафету ДЮО «Козацька республіка» Добропільського НВК-ліцею. Приєднуйтесь до нас!!!

Впевненість у собі

Ображаються лише ті, у кого є проблеми із самооцінкою і самоприйняттям: упевнена в собі людина на знущання та злі приколи просто не звертає уваги. Тому чим більше ситуацій успіху в житті дитини, досвіду перемог і досягнень, тим упевненішою вона почуватиметься. Найлегше досягти успіху в тому, що справді подобається вашій дитині. Наприклад, коли мого сина Гліба цькували в школі, ми з ним зробили презентацію геологічної колекції каміння, яке привезли з різних країн. Він із задоволенням виступив перед класом, відчув себе впевненіше та здобув авторитет в однокласників.

Правильна реакція

Що змушує задирак знову і знову повертатися до однієї і тієї ж жертви? Реакція! Усе відбувається тільки заради неї. І чим вона яскравіша, тим краще. Негативні емоції тих, кого ображають, дають кривдникам потужне психологічне живлення, яке підкріплює відчуття правильності обраної тактики самоствердження: «Він ниє та благає помилування  – слинько і плаксій, а я не плачу – я сильніший за інших, я герой». Розірвати це коло допоможе реакція, якої не очікують, – відреагувати на образу усмішкою, віджартуватися або ж перервати стьоб пропозицією: «Розумію, тобі хотілося пожартувати з мене. Але цього разу вийшло не надто ефектно. Давай наступного разу ти спробуєш ще раз?». Витрачати зусилля на таку жертву буде нецікаво та безглуздо. Поясніть цей механізм дитині. Звісно, не завжди легко стримуватися і силою волі видавати позитив у відповідь на зло, але потрібно навчитися це робити.

Історії успіху

Добре працюють приклади із життя. Будьте з дитиною відверті: розкажіть, що в дитинстві у вас були подібні ситуації, поділіться тим, як ви їх подолали. Не було таких – наведіть приклад із життя ваших друзів, родичів. Не стикались із цим, тоді подивіться разом із дитиною фільми та мультфільми із сюжетами, у яких головним героям вдалося протистояти нападкам, перетворити свої слабкі сторони в сильні. Наведіть приклад історії життя відомих особистостей, які зіштовхнулися зі схожими труднощами, але впевнено йшли далі на шляху до успіху: Майкла Джордана, Волта Діснея, Альберта Ейнштейна та інших.

«Разом ми – сила»

Поговоріть із дитиною, чи є в неї компанія або друг, який готовий заступитися за неї. Буває, що дитина не заводить собі друзів тільки тому, що не знає, як влитися в чужу компанію. Особливо це актуально для новачків та першокласників. Подумайте разом, з ким із класу малюк хотів би познайомитися ближче: запросіть однокласників у гості, товаришуйте сім’ями, проводьте разом час. Надійний товариш – гарний помічник у протистоянні із задираками.

 Домашній гумор

Проаналізуйте, як у вашій родині з почуттям гумору. Можете з усмішкою сприймати зауваження близьких? Як часто ви по-доброму жартуєте одне з одного? Атмосфера довіри та дружби вдома подарує дитині здатність легко та з гумором ставитися до труднощів. Клейте дурня, кривляйтесь і смійтеся разом.

У дорослих є чудова можливість додати дитині впевненості у собі, адже діти копіюють нашу поведінку і ставлення до життя, яке тільки на 10% складається із подій і на 90% – із наших реакцій на них.

У нашому суспільстві дуже розвинутий стереотип, що, коли з’являється дитина, батьки повинні відмовитися від себе, свого особистого простору, своїх інтересів і потреб і присвятити себе вихованню дитини.

Особливо розповсюджений цей стереотип серед жінок. Чоловіки, як правило, все ж таки зберігають свою територію. З одного боку, безумовно, народження дитини припускає обмеження для батьків. З іншого боку, навіть для самої дитини важливо, щоб батьки мали своє життя, не підкоряли себе цілковито дитині, вміли відстоювати своє право на особистий час, відпочинок, свої власні потреби. Тоді дитина вчиться поважати чужі права й має приклад того, як можна поважати свої права.

Привчайте дитину з малечку поважати право іншої людини, в тому числі, найближчих людей – матері та батька, на власний час і простір!

Нажаль, дуже часто матері підлітків скаржаться, що вони на дитину все життя поклали, в усьому собі відмовляли, а він чи вона не цінують, не чують, не зважають…Отже, в результаті того, що мама забула про себе, дитина не навчилася враховувати бажання інших.

Діліться з дитиною своїми почуттями. Не завжди дитина може сама зрозуміти і правильно здогадатися про те, який у вас настрій, самопочуття, про те, що ви хочете побути наодинці із собою. Говоріть йому чи їй про це. Ви можете навіть запропонувати якісь умовні знаки, що будуть свідчити про ваш настрій чи ваші потреби. Попередьте дитину, що справа не в ній, що вона не винна, що мама чи тато зараз не спроможні грати чи розмовляти, що це тимчасово. Вам просто потрібно побути наодинці із собою, а потім ви знову зможете бути разом.

Коли ви ділитесь з дитиною своїми почуттями і проблемами, дитина скоріше навчиться ділитися своїми почуттями і проблемами з вами. Їй не потрібно буде влаштовувати істерику, для того щоб «сказати», що вона розлютилася на недостачу уваги, наприклад.

Навчайте дитину підтримувати вас. Це дуже важливо для вас обох.

Навіть якщо ви розумієте, що якось не так поводитеся зараз чи раніше не так діяли по відношенню до своєї дитини, спробуйте відсунути почуття провини. Якщо вам здається, що десь ви недозрозуміли, недоприділили увагу, недопіклувалися, недопояснили, спробуйте краще зрозуміти, подбати, приділити увагу зараз. Провина віддаляє нас один від одного, пригнічує, іноді навіть може призвести до того, що хочеться діяти ще більш брутально.

Експериментуйте, і ви знайдете нові рішення. Якщо ви бачите, що вас щось не задовольняє у спілкуванні з дитиною, залучайте свою творчість, пробуйте.

Якщо ви вдарили дитину у нападі гніву, а потім каєтеся в цьому, ви можете сказати: «Вибач мене. Це грубий і поганий спосіб показати тобі, як я розсердилася. Давай сядемо і поговоримо про те, чому тобі так важко виконувати мої прохання.»

Допомагайте дитині стати самостійною і полегшуйте власне життя. Пам‘ятайте, що варто бути уважними до того, на якому етапі розвитку своїх здібностей і можливостей знаходиться ваша дитина. Визначте:

• що дитина вже в стані робити самостійно;
• що може робити сама, але ще має потребу у вашій підтримці і допомозі;
• що ще не може робити, але ви б хотіли, щоб у найближчому майбутньому навчилася робити сама. І не беріть на себе зайву відповідальність.

І вам стане легше, і дитина буде поступово вчитися бути самостійною. Наприклад, традиційна проблема, коли батьки змушені робити уроки постійно разом з дитиною, інакше дитина їх просто не робить чи робить неуважно.

Як навчити її робити уроки самостійно? Якщо спочатку ви робите уроки разом, то потім запропонуйте дитині самій робити, а ви посидьте поруч, допоможіть, якщо треба, а потім разом перевірте. Потім запропонуйте їй спочатку перевірити усе самій, а потім вже разом. Потім ви можете поступово відмовитися від перевірок, довіривши їй самій функцію контролю. Потім можете домовитися, що ви будете зрідка заглядати до неї, коли вона буде робити уроки самостійно.

Важливо тільки бути уважними до того, чи готова дитина вже впоратися з тим, що від неї очікують.

Коли ви відчуваєте, що дитина своєю поведінкою – вередуванням, брутальністю, неслухняністю – зводить вас з розуму, спробуйте згадувати про активне слухання.

Також у нагоді стануть Я-ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Я-висловлювання – це повідомлення про свої почуття у зв’язку із ситуацією від першої особи. Спробуйте заміняти такі фрази, як «Ти зводиш мене з розуму», «Ти огидно поводишся», на «Я злюся, коли не бачу ніякої реакції на свої слова». Ви можете помітити, що в цій фразі немає обвинувачення дитини. Ви просто говорите про себе і свої почуття. Таким чином, ви не стримуєте своїх почуттів. Вони не накопичуються в вас, щоб, зрештою, вирватися через крик або сльози. Дитина бачить урок, як можна виразити почуття. І дитина, як і будь-яка інша людина, скоріше буде готова вас почути, оскільки я-висловлювання не роблять її винною і поганою.

У ситуаціях, коли дитина зіткається з труднощами, коли він чи вона не слухаються, коли вам важко пояснювати, чому ви вводите ті чи інші обмеження, ви можете розповісти дитині про те, що ви самі відчували в дитинстві в таких ситуаціях.

Шляхом до того, щоб дитина менше вибивала вас з колії може бути розуміння причин її поведінки. І пояснення їх і для себе, і для самої дитини.

Наприклад, діти часто діють імпульсивно. Коли вони роблять ірраціональні вчинки, вони себе почувають жахливо, самотньо і дуже розгублено. Вони думають, що ніхто і ніколи так себе не поводив і, тим більше, ніхто ніколи себе так не почував.

Навіть якщо те, як ви зрозумієте і поясните почуття дитини, не буде абсолютно точним, вона відчує, що її намагаються зрозуміти, а не просто вважають поганою.

Інтерпретувати поведінку дитини може бути непросто. Особливо, це стосується поведінки «важких» дітей, до яких найчастіше відносять дітей, які поводять себе неслухняно, агресивно, замкнено. Такі діти частіше викликають роздратування і нерозуміння, відчуття, що вони «навмисно злять», «просто не хочуть слухати і розуміти», просто «байдужі». Найчастіше все оточення їх обвинувачує.

Важливо знати! Такі діти, майже завжди, навпаки є особливо чутливими, вразливими і багато чого розуміючими.

А причини їхньої такої поведінки можуть бути наступні:

1. Боротьба за увагу – дитина знаходить те, до чого батьки найбільш чутливі і починаються проблеми саме в цій сфері (здоров’я, навчання і т.д.).
2. Боротьба за самоствердження проти зайвої влади й опіки батьків. Коли у вихованні є надлишок вказівок, зауважень, критики, заборон, побоювань, тривог. Дитина, за допомогою неслухняності й упертості починає використовувати всі засоби, щоб показати, що він чи вона – самостійна особистість.
3. Бажання помститися за образи, які завдали батьки (через розлучення, появу молодших дітей, ігнорування або відштовхування дитини) чи інші люди.
4. Втрата віри у власні сили.

1. Ви показуєте дитині, що ви поруч з нею, розумієте її;

2. Воно допомагає дитині самій більше розуміти себе, свої почуття, і знаходити рішення;

3. Ви показуєте дитині конструктивний спосіб вираження своїх почуттів і вирішення проблеми.

Є почуття, що прийнято вважати поганими. Наприклад, гнів чи роздратування, особливо, стосовно дорослого (вчителя, родича, когось з батьків). Але заборона на такі почуття не може усунути самі почуття. Вони залишаються всередині і накопичуються. І періодично вириваються з такою силою, що їх вже неможливо стримати.

Активне слухання дає дитині можливість самій усвідомити свої почуття. Дитина «одержує дозвіл» на вираження таких почуттів і вчиться виражати їх конструктивно. Ви можете створювати й інші ДОЗВІЛЬНІ КАНАЛИ – дозволити дитині вдосталь покричати від злості і викричати її, побити подушку чи грушу для биття, порвати папір.

Звичайно, спочатку може бути не просто використовувати активне слухання. Адже більш звичними є такі реакції:

• Поради, як поводитися, готові рішення — «А ти дай здачі», «Я б на твоєму місці…» – дитина не відчуває підтримки, може думати, що її почуття стосовно ситуації неправильні. Така позиція не допомагає дітям більше розповісти про свою проблему, сприяє тому, що вони ще більше замикаються в собі і своїх почуттях. Часто у відповідь на поради виникає негативна реакція, пов’язана з тим, що наступають на бажання дитини бути самостійною. Про це краще поговорити потім, коли почуття заспокояться. Тоді варто дати пораду, поділитися досвідом, обговорити, що варто і чого не варто робити.
• Критичні зауваження, догани, звинувачення — «З тобою завжди щось трапляється», «Сама винна!» — такі фрази звичайно викликають тільки сильну захисну реакцію і відмову від розмови, зневіру в тому, що батьки можуть почути, збільшують почуття провини, а також, призводять до зниження впевненості дитини в собі.
• Мораль, повчання — «Треба було думати», «Навіщо ти з ними зв’язувався» — викликають у дітей почуття тиску та неповноцінності, коли з ними відбулося щось неприємне.
• Обзивання, висміювання — «Боягуз, ти що, здачі дати не міг?», «А ти звичайно завжди правий?».
• Випитування, розслідування — «Ні, ти все-таки скажи», «Ну чому ти мовчиш?», «Що все ж таки трапилося?» – краще, заміняти питання на стверджувальні фрази. Наприклад: «Тобі зараз важко говорити про те, що відбулося».
• Співчуття на словах, умовляння — «Я тебе розумію» і інші подібні фрази можуть пролунати занадто формально для дитини. Іноді краще просто обійняти засмучену дитину.

Коли дитину переповнюють емоції, такі реакції заважають дитині відчути, що її розуміють. Спільним для всіх таких реакцій є те, що вони не допомагають дитині виразити почуття і залишають її наодинці зі своїми переживаннями.