Категорія: Новини

📖Книга на вихідні: «Рік магічного мислення» Джоана Дідіон💬”Життя швидко змінюється. Життя змінюється в одну мить. Ти сідаєш вечеряти і життя, яким ти його знав, закінчується. Це питання жалості до себе”. Це епіграф до книжки “Рік магічного мислення” (The Year of Magical Thinking), яку представили 2005 року, після чого вона отримала Національну книжкову премію США, увійшла в список 100 найкращих книг ХХ століття за версією Time і була номінована на Пулітцерівську премію.
🖤 Кохання і смерть – найбільш безпрограшні теми для хорошої книжки; саме про кохання і смерть пише Джоан Дідіон. Вона почала писати цю книжку в травні 2004 року, через чотири місяці після того, як її чоловік Джон Данн впав у вітальні їхньої квартири в Верхньому Іст-Сайді і помер від серцевого нападу. Це було 30 грудня 2003 року. За годину до цього пара повернулася додому з лікарні: в цей момент там у комі перебувала їхня 38-річна донька Кінтана, яка впала в кому через септичний шок, викликаний пневмонією.
🧎‍♀️”Рік магічного мислення” присвячений тому, як пережити горе та втрату. Як? Ніяк. Просто жити і визнавати, що тобі погано, так, що ти готовий померти. Саме це робить Джоан Дідіон: “Я хотіла кричати. Я хотіла, щоб він повернувся”. Джоан – репортажник за своєю природою – пише сухо, уривчасто, прямолінійно, різко, іноді навіть грубо. Де вона бере цю сміливість – вести прямий репортаж про смерть свого чоловіка, не зрозуміло, але робить це так, що хочеться закарбувати, запам’ятати, зафіксувати кожну фразу. У документальних нотатках про життя, особливо про найстрашнішу його сторону, Джоан Дідіон немає рівних.
📝Дідіон вчилася писати в редакції американського Vogue. Як студентка Каліфорнійського коледжу в Берклі, вона виграла письменницький конкурс, який проводив журнал, і прийшла працювати туди – спочатку асистенткою, потім редактором. У редакції Vogue її хіба що по руках не били – змушували десятки разів переписувати тексти, безжально викидати звідти все зайве. У журналі Дідіон пропрацювала не дуже довго, але в той час, 1963 року, встигла опублікувати свій перший роман – “Run River”. Джоан тоді був 31 рік. Після Vogue Дідіон пішла у вільне плавання: випустила п’ять романів і з десяток нон-фікшн книг. Разом з чоловіком, письменником Джоном Данном, створила кілька десятків сценаріїв до голлівудського кіно.
☝️Книга не перекладена українською, я читаю “Рік магічного мислення” в оригіналі, тому книжка Дідіон для мене не просто цікава література, а й немов підручник з журналістики. Репортажні її замальовки я перечитую двічі, тричі: Дідіон безжально описує, як її чоловік завмер, потім впав, як у нього пішла кров з носа, як через 5 хвилин в будинку з’явилася швидка, потім ще одна, як вони їхали в лікарню за шість кварталів від її будинку, як біля дверей госпіталю її зустрів соціальний працівник (“поганий знак”, пише Джоан). 
📚Далі візьмуся за інший роман Дідіон, “Сині ночі”. Книга вийшла 2011 року і розповідає про те, як письменниця пережила ще одне горе: через півтора року після смерті чоловіка померла її донька Кінтана, яка після похорону батька пережила крововилив у мозок. Їй було 39 років. Що стосується Джоан Дідіон, то сьогодні їй 84 роки і вона продовжує жити в тій квартирі у Верхньому Іст-Сайді, про яку пише в “Році магічного мислення”.
Редакторка відділу культури Vogue UA, Дарія СлободяникДжерело: Vogue UA

Як працює наша психіка?

🌀Людина в один момент часу може зосередитись на чомусь одному: щось є у фокусі, а щось – на тлі. Уявіть собі картину, де один об’єкт чіткий, він є фігурою, а все інше –  розмите, це є тлом. Ці фігури постійно змінюють одна одну.
🌀Так зараз відбувається з буденним життям і війною. На якийсь час після 24 лютого повномасштабна війна стала єдиною фігурою, а наше життя – стосунки з друзями, коханими, питання освіти, роботи – перейшло у фон.
♥️ За більш ніж 100 дні війни відбулася стадія орієнтації в ситуації. Війна може переходити на позицію фону, а наперед виходить щось інше. Яскравий приклад – кохання під час війни. Тоді фігурою стають стосунки, але вони все одно відбуваються на тлі війни.
💥У людей у червоних зонах війна частіше є фігурою. Людина у Харкові живе тим, що фокусується на звуках, пострілах. В ці моменти навіть звичайне побутове життя для неї є фоном.
📍Для мешканця Києва чи Львова війна часто перестрибує з фігури на фон.
🎞 Наприклад, коли я йду в кіно – цікавий сюжет фільму стає фігурою. Починається повітряна тривога, мені потрібно покинути зал і перейти у сховище – війна знову переходить з фону на передній план.
💥Війна – це потужна подія, яка постійно присутня у нашому житті, робимо ми буденні справи чи ні. Просто вона весь час чергується – то на передньому плані, то на задньому.
‼️Конфлікти на суперечки зараз стаються між людьми, у яких війна займає різну позицію в конкретному моменті.
🌀Позбутися фону війни наразі для українців неможливо. Вона все одно залишається у нашому житті. Просто не весь час перебуває на передньому плані. Навіть для українців закордоном війна все одно буде фоном, однак більш далеким.
🌀Проблеми починаються, коли конструкція “застигає”. Якщо людина фокусується лише на війні, то дуже сильно виснажується. Коли війна залишається тільки фоном, то зростає тривога.
🌀Ми не можемо вдавати, що війна не існує. Так само ми не можемо вдавати, що не існує життя та наших потреб. У довгостроковому варіанті – це завжди одночасно життя на фоні війни й війна на фоні життя. 
🕹Наше завдання зараз – навчитися перемикатися і прийняти той факт, що, по-перше, не перемикатися неможливо, по-друге, це нормально.
🕹Навіть військові на фронті перемикаються: жартують, займаються творчістю або навіть захищають дипломні роботи. Бо перемикатися – це нормально і необхідно для нашої психіки.
🕹Зараз українці тільки-тільки виходять з шокового стану, триває фаза виснаження і навіть депресивних станів. Нормально бачити ще якісь фігури, окрім війни, інакше людина швидко вигорить і втомиться.
🙏Потрібно прийняти те, що українці будуть найближчим часом перемикатися з війни на життя і навпаки. Так буде, допоки триває війна, і ще якийсь час після нашої перемоги.

Психотерапевт Ілля Полудьоний

Джерело: державний Центр стратегічних комунікацій при МКІП

Шановні колеги та друзі! Під час війни створений ПРОЄКТ для надання психологічної допомоги під час війни усім, хто її потребує, незалежно від віку та місцезнаходження. Професійна команда психологів-волонтерів надає допомогу як у форматі індивідуальної консультації (включаючи безкоштовну психологічну допомогу по телефону), так і у груповому форматі.

❗️КОЖНОМУ, ХТО ПОТРЕБУЄ НЕВІДКЛАДНОЇ ДОПОМОГИ, ХТО ВІДЧУВАЄ:

*що покидає віра у власні сили

*зміни в характері

*постійну втому

*перепади настрою

*дратівливість

*панічні атаки

*проблеми з концентрацією

*нав’язливі дії

*думки про суіцид

☑️Є МОЖЛИВІСТЬ СКОРИСТАТИСЯ💙💛ПСИХОЛОГІЧНОЮ ДОПОМОГОЮ ОНЛАЙН Професійні психологи та психотерапевти допоможуть вам впоратися з найпоширенішими психологічними розладами, такими як:

**Тривожний розлад

**Посттравматичний стресовий розлад

**Розлад адаптації

**Фобії

**Панічний розлад

**Депресія

ЗАХОДЬТЕ, БУДЬ ЛАСКА, ЗА ПОСИЛАННЯМ 👇 ТА БУДЬТЕ ВСІ ЗДОРОВІ!

https://pidtrimka.online/?fbclid=IwAR04iiq6AMHOme8OqiU2PgCtP_aWf5E-SzGV7_dACEa8AkTgHdoYvboWsjE‼️

1. Якщо йдеться про життєву або реактивну депресію — навчіться контролювати свої думки. 

Якщо ви схильні «жувати» ті самі думки в собі, «накручувати» події, додаючи в них катастрофу одну за одною — почніть вести щоденник автоматичних думок. 
Щодня, прокидаючись, ви про щось починаєте думати. У момент, коли ви почали про щось думати, у вас з’являється, наприклад, смуток, і починають йти картинки. Бувають випадки, коли людина тільки-но прокинулася, але вже почувається втомленою. 
Починайте фіксувати в щоденнику:

💬Думка. 

🥰Почуття. 

🤔Що я хочу зробити. 
❗️Кожна автоматична думка запускає почуття, емоції. Ваше завдання — зробити ваші емоції підконтрольними. Це означає навчитися їх розуміти, давати їм ім’я і знаходити в них приховані справжні потреби.
Наприклад, я прокинулася вранці, подумала, скільки багато роботи, згадала, як мало на ній платять, відчула втому та апатію. Що я хочу зробити — знайти нову роботу? Або поговорити зі своїм керівником? Або зрозуміти, для чого я так довго затрималася на цій роботі тощо?
2. Навчіться говорити про себе та свої бажання. 
🆘Табу на власні бажання, життя для когось, в ім’я когось (для дітей, чоловіка, батьків) рано чи пізно призводять до почуття втрати себе. 
✅ Знайдіть у ваших стосунках те, що ви любите. Знайдіть у звичному побуті, в обмеженнях, рамках те, що тішить ваше серце. Знайдіть час для себе — годину, день на тиждень, скільки можете. Головне будьте із собою ближче, ніж із кимось, тому що найголовніша людина в житті — це ви!
3. Відпочивати вчасно — це значить розслабитися і отримати задоволення розумом, тілом, душею, відчути радість кожною клітиною. 
Організм людини може сам відновлюватися та накопичувати ресурси для подальшої діяльності.
4. Не намагатися контролювати все, всіх, включно із собою! 
Контроль виснажує, тому що неможливо контролювати думки та плани людей, політичні події та багато іншого. Займайтеся собою, своєю психікою — насамперед. Почніть вести щоденник автоматичних думок, записувати туди ваші емоції, почуття для того, щоб шукати бажання у всьому цьому процесі. Навчіться чути себе, і тоді контроль стане вторинним.
❗️Якщо ви пережили сильний шок — втратили когось із близьких, були змушені емігрувати тощо, краще звернутися до фахівця. Пам’ятайте, антидепресанти вирішують проблему лише на якийсь час. 
🙏Інтернет-платформа психологічної допомоги «Розкажи мені» працює цілодобово. Для того щоб поговорити з нашим психологом чи психотерапевтом, потрібно коротко описати свій запит і надіслати заявку через сайт tellme.com.ua. Консультації проводяться БЕЗКОШТОВНО в режимі онлайн.
Ольга Котляр, психолог-практик у методі гештальт-терапії, позитивної психотерапії, транзактному аналізі, когнітивно-поведінковій терапії.

Втрата є невіддільною частиною життя. Вона є не тільки природним наслідком смерті близької людини, але й виникає через неможливість реалізувати мрії та амбіції, втрату почуття безпеки в періоди надзвичайних подій чи як результат обмежень, які накладає на людину невиліковне захворювання. 

!!Часом люди можуть оплакувати навіть те, чого ніколи не мали. 
Перебуваючи поруч із людиною, яка у скорботі, ви можете допомогти їй впоратися з болем. 
✅ Поговоріть про необхідність подбати про себе. 
💬Дистрес втрати швидко виснажує внутрішні резерви. Саме тому турбота про свої фізичні та емоційні потреби допоможе їм пережити цей важкий час.
✅ Підтримайте людину у визнанні болю. 
💬Поясніть, що «приховати» своє горе можна достатньо легко, але вона не зможе уникати його вічно. Намагання уникнути почуття смутку і втрати лише подовжує процес горювання, а щоби вилікуватися, необхідно визнати біль.
✅ Поділіться з людиною інформацією про те, що у процесі горювання вона може відчувати багато різних і несподіваних емоцій. 
✅ Підтримайте у зверненні та пошуку підтримки віч-на-віч у людей, які піклуються про неї. 
💬Пам’ятайте, що людям зазвичай не хочеться говорити про свої переживання й думки, тому часом кращою допомогою може бути варіант просто знаходитися поруч з іншими, які також любили людину, що померла.
✅ Поясніть, що розмовляти з людиною, яка померла, писати листи, відчувати її присутність поруч та уявляти чи думати, як той, кого вони втратили, справлялися б із певною ситуацією — це різні способи залишатися у стосунках із людиною.
✅ Запропонуйте підтримувати хобі та інтереси. 
💬У рутині є комфорт, і повернення до діяльності, яка приносить людині радість, може допомогти примиритися зі своєю втратою та допомогти процесу горювання протікати менш бурхливим способом.
✅ Підготуйте людину до того, що друзі та близькі в певний момент захочуть підтримати її. 
Однак іноді те, яким способом вони це роблять, може виявитися некоректним. Багатьом не приємно, коли їм вказують, як себе почувати, нав’язуючи спосіб горювання чи типові переконання. 
💬Ваше завдання сприяти усвідомленню людини, що в неї власний шлях горювання, і ніхто інший не може сказати їй, коли настав час «рухатися далі» або «перебороти це».
✅ Порадьте подумати про те, що вона дізналася про себе, про інших або про життя в результаті цієї втрати. 
Запропонуйте записати відповіді на запитання, які можете підготувати заздалегідь, або нехай ваш співрозмовник самостійно визначить для себе:  

• Що ця людина означала для мене? 

• Чого я навчився (-лася) від нього чи від неї? 

• Що корисного вийшло із цього важкого досвіду? 

• Що я дізнався (-лася) про себе, інших людей чи життя? 

• Чи є речі, які я тепер ціную більше? 

• Хто ті люди, які були поруч зі мною? Це були ті люди, яких я очікував (-ла)? Що я про них дізнався (-лася)? 

• Як я зріс/зросла на основі цього досвіду?

❗️Пам’ятайте, що подібно до того, як не існує єдиного правильного шляху горювання, не існує і єдиного підходу до боротьби чи опанування горя, який буде ефективним для всіх.
Олександр Аврамчук, лікар-психолог, канд. психологічних наук.