Автор: Самарська Марія

Ознаки, на які варто звернути увагу:

• Фінанси і майно: у дитини з’явилися дорогі речі, гаджети або кошти, походження яких вона не може пояснити.
• Зміни в поведінці: дитина раптово стала замкнутою, проводить більше часу в соціальних мережах, уникає розмов з дорослими про своє онлайн-життя.
• Інтереси: зʼявляється раптова зацікавленість військовою справою, політикою, критичною інфраструктурою.
• Зв’язки: нові знайомі, які можуть підштовхнути до протиправних дій.
• Розмови про заробіток: віра в «легкі гроші» через інтернет або незнайомих осіб.

Рекомендації батькам:

• Контроль і спостереження: будьте уважними до того, як дитина проводить час в інтернеті, у яких месенджерах та соціальних мережах спілкується, цікавтеся її новими знайомствами, особливо онлайн.
• Відкрите спілкування: підтримуйте довірливі стосунки з дитиною, цікавтеся її захопленнями та колом спілкування, щоб вчасно помітити загрози
• Фінансова грамотність: пояснюйте, що «легкі гроші» часто є обманом і можуть мати серйозні наслідки. А участь у протиправній діяльності завжди тягне за собою покарання, зокрема — позбавлення волі.
• Цифрова безпека: навчайте дитину бути обережною в соціальних мережах, не публікувати особисту інформацію, використовувати налаштування приватності та уникати контактів з незнайомими людьми. Навчайте розпізнавати фейки та маніпуляції.
• Правова обізнаність: розповідайте про відповідальність за злочини, зокрема в умовах воєнного стану. Наголошуйте, що за диверсію (ст. 113 Кримінального кодексу України) передбачено суворе покарання – до 15 років позбавлення волі або довічне увʼязнення. Окрім цього, відповідальність можуть нести й батьки.
• Розпізнавання маніпуляцій: розкажіть дитині про поняття вербування та пов’язані з ним ризики. Пояснюйте, яка інформація є секретною та які наслідки її розголошення можуть бути. Навчайте критично ставитися до пропозицій швидкого збагачення та виконання «простих» завдань.

Рекомендації освітянам:

• Інформаційна безпека: проводьте заняття з медіаграмотності, критичного мислення, безпечної поведінки в соціальних мережах та месенжерах.
• Запобігання вербуванню: інформуйте учнів про методи вербування, ризики, правові наслідки за диверсійну діяльність. Говоріть про вразливість підлітків до маніпуляцій через бажання фінансової незалежності.
• Патріотичне виховання: формуйте в дітей ціннісні орієнтири, національну свідомість та відповідальність за свої вчинки.
• Спостереження та реагування: звертайте увагу на зміни в поведінці учнів, підозрілі знайомства та появу коштів або нових речей без пояснення.
• Довіра та підтримка: створюйте безпечний простір, де учні можуть вільно повідомляти про будь-які підозрілі ситуації або пропозиції.
• Взаємодія з батьками та правоохоронцями: у разі виявлення ознак вербування — негайно інформуйте батьків та відповідні органи.

Хочеш, щоб тебе почули? Навчися говорити від свого імені, без образ та звинувачень на адресу співрозмовника Для таких перемовин є «Я»-повідомлення. Ділимося його формулою в каруселі.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Бути справжнім героєм для самого себе — це звернутися по допомогу. Зберігайте і поширюйте важливі номери, за якими можна знайти підтримку.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Часто батьки пропускають у своїх дітей перші тривожні симптоми, пов’язані з ментальним здоров’ям. Натомість вчителі у школі можуть швидше помітити зміни у поведінці дитини, оскільки бачать її у взаємодії з однолітками.

Ось що може зробити школа, щоб стати безпечним місцем для дітей.

• Не боятися говорити про ментальне здоров’я. Воно має зайняти окрему позицію у системі шкільних цінностей. Перший крок — вчити дітей дбати не тільки про своє тіло та довкілля, а й про добробут та психіку;

• Організувати простори, сприятливі для фізичного здоров’я. Де діти можуть побігати, пострибати, пограти в активні ігри. Або навпаки — полежати та відпочити, якщо втомилися;

• Створити простори для «розвантаження» — кімнати, де ніхто не потурбує, допоможе заспокоїтися та зосередитися;

• Навчити просити про допомогу. Так посилюється психологічна відновлюваність: ми не стаємо стійкішими до стресових подій, але швидше повертаємося в ресурсний стан;

• Підтримати дітей, які вже відчувають труднощі з ментальним здоров’ям. Такі діти більше страждають від чужих ворожих вчинків, ніж самі несуть загрозу;

• Скерувати за фаховою підтримкою. А також впевнитися, що дитина отримала допомогу;

• Запровадити програми для попередження проблем, пов’язаних із ментальним здоров’ям — антибулінгові, з конфлікт-менеджменту. Дітям і вчителям стане легше взаємодіяти, і психоемоційний стан покращиться у всіх.

Згідно з опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», сум є однією з ключових емоцій, які зараз відчувають українці. І це — нормально, адже після повномасштабного російського вторгнення життя сильно змінилося. Є безліч порад, як радіти та продовжувати повноцінно жити під час війни, однак важливо пам’ятати, що неможливо бути в порядку щодня. Деколи варто дозволити собі посумувати.

Сум — це одна з шести базових емоцій людини. Він проявляється реакцією на різноманітні фактори, повʼязані з втратою, розчаруванням або невдачею. Сум має безліч відтінків, серед яких — жаль, горе, туга, пригніченість, розчарування, відчай та відчуття безпорадності.

Сум проявляється по-різному. Це може бути певна поведінка (соціальна ізоляція, повільна хода), певний вираз обличчя (опущені повіки), фізіологічні зміни (частота ударів серця), зміни когнітивних процесів (песимістичні прогнози, зациклення на минулому).

Сум не завжди свідчить про депресію. Депресія — це розлад ментального здоровʼя, одним із ключових проявів якого є постійний пригнічений стан та втрата інтересу до діяльності, яка раніше приносила задоволення.

Відчувати сум час від часу — це нормально. Особливо в період війни, коли вам може бракувати дому, близьких, радощів довоєнного життя. 

Пам’ятайте, що ви маєте право на сум незалежно від того, де перебуваєте: в Україні чи за кордоном. Вплив російської військової агресії проти України відчуває кожен другий у всьому світі.

Якщо ви помічаєте, що відчуття суму є постійним, зверніться до свого сімейного лікаря. Сімейний лікар, який пройшов навчання ВООЗ mhGAP, надасть вам психологічну підтримку.

Ви також можете звернутися до психолога чи психотерапевта. Для пошуку фахівців скористайтеся онлайн-картою Національної служби здоровʼя України. Знайти список перевірених організацій вам допоможе платформа «Ти як?», створена в рамках Всеукраїнської програми ментального здоров’я.