Автор: Самарська Марія

Діти молодшого шкільного віку й дошкільнята все ще знаходяться на ранніх етапах навчання вербального спілкування. Додайте до цього той факт, що вони слабо вміють контролювати власні спонукання, мають незрілі соціальні навички, – ось вам рецепт інстинктивної реакції з застосуванням фізичної сили (тобто ударів, стусанів, укусів, смикань за волосся, кидання предметів і т п.) – реакції на ситуації, які викликають розчарування, гнів, страх або просто втому й поганий настрій.

Багато батьків, які практикують м’яку дисципліну, замислюються над питанням, де їхній малюк підхопив таку поведінку, не розуміючи, що це нормальна й відповідна віку реакція, хоча вона і є неприйнятною. Дуже часто батькам радять дати шльопанців своїй дитині, щоб відучити її бити інших дітей, особливо тих, хто менше і слабше.

Концепція використання наслідків, фізичних або інших, як чинник стримування для биття, заснована на неправильному уявленні про те, що маленькі діти мають здатність думати наперед (тобто, якщо я вдарю когось, у мене будуть неприємності, тому я не буду битись), і про те, що діти не слухаються навмисно.

Справа в тому, що префронтальна кора мозку дитини, тобто та ділянка, завдяки якій відбуваються міркування, логічне мислення та далекоглядне обдумування, ще недостатньо розвинена в дітей
молодшого шкільного віку й дошкільнят і, насправді, повністю розвивається тільки до 23–25-ти років!

Маленькі діти діють інстинктивно й імпульсивно, навіть коли не знаходяться у стані стресу, просто тому, що це все, на що вони здатні на даному етапі свого розвитку. Але коли діти знаходяться у стані стресу, навіть ті слабкі навички самоконтролю, яких вони вже встигли набути, миттєво зникають, і, перш ніж вони це усвідомлюють (у буквальному сенсі!), вони реагують на стрес фізично.

Однак правда полягає в тому, що навіть якщо покарання й виявилося в якійсь ситуації ефективним фактором стримування, м’яка відповідь на фізичну агресію дитини – це виключно єдина реакція, доступна батькам, яка не посилює агресію. Реагуючи з допомогою відповідної агресії, тобто накидаючись на дитину фізично або словесно, батьки лише підкріплюють її переконання в тому, що «хто сильніше, той і правий» і що той, хто має перевагу в певний момент, має право примушувати інших підкорятися своїй волі.

Зрозуміло, що батьки, які практикують м’яку дисципліну, не вважають, що бити дитину, щоб навчити її не бити інших, – відповідний або навіть логічний метод виховання. Але знати, що не можна вдаватись до фізичного покарання та знати, що потрібно робити, – це абсолютно різні речі.

Отже, які варіанти є на озброєнні в м’яких батьків, коли вони зіштовхуються з малюком, який фізично накидається на людей?

1. Нагляд. Якщо ваша дитина вдається до фізичної агресії, перебуваючи в товаристві інших дітей, дуже важливо підтримувати з нею візуальний контакт. Звісно, легше сказати, ніж зробити, але важливо не залишати маленьких дітей наодинці з агресивною дитиною. Ви можете забирати вашу агресивну дитину з собою, коли виходите з кімнати, або забирати із собою іншу дитину/дітей, або використовувати дитячий бар’єр, щоб відокремити зону, в якій можуть грати неагресивні діти, коли ви не можете підтримувати з ними візуальний контакт.

2. Втручання. Постійне втручання спостережливих батьків, бажано до того, як ситуація загостриться до фізичної агресії, необхідне, щоб захистити інших дітей. Коли ви бачите, що ваша дитина близька до того, щоб фізично відреагувати на ситуацію, нагадайте їй про те, що треба використовувати слова, або запропонуйте своє рішення проблеми, цим ви допоможете уникнути проявів агресії. Якщо ваша дитина вже почала використовувати свою фізичну силу, але ситуація ще не критична, попросіть її поводитися з іншими дітьми чемно й обережно, це допоможе їй отямитися, зрозуміти, що вона діє неправильно, і дасть можливість виправитися. Запропонуйте дитині альтернативні варіанти вирішення суперечки, наприклад, ті, які описані нижче в даній статті, і ви озброїте малюка інструментами, необхідними для контролю своїх емоцій прийнятним способом.

3. Повага. Ставтеся з повагою до власності дитини, вчіть її ділитись, даючи їй можливість вибору. Ви зробите далекоглядний крок, який призведе до більшого почуття контролю дитиною свого тіла й спонукань, якщо дасте їй можливість вирішувати, чим вона буде ділитись, а чим ні. Ви можете дозволити дитині заборонити входити в її кімнату братам і сестрам або придумати «спеціальну» коробку, в якій вона може зберігати кілька іграшок, якими не хоче ні з ким ділитись і буде гратись ними тільки у своїй кімнаті або тоді, коли інші діти сплять або зайняті. Якщо виникає ситуація, коли дитина не хоче чимось ділитися, ви можете запропонувати їй покласти цю іграшку у «спеціальну» коробку, але тоді вона повинна буде дістати звідти іншу іграшку й поділитись нею.

4. Можливість дати вихід емоціям. Дітям, які втрачають над собою контроль, необхідна можливість розрядки своїх «складних» почуттів. Якщо вони відчувають гнів, то можуть піти у свою кімнату й побити боксерську грушу або вийти на вулицю й пофутболити м’яч. Але якщо вони знаходяться на межі емоційного зриву, їм необхідна допомога в управлінні своїми емоціями, і тоді кращими варіантами можуть стати відволікаючі, яскраві предмети та м’який, лагідний голос мами, її сповнені розуміння слова, що відображають (описують) справжній стан і хвилювання дитини.

5. Практика. Якщо дитина часто вдається до фізичної агресії, їй можуть допомогти рольові ігри. Ви можете по черзі виконувати ролі «чемних» та «розбишак» (уникайте використання таких слів, як «жертва» й «агресор») і показати дитині різні способи вирішення ситуацій, з якими у вашого малюка раніше виникали труднощі.

6. Кумедність. Один з улюблених інструментів батьків для припинення агресії дитини молодшого шкільного віку й дошкільника – це гра «Рука, я твій начальник» (крім руки це можуть бути рот, нога тощо). При цьому дитині кажуть, що вона є «начальником» своїх рук і повинна розповісти їм про те, що вони можуть і що не можуть робити. наприклад:

• Батько: «Що ти скажеш своїм рукам, якщо вони спробують вихопити іграшку?».
• Дитина: «Я скажу їм:« Руки, у жодному разі не можна! Я ваш начальник!».

​Малюки люблять бути «командирами» і в цілому добре реагують на такого роду ігри. Ще можна спробувати гру «Коробка для відпочинку іграшок», якщо дитина схильна розкидати свої іграшки.

Примітка: маленькі діти, які ще не вміють розмовляти, не зможуть грати у гру «Рука, я твій начальник». Якщо вони б’ють, щипають, вихоплюють і т. п., спробуйте «перевірити», чи ніжні в них руки. Пильно розглядайте їх ручки, потім цілуйте кожну долоньку й кажіть: «Так, це ніжна ручка, усе в порядку!» Позитивне, декларативне твердження допоможе дитині розвинути позитивний образ самої себе та створить основу для самоконтролю, бо дитина буде рости з вірою в те, що вона добра й ніжна маленька людина!

7. Моделювання, демонстрація на прикладі. Якщо ваша дитина вдарила когось, у першу чергу вам необхідно потурбуватись про потерпілу дитину. Якщо ви гніваєтесь на вашого малюка за його агресію, а це цілком імовірно, треба сказати йому про це спокійним тоном, і нехай він знає, що вам спочатку треба втішити травмовану дитину й заспокоїтися самим перед тим, як говорити з кривдником, тобто з ним. Таким наочним прикладом ви зможете змоделювати самоконтроль і вміння справлятись з емоціями – дуже важливі навички, якими ваша дитина повинна оволодіти, щоб долати спонукання фізично реагувати на проблеми.

8. Втілення емоцій у слова. Запропонуйте дитині слова для вираження почуття гніву або образи, які примусили її накинутись на іншу дитину. Наприклад, ви можете сказати: «Я бачу, що ти не хочеш ділитися своїм м’ячем. Це змушує тебе злитися. Я дуже хвилююся за тебе, але я не можу дозволити, щоб ти бив іншу дитину. Як ще ти можеш показати їй, що розгніваний?». Із плином часу це допоможе вашій дитині навчитися промовляти свої почуття. Не варто просто зриватись на дитині, краще нагадайте їй про варіанти, які ви запропонували, щоби перенаправляти її агресію в безпечні способи виходу.

9. Очікування від дитини. У всіх аспектах виховання корисно час від часу робити крок назад і переглядати власні очікування, щоби переконатися, що вони відповідають віку дитини, її рівню розвитку, темпераменту тощо. Нереалістичні очікування можуть чинити істотний тиск на дитину та привести до великого розчарування, стресу, який стане причиною агресивної поведінки, а також до конфліктів між вами й дитиною.

10. Чесність. Якщо фізичне покарання до цього часу було частиною вашого виховання, для початку вилучіть цей інструмент зі свого виховного арсеналу, і ви знизите рівень гніву, стресу й розчарування, який підживлює агресію вашої дитини. Будьте чесними з дитиною, кажіть їй про те, що вам самим буває складно побороти прагнення вирішувати проблеми за допомогою фізичної сили, вибачтесь перед малюком за погрози, залякування й фізичний біль, який ви завдавали йому для того, щоб контролювати його поведінку. Це стане початком процесу оздоровлення ваших взаємин.

Завжди пам’ятайте про те, що поведінка пов’язана з комунікацією. Намагайтесь читати «між рядків», що стоїть за агресією вашої дитини. Це допоможе вам розпізнати, чи повідомляє вона своєю поведінкою про незадоволені потреби, такі як голод, потреба уві сні або уваги (так, так, це дуже важлива потреба!), чи висловлює складну емоцію, з якою не може впоратись іншим чином. А можливо, дитина просто не готова до ситуації, що склалась, і потребує дорослої людини, яка допоможе впоратися з нею.

Насправді діти вміють ефективно доносити інформацію, просто це не завжди відбувається у словесній формі. Ми, дорослі, повинні уважно «прислухатися», співпереживати та спокійно сприймати поведінку дітей, висловлюючи м’яке наставництво, мудрість і підтримку.

Примітка: часті неконтрольовані акти агресії вказують на більш серйозні проблеми. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина може страждати від наслідків психологічної травми, аутизму, СДУГ, проблем зі здоров’ям або будь-яких інших проблем, проконсультуйтеся з вашим педіатром.

Часто малюнки – це віддзеркалення внутрішнього світу малюка. 
Попросіть дитину намалювати сім’ю. 
Уважно оцінивши малюнок, Ви зможете зрозуміти те, що дитина не завжди вміє і може розповісти дорослим.

💥 Те, що для малюка важливо, він малює великим. Незначиме – маленьким.

💥 У правій частині малюнку дитина частіше зображає того, хто має на неї сильний вплив.

💥 Персонаж, який розміщений вище за усіх, на думку дитини, має найбільшу владу у сім’ї.

💥 Найбільш близьких людей дитина малює поруч біля себе.

💥 Широко розкриті очі свідчать про тривогу, потребу в допомозі. Очі-крапочки означають, що дитина забороняє собі сльози і прохання.

💥 Великий, заштрихований рот – ознака агресії, небезпеки. Якщо рот відсутній або у вигляді крапки – відсутність права висловити власну думку і впливати на інших.

💥 Відсутні чи недомальовані руки свідчать про труднощі у взаємодії з оточуючим світом і у спілкуванні.

💥 Якщо стопи намальовані у профіль – це ознака стійкості, впевненості в собі.

💥 Багато затемнених, чи, навпаки, прозорих ділянок свідчать про невпевненість дитини в собі.

💥 Найбільш розумним у сім’ї дитина вважає того, кому намалювала найбільшу голову.

⚡Найважливіше при інтерпретації малюнку – загальне враження від нього. 
⚡Для того, щоб отримати об’єктивну картину стану юного художника – слід порівнювати кілька малюнків, зроблених впродовж місяця-двох. 
⚡Якщо тривожні знаки і депресивні кольори повторююються постійно – зверніться до дитячого психолога.

Сьогодні завершилася декада навчання учнів Білозерської ЗОШ № 18 ненасильницькому спілкуванню. З такою акцією в форматі міні-тренінгу разом з практичним психологом члени Шкільного клубу з медіації та порозуміння “Позитивчик” пройшлися всіма класами школи. Щоб навчання було цікавим та доступним показали медіаційну казочку “Про злого Вовка та маленьке гарненьке Порося”. Конфлікт між героями казки допомагали владнати шкільні медіатори, які й показали присутнім сам процес медіації. Що таке медіація, хто такі медіатори “позитивчики” ще раз нагадали школярам. Разом намагалися знайти поради з такого спілкування, яке б не приводило до насилля й непорозумінь. В фіналі кожної зустрічі учні самі в казковій формі від улюблених героїв надавали свої цілющі поради з ненасильницької комунікації, які разом з модератором Юлією Сухачовою оформляли на плакаті фліпчарта. Отже, тепер у школі запанують суцільні злагода й порозуміння, а кожен учень стане чемним, зразковим та матиме виключно ненасильницький вид комунікації!

Протягом тижня тривала акція з елементами тренінгу з ненасильницької комунікації від Шкільного клубу «Позитивчик» для учнів 6-А, 7-А, 7-Б, 8-А, 9-А, 9-Б класів. Члени клубу ознайомили школярівів з методом ненасильницького спілкування (ННС) та через казку «Про злого Вовка й гарненьке Порося» навчили комунікації у конфліктній ситуації. Під час тренінгу діти зрозуміли, що така поведінка спрямована на співчуття і задоволення потреб усіх учасників конфлікту. Метод ненасильницького спілкування визнано одним із найефективніших способів примирення й відновлення порозуміння між людьми у світі. В фіналі учні самі через казковий образ (їжачки, жучки, пташки, рибки, пінгвінчики, метелики) на плакаті фліпчарта надали свої корисні поради щодо правильного поводження в соціумі й пропаганди культури миру.

Дорогий друже! Вважаю за необхідне нагадати тобі, як практичний психолог, основні правила безпеки при поводженні з газовими приборами. Адже тільки обізнаний зможе вберегти себе й, можливо, оточуючих від небезпеки. Бережи та цінуй своє життя!

Правила безпеки при поводженні з газом
У нашій країні як паливо широко використовується газ. Майже в кожній квартирі встановлено газові плити, водонагрівачі, опалювальні печі чи котли.
Щоб газ приносив людям лише радість і тепло, кожний член сім’ї, починаючи зі шкільного віку, мусить знати і суворо дотримуватись правил безпечного користування газом, знати, до яких наслідків призводить порушення цих правил.
Природний газ майже вдвічі легший за повітря і при витоку з приладів і газопроводів піднімається, скупчуючись у верхніх зонах приміщень.
Природний і зріджений гази не мають кольору і запаху. Щоб газам надати запаху, до них додають домішки, у результаті чого з’являється запах гнилої капусти.
Запам’ятай, що газ, яким користуються у побуті, є горючою речовиною і порушення правил користування ним може призвести до виникнення пожежі.
Основні вимоги безпечної експлуатації побутового газового устаткування
Для попередження виникнення пожежонебезпечної ситуації потрібно правильно користуватися побутовими газовими приладами.
Запам’ятай основні вимоги для попередження пожежі:
– Забороняється користуватися несправними газовими приладами чи використовувати їх не за призначенням.
– Не можна залишати без нагляду працюючі газові прилади, бо на випадок затухання одного з пальників в приміщення починає надходити газ, він накопичується та, змішуючись із повітрям, утворює вибухонебезпечну суміш. Необхідно стежити, щоб рідина, що кипить, не залила вогонь пальника, протяг не загасив полум’я.
– Якщо газ потрапив у повітря приміщення, негайно слід закрутити кран подачі газу і провітрити приміщення.
– Категорично забороняється сушити білизну чи волосся над плитою із запаленими пальниками.
– Не можна розміщувати біля газової плити речовини, що можуть легко займатися: папір, тканини тощо.
Порядок дій при виявленні запаху газу:
– ні в якому разі не використовуй сірники, запальнички та інші джерела відкритого вогню; не вмикай світло та будь-які електроприлади; не користуйся електродзвінками квартир; не використовуй телефони з дисковими номеронабирачами;
– негайно перекрий вентилі на газовому приладді і крани на плиті;
– відчини вікно і двері, створивши протяг для провітрювання приміщення;
– виклич аварійну службу газу за телефоном 104 і залиш приміщення.
Порядок дій у разі вибуху газу та пожежі в приміщенні:
– негайно перекрий вентилі на газовому приладді і крани подачі газу перед ними;
– терміново повідом аварійну службу газу за телефоном 104;
101 103
– негайно повідом пожежну охорону за телефоном 101;
– якщо є постраждалі – виклич швидку медичну допомогу за телефоном 103.
Правила поведінки при отруєнні газом:
– відчини вікна, двері;
– потерпілого необхідно винести на вулицю і розстебнути одяг на грудях. На голову покласти холодний компрес, а до ніг – грілку, оббризкати обличчя холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт, напоїти міцним чаєм, кавою.
Будь завжди уважним при користування газом, неухильно дотримуйся правил експлуатації газових приладів – у цьому запорука твоєї безпеки!
ПАМ’ЯТАЙ, користуватись газовим приладдям можна тільки після того, як дорослі детально пояснять тобі правила поводження з ними і ще деякий час наглядатимуть за тим, чи правильно ти все виконує

Шановні педагоги! Ви можете обирати які хочете методики, але якщо вашою метою є викорінення булінгу в нашій школі, рекомендуємо скористатися 10 принципами впровадження, запропонованими АВА.

Отже, 10 ключових принципів у боротьбі з булінгом:

1. Повага. Всі люди, задіяні у навчальному процесі, є рольовими моделями для дітей щодо прийняття чи неприйняття інших (інакших). Поведінка людей, задіяних у навчальний процес, їхні слова та реакції, слугують прикладом для дітей, тож треба постійно тримати у фокусі власну поведінку, мову та реакції.
2. Ніякої дискримінаційної мови. Дискримінаційна мова це дуже серйозно, оскільки саме вона формує упереджене ставлення до людей, що відрізняються від більшості, і її потрібно викорінити. Сюди входить не лише вживання слів «цигани», «хачі», «інваліди», «аутисти», а й жарти і об’єктивуючі чи дискримінуючі висловлювання про жінок, будь-яких національностей, віросповідань.
3. Святкуймо різноманітність. Інакшість учнів та всього персоналу має позитивно підкреслюватися і відзначатися по всій школі. Наприклад: «Як цікаво, сьогодні Артем прийшов у рожевих штанях, це ж писк моди! А у Матвія синє волосся, яке цікаве самовираження!»
4. Слухаймо усіх. Думки батьків, персоналу, дітей, опікунів мають бути почуті у розробці стратегії з протидії булінгу. Учні говоритимуть про свої проблеми з булінгом, якщо будуть певні, що: їх почують, їм повірять, школа справиться. Якщо відмахуватися від пропозицій учнів щодо булінгу, з часом вони просто перестануть розповідати про свої проблеми.
5. Включаймо усіх! Усі діти, незважаючи на відмінності чи особливості, мають бути включені в усі шкільні активності. Тобто: неправильно, якщо Михайлика не беруть у спортивну команду, бо він рухається повільніше за інших через свої особливості. Правильно: ми проведемо такі активності, де Михайлик зможе взяти участь.
6. Обізнаність. Усі шкільні працівники (педагогічний та непедагогічний персонал), діти, батьки мають бути обізнані із тим, чим є булінг і чим він не є. 
7. Миттєва реакція. На булінг має бути невідкладна реакція, при чому діти повинні бути долучені до прийняття рішень щодо того, якою ця реакція має бути.
8.  Довіра. Всі, хто говорять про булінг (батьки чи діти), мають бути прийняті максимально серйозно.
9. Розуміння, як повідомити. Усі учасники навчального процесу мають чітко розуміти, кому і як повідомляти про булінг.
10. Чітка політика щодо булінгу. Включеність у розробку. Стати частиною культури школи.

Джерело: http://nobully.org.ua/10-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BF%D1%9…

Для практичних психологів та соціальних педагогів міста 20-го лютого на базі актової зали Добропільського відділу освіти продовжила свою роботу авторська студія «Професійна компетентність фахівців психологічної служби щодо профілактики девіантної поведінки школярів» від Самарської М. В., практичного психолога Білозерської ЗОШ № 18 Добропільської міської ради. Цього разу присутні ознайомилися з презентацією досвіду психолога щодо використання епістолярної психотерапії  та хромотерапії  в профілактиці й корекції девіантних підлітків.Метою роботи студії була  пропаганда авторського інноваційного досвіду роботи з профілактики девіантної поведінки школярів через використання епістолярного жанру й кольоротерапії, узагальнення та демонстраційний показ практичних надбань фахівців психологічної служби міста щодо проблеми девіантності в закладі освіти. Завдання студії окреслили такі питання:

• спрямування  діяльності фахівців психологічної служби  на всебічну соціально-психологічну підтримку девіантних дітей;
• знайомство з авторським досвідом із використання епістолярного жанру  та хромотерапії  в профілактиці й корекції девіантних підлітків, формування їх духовності;
• сприяння професійному розвитку та зростанню  практичних  психологів і соціальних педагогів міста.

Тематична он-лайн виставка  фахової літератури з теми роботи студії, інформаційний меседж-презентація з досвіду роботи практичного психолога ЗОШ № 18, психологічний практикум-написання листів до девіантного учня за певною проблемою та ярмарок знань «Веселковий калейдоскоп» з узагальнення й демонстраційного показу практичних надбань фахівців психологічної служби міста щодо використання хромотерапії в ДНЗ та ЗОШ були досить цікавими і корисними.

Разом з методистом МК Гринцовою О. В. були розроблені рекомендації щодо теми студії фахівцям-психологам та соціальним педагогам. Під час рефлексії учасники зазначили високу актуальність теми зустрічі, різноманітні цікавинки-перлинки з використання розглянутих видів арт-терапії у практиці роботи з девіантними учнями ЗОШ та ДНЗ. Марія Василівна запросила учасників на фінальну зустріч, ІІІ засідання студії з теми «Використання інноваційних форм та методів в профілактиці девіантної поведінки школярів», яке відбудеться 13 березня 2019 року на базі Білозерської ЗОШ № 18.

ДІТИ ЗАВЖДИ ПОТРЕБУЮТЬ ДО СЕБЕ НЕГАЙНОЇ УВАГИ

Виявляється, є таке важливе правило – правило “трьох хвилин”.

Воно працює, як для подружжя, так і для дітей.

Коли батьки в родині починають виконувати це правило, то помічають, що воно дуже багато змінює в стосунках на краще.

Правило “перших трьох хвилин” полягає в тому, щоб завжди зустрічати дитину з такою величезною радістю, наче зустрічаєте друга, якого не бачили вже багато, багато років.

І не важливо, ви повернулися з магазину, в який вибігали по хліб, чи прийшли додому з роботи.

Зазвичай, все, чим з вами хоче поділитися дитина, вона “видає” в перші хвилини зустрічі, саме в цьому полягає важливість не змарнувати цей час.

Ви одразу помітите тих батьків, які інтуїтивно виконують правило “перших трьох хвилин”. Наприклад, забираючи дитину зі школи, вони завжди присідають на рівень її очей, обнімають при зустрічі та говорять, що за нею скучили.

В той час, як інші батьки просто беруть дитину за руку, кажуть “пішли”, розмовляючи при цьому телефоном.

Приходячи з роботи, одразу звертайте всю увагу на дитину. Роззуваєтесь і біжите за дитиною. Ви маєте декілька хвилин для того, щоб сісти поруч біля неї, розпитати про її день та вислухати.

Потім вже підете їсти й дивитися новини. Якщо ви таким чином не звернете увагу на дитину, то вона буде ходити за вами цілий вечір, потребуючи спілкування.

ВАЖЛИВА НЕ КІЛЬКІСТЬ ЧАСУ, А ЕМОЦІЙНА БЛИЗЬКІСТЬ

Іноді декілька хвилин душевної бесіди значать для малюка набагато більше, ніж цілий день, проведений з вами разом, якщо думками в цей час ви були деінде.

За останніми даними, українці виділяють на спілкування з власними дітьми максимум 1,5 години на тиждень. Це навіть вважається непоганим результатом.

Поляки, наприклад, наводили свої дані, що у них батьки повністю приділяють дитині лише 4 хвилини в день.

Те, що ми весь час забігані й заклопотані, точно не зробить наших дітей щасливішими, навіть, якщо ми вважаємо, що робимо це заради них і їхнього добробуту.

Дітям дуже потрібне спілкування, потрібен власний життєвий приклад.

Для батьків і дітей вираз “час разом” має різне значення.

Для дорослих достатньо, щоб діти просто перебували поруч із ними, коли вони роблять щось удома чи йдуть в магазин.

А ось для дітей поняття “час разом” – це дивитися очі-в-очі, коли батьки сідають поруч, відкладають мобільні телефони, виключають думки про сотні своїх проблем і зовсім не відволікаються на сторонні справи.

Дитина ніколи не довіриться, якщо відчуває, що в пріоритеті у батьків в момент розмови є щось важливіше, ніж вона.

Звичайно, не завжди у батьків є час на спільну гру з власними дітьми, але в такі хвилини робіть тільки те, що хоче дитина. Не треба пропонувати їй ваші варіанти дозвілля.

Час швидкоплинний, і ви не встигнете отямитися, як ваші сини й дочки подорослішають, тож не гайте часу і починайте будувати довірливі стосунки з ними вже зараз.

Нехай правило “трьох хвилин” стане вам в цьому в пригоді.

За матеріалами life.pravda.com.ua

Ефективною формою самостійної роботи є їх самодіагностика щодо здатності до емпатії. Для цього батькам слід запропонувати зробити в домашніх умовах тестування – самодослідження властивих їм емпатійних тенденцій. На запит батьків та учнів школи пропоную ознайомитися з методикою І. Юсупова.

Дослідження рівня емпатійних тенденцій (За методикою І. Юсупова)

Інструкція. «Для виявлення рівня емпатійних тенденцій необхідно, відповідаючи на кожне із 36-ти твержень, давати відповідям такі числа: якщо ви відповіли «не знаю» – 0, «ні, ніколи» – 1, «іноді» – 2, «часто» – 3, «майже завжди» – 4 і відповіді «так, завжди» – 5. Давати відповіді необхідно до всіх пунктів».

1. Мені більше подобаються книжки про подорожі, ніж книжки із серії «Життя видатних людей».

2. Дорослих дітей дратує піклування батьків.

3. Мені подобається розмірковувати про причини успіхів і невдач інших людей.

4. Серед музичних передач віддаю перевагу передачам про сучасну музику.

5. Надмірне роздратування та несправедливі нарікання хворого необхідно терпіти, навіть якщо вони продовжуються роками.

6. Хворій людині можна допомогти навіть словом.

7. Стороннім людям не слід втручатися в кофлікт між двома особами.

8. Старі люди, як правило, ображаються без причини.

9. Коли в дитинстві слухав сумну історію, на моїх очах самі по собі з’являлися сльози.

10. Роздратованість моїх батьків впливає на мій настрій.

11. Я байдуже ставлюсь до критики на мою адресу.

12. Мені більше подобається розглядати портрети, ніж картини з пейзажами.

13. Я завжди прощав усе своїм батькам, навіть коли вони були неправі.

14. Якщо кінь погано тягне, його слід шмагати.

15. Коли я читаю про драматичні події в житті людей, то відчуваю, що це нібито відбувається зі мною.

16. Батьки ставляться до своїх дітей справедливо.

17. Я завжди втручаюсь, коли бачу, що підлітки або дорослі сваряться.

18. Я не звертаю увагу на поганий настрій моїх батьків.

19. Я довго спостерігаю за поведінкою тварин, відкладаючи інші справи.

20. Фільми та книги можуть викликати сльози тільки в несерйозних людей.

21. Мені подобається спостерігати за виразом обличчя та поведінкою незнайомих людей.

22. У дитинстві я приводив додому кішок і собак.

23. Усі люди необгрунтовано озлоблені.

24. Дивлячись на сторонню людину, мені хочеться вгадати, як складеться її життя.

25. У дитинстві молодші від мене за віком ходили за мною по п’ятах.

26. Коли я бачу покалічену тварину, я намагаюсь їй чимось допомогти.

27. Людині стане легше, якщо уважно вислухати її скарги.

28. Побачивши вуличну подію, я намагаюсь не потрапити в число свідків.

29. Молодшим за мене подобається, коли я пропоную їм свою ідею, справу або розвагу.

30. Люди перебільшують здатність тварин відчувати настрій своїх хазяїв.

З1. скрутної конфліктної ситуації людина має виходити самостійно.

32. Якщо дитина плаче, на це є свої причини.

33. Молодь має задовольняти будь-які прохання та чудацтва старих.

34. Мені хотілося зрозуміти, чому деякі мої однокласники інколи були замислені.

35. Безпритульних домашніх тварин слід відловлювати та знищувати.

36. Якщо мої друзі починають обговорювати зі мною свої особисті проблеми, я намагаюсь перевести розмову на іншу тему.

Підрахунок результатів

Перш ніж підрахувати отримані результати, перевірте ступінь відвертості, з якою ви відповідали. Чи не відповіли ви «ніколи» на деякі з тверджень під номерами: 3, 9, 11, 13, 28, 36, а також чи не відмітили пункти 11, 13, 17, 26 відповідями «так, завжди»? Якщо це так, то ви не захотіли бути відвертими перед самим собою, а в деяких випадках намагались виглядати краще, ніж ви є. Результатам тестування можна довіряти, якщо на всі перераховані твердження ви дали не більше трьох нещирих відповідей, якщо їх чотири – слід сумніватися в їх достовірності, якщо їх п’ять – можете вважати, що роботу виконали даремно. Тепер підсумуйте набрані вами бали зі всіх відповідей. Співставте результат зі шкалою розвиненості емпатійних тенденцій.

Класифікатор тесту

82-90 балів – це дуже високий рівень емпатійності. У вас хворобливо розвинене співпереживання. У спілкуванні, як барометр, тонко реагуєте на настрої співрозмовника, який ще не встиг сказати жодного слова. Вам важко від того, що оточуючі люди використовують вас як громовідвід, навалюючи на вас свої емоційні стани. Погано почуваєте себе у присутності «важких людей». Дорослі та діти охоче довіряють вам свої таємниці та звертаються до вас за порадою. Часто відчуваєте комплекс провини, побоюючись причинити людям клопіт, побоюючись не лише словом, а й поглядом зачепити їх. У той же час ви самі дуже вразливі. Можете страждати, коли побачите покалічену тварину, чи не знаходити собі місця від випадкового прохолодного привітання вашого шефа. Ваша вразливість іноді довго не зає заснути. Якщо у вас поганий настрій, вам потрібна емоційна підтримка інших. При такому ставленні до життя ви близькі до невротичного зриву. Вам треба піклуватись про психічне здоров’я.

63-81 бал – висока емпатійність. Ви чутливі до потреб і проблем оточуючих, великодушні, схильні багато чого їм пробачати. З непідробною цікавістю ставитесь до людей. Вам подобається «читати» їхні обличчя й «заглядати» в їхнє майбутнє, ви емоційно чутливі, товариські, швидко встановлюєте контакти з оточуючими та знаходите з ними спільну мову. Мабуть, і діти тягнуться до вас. Оточуючі цінують вашу душевність. Ви намагаєтесь не допускати конфліктів і знаходити компромісні рішення. Добре переносите критику на свою адресу. Оцінюючи події, більше довіряєте своїм відчуттям та інтуіції, ніж аналітичним висновкам. Уважаєте за краще працювати з людьми, ніж одному. Постійно потребуєте громадського схвалення своїх дій. Ви не завжди акуратні в точній і кропіткій роботі. Вас швидко можна вивести з рівноваги.

37-62 бали – нормальний рівень емпатійності, притаманний переважній більшості людей. Оточуючі не можуть назвати вас «товстошкірим», у той же час ви не належите до надто чутливих осіб. У міжособистісних стосунках ваше уявлення про інших складається значним чином під впливом їхніх учинків, а не особистих вражень. Вам притаманні емоційні прояви, водночас більшою мірою вони самоконтролюються. У спілкуванні ви уважні, намагаєтеся зрозуміти більше, ніж висловлено, однак за умови надмірного прояву почуттів співрозмовником утрачаєте терпіння. Намагаєтесь делікатно не висловлювати свою точку зору, якщо не впевнені, що вона буде сприйнята. При читанні художніх творів і перегляді фільмів частіше слідкуєте за дією, ніж за переживаннями героїв. Відчуваєте труднощі у прогнозуванні розвитку стосунків між людьми, тому трапляється, що їхні вчинки здаються вам несподіваними. У вас немає розкутості почуттів, і це заважає вашому повноцінному сприйняттю людей.

12-36 балів – низький рівень емпатійності. Ви відчуваєте труднощі в установленні контактів з людьми, незручно почуваєте себе у великій компанії. Емоційні прояви у вчинках оточуючих іноді здаються вам незрозумілими та безглуздими. Віддаєте перевагу заняттям конкретною справою на самоті, а не роботі з людьми. Ви прибічник точних формулювань і раціональних рішень. Мабуть, у вас мало друзів, а тих, хто є, ви цінуєте більше за ділові якості та ясний розум, ніж за чутливість і чуйність. Люди відповідають вам тим самим. Буває, що ви відчуваєте свою відчуженість, коли оточуючі не приділяють вам достатньо уваги. Це можна виправити, якщо ви знімете свій «панцир» і будете уважнішими до поведінки близьких, а їх проблеми сприйматимете як свої.

11 балів і менше – дуже низький рівень. Емпатійні тенденції особистості не розвинені. Вам важко першому розпочати розмову, ви тримаєтесь відокремлено від співробітників. Особливо вам складно контактувати з дітьми та людьми, які набагато старші за вас. У міжособистісних стосунках досить часто опиняєтесь у незручному становищі. Багато в чому не знаходите взаєморозуміння з оточуючими. Полюбляєте гострі відчуття, спортивні змагання вам подобаються більше, ніж мистецтво. У діяльності ви надто сконцетровані на собі. Ви можете бути дуже продуктивним в індивідуальній роботі, за умови ж взаємодії з іншими виглядаєте не зовсім добре. Хворобливо переносите критику на свою адресу, хоча зовнішньо можете на неї бурхливо не реагувати. Вам необхідна «гімнастика» почуттів.

Важливою ознакою зрілого громадянського суспільства є його гуманність, яка постійно реалізується її носіями – членами цього суспільства – через ставлення один до одного, до більших об’єднань людей, до природного довкілля

Тотальна гуманізація життя пов’язана насамперед з поліпшенням людських взаємин. У цьому контексті великого значення набуває проблема розвитку та виховання почуттєвої сфери особистості. Найвищі почуття, особливо моральні, що характеризують високорозвинену в духовному сенсі людину, надихають її на великі справи та благородні вчинки, не даються дитині в готовому вигляді від народження. Вони формуються батьками, родиною, навчальним закладом, суспільством…

Робота із сім’ями учнів є однією з важливих ланок просвітницької діяльності педагогів. Іноді вчителям досить складно встановити позитивні та результативні контакти з батьками. Пропонуємо поради, які сприятимуть спільній роботі та виникненню довірливих взаємин між батьками та педагогами:

• Поважайте батьків. Виявляйте повагу та зацікавленість.
• Заохочуйте співробітництво. Залучайте сім’ї до участі в житті класу.

Висловлюйте батькам свої пропозиції щодо їх участі в житті класу.

• Використовуйте різноманітні форми залучення батьків, будьте творчими та дипломатичними.

Кожна сім’я має свої інтереси та можливості, і те, що може бути прийнятним для однієї сім’ї, для іншої зовсім непридатне.

• Батьки самі мають вирішувати, яка участь у роботі для них краща.

Слід переконатись у розумінні дорослими, що будь-яка допомога корисна й цінна.

• Будьте терплячими.

Залучення батьків до виховного процесу може викликати труднощі як з боку батьків, так і вчителів, тому на розвиток нових стосунків знадобиться певний час. Співробітництво з батьками зміцнюється тоді, коли воно базується на досягненні невеликих проміжних успіхів протягом тривалого часу.

• Звертайте увагу на емоційний зв’язок між дітьми та батьками.

Навіть досвідченим батькам необхідно мати підтвердження того, що вони правильно виховують своїх дітей.

• Підтримуйте з батьками систематичний і тісний взаємозв’язок.

Намагайтеся кожного тижня зустрічатися з батьками для індивідуальних бесід.

• Висловлюйте свою дружелюбність.

Дайте батькам зрозуміти, що високо цінуєте їх участь у житті класу.

• Намагайтеся залучити до роботи всю сім’ю.

Шукайте творчі шляхи співобітництва не тільки з мамами, а й з татами, з іншими членами сім’ї.

• Підтримуйте конфиденційність.

Довіра – важлива умова виникнення та становлення дружніх зв’язків.

У кожній школі існує своя, вивірена практикою та досвідом система батьківської просвіти, метою якої є підвищення потенціалу сімейного виховання й удосконалення його реалізації. Форми роботи та заняття з батьками можуть охоплювати різну кількість батьків: бути загальношкільними, проводитись у старшій, середній чи молодшій школі; охоплювати класи по паралелях або у формі покласного всеобучу. У межах цих занять можна знайти місце й для підготовки батьків до емоційного розвитку дитини в сім’ї, зокрема виховання емпатії.

Перед педагогами стоїть завдання актуалізувати проблему емоційного розвитку дитини в сім’ї, розширити знання батьків, підказати шляхи та засоби такої роботи в сім’ї. Найбільш природним є включити питання емоційного розвитку дітей у розділ, присвячений виховній діяльності сім’ї.

Формами підготовки батьків до виховання в їхніх дітей емпатії до однолітків найкраще слугують бесіди, семінари, обмін досвідом, диспути, обговорення тверджень виховного змісту.

Організаційні умови проведення занять. Для того щоб успішно провести зустріч із батьками, слід створити комфортну, невимушену атмосферу. Помічено, що цьому може сприяти застосування нетрадиційних методів знайомства учасників заняття. Наприклад, можна запропонувати батькам, називаючи своє ім’я, пригадати, як їх називали в дитинстві, розповісти про свої улюблені страви, квіти, музичні вподобання тощо. Слід проявляти творчість у пошуках методів представлення батьків та їх урізноманітнення.

Батьки мають залучатися до активного обговорення питань, які висуваються як предмет розмови. Цього можна досягти, якщо питання вимагатимуть розгорнутих відповідей. Корисно ділити учасників заняття на пари або невеликі групи, в яких батьки, відчуваючи себе вільно й невимушено, могли би висловити власну точку зору.

Приміщення, в якому проводиться зустріч, має бути зручним і затишним. Стільці можна поставити по колу, щоб усі присутні бачили один одного й відчували своє включення в обговорення. Бажано використовувати наочність, відео-, роздаткові матеріали для підкріплення виступів. Розповідь про певні ситуації чи події у класі можуть підтверджуватися фотографіями або магнітофонними записами. Обов’язково мають включатись розважальні та ігрові моменти.

Запрошуючи батьків на зустріч, слід звертатись персонально до кожного з них. Плануючи зібрання, слід передбачити час для того, щоби батьки могли поспілкуватись між собою, ознайомитися з підготовленою наочністю.

Пропонуємо використати поради батькам, які можна оформити у вигляді стіннівки або окремих пам’яток:

• Радійте своїй дитині!
• Розмовляйте з дитиною спокійно.
• Будьте терплячими.
• Намагайтеся кожного дня читати разом з дитиною.
• Заохочуйте зацікавленість і фантазії дитини.
• Піклуйтесь про те, щоб дитина мала можливість отримувати нові враження, які можуть стати джерелом її фантазій, мрій.
• Купуйте книжки, платівки чи касети з улюбленими казками, піснями дитини. Хай вона насолоджується ними.
• Якщо дитина зацікавилася чимось і почала колекціонувати щось – залучайтесь до її улюбленої справи та допомагайте їй.
• Відвідуйте разом з дитиною музеї, виставки, бібліотеки.
• Намагайтеся ставитись до всього з гумором!
• Намагайтеся не відволікатись, не зупиняти, не переривати дитину, не підганяти її, говорячи, що ви все зрозуміли, поки дитина не розповість вам до кінця свою історію. У жодному разі не можна допустити, щоб дитина запідозріла, що вас не цікавить те, про що вона розповідає.
• Бажано не примушувати дитину робити щось, коли вона втомилася, схвильована або коли її щось відволікає.
• Бажано не задавати дитині надто багато запитань.
• Намагайтесь не примушувати дитину робити те, до чого вона не готова.
• Не можна постійно виправляти дитину, повторюючи: «Не так», «Перероби це».
• Намагайтесь не заперечувати, наприклад, «Ні, вона не синя»; краще стверджувати: «Вона червона».
• Бажано не критикувати дитину навіть наодинці, а тим більше у присутності інших людей.
• Намагайтесь не встановлювати для дитини надто багато правил: вона просто перестане звертати на них увагу.
• Бажано не зловживати стимулами для дитячих вражень – іграшками, поїздками та ін.
• Намагайтеся не порівнювати дитину з іншими дітьми.

Дуже корисним, на наш погляд, є виготовлення плакату з текстом змісту книги «Діти вчаться тому, чого їх навчають» відомих американських психологів Нолта Дороті й Харіса Рейчел, який містить у собі квінтесенцію виховання:

Якщо діти живуть у критиці, вони вчаться осуджувати.

Якщо діти живуть у ворожості, вони вчаться битись.

Якщо діти живуть зі страхом, вони вчаться боятись.

Якщо діти живуть у жалості, вони вчаться жаліти себе.

Якщо діти живуть з насмішками, вони вчаться бути нерішучими.

Якщо діти живуть із заздрістю, вони вчаться зневірі.

Якщо діти живуть зі стидом, вони вчаться відчувати себе винними.

Якщо діти живуть із заохоченням, вони вчаться довірі.

Якщо діти живуть у терпимості, вони вчаться терпінню.

Якщо діти живуть із похвалою, вони вчаться бути вдячними.

Якщо діти живуть з визнанням, вони вчаться любити.

Якщо діти живуть зі схваленням, вони вчаться любити себе.

Якщо діти живуть з розумінням, вони вчаться цілеспрямованості.

Якщо дітей учать ділитись, вони вчаться бути щедрими.

Якщо діти живуть у чесності, вони вчаться бути правдивими.

Якщо діти живуть у справедливості, вони вчаться бути сраведливими.

Якщо діти живуть у добрі та ввічливості, вони вчаться поважати.

Якщо діти живуть у безпеці, вони вчаться вірити в себе й довіряти іншим.

Якщо діти живуть у приязні, вони вчаться розуміти, що наш світ прекрасний.

У системі педагогізації батьків бесіда вважається однією з найбільш дієвих її форм. Діалог педагога з батьками і зворотний зв’язок з учасниками заняття сприяють більш швидкому знаходженню результативних шляхів виховання й розвитку в дітей емпатії до людей взагалі й однолітків зокрема. Основними частинами бесіди є: вступ, уведення в тему, постановка проблеми, основна частина, завершення бесіди та підбиття підсумків.

Орієнтовні теми бесід: «Емоційний розвиток дитини», «Шляхи та засоби виховання почуттів у молодших школярів» та ін.

Диспути є ефективним методом формування в батьків суджень, оцінок, переконань, які виникають у результаті зіткнення різних думок і точок зору у процесі його проведення. Тема та основні питання, які будуть обговорюватись, повідомляються батькам завчасно. Початок проведення: постановка проблеми, обґрунтування її актуальності, короткий аналіз, постановка ключового питання для обговорення. Коли проводиться диспут, батьки аналізують поняття, доводять і захищають свої погляди, намагаються аргументовано переконати своїх опонентів у хиткості чи хибності їх позиції. Педагог має слідкувати за коректністю висловів виступаючих, сприяти їхній відвертості та щирості.

Орієнтовна тема диспуту: «Дієве співчуття – допомога чи розбещення?»

Запитання для обговорення:

• Що таке співпереживання та співчуття?
• Чи потрібні вони кожній людині?
• Коли і як треба допомагати іншому?
• У яких випадках твердження, що допомога розбещує іншу людину, є справедливим?
• Найдієвіші форми співчуття.

Семінари значним чином активізують і стимулюють батьків, оскільки на них відбувається дискусійне обговорення їхнього власного досвіду виховання в дітей емпатії та самостійно опрацьованої інформації з цього питання. Колективне обговорення проблеми, свобода спілкування батьків між собою на семінарських заняттях створюють умови для утворення доброзичливих і щирих контактів. Виділяються такі організаційні етапи семінару: підготовчий (визначення тематики, розробка запитань, добір, формулювання завдань, розподіл запитань серед батьків, самостійна робота батьків, консультування батьків); основний (вступне слово вчителя – оголошення теми заняття, ознайомлення з ходом його проведення, уведення в тему; виступи батьків; запитання; спільне обговорення); заключний (підбиття підсумків, формулювання узагальнень).

Для проведення диспуту, семінару чи звичайного обговорення можна обрати деякі позиції змісту книжки згаданих вище американських психологів Нолта Дороті й Харіса Рейчел.

Ефективною формою самостійної роботи є їх самодіагностика щодо здатності до емпатії. Для цього батькам слід запропонувати зробити в домашніх умовах тестування – самодослідження властивих їм емпатійних тенденцій.