Правила роботи з агресивними дітьми
1. Бути уважним до потреб дитини.
2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.
3. Бути послідовним у покаранні дитини, карати за конкретні вчинки.
4. Покарання не повинні принижувати дитину.
5. Навчати прийнятних способів вираження гніву.
6. Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустрації.
7. Розвивати здатність до емпатії.
8. Розширювати поведінковий репертуар дитини.
9. Відпрацьовувати навички регулювання конфліктних ситуацій.
10. Учити брати відповідальність на себе.
Прийоми, які можна використовувати під час роботи з агресивними дітьми
1. Якщо агресія є усвідомленим, контрольованим актом з боку дитини, то для дорослого важливо не піддатися на таку маніпуляцію. При цьому доречно досить різко присікати агресивні дії або (якщо це не завдасть серйозної шкоди самій дитині та оточенню) ігнорувати їх.
2. Якщо агресія є виявом садомазохістських схильностей, педагог має працювати спільно з психологом та психіатром.
3. Якщо агресія є виявом гніву, можливе використання різноманітних стратегій впливу:
- навчати дітей контролювати свої емоції і способи регулювання негативних почуттів без шкоди для оточення (цю стратегію використовують, якщо агресія виявляється у прямій формі). Наприклад, треба вчити змінювати пряму агресію на непряму за допомогою предметів-замінників, позбуватися внутрішнього напруження через активні дії, заняття спортом, рухливі ігри, вияв символічної агресії;
- розвивати в дитини вміння знижувати рівень емоційного напруження через фізичну релаксацію.
3. Якщо агресія є виявом гніву, можливе використання різноманітних стратегій впливу:
1) навчати дітей контролювати свої емоції і способи регулювання негативних почуттів без шкоди для оточення (цю стратегію використовують, якщо агресія виявляється у прямій формі). Наприклад, треба вчити змінювати пряму агресію на непряму за допомогою предметів-замінників, позбуватися внутрішнього напруження через активні дії, заняття спортом, рухливі ігри, вияв символічної агресії;
2) розвивати в дитини вміння знижувати рівень емоційного напруження через фізичну релаксацію.
Методи керування пасивно-агресивною поведінкою учнів
1. Зрозуміти, що пасивно-агресивна дитина може викликати в педагога у відповідь негативні почуття і неконструктивну поведінку.
2. Зрозуміти, що мета пасивно-агресивної дитини — вивести вчителя з рівноваги, домогтися, щоб він втратив контроль над собою.
3. Зрозуміти, що всі пасивно-агресивні тактики – це неприйняті способи виразу від гніву та злості.
4. Проаналізувати, як ви сприймаєте чиєсь роздратування і виражаєте свій гнів, щоб упевнитися, що ви самі не реалізуєте у своїй поведінці пасивно-агресивний стиль.













Ґендерний дисплей (gender display) – поняття ґендерного дисплею ввів у науковий обіг Ірвінг Гоффман (Erving Goffman) – культурно детермінована та соціально зумовлена багатоманітність проявів статевої приналежності на рівні міжособистісного спілкування; основний механізм створення ґендеру в процесі взаємодії обличчям до обличчя. Міжособистісна комунікація в конкретній ситуації завжди супроводжується процесом категоризації за статтю. Сама можливість категоризації індивіда за статтю є засновком комунікативної довіри. Людину відносять до статі, отримуючи різноманітну інформацію, що відповідає конвенційним правилам. Ім’я, зовнішність, тембр голосу, мовні манери, рухи, стиль прояву почуттів – усі ці множинні прояви являють собою ґендерний дисплей, який дозволяє ідентифікувати співрозмовника/-цю як чоловіка або жінку [1, с. 75]. Прихильники соціального конструктивізму слідом за І. Гофманом стверджують, що прояви ґендеру неможливо звести до виконання статевих ролей, що ґендерну ідентичність не можна скасувати або змінити, подібно сукні чи ролі у виставі. Ґендерний дисплей — це різноманіття уявлень і проявів «чоловічого» і «жіночого» в міжособистісній взаємодії. Ґендерний дисплей — або конвенційний прояв чоловічого та жіночого — не може бути зведений до поєднання мови, міміки, костюма та гриму. Це воістину віртуозна «гра», орієнтована на партнерів/-ок по п’єсі та мізансцені; ця гра давно зрослася з життями «акторів/-ис» і представляється гравцям/-чиням і спостерігачам/-кам природним проявом їх сутності. У цьому і полягає загадка конструювання ґендеру — кожну хвилину, беручи участь у «маскараді» представлення власної статі, люди роблять це таким чином, що гра за правилами здається природним проявом людського Я. Однак ґендерний дисплей не є універсальним, він соціально-культурно обумовлений. Різні культури, різні історичні епохи, різні соціальні групи виявляють різні ґендерні дисплеї, що унеможливлює їх зведення до біологічних детермінант [2]. Засоби вираження приналежності до статі І. Гоффман називає формальними конвенційними актами. Це своєрідні моделі чоловічої та жіночої поведінки прийнятні у конкретній ситуації, які сприяють збереженню та відтворенню норм повсякденної взаємодії (різного роду ситуативна поведінка — завжди є ґендерно забарвленою). Виконавцями конвекційних актів є соціально компетентні діючі особи, що є включеними у соціальний порядок. Соціальний порядок, у свою чергу, гарантує їм захист від неадекватних індивідів. Бути чоловіком або жінкою та виявляти це – означає бути, за І. Гоффманом, соціально компетентною особою, що викликає комунікативну довіру.