Автор: Самарська Марія

Загальні питання

1. Цей Порядок розроблено відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)».

2. Цей Порядок визначає процедуру подання та розгляду заяв про випадки булінгу (цькуванню).

3. Заявниками можуть бути здобувачі освіти, їх батьки/законні представники,

працівники та педагогічні працівники школи та інші особи.

4. Заявник забезпечує достовірність та повноту наданої інформації.

5. У цьому Порядку терміни вживаються у таких значеннях:

Булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

1. систематичність (повторюваність) діяння;
2. наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
3. дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Подання заяви про випадки булінгу (цькуванню)

1.  Здобувачі освіти, працівники та педагогічні працівники, батьки та інші учасники освітнього процесу, яким стало відомо про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого стали, або підозрюють його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб зобов’язані повідомляти директору школи. Повідомлення можуть бути в усній та (або) письмовій формі, тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації.

2.  Розгляд та неупереджене з’ясування обставин випадків булінгу(цькування) здійснюється відповідно до поданих заявниками заяв про випадки булінгу (цькування)  (далі – Заява).

3.  Заяви, що надійшли на електронну пошту школи отримує секретар-друкарка, яка зобов’язана терміново повідомити керівника закладу та відповідальну особу.

4.  Прийом та реєстрацію поданих Заяв здійснює відповідальна особа, а в разі її відсутності – особисто директор школи або його заступник.

5.  Заяви реєструються в окремому журналі реєстрації заяв про випадки булінгу (цькування).

6.  Форма та примірний зміст Заяви оприлюднюється на офіційному веб-сайті закладу.

7.  Датою подання заяв є дата їх прийняття.

8.  Розгляд Заяв здійснює директор школи з дотриманням конфіденційності.

Відповідальна особа

1.  Відповідальною особою призначається працівник школи з числа педагогічних працівників.

2.  До функцій відповідальної особи відноситься прийом та реєстрація Заяв, повідомлення директора школи.

3.  Відповідальна особа призначається наказом директора школи.

4.  Інформація про відповідальну особу та її контактний телефон оприлюднюється на офіційному веб-сайті закладу.

Комісія з розгляду випадків булінгу (цькування)

1.  За результатами розгляду Заяви директор школи видає рішення про проведення розслідування випадків булінгу (цькування) із визначенням уповноважених осіб.

2.  З метою розслідування випадків булінгу (цькування) уповноважені особи мають право вимагати письмові пояснення та матеріали у сторін.

3.  Для прийняття рішення за результатами розслідування директор школи створює комісію з розгляду випадків булінгу (цькування) (далі – Комісія) та скликає засідання.

4.  Комісія створюється наказом директора школи.

5.  До складу комісії можуть входити педагогічні працівники (у томі числі психолог, соціальний педагог), батьки постраждалого та булера, директор школи та інші заінтересовані особи.

6.  Комісія у своїй діяльності керується законодавством України та іншими нормативними актами.

7.  Якщо Комісія визначила, що це був булінг (цькування), а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять систематичний характер, то директор школи зобов’язаний повідомити уповноважені органи Національної поліції (ювенальна поліція) та службу у справах дітей.

8.  У разі, якщо Комісія не кваліфікує випадок як булінг (цькування), а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України із заявою, про що директор школи має повідомити постраждалого.

9.  Рішення Комісії приймаються більшістю її членів та реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів всіх членів Комісії.

10.  Потерпілий чи його/її представник можуть звертатися відразу до уповноважених органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та службу у справах дітей з повідомленням про випадки булінгу (цькування).

11.  Батьки зобов’язані виконувати рішення та рекомендації Комісії.

Терміни подання та розгляду Заяв

1. Заявники зобов’язані терміново повідомляти керівнику закладу про випадки булінгу (цькування), а також подати Заяву.

2. Рішення про проведення розслідування із визначенням уповноважених осіб видається протягом 1 робочого дня з дати подання Заяви.

3. Розслідування випадків булінгу (цькування) уповноваженими особами здійснюється протягом 3 робочих днів з дати видання рішення про проведення розслідування.

4. За результатами розслідування протягом 1 робочого дня створюється Комісія та призначається її засідання на визначену дату але не пізніше чим через 3 робочих дні після створення Комісії.

5. Директор гімназії зобов’язаний повідомити уповноважені органи Національної поліції (ювенальна поліція) та службу у справах дітей про кваліфікований Комісією випадок булінгу (цькування) протягом одного дня.

                           Реагування на доведені випадки булінгу

1. На основі рішення комісії з розгляду випадків булінгу (цькування), яка кваліфікувала випадок як булінг (цькування), а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять систематичний характер, директор школи:

– повідомляє уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти;

– забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування) (далі – Заходи).

2.  Заходи здійснюються заступником директора з виховної роботи у взаємодії з практичним психологом школи та затверджуються директором закладу.

3. З метою виконання Заходів можна запроваджувати консультаційні години у практичного психолога, створювати скриньки довіри, оприлюднювати телефони довіри.

Відповідальність осіб причетних до булінгу (цькування)

1. Відповідальність за булінг (цькування) встановлена статтею 173 п.4 Кодексу України про адміністративні правопорушення такого змісту:

«Стаття 173 п.4» . Булінг (цькування) учасника освітнього процесу.

Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, – тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, – тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене малолітніми або неповнолітніми особами віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, – тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Діяння, передбачене частиною другою цієї статті, вчинене малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, – тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Неповідомлення директором закладу уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу – тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до двадцяти процентів заробітку.

ПРАВИЛА ПЕДАГОГІЧНОЇ ГІГІЄНИ дуже важливі для працівника освіти. Розгляньмо їх докладніше….

1. Прийшли в навчальний заклад – зробіть розумне й шляхетне обличчя.

2. Кожен раз, коли вам хочеться командувати дітьми, згадайте своє дитинство, і про всяк випадок – з’їжте цукерку.

З. Пам’ятайте – гроші і педагогіка малосумісні.

4. Не заходьте в душу до дітей, якщо вас про це не просили.

5. Ідіть на роботу з радістю, з роботи – з приємною втомою.

6. Жартуйте до тих пір, поки не навчитеся.

7. Пам’ятайте: поганий лікар може забрати життя, поганий педагог – спопелити душу.

8. Приходити до дітей слід настільки підготовленою, щоб знати точно: для чого прийшла, куди прийшла, що будеш робити і чи буде від цього добре.

9. Щоразу, коли хочеться нагрубити кому-небудь, рахуй до мільйона.

10. Люби свою адміністрацію так само, як і вона тебе, і ти проживеш довге щасливе педагогічне життя.

11. Люби кого-небудь – і тоді у тебе буде все в порядку.

12. Якщо до тебе прийшли на заняття, згадай, що ти актриса, ти кращий педагог країни, ти найщасливіша людина.

13. Говори батькам завжди найкращу правду, яку ти знаєш.

14. Гордися своїми помилками, і тоді у тебе їх буде з кожним роком все менше.

15. Вищий прояв педагогічної успішності – усмішка на обличчях дітей.

16. Якщо ти вмієш самий звичайний факт подати як відкриття, і домогтися подиву і захвату дітей, то можеш вважати, що половину справи ти вже зробила.

17. Пам’ятай: хороші педагоги живуть довго і майже ніколи не хворіють.

18 Віддай роботі все, а вийшовши з її стін, почни нове життя.

19. Постарайся завжди бути здоровою, навіть якщо в це хтось не повірить.

20. Одягайся так, щоб ніхто не сказав тобі вслід: «Он вчителька пішла».

21. Пам’ятай: якщо твій голос стає загрозливо хрипким, значить ти робиш щось не те.

22. Добре, якщо пізно ввечері, коли ти згадуєш своїх вихованців, лице твоє осяває усмішкою.

До змісту професіографії входить і класифікація професій, що
є необхідною умовою науково обґрунтованої системи професійної
орієнтації. Протягом багатьох десятиліть робилися неодноразові
спроби побудови психологічних та інших класифікацій професій.
На даному етапі розвитку суспільстіва ситуація з вибором професії різко ускладнилась. По-перше, розширився діапазон вибору.
Так, у Франції в 1868 р. налічувалась 101 професія, а через 100
років їх стало майже в 275 разів більше. У Великобританії в 1841 р.
налічувувалось 431 професія, а на початок 80-х років ХХ століття
їх було вже понад 30000. Українські спеціалісти нараховують сьогодні більше як 40000 професій. Ця кількість швидко змінюється.
Вважається, що протягом 10 років зникає близько 5000 професій і
майже стільки ж виникає нових. По-друге, зазнають змін характер
і зміст праці у межах як нових, так і старих професій. По-третє,
ускладнюються структура особистості, мотиви вибору професії,
потреби і запити людини, яка вступає у самостійне трудове життя.
Наведені в узагальненому вигляді характеристики ситуації вибору професії переконливо свідчать, що для доцільного професійного самовизначення необхідна класифікація професій, виділення
певних їх груп, об’єднаних спільністю вимог до психологічної
структури працівника.
В історії розвитку вітчизняної й зарубіжної психології відомо
немало спроб класифікації професій.
О. Ліпман поділяв професії на: а) ті, що передбачають справи
з людьми, впливають на людей (педагог, юрист, лікар); б) ті, що
мають відношення до неживої природи (геолог, механік); в) ті,
для яких властиве спілкування з живою природою (біолог, агроном) [7]. Але ця класифікація надто узагальнена. Наприклад, важко
назвати професії, представникам яких у процесі діяльності не доводиться мати справу з людьми.
К. Піорковський за рівнем інтелекту і типом уваги поділяв професії на кваліфіковані й некваліфіковані, виділяв у останніх спеціалізовані, середні та вищі професії. Ф. Баумгартен диференціював
професії за ознакою їх відповідності основним типам нахилів і
емоційних імпульсів людини. Як класифікаційний критерій поділу
професій, К. Корнілов використав типи людських реакцій [5].
Цим класифікаціям властиві умоглядність, прагнення поділяти
професії на вищі та нижчі. Далася взнаки відсутність конкретних
даних про різноманітні види професійної діяльності. Разом з тим,
Міжнародний конгрес психологів (Оксфорд, 1923 р.) визнав за необхідне взяти за основний критерій класифікації професій їх психологічний аналіз.
Ще у 20-30-х роках минулого століття психологи приділяли багато уваги питанням класифікації професій. На основі вивчення
робітничих професій і критичного аналізу їх класифікації, О. Смірнов ставив питання про необхідність побудови наукової класифікації [13]. І. Шпільрейн бачив причину відставання у розробці теоретичних проблем професійної орієнтації, у відсутності розкриття
тих комплексів психофізіологічних властивостей, які характерні
для різних професій, критеріїв для їх порівняння і класифікації
[20]. Він зробив критичний аналіз існуючих спроб класифікувати
професії і сформулював свій підхід, виділивши три групи якостей
(так звані координати класифікації): специфічний вид реакцій,
специфічний вид уваги і специфічний вид звикання до професійної діяльності.
На початку 20-х років С. Струмілін запропонував класифікацію професій, основою якої був ступінь складності автоматизації
зусиль працівника у процесі праці [5]. За цією класифікацією всі
види праці поділялися на п’ять типів: а) автоматична рефлекторна
праця; б) напівавтоматична звична праця (телеграфіст, друкарка);
в) шаблонна виконавча праця (токар, слюсар); г) самостійна праця
в межах завдання (педагог, конструктор, лікар); д) вільна, творча
праця (вчений, художник, композитор).
У класифікації, запропонованій С. Струміліним, має місце раціональна спроба охарактеризувати професії за співвідношенням
у них творчих і шаблонних компонентів. Але така класифікація
мало придатна для профорієнтації.
Не дивлячись на те, що вже пройшло багато часу з моменту появи перших робіт з класифікації професій, стан їх вивчення й досі
продовжує залишатися незадовільним, хоча є окремі роботи з цієї
проблеми. Так, наприклад, К. Гуревич виділяє два типи професій:
а) успішне оволодіння якими залежить від мотивації діяльності,
способів навчання, від успішності формування індивідуального
стилю діяльності; б) які вимагають, крім указаних умов, певних
психофізіологічних якостей [2].
Досліджуючи питання класифікації професій І. Тітова прийшла до висновку, що між професією і людиною мовби здійснюється
процес «взаємного пристосування» [18]. Можливості «взаємного
пристосування» професії до людини є предметом і завданням психологічного вивчення професій, а виділення їх видів — метою психологічної класифікації. І. Тітова виділяє як класифікаційні ознаки
такі особливості трудових ситуацій: екстреність, повторюваність,
схожість і відмінність. Відповідно до цих ознак професії поділяються на чотири групи:

а) професії, що характеризуються можливістю
виникнення екстрених, непередбачуваних систуацій (оператори,
диспетчери та ін.) і вимагають від людини спеціальних психофізіологічних якостей (ці якості ґрунтуються на властивих цій людині стійких особливостях психіки, тому ці професії характеризуються обмеженими можливостями «взаємного пристосуваня» людини і професії);

б) професії, що вимагають від людини спеціальних психофізіологічних якостей для роботи у ситуаціях, що часто повторюються і дають змогу формувати індивідуальний стиль (мають
можливість успішного «взаємопристосування»);

в) професії, що
не ставлять особливих вимог до психофізіологічних якостей людини, але вимагають певної підготовки (масові професії); г) професії,
що не ставлять особливих вимог і не потребують спеціальної підготовки (некваліфікована праця).
Литовський психолог Л. Йовайша розділяє всі професії за перевагою професійних цінностей:

1 — цінності спілкування;

2 — інтелектуальна активність;

3 — практико-технічна активність;

4 —художня активність;

5 — соматична активність;

6 — матеріальна (економічна) активність [6].
Найвідоміша за кордоном класифікація професій Е. Роу, яка
на основі результатів вивчення професійних інтересів із застосуванням факторного аналізу виділяє 8 груп професій, що різняться
за характером праці [5]. До них відносяться: обслуговування, ділові контакти, організація й управління, технологія, зовнішні позаміські роботи, наука, загальна культура, мистецтво і видовища. Класифікація професій за характером діяльності доповнюється іншим
виміром — залежністю від ступеня відповідальності роботи, рівня
здібностей, знань і умінь, що вимагаються від людини. Розподіл
професій за рівнем вимог до відповідальності, освіти і здібностей
чітко корелюється з показниками інтелекту. Вагомий аргумент кла-
сифікації професій Е. Роу полягає у використанні експериментального матеріалу.
Нині за кордоном найбільш відома і популярна класифікація
професій Дж. Голанда, що ґрунтується на співставленні типів особистості і типів професійного середовища. Виділяються такі основні типи особистості та професійного середовища:

а) реалістичний (техніка, чоловічі професії);

б) інтелектуальний;

в) соціальний;
г) конвенціональний (знакові системи, що вимагають структурованості);

д) підприємницький;

е) артистичний.
Існує класифікація професій, яку можна назвати проміжною
між галузевою і психологічною. Найвагомішим представником такої класифікації є Міжнародна стандартна класифікація професій
(МСКП). За цією класифікацією професії групуються не залежно від галузей промисловості, а за характером — за відношенням
до знарядь праці та засобів виробництва. Додатково у ній враховується мета і умови праці, освіта і професійна підготовка працівників. При цьому в МСКП безпосередньо враховуються не психофізіологічні вимоги до працівника, а ознаки, що полягають в основі групування професій та у своїй сукупності детермінують ці психофізіологічні вимоги. Отже, така класифікація професій більшою
мірою, ніж побудована за галузевими ознаками, відповідає практичним завданням професійної орієнтації та може слугувати певним джерелом інформації для побудови психологічних класифікацій професій.
Зазначимо, що розробляючи критерії класифікації професій з
метою профорієнтації, необхідно дотримуватимся низки умов.
Класифікація, передусім, має відповідати цільовим установкам,
а єдиним її критерієм може бути тільки відповідність вимог різних
видів діяльності до індивідуально-психологічних характеристик
працівника, або, інакше кажучи, подібність професійно важливих
якостей. Враховуючи те, що ця проблема ще й на сьогодні недостатньо розроблена, можна усвідомити ті труднощі, з якими стикалися наші попередники при спробі розробки критеріїв класифікації професій.
Виділити з усієї різноманітності професій типи, психологічно
споріднені між собою, показати психологічну спільність видів
професійної діяльності, що розрізняються за своїм об’єктивним
змістом, — до цього прагнули багато дослідників, котрі вирішували питання профконсультації та профвідбору. Але й дотепер такої
класифікації професій, що відповідала б всім критеріям, на жаль,
немає. Значення психологічної класифікації професій не обмежується тільки практичним смислом. Той чи інший підхід до її розробки, принципи класифікації завжди обумовлені розумінням теоретичної складності проблеми «взаємовідносин» людини і професії
(або проблеми відповідності). В залежності від стану розв’язання
цієї проблеми по-різному формулюються завдання і цілі вивчення професій, принципи класифікації; різне тлумачення мають такі
елементи професіографії, як «професійні вимоги», «професійно
важливі якості», «професіограма».
Кожна наукова класифікація професій, повинна задовольняти
щонайменше дві вимоги. По-перше, провідні критерії розподілу
професій за групами повинні точно відповідати меті класифікації.
По-друге, розподіл елементів повинен відповідати вимогам однозначності, наочності та зручності практичного використання.
Дуже важливим моментом, що забезпечує успіх класифікації
професій, є правильний добір ознак, за якими вони порівнюються. Потрібно, щоб ці ознаки були об’єктивні, легко визначалися
і в той же час мали силу диференціювати, виражали вимоги, які
професія ставить до людини.
Існує класифікація професій за галузевою ознакою:

*промислові,
*сільськогосподарські,

*транспортні,

*торговельні,

*адміністративноуправлінські,

*канцелярські,

*медичні,

*педагогічні,

*юридичні,

*військові,

*наукові,

*мистецькі,

*спортивні тощо.

Але за цією класифікацією ряд професій не завжди можна віднести до одного з вказаних типів. Крім того, з одного боку, в межах кожного з вказаних типів є мало подібних між собою професій, а з іншого — деякі професії з різних груп мають подібні психологічні характеристики (лікар, педагог). Нарешті, професії наукових працівників можуть бути представлені і в медицині, і в педагогіці, і в сільському господарстві.
Така класифікація зручна для керівників підприємств, навчальних
закладів та малопридатна для профорієнтації. Адже одна галузь
об’єднує спеціалістів різних професій. Так, у легкій промисловості
працюють модельєри, конструктори, слюсарі, швачки-мотористки,
бухгалтери, економісти тощо. Всі вони відрізняються за психологічною характеристикою праці. Відсутня можливість порівняти особистісні якості (інтереси, нахили, здібності) людини з вимогами галузі промисловості в цілому. Тому для профорієнтації, мабуть, найкраще користуватися класифікацією, побудованою за ознаками, що йдуть безпосередньо від людини як учасника процесу праці.

Виділити зі всієї різноманітності професій типи, психологічно споріднені між собою, показати психологічну спільність видів
професійної діяльності, що розрізняються за своїм об’єктивним
змістом, — до цього прагнули багато дослідників, які вирішували
питання профконсультації.
Дуже важливим моментом, що забезпечує успіх класифікації
професій, є правильний підбір ознак, за якими порівнюються професії. Потрібно щоб ці ознаки були об’єктивними, легко визначалися і в той же час мали диференцюючу силу, виражали вимоги, які професія ставить до людини. Тому для цілей профорієнтації краще всього користуватися класифікацією, побудованою за ознаками, що йдуть безпосередньо від людини, як учасника процесу праці. аме така, багатознакова професійна типологія розроблена Є. Клімовим, що створює можливість більш вільного, свідомого вибору професії й підбору місця роботи для людини [9]. Вона забезпечує виділення основних діагностуючих якостей не тільки за їх психологічною чи психофізіологічною значимістю, але й за вимогами до особистості. Насправді, коли людина працює, її увага спрямовується на предмет праці.
Предмет праці — це об’єкт, на який спрямована людська
діяльність. Це може бути інша людина, жива і нежива природа,
технічні об’єкти, символи, знаки, художній образ.
Згідно з класифікацією, в залежності від предмета праці професії поділяються на п’ять типів. Кожна професія пред’являє специфічні вимоги до індивідуально-психологічних особливостей людини, які, з певною мірою узагальнення, є професійно важливими
для більшості професій цього типу. Відсутність належного рівня
розвитку однієї або декількох з них можна розглядати як відносне
протипоказання до більшості професій відповідного типу.
До типу професій «людина — людина» (соціономічні) відносяться професії, де предметом праці є людина, група людей, колектив, клас, військовий підрозділ, екіпаж тощо. Професії цього типу мають дві особливості. Перша полягає в тому, що головний
зміст праці тут зводиться до встановлення взаємостосунків між
людьми, а друга — такі професії вимагають подвійної підготовки:

а) уміння встановлювати та підтримувати контакти з людьми,
розуміти їх і знати в їхні індивідуально-психологічні особливості;

б) професійна підготовка (спеціальні знання, уміння, навички)
у тій чи іншій галузі виробництва, науки, техніки тощо.

Основні засоби впливу на людину в процесі професійної діяльності — слово, міміка, жест, інтонація мови, власна поведінка. Представники
професій типу «людина — людина» працюють у сфері освіти, охорони здоров’я, побутового і культурно-освітнього обслуговування,
в адміністративних органах управління тощо. Для професій цього
типу домінуюче значення мають такі індивідуально-психологічні
та особистісні якості:

а) комунікативні й організаторські здібності;

б) доброзичливість і справедливість, тактовність;

в) урівноваженість; г) тенденція до екстраверсії;

ґ) емоційна стабільність,
витримка;

д) спостережливість;

е) логічне мислення;

є) розподіл і переключення уваги, високі показники розвитку пам’яті.
Тип професій «людина — техніка» (технономічні) об’єднує
професії, предметом праці яких є технічні системи, машини, механізми, технічні об’єкти. Професій цього типу так багато, що їх
можна розділити на декілька підтипів: а) з виробництва й обробки
металу, механічного складання, монтажу машин, приладів, обладнання; б) з ремонту, налагодження, обслуговування механічного
обладнання, технологічних машин, транспортних засобів; в) з монтажу, ремонту приміщень, будинків, конструкцій; г) пов’язані з обробкою, добуванням і використанням неметалічних промислових
матеріалів, виробів, напівфабрикатів; ґ) пов’язані зі збором, монтажем і налагодженням електрообладнання, приладів, апаратури;
д) пов’язані із застосуванням транспортних засобів, управлінням
ними; е) пов’язані з переробкою сільськогосподарської продукції.
Професії цього типу пред’являють значні вимоги до: а) технічного
і оперативного мислення; б) просторової уваги; в) точності та координації рухів; г) розподілу, концентрації і переключення уваги;
ґ) зорового, слухового та м’язево-суглобного сприйняття; д) оперативної і довготривалої пам’яті; е) окоміру; є) емоційної стійкості;
ж) спостережливості, наполегливості та витримки.
Професії, предметом праці яких є жива і нежива природа — земля, вода, атмосфера, біологічні процеси, корисні копалини — відносяться до типу «людина — природа» (біономічні). Фахівцям цих професій доводиться вивчати, досліджувати, аналізувати стан, умови життя рослин і тварин, вирощувати їх, доглядати за ними, проводити профілактику захворювання рослин, лікування тварин,
боротися з шкідниками. Специфіка професій цього типу полягає
в тому, що результати роботи виявляються протягом довготривалого часу, що обчислюється іноді не тільки тижнями чи місяцями,
а навіть роками. Успішність роботи працівників професій цього
типу залежить від високого рівня розвитку: а) фізичної сили та
здоров’я; б) просторової уяви й аналітичного мислення; в) емоційної стабільності; г) концентрації і розподілу уваги; ґ) оперативного
мислення; д) точності та координації рухів; е) дисциплінованості й
наполегливості, витримки; є) тенденції до інтроверсії.
До типу професій «людина — знакова система» (сигнономічні) відносяться професії, де предметом праці людини виступають
умовні знаки, цифри, схеми, карти, таблиці, формули, звукові сигнали. Професії цього типу дуже різноманітні. Серед них можна виділити такі, що пов’язані: а) з оформленням документів, аналізом
текстів або з їх перекладом, перекодуванням; б) з математичними,
хімічними, знаковими системами; в) зі схематичним відображенням об’єктів, обробкою інформації у вигляді умовних знаків; г) зі
сприйманням і переробкою інформації, контролем, прогнозуванням і своєчасним прийняттям рішень. Успішність роботи фахівців
цього типу професій залежить від: а) швидкості сприйняття; б) образного, аналітичного і вербального мислення; в) словесно-логічної пам’яті; г) концентрації уваги; ґ) точності рухів; д) емоційної
стабільності; е) посидючості й терпелячості, відповідальності,
акуратності.
До типу професій «людина — художній образ» (автономічні)
відносяться професії, де предметом праці виступають художнє відображення дійсності, проектування, моделювання, відтворення і
створення нових образів, виготовлення та розмноження художніх
виробів у масовому виробництві. Фахівці даного типу професій
створюють проекти, ескізи, художні твори, різні моделі, втілюють
їх в поєднаннях ліній, форм, кольорів, звуків, рухів. Однією з важливих особливостей професій даного типу є те, що значна доля
трудових зусиль фахівця залишається прихованою від стороннього
спостерігача, що іноді створює ефект легкого кінцевого результату
праці. Для професій цього типу професійно важливими якостями
є: а) образне мислення; б) пам’ять, особливо образна; в) спостережливість, концентрація уваги; г) просторові уявлення; ґ) точність рухів; д) акуратність; е) тенденція до екстраверсії; є) високий рівень емоційно-естетичного сприйняття.
Названі типи професій не можуть бути чітко розмежовані.
До уваги беруться лише ознаки, що переважають у характеристиці
кожного типу професій. У будь-якій професії є елементи взаємодії людей. Але успішність діяльності інженера, організатора виробництва, педагога, професії яких відносяться до типу «людина
— людина», залежить, головним чином, від уміння взаємодіяти з
людьми, а не тільки від знань у тій чи іншій галузі науки і техніки.
Ще один характерний приклад. Професія тракториста-машиніста широкого профілю відноситься до типу «людина — природа».
Здається, вона має всі підстави бути віднесеною до типу «людина
— техніка», адже тракторист працює з технікою. Але при аналізі
професій з метою встановлення елементів спільності між різними
професіями слід брати до уваги основні аспекти діяльності спеціаліста. В даному випадку предметом праці тракториста-машиніста є земля, яку він обробляє, щоб виростити високий урожай. А трактор і різні причіпні механізми виступають знаряддями праці, за допомогою яких тракторист обробляє землю. Ось чому професію тракториста-машиніста широкого профілю віднесено до типу «людина — природа».

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Бодров В. А. Психология профессиональной пригодности : [методическое пособие для вузов] / В. А. Бодров. — М. : ПЕР СЭ, 2001. — 501 с.
2. Волков Б. С. Основы профессиональной ориентации / Волков Б. С. —
   М. : Академический проект, 2007. — 333 с.
3. Гарбер Е. М. Методика профессиографии / Гарбер Е. М. — Саратов,
4. — 92 с.
5. Зеер Э. Ф. Психология профессий / Э. Ф. Зеер. — Екатеринбург, 2007.
   — 112 с.
6. Иванова Е. М. Спецпрактикум по психологическому изучению профессиональной деятельности / Е. М. Иванова, О. Г. Носова. — М. : МГУ,
7. — 124 с.
8. Йовайша Л. А. Проблемы профессиональной ориентации iкольников /
   Л. А. Йовайша. — М. : Педагогика, 1983. — 130 с.
9. Липман О. Психология профессий / О. Липман. — Л., 1923. — 106 с.
10. Карпіловська С. Я. Основи професіографії / С. Я. Карпіловська, Р. Й.
    Міттельнам, В. В. Синявський та ін. — К. : МАУП, 1997. — 147 с.
11. Климов Е. А. Как выбрать профессию / Е. А. Климов. — М. : Просвещение, 1990. — 160 с.
12. Климов Е. А. Образ мира в однотипных профессиях / Е. А. Климов. —
    М. : МГУ, 1995. — 224 с.

Останнім часом через рівень напруженості у суспільстві зростає. У зв’язку з цим, актуальність вивчення психології натовпу набуває велику значущість для населення. Розглянемо сьогодні основні правила поведінки у натовпі. Адже люди, охоплені загальною панікою, схильні перебільшувати значення небезпеки, вони не замислюються і не намагаються шукати інших рішень. Вони просто біжать і під час цього здійснюють несумісні з розумом вчинки.
Як вижити у натовпі? 
Від натовпу, аварії, що стихійно утворилася на місці, або іншої події, намагайтеся триматися чимдалі. 
У перші хвилини знаходження в натовпі викиньте парасольку і сумку. Зніміть аксесуари, якщо є побоювання, що вас випадково можуть ними задушити. Це відноситься до шарфів, краваток і хусток. На одязі застебніть блискавку і усі наявні ґудзики. Якщо ви щось втратили, не намагайтеся це підняти: ваше життя набагато дорожче найціннішої речі.
Стримайте свою цікавість. Якщо ви опинилися в натовпі випадково, постарайтеся якнайшвидше з неї вибратися. 
Якщо шлях до відступу вже відрізаний, не впадайте в паніку і постарайтеся уникнути хоч би просування в центр натовпу або в групу особливо активних учасників. Якщо натовп куди-небудь попрямував, уникайте наближатися до огорож і стін, ухиляйтеся від тумб, стовпів і дерев. Інакше вас можуть просто роздавити. 
Не хапайтеся за нерухомі предмети, оскільки при цьому можна поранити руки. Слід уникати скляних вітрин і всього, що може бути розбито, перекинуто або розгромлено.
Завчіть напам’ять 1-2 номери телефонів когось із ваших родичів чи близьких родичів. Якщо мобільний зв’язок пропаде (таке буває при великому скупченні людей), заздалегідь домовтесь, де ви маєте зустрітись.
Якщо вас збили з ніг, треба прикрити руками голову і спробувати негайно встати. Для цього необхідно швидко підтягнути ноги до корпусу, напружити усі м’язи, і звестися на ноги різким ривком. Якщо ви впали на коліна, то упріться усією стопою в землю і різко прогніться, використовуючи при цьому рух натовпу. Якщо спроби звестися на ноги виявилися безуспішними, згорніться на боці калачиком, сховавши голову між колінами і прикривши потилицю руками. 
Якщо натовп щільний, але нерухомий, з нього можна спробувати вибратися, використовуючи психо-соціальні прийоми, наприклад, прикиньтеся хворим, п’яним, божевільним, зробіть вид, що вас нудить і так далі. Коротше кажучи, потрібно змусити себе зберігати самовладання, бути інформованим і імпровізувати.

Зачепінг, зацепінг, трейнсерфінг — спосіб переміщення, проїзд на автозчепах вагонів, поручнях та підніжках, на гальмівних майданчиках, та у відкритих кузовах (вантажних вагонів), на міжвагонних буферах та розетках та на дахах поїздів чіпляючись за зовнішню арматуру вагона. (Вікіпедія)

Підлітки також називають таку поїздку «на ковбасі». Але смішна, невинна назва не применшує небезпеки даного хобі. Існує рух вже давно, але останнім часом досяг особливого розмаху, особливо у столиці України та обласних містах, адже у розпорядженні молодих екстремалів міські електрички, приміські електропоїзди та метрополітен.

Підлітки, як правило заздалегідь домовляються між собою про зустріч, знімають трюки та розміщують їх в Інтернеті. Але прикро, що вони не усвідомлюють страшної небезпеки цього виду розваг, адже існує ймовірність не тільки падіння з рухомого потягу, а й тяжкого травмування чи навіть загибелі. Вони сповнені героїзму, натхнення і гормонів; вважають, що їх біда не торкнеться; готові ризикувати заради підняття свого статусу.

Як практичний психолог, вважаю своїм обов’язком звернути увагу батьків та педагогічних працівників систематично проводити профілактичні бесіди з дітьми щодо небезпеки захоплення даним видом розваг.

«14 квітня у Броварах 15-річний школяр заліз на дах електропотягу «Київ-Ніжин», де його тричі «вдарило» смертоносною дозою струму в 3000 Вольт. Після отриманих опіків 60% тіла 11 днів хлопець балансував між життям і смертю. 25 квітня його не стало».

«9 травня у Києво-Святошинському районі15-річний хлопець заліз на вагон електропоїзду, який рухався сполученням «Київ – Фастів», внаслідок чого отримав ураження електричним струмом. Наразі юний екстремал з 45% опіками тіла та іншими тілесними ушкодженнями перебуває у опіковому відділенні районної лікарні».

Якщо все ще маєте сумніви чи говорити про це з дитиною, введіть в пошуковик «Зацеперу отрезало ногу». Можете навіть не дивитись, достатньо послухати.

Памятаємо, життя – це найвища цінність для людини! Шануймося та наставляємо своїх дітей щодо безпечної поведінки!

 Саме зараз в наших домівках розгортається мовчазна трагедія, яка зачіпає найдорожче, що у нас є: наших дітей!

Наші діти перебувають в жахливому емоційному стані!

За останні 15 років статистика психічних розладів у дітей жахає:

~       кожна п’ята дитина має розлади психіки;

~       поширеність синдрому дефіциту уваги зросла на 43%;

~       поширеність підліткової депресії зросла на 37%;

~       частота самогубств серед дітей 10-14 років зросла на 200%.

Що ще нам потрібно, щоб поглянути правді в очі?

Ні, відповідь не в поліпшенні діагностичних можливостей!

Ні, вони не народжуються такими!

Ні, це не вина школи і системи!

Так, якби боляче нам не було це визнавати, в багатьох випадках саме ми, батьки, повинні самі допомогти своїм дітям!

Що не так:

Сучасні діти позбавлені основ здорового дитинства, таких як:

Емоційно доступні батьки.

Чітко окреслені межі й настанови.

Обов’язки.

Збалансоване харчування і достатній сон.

Рух і свіже повітря.

Творчі ігри, спілкування, вільне проведення часу.

Замість цього діти мають:

Абстрактних батьків.

Батьків, які дозволяють дітям все.

Відчуття, що їм всі винні.

Незбалансоване харчування та недостатній сон.

Сидячий домашній спосіб життя.

Нескінченну стимуляцію, технічні забави, миттєве задоволення.

Хіба можна виховати здорове покоління в таких хворих умовах? Звичайно, ні!

Людську природу обдурити неможливо: без батьківського виховання не обійтися! Як ми бачимо, наслідки жахливі. За втрату нормального дитинства діти розплачуються втратою емоційного щастя.

Як це виправити?

Якщо ми хочемо, щоб наші діти виросли щасливими і здоровими, нам треба прокинутися і повернутися до основ. Ще не пізно! Я знаю це, тому що сотні моїх клієнтів бачили позитивні зміни в емоційному стані їх дітей протягом тижня (а в деяких випадках навіть днів) після реалізації цих рекомендацій:

Встановлюйте обмеження і пам’ятайте, що ви — батьки дитини, а не її друзі.

Забезпечте дітям те, що їм потрібно, а не те, що їм хочеться. Не бійтеся відмовляти дітям, якщо їх бажання розходяться з потребами.

Давайте здорову їжу та обмежуйте снеки.

Проводьте в день час на природі.

Щодня влаштовуйте сімейні вечори без електроніки.

Грайте в настільні ігри.

Щодня залучайте дитину до справ (складати білизну, прибирати іграшки, розвішувати білизну, розкладати пакети, накривати на стіл і т. д.).

Вкладайте дитину спати в один і той же час, не дозволяйте брати в ліжко гаджети.

Навчайте дітей відповідальності та незалежності. Не захищайте їх від дрібних невдач. Це вчить їх долати життєві перешкоди:

Не складайте і не носіть за дитиною портфель, не приносьте їй до школи їжу/домашню роботу, яку вона забула вдома, не очищуйте банан для 5-річної дитини. Навчайте їх самостійно робити все це.

Навчіться бути терплячими й дайте можливість вільно проводити час, щоб у дитини була можливість занудьгувати і проявити свої творчі пориви:

Не оточуйте дитину постійними розвагами.

Не підсовуйте техніку як ліки проти нудьги.

Не заохочуйте використання гаджетів за їжею, в машині, в ресторані, в магазині. Нехай мозок дитини вчиться самостійно розганяти «нудьгу».

Будьте емоційно доступними, вчіть дітей соціальних навичок:

Не відволікайтеся на телефон, спілкуючись з дитиною.

Навчіть дитину справлятися зі злістю та роздратуванням.

Навчіть дитину вітатися, поступатися, ділитися, співчувати, гарно поводитися за столом і в розмові.

Підтримуйте емоційний зв’язок: посміхайтеся, цілуйте, лоскочіть дитину, читайте їй, 

танцюйте, стрибайте й повзайте з нею разом!

Ми повинні змінити своїх дітей, інакше отримаємо ціле покоління на пігулках! Ще не пізно, але часу залишається все менше…

Сьогодні ми познайомимося з організацією інклюзивного класу в навчальному закладі освіти

Алгоритм створення інклюзивного класу:

1. Батьки дитини з ООП звертаються до закладу освіти, пишуть заяву та додають до неї витяг ІРЦ про комплексну оцінку дитини.
2. Керівник закладу освіти дає подання до органу управління освітою щодо погодження організації інклюзивного навчання в його закладі.
3. Орган управління освітою дає лист-погодження або наказ про це.
4. За необхідності в штатний розпис закладу потрібно внести зміни, наприклад, ввести додаткові ставки асистентів вчителів чи вчителів-дефектологів.
5. Керівник закладу освіти видає наказ щодо створення класу або класів з інклюзивним навчанням, щодо затвердження положення про команду психолого-педагогічного супроводу в закладі освіти, про склад цієї команди.

Нюанси створення інклюзивного класу:

1. Відповідно до пункту 1 статті 20 закону “Про освіту”, заклади освіти за потреби утворюють інклюзивні або спеціальні групи і класи для навчання дітей з ООП. У разі звернення особи з особливими освітніми потребами або її батьків (інших законних представників) інклюзивна група або клас утворюється обов’язково.
2. Для учнів з ООП, які навчаються в інклюзивних та спеціальних класах, на підставі письмового звернення батьків (інших законних представників) можуть створюватися інклюзивна або спеціальна група продовженого дня. Детальніше про це можна прочитати в Порядку створення груп подовженого дня у державних і комунальних ЗЗСО (наказ МОН від 25 червня 2018 року №677).
3. Щоб утворився інклюзивний клас, необхідно, аби батьки написали заяву в школі та подали витяг ІРЦ про комплексну оцінку розвитку дитини. Якщо в батьків є тільки витяг від лікарсько-консультативної комісії, то це не є підставою для організації інклюзивного навчання. Також можуть додаватись інші документи, передбаченні Порядком зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття загальної повної середньої освіти (наказ МОН від 16 квітня 2018 року №367).
4. В ІРЦ можуть звернутися батьки або інші законні представники дитини, які відчувають занепокоєння щодо її розвитку, незалежно, чи в неї є певний діагноз і / або інвалідність. Комплексне оцінювання* може проводитися як за ініціативи батьків, так і за рекомендацією педагогів, які працюють у ЗЗСО з такою дитиною, але виключно на підставі заяви батьків. Його не можна проводити примусово.

* У законодавстві використовується слово “оцінка” на позначення проходження тестування в ІРЦ. З погляду правил української мови це неправильно, адже оцінка – це те, що з’являється після оцінювання. Тому  цьому тексті ми використовуємо слово “оцінювання”.

5. Висновок ІРЦ про комплексне оцінювання має рекомендаційний характер. Відповідно до статті 55 закону “Про освіту”, батьки дитини мають право обирати заклад освіти, освітню програму, різновид і форму здобуття дітьми освіти відповідного рівня.
6. Термін дії висновку ІРЦ не визначений, але повторне комплексне оцінювання може проводитися, коли дитина переходить від закладу дошкільної освіти до закладу загальної середньої освіти. Також, за рекомендацією команди психолого-педагогічного супроводу в разі виникнення індивідуальних освітніх потреб під час навчання або, навпаки, коли в дитини високі успіхи в навчанні й потрібно переглянути індивідуальну програму розвитку.
7. Якщо дитина вже навчалася в інклюзивному класі, то повторно проходити ІРЦ і писати заяву на відкривання інклюзивного класу перед кожним роком навчання не потрібно.
8. Якщо фахівці, які працюють із дитиною з ООП в школі, не бачать прогресу або не впевнені, що витяг ІРЦ правильний і, на їхню думку, потрібно проводити інші корекційно-розвиткові заняття або в іншій кількості, то самостійно ці зміни команда психолого-педагогічного супроводу ввести не може. Для цього потрібно спрямувати батьків на повторне комплексне психолого-педагогічне оцінювання розвитку дитини до ІРЦ.

Є лист МОН від 16.06.2020 року №1/9-328 “Щодо методичних рекомендацій з організації психолого-педагогічного консиліуму для проведення повторної комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини”. Згідно з ним, щоби підтвердити або змінити висновок про комплексне оцінювання, має збиратися консиліум, до якого рекомендують залучити представника органу управління освітою, методиста обласного РЦПІО, фахівців ІРЦ, практичного психолога, який має міжнародний сертифікат, педпрацівників ЗЗСО, корекційних педагогів спеціальних ЗЗСО (за потреби), фахівців сфери соціального захисту (за потреби), батьків або запропонованих ними фахівців, щоби це оцінювання було комплексним і правильним.

8. У Порядку організації інклюзивного навчання в ЗЗСО (постанова Кабміну 2011 року № 872 зі змінами в постанові від 9 серпня 2017 року №578) чітко вказано, що керівник ЗЗСО на підставі заяви батьків за підтримки відповідного органу освіти організовує клас з інклюзивним навчанням, створює матеріально-технічну базу, здійснює добір відповідних працівників тощо. Власник загальноосвітнього закладу виділяє кошти для забезпечення  доступу до будівлі школи без перешкод, матеріально-технічного забезпечення. Тобто, власник і керівник закладу освіти відповідають за організацію, стан і якість інклюзивного навчання.
9. Є лист МОН від 5 квітня 2019 року №1/9-223 “Щодо забезпечення доступності закладів освіти для осіб з ООП”. Згідно з ним, усі заклади повинні бути доступними для будь-яких категорій дітей. Звертаю увагу, що з 1 вересня 2018 року набули чинності нові державні будівельні норми щодо закладів освіти, де вказано, що під час реконструкції або побудови нових закладів освіти потрібно враховувати їхню доступність для різних категорій дітей.
10. Якщо в школі нічого не організували, то батькам потрібно звернутися до керівника закладу, а якщо немає реакції – до відповідного органу управління освітою.

У Порядку та умовах надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з ООП (постанова Кабміну від 14 лютого 2017 року №88) написано про фінансування засобів для корекційно-розвиткових занять. На закупівлю корекційно-розвиткових засобів використовується не більше 35% коштів “інклюзивної” субвенції.

Оплата праці залучених на підставі цивільно-правових договорів фахівців (для корекційно-розвиткових занять) здійснюється теж за рахунок цієї субвенції. У постанові також є перелік корекційно-розвиткових занять, які можна проводити.

Від читачів сайту НУШ було запитання, чи є вимоги до базової комплектації спортивної зали для роботи з дітьми з ООП. На сьогодні таких вимог немає. Усе, що заклад освіти купує для корекційно-розвиткової роботи, регламентується Типовим переліком спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку дітей з ООП, які навчаються в інклюзивних та спеціальних класах (групах) закладів загальної середньої освіти (наказ МОН від 23.04.2018 року №414). Наказом МОН від 21.06.2019 року №873 цей перелік був розширений.

Якщо інклюзивний клас утворюється на початку навчального року або в будь-який інший час, то кошти не будуть закладенні одразу, тому що, згідно з постановою, вони закладаються в межах календарного, а не навчального року. Проте за рахунок залишків коштів із попередніх бюджетних періодів можна профінансувати інклюзивне навчання в школі, починаючи з будь-якого місяця. Зокрема, згідно з цією постановою, місцеві ради мають право перерозподіляти кошти субвенції у межах відповідного місцевого бюджету між відповідними типами закладів.

У багатьох документах прописано питання доплати за роботу в інклюзивних класах та за роботу з дітьми з ООП. Одним із найновіших є закон “Про повну загальну середню освіту”, де в пункті 3 статті 24 вказано, що за роботу в інклюзивних класах або групах є доплата 20% до тарифної ставки всім педагогічним працівникам. Тож і вчителі-дефектологи, і реабілітологи, і асистенти вчителя, і вчителі-предметники отримують доплату за години роботи в інклюзивних класах.

ПІДГОТОВЧА РОБОТА ШКОЛИ

Оскільки вже на середину червня заклад освіти володіє інформацією, скільки дітей з ООП будуть навчатися наступного навчального року (15 червня вже формуються перші класи й переведені всі інші класи на наступний етап), то в керівника освіти є два з половиною місяці, щоби внести всі необхідні зміни в організацію діяльності закладу для того, щоб організувати інклюзивне навчання.

З батьками та учнями має бути проведена попередня робота – адміністрацією закладу освіти й безпосередньо командою психолого-педагогічного супроводу дитини. Коли батьки приходять вперше до школи, адміністрація, як правило, вже володіє інформацією, чи буде 1 клас інклюзивним. Саме тоді потрібно починати з батьками розмову про це. За потреби,  роз’яснити, що це таке, дати зрозуміти, що це ніяк не впливає на навчання їхніх дітей, тому що діти з ООП мають свої індивідуальну програму розвитку й індивідуальну освітню траєкторію.

Це питання ми рекомендуємо обговорювати й на батьківських зборах майбутніх першокласників, тому що від того, як це сприймуть батьки, сильно залежить і сприйняття дітей.

Для роботи з дітьми в класі використовуються виховні години, уроки доброти, толерантності, але найкращим способом є спільна ігрова й навчальна діяльність.

Діти, позбавлені батьківського піклування, – діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції, та безпритульні діти.

Згідно із статтею 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, крім повного державного забезпечення:
– виплачується соціальна стипендія в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики;
– до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох соціальних стипендій;
– при наданні академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія;
Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Органи доходів і зборів зобов’язані безоплатно передавати закладам, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім’ям дитячі речі, м’який інвентар, транспортні засоби тощо, затримані органами доходів і зборів і конфісковані в установленому порядку, а також ті, за якими не звернувся власник до закінчення терміну їх зберігання під митним контролем, у кількості, що не перевищує необхідних річних потреб відповідного закладу або сім’ї, за зверненням служби у справах дітей.
Діти-сироти та діти, позбавлених батьківського піклування, у віці до 18 років забезпечуються щорічним безоплатним оздоровленням.
Встановлено коло житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:
– зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
– жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей;
– до працевлаштування випускників закладів, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості, квартирна плата та плата за комунальні послуги здійснюються місцевими державними адміністраціями за місцезнаходженням житла;
– у разі відсутності житла мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування;
– у разі перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб, мають право зараховуватися на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і соціальний квартирний облік за місцем їх обліку як внутрішньо переміщених осіб.

Підлітковий вік — час радикальних змін, чергова криза, що знаменує новий етап сепарації — відділення дитини від батьків та її перехід у доросле життя. У цей період буває нелегко всім членам сім’ї: і самому підлітку, і його батькам, яким потрібно призвичаїтися до нових правил взаємодії. Про те, як зберегти добрі стосунки, довіру та не втратити здоровий глузд, коли в сім’ї вже не дитина, але ще й не дорослий, наша сьогоднішня розмова.

Лейтмотив цього періоду — зміни. Вони проявляються як на рівні фізіології — у підлітків змінюється зовнішність, з’являються ознаки дорослості, вони навіть починають пахнути по-іншому, так і в поведінці — раніше ласкава дитина тепер поводиться провокативно. Так вона готується до нового життя, а ми, батьки, до того, щоб її відпустити.

Хороша новина — ця криза має початок і закінчення. Тобто ваша люба дитина точно не залишиться такою в дорослому віці. Мозок дозріє, «гормональна буря» мине і всі процеси, які зараз відбуваються, нормалізуються.

Як у кризі трьох років, так і в кризі підліткового віку ви зустрінете дуже багато супротиву. Мама й тато для дитини стають основними спаринг-партнерами, у конфліктах із якими підліток шукає себе, дізнається більше про себе та здобуває головні інструменти для конструктивного вирішення конфліктів у сім’ї, з друзями. Варто розуміти, що саме те, яким способам ви його навчите зараз, такими він і буде користуватися надалі. Бунтівна поведінка є нормою для даного віку і вимагає від батьків терплячості та розуміння. Причина її — не у вас, однак при цьому саме ви несете відповідальність за все, що відбувається з дітьми. Як доводять численні дослідження, підлітки потребують уваги та любові не менше, ніж малюки, але просто в інших проявах.

Завдання батьків не з простих: дати дитині більшу свободу, відійти на безпечну відстань, та водночас залишитися надійним тилом, не покинути її наодинці з проблемами, страхами і комплексами. Ось кілька рекомендацій, які допоможуть знайти спільну мову з дитиною-підлітком:

• Чесно обговорюйте труднощі підліткового віку. Постарайтеся зрозуміти не лише всі ті складні емоції, які, на вашу думку, відчуває дитина, але усвідомлюйте свої почуття, називайте їх та працюйте над собою. Тому що є величезна різниця між батьками, які намагаються маніпулювати та контролювати, і тими, хто щиро хоче підтримувати зв’язок.

• Проявляйте розуміння. Покажіть дитині, що розумієте, наскільки складно витримувати тиск однолітків, соціальні очікування. Розкажіть, як вам було в цей період, поділіться своїми підлітковими радостями та печалями.
• Приділяйте достатньо часу. Як давно ви робили щось разом? Батьки часто грають з малюками, а от проводити час разом зі старшими дітьми — не вважають таким важливим. Насправді неважливо, наскільки самостійно поводиться дитина, можете бути впевнені, що вона цінує ваші слова і наміри провести з нею час. Регулярна спільна діяльність сприяє довірі та глибокому спілкуванню. Тому відірвіть погляд від смартфонів та зверніть його на свого підлітка. Подумайте, що цікаве можна зорганізувати: сходити на піцу чи спекти її разом, подивитися фільми чи піти на концерт? Як варіант — ви можете разом скласти список спільних справ або доручіть це своїй дитині.
• Уникайте нотацій, постійних розмов про оцінки, звинувачень, інакше дитина закриється від вас, у неї складеться враження, що вас цікавить лише школа і щоденник. Слухайте з розумінням, не перебивайте, не повчайте, навіть якщо дуже хочеться. Зберіть волю в кулак та уникайте «цінних» порад, якщо вас про них не просили.
• Ваш дім має стати безпечним місцем. Не соромте дитину, уникайте сарказму та насмішок. Цього в житті підлітка вистачає і без вас. Нехай домівка буде тихою гаванню, де можна зняти маску захисту та сховатися від підліткової культури, стандартів. Дитина має бути впевненою, що її тут люблять у будь-якому настрої.

• Будьте поруч та емоційно відкритими. Не наполягайте, не змушуйте, не чіпляйтеся з розмовами, дайте знати, що коли у дитини виникне потреба у розмові, ви будете готові її вислухати. Політика невтручання у справи підлітка — хибна стратегія. Батькам не варто вважати, що дитина вже достатньо доросла і не потребує нашої допомоги, навіть якщо вона щосили старається це показати.
• Говоріть, що любите. Це не само собою зрозумілий факт, що не потребує доведення. Дитина хоче чути, що її люблять, і не лише раз на рік. Підкреслюйте свою любов до дитини за кожної нагоди, акцентуйте увагу на тих рисах, які особливо цінуєте в ній. Ваш підліток дуже потребує вашого схвалення. Зрештою, щирі та відкриті стосунки — це не лише його потреба, але й ваша. Є така закономірність: чим гірше поводиться дитина у будь-якому віці, тим більше вона потребує любові.
• Не відкладаєте розмови про секс, депресії, наркотики, СНІД та самогубство. Не уникайте цих слизьких тем з надією, що це вбереже від них вашу дитину. Якраз навпаки — ігнорування таких розмов може викликати в дитини сором та підштовхнути до хибних рішень.
• Використовуйте ґаджети для спілкування з дітьми, але не замінюйте ними живе спілкування. Це лише додаткова можливість бути на крок ближче.
• Не дозволяйте собі піднімати руку на підлітка. У підлітковому віці тілесне покарання неприйнятне та веде до підриву батьківського авторитету, погіршення стосунків та інших печальних наслідків.
• Подбайте про наставника. Організуйте цікаве та корисне дозвілля. У підлітка має бути місце, окрім дому та школи, де у нього буде дорослий наставник — авторитет, на якого можна рівнятися та проговорювати свої хвилювання. Це можуть бути різноманітні гуртки та секції, школи лідерства, творчі проекти.
• У конфліктних ситуаціях завжди залишайтеся по один бік барикад. Ви — завжди на боці дитини, особливо при сторонніх. Зрозуміло, що бувають випадки, коли дитина неправа, але це все обговорюється наодинці. Корегуємо поведінку, а не саму дитину. В іншому випадку втратите найголовніше — довіру.
• Визнайте право на самостійність, вільну від батьків зону. Можете передати підлітку відповідальність за ті сфери життя, з якими він вже добре справляється, і допомагайте там, де ще не дуже виходить.

• Чітко дотримуйтеся особистих кордонів дитини: стукайте, коли заходите в кімнату, не перевіряйте кишені, сумку. У цей період відбувається остаточне формування особистих кордонів, вони стають чіткішими. Дотримуйтеся домовленостей, вмійте зберігати таємниці. Уникайте обговорень підлітка з іншими при ньому. Вони особливо болісно реагують на таке.
• Цікавтеся, чим живе ваша дитина, яку музику слухає, що дивиться і читає. Знайомтеся з друзями, кличте їх в гості на чай з бутербродами. Це особливо важливо, бо зміцнює ваш зв’язок із дитиною.
• Дозвольте собі і навколишнім бути неідеальними. Нормально помилятися і не розуміти, що робити, незважаючи на те, що підлітками ви вже були. Адже батьками підлітка стали вперше. Поповнюйте власні ресурси, їхнім джерелом не має бути ваша дитина. У наповненому та збалансованому стані вас буде складніше вивести з рівноваги. Так ви станете міцнішою опорою для «хиткого» підлітка.

Береженого Бог береже

Зупинимо СНІД – поки він не зупинив нас.
Девіз борців проти ВІЛ/СНІДу

Cпантеличене швидким розповcюдженням СНІДу людство змушене реанімувати одвічні життєві принципи, замислитися над сенсом життя. Саме це явище перевіряє нас на стійкість, людяність, виваженість та мудрість. І ще на відповідальність щодо власного життя та життя тих, хто поруч, хто прийде після нас. Адже молоді люди часто вважають, що ризик «взагалі» високий, а для нього «особисто» несуттєвий.
Постійно перебуваючи в процесі постійного росту і становлення, емоційного піднесення, пошуку, непросто віднайти грані позитивного. Але треба пам’ятати, що молодість – це час відкриття нових обріїв, пора іспитів, спроб освоєння нового досвіду і виявлення межі своїх можливостей і разом з тим – це дуже небезпечний час.
Та для того, щоб вберегтись від небезпечних спокус – треба мати все ж таки здоровий глузд і любов до життя та врешті-решт до себе. Як кажуть: «Береженого Бог береже».