Інформаційний простір: друг чи ворог?

Відомо, що новітні комп’ютерні та інформаційні технології, а особливо мережеві, суттєво впливають на життєдіяльність дитини та розвиток її мозку. Вчені висувають припущення, що збільшення обсягу інформації і прискорення її обробки людиною може згубно вплинути на розвиток розумових здібностей дитини.

На даний момент є небезпека того, що діти поступово переходять на підтримання мозкової активності технологічними засобами прогресу, опрацьовуючи інформацію, яку черпають з глобальної інформаційної бази – Інтернету. У свою чергу в подальшому скорочується кількість інноваційних ідей і самостійних розумових процесів, а тому школярі, в основній масі, виступають пасивним інформаційним споживачем.

Учні від величезної кількості інформації і дефіциту часу на обробку її гігантських обсягів, перевантажені і тому перестають логічно мислити, в результаті чого настає так званий інформаційний невроз.

Соціальні мережі сприяють тому, що діти перестають відчувати бажання спілкуватися в реальному світі з реальними людьми, звикаючи жити у власному мікросвіті з присутністю тільки віртуальних співрозмовників. Гаджети одночасно підтримують і порушують духовний та емоційний зв’язок між людьми.

Але все ж ера інформаційних технологій наступила, і людство не зможе відмовитися від її благ в силу динамічного росту і прагнення до тривалого, комфортного і безпечного життя. Тому необхідно усвідомити, що розвиток або регрес людської цивілізації за допомогою інформаційних технологій залежить від кількості позитивних чи негативних форм впливу цих технологій на життєдіяльність суспільства.

Вплив інформаційних технологій на здоров’я

Поширеність хвороб серед дітей та підлітків за останні роки зросла, серед них є хвороби нервової системи та розлади психіки і поведінки. Така ситуація відбувається на тлі прогресуючого впровадження технічних засобів: комп’ютерів, мережі Інтернет, мобільних телефонів, які стають невід’ємними компонентами життя та змінюють фізіологічні умови існування підлітків і можуть сприяти розвитку різних захворювань.

Головним джерелом несприятливого впливу на здоров’я користувачів персональних комп’ютерів є монітор. Поряд із ергономічними параметрами: знижений контраст зображення, дзеркальні бліки від екрану, мерехтіння зображення, небезпеку становить електромагнітне випромінювання. До його біологічної дії найбільш чутливими системами організму є нервова, імунна, ендокринна та статева. Підвищений ризик розвитку захворювань мають діти та підлітки — особи, які переживають період активного росту, становлення ендокринної, нервової, серцево­-судинної та інших систем.

Тривала робота на комп’ютері викликає зміни у функціонуванні організму. Часто робота за комп’ютером передбачає постійну концентрацію уваги та засвоєння великої кількості інформації. Характерним є отримання непотрібної інформації, яка «перевантажує» мозок та пам’ять і призводить до розумової втоми та порушення уваги. Внаслідок нервово-­емоційної напруги швидко розвивається перевтома, що провокує головний біль. Може виникати шум у вухах, запаморочення, нудота. Неконтрольоване у часі спілкування із комп’ютером на тлі перевтоми призводить до розладів сну, метушливості у поведінці, порушення пам’яті.

У процесі роботи з комп’ютером у підлітків може розвиватися комп’ютерний зоровий синдром, який ґрунтується на зоровому стомленні. Зорові симптоми: зниження гостроти зору; його затуманення; труднощі при переводі погляду з ближніх предметів на дальні і назад; відчуття змін забарвлення предметів; двоїння.

Вимушена поза з нахилом уперед вносить зміни в конфігурацію хребетного стовпа дитини і призводить до звуження її грудної клітки, що відбивається на заповненні шлуночків серця кров’ю і серцевому ритмі.

Тривале перебування за комп’ютером може бути причиною порушень харчування молодого організму. Це недостатнє, нерегулярне, незбалансоване харчування, наслідком якого є порушення роботи травного тракту, вітамінна та мінеральна недостатність, або зловживання продуктами швидкого приготування, фаст­-фудом на тлі гіподинамії, що є причиною надмірної маси тіла, метаболічних та ендокринних порушень.

Можуть виникати статеві порушення, пов’язані зі зміною регуляції з боку нервової та нейроендокринної систем.

Використання гаджетів у підлітковому віці

Усе більше інформаційних технологій та сучасних пристроїв покликано покращити та полегшити життя дітям та підліткам. Упровадження у широке користування мобільних телефонів, стаціонарних та портативних комп’ютерів, бездротового Інтернету та інших технологічних нововведень потребує правильного та раціонального використання цих засобів.

Знайдено зв’язок між порушенням поведінки підлітків, когнітивними змінами та частотою і тривалістю використання мобільних телефонів, планшетів та інших гаджетів. Такому зв’язку віддається перевага перед реальним спілкуванням, а відсутність повідомлень викликає тривожність та напруження, дратівливість та зниження настрою. Читання з екрану та мобільна ігроманія призводять до напруження очей і можуть передувати порушенням зору.

---

---

---

Механізм потрапляння в небезпечні інтернет-спільноти

• Щоб вступити у групу, потрібно подати заявку для вступу й написати певний текст на своїй сторінці «Хочу в гру».

• Пройти перевірку психологічного стану, яка проводиться через спілкування в приватному чаті.

• Виконати перше завдання та зафіксувати виконання на фото – чи відеокамеру, прозвітувати про виконання завдання, надіславши «докази» на певну адресу.

• Слухати аудіо та дивитися відео з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі. У ролику обговорюються всі її проблеми, які вона озвучила «провіднику» («куратору»).

• Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.

• Дитину постійно залякують та наголошують, щоб вона нікому не говорила про участь у грі.

Хід небезпечної гри – квесту

• Кожне завдання дається о 04:20 ранку.

• На виконання кожного завдання відводиться обмежений час.

• Усього завдань («квестів»), за різними даними, від 13 до 50.

• Усі завдання передбачають нанесення дитиною собі каліцтв або заподіяння болю.

• Фінальне завдання – накласти на себе руки і зафіксувати момент смерті на камеру в режимі онлайн.

Увага! Прояви, притаманні дітям, яких втягнуто в небезпечні квести

• У дітей пригнічений настрій, поганий апетит.

• Пошкодження шкірних покривів. Особливу увагу звертати на пошкодження різного роду у формі кита, метелика, видряпані букви та слова, різні подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження.

• У дитини змінюється поведінка.

• Діти мають наляканий і стурбований вигляд.

• У всіх прихильників «Моря китів» і «Тихого дома» на особистих сторінках є відео або малюнки з китами, тому варто перевіряти облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт.

• Дитина зареєстрована в групах «Море китов», «Разбуди меня в 4:20», «Тихий дом», «F57», «F58», «НяПока», «Рина», «Киты плывут наверх», «50 дней до моего…» тощо.

• У листуванні дитини є фрази «Разбуди меня в 4:20», «Я в игре», тому слід перевіряти зміст спілкування у приватних чатах.

• Хештеги, на яких поширюється гра: #морекитов, #тихийдом, #хочувигру, #домкитов, #млечныйпуть, #150звёзд, #f53, #f57, #f58, #d28.

Рекомендації батькам, щодо профілактики потрапляння дітей

у небезпечні і нтернет-спільноти

1. Не панікуйте!

2. Станьте для дитини другом.

3. Звертайте увагу, коли прокидається дитина, чи спить вона в ранні години.

4. Як дитина їсть (з апетитом, без апетиту).

5. Приділяйте більшу увагу психологічному стану дитини (запитуйте: «Як твої справи?», «Ти чимось засмучений(на)?», «Що приємного сталося сьогодні?»).

6. Цікавтеся життям дитини: «Що тобі подобається?», «Розкажи про своїх друзів», «Яку ти любиш музику? Я хочу послухати її з тобою» тощо.

7. Стежте за шкірними покривами дитини, відмічаючи наявність пошкоджень. У разі їх виявлення з’ясовуйте обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертайте на пошкодження у формі кита, метелика, видряпані букви та слова, подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження.

8. Намагайтеся заповнити вільний час дитини спортивними або культурними секціями, домашніми справами, сімейними розвагами, відволікти дитину від Інтернету.

9. Перевіряйте облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт.

10. Беріть участь у спілкуванні у приватних чатах, де спілкується ваша дитина.

11. Звертайте увагу на коло спілкування дитини в реальному житті: хто її друзі, чим вони займаються тощо.

12. Обов’язково цікавтеся, які фото – та відео файли є в ґаджетах дитини.

13. Встановіть функцію «батьківський контроль» на всіх ґаджетах дитини і на вході в мережу Інтернет.

До кого звертатися

При виявленні таких груп або факту вступу дитини в одну з таких груп просимо негайно інформувати:

• кіберполіцію (https://www.cybercrime.gov.ua – цілодобово);

• районний відділ поліції (102);

• адміністрацію навчального закладу;

• звертатись за телефонами Національної дитячої «гарячої лінії» –

0 800 500 225 та 116 111 (безкоштовно).

Мінцифра пропонує серіал для батьків “Онлайн-безпека дітей” (як уберегти дітей онлайн від шкідливих матеріалів, кібербулінгу, суїцидальних інтернет-спілок, сексуального насильства)

ЩО ТАКЕ ТРАВМА?

Чому ми говоримо про травму як про певні безперервні реакції? Вплив складних, неоднозначних або важких подій часто нікуди не «випаровується», не «проходить». Навпаки, травматичні обставини — це дуже сильний досвід, який позначається на світовідчутті дітей, підлітків і навіть дорослих. Так, людей продовжують мучити відчуття жаху, підвищена тривожність і страх, безпорадність, фізичний стрес (наприклад, прискорене серцебиття, часте здригання, болі в шлунку, запаморочення). Комплекс подібних повторюваних або безперервних відчуттів психологи називають «посттравматичними реакціями» на стрес. Вони природні, зрозумілі й очікувані, проте можуть призвести до труднощів у повсякденному житті. Тому, щоб допомогти дитині з посттравматичними реакціями, потрібно знати їх основні прояви.

ТИПОВІ (І НОРМАЛЬНІ) ПРОЯВИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТРАВМИ

Існує три типи посттравматичних реакцій на стрес: нав’язливі думки, уникнення та фізичне збудження. Зупинимося докладніше на кожному з них.

Нав’язливі думки. Вони проявляються в постійних спогадах про те, що сталося і стресових роздумах чи образах пережитого, як уві сні, так і наяву. Нав’язливі реакції також проявляються в погіршенні емоційного і фізичного стану. Деякі люди можуть вести себе так, як ніби жахлива подія повторюється знову і знову. Таку реакцію називають «флешбек», тобто ментальний образ, що повторюється, живий спогад про травматичні переживання в минулому.

Уникнення Цей прояв виникає як захист від нав’язливих думок. Уникнення виражається в спробах не говорити, не думати, не згадувати травматичні обставини, а також уникати всього, що нагадувало б про них, включаючи місця і людей, пов’язаних з цим. Емоційність знижується аж до заціпеніння, яке є захисним механізмом від стресових реакцій на все, що викликає спогади. У свою чергу це може викликати відчуття віддалення від інших людей, а потім приводити до соціальної ізоляції. Також може зникати інтерес до звичних і улюблених видів діяльності.

Фізичне збудження Це фізичні реакції, які проявляються в тілі людини, як ніби вона зараз знову знаходиться в небезпеці. Такі люди весь час «напоготові», тобто в очікуванні травми. Фізичне збудження можна помітити по раптовому здригуванню, підвищеній збудливості, дратівливості або різких спалахах гніву, а також по труднощам у засинанні й неспокійному сні, проблемам з концентрацією уваги.

СУПУТНІ ПРОЯВИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТРАВМИ

Горювання. Люди, що побували в складних і важких життєвих обставинах, можуть страждати від втрати близьких людей, будинків, майна і просто звичного середовища. Тому втрата когось та/або чогось важливого для людини викликає переживання горя (горювання), що виражається в печалі, озлобленості, вині або жалю, тузі за померлими, пристрасному бажанні побачити втрачену людину або повернути втрачене майно. Такі реакції приносять біль, особливо на початку. Але все ж вони нормальні! У різних людей вони можуть проявлятися по різному і тривати роками. Горювання — це здорова і неминуча реакція на подію, якщо втрачено щось дуже важливе для людини. З часом гострота горювання знижується і навіть набуває вигляду більш приємних спогадів про втрачене.

Ускладнене переживання важкої втрати Багатьом людям довелося пережити як травму, так і раптову втрату близьких. Такі люди схильні до більш сильного переживання горя. Людина може бути охоплена постійними спогадами про трагічні обставини смерті. Це може призвести до ускладненого переживання важкої втрати. Воно виражається у вторгненні неспокійних образів втрати в позитивні спогади, які перешкоджають процесу нормального горювання. Але ж саме нормальне горювання дозволяє людині прийняти і звикнути до втрати когось та/або чогось дорогого для неї. Ускладнене переживання важкої втрати проявляється також у відмові від звичних позитивних видів діяльності або відносин з причини того, що вони нагадують про втрату. Тому ускладнене переживання важкої втрати може перешкоджати нормальній життєдіяльності й природному розвитку дитини і дорослої людини

Депресія Вона відрізняється від посттравматичного стресу і несе свої ризики: проявляється в постійному пригніченому або дратівливому настрої, втраті апетиту, труднощах у концентрації уваги, втраті інтересу до звичних видів діяльності, стомлюваності, відчутті непотрібності або провини, безнадійності, а також іноді в думках про самогубство.

Фізичні симптоми хвороби Поряд із психологічними реакціями, описаними вище, люди, які пережили травму, можуть відчувати фізичні симптоми хвороби навіть за її відсутності. Вони виражаються у головних, шлункових болях, раптовому серцебитті, важкості в грудях, 10 проблемах з апетитом і кишкових розладах. Фізичні симптоми часто супроводжуються посттравматичними реакціями, горюванням і депресією. Але найголовніше те, що вони сигналізують нам про підвищений стресовий стан.

НАСЛІДКИ РЕАКЦІЙ НА ТРАВМАТИЧНУ ПОДІЮ

Прояви посттравматичного стресу, горювання і депресії бувають дуже сильними і заважають нормальній життєдіяльності. Ось найтиповіші приклади.

• Нав’язливі спогади можуть викликати незрозумілі для інших порушення концентрації і уваги, таким чином впливаючи на навчання, спілкування в школі або на роботі.

• Спроби піти від усього, що нагадувало б пережите, заважають підліткам знаходити нові види діяльності й інтереси, планувати майбутнє. Дратівливість і хворобливі реакції на нагадування про травму серйозно порушують нормальне спілкування в сім’ї і з друзями. А якщо члени сім’ї разом пережили травматичні події, вони самі один для одного — травматичне нагадування, яке може стати причиною проблем. Проблеми зі сном, концентрацією і увагою погано впливають на навчання і професійну діяльність.
• Відчуття емоційної пригніченості й відчуженості можуть призводити до вживання алкоголю і наркотиків. Деякі люди кидаються в авантюрні та небезпечні види діяльності. Підлітки можуть занадто покладатися на своїх друзів, відвертатися від батьків і не радитися з ними про те, що вони збираються вчинити, що вибрати. Вони часто непослідовні в поведінці, уникають або занадто агресивно реагують на все, що нагадує про те, що трапилося.
• Депресія призводить до неуспішності в школі та на роботі, соціальної ізоляції, втрати інтересу до звичних видів діяльності, вживання алкоголю і наркотичних препаратів, неконтрольованої емоційної поведінки, а в серйозніших випадках — до спроб суїциду.
• Переживання тяжкої втрати може призвести до нездатності оплакувати і згадувати. В цьому разі люди страждають від страху пережити схожу долю або раптову втрату Близьких, зазнають серйозних труднощів у встановленні нових відносин. Підлітки можуть реагувати на втрату проявом надмірної самовпевненості й незалежності від батьків і дорослих або, навпаки, залежності та безініціативності. Що збільшує ці реакції? Багато хто продовжує стикатися з тими людьми, місцями, знаками, запахами, внутрішніми переживаннями, які нагадують про пережиту травму навіть через роки. Це може викликати стресові образи, переживання, роздуми, емоційні та фізичні реакції. Ось типові приклади таких нагадувань: раптові гучні звуки, зруйновані будівлі, запах диму, сирени швидкої допомоги, місця, де довелося пережити травму, люди з каліцтвами, похоронні процесії, річниці трагічних подій, передачі по радіо і ТБ. Все це знову викликає горювання. Адже для людей, які втратили Близьких, деякі ситуації та обставини все ще продовжують «говорити» про відсутність коханої людини. і навіть через роки можна відчувати сильну печаль, порожнечу і тугу за людиною, що пішла. Існують різні нагадування про втрату:
• «Порожні» ситуації — ситуації, в яких все «говорить» про відсутність людини, що пішла: порожнє місце за обіднім столом, загальні колись види діяльності, особливі приводи, наприклад, день народження або свята. Для підлітків нагадуванням служать також зміни в їхньому повсякденному житті, а особливо — труднощі, що з’явилися внаслідок втрати. Наприклад, зниження доходу батьків, депресія і смуток інших родичів, порушення структури сім’ї, додаткові обов’язки, втрачені можливості (заняття спортом, навчання, хобі, 12 розваги), а також відсутність відчуття захищеності та безпеки.
• 2. Реальні життєві умови. Зусилля, спрямовані на протидію реальним життєвим труднощам, істотно виснажують витримку й емоційні ресурси, що в свою чергу знижує здатність до відновлення після стресу, горя і депресії. Тому діти так болісно реагують на переїзд, нову школу, відсутність друзів, обмежені сімейні ресурси і додаткові зобов’язання. Ці позбавлення також служать нагадуванням про колишню травму і втрати, що знову викликає пережиті почуття і симптоми, підвищуючи загальний рівень реакції. Діти, які пережили стрес, можуть реагувати на все набагато важче, з великими труднощами повертаючись до нормального стану і піддаючись більшій ймовірності рецидивів.

Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 та набула чинності для України 27 вересня 1991. В 1993 в Києві створено Всеукраїнській комітет захисту дітей. Згідно з Конвенцією в квітні 2001 прийнято Закон про охорону дитинства.

У 2003 та 2005 роках відповідно український Парламент ратифікував два факультативних протоколи до Конвенції:

• про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії
• щодо участі у збройних конфліктах,.

Перша частина

Статті 1-4 визначають поняття «дитина», стверджують пріоритетність інтересів дітей та зобов’язання держав-учасниць вживати заходи для вільного від дискримінації здійснення прав, закріплених у Конвенції. Статті 5-11 визначають перелік прав на життя, ім’я, громадянство, право знати своїх батьків, право на піклування батьків, права та обов’язки батьків по відношенню до дітей. Статті 12-17 містять права дітей на вираження своїх поглядів, право на існування власного майна, на свободу думки, совісті і релігії, асоціацій і мирних зборів, доступ дитини до поширення інформації. Статті 18-27 визначають обов’язки держави щодо допомоги батькам і законним опікунам, а також захисту дітей від жорстокого поводження з боку осіб, що піклуються про них, права дітей, позбавлених сімейного оточення або усиновлюваних, неповноцінних в розумовому або фізичному відношенні, біженців, права дітей на охорону здоров’я, соціальне забезпечення і рівень життя, необхідний для їх розвитку. Статті 28-31 закріплюють права дітей на освіту, користування рідною мовою і культурою, сповідування своєї релігії, відпочинок і дозвілля. Статті 32-36 встановлюють відповідальність держави у захисті прав дітей від експлуатації, незаконного вживання наркотиків, спокушання, викрадення і торгівлі дітьми. Статті 37-41 забороняють застосовувати смертну кару і довічне тюремне ув’язнення без можливості звільнення за злочини, що були вчинені до 18 років, забороняють тортури і принизливі покарання для дітей, визначають права дитини при її звинуваченні в злочинних діяннях або позбавлення волі, а також права дітей на захист під час збройних конфліктів і війн. Держави зобов’язані вживати заходи щодо реабілітації та соціальної реінтеграції дітей-жертв, яких зневажали, експлуатували чи зловживали, і зберігають за собою право захисту прав дитини на більш високому рівні, ніж передбачено Конвенцією.

Друга частина

Статті 42-45 розповідають про Комітет з прав дитини, про його структуру, функції, права та обов’язки, а також зобов’язують держави інформувати дітей та дорослих про принципи і положення Конвенції.

Третя частина

Статті 46-54 вказують вирішення процедурно-правових проблем дотримання державами положень Конвенції. На відміну від багатьох конвенцій ООН, Конвенція з прав дитини доступна для підписання всіма державами, тому її учасником може стати той, хто не є членом ООН Святого Престолу.

Новаторство Конвенції полягає насамперед у тому обсязі прав, визначених для дитини. Деякі з прав вперше були зафіксовані саме в Конвенції.

Про право на освіту

Конвенція в ст. 28 гарантує дітям безкоштовну і обов’язкову початкову освіту і вимагає від держав-членів ООН заохочення розвитку різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечення його доступності для всіх дітей та вжиття необхідних заходів, таких як введення безоплатної освіти.

Про виховання дітей

Невід’ємну частину освіти становить виховання. Серед завдань сімейного виховання Конвенція (ст.18) вимагає, щоб “докладалися всі можливі зусилля до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування “.

Ст.20 визначає завдання суспільного виховання дітей (догляду за ними), що залишилися без батьків. «Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання, усиновлення або, у разі необхідності, направлення до відповідних установ за доглядом над дітьми. При розгляді варіантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини та її етнічне походження, релігійну і культурну належність, рідну мову».

Ст.21 Конвенції визначає права дитини при усиновленні в іншій країні: “усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сім’ю, яка могла б забезпечити її виховання або усиновлення, і якщо забезпечення якогось потрібного догляду в країні походження дитини є неможливим “.

Принциповою у забезпеченні прав дітей на виховання є ст. 29 цього документа. Практично в ній регламентуються для країн-учасниць пріоритети мети суспільного виховання: a) розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі; b) виховання поваги до прав людини і основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об’єднаних Націй; c) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови та цінностей, до національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної; d) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок і дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення; e) виховання поваги до навколишнього середовища, природи.

Україна та Конвенція ООН про права дитини

• Україна взяла на себе ряд зобов’язань з покращення добробуту дітей — зокрема, підписавши Конвенцію ООН про права дитини. Ця Конвенція була ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року. Крім того, у 2003 та 2005 роках відповідно український Парламент ратифікував два факультативних протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії та щодо участі у збройних конфліктах, які з того часу стали частиною національного законодавства.

Періодично, один раз на чотири роки, Україна звітує перед Комітетом ООН з прав дитини про дотримання положень згаданої Конвенції. Охорону дитинства в Україні визначено стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Протягом 2002—2006 рр. державою було здійснено суттєві кроки на шляху до захисту прав дітей, керуючись при цьому принципами першочергової турботи про дітей, пріоритетності прав дитини. Державна політика в Україні у сфері дитинства була протягом зазначених років спрямована на:

• удосконалення нормативно-правової бази охорони дитинства, в тому числі імплементацію норм міжнародного права до національного законодавства;
• реформування державної системи влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
• посилення соціального захисту малозабезпечених сімей з дітьми;
• розвиток мережі закладів і установ, що працюють в інтересах дітей;
• посилення міжсекторальної співпраці органів державної влади та посилення їх взаємодії з громадськими організаціями, які опікуються проблемами дитинства;
• посилення державного контролю і захисту дітей від жорстокого поводження, насильства й експлуатації;
• боротьбу з ВІЛ/СНІДом.

В Україні підвищилась увага з боку державних органів до соціальних проблем дитинства та захисту прав дітей як на політичному, так і законодавчому рівнях. Уряд України продовжує здійснювати заходи, спрямовані на приведення внутрішнього законодавства й практики у відповідність до принципів і положень Конвенції ООН про права дитини. Загалом в Україні законодавчо визначені та реалізуються на практиці засоби захисту прав дітей. Відповідно до законодавства дитина має право особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод ізаконних інтересів (стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства»). Крім цього, дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років (стаття 152 Сімейного кодексу України).