Місяць: Березень 2020

Кожен із батьків не раз говорив своїй дитині : «Скільки можна сидіти перед телевізором, краще б уроки повчив!», навіть не усвідомлюючи, як може вплинути постійний перегляд телепередач на дитячий організм.   Ми можемо фільтрувати інформацію, яка лине з  екранів, на відміну від наших дітей. Вони, ніби губка, вбирають все. А згодом починаються проблеми про причини яких ніхто і не підозрює.  

Українські діти перед телевізором проводять найбільше часу порівняно зі своїми однолітками в США, Європі та Ізраїлі. У середньому кожен юний українець щодня витрачає 3 години 42 хвилини на перегляд телепередач.  Американські і британські підлітки дивляться телевізор три години, а швейцарські  –  дві години щодня. Такі дані оприлюднила Всесвітня організація охорони здоров’я. Телебачення здійснює на молодь потужний вплив: телевізор стає для дитини чи підлітка основним джерелом інформації.  Спитайте своєї дитини, що цікавого вона вчора почула  чи побачила?  Які її улюблені телепередачі, кіногерої?  Які  емоції переживає, спостерігаючи різноманітні шоу та серіали ? 

Багато залежить від батьків. У ваших руках здоров’я  дітей! А сьогодні вченими доведено, що  тривалий перегляд телевізора  негативно впливає на зір, спричиняє різного роду розлади. 

Привчає до малорухливості, воно відволікає дитину  від  інших занять:  малювання,  гри,  спілкуванню з друзями  . Пам’ять перевантажується. Як наслідок, труднощі у вивченні домашніх завдань.  То ж дуже важливо, щоб діти, які прийшли зі школи, деякий час побули на свіжому повітрі.  Перегляд  бойовиків і  фільмів жахів  породжує агресію.  За даними Американської медичної асоціації, за роки, проведені в школі, середньостатистична дитина бачить по телевізору 8000 убивств та 100 000 актів насильства. Крім того, дослідники дійшли висновку, що телебачення пропагує розбещеність, адже у 91% епізодів, що показують  зв’язок між чоловіком і жінкою,   партнери не одружені. Також  у багатьох країнах світу ожиріння дітей зросло на 50%. 

Одна з причин  –  тривале сидіння перед телевізором. Через малорухомий спосіб життя у них накопичуються зайві калорії,   підвищується рівень холестерину в крові.  Отже,  довготривале  сидіння перед телевізором  впливає на дитячий  організм в цілому. 

Щоб перегляд телевізора завдавав якомога менше шкоди, слід дотримуватися основних правил: 

1.  Спільно  визначайте    та обговорюйте  телепередачі  чи кіно  для перегляду дорослими  й дітьми.  

2.  Телевізор не повинен бути вагомою складовою життя  батьків: це стане позитивним прикладом для дитини. 

3.  Обмежте час перегляду. Дітям дошкільного віку можна дивитися телепередачі не більше, ніж півгодини на день, середніх класів  –  годину, старших  –  не більше, ніж дві години. 

Якщо  помітили, що в дитини сльозяться очі або біля них з’явилося почервоніння, її обов’язково потрібно показати спеціалісту. Хоча б раз на рік діти повинні проходити медогляд. Якщо в садочку чи в школі цього не практикують, ви самі повинні подбати, щоб дитину час від часу оглядав окуліст.  

4.  Відстань від телевізора не повинна бути ближче 2 м. та далі 5 м.. 

5.  Потурбуйтеся, щоб ваша дитина відвідувала гуртки. Чи знайдіть їй заняття на час вашої відсутності.  

У нашому суспільстві дуже розвинутий стереотип, що, коли з’являється дитина, батьки повинні відмовитися від себе, свого особистого простору, своїх інтересів і потреб і присвятити себе вихованню дитини.

Особливо розповсюджений цей стереотип серед жінок. Чоловіки, як правило, все ж таки зберігають свою територію. З одного боку, безумовно, народження дитини припускає обмеження для батьків. З іншого боку, навіть для самої дитини важливо, щоб батьки мали своє життя, не підкоряли себе цілковито дитині, вміли відстоювати своє право на особистий час, відпочинок, свої власні потреби. Тоді дитина вчиться поважати чужі права й має приклад того, як можна поважати свої права.

Привчайте дитину з малечку поважати право іншої людини, в тому числі, найближчих людей – матері та батька, на власний час і простір!

Нажаль, дуже часто матері підлітків скаржаться, що вони на дитину все життя поклали, в усьому собі відмовляли, а він чи вона не цінують, не чують, не зважають…Отже, в результаті того, що мама забула про себе, дитина не навчилася враховувати бажання інших.

Діліться з дитиною своїми почуттями. Не завжди дитина може сама зрозуміти і правильно здогадатися про те, який у вас настрій, самопочуття, про те, що ви хочете побути наодинці із собою. Говоріть йому чи їй про це. Ви можете навіть запропонувати якісь умовні знаки, що будуть свідчити про ваш настрій чи ваші потреби. Попередьте дитину, що справа не в ній, що вона не винна, що мама чи тато зараз не спроможні грати чи розмовляти, що це тимчасово. Вам просто потрібно побути наодинці із собою, а потім ви знову зможете бути разом.

Коли ви ділитесь з дитиною своїми почуттями і проблемами, дитина скоріше навчиться ділитися своїми почуттями і проблемами з вами. Їй не потрібно буде влаштовувати істерику, для того щоб «сказати», що вона розлютилася на недостачу уваги, наприклад.

Навчайте дитину підтримувати вас. Це дуже важливо для вас обох.

Навіть якщо ви розумієте, що якось не так поводитеся зараз чи раніше не так діяли по відношенню до своєї дитини, спробуйте відсунути почуття провини. Якщо вам здається, що десь ви недозрозуміли, недоприділили увагу, недопіклувалися, недопояснили, спробуйте краще зрозуміти, подбати, приділити увагу зараз. Провина віддаляє нас один від одного, пригнічує, іноді навіть може призвести до того, що хочеться діяти ще більш брутально.

Експериментуйте, і ви знайдете нові рішення. Якщо ви бачите, що вас щось не задовольняє у спілкуванні з дитиною, залучайте свою творчість, пробуйте.

Якщо ви вдарили дитину у нападі гніву, а потім каєтеся в цьому, ви можете сказати: «Вибач мене. Це грубий і поганий спосіб показати тобі, як я розсердилася. Давай сядемо і поговоримо про те, чому тобі так важко виконувати мої прохання.»

Допомагайте дитині стати самостійною і полегшуйте власне життя. Пам‘ятайте, що варто бути уважними до того, на якому етапі розвитку своїх здібностей і можливостей знаходиться ваша дитина. Визначте:

• що дитина вже в стані робити самостійно;
• що може робити сама, але ще має потребу у вашій підтримці і допомозі;
• що ще не може робити, але ви б хотіли, щоб у найближчому майбутньому навчилася робити сама. І не беріть на себе зайву відповідальність.

І вам стане легше, і дитина буде поступово вчитися бути самостійною. Наприклад, традиційна проблема, коли батьки змушені робити уроки постійно разом з дитиною, інакше дитина їх просто не робить чи робить неуважно.

Як навчити її робити уроки самостійно? Якщо спочатку ви робите уроки разом, то потім запропонуйте дитині самій робити, а ви посидьте поруч, допоможіть, якщо треба, а потім разом перевірте. Потім запропонуйте їй спочатку перевірити усе самій, а потім вже разом. Потім ви можете поступово відмовитися від перевірок, довіривши їй самій функцію контролю. Потім можете домовитися, що ви будете зрідка заглядати до неї, коли вона буде робити уроки самостійно.

Важливо тільки бути уважними до того, чи готова дитина вже впоратися з тим, що від неї очікують.

Коли ви відчуваєте, що дитина своєю поведінкою – вередуванням, брутальністю, неслухняністю – зводить вас з розуму, спробуйте згадувати про активне слухання.

Також у нагоді стануть Я-ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Я-висловлювання – це повідомлення про свої почуття у зв’язку із ситуацією від першої особи. Спробуйте заміняти такі фрази, як «Ти зводиш мене з розуму», «Ти огидно поводишся», на «Я злюся, коли не бачу ніякої реакції на свої слова». Ви можете помітити, що в цій фразі немає обвинувачення дитини. Ви просто говорите про себе і свої почуття. Таким чином, ви не стримуєте своїх почуттів. Вони не накопичуються в вас, щоб, зрештою, вирватися через крик або сльози. Дитина бачить урок, як можна виразити почуття. І дитина, як і будь-яка інша людина, скоріше буде готова вас почути, оскільки я-висловлювання не роблять її винною і поганою.

У ситуаціях, коли дитина зіткається з труднощами, коли він чи вона не слухаються, коли вам важко пояснювати, чому ви вводите ті чи інші обмеження, ви можете розповісти дитині про те, що ви самі відчували в дитинстві в таких ситуаціях.

Шляхом до того, щоб дитина менше вибивала вас з колії може бути розуміння причин її поведінки. І пояснення їх і для себе, і для самої дитини.

Наприклад, діти часто діють імпульсивно. Коли вони роблять ірраціональні вчинки, вони себе почувають жахливо, самотньо і дуже розгублено. Вони думають, що ніхто і ніколи так себе не поводив і, тим більше, ніхто ніколи себе так не почував.

Навіть якщо те, як ви зрозумієте і поясните почуття дитини, не буде абсолютно точним, вона відчує, що її намагаються зрозуміти, а не просто вважають поганою.

Інтерпретувати поведінку дитини може бути непросто. Особливо, це стосується поведінки «важких» дітей, до яких найчастіше відносять дітей, які поводять себе неслухняно, агресивно, замкнено. Такі діти частіше викликають роздратування і нерозуміння, відчуття, що вони «навмисно злять», «просто не хочуть слухати і розуміти», просто «байдужі». Найчастіше все оточення їх обвинувачує.

Важливо знати! Такі діти, майже завжди, навпаки є особливо чутливими, вразливими і багато чого розуміючими.

А причини їхньої такої поведінки можуть бути наступні:

1. Боротьба за увагу – дитина знаходить те, до чого батьки найбільш чутливі і починаються проблеми саме в цій сфері (здоров’я, навчання і т.д.).
2. Боротьба за самоствердження проти зайвої влади й опіки батьків. Коли у вихованні є надлишок вказівок, зауважень, критики, заборон, побоювань, тривог. Дитина, за допомогою неслухняності й упертості починає використовувати всі засоби, щоб показати, що він чи вона – самостійна особистість.
3. Бажання помститися за образи, які завдали батьки (через розлучення, появу молодших дітей, ігнорування або відштовхування дитини) чи інші люди.
4. Втрата віри у власні сили.

1. Ви показуєте дитині, що ви поруч з нею, розумієте її;

2. Воно допомагає дитині самій більше розуміти себе, свої почуття, і знаходити рішення;

3. Ви показуєте дитині конструктивний спосіб вираження своїх почуттів і вирішення проблеми.

Є почуття, що прийнято вважати поганими. Наприклад, гнів чи роздратування, особливо, стосовно дорослого (вчителя, родича, когось з батьків). Але заборона на такі почуття не може усунути самі почуття. Вони залишаються всередині і накопичуються. І періодично вириваються з такою силою, що їх вже неможливо стримати.

Активне слухання дає дитині можливість самій усвідомити свої почуття. Дитина «одержує дозвіл» на вираження таких почуттів і вчиться виражати їх конструктивно. Ви можете створювати й інші ДОЗВІЛЬНІ КАНАЛИ – дозволити дитині вдосталь покричати від злості і викричати її, побити подушку чи грушу для биття, порвати папір.

Звичайно, спочатку може бути не просто використовувати активне слухання. Адже більш звичними є такі реакції:

• Поради, як поводитися, готові рішення — «А ти дай здачі», «Я б на твоєму місці…» – дитина не відчуває підтримки, може думати, що її почуття стосовно ситуації неправильні. Така позиція не допомагає дітям більше розповісти про свою проблему, сприяє тому, що вони ще більше замикаються в собі і своїх почуттях. Часто у відповідь на поради виникає негативна реакція, пов’язана з тим, що наступають на бажання дитини бути самостійною. Про це краще поговорити потім, коли почуття заспокояться. Тоді варто дати пораду, поділитися досвідом, обговорити, що варто і чого не варто робити.
• Критичні зауваження, догани, звинувачення — «З тобою завжди щось трапляється», «Сама винна!» — такі фрази звичайно викликають тільки сильну захисну реакцію і відмову від розмови, зневіру в тому, що батьки можуть почути, збільшують почуття провини, а також, призводять до зниження впевненості дитини в собі.
• Мораль, повчання — «Треба було думати», «Навіщо ти з ними зв’язувався» — викликають у дітей почуття тиску та неповноцінності, коли з ними відбулося щось неприємне.
• Обзивання, висміювання — «Боягуз, ти що, здачі дати не міг?», «А ти звичайно завжди правий?».
• Випитування, розслідування — «Ні, ти все-таки скажи», «Ну чому ти мовчиш?», «Що все ж таки трапилося?» – краще, заміняти питання на стверджувальні фрази. Наприклад: «Тобі зараз важко говорити про те, що відбулося».
• Співчуття на словах, умовляння — «Я тебе розумію» і інші подібні фрази можуть пролунати занадто формально для дитини. Іноді краще просто обійняти засмучену дитину.

Коли дитину переповнюють емоції, такі реакції заважають дитині відчути, що її розуміють. Спільним для всіх таких реакцій є те, що вони не допомагають дитині виразити почуття і залишають її наодинці зі своїми переживаннями.

Постійно підбадьорювати,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях. Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів,невдач,не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності ;

Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ; 

Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися,знімати
напругу за допомогою рухливих ігор,музики,спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність
занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних
страхів.

Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .

Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки:

Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей
Батьки у взаєминах зі своїми дітьми мають зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомогти їм емоційно долати ситуації, пов’язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.
Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один… два… десять… відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може… тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрил кою і ненавидить учіння, школу, а може й… вас.

Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі і долати невдачі. А як же ставитися до невдач?… Вона вас засмучує і… все.
Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє
покарання, тому й не доцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує
від батьків не докорів, а спокійної допомоги.
Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.
Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації найзначущих для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.
Правило 7: – головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Людина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.
Правило 8: – найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та не успіхами сусіднього Івана.
Правило 9: не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого нема за що похвалити.
Правило 10: означає в морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не

Правило11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання, й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.

Правило 12: не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Але найчастіше так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко
підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.

Для того щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення. вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Наказ МОН від 16.03.2020 року

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

№ 406 від 16 березня 2020 року

Про організаційні заходи для запобігання
поширенню коронавірусу COVID-19

На виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11 березня 2020 року № 211, на підставі пункту 8 Положення про Міністерство освіти і науки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630, беручи до уваги статтю 32 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Указ Президента України від 13 березня 2020 року №87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронаврусом SARS-coV-2», підпункт 2 пункту 13 Положення про Функціональну підсистему навчання дітей дошкільного віку, учнів та студентів діям у надзвичайних ситуаціях (з питань безпеки життєдіяльності) єдиної державної системи цивільного захисту, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 21 листопада 2016 року № 1400, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2016 року за № 1623/29752, та враховуючи рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я, НАКАЗУЮ:

1. Керівникам органів управління у сфері освіти обласних, Київської міської державної адміністрації, керівникам закладів дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та післядипломної освіти, а також керівникам підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України (далі – МОН), в межах компетенції на період карантину забезпечити:

• дотримання заборони проведення освітніх, культурних, спортивних та інших масових заходів та відвідування закладів освіти її здобувачами;
• проведення інформування здобувачів освіти та працівників щодо заходів профілактики, проявів хвороби та дій у випадку захворювання;
• проведення у закладах освіти профілактичних та дезінфекційних заходів щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19;
• відтермінування проведення атестації працівників закладів освіти та проведення засідань відповідних атестаційних комісій;
• режим підвищеної готовності підсистеми навчання здобувачів освіти та працівників діям у надзвичайних ситуаціях відповідно до підпункту 2 пункту 13 Положення про функціональну підсистему навчання дітей дошкільного віку, учнів та студентів діям у надзвичайних ситуаціях (з питань безпеки життєдіяльності) єдиної державної системи цивільного захисту, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 21 листопада 2016 року № 1400, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2016 року за № 1623/29752;
• припинення відряджень працівників до МОН, окрім випадків нагальної необхідності та за попереднім погодженням з керівництвом МОН;
• листування з МОН шляхом використання системи електронної взаємодії органів виконавчої влади або шляхом надсилання сканкопій листів на електронну адресу mon@mon.gov.ua.

2. Керівникам установ освіти і закладів дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та післядипломної освіти на період карантину забезпечити:

• виконання освітніх програм закладів освіти, зокрема шляхом організації освітнього процесу із використанням технологій дистанційного навчання, що не передбачає відвідування закладів освіти її здобувачами, та у виняткових випадках шляхом ущільнення графіку освітнього процесу, а також виконання працівниками закладів освіти з іншої роботи (організаційно-педагогічної, методичної, наукової тощо) (крім закладів дошкільної, позашкільної освіти та установ освіти);
• запровадження гнучкого (дистанційного) режиму роботи працівників закладів освіти відповідно до Методичних рекомендацій щодо встановлення гнучкого режиму робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 жовтня 2006 року № 359;
• обмеження направлення здобувачів освіти та працівників у поїздки по території України та за кордон; не проводити екскурсійні поїздки;
• припинення запрошення іноземних громадян на навчання або проходження стажування та прийом іноземних делегацій;
• перенесення засідань спеціалізованих вчених рад;
• проведення відповідними службами комплексу робіт щодо підтримання функціонування інженерних споруд, мереж, комунікацій, а також необхідного температурного режиму у закладах освіти;
• виконання рішень тимчасових обласних протиепідемічних комісій.

3. Керівникам структурних підрозділів МОН, керівникам підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління МОН, на період карантину:

1) скасувати або відтермінувати проведення запланованих нарад, заходів державного контролю (нагляду), перевірок, атестаційних та акредитаційних експертиз;

2) призупинити проведення особистого прийому громадян посадовими особами;

3) визначити працівників, відповідальних за опрацювання кореспонденції, що надходить через СЕВОВВ та офіційні електронні адреси.

 4. Керівникам структурних підрозділів МОН на період карантину:

1)визначити та затвердити перелік осіб, які можуть працювати дистанційно, забезпечивши при цьому належні результати роботи;

2) забезпечити проведення робочих нарад, надання інформації працівниками структурних підрозділів громадянам за допомогою доступних засобів зв’язку та телекомунікацій.

Наради, що потребують особистої участі учасників, проводити лише за розпорядженням керівництва МОН;

3)надавати особисто дозвіл на видачу одноразових перепусток відвідувачам МОН.

5. Департаменту забезпечення документообігу, контролю та інформаційних технологій (Єрко І.) на період карантину:

1) забезпечити належні технічні умови для виконання роботи працівниками структурних підрозділів МОН;

2) посилити контроль за санітарно-профілактичними заходами та пропускним режимом у адміністративних будівлях МОН.

6. Визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства освіти і науки України від 12 березня 2020 року №392 «Про забезпечення виконання профілактичних і протиепідемічних заходів».

7. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

Т. в. о. Міністра       Юрій ПОЛЮХОВИЧ

Білозерська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №18 радо зустріла учасників семінару-практикуму вихователів групи подовженого дня з теми «Інтерактивні форми і методи навчання та виховання учнів у групі подовженого дня».
Семінар розпочався з привітального слова Людмили Володимирівни Гнилицької, методиста методичного кабінету відділу освіти Добропільської міської ради, під час якого було наголошено на актуальності даної теми в освітньому процесі групи подовженого дня в умовах впровадження НУШ. Перед вхідним он-лайн тестуванням учасників семінару ознайомила із планом роботи Інна Володимирівна Іваницька, керівник ПНМК вихователів ГПД, окресливши основну мету та завдання даного заходу.
Теоретичний блок семінару-практикуму розпочався із ранкової зустрічі «Коло друзів», яку провела Людмила Василівна Холод, учитель початкових класів. Ранкова зустріч не лише допомогла познайомитися усім учасникам семінару, а й налаштувала на позитивну продуктивну роботу. Педагогічний діалог, проведений Любов Миколаївною Ступак, учителем 3 класу, активізував увагу всіх учасників, які продуктивно й творчо працювали в групах за загальною темою семінару, що дало змогу поглибити свої знання та обмінятися методичними родзинками щодо використання інтерактиву під час роботи ГПД.
Кульмінацією семінару стало інтегроване заняття з теми «Летить, поспішає у гості весна», яке провели вихователі ГПД школи Людмила Олександрівна Лебедєва та Людмила Миколаївна Гарбуз. Під час заняття були використані інтерактивні форми та методи роботи з вихованцями ГПД, а також проведено майстер-клас з виготовлення першоцвітів.
Не залишився осторонь і бібліотечно-інформаційний центр. Бібліотекар школи Олена Борисівна Філіппенко представила інтерактивний посібник «Калейдоскоп педагогічних надбань», де вихователі ознайомилися з панорамою практичних занять з використанням інноваційних технологій, форм і методів роботи не лише у групі подовженого дня, а й під час відвідування бібліотеки.
Фінальною крапкою стала інтерактивна гра «Інтерактив в освітньому процесі ГПД в умовах Нової української школи», під час якої учасники семінару давали відповіді на ключові питання щодо інновацій в освітньому процесі ГПД в умовах Нової української школи, ролі педагога та основних принципів Держстандарту початкової освіти.
Вихователі отримали рекомендації щодо використання інтерактивних форм та методів роботи в групі подовженого дня. Цей семінар став не тільки плідною співпрацею вихователів ГПД , а й джерелом позитивного настрою.
Дякуємо учасникам семінару за активну роботу!