Категорія: Сторінка психолога

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного. Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.

Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:

• систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
• задирство;
• фізичні і психічні приниження;
• різного виду знущання;
• бойкот та ігнорування;
• псування особистих речей та ін.

Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній “винахід” — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

Кібербулінг – це жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити дитину, в яких використовуються інформаційно-комунікаційні засоби: мобільні телефони, електронна пошта, соціальні мережі тощо.

Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:

1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;

2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

• переслідувач (булі);
• жертва;
• спостерігач.

У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.

Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

• вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
• вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
• вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
• якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

• вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
• вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
• вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
• вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
• якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.

Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.

Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.

Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.

Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.

Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.

Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, до  профілактики цього явища безперечно долучаються учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи. 

Жінки в Україні мають рівні можливості з чоловіками, було б бажання і здібності їх втілити – така думка є доволі поширеною. Втім хибною, наголошують експерти і доводить статистика. Українки досі зазнають дискримінацій за ознакою статі. Радіо Свобода зібрало найбільш поширені порушення прав жінок в Україні.

1. Жертви домашнього насильства. Найбільшим кричущим порушенням прав жінок в Україні залишається домашнє насильство. Щороку від рук кривдників гине близько 600 українок, такими є дані МВС. У 2017 році до поліції надійшло понад 110 тисяч заяв від жертв домашнього насильства.90% українців, які потерпають від насильства, це жінки

«90% наших громадян, які потерпають від насильства, це жінки. Причини – стереотипи, що жінка – «берегиня дому», її функція – приготування їжі та догляд за дітьми. І щойно вона починає заявляти про свої права, то одразу ж піддається насильству – чи економічному, чи психологічному, чи фізичному, чи сексуальному. І з’явилася нова тенденція: якщо жінка намагається вирватися з кола домашнього насильства, то тоді методи стають більш виточені», – каже представник омбудсмена з питань рівності і недискримінації Аксана Філіпішина.

Щохвилини від домашнього насильства в Україні страждає три жінки, констатує президент організації «Ла Страда Україна» Катерина Левченко. Минулого року через знущання вдома до правоохоронців і на гарячу лінію звернулися понад 150 тисяч осіб. Втім, це лише 10-15% від загальної кількості реальних випадків, наголошує експерт.

Попри масштаби домашнього насильства в Україні, проблема перебуває переважно «в тіні». Ба більше, поширений принцип – «сама винна», відтак жертви намагаються замовчувати страждання, кажуть експерти. Показовим є те, що 68% українок не вважають проявом насильства приниження. Лише для 49% жінок насильство – це побої, а для 56% – зґвалтування. Такі результати опитування Українського інституту соціологічних досліджень.

2. Отримують меншу зарплатню. Жінки в Україні зароблять у середньому на 28% менше, ніж чоловіки. Такими є дані Державної статистики. За інформацією рекрутингових агенцій, ця різниця ще вища.

Однією з причин цього є те, що окрім оплачуваної роботи на плечі жінки лягає домашня праця, яка вважається «жіночою» – прибирання, готування, догляд за дітьми, констатує директор Центру соціальних і трудових досліджень Ніна Потарська.Жінка змушена, як правило, працювати в дві зміни.Ніна Потарська

«Жінка змушена, як правило, працювати в дві зміни. Тому обирає менш оплачувану роботу, але з більш гнучкими умовами. Бо є купа обов’язків, які чомусь вважаються лише жіночими, хоча народження дітей – це благо для всього суспільства», – каже Потарська.

Зібравши інформацію по 217 країнах, дослідники підрахували, що домашня робота і догляд за родиною займає в житті жінки 23 роки.

Окрім того, заробляти більше заважає «скляна стеля» – умовна кар’єрна планка, вище якої жінка «не стрибне», зауважує координатор проектів «Українського жіночого фонду» Мілена Горячковська.

«Жінки не допускаються на вищі посади з вищою зарплатнею, а працюють переважно в тих сферах, де нижчий прибуток. Серед керівників дитячих садочків – жінок багато, а серед керівників університетів їх фактично немає. І так в усіх галузях», – каже Горячковська.

3. Мають меншість у владі. Відповідно до аналітичного звіту комісії Ради Європи з питань гендерної рівності за 2017 рік, Україна перебуває в групі країн із найнижчим представництвом жінок у владі.

Український парламент усього на 12% складається із жінок. Попри те, що цей показник є рекордним за всі попередні скликання, він досі залишається низьким, порівняно з практикою демократичних країн, наголошують експерти. Так, у країнах ЄС жінок у парламентах в середньому удвічі більше – 26%. А у Швеції, Фінляндії, Іспанії – понад 40%. Не набагато краща ситуація і в регіонах України.

4. Обмежені у кар’єрі. Важливим кроком на шляху до гендерної рівності стало скасування розподілу професій на «жіночі» і «чоловічі». Та це ще не означає, що в Україні зникла дискримінаційна практика чи не лишилося заборонених професій, кажуть експерти.

Наприклад, у війську досі є низка «нежіночих» професій, затверджені наказами із грифом «з обмеженим доступом», зауважує експерт з гендерних питань Олена Суслова. Крім того, в Україні досі не дератифікована Конвенція Міжнародної організації праці 1935 року, яка забороняє роботу жінок під землею і в шахтах.

«У нас є заборонені професії і цивільного характеру, і в секторі безпеки й оборони. І справа не в кількості, а в їхньому існуванні. Українським жінкам заборонені всі професії, які стосуються військово-морських сил. Як колись сказав мені один юрист із Міноборони: щойно ми збудуємо перший човен, одразу будемо думати про дозвіл жінкам на ці професії. Але поки вони всі закриті. Нині в українській армії працює жінок не менше, ніж в деяких в країнах світу. Але у нас ніколи не було і досі немає жінки-генерала», – каже Олена Суслова.До жінок висуваються такі вимоги, як вік, зовнішні дані, хоча робота, яку пропонується виконувати, абсолютно не потребує таких характеристикАксана Філіпішина

Також важливо побороти дискримінацію жінок у головах роботодавців, наголошують експерти. «Ми помічали і реагували на випадки дискримінації за ознакою статі в оголошеннях про вакансію. До жінок висуваються такі вимоги, як вік, зовнішні дані, хоча робота, яку пропонується виконувати, абсолютно не потребує таких характеристик», – зауважує Аксана Філіпішина.

За підрахунками експертів Всесвітнього економічного Форуму в Давосі, подолати різницю в можливостях працевлаштування та оплаті праці для чоловіків і жінок світ зможе через 170 років.

5. Заручниці стереотипів. «Жінка-берегиня», «господарка», «для «жіночого щастя» потрібні «кохання» і «родина» – такі стереотипи про жінку закріпилися у свідомості українців. Експерти констатують: сексизм в Україні поширений скрізь – в рекламі, ток-шоу, політиці і в побуті.Я називаю сексизм посмішкою чеширського кота. Кота немає, а посмішка єОлена Суслова

Традиційно причиною батьківських нарікань і не зовсім приємних виховних моментів для того, хто не вивчив урок і отримав низьку оцінку, є двійки-трійки у щоденнику. Причин для виховних моментів побільшало відтоді, як на законодавчому рівні у нашій країні введено відповідальність за булінг. І діти, і батьки повинні знати: булінг – не просто зло, яке зачіпає підліткове середовище, а ще й в окремих ситуаціях привід сплатити немалий штраф. І платити його будуть батьки того, хто дозволяє собі принижувати однокласника чи товариша по школі.

Реалізуючи Загальнонаціональний правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!», Міністерство юстиції розпочало інформаційну кампанію #СтопБулінг,  орієнтовану на дітей та їх батьків. Питання стало наскільки актуальним, що поняття «булінг»  визначили на законодавчому рівні та прописали у Законі України «Про освіту» та в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Визначення зафіксовано так: «булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого».

У Кодекс додано статтю 173⁴ про відповідальність за вчинення булінгу, яка називається «Булінг (цькування) учасника освітнього процесу». В ній зазначено, що булерів (так назвали тих, хто здійснює булінг) або їх батьків варто штрафувати або виправляти громадськими роботи.

За булінг, вчинений дітьми до 16-ти років, відповідають батьки або опікуни. За перший випадок булінгу – від 850 до 1700 гривень штрафу або громадські роботи на термін від 20 до 40 годин. За повторне цькування або булінг, вчинене групою осіб від 1700 до 3400 гривень штрафу або громадські роботи терміном від 40 до 60 годин.

Справді ж, потрібно задуматися, перш ніж цькувати невисокого хлопчика чи знущатися із дівчинки з рудими кісками? «Не руйнуй невідомий світ, бо для когось і твій знайомий – невідомий»,- зазначила у своєму творі Мікус Марія, юна журналістка з Хмельниччини, одна з переможниць конкурсу Юстиції Сумщини #БулитиНеКруто.

До речі, в Україні вже є судові рішення щодо булінгу. Перше прийняте у лютому цього року на Київщині, за цькування батьків винної особи зобов’язали сплатити штраф.

Сьогодні, коли на всіх каналах новин і у стрічках соціальних мереж тільки й говорять про стрімке поширення COVID-19, а заходи, направлені на його стримування, порушують наш звичний ритм життя, будь-яка людина відчуватиме неспокій і тривогу. То як залишатися спокійним і не панікувати під час спалаху захворювання.

Штатний психолог нью-йоркського пресвітеріанського медичного центру Вейлла Корнелла, автор бестселера «Ліки від нервів» та національний експерт з когнітивної терапії, доктор Роберт Ліхі каже, що найголовніше, що може зробити людина, – це розуміти про існування потенційної загрози і не сіяти зайвої паніки.

«Ми повинні визнати, що пандемія існує, тому важливо вжити розумних заходів, наприклад, дотримуватися рекомендацій Центрів з контролю та профілактики захворювань, які наголошують на необхідності ретельно мити руки, уникати соціальних контактів, людяних місць, і за можливості не подорожувати, – каже доктор Ліхі, який також є клінічним професором психології психіатричного відділення медичного центру Вейлла Корнелла. – Проте також важливо дивитися на ситуацію тверезо, зосереджуватися на тому, на що ми можемо впливати, та перестати сильно і часто хвилюватися».

Ось які заходи пропонує доктор Ліхі для відновлення спокою у розпал спалаху коронавірусу, що викликає захворювання COVID-19, та поради, щоб перестати панікувати через нього.

Діліться тим, що ви відчуваєте

Якщо ви скажете людині не хвилюватися, навряд чи це її заспокоїть. Так само це не заспокоїло б і вас.

Натомість прийміть саму ситуацію і своє ставлення до неї. Пам’ятайте, у вас є право хвилюватися, але ви також можете більш конструктивно вирішити цю проблему.

Для початку визначте ймовірні і можливі варіанти того, що може з вами трапитися

Наприклад, найгіршою вашою думкою може бути те, що ви можете померти від COVID-19. Це лише один з можливих варіантів, як і у будь-якій інший ситуації у вашому житті, але неможливо жити і кожного разу думати про всі варіанти розвитку ситуації; будь-який вибір ви робите на основі того, що найімовірніше може статися у тій чи іншій ситуації. В цілому для американського населення ймовірність померти від нового коронавірусу є низькою, тому переналаштуйте своє мислення і зосередьтеся на найбільш ймовірному варіанті розвитку подій.

Перестаньте читати і дивитися новини на деякий час

Якщо гуглити «Випадки зараження коронавірусом» кожні кілька годин, це похитне ваш психологічний стан і посилюватиме страхи через коронавірус. Натомість спробуйте обмежити потік інформації. Скоротіть час перегляду новин до 15 хвилин на день, щоб знати основні події, як от про закриття шкіл або зміни в рекомендаціях щодо подорожей. (Також важливо: переконайтеся, що ці новини надходять з надійних джерел.) 

Займіться більш продуктивною діяльністю, наприклад, турботою про сім’ю, закінчіть робочі завдання або виділіть час для відпочинку.

Обмеження перегляду новин і переорієнтування своєї уваги на повсякденні справи допоможе вам заспокоїтися та зменшити страхи через коронавірус. Коли у вас виникає тривожна думка і крутиться в голові, у вас може початися те, що я називаю «Google-it» ( «погугли-про-це») – одержимий пошук в інтернеті інформації про предмет своєї стурбованості. Вам вирішувати, на чому зосереджувати свою увагу, тому контролюйте потік новин, які до вас надходять, і продовжуйте займатися своїми повсякденними справами, на які ви можете впливати.

Складіть графік «часу для стурбованості»

Багатьом моїм пацієнтам це допомагає: протягом дня виділіть 15–20 хвилин і зустріньтеся зі своєю стурбованістю віч-на-віч. Якщо стурбованість, пов’язана з COVID-19, не покидає вас протягом дня, запишіть її і пообіцяйте собі: «Я займуся нею десь о третій». Коли настане час для стурбованості, запитайте себе: мої негативні думки є продуктивними чи непродуктивними?

Продуктивна стурбованість відрізняється від непродуктивної. У результаті продуктивної стурбованості ви починаєте робити щось корисне вже сьогодні. Наприклад, що ви можете зробити, щоб зменшити ризик? Мити руки, використовувати серветки – виконувати всі поради Центрів з контролю і профілактики захворювань. Це продуктивні дії. Непродуктивна стурбованість – це коли ви запитуєте себе: «Що, якщо?..»  Наприклад, «Що, якщо я буду йти вулицею і хтось кашляне на мене? Що, якщо я був на зустрічі і випадково торкнувся когось зараженого?» Ми не можемо на це впливати, тому ця стурбованість є непродуктивною.

Я не кажу людям не хвилюватися, проте якщо ви хвилюєтеся, то робіть це у відведений час, щоб це не відбирало у вас сили, і потім трансформуйте стурбованість у продуктивні дії.

Оцінюйте об’єктивно

Ваша мета – не позбутися стурбованості, а оцінити її об’єктивно. Розумно, коли лікарні та уряд стежать за цією ситуацією, оголошують карантин і встановлюють обмеження для зменшення розповсюдження. Це може викликати занепокоєння в соціумі, але пам’ятайте, що урядовці та посадовці галузі охорони здоров’я вживають заходів, які порушують повсякденний уклад життя людей, для того щоб підготуватися до ситуації та вирішити її.

Вжиття усіх цих запобіжних заходів не означає, що події розгортатимуться за найгіршим сценарієм.

Знайдіть баланс між тим, щоб дотримуватися належних рекомендацій щодо гігієни та менше і рідше відчувати стурбованість. Не будьте вкрай самовпевненим чи нерозумним, ігноруючи доцільні рекомендації, а радше запитайте себе, є ваші думки продуктивними чи непродуктивними. Ви не можете контролювати все, але ви можете контролювати те, на тому зосереджувати свою увагу, і можете подбати про себе, займаючись фізичними вправами, правильно харчуючись та проводячи час з родиною.

Роберт Ліхі, доктор психології, штатний психолог нью-йоркського пресвітеріанського медичного центру Вейлла Корнелла та клінічний професор психології психіатричного відділення медичного центру Вейлла Корнелла. Він є директором Американського інституту когнітивної терапії.

Посилання https://healthmatters.nyp.org/a-road-map-to-finding-calm-amid-coronavirus-anxiety/

Кожен із батьків не раз говорив своїй дитині : «Скільки можна сидіти перед телевізором, краще б уроки повчив!», навіть не усвідомлюючи, як може вплинути постійний перегляд телепередач на дитячий організм.   Ми можемо фільтрувати інформацію, яка лине з  екранів, на відміну від наших дітей. Вони, ніби губка, вбирають все. А згодом починаються проблеми про причини яких ніхто і не підозрює.  

Українські діти перед телевізором проводять найбільше часу порівняно зі своїми однолітками в США, Європі та Ізраїлі. У середньому кожен юний українець щодня витрачає 3 години 42 хвилини на перегляд телепередач.  Американські і британські підлітки дивляться телевізор три години, а швейцарські  –  дві години щодня. Такі дані оприлюднила Всесвітня організація охорони здоров’я. Телебачення здійснює на молодь потужний вплив: телевізор стає для дитини чи підлітка основним джерелом інформації.  Спитайте своєї дитини, що цікавого вона вчора почула  чи побачила?  Які її улюблені телепередачі, кіногерої?  Які  емоції переживає, спостерігаючи різноманітні шоу та серіали ? 

Багато залежить від батьків. У ваших руках здоров’я  дітей! А сьогодні вченими доведено, що  тривалий перегляд телевізора  негативно впливає на зір, спричиняє різного роду розлади. 

Привчає до малорухливості, воно відволікає дитину  від  інших занять:  малювання,  гри,  спілкуванню з друзями  . Пам’ять перевантажується. Як наслідок, труднощі у вивченні домашніх завдань.  То ж дуже важливо, щоб діти, які прийшли зі школи, деякий час побули на свіжому повітрі.  Перегляд  бойовиків і  фільмів жахів  породжує агресію.  За даними Американської медичної асоціації, за роки, проведені в школі, середньостатистична дитина бачить по телевізору 8000 убивств та 100 000 актів насильства. Крім того, дослідники дійшли висновку, що телебачення пропагує розбещеність, адже у 91% епізодів, що показують  зв’язок між чоловіком і жінкою,   партнери не одружені. Також  у багатьох країнах світу ожиріння дітей зросло на 50%. 

Одна з причин  –  тривале сидіння перед телевізором. Через малорухомий спосіб життя у них накопичуються зайві калорії,   підвищується рівень холестерину в крові.  Отже,  довготривале  сидіння перед телевізором  впливає на дитячий  організм в цілому. 

Щоб перегляд телевізора завдавав якомога менше шкоди, слід дотримуватися основних правил: 

1.  Спільно  визначайте    та обговорюйте  телепередачі  чи кіно  для перегляду дорослими  й дітьми.  

2.  Телевізор не повинен бути вагомою складовою життя  батьків: це стане позитивним прикладом для дитини. 

3.  Обмежте час перегляду. Дітям дошкільного віку можна дивитися телепередачі не більше, ніж півгодини на день, середніх класів  –  годину, старших  –  не більше, ніж дві години. 

Якщо  помітили, що в дитини сльозяться очі або біля них з’явилося почервоніння, її обов’язково потрібно показати спеціалісту. Хоча б раз на рік діти повинні проходити медогляд. Якщо в садочку чи в школі цього не практикують, ви самі повинні подбати, щоб дитину час від часу оглядав окуліст.  

4.  Відстань від телевізора не повинна бути ближче 2 м. та далі 5 м.. 

5.  Потурбуйтеся, щоб ваша дитина відвідувала гуртки. Чи знайдіть їй заняття на час вашої відсутності.  

Серед найголовніших порушень прав людини в сучасному світі актуальним є злочин, який має багато назв – «біле рабство», «торгівля людьми», «контрабанда людьми». За оцінками експертів щорічно 1-2 млн. людей стають «живим товаром». Наприкінці ХХ сторіччя з його проявами зіткнулась і Україна.

         Люди перетворюються на товар, який можна продавати і купувати, використовувати як завгодно, а потім викидати як непотріб. Торгівля людьми вважається сучасною формою рабства, і розглядається на міжнародному рівні як злочин, що карається законом.

         За даними Держдепартаменту США, щороку в рабство потрапляють 600 – 800 тис. осіб.  За оцінками Центру безпеки людини, цей показник значно більший і дорівнює 4 млн.

          Торгують і жінками, і чоловіками та дітьми, але в переважній більшості випадків в якості «товару» виступають жінки.

         Приблизно в одному випадку з п’яти жертвами работоргівців стають діти. За даними ЮНІСЕФ, жертвами торгівців людьми щороку стають 1,2 млн. дітей.

Якщо Ви їдете працювати за кордон:

• Перевірте, чи має фірма ліцензію на такий вид діяльності як „посередництво в працевлаштуванні за кордоном”, видану Міністерством праці та соціальної політики України, та копію дозволу на працевлаштування громадян України.
• Фірма-посередник має надати проект трудового договору (контракту) з іноземним роботодавцем, завірений роботодавцем.
• У трудовому договорі (контракті) повинна міститися найбільш повна інформація про умови роботи: тривалість робочого дня, вихідні дні, оплата праці, умови проживання, страхування (в тому числі від нещасного випадку, хвороби, медичне).
• Уникайте використання в контракті фраз типу: „та інші види робіт”, „всі роботи на вимогу роботодавця”. Цей договір складається у двох примірниках: один віддається клієнту, а другий залишається у посередника.
• Підписання трудового договору (контракту) є обов’язковою умовою легального працевлаштування.
• Трудовий договір (контракт) повинен бути написаний зрозумілою для Вас мовою (українською або російською) у 2 примірниках.
• Погоджуйтесь на сприянні у працевлаштуванні лише на умові оформлення спеціальної робочої візи. Пам’ятайте, службова, туристична та гостьова візи не дають права на легальну роботу за кордоном.
• Пам’ятайте, наявність копії закордонного паспорту чи копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера значно полегшить процедуру відновлення документів у разі необхідності.

Національна «гаряча лінія» по запобіганню торгівлі людьми
0-800-5002250
Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми
 (0 44) 254 7604.

Прошу трохи уваги, дорогий друже! Початок травня, теплі дні, чудова, майже літня погода, сприяють можливості покататися на роликах, велосипедах, мопедах. І це чудово! Але, як практичний психолог, прошу тебе прочитати вже відомі тобі правила з безпечного руху!

Дещо про роликові ковзани
  Катання на роликових ковзанах – найулюбленіший спосіб проведення вільного часу як серед молоді, так і серед дорослих. На сьогодні в Україні існує чимало спортивних шкіл, клубів, центрів, пунктів прокату тощо, де без проблем можна навчитися їздити на роликах. Головне те, що це заняття дуже корисне для твого організму! Катання на роликових ковзанах розвиває м’язи, формує осанку, покращує твої координаційні можливості. Крім того, при катанні на роликах у тебе розвиваються навики зосереджувати увагу та вміння швидко аналізувати ситуацію.
Шість, сім років саме той вік, коли можна починати ставати на роликові ковзани.
Запам’ятай основні правила катання:
– Роликові ковзани повинні бути зручними, гарно підібраними по розміру твоєї ноги. Також слід купити спеціальний захист для убезпечення травмувань: підлокітники, наколінники, а в деяких випадках, навіть і шоломи для катання на роликах.
– Не виїжджай на роликах на проїзну частину дороги. Це небезпечно і заборонено!
– Ніколи не катайся по калюжам, піску та будь надто обережним при катанні по мокрому асфальту. Вода та пісок це вороги для підшипників на твоїх роликах. Від води металеві частини можуть поржавіти, а пісок забруднить їх так, що неможливо буде їхати. Мокрий асфальт – надто слизька поверхня для катання! Будь обережним.
– При катанні на роликах завжди контролюй швидкість руху та свої дії. Розвиваючи надто (більше 40 км/г) швидкий рух, пам’ятай, що впоратися на роликах набагато складніше, ніж на велосипеді! Тому добре обмірковуй свої можливості, уважніше стався до перешкод на твоєму шляху.
– Правильне падіння – це падіння вперед. Тому що на це розрахована одягнена на тобі «одежа-захист». В будь-якому випадку легше контролювати падіння вперед, руками і ногами. При падінні назад є дуже високий ризик травмувань шийного хребту, чи вдаритися затилком.
– Тримай рівновагу і не бійся падіння. Більшість падінь при катанні на роликах трапляються саме в наслідок страху «як би не впасти». В такому стані всі початківці гублять рівновагу. Фахівці радять не боятися впасти, але також не надто розслаблятися при катанні.
– При катанні завжди тримай уклін тіла трошки вперед, одна нога повинна бути на пів ролика вперед. У такому положенні тіла тобі буде легше триматися на роликових ковзанах і контролювати ситуацію.
– Ноги завжди повинні бути напівзігнуті. Цим ти забезпечуєш собі амортизацію при їзді.

Що треба знати про безпеку руху на велосипеді та мопеді
Кожній дитині хочеться мати власний автомобіль. Така можливість у тебе з’являється вже у ранньому дитинстві, коли батьки купують тобі триколісний велосипед. Коли ти підростаєш, батьки замінюють його на двоколісний. На цьому велосипеді тебе вже не можуть наздогнати дорослі, і ти почуваєш себе вільним. І ось ти вже зовсім дорослий, тобі виповнилось 16 років, і у тебе з’являється велосипед з мотором, який називається мопедом. На ньому ти вже їздиш по дорозі поруч з автомобілями, а іноді навіть можеш їх обігнати.
Але тобі слід пам’ятати про те, що катання на велосипеді та мопеді може бути небезпечним. Ти можеш впасти і сильно поранитись. Ти можеш впасти і сильно поранитися, потрапити в аварію. Через це ми хочемо дати тобі деякі поради.
Насамперед, тобі слід постійно їздити у шоломі, який захищатиме найважливішу частину твого тіла – голову. При купівлі цього предмета приділи особливу увагу тому, щоб:
– він гарно, зручно на тобі сидів;
– ремені добре застібалися;
– ти почувався у ньому комфортно.
Твій велосипед також має бути безпечним для тебе. Тому у нього повинні бути:
– передні гальма;
– задні гальма;
– дзвінок або інший сигнал;
– світлий прожектор для їзди вночі;
-білий світловідбивач спереду;
– жовтий світловідбивач на педалях.
Правила користування велосипедом і мопедом:
– кататися на дитячому велосипеді може навіть малюк, але тільки на закритих для руху машин майданчиках, стадіонах та в інших безпечних місцях;
– рухатися по дорозі на мопедах дозволяється людям, які досягли 16-річного, на велосипедах — 14-річного віку;
– мопеди і велосипеди повинні бути обладнані звуковим сигналом та світловідбивачами: спереду — білого кольору, з боків — оранжевого, ззаду – червоного;
– для руху в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості на мопеді необхідно увімкнути освітлення, на велосипеді — ліхтар (фару).
Водіям мопедів і велосипедів забороняється: 
– керувати мопедом або велосипедом з несправними гальмами, звуковим сигналом, а в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості – з неувімкненою фарою і заднім ліхтарем на мопеді чи без світловідбивачів на велосипеді;
– рухатися по автомагістралях і дорогах для автомобілів, а також по проїжджій частині, коли поряд є велосипедна доріжка;
– рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках (крім дітей до 7-ми років на дитячих велосипедах під наглядом дорослих);
– під час руху триматися за інший транспортний засіб;
– їздити не тримаючись за руль та знімати ноги з педалей (підніжок);
– перевозити пасажирів на велосипеді, за винятком дітей до 7 років, на додатковому сидінні, обладнаному надійно закріпленими підніжками;
– буксирування мопедів і велосипедів;
– буксирування причепа, не передбаченого для експлуатації з цими транспортними засобами.
Перш ніж сідати за кермо велосипеда чи мопеда, – переконайся у його справності, а саме:
– перевір гальма, звуковий сигнал (дзвінок);
– переконайся у наявності ручного насоса і набору інструментів;
– переконайся, що ланцюгова передача закрита спеціальним щитком;
– перевір накачування шин, відрегулюй кермо і сідло за зростом.

Немає нічого важливішого за твоє життя! Тому, любий друже, як практичний психолог, я нагадую тобі основні правила безпеки. Дотримуйся їх!

Дорога до школи

Дорога до школи завжди є справжньою пригодою, але інколи вона може містити небезпеку, про яку ти маєш знати для того, щоб бути у безпеці.
Такі прості речі, як правильний одяг та світловідбиваючий матеріал, можуть зробити твою дорогу до школи безпечнішою.
Уяви свою дорогу до школи. Скільки дорожніх знаків ти бачиш? Скільки світлофорів ти проходиш? Скільки разів ти повинен перейти вулицю? При цьому не забувай звертати увагу також і на машини, що рухаються.
Будь завжди помітним!Особливо це стосується холодних і темних осінніх і зимових місяців. Ми радимо тобі носити світлий одяг, щоб водії машин тебе краще бачили у темряві.
Щоб зробити себе ще більш помітним для водіїв, доцільно пришити до одягу світловідвідбиваючий матеріал, який може врятувати твоє життя. Ти можеш, наприклад, зробити аплікацію з такого матеріалу та нашити її на свій одяг або прикріпити до рюкзака чи портфеля.
При увімкненому ближньому світлі водій автомобіля може побачити пішохода, який носить світловідбиваючий матеріал, з відстані 150 метрів. Якщо ж на тобі немає такого матеріалу, то водій машини побачить тебе лише з 30-ти метрів. А це дуже мало для того, щоб вчасно зупинити автомобіль.

Особливо це стосується холодних і темних осінніх і зимових місяців. Ми радимо тобі носити світлий одяг, щоб водії машин тебе краще бачили у темряві.
Щоб зробити себе ще більш помітним для водіїв, доцільно пришити до одягу світловідвідбиваючий матеріал, який може врятувати твоє життя. Ти можеш, наприклад, зробити аплікацію з такого матеріалу та нашити її на свій одяг або прикріпити до рюкзака чи портфеля.
При увімкненому ближньому світлі водій автомобіля може побачити пішохода, який носить світловідбиваючий матеріал, з відстані 150 метрів. Якщо ж на тобі немає такого матеріалу, то водій машини побачить тебе лише з 30-ти метрів. А це дуже мало для того, щоб вчасно зупинити автомобіль.

Особливо це стосується холодних і темних осінніх і зимових місяців. Ми радимо тобі носити світлий одяг, щоб водії машин тебе краще бачили у темряві.
Щоб зробити себе ще більш помітним для водіїв, доцільно пришити до одягу світловідвідбиваючий матеріал, який може врятувати твоє життя. Ти можеш, наприклад, зробити аплікацію з такого матеріалу та нашити її на свій одяг або прикріпити до рюкзака чи портфеля.
При увімкненому ближньому світлі водій автомобіля може побачити пішохода, який носить світловідбиваючий матеріал, з відстані 150 метрів. Якщо ж на тобі немає такого матеріалу, то водій машини побачить тебе лише з 30-ти метрів. А це дуже мало для того, щоб вчасно зупинити автомобіль.

Будь завжди помітним!
Бережи своє життя!
Найважливіші дорожні знаки означають:
Стоп – ти повинен зупинитися та пропустити інших
Дати дорогу – їдь повільніше або зупинись і пропусти інших
Пішохідний перехід- ти повинен переходити дорогу саме у цьому місці
Доріжка для велосипедистів – ти повинен її використовувати для катання на велосипеді
Доріжка для пішоходів – ти повинен нею користуватися, коли йдеш пішки
Житлова зона – ти повинен їхати повільно і звертати особливу увагу на дітей, які грають на вулиці, та пішоходів
Дорога до школи на машині
Треба пристібатися ременем безпеки під час кожної поїздки у машині, причому незалежно від того, скільки ти будеш їхати: дві хвилини або дві години. Нагадуй про це також тим, хто їде поруч з тобою в автомобілі.
Тільки той, хто пристебнутий ременем безпеки перебуває у безпеці.
А чи знаєш ти, що дитина завжди має подорожувати лише у спеціальному дитячому сидінні?
Спитай у своїх батьків, чи є у них для тебе дитяче сидіння.
Дорога до школи на громадському транспорті
Багато дітей кожен день користуються громадським транспортом. Ось поради, які допоможуть тобі дістатися потрібного місця вчасно та безпечно:
– вчасно виходь з дому;
– після того, як ти вийшов із транспорту, наприклад шкільного автобуса, дочекайся, коли автобус від їде, і тільки після цього переходь дорогу;
– не кричи, не бігай та не бийся на зупинці;
– не ходи по краю тротуару;
– не поспішай, коли входиш і виходиш із транспорту;
– коли виходиш із транспорту, зверни увагу на машини, які проїжджають мимо;
– якщо тебе забирають із зупинки батьки, то вони повинні чекати на тебе біля виходу із автобуса, а не на іншому боці вулиці.

Правила поведінки при пожежі

Треба завжди пам’ятати, що необережне поводження з вогнем
може призвести до найбільшої серед бід – ПОЖЕЖІ!
ЗАПАМ’ЯТАЙ:
101
Якщо у квартирі або будинку почалася пожежа, найголовніше – не панікувати! Необхідно негайно повідомити про це пожежну частину: телефонуй за номером 101 – чітко і ясно назви адресу і місце виникнення пожежі. Повідом сусідів.
Якщо є можливість, то спробуй погасити вогонь засобами, що є під рукою:
– невеликі джерела пожежі можна гасити мокрою ганчіркою (ударами зверху) або мокрим віником (розмазуючи воду по палаючій поверхні);
– якщо вогонь розростається, необхідно відкрутити усі крани з водою на повну потужність. Нехай вода переливається у ванну: зачерпувати воду відром з ванни швидше, ніж чекати, поки відро наповниться з крану;
– якщо у кімнаті є вазони з квітами, то землю з них можна використати для гасіння вогню;
– не витягай з вогню предмети, що горять – це сприяє поширенню пожежі. Гаси вогонь (водою або піском) із країв до центру;
– при гасінні пожежі намагайся не відчиняти вікна і двері, бо доступ повітря підсилить вогонь.
Якщо погасити пожежу до прибуття пожежників неможливо, необхідно з іншими мешканцями будинку, не створюючи паніки, вийти на вулицю, використовуючи для цього сходові марші або пожежні драбини між балконами.
– Покидай приміщення, пригнувшись якнайнижче, адже дим направляється вгору.
– При пожежі не спускайся у ліфті, бо може відключитися електрика.
– По можливості змочи якусь тканину, прикрий нею ніс і рот.
– Під час переходів через задимлені ділянки затримуй дихання. Варто 2-3 рази вдихнути дим – і можна знепритомніти через отруєння чадним газом, що призведе до загибелі.
Ознаки отруєння чадним газом
– запаморочення;
– блювота;
– головний біль;
– червоний колір обличчя;
-непритомність.
Перша допомога при отруєнні чадним газом
– Постраждалого необхідно винести на свіже повітря.
– Негайно викликати машину швидкої медичної допомоги за телефоном 103.
Якщо вогонь палає у коридорі, на сходах тощо, і неможливо вибратися назовні, залишайся у своїй квартирі, щільно зачини двері, затули щілини мокрими ганчірками, повісь ковдру, килим або будь-що інше.
В разі загоряння дверей твоєї квартири поливай їх зсередини водою. Якщо дим проникне до квартири, пересувайся якнайнижче до підлоги, там завжди є свіже повітря. Відчини вікно або розбий його вийди на балкон і голосно клич на допомогу.

Якщо потрібно когось витягнути з вогню, обв’яжися дротом (мокрою мотузкою), вручи вільний кінець кому-небудь. Зав’яжи рот і ніс мокрою хустинкою, накрийся мокрою ковдрою або змочи одяг водою і, пригинаючись якомога нижче, заходь у приміщення.

НЕ ДОПУСКАЙ ЖАРТІВ У ВИКЛИКАХ ПОЖЕЖНОЇ СЛУЖБИ!
ПАМ’ЯТАЙ: помилковий виклик може відвернути увагу пожежників від справжньої пожежі, і тоді може згоріти чийсь будинок або навіть загинуть люди.В Україні встановлена кримінальна відповідальність як за навмисний підпал (позбавлення волі терміном до 10 років), так і за виникнення пожежі через необережне поводження. Крім того, відшкодування матеріальних збитків постраждалим від пожежі здійснюється людиною, яка спричинила пожежу, в повному обсязі. А це означає, що через дитячі пустощі з вогнем постраждають люди або згорять матеріальні цінності, та платити за все доведеться батькам!

Основні правила комунікації

Запитуйте, перш ніж допомогти

Те, що хтось має інвалідність або порушення, не означає, що вона або він потребує допомоги.

За звичайних обставин люди з інвалідністю, як правило, можуть прекрасно пересуватися. Дорослі з інвалідністю хочуть, щоб їх сприймали як дорослих, незалежних людей. Пропонуйте допомогу тільки якщо людина має в ній потребу. Людина з інвалідністю швидше за все повідомить, коли їй буде потрібна допомога. І якщо ви дійсно хочете допомогти, запитайте як, перш ніж діяти.

Будьте обережні щодо фізичного контакту

Положення тіла деяких людей з порушеннями залежить від стану і положення їхніх рук. Захоплення рук, навіть якщо ваш намір полягає в тому, щоб допомогти, може порушити їхню рівновагу.

Уникайте поплескування людини по голові або дотиків до її інвалідного візка, тростини. Люди з інвалідністю вважають свої реабілітаційні пристосування частиною свого особистого простору.

Думайте, перш ніж говорити

Завжди говоріть безпосередньо з людиною з інвалідністю, а не з її супровідником, помічником або перекладачем жестової мови. Невелика бесіда з людиною з інвалідністю — це чудово, тільки говоріть з нею так, як ви б спілкувалися з будь-якою іншою людиною. Поважайте її приватне життя. Якщо ви питаєте людину про її недугу, вона може відчути, що вам більше цікаві її обмеження, ніж її особистість.

Не робіть припущень

Самі люди з інвалідністю — найкращі судді щодо того, що вони можуть або не можуть робити.

Відповідайте на прохання люб’язно

Загальні правила етикету

1

Уникайте слів, які ображають: жертва, прикутий, сліпий, каліка, неповноцінний, хворий. Натомість кажіть: людина з інвалідністю, людина з травмою хребта, дитина з порушеннями зору, людина на візку.

2

Коли вас знайомлять з людиною з інвалідністю, звертайтеся прямо до неї, а не до того, хто її супроводжує, не до перекладача жестової мови.

3

Коли вас знайомлять з людиною з інвалідністю, цілком природно потиснути їй руку. Навіть той, кому важко рухати рукою, чи той, у кого протез, може потиснути руку — праву чи ліву — це припустимо.

4

Якщо ви пропонуєте допомогу, почекайте, доки її приймуть, а потім спитайте, що саме робити, коли та як.

5

Коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано або зовсім не бачить, обов’язково називайте себе і тих, хто прийшов з вами. Якщо розмова в групі — не забувайте пояснювати, до кого саме ви зараз звертаєтеся, назвіть себе.

6

Звертайтеся до дорослих людей з інвалідністю, як до дорослих. Звертайтеся на ім’я і на «ти», тільки якщо ви добре знайомі.

7

Коли ви розмовляєте з людиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячим, чекайте, коли співрозмовник сам закінчить фразу. Не виправляйте його і не доказуйте речень за нього. Ніколи не прикидайтеся, що ви щось розумієте, якщо це насправді не так. Скажіть, якщо не до кінця зрозуміли. Це допоможе співрозмовнику відповісти вам, а вам — зрозуміти його.

8

Щоб привернути увагу людини, яка погано чує, помахайте їй рукою або поплескайте по плечу. Дивіться їй просто у вічі, говоріть чітко, але майте на увазі, що не всі люди, які погано чують, можуть читати по губах. Говорячи до когось, хто вміє читати по губах, розташуйтеся так, щоб на вас падало світло і вас було добре видно. Намагайтеся, щоб вам нічого не заважало (їжа, одяг, рухи, міміка).

9

Не знічуйтесь, якщо випадково обмовилися («Побачимося», «Ви чули про це?», «Ходімо»). Бо діти з порушеннями зору бачать руками, з порушеннями опорно-рухового апарату — ходять.

10

Інвалідний візок — це частина недоторканого простору. Спиратися чи виснути на інвалідному візку означає спиратися і виснути на його власнику.

11

Коли говорите з людиною, яка пересувається на візку чи на костурах, розташуйтеся так, щоб ваші та її очі були на одному рівні. Тоді вам буде легше розмовляти.

12

Пам’ятайте, що в людей із труднощами в пересуванні, як правило, немає проблем із зором, слухом та нюхом.

13

Не думайте, що необхідність користуватися інвалідним візком — трагедія. Це спосіб вільного (якщо немає архітектурних бар’єрів) пересування. Якщо люди, котрі їздять на візку, не втратили здатності ходити, вони можуть пересуватися, спираючись на костур, палицю тощо. Візки про­сто економлять сили і час.

14

Якщо в чомусь сумніваєтесь — покладіться на здоровий глузд і співчуття. Будьте спокійними та привітними. Якщо не знаєте, що робити, — спитайте свого співрозмовника. Не бійтеся зачепити його цим, адже ви показуєте, що щиро зацікавлені у спілкуванні. Якщо хочете, щоб вас зрозуміли, — вас зрозуміють. Не бійтеся жартувати. Ставтеся до іншої людини як до себе. Поважайте її, і все буде гаразд.