А твоє «достатньо» зараз з нами в одній кімнаті? Адже у світі, де завжди є хтось, хто робить більше, швидше і краще, легко подумати, що ми недо… Але життя — це не змагання. Тут немає комісії, яка виставляє оцінки. І це добрі новини. (За матеріалами Всеукраїнського проєкту “Ти як?”)
З огляду на існуючу загрозу психічному здоров’ю учасників освітнього
процесу внаслідок збройної агресії російської федерації та оголошення в Україні воєнного стану згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року No 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року No 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» Міністерство освіти і науки України надсилає методичні рекомендації для педагогічних працівників, практичних психологів, соціальних педагогів закладів освіти
«Перша психологічна допомога. Алгоритм дій».
У процесі роботи необхідно дотримуватися вимог відповідних методик та Етичного кодексу психолога.
Внутрішньо переміщена особа (ВПО) — в українському законодавстві це громадянин України, якого змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Часто дитина ВПО має постравматичний стресовий розлад. До основних проблем, які можуть спостерігатися у дітей-переселенців, належать:
1) порушення когнітивних процесів (погіршення пам’яті, труднощі концентрації уваги, розлади мислення);
2) невротичні реакції (стресове виснаження, фобічні реакції, порушення сну й апетиту;
3) функціональні розлади (регрес поведінки та психосоматичні розлади);
4) емоційні та поведінкові порушення (реакції протесту, підвищена плаксивість та капризність, часті зміни настрою);
5) проблеми, пов’язані зі спілкуванням (несформованість адекватних соціально-комунікативних навичок, страх і недовіра або агресія і дратівливість стосовно оточення, можлива надмірна залежність від думок довколишніх);
6) порушення стосунків у сім’ї, коли зміна соціальної ситуації та обов’язків у сім’ї часто змушує дітей і підлітків «включатися» в дорослі проблеми (до них вони можуть бути не готові).
Розглянемо психологічний супровід учнів з посттравматичним стресовим розладом має включати в себе такі напрями роботи:
Важливо створити комфортну атмосферу, в якій підліток почуватиметься безпечно. Діліться своїми історіями та переживаннями — і про невдачі, і про досягнення. Чим більше підлітки дізнаються про вас, тим легше їм буде вам довіряти. Батьки часто захоплені дисципліною та вихованням, і забувають про просте, але важливе спілкування. Якщо діти знають, що кожна розмова закінчується лекціями або настановами, вони можуть уникати розмов із вами. Починайте розмову з тем, що цікавлять підлітків: обговорюйте улюблені серіали, фільми або книжки. Такий підхід допоможе дітям розслабитися у вашій присутності.
Намагайтеся не лише висловлювати свою думку, а й поглянути на ситуацію очима підлітка. Поставте відкриті питання й уважно слухайте, не перериваючи й не критикуючи. Висловлювання на кшталт «Я знаю краще», «А я у твої роки» та інші порівняння з вами знецінюють досвід підлітків і відштовхують від спілкування.
Спілкуйтеся з підлітком за сніданком, у поїздках автомобілем, на прогулянці або під час будь-яких повсякденних справ. Плануйте спільні заняття родиною, наприклад, щосуботи дивіться фільми з обговоренням або грайте у настільні ігри. Це зблизить вас і створюватиме атмосферу затишку й довіри.
Часом батьки реагують на сигнали тривоги від своїх дітей швидко й інтенсивно. Вони беруть ініціативу на себе, не даючи підліткам шансу завершити власну думку чи спробувати розв’язати проблему самотужки
Якщо ваша дитина ділиться з вами, що її запросили на побачення, це може стати слушною нагодою поговорити про здорові стосунки й сексуальну відповідальність. Проте замість цього батьки часто відповідають: «Тобі ще занадто рано ходити на побачення, я проти», позбавляючи себе і дитину можливості мати відкриту та важливу розмову.
Надмірна кількість уточнювальних запитань може здатися дитині спробою контролю. Використання GPS-трекера, перевірка телефону та слідкування за соцмережами не гарантує повного розуміння того, що відбувається. Варто побудувати чесні стосунки, де підліток не боятиметься розповісти, куди й з ким він планує піти ввечері. Чим більше ви демонструєте свою підтримку, тим ймовірніше вони звертатимуться до вас у складних ситуаціях.
Характерна риса підліткового періоду — це пошук ідентичності. Часто підлітки відчувають невизначеність стосовно гендерної ідентифікації або сексуальності. Важливо проводити відверті розмови про сексуальну освіту, менструацію та методи контрацепції. Порадьте книги або фільми на ці теми, чи зверніться до фахівця, який допоможе вам разом розібратися у цих питаннях. Надайте дітям право на вибір у тому, що є безпечним і прийнятним, навіть якщо вам це не подобається, наприклад, сережки у вусі, фарбоване волосся чи яскравий одяг.
Будьте відкритими, навіть коли вам здається, що діти не хочуть спілкуватися. Підлітки розвиваються, стають емоційними й дратівливими. Пам’ятайте: ви дорослі, тому відповідальні за тон розмови, особливо якщо дитина переживає сильні емоції. Стежте за собою й залишайтеся спокійними та зосередженими. Рекомендується зробити перерву в момент конфлікту й повернутися до нього, коли і ви, і ваша дитина будете готові до обговорення проблеми без емоційної напруги.
Батьки мають тенденцію применшувати рівень емоційності дитини у складних ситуаціях і не сприймати їх серйозно. Наприклад, після закінчення романтичних чи дружніх стосунків підліток відчуває себе збентеженим та розчарованим. У таких ситуаціях батьки можуть сказати: «Вони не підходили тобі» або «Це було не надовго і все одно б закінчилося», що ще більш загострить їхні почуття безпорадності та самотності.
Замість цього, варто показати дітям, що ви розумієте їхні почуття та співчуваєте їм. Висловлювання на кшталт «Це справді звучить складно» допоможуть дітям відчути, що їхня реакція на ситуацію є зрозумілою і прийнятною.
Заохочуйте дитину позитивним підкріпленням. Якщо вона поділилася, що переживає стрес чи сум, підтримайте її: «Ти молодець, що говориш про свої почуття» або «Не легко говорити про стрес. Дякую за довіру».
Використовуйте «Я-повідомлення», щоб висловити почуття та переживання щодо певної ситуації. Замість того, щоб сказати: «Ти завжди приходиш додому пізно і не виконуєш обіцянок», можна сказати: «Я відчуваю себе занепокоєним, коли ти приходиш додому пізно, оскільки я хвилююсь за твою безпеку».
Підліток відчуває потребу в самостійності та контролі над своїм життям. Пам’ятайте, що відмова від контакту з вами може бути не відмовою від близькості, а потребою у власному просторі. Намагайтеся віднайти баланс між дистанцією і близькістю. Підтримуйте підлітків у виборі власного шляху, поважайте особисту територію та надавайте поради тоді, коли вони цього просять.
Найефективніший спосіб навчити підлітків — це бути прикладом для них. Тож якщо ви бажаєте, щоб ваша дитина вміла визнавати свої помилки, почніть із себе. Будьте готові прийняти свою провину та попросити вибачення. Вам не потрібно завжди мати рацію; дозвольте собі не знати та шукайте відповіді разом з підлітками. Побудуйте справедливі правила, яких дотримуватимуться усі члени сім’ї. Навчіть свою дитину бути активним учасником сімейного життя. Залучайте її до прийняття рішень, дозволяйте брати участь у плануванні подій і розв’язанні питань, які стосуються всієї родини. Це розвиватиме відчуття власної важливості та значущості в колективі.
«Діти, які почуваються вдома в небезпеці, інакше ставляться до самих себе. Так, з 36 % дітей, які опосередковано постраждали від війни та при цьому оцінили своє ментальне здоров’я на 9/10 або 10/10, почувають себе вдома в небезпеці 9 %», — такі результати показало опитування «Захист дитинства: виміри безпеки для молодого покоління», яке було проведене до четвертого Саміту перших леді та джентльменів. Саміт відбувся у Києві за ініціативою дружини Президента України Олени Зеленської.
Згідно з результатами дослідження, яке проводилось у 15 країнах, ключовими особистими проблемами для дітей є турбота про своє ментальне здоровʼя (5,73 бала з 10) та сімейні проблеми, як-от сварки, хвороби, розлучення (5,52 бала з 10). За ними йдуть екологічні проблеми та зміна клімату, цькування в реальному житті й в інтернеті, негатив у соціальних мережах, відчуття безпеки в школі, війна, дружні стосунки, розлука із членами сім’ї, які перебувають в інших країнах.
За даними опитування, для 92 % батьків в Україні війна стала фактором, який найбільше вплинув на їхній ментальний добробут. Наприклад, лише третина респондентів, які безпосередньо чи опосередковано постраждали від війни, оцінюють своє ментальне здоров’я на 9-10 балів з 10. Серед тих дорослих, кого війна не торкнулася, таку оцінку дають вже 38 % опитаних. А серед дітей ці показники складають 33 %, 36 % і 42 % відповідно.
Кроки, які допоможуть підлітку краще адаптуватися під час війни:
Формування стосунків із підлітком вимагає терпіння та відкритості до їхнього світу й думок. Зусилля, вкладені в це спілкування, можуть допомогти батькам і підліткам зблизитись і краще зрозуміти одне одного.
Стосовно концепції рівності вирує багато дискусій. Дехто каже, що люди апріорі не можуть бути рівними, бо вже народжуються різними за набором характеристик, статтю, кольором шкіри тощо. У цьому і полягає різноманіття. Але воно не має стати на перешкоді розвитку потенціалу та якісному життю людини. Тож під рівністю мається на увазі те, що у кожної людини мають бути забезпечені рівні права і можливості в реалізації цих прав: навчатися, працювати, відпочивати, вступати в шлюб (якщо вона того хоче) тощо.
Наприклад, внутрішньо переміщені особи, які через військові дії були вимушені покинути свої домівки, досі відчувають нерівність — зокрема труднощі із вирішенням житлових питань. Часто такі люди стикаються з дискримінацією з боку орендарів: ті, або відмовляються здавати житло, дізнавшись про їхній статус, або необґрунтовано завищують ціни тощо.
Матеріал з сайту https://bf.in.ua/ (Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору, яка була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів»)
Чи задумувалися ви, з якими труднощами стикаються батьки маленьких дітей? Наскільки складно підтягнути дитячий візочок сходами одній людині без сторонньої допомоги, зайти з ним до магазину, де немає пологого входу чи пандуса, або у транспорт без спеціального пониження? Про цю проблему ми не замислюємось, поки самі не стаємо батьками чи поки в нашому близькому оточенні не з’являються діти. Усі ці сходинки, бордюри та високі пороги — це все бар’єри, які не дозволяють батькам чи опікунам вільно пересуватися з маленькими дітьми. Це також перепони, що ускладнюють пересування людям з інвалідністю, для яких більшість українських міст і сіл є архітектурно недоступними, а також людям старшого віку й іншим представникам маломобільних груп населення.
Є бар’єри ось такі — фізичні, просторові. Але є бар’єри економічні та освітні, коли у людини немає можливостей отримати гідну роботу чи доступ до якісної освіти через те, що вона якось відрізняється. Є бар’єри у ставленні до людини через певні ознаки (вік, стать, колір шкіри, мова), коли вона відчуває своє виключення із соціуму і не має можливості реалізувати свої амбіції та громадянські права.
Усі ці бар’єри шкодять не тільки певній групі людей, вони шкодять усьому суспільству. Адже ми втрачаємо величезний потенціал, відмовляючись взаємодіяти з різними людьми, у кожного з яких свій унікальний досвід. Втрачений потенціал — це втрачені можливості для всіх нас. Саме тому безбар’єрне та відкрите суспільство, де кожен відчуває, що до нього ставляться з повагою попри будь-які ознаки й статуси, і знає, що у нього є рівний доступ до можливостей, має перспективи для розвитку.
Матеріал з сайту https://bf.in.ua/ (Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору, яка була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів»)
Уявіть собі, що три людини різного зросту дивляться спортивну гру через паркан. Одній видно все, другій потрібно трішки витягувати голову, щоб щось побачити, а третій через високий паркан нічого не видно. Як би ви розв’язали таку задачу, аби кожному було зручно спостерігати за грою? Підставили би другій та третій людині стільчики? Але тоді ви б оминули увагою першу людину, правда ж? Правильно було би прибрати паркан, щоб кожному з трьох було би комфортно дивитися гру. Але чому люди за парканом? Не знають де вхід? Немає коштів на квитки? Ми маємо позвати їх бути з нами, серед інших глядачів на трибунах. Це називається системним усуненням бар’єрів. І воно відбувається на рівні держави.
Як державна політика безбар’єрність означає формування такого підходу, за якого кожна людина в нашій країні може отримати вільний доступ до будь-якої сфери життя: навчання, будування кар’єри, спокійного пересування країною тощо. У квітні 2021 року була прийнята Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору, яка була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів» та на виконання Указу Президента України. Стратегія розрахована до 2030 року і передбачає усунення бар’єрів у шести основних напрямках.
Перший — фізичний, він включає розроблення єдиних архітектурних стандартів. Це означає, що все наше навколишнє середовище (будівлі, вулиці, тротуари, транспорт) має бути фізично доступним для всіх людей, зокрема для маломобільних груп населення (люди з інвалідністю, люди старшого віку, батьки з маленькими дітьми тощо).
Другий — суспільний і громадянський, який передбачає створення рівних можливостей для активної участі людей у громадському житті. Це означає, що кожна людина за такого підходу має відчувати себе вільною у своєму самовираженні, що її не будуть засуджувати через якісь її ознаки. А, навпаки, різність кожного з нас вкупі посилюватиме й розвиватиме наше суспільство.
Третій — економічний. І це означає забезпечення таких умов, за яких людина може працевлаштуватись і відчувати себе захищеною від проявів дискримінації. Також у межах цього напряму передбачається створення можливостей для отримання фінансових та інших ресурсів для того, щоб займатися підприємництвом.
Четвертий — освітній. З нього, певно, і варто було б почати, адже все починається з освіти: у кожної людини має бути вільний доступ до якісної освіти, причому впродовж усього її життя. Власне, якраз цим держава і буде опікуватися в межах цього напряму.
П’ятий — цифровий, та сфера, без якої неможливо уявити наше життя у ХХІ столітті. Цифрова безбар’єрність передбачає доступ усіх соціальних груп до всіх послуг, що є онлайн, та власне до інтернету.
І шостий — інформаційний. У межах цього напряму планується створити такі умови, за яких люди, незалежно від своєї мобільності, функціональних порушень чи комунікативних можливостей, зможуть отримувати доступ до інформації та користуватись усіма необхідними технологіями.
Усунення бар’єрів також передбачає роботу з міфами та стереотипами щодо тих чи інших груп населення. І, власне, цей довідник теж створений для цього.
Матеріал з сайту https://bf.in.ua/ (Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору, яка була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів»)
Діти, позбавлені батьківського піклування, – діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, та безпритульні діти.
Згідно із статтею 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, крім повного державного забезпечення:
– виплачується соціальна стипендія в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики;
– до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох соціальних стипендій;
– при наданні академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія;
Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Органи доходів і зборів зобов’язані безоплатно передавати закладам, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім’ям дитячі речі, м’який інвентар, транспортні засоби тощо, затримані органами доходів і зборів і конфісковані в установленому порядку, а також ті, за якими не звернувся власник до закінчення терміну їх зберігання під митним контролем, у кількості, що не перевищує необхідних річних потреб відповідного закладу або сім’ї, за зверненням служби у справах дітей.
Діти-сироти та діти, позбавлених батьківського піклування, у віці до 18 років забезпечуються щорічним безоплатним оздоровленням.
Встановлено коло житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:
– зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
– жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей;
– до працевлаштування випускників закладів, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості, квартирна плата та плата за комунальні послуги здійснюються місцевими державними адміністраціями за місцезнаходженням житла;
– у разі відсутності житла мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування;
– у разі перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб, мають право зараховуватися на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і соціальний квартирний облік за місцем їх обліку як внутрішньо переміщених осіб.
Сьогодні відбулося урочисте відкриття обласного етапу Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»).«Джура» — це шлях справжніх патріотів, що загартовує характер, формує силу духу та любов до України.
Підтримаємо наших джур — рій “Гайдамаки”, старша група, Білозерської загальноосвітньої школи №18 Білозерської міської ради.
Разом творимо майбутнє!
