Категорія: Поради психолога

Із року в рік усе більше дітей у всьому світі вивозять в інші країни або регіони з метою використання у важкій нелегальній праці, для роботи у сфері секс-послуг, створення дитячої порнографії або з метою всиновлення та випрошування милостині. 

Щороку 1,2 млн. дітей потерпають від торгівлі людьми, що прирівнюється до кількості дітей до 5 років в Австралії. 2 млн. дітей щорічно потерпають від комерційної сексуальної експлуатації, тобто стільки, скільки живе в Бельгії.

Дитина – кожна людська істота до досягнення 18-річного віку (Конвенція ООН про права дитини).

Збільшення числа проданих дітей, як правило, пов’язане з бідністю, епідемією СНІДу, економічними кризами, політичними репресіями та всезростаючим попитом з боку насильників над дітьми. Корупція та відсутність або невідповідність законів, недотримання існуючих законів – усе це є також факторами, які прямо чи опосередковано призводять до експлуатації дітей. Кожного року дітей з України знаходять в Угорщині, Польщі, балтійських країнах та великих містах Західної Європи. Діти з Румунії та Молдови були запрошені як танцювальні колективи в Камбоджу для виступів, а там були примушені до проституції. Однією з причин поширення вивозу дітей є слабкий імміграційний контроль. На деяких кордонах ніхто не вимагає ідентифікаційних документів від дорослих на дітей, які подорожують з ними.

Торгівля дітьми – означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, переховування або одержання дитини шляхом погрози силою чи її застосування або інших форм зловживання владою чи уразливістю становища або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод, для одержання згоди особи, що контролює дитину.

Діти можуть продаватися за межі країни, а можуть переміщуватись у її межах. Продаж в межах країни менш поширене явище, ніж за кордон. Але якщо таке трапляється, то це, як правило, переміщення із сільської місцевості до промислових міст або міст туристичного спрямування чи місць поблизу великих будівництв, зупинок вантажівок, портів та військових баз. Багато дітей, які потерпіли від зовнішньої торгівлі, одночасно потерпіли і від внутрішньої. В Україні найчастіше діти потерпають від внутрішньої торгівлі людьми.

Торгівля людьми карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років (Ст. 149, Кримінальний кодекс України)

Основний спосіб втягнення дітей і торгівлю людьми – це пропонування привабливих умов. Проте є багато випадків, котрі свідчать про використання вербувальниками примусу у той чи інший спосіб чи погроз. Деякі з потерпілих у віці 11-18 років були доведені до несвідомого стану в результаті вживання спиртних напоїв, наркотиків, токсинів, потім їх закидали в автобус і вивозили. Важливо відзначити, що вербувальники заманюють дітей не тільки бідних, але і з цілком благополучних родин.

Згідно з результатами опитування, що проводилося в рамках дослідження Міжнародної організації праці, перший контакт з вербувальником в ситуації зовнішньої торгівлі дітьми відбувається за місцем проживання дитини приблизно за чотири місяці до відправлення. Діти вирішують відправитися за кордон з метою покращити своє матеріальне становище та становище своїх батьків, набути впевненості та незалежності побачити світ тощо. Члени  родини не відмовляють дітей, оскільки очікують грошових переказів. Відомі випадки, коли близькі родичі, а часто і батьки, друзі чи знайомі виступають посередниками або вербувальниками, особливо це стосується ситуації внутрішньої торгівлі дітьми.

Незаконне використання дитини може мати такі форми:

• Комерційна сексуальна експлуатація дітей (карається ст. 303, Кримінальний кодекс України)
• Примушування чи втягнення дітей у заняття проституцією
• Дитяча порнографія (карається ст. 301, Кримінальний кодекс України)
• Експлуатація дитячої праці
• Втягнення неповнолітніх в збройні конфлікти
• використання для жебрацтва, примус до жебрацтва

У Євпаторії (АР Крим) влітку на пляжі мати пропонувала свого 10-річного хлопчика для гомосексуальних контактів.

У Києві мама продавала свою 9-річну дочку, отримуючи за це долари, радіючи, що продає дорого і що може гарно на зароблені гроші проводити час зі своїми подругами. Вона розповідає, що інші батьки отримують за свої дітей лише по 10 грн.

У Житомирській області батьки-алкоголіки відправляли свою неповнолітню доньку „кататися” на машині (надавати секс-послуги), а за це отримували горілку.

…

Згідно з Конвенцією ООН про права дитини, яку підписала 191 держава світу і яка набула чинності в Україні 27 вересня 1991 року, кожна дитина має право на захист від усіх видів економічної та сексуальної експлуатації, насилля (ст. 19, 32, 34, 35 та 36). Усі держави повинні захищати дітей від будь-яких форм  експлуатації і розбещення, торгівлі та контрабанди їх у будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Торгівля дітьми може призвести до серйозних наслідків для них на все життя або навіть поставити під загрозу саме життя, завдаючи фізичну, психічну, духовну, моральну шкоду, включаючи загрозу ранньої вагітності, летальні пологи, запізнення фізичного та розумового розвитку, травми, фізичну інвалідність та хвороби статевих органів, у тому числі ВІЛ/СНІД. Не викликає сумніву факт, що потерпілі діти можуть бути соціально дезадаптовані, а процес реабілітації складним та травматичним для дитини, яка була продана. У деяких державах такі діти ризикують бути визнаними „злочинцями” після повернення або перед поверненням в рідну країну. Їх часто утримують у в’язницях чи „реабілітують” перед тим, як вислати додому.

Торгівля дітьми є багатоликою проблемою. Глобальний світовий ринок втягує мільйони дітей і дає багатомільйонні доларові прибутки, створюючи ситуації цілковитого порушення прав дітей на щасливе дитинство, на гідне, продуктивне та корисне життя.

Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації

Дітей лякає все невідоме – чи то нова страва, чи великі зміни в житті (наприклад, переїзд до іншого міста або народження брата чи сестри). Зміни дають нові можливості, але в дитини вони викликають потужний стрес. Розпорядок надає життю дитини комфорту та стабільності.

Зазвичай розпорядок дня дитини включає в себе:

• час, коли дитина прокидається;
• час, коли вона купається, харчується, лягає спати;
• виконання домашніх обов’язків;
• час для ігор і відпочинку з сім’єю.

Якщо ви встановлюєте для дитини розпорядок, ви даєте їй зрозуміти, що дійсно важливе для вашої родини. Немає єдиних правил з приводу того, як організувати день дитини, головне – встановити порядок, єдиний для всіх членів сім’ї.

Розглянемо 10 головних причин, чому розпорядок дня важливий для дитини.

Причина № 1. Розпорядок дня допомагає виробити життєвий ритм

Стабільний розпорядок дня налаштовує «біологічний годинник» дитини, завдяки чому:

• малюк краще спить уночі;
• формуються звички здорового харчування;
• нормалізується травлення;
• з’являється досить часу для фізичної активності;
• дитина заспокоюється, коли приходить час для відпочинку.

Завжди дотримуючись чіткого розпорядку, дитину не потрібно вмовляти лягти в ліжко, коли приходить час спати. Вона легко заспокоюється й засинає.

Причина № 2. Розпорядок дня допомагає у зміцненні зв’язку з сім’єю

Коли дитина знає, чого очікувати, й бачить, як усі члени сім’ї дотримуються розпорядку, вона розуміє, що це важливо. Так вона приймає цінності та інтереси сім’ї.

Наприклад, вона розуміє, що сімейний сніданок щонеділі – це важливо. Навіть якщо дитина ще маленька, вона відчуває цінність сімейних традицій, які зміцнюють зв’язок між членами сім’ї.

Причина № 3. Малюк розуміє, що від нього очікують

Замість того, щоб кожного вечора змушувати дитину збирати іграшки або йти купатися, поясніть їй розпорядок дня. Так вона засвоїть, що наближається час для купання та прибирання іграшок, й буде до цього готова. Діти легко підлаштовуються під очікування батьків, якщо їх не примушувати. Тому завдання батьків – допомогти малюкові звикнути до розпорядку, а не вказувати, що йому потрібно та що не можна робити.

Причина №4. Розпорядок дня створює спокійну атмосферу в сім’ї

Оскільки дитина та інші члени сім’ї знають, чого очікувати, рівень їх стресу й занепокоєння знижуються. Дитина знає, що буде відбуватися далі. Тому вона відчуває себе цінною – адже батьки долучають її до сімейного розпорядку, а не змушують щось робити.

Причина № 5. Розпорядок дня додає впевненості, розвиває самостійність

Маючи чіткий розпорядок дня, дитина звикає до того, коли їй час чистити зуби, а коли – лягати спати. Вона пишається тим, що батьки долучають її до сімейного розпорядку й робить усе самостійно.

Коли малюкові не вказують, що він повинен робити, він відповідально ставиться до дотримання розпорядку. Відчуваючи себе впевнено, дитина не чинить опір і не бунтує.

Причина №6. Розпорядок дня формує в дитини здорові звички

Діти, які дотримуються розпорядку дня, краще керують своїм часом. Дорослішаючи, вони зберігають свою дисциплінованість, звички здорового харчування й гігієни. Вони також систематично прибирають у будинку, приділяють час навчанню.

Причина № 7. Розпорядок дня допомагає батькам зрозуміти важливі речі

Заплановані сімейні справи, чи то оплата комунальних послуг, чи купівля необхідного, допомагають вам зберігати зв’язок з родиною. В умовах постійної зайнятості розпорядок допомагає вам ефективніше справлятися зі справами та проводити більше часу з сім’єю.

Причина № 8. Розпорядок дозволяє дитині очікувати приємні події

Якщо дитина дотримується розпорядку, вона заздалегідь насолоджується приємними подіями – наприклад, прогулянкою в парку в п’ятницю або походом до ігрової кімнати в неділю. Якщо протягом тижня заплановано кілька таких подій, дитина відчуває, що батьки її люблять.

Причина № 9. Розпорядок допомагає формувати сімейні традиції

Коли ви встановлюєте розпорядок дня для себе й дитини, ви можете придумати певні сімейні традиції (наприклад, читати дитині на ніч). Вони щодня зміцнюють ваш зв’язок з дитиною. Замість того, щоб просто виконувати справи за списком, ви якісно проводите час з дитиною.

Причина № 10. Розпорядок надає впевненості у важкі часи

Зміни та стреси негативно позначаються на житті дитини. Такі ситуації, як розлучення батьків, перехід до іншої школи, народження брата або сестри позбавляють дитину впевненості. Коли в дитини є чіткий розпорядок дня, це вносить ясність у її життя. Завдяки сімейним вечерям і прогулянкам дитина заспокоюється, відчуває, що її люблять.

Розпорядок дня повинен бути гнучким

Хоча створення й підтримання розпорядку має безліч переваг, важливо при цьому зберігати гнучкість. Спонтанність та творчість необхідні всім дітям. Наприклад, можна відкласти миття посуду, якщо у дворі відбувається щось цікаве.

Залишайтеся уважними до потреб дітей та інших членів вашої сім’ї. Якщо розпорядок дня занадто суворий, дитина буде відчувати себе обмеженою в діях, а це не входить у ваші плани.

Як привчити дитину до розпорядку

Психологи стверджують, що привчати дитину до розпорядку потрібно вже з перших днів життя. Однак якщо ви не почали цього робити з раннього віку – нічого страшного. Зробити це ніколи не пізно, але чим раніше ви почнете, тим краще.

• Крок 1. Установіть час для найважливіших справ: прийому їжі, сну й інших. Потрібно почати саме з цього, тому що дитині важливо виробити звички здорового сну й харчування. Якщо ви не дотримуєтеся постійного розпорядку дня, переходьте до нього поступово. Після того, як дитина почала спати та приймати їжу в певний час, установіть час для купання та інших щоденних справ.
• Крок 2. Проявляйте спокій. Спочатку дитині буде складно дотримуватися розпорядку, але з часом вона звикне. Не турбуйтеся, не втрачайте терпіння: щоб почати дотримуватися розпорядку, дитині потрібно трохи часу.
• Крок 3. Продумайте заняття, які допоможуть дитині звикнути до розпорядку.Наприклад, ви можете щодня по 10 хвилин перед сном читати дитині казки. Це допоможе їй підготуватися до сну.
• Крок 4. Зробіть розпорядок постійним, але гнучким. Щоб дитина виробила нові здорові звички, її розпорядок повинен стати постійним. У той же час подбайте про те, щоб він був гнучким, особливо у святкові дні. Настрій дитини залежить не тільки від часу, коли вона спить або приймає їжу, тому забезпечте їй гнучкий режим.
• Крок 5. Продумайте в розпорядку події, які будуть особливо приємні для дитини. Продумайте заняття, які малюк буде чекати з нетерпінням, наприклад, поїздка до бабусі або спільна прогулянка з собакою.
• Крок 6. За необхідності вносьте в розпорядок корективи. Згодом ви можете помітити, що не все в розпорядку працює. Розпорядок покликаний зміцнити сімейні зв’язки, а не ускладнювати життя. Переконайтеся в тому, що ваш план формує у членів сім’ї здорові звички й позитивний настрій.

Бабусі й дідусі завжди балують онуків, вважаючи, що так вони роблять їх щасливими. Вашим батькам було непросто виховувати вас, тому тепер вони хочуть відчути радість від виховання онуків. Вони часто виконують усі забаганки дитини: купують зайву порцію морозива або іграшку, дозволяють пізніше лягти спати й багато іншого. Так чинять бабусі й дідусі в усьому світі.

Але ваші батьки найчастіше не бачать, до чого призводить їх щедрість. У результаті з важкою поведінкою дитини доводиться справлятися вам. І якщо ви часто залишаєте дитину з бабусею й дідусем, ви повинні бути впевнені в тому, що їх принципи виховання не суперечать вашим.

Як переконати своїх батьків не надто балувати дитину, дотримуватися правил, прийнятих у вашій родині?

Пропонуємо кілька рекомендацій для вирішення даної проблеми.

• Заручіться підтримкою батьків. Якщо ви дорікаєте їм у тому, що вони балують дитину, це навряд чи вирішить проблему. Замість цього знайдіть відповідний момент для того, щоб поговорити з ними. Найкраще це зробити тоді, коли дитини не буде поруч. Поясніть, що ви знаєте, як вони люблять вашу дитину, але вам потрібно домовитися про дотримання певних правил. Скажіть, що вам необхідна їх підтримка. Наприклад, якщо ви стурбовані тим, що бабуся й дідусь купують дитині шкідливу їжу, поясніть, що стоматолог помітив у неї ознаки карієсу, і вам потрібно всім разом подумати над тим, як забезпечити здоров’я зубів дитини.
• Не звертайте уваги на дрібниці. Якщо бабуся з дідусем балують дитину, але це не приносить багато шкоди, не втручайтеся. Наприклад, якщо бабуся дає дитині кишенькові гроші кожного разу, коли приїжджає в гості, подумайте, можливо, не варто робити з цього проблему. Дозвольте бабусі побалувати улюбленого онука, особливо, якщо вони бачаться рідко. Якщо ваші батьки обмежують дитину тоді, коли йдеться про дійсно важливі речі (наприклад, не дають їй дивитися жорстокі телепрограми), проявіть розуміння.
• Не йдіть на компроміси, коли йдеться про здоров’я або безпеку дитини. Ваші батьки постійно купують малюкові шкідливу їжу або під час прогулянки дозволяють йому бігати недалеко від проїжджої частини? Ви повинні втрутитися. Покажіть батькам статті з газет або процитуйте експертів, щоб переконати їх у неприпустимості таких дій. Зрештою, потрібно чітко оголосити своїм батькам правило: не можна купувати дитині шкідливу їжу, а на прогулянках необхідно дотримуватися всіх правил безпеки.
• У вашому будинку дитина повинна дотримуватися ваших правил. Поясніть дитині, що в будинку бабусі й дідуся можуть бути прийняті свої правила, і це нормально. Навіть найменшим дітям потрібно пояснити, що вони можуть пізніше лягати спати, їсти цукерки тільки в гостях у бабусі з дідусем. Удома цього робити не можна.
• Залишайте подарунки й солодощі в будинку батьків. Якщо після візиту бабусі й дідуся ваш будинок переповнений подарунками, поясніть їм, що все це буде зберігатися в їхньому будинку. Коли батьки побачать, скільки місця все це займає, вони прислухаються до ваших прохань.
• Проявіть рішучість. Якщо всі ваші прохання й розмови з батьками не призводять до позитивного результату, поговоріть з ними більш суворо. Поясніть, що їхня поведінка призводить до безладу в сім’ї, що вам стає все важче справлятися з дитиною. Нагадайте їм, що колись вони встановлювали правила для вас, і тепер вам необхідно робити те ж саме для вашої дитини.

У питаннях виховання дитини всі родичі, починаючи від її батьків і закінчуючи бабусями й дідусями, повинні обов’язково дотримуватися єдиної стратегії. Лише в цьому випадку можна досягти позитивного результату.

Дитина з 1 класу повинна знати, що уроки – це її особиста справа. І що вчиться вона не для мами з татом, бабусі з дідусем, а для себе. Домашні завдання – справа дитини і вона вільна вибирати, готувати їх чи ні. Тому іноді дайте дитині можливість зіткнутися з наслідками власної безвідповідальності. Тільки коли дитина стикається з наслідками своїх дій або бездіяльності, вона може дізнатися реакцію світу. Тільки так малюк розуміє, що зробив помилку або проступок.

Постарайтеся зрозуміти дитину

Розберіться в тому, чому не хочеться вчити уроки. Буває, школяр не хоче вчити жоден предмет. Дізнайтеся у малюка, чому з цим такі проблеми. Можливо, йому важко дається або дитина посварилася з учителем.

Не забувайте про відпочинок

Не вимагайте робити уроки відразу після школи, дайте можливість дитині відволіктися, переключитися і розслабитися. Добре, якщо в цей час дитина буде гуляти на свіжому повітрі, обідати або гратися з друзями.

Лайливі слова у дитини викликають подив у багатьох молодих батьків, адже вони ретельно стежать за своєю мовою, і вважають неприйнятними у сім’ї подібні висловлювання. Джерел поповнення лексикону дитини дуже багато: дитячий садок, телевізор, вулиця, інші дорослі. Маленька дитина швидко і легко засвоює нецензурну лексику та брутальні слова, особливо якщо ті супроводжуються емоційними проявами, наприклад, мімікою і жестами. У цьому сенсі діти нічим не відрізняються від дорослих, чию увагу привертають яскраві незвичайні люди і їхні висловлювання. Викорінити шкідливі звички у дитини не вдасться за один день, проте зробити це можна делікатно і без тиску.

Чому діти лаються

Так звані лайливі слова рано чи пізно з’являються в лексиконі кожної дитини. При цьому діти різних вікових груп мають свої причини і мотивацію для вживання цих виразів.

Дитина 2 років лається

Дитина двох-трьох років використовує ненормативні вислови неусвідомлено. У цьому віці діти не розуміють сенс уживаних ними лайливих слів. Вони повторюють, те що говорять оточуючі люди, мову яких вони наслідують.

Дитина 4 років лається

Діти віком від трьох до чотирьох років можуть використовувати заборонені слова цілком усвідомлено, розуміючи, що цього робити не можна. Найчастіше вони намагаються таким чином привернути до себе увагу батьків, надаючи перевагу покаранням від мами і тата, аніж їх відсутності. Деякі діти навмисно використовують «міцні» вислови для того, щоб викликати реакцію дорослого і прояснити його ставлення до своєї поведінки.Вживання лайливих слів також може бути способом шантажу батьків. Так, зауваживши, що нові слова, не подобаються мамі з татом, дитина може обіцяти «предкам», що більше не буде їх вживати. Але тільки в тому випадку, якщо вони куплять нову іграшку або відведуть на вихідних в зоопарк.

Дитина 7 років лається

Як відзначають дитячі психологи, діти у віці від п’яти до семи найчастіше використовують у своїй промові лайливі слова з почуття протесту. Так вони протестують проти надмірної опіки з боку батьків і проявляють свою самостійність. Вживаючи нецензурні слова і вирази, діти цього віку прагнуть затвердити своє «я», взяти ситуацію під контроль, провокуючи батьків фразою: «А що я такого сказав?». У деяких випадках лайливі слова в лексиконі дитини – це спроба виплеснути внутрішню злість і агресію, покарати кривдника. Лайка при сторонніх людях може говорити про спробу дитини «помститися» батькам за несправедливе покарання: відлучили від комп’ютерних ігор, не дали подивитися мультфільм – так нехай тепер їм буде соромно перед оточуючими!

Дитина 8-12 років лається

У віці 8-12 років діти, як правило, вже знають, де можна лаятися, а де не можна. У цей період ненормативна лексика часто використовується ними для самоствердження серед однолітків – щоб швидше влитися в колектив і здаватися дорослішими. Матюкаючись, школярі копіюють манеру поведінки старшокласників. Вибираючи такий стиль поведінки, вони відчувають себе впевненіше і думають, що так можна змусити себе поважати і боятися.

Підліток лається

Підлітки вживають заборонені слова і вирази в основному для того, щоб дати вихід емоціям, або розповідаючи анекдоти. Однак не хвилюйтеся – у міру дорослішання дитини вимова лайок втрачає свою привабливість і поступово затихає.

Реагуйте на лайку в залежності від віку дитини:

Два-три роки

Якщо дитина ще маленька (два-три роки), кращий спосіб відівчити її повторювати непристойні слова, не звертати увагу на «круті» висловлювання: незабаром дитина, цілком імовірно, їх забуде.

Три-п’ять років

Дитині трьох-п’яти років варто пояснити, що ви не хотіли б чути такі слова у себе вдома. Батькам не слід раз-у-раз повторювати: «Більше ніколи так не говори!» Цим ви тільки привернете увагу до поганого слова. З тієї ж причини не варто карати дитину або соромити її, інакше вона почне вживати лайливі слова, коли вас не буде поряд, наприклад, в дитячому садку або на дитячому майданчику під час ігор з ровесниками. У цьому віці малюк ще не може повною мірою усвідомити значення слова «невихований», за що саме його покарали, і як наслідок – замкнеться в собі і перестане ділитися з вами своїми переживаннями.

П’ять-сім років

У віці п’яти-семи років можна вводити систему покарань і заохочень дитини, головне, розуміти, які методи виявляться найбільш ефективними. 

Вісім-одинадцять років

У молодшому шкільному віці діти починають вважати себе дорослими і самостійними. Приходить пора для серйозних бесід. У цей період для дитини стає важливим, наскільки значуще місце вона займає серед однолітків. Постарайтеся донести до розуміння дитини, що їй зовсім не обов’язково копіювати чиюсь поведінку, щоб залишатися собою. Вживання лайливих слів не зробить нікого більш привабливим в очах оточуючих, а для того щоб виділитися на загальному тлі існує безліч інших способів, наприклад, спорт, навички та вміння або успіхи в навчанні.

Дванадцять-шістнадцять років

Підлітковий вік один з найскладніших у житті дитини. Відівчити підлітка від використання ненормативної лексики в цей період дуже непросто. Спробуйте переконати сина чи дочку в тому, що людина, яка в їхніх очах має авторитет, навряд чи дозволила б собі подібні вирази. Цей прийом працює: кумир для підлітка – зразок для наслідування. Якщо ж вживання лайливих слів продовжиться, запасіться терпінням: діти рано чи пізно дорослішають і з часом починають розуміти, що нецензурна лайка неприйнятна.

Підлітковий вік один з найскладніших у житті дитини.

Встановіть причину появи лайливих слів

Можливо, у вашій сім’ї є родич, який використовує лайливі слова в повсякденному житті. Поговоріть з ним, наполегливо переконуючи його в необхідності припинити їх вживання при дітях. Якщо виною всьому сторонні люди, мову яких дитина випадково почула на вулиці або в магазині, поясніть, що це невиховані люди, і не варто брати з них приклад. Якщо заборонені слова були запозичені у однолітків, постарайтеся звести до мінімуму спілкування з цими дітьми, або серйозно поговоріть з їх батьками та вихователем у дитячому садку, щоб вони прийняли належних заходів.

Слідкуйте за своєю мовою

Не вживайте ненормативну лексику при дітях. Пам’ятайте, що саме ви формуєте особистість дитини, її звички і спосіб життя. Навчіть її висловлювати свої сильні почуття іншими, не лайливими словами. Підтримуйте в родині доброзичливі відносини, оскільки взаєморозуміння і тепла атмосфера є тим середовищем, в якому ненормативна лексика не потрібна.

Виховання дітей після розлучення приховує у собі певну небезпеку: батьки можуть мимоволі завдати шкоди дитині на додаток до того, що вже завдало їй саме розлучення. Щоб допомогти батькам розпізнати зроблені й уникати потенційних помилок, далі надано список найбільших і найпоширеніших з них.

• Перешкоджання взаєминам дитини з кожним із батьків.
• Використання дитини як засобу «повернути» свого колишнього чоловіка (дружину) або нашкодити йому.
• Використання дитини, щоб отримувати інформацію або впливати на іншого з батьків і маніпулювати ним.
• Перенесення на дитину образи й розчарування колишнім чоловіком. (Імовірність такої помилки висока в тому випадку, якщо в дитини є фізична або поведінкова схожість з колишнім чоловіком/дружиною.)
• Примус дитини до вибору між батьками тоді, коли виникає організаційний конфлікт у питанні про розклад зустрічей або іншої проблеми з плануванням.
• Перетворення сімейних заходів за участю обох розлучених батьків на фактор стресу. Події, які вимагають педантичності та дбайливого ставлення, – це дні народження, свята, шкільні та позакласні заходи, виступи дитини.
• Занадто велика залежність від оточення й підтримки дитини через те, що один з батьків ображений, самотній і прийняв позицію стану облоги: «Весь світ проти нас». Така позиція нічого доброго не принесе ні самому батьку, ні його дитині.
• Ставлення до дитини як до дорослого через те, що батько самотній або просто потребує допомоги. Недоцільно давати дитині роботу, яка під силу дорослому.
• Занадто велика потреба в емоційній підтримці, яка примушує дитину відчувати себе винною, якщо вона проводить або просто бажає проводити час з іншим із батьків, друзями, дідусем і бабусею або іншими людьми.
• Спокута провини за розлучення надмірними пестощами дитини шляхом задоволення всіх її матеріальних бажань і забаганок.

Окрім зобов’язання уникати подібних помилок ви повинні дотримуватись певної стратегії виховання, яка допоможе вашій дитині повноцінно розвиватись у родині, яка пережила розлучення. Ключові компоненти цієї стратегії включають в себе такі дії.

• Сядьте з вашим колишнім чоловіком (дружиною) і складіть план дій, який рішуче відкине ваші особисті розбіжності й буде приділяти увагу виключно задоволенню потреб ваших дітей.
• Домовтесь із колишнім чоловіком (дружиною) про неприпустимість зневажливого ставлення один до одного у присутності дітей. Крім того, забороняйте дітям зневажливо висловлюватись про когось із батьків, навіть якщо вам це приємно.
• Домовтесь та узгодьте, як найкраще забирати дітей для зустрічей, свят або інших урочистих подій. Ви повинні діяти виважено, без будь-яких проявів егоїзму – в інтересах спокою та безпеки своїх дітей.
• Узгодьте обмеження й основні принципи виховання своїх дітей, щоб в їхньому житті була присутня стабільність незалежно від того, з ким із батьків вони перебувають у будь-який момент часу.
• Що стосується далеких родичів, домовтесь та узгодьте роль, яку вони гратимуть, а також їх доступ до дитини, коли вона знаходиться під опікою одного з вас. Велика сім’я відіграє дуже важливу роль у житті дітей.
• Активно спілкуйтесь із колишнім чоловіком (дружиною) про всі аспекти розвитку вашої дитини. Обоє батьків повинні знати про будь-які позитивні чи негативні сторони її фізичного та особистісного розвитку.
• Визнайте, що іноді деякі діти (не всі) схильні використовувати ситуацію й маніпулювати межами та принципами, особливо якщо є шанс отримати те, що вони не могли отримати у звичайних обставинах (до розлучення). Дуже важливо, щоб ви й ваш колишній чоловік звіряли свої позиції, перш ніж робити висновки або засуджувати один одного.
• Хоча це може бути емоційно болючим, намагайтеся, щоб ви й ваш колишній чоловік (дружина) інформували один одного про зміни у ваших життєвих обставинах, щоб дитина ніколи не ставала першоджерелом інформації.
• Дотримуйтесь цілісності, послідовності й уникайте емоційної двозначності. Якщо ви й ваш колишній чоловік (дружина) дійшли згоди із приводу плану, дотримуйтеся його. Кажіть те, що думаєте; майте на увазі те, що ви кажете.

У п’ятому класі починається новий період у житті дитини. Вона дорослішає, переходить навчатися до середньої школи. Вимоги до навчання змінюються, з’являються нові шкільні предмети.

П’ятий клас – це не тільки новий етап у навчанні, це і новий етап у розвитку особистості.

Поступово змінюється основна діяльність. Головним у житті дитини спілкування, якому діти у цей період присвячують більшість свого вільного часу. Навчання поступово відходить на другий план. Але у п’ятому класі інтерес до навчання зберігається майже у всіх дітей. Тому цей час найкращій для того, щоб навчити дитину вчитися! Для цього необхідно показати дитині, як правильно розподіляти час, відведений на виконання домашніх завдань, навчити виділяти головне під час читання. 

У п’ятому класі дитина дуже емоційна, навіть у ставленні до навчальних предметів. Діти із задоволенням беруться за все, що їм до вподоби. Але, зустрівшись з першими труднощами, швидко втрачають зацікавлення у предметі. Емоційність п’ятикласників така висока, що навіть добрі емоції можуть викликати негативну дію.

П’ятикласники дуже активні, багато хочуть зробити, але мало що вміють. Тому необхідно підтримувати їх ініціативність, допомагати у справах.

Якщо ваша дитина має якісь особливі риси характеру (імпульсивність, образливість, підвищену чутливість тощо) або здоров’я, негайно повідомте про це класного керівника.

Знайдіть час познайомитися з вчителями-предметниками. Чим раніше ви це зробите, тим легше буде подолати перешкоди, які будуть виникати у процесі навчання.

Якщо ваша дитина чимось ображена, не треба негайно йти до школи і звинувачувати вчитиме. Дитина, безумовно, говорить вам правду, але це тільки її бачення проблеми. Прислухайтесь і до інших учасників подій, тоді ви можете адекватно сприйняти події, що сталися.

Пам’ятайте, ви не зможете все життя прожити за дитину, вона повинна навчитися розв’язувати конфліктні ситуації самостійно.

Часто ви можете почути від своєї дитини, що їй тяжко, раніше було краще. Не підтримуйте цих розмов. Краще допоможіть дитині пристосуватися до нових умов життя. Вашій дитині зараз важко. Ви повинні бути поряд, щоб допомогти дитині перерости цей період!

Чому діти не хочуть вчитися? Більшість батьків вважають, що в основі відмови дитини готувати уроки лежить звичайна лінь. Але та ж сама «ледача» дитина годинами щось майструє або читає, охоче миє посуд, пилососить квартиру, ліпить пиріжки. Виходить справа не в природній ліні! А в чому ж?

1. У панічному страху невдачі. Страх на стільки сильний, що він заважає дитині зосередитися. При чому дитина на відміну від дорослого далеко не завжди усвідомлює те, що з нею відбувається: від цього розгублюється ще більше. Поведінка цих дітей не передбачувана. Вигляд у них відчужений, майже безтурботний. Насправді дитина глибоко травмована шкільними невдачами і, якщо цю травму вчасно не усунути, може розвинутися так званий шкільний невроз. А він чреватий і нервовими зривами, і різними психічними захворюваннями. Тому слід запастися терпінням і допомагати синові або дочці готувати уроки. Навіть якщо, на вашу думку, вони цілком здатні робити їх самостійно.

2. В об’єктивних труднощах. Якщо ваша дитина постійно ухиляється, наприклад, від занять з математики, не поспішайте навішувати на неї ярлик патологічного ледаря. Можливо, їй не дається логічне мислення. У цьому випадку, після того як труднощі залишилися позаду, вона зазвичай перестає ухилятися від уроків.

3. У бажання привернути до себе увагу. Таким дітям не вистачає батьківського тепла. Вони відчувають себе самотніми і розуміють, що шкільна неуспішність – це мало не єдиний спосіб викликати неспокій дорослих.

«Коли все нормально, мама мене не помічає. У неї дуже багато роботи», – чесно признаються вони. Такі діти не сідають у день за уроки, а чекають приходу батьків із роботи і потім цілий вечір «тягнуть резину», не даючи їм не хвилини спокою.

Погрози і покарання у цьому випадку неефективні. Адже по суті виходить, що дитину карають за її жадання любові. Тому перш за все батьки повинні оточити сина або дочку теплом і турботою. І навіть якщо їм здається, що вони отримують все це із лишком.

Коли дитина робить уроки, присуньтеся до неї ближче, погладьте по голові, по спинці, пошепчіть на вушко що-небудь ласкаве і підбадьорююче. Часто дітям потрібна не стільки реальна допомога, скільки відкритий вираз батьківських відчуттів. Тому головне не гарячкувати і не вважати втраченим той час, яким ви проведете, сидячи поряд з дітьми за письмовим столом.

Як допомогти дитині у навчанні? Дуже часто у п’ятикласників можуть виникнути проблеми у навчанні. Батьки не повинні це сприймати занадто трагічно, але з’ясувати причини цього потрібно.

Перша причина – це нові вчителі, нові предмети. У початкових класах у дітей була одна вчителька, яка добре знала кожну дитину, її здібності, слабкі та сильні місця. І діти за чотири роки пристосувалися до її вимог. У п’ятому класі кожний предмет викладає окремий вчитель. Вимоги до навчання різні. І дитині часом важко зорієнтуватися у цих вимогах. У цей період може охолонути цікавість до навчання, можуть виникнути скарги на те, що багато задають, нецікаво…

Батьки повинні допомогти дитині в адаптаційний період (зазвичай це перша чверть навчального року), пояснити, що не все у навчанні цікаво. Навчання – це гарний спосіб виховувати свою силу волі, тому дайте дитині змогу розвиватися, не виконуйте за неї домашні завдання. Радійте разом з дитиною, сумуйте разом з нею, але ніколи не карайте за погані оцінки. Це може викликати тільки негативне ставлення до шкільних предметів.

Допомагаючи дитині, підтримуйте зв’язок з учителями, щоб ваші вимоги і вимоги вчителів до навчання були однакові.

Пам’ятайте, що у п’ятому класі у вашої дитини формується ставлення до навчання на весь подальший час: як учень провчиться у п’ятому класі, так він і буде ставитися до навчання в старших класах.

  Вже можна з упевненістю говорити про те, що осінь стала повноправною господаркою. І хоч за вікном ще зелені дерева, а  іноді вдень сонечко віддає нам своє приємне тепло, відчуття, що поступово ми втрачаємо щось дуже приємне, не полишає наші думки та почуття.

Літо, як старий добрий друг, дарує нам чудові емоції, незабутні спогади, його з нетерпінням чекаєш цілий рік і тому зараз так сумно з ним розлучатися. Саме про теплі літні дні ми з радістю згадуємо, коли наступають «золоті» осінні миті, але коли починається холодна вогкість і сльота, навіть найжиттєрадісніші з нас можуть засумувати.

До того ж осінь – пора відповідальності та змін. Ми повертаємося з відпусток і беремося за нові тривалі й серйозні справи, а наші діти, після веселих канікул, опановують нові знання, згадують про дисципліну та розпорядок дня. Зрозуміло, такі зміни не можуть минути непомітно для дитини. Вони найчастіше викликають у неї протест, нудьгу та поганий настрій. І це нормально!

Згадайте свій стан коли ви повертаєтесь із відпустки на роботу. Правда ж, складно відразу налаштуватися на діловий лад і увійти в чіткий трудовий ритм? Ми сидимо на робочому місці, а працювати зовсім не хочеться, думки розбігаються врізнобіч, а спогади про приємно проведену відпустку дратують своєю недосяжністю.

Дорослій людині потрібно приблизно два тижні для того, щоб знову повернутися в зосереджений робочий стан і адаптуватися до щоденної офісної суєти. А для дитини побороти «постканікулярний» стан ще складніше, адже вона ще не зовсім розуміє та осягає магічне значення слова «треба»!

Однак саме це важке слово восени дитина чує набагато частіше: вдома батьки постійно кудись поспішають, тому що самі намагаються подолати бар’єр переходу з відпустки до динамічності трудової осені, а в дитячому садку або школі вихователі та вчителі намагаються відновити дисципліну і донести до учнів та вихованців нові знання. А якщо раптом у цей час виникне якийсь конфлікт із друзями або зненацька заскочить підступна застуда – який вже тут настрій…

Гадаєте, отримуємо занадто сумну картинку? Аж ніяк! Ви з легкістю можете виправити або навіть не допустити те все про що писалося вище.

По одній з версій фахівців, осіння нудьга починається у нас тому, що із закінченням літа ми втрачаємо можливість дарувати собі маленькі та великі радості. Це зайва порція морозива або приємна подорож, нові знайомі й старі друзі, а головне –  відчуття свободи та радості від того, що не треба поспішати, немає обмежень, а вільний час можна проводити так, як захочеться, а не так, як потрібно.

Але якщо одні радості зникають, то чому б не знайти інші? Просто формат буде інакший, але кількість отриманого задоволення – рівноцінна! Не вірите що це можливо? Дивіться самі!

Рання осінь дарує нам багато смачних та корисних фруктів і овочів, якими із задоволенням поласують дорослі та діти. Їх яскравий та життєрадісний колір, чудовий смак та вітаміни порадують кожного, і, навіть, найвибагливіших малюків.

А ще ці фрукти й овочі чудово підійдуть юним художникам та художницям в якості натури, стануть прикладом яскравості кольорів, добірності та простоти форми, дивлячись на які діти зможуть відтворити їх зображення олівцями, фарбами, виліпити із пластиліну або із глини.

Спробуйте зберегти для себе чарівні миті золотих осінніх днів. Як це зробити? Дуже просто! Візьміть до рук фотоапарат і шукайте гарний кадр. Берізки в золотому оздобленні, маленький кущик із червоними ягідками, дівчинка в яскравому беретику збирає опале листя, різноцвіття осіннього гаю на тлі неба в купчастих хмарах, симпатичний грибочок у траві, спорожнілий дитячий майданчик після дощу, сонце, що просвічує крізь павутинку – безліч сюжетів, варто лише вийти з дому та озирнутися навколо. Перегляньте створені знімки, оберіть кращі та надрукуйте їх, а потім всією сім’єю за допомогою ватману, фарби і своєї фантазії створіть оригінальний настінний колаж, що допоможе підтримувати позитивний настрой навіть у холодні та хмурі  дощові осінні дні.

Не забувайте про композиції з каштанів і жолудів, гарні букети з використанням осінніх квітів і листів, гербарії та ікебани. Адже немає нічого простішого, ніж під час прогулянки зібрати цей нехитрий підручний матеріал і створити з нього щось оригінальне та симпатичне. Все це осіннє різноманіття допоможе відволіктися від похмурих думок, трансформує емоції в творчі композиції, що розкриють внутрішній світ дитини, розів’є її здібності, навчить мислити образами та бачити незвичайне у звичайному.

А у розвитку комунікаційних навичок і малюку, і підлітку допоможуть різні настільні ігри, у які можна грати всією сім’єю. Намагайтеся виділити хоча б пару вечорів на тиждень на такі сімейні посиденьки. Побачите, поступово, завдяки цій ігровій практиці відносини в сім’ї стануть добрішими, довірливішими, м’якішими, та й час буде проведено з користю. Адже сучасні настільні ігри допомагають довідатися багато нового і цікавого. Є один важливий нюанс – батькам має бути дійсно цікаво проводити час зі своїми дітьми. У такі вечори краще забути про звичний розподіл сил у відносинах «дорослий – дитина», не повчати, не читати нотацій, не підказувати як краще, а просто веселитися від щирого серця й радіти тому, що рідні люди поруч.

Найчастіше поганий настрій восени складається з таких моментів, які словами не передати. Ось недобре на душі та й усе… Щоб розігнати сплін, більше рухайтеся, використовуючи для цього будь-який вільний час. Якщо вистачить сили волі на ранкову пробіжку – нудьгу як рукою зніме. З дітьми намагайтеся більше грати на вулиці в рухливі ігри – осіння депресія найчастіше викликана великим навчальним навантаженням і шкільними стресами. Рух нормалізує гормональний обмін, тому “гормони радості” – ендорфін та серотонін – будуть вироблятися в потрібній кількості.

Осінь – пора коли наші діти частіше хворіють. Хворому нудно просто лежати вдома у ліжку, а ми не знаємо чим його зайняти та просто вмикаємо телевізор або комп’ютер. Однак під час хвороби, нехай навіть це й буде звичайна застуда, зайве навантаження маленькому організму зовсім не потрібне. Спробуйте зайняти дитину чимсь таким, що не напружуватиме, а буде корисним і приємним заняттям – ліплення, малювання, аплікація, створення вітражів, робота з конструктором, збирання пазлів. Ваша добровільна особиста участь та зацікавлене ставлення до творчого процесу відволічуть дитину від похмурих думок і допоможуть скоріше одужати.

Осінь – ще й чудовий час для спогадів і відвертих розмов. Зрозуміло, всі ми – дорослі люди – дуже завантажені на роботі, у нас багато справ і обов’язків, але намагайтеся не забувати, що для дитини саме його проблеми й невдачі – найважливіші. Коли ви повертаєтесь з роботи додому та запитуєте у свого малюка як справи, а він, посміхаючись, відповідає вам: «Добре!», хіба не це головне щастя для кожного з батьків. Не запитували про таке свою дитину? А ви спробуйте! Впевнені – почуєте багато цікавого.  У старшої за віком дитини обов’язково розпитайте, як пройшов його день, що він робив і де був.

У школяра намагайтеся цікавитися не тільки тим, чи зробив він уроки на завтра й чи не одержав сьогодні в школі двійку, але й що дійсно нового і цікавого розповідали на уроках вчителі, чим живуть його друзі-приятелі. Батьки-друзі, яким можна розповісти про свої проблеми та труднощі, а також поділиться радістю й бути впевненим, що тебе зрозуміють – великий подарунок для дитини. Цей фактор робить її впевненішою у собі й вчить довіряти навколишньому світу.

Адже саме батьківська підтримка, ніжний і, водночас, критичний погляд дорослої людини – ось ті орієнтири, які обов’язково допоможуть нашим дітям стати самодостатніми особистостями, відкритими назустріч будь-який, нехай навіть не завжди приємній погоді,

У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник – учителі-предметники», уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. До того ж перехід з початкової школи у середню співпадає зі своєрідною віковою кризою – початком переходу від дитинства, що є досить стабільним періодом розвитку, до молодшого підліткового віку. Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя».

Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі. Що викликає стрес у п’ятикласників? Різкі зміни умов навчання, різноманітні та більш ускладнені вимоги, які ставлять до дітей середньої навчальної ланки, навіть зміна «статусу» у початковій школі на «наймолодшого» у середній – все це є досить серйозним випробуванням. У цей період діти можуть стати невпізнанними: тривога, боязкість чи, навпаки, розв’язність, надмірна метушливість, збудження охоплюють їх. У зв’язку з цим у них може знизитись працездатність, вони можуть стати забудькуватими, неорганізованими. Іноді порушуються сон, апетит.

Шановні батьки! Постарайтесь забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим, зробіть так, щоб п’ятикласник відчув вашу підтримку та допомогу.

   Вступ до школи – переломний момент в житті кожного малюка. Початок шкільного навчання кардинальним чином міняє весь його спосіб життя.Властиві дошкільникам безпечність, безтурботність, занурення в гру змінилися життям, наповненим безліччю вимог, обов’язків і обмежень: тепер дитина повинна щодня ходити в школу, систематично і напружено працювати, дотримуватися режиму дня, підкорятися всіляким нормам і правилам шкільного життя, виконувати вимоги вчителя, займатися на уроці тим, що визначене шкільною програмою, старанно виконувати домашні завдання, добиватися добрих результатів в учбовій роботі і т.д.
У цей же період життя, в 6-7 років, міняється і вся психологічна зовнішність дитини, перетворюються його особа, пізнавальні і розумові можливості, сфера емоцій і переживань, круг спілкування. 
Своє нове положення дитина не завжди добре усвідомлює, але обов’язково відчуває і переживає його: він гордиться тим, що став дорослим, йому приємне його нове положення. Переживання дитиною свого нового соціального статусу пов’язане з появою «внутрішньої позиції школяра» (Л.І.Божович).
Наявність «внутрішньої позиції школяра» має для першокласника велике значення. Саме вона допомагає маленькому учневі долати мінливості шкільного життя, виконувати нові обов’язки. Це дуже важливо на перших етапах шкільного навчання, коли учбовий матеріал, який потрібно засвоїти дитині, об’єктивно одноманітний і не дуже цікавий.
Багато хто з сьогоднішніх першокласників є вельми досвідченим в учбових заняттях ще до приходу в школу. Посилена підготовка до школи, відвідування підготовчих занять, дошкільних ліцеїв, гімназій і так далі частенько приводить до того, що вступ до школи втрачає для дитини елемент новизни, заважає пережити значущість цієї події.
У підтримці в першокласника «внутрішньої позиції школяра» неоціненна роль належить батькам. Їх серйозне відношення до шкільного життя дитини, увага до його успіхів і невдач, терпіння, обов’язкове заохочення старань і зусиль, емоційна підтримка допомагають першокласникові відчути значущість своєї діяльності, сприяють підвищенню самооцінки дитини, його упевненості в собі.

Нові правила

Багаточисельні «можна», не «можна», «треба», «належить», «правильно», «неправильно» лавиною обрушуються на першокласника. Ці правила пов’язані як з організацією самого шкільного життя, так і з включенням дитини в нову для нього учбову діяльність.
Норми і правила деколи йдуть врозріз з безпосередніми бажаннями і спонуками дитини. До цих норм потрібно адаптуватися. Більшість школярів-першокласників достатньо успішно справляються з цим завданням. Можна погодитися з думкою ряду психологів, що здоровий, допитливий, віруючий в себе і уміючий будувати взаємини з іншими людьми малюк без серйозних проблем включається в шкільне життя.
Проте початок шкільного навчання є для кожної дитини сильним стресом. Всі діти поряд з відчуттями радості, що переповнюють їх, захвату або здивування з приводу того, що відбувається в школі переживають тривогу, розгубленість, напругу. У першокласників в перші дні (тижні) відвідин школи знижується опірність організму, можуть порушуватися сон, апетит, підвищуватися температура, загострюватися хронічні захворювання. Діти, здавалося б, без приводу вередують, гарячаться, плачуть.
Період адаптації до школи, пов’язаний з пристосуванням до її основних вимог, існує у всіх першокласників. Лише в одних він триває один місяць, в інших – одну чверть, в третіх – розтягується на весь перший навчальний рік. Багато що залежить тут від індивідуальних особливостей самого малюка, від самої дитини, від тих передумов опанування учбової діяльності, що є у нього.

Психофізіологічна зрілість

Включення в нову соціальну середу, початок освоєння учбової діяльності вимагають від дитини якісно нового рівня розвитку і організації всіх психічних процесів (сприйняття, уваги, пам’яті, мислення), вищої здібності до управління своєю поведінкою.
Проте можливості першокласників в цьому плані поки що досить обмежені. Це багато в чому пов’язано з особливостями психофізіологічного розвитку дітей 6-7 років.
За даними фізіологів, до 7 років кора великих півкуль є вже в значній мірі зрілою (що і забезпечує можливість переходу до систематичного навчання). Проте найбільш важливі, специфічно людські відділи головного мозку, що відповідають за програмування, регуляцію і контроль складних форм психічної діяльності, у дітей цього віку ще не завершили свого формування (розвиток лобових відділів мозку закінчується лише до 12-14 років, а за деякими даними – лише до 21 року), унаслідок чого регулюючий і гальмівний вплив кори виявляється недостатнім.
Недосконалість регулюючої функції кори виявляється у властивих дітям особливостях емоційної сфери і організації діяльності. Першокласники легко відволікаються, не здібні до тривалого зосередження, володіють низькою працездатністю і швидко стомлюються, збудливі, емоційні, вразливі.
Моторні навики, дрібні рухи рук ще дуже досконалі, що викликає природні труднощі при опануванні письма, роботі з папером і ножицями і ін.
Увага учнів 1-х класів ще слабо організована, має невеликий об’єм, погано розподіляється, нестійка.
У першокласників (як і у дошкільників) добре розвинена мимовільна пам’ять, що фіксує яскраві, емоційно насичені для дитини відомості і події його життя.
Довільна пам’ять, що спирається на вживання спеціальних прийомів і засобів запам’ятовування, у тому числі прийомів логічної і смислової обробки матеріалу, для першокласників поки що не характерна через слабкість розвитку самих розумових операцій.
Мислення першокласників переважно наочно-образне. Це означає, що для здійснення розумових операцій порівняння, узагальнення, аналізу, логічного виводу дітям необхідно спиратися на наочний матеріал. Дії «в голові, про себе» даються першокласникам поки що важко, внаслідок недостатньо сформованого внутрішнього плану дій.
Поведінка першокласників (через вказані вище вікові обмеження в розвитку довільності, регуляції дій) також нерідко відрізняється неорганізованістю, незібраністю , недисциплінованістю.
Ставши школярем і приступивши до опанування премудрощів учбової діяльності, малюк лише поступово вчиться управляти собою, будувати свою діяльність у відповідності з поставленими цілями і намірами.
Батьки і вчителі повинні розуміти, що вступ дитини до школи само по собі ще не забезпечує появи цих важливих якостей. Вони потребують спеціального розвитку. І тут необхідно уникати досить поширеного протиріччя: з порогу школи від дитини вимагають того, що лише ще має бути сформоване.
Відомий вітчизняний психолог Л.І. Божович писала із цього приводу: «Жоден вчитель ніколи не зажадає від школярів вирішення таких арифметичних завдань, розв’язанню яких він заздалегідь їх не навчив. Але багато вчителів вимагають від учнів організованості, старанності, відповідальності, акуратності і ін. і в той же час не піклуються про те, щоб заздалегідь дати дітям відповідні уміння і навики і виховати у них відповідні звички».
Першокласники, що вже переступили семирічний рубіж, є більш зрілими в плані психофізіологічного, психічного і соціального розвитку, чим шестирічні школярі. Тому семирічні діти, за інших рівних умов, як правило, легше включаються в учбову діяльність і швидше освоюють вимоги масової школи.
Перший рік навчання визначає деколи все подальше шкільне життя дитини. У цей період школяр під керівництвом дорослих здійснює надзвичайно важливі кроки в своєму розвитку.

Багато чого на цьому шляху залежить від батьків першокласника.