Уникаємо емоційного вигорання

Уникаємо емоційного вигорання

1. Плануючи робочий день, обов’язково виділяйте час для емоційного відпочинку. Так, обідню перерву можна із користю для здоров’я провести в найближчому парку або просто на вулиці, змінивши робочу обстановку. «Подорож» у переповненій маршрутці додому або на роботу можна замінити на прогулянку пішки.

2. Плануйте робочий тиждень, місяць із визначенням короткострокових і довгострокових цілей роботи, що дозволить фокусуватися на необхідних діях, підвищить мотивацію діяльності та зменшить кількість невиправданих емоційних витрат. Варто виділяти завдання та цілі, що є пріоритетними або такими, що виконуються найшвидше.

3. Варто впорядкувати власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом або похвалою керівника. Виділіть час для зустрічей із друзями, відпочинку із коханою людиною поза межами звичної повсякденності, відвідин мистецьких або спортивних заходів. Вихідні, особливо в теплу пору року, корисно проводити на відкритому повітрі, уникаючи пасивного проведення часу перед телевізором на дивані.

4. У пригоді стане професійний розвиток і самовдосконалення (обмін професійною інформацією з колегами, що дає відчуття світу ширшого, ніж той, який існує всередині окремого колективу – курси підвищення кваліфікації, конференції тощо). Крім суто професійної користі, такі заходи покликані активізувати взаємозв’язки з колегами, активне спілкування в нових умовах, а це відволікає від буденності та рутини.

5. Банальним, але важливим компонентом боротьби зі стресом є підтримування гарної фізичної форми. Між станом тіла й розумом є тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном посилюють прояви синдрому вигоряння. Ні за яких обставин не можна нехтувати повноцінним сном, адже тільки в цей час мозок відпочиває та накопичує енергію на наступний день ;

6. Нове хобі може не тільки додати задоволення у житті, а й допомогти почуватися більш мотивованим. Години, присвячені, приміром, вишиванню, збережуть дні, присвячені пошуку емоційного заспокоєння.

7. Категоричним правилом має стати відмові від роботи вдома та обговорення робочих проблем поза роботою.

8. Зрештою, візьміть відпустку та просто забудьте про проблеми на роботі.

Торгівля дітьми та пов’язані з нею злочини

Із року в рік усе більше дітей у всьому світі вивозять в інші країни або регіони з метою використання у важкій нелегальній праці, для роботи у сфері секс-послуг, створення дитячої порнографії або з метою всиновлення та випрошування милостині. 

Щороку 1,2 млн. дітей потерпають від торгівлі людьми, що прирівнюється до кількості дітей до 5 років в Австралії. 2 млн. дітей щорічно потерпають від комерційної сексуальної експлуатації, тобто стільки, скільки живе в Бельгії.

Дитина – кожна людська істота до досягнення 18-річного віку (Конвенція ООН про права дитини).

Збільшення числа проданих дітей, як правило, пов’язане з бідністю, епідемією СНІДу, економічними кризами, політичними репресіями та всезростаючим попитом з боку насильників над дітьми. Корупція та відсутність або невідповідність законів, недотримання існуючих законів – усе це є також факторами, які прямо чи опосередковано призводять до експлуатації дітей. Кожного року дітей з України знаходять в Угорщині, Польщі, балтійських країнах та великих містах Західної Європи. Діти з Румунії та Молдови були запрошені як танцювальні колективи в Камбоджу для виступів, а там були примушені до проституції. Однією з причин поширення вивозу дітей є слабкий імміграційний контроль. На деяких кордонах ніхто не вимагає ідентифікаційних документів від дорослих на дітей, які подорожують з ними.

Торгівля дітьми – означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, переховування або одержання дитини шляхом погрози силою чи її застосування або інших форм зловживання владою чи уразливістю становища або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод, для одержання згоди особи, що контролює дитину.

Діти можуть продаватися за межі країни, а можуть переміщуватись у її межах. Продаж в межах країни менш поширене явище, ніж за кордон. Але якщо таке трапляється, то це, як правило, переміщення із сільської місцевості до промислових міст або міст туристичного спрямування чи місць поблизу великих будівництв, зупинок вантажівок, портів та військових баз. Багато дітей, які потерпіли від зовнішньої торгівлі, одночасно потерпіли і від внутрішньої. В Україні найчастіше діти потерпають від внутрішньої торгівлі людьми.

Торгівля людьми карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років (Ст. 149, Кримінальний кодекс України)

Основний спосіб втягнення дітей і торгівлю людьми – це пропонування привабливих умов. Проте є багато випадків, котрі свідчать про використання вербувальниками примусу у той чи інший спосіб чи погроз. Деякі з потерпілих у віці 11-18 років були доведені до несвідомого стану в результаті вживання спиртних напоїв, наркотиків, токсинів, потім їх закидали в автобус і вивозили. Важливо відзначити, що вербувальники заманюють дітей не тільки бідних, але і з цілком благополучних родин.

Згідно з результатами опитування, що проводилося в рамках дослідження Міжнародної організації праці, перший контакт з вербувальником в ситуації зовнішньої торгівлі дітьми відбувається за місцем проживання дитини приблизно за чотири місяці до відправлення. Діти вирішують відправитися за кордон з метою покращити своє матеріальне становище та становище своїх батьків, набути впевненості та незалежності побачити світ тощо. Члени  родини не відмовляють дітей, оскільки очікують грошових переказів. Відомі випадки, коли близькі родичі, а часто і батьки, друзі чи знайомі виступають посередниками або вербувальниками, особливо це стосується ситуації внутрішньої торгівлі дітьми.

Незаконне використання дитини може мати такі форми:

  • Комерційна сексуальна експлуатація дітей (карається ст. 303, Кримінальний кодекс України)
  • Примушування чи втягнення дітей у заняття проституцією
  • Дитяча порнографія (карається ст. 301, Кримінальний кодекс України)
  • Експлуатація дитячої праці
  • Втягнення неповнолітніх в збройні конфлікти
  • використання для жебрацтва, примус до жебрацтва

У Євпаторії (АР Крим) влітку на пляжі мати пропонувала свого 10-річного хлопчика для гомосексуальних контактів.

У Києві мама продавала свою 9-річну дочку, отримуючи за це долари, радіючи, що продає дорого і що може гарно на зароблені гроші проводити час зі своїми подругами. Вона розповідає, що інші батьки отримують за свої дітей лише по 10 грн.

У Житомирській області батьки-алкоголіки відправляли свою неповнолітню доньку „кататися” на машині (надавати секс-послуги), а за це отримували горілку.

Згідно з Конвенцією ООН про права дитини, яку підписала 191 держава світу і яка набула чинності в Україні 27 вересня 1991 року, кожна дитина має право на захист від усіх видів економічної та сексуальної експлуатації, насилля (ст. 19, 32, 34, 35 та 36). Усі держави повинні захищати дітей від будь-яких форм  експлуатації і розбещення, торгівлі та контрабанди їх у будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Торгівля дітьми може призвести до серйозних наслідків для них на все життя або навіть поставити під загрозу саме життя, завдаючи фізичну, психічну, духовну, моральну шкоду, включаючи загрозу ранньої вагітності, летальні пологи, запізнення фізичного та розумового розвитку, травми, фізичну інвалідність та хвороби статевих органів, у тому числі ВІЛ/СНІД. Не викликає сумніву факт, що потерпілі діти можуть бути соціально дезадаптовані, а процес реабілітації складним та травматичним для дитини, яка була продана. У деяких державах такі діти ризикують бути визнаними „злочинцями” після повернення або перед поверненням в рідну країну. Їх часто утримують у в’язницях чи „реабілітують” перед тим, як вислати додому.

Торгівля дітьми є багатоликою проблемою. Глобальний світовий ринок втягує мільйони дітей і дає багатомільйонні доларові прибутки, створюючи ситуації цілковитого порушення прав дітей на щасливе дитинство, на гідне, продуктивне та корисне життя.

Потрібна допомога? Україна:
0 800 500 335 (386 з мобільного)

Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації

Години роботи: 10:00-16:00, з понеділка по п’ятницю
Мови: українська, російська та англійська
Веб-сайт: la-strada.org.ua

Розпорядок дня в житті дитини

Дітей лякає все невідоме – чи то нова страва, чи великі зміни в житті (наприклад, переїзд до іншого міста або народження брата чи сестри). Зміни дають нові можливості, але в дитини вони викликають потужний стрес. Розпорядок надає життю дитини комфорту та стабільності.

Зазвичай розпорядок дня дитини включає в себе:

  • час, коли дитина прокидається;
  • час, коли вона купається, харчується, лягає спати;
  • виконання домашніх обов’язків;
  • час для ігор і відпочинку з сім’єю.

Якщо ви встановлюєте для дитини розпорядок, ви даєте їй зрозуміти, що дійсно важливе для вашої родини. Немає єдиних правил з приводу того, як організувати день дитини, головне – встановити порядок, єдиний для всіх членів сім’ї.

Розглянемо 10 головних причин, чому розпорядок дня важливий для дитини.

Причина № 1. Розпорядок дня допомагає виробити життєвий ритм

Стабільний розпорядок дня налаштовує «біологічний годинник» дитини, завдяки чому:

  • малюк краще спить уночі;
  • формуються звички здорового харчування;
  • нормалізується травлення;
  • з’являється досить часу для фізичної активності;
  • дитина заспокоюється, коли приходить час для відпочинку.

Завжди дотримуючись чіткого розпорядку, дитину не потрібно вмовляти лягти в ліжко, коли приходить час спати. Вона легко заспокоюється й засинає.

Причина № 2. Розпорядок дня допомагає у зміцненні зв’язку з сім’єю

Коли дитина знає, чого очікувати, й бачить, як усі члени сім’ї дотримуються розпорядку, вона розуміє, що це важливо. Так вона приймає цінності та інтереси сім’ї.

Наприклад, вона розуміє, що сімейний сніданок щонеділі – це важливо. Навіть якщо дитина ще маленька, вона відчуває цінність сімейних традицій, які зміцнюють зв’язок між членами сім’ї.

Причина № 3. Малюк розуміє, що від нього очікують

Замість того, щоб кожного вечора змушувати дитину збирати іграшки або йти купатися, поясніть їй розпорядок дня. Так вона засвоїть, що наближається час для купання та прибирання іграшок, й буде до цього готова. Діти легко підлаштовуються під очікування батьків, якщо їх не примушувати. Тому завдання батьків – допомогти малюкові звикнути до розпорядку, а не вказувати, що йому потрібно та що не можна робити.

Причина №4. Розпорядок дня створює спокійну атмосферу в сім’ї

Оскільки дитина та інші члени сім’ї знають, чого очікувати, рівень їх стресу й занепокоєння знижуються. Дитина знає, що буде відбуватися далі. Тому вона відчуває себе цінною – адже батьки долучають її до сімейного розпорядку, а не змушують щось робити.

Причина № 5. Розпорядок дня додає впевненості, розвиває самостійність

Маючи чіткий розпорядок дня, дитина звикає до того, коли їй час чистити зуби, а коли – лягати спати. Вона пишається тим, що батьки долучають її до сімейного розпорядку й робить усе самостійно.

Коли малюкові не вказують, що він повинен робити, він відповідально ставиться до дотримання розпорядку. Відчуваючи себе впевнено, дитина не чинить опір і не бунтує.

Причина №6. Розпорядок дня формує в дитини здорові звички

Діти, які дотримуються розпорядку дня, краще керують своїм часом. Дорослішаючи, вони зберігають свою дисциплінованість, звички здорового харчування й гігієни. Вони також систематично прибирають у будинку, приділяють час навчанню.

Причина № 7. Розпорядок дня допомагає батькам зрозуміти важливі речі

Заплановані сімейні справи, чи то оплата комунальних послуг, чи купівля необхідного, допомагають вам зберігати зв’язок з родиною. В умовах постійної зайнятості розпорядок допомагає вам ефективніше справлятися зі справами та проводити більше часу з сім’єю.

Причина № 8. Розпорядок дозволяє дитині очікувати приємні події

Якщо дитина дотримується розпорядку, вона заздалегідь насолоджується приємними подіями – наприклад, прогулянкою в парку в п’ятницю або походом до ігрової кімнати в неділю. Якщо протягом тижня заплановано кілька таких подій, дитина відчуває, що батьки її люблять.

Причина № 9. Розпорядок допомагає формувати сімейні традиції

Коли ви встановлюєте розпорядок дня для себе й дитини, ви можете придумати певні сімейні традиції (наприклад, читати дитині на ніч). Вони щодня зміцнюють ваш зв’язок з дитиною. Замість того, щоб просто виконувати справи за списком, ви якісно проводите час з дитиною.

Причина № 10. Розпорядок надає впевненості у важкі часи

Зміни та стреси негативно позначаються на житті дитини. Такі ситуації, як розлучення батьків, перехід до іншої школи, народження брата або сестри позбавляють дитину впевненості. Коли в дитини є чіткий розпорядок дня, це вносить ясність у її життя. Завдяки сімейним вечерям і прогулянкам дитина заспокоюється, відчуває, що її люблять.

Розпорядок дня повинен бути гнучким

Хоча створення й підтримання розпорядку має безліч переваг, важливо при цьому зберігати гнучкість. Спонтанність та творчість необхідні всім дітям. Наприклад, можна відкласти миття посуду, якщо у дворі відбувається щось цікаве.

Залишайтеся уважними до потреб дітей та інших членів вашої сім’ї. Якщо розпорядок дня занадто суворий, дитина буде відчувати себе обмеженою в діях, а це не входить у ваші плани.

Як привчити дитину до розпорядку

Психологи стверджують, що привчати дитину до розпорядку потрібно вже з перших днів життя. Однак якщо ви не почали цього робити з раннього віку – нічого страшного. Зробити це ніколи не пізно, але чим раніше ви почнете, тим краще.

  • Крок 1. Установіть час для найважливіших справ: прийому їжі, сну й інших. Потрібно почати саме з цього, тому що дитині важливо виробити звички здорового сну й харчування. Якщо ви не дотримуєтеся постійного розпорядку дня, переходьте до нього поступово. Після того, як дитина почала спати та приймати їжу в певний час, установіть час для купання та інших щоденних справ.
  • Крок 2. Проявляйте спокій. Спочатку дитині буде складно дотримуватися розпорядку, але з часом вона звикне. Не турбуйтеся, не втрачайте терпіння: щоб почати дотримуватися розпорядку, дитині потрібно трохи часу.
  • Крок 3. Продумайте заняття, які допоможуть дитині звикнути до розпорядку.Наприклад, ви можете щодня по 10 хвилин перед сном читати дитині казки. Це допоможе їй підготуватися до сну.
  • Крок 4. Зробіть розпорядок постійним, але гнучким. Щоб дитина виробила нові здорові звички, її розпорядок повинен стати постійним. У той же час подбайте про те, щоб він був гнучким, особливо у святкові дні. Настрій дитини залежить не тільки від часу, коли вона спить або приймає їжу, тому забезпечте їй гнучкий режим.
  • Крок 5. Продумайте в розпорядку події, які будуть особливо приємні для дитини. Продумайте заняття, які малюк буде чекати з нетерпінням, наприклад, поїздка до бабусі або спільна прогулянка з собакою.
  • Крок 6. За необхідності вносьте в розпорядок корективи. Згодом ви можете помітити, що не все в розпорядку працює. Розпорядок покликаний зміцнити сімейні зв’язки, а не ускладнювати життя. Переконайтеся в тому, що ваш план формує у членів сім’ї здорові звички й позитивний настрій.
Що у наших дітей може викликати агресивні почуття та дії

Що у наших дітей може викликати агресивні почуття та дії

На думку відомого психолога Ю. Б.Гіппенрейтера викликати агресивні почуття можуть наші:

1. Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2. Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3. Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5. Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».

Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх  стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6.  Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося? Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?

І справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8.Співчуття на словах, умовляння

Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

Як ми можемо допомогти дитині

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно? Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Педагогам і батькам слід пам’ятати:

1.Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.

2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.

3.Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.

4.Не можна використовувати фізичних покарань.

5.Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.

6.Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.

7.Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.

8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.

9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.

10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.

11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

АДАПТАЦІЯ ШЕСТИ РІЧОК ДО ШКОЛИ (батькам і вчителям)

АДАПТАЦІЯ ШЕСТИ РІЧОК ДО ШКОЛИ (батькам і вчителям)

Початок навчання в школі — один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей, як в психологічному, так і у фізичному плані. Поступивши в школу, дитина стає школярем далеко не відразу.
Цей момент є новим віковим періодом в житті дитини, провідною діяльністю якої стає учбова діяльність.

Найважливішим чинником психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

До шкільної готовності, можна виділити такі складові: мотиваційну, розумову та емоційно-вольову. Справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних процесів: прагнення пізнавати нове, що несе в собі школа, бажання опанувати грамоту, читання тощо.

Якщо така пізнавальна активність не сформована, дітей приваблюють різноманітні сторонні мотиви, пов’язані зі сприйманням школи як місця для розваг, що спричинює неспроможність дитини взяти на себе обов’язки учня.

Навчальна діяльність у школі потребує від учнів високого рівня розумової активності, що виявляється через розвиток когнітивних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, уваги, уяви).

Велику роль відіграє емоційно-вольова готовність, зокрема вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямувати її на розв’язання навчальних задач тощо.

У наш час багато дітей вступають до школи і починають навчатися уже в шестирічному віці. У зв’язку із цим виникає багато питань, що потребують спеціального розгляду. Якщо шестирічна дитина починає вчитися в школі, то чи означає це, що вона розвивається швидше і перестає бути дошкільником? Чи корисно в цьому віці розпочинати шкільне навчання, і яким це навчання повинно бути? Чи всі діти можуть починати вчитися у віці шести років? Що таке психологічна готовність до школи?

Усі психологи, доходять висновку, що шестирічний першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником: він зберігає особливості мислення, властиві дошкільному віку; у нього переважає мимовільна пам’ять (запам’ятовує здебільшого те, що привертає його увагу яскравістю, цікавістю, емоційним відгуком); специфіка уваги дозволяє дитині продуктивно займатися тією самою справою упродовж не більше ніж 10-15 хвилин.

Особистості шестирічних дітей притаманні певні особливості, що створює додаткові труднощі в процесі навчання. Інтерес до пізнання у цей час ще нестійкий, залежить від ситуації, тому під час занять у більшості дітей він виникає і підтримується завдяки вчителеві. ». Отримання негативних оцінок, зауважень викликає тривожність, дискомфорт, через які значна частина учнів стають пасивними, залишають розпочату роботу або потребують допомоги вчителя. Поведінка дитини залежить від її емоційного стану, є імпульсивною та безпосередньою, що ускладнює колективну роботу дітей на уроці. Зрозуміло, що дітей шести років навчати складно, і таке навчання необхідно будувати з урахуванням специфіки їхнього розвитку.

Шестирічна дитина швидко стомлюється, виконуючи одноманітну роботу, У шестирічної дитини існує нагальна потреба в грі та емоційній насиченості всього життя, саме тому вона значно краще засвоює програму, запропоновану їй в ігровій формі, ніж у стандартній ситуації навчального заняття. Отже, педагогам необхідно постійно збагачувати урок елементами гри. Так, у шестирічних дітей ще зберігаються притаманні дошкільному вікові особливості мислення: у них домінує мимовільна пам’ять, унаслідок чого запам’ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаво; специфіка уваги уможливлює продуктивне виконання певної роботи не більше як упродовж 15—20 хв; особливості мислення зумовлюють прагнення вивчати все передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах.

Характер у цьому віці тільки формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігається імпульсивність поведінки, вередливість, упертість. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи, однак більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів і ставленні до оточуючих.

Незважаючи на певну специфіку й складність організації навчання шестирічок, існують певні новоутворення у психічному розвитку дитини, які дають підстави фахівцям рекомендувати навчання з цього віку. Перше, на що хотілося б звернути увагу, це те , що діяльність дитини стає спрямованішою (наприклад, дитина, заради того, щоб завершити справу й переконатися в результаті або отримати схвалення дорослого, готова відкласти прогулянку або перегляд мультфільмів).

Що ж може статися з дитиною, якщо система шкільного навчання формалізована та недостатньою мірою зважає на її вікові особливості? За несприятливих умов часто погіршується стан здоров’я дітей: може знижуватися вага, зменшуватися кількість гемоглобіну в крові, знижуватися гострота зору, виникати головний біль. Через погіршення загального самопочуття дитина починає часто хворіти, знижується її працездатність, що негативно позначається на навчанні; в окремих випадках виникають неврози або шкільна дезадаптація; діти напружені не тільки фізично, але й психологічно. Деякі шестирічки стають млявими та плаксивими, у них порушуються сон і апетит; інші перезбуджуються, стають дратівливими та запальними. Стомлюваність спричиняє зриви у поведінці, капризи. Зважаючи на соціальну нестабільність, труднощі пристосування до нових умов і взаємин шестирічна дитина гостро потребує безпосередніх емоційних контактів, а за формальних умов шкільного навчання ця потреба може не задовольнятися повною мірою.

За сприятливих умов навчання психологічна напруженість дошкільника зазвичай починає зменшуватися через 1,5—2 місяці від початку навчального року.

У більш жорстких умовах психологічна напруженість триває, спричиняючи побічні для дитини ефекти — як в психологічному, так і в соматичному плані.
Першокласник із захопленням переступив поріг школи, але вже через кілька місяців почав страждати від необхідності бути в ній щодня. Чим пояснюється таке ставлення до школи? Якщо дитина не відвідувала дитячий садок, не дивно, що можуть виникнути певні ускладнення і в першому класі. Це явище називається шкільною дезадаптацією. Пізнавальна активність маленького школяра висока і поступово цей вогник бажання знати, бути попереду, згасає, а на зміну йому приходить неуважність, тривожність. Які ж діти відчувають складнощі при адаптації до школи? До дітей, що важко адаптуються, належать:діти з відхиленнями в інтелектуальній, комунікативній, мотиваційній, емоційній сфері,діти, які мають хронічні хвороби, через які змушені пропускати багато уроків,діти, в яких порушена саморегуляція поведінки або недорозвинене мовлення,діти з неблагополучних або неповних сімей, які від початку і надалі не отримують від дорослих підтримки та допомоги в навчанні.

Що можуть зробити батьки і вчителі, щоб полегшити адаптацію дітей до школи?   

Рекомендації вчителям з профілактики дезадаптації першокласників до школи

Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.

Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.

Зняття неуспішних оцінок на перших етапах навчання

Використання «системи фішок» і грамот в оцінюванні діяльності дітей

Відділення оцінки конкретного вчинку від оцінки особистості дитини.

Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів

Порівнянні якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.

Указуючи на помилки, намітити шлях до успіху.

Акцентування уваги учня на його успіхах, перемогах. Створення ситуацій успіху.

Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.

Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.

Підтримка і заохочення проявів активності в роботі на уроці у скутих, сором’язливих, тривожних дітей. Важливо звертати увагу інших учнів на їхні успіхи, підвищувати їхній статус у класі

Бажано не наполягати на публічних виступах і відповідях перед усім класом тривожних, невпевнених дітей. Певний період їх можна включати в групи з 2-3 учнів, що разом будуть розповідати вірш, співати пісню і т.д., щоб вони відчули підтримку.

Для встановлення гарних відносин між дітьми в класі й формування в них конструктивних способів взаємодії можна проводити заняття на теми: «Знайомство. Як подружитися», «Що таке дружба?» і т.д. Така робота буде більш ефективною, якщо на заняттях використовувати інсценування ситуацій, обговорення, проказування почуттів за даними ситуаціями. Також корисними будуть заняття з використанням веселих, жартівливих командних ігор.

Порадьте батькам першокласників наступне:

• Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

• Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).
• Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).
• Не лайте, а тим більше — не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».
• Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
• Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення—запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно)—нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.
• Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.
• Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого — основа для взаєморозуміння.
• Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі, вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

• Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте аль­тернативу. Повага до дитини зараз — фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

Створюйте позитивне емоційне ставлення до школи, запобігайте перевантаженню, допомагайте, якщо це доцільно, виявляйте і підтримуйте здібності дитини до тих видів діяльності, якими вона захоплюється, і в яких має певні успіхи.

Навчання у школі має бути джерелом позитивних емоцій, що допоможе дитині знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у свої силах.

Важливо, щоб ці позитивні емоції пов’язувались із самою навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами.