Категорія: Поради психолога учителям

Виховання – це завжди виклик, тому що воно покликане формувати характер і поведінку дітей. Важливо пам’ятати, що ідеального способу виховання просто не існує. Усі батьки вчаться методом підбору. Гарне виховання полягає в тому, щоб залишатися відкритими для навчання, і ніколи не вважати себе ідеальними батьками, що вже роблять все можливе. Ми всі вчимося на помилках.

Немає ідеальних батьків і немає ідеальних дітей! Цей милий карапуз, яким ми милувалися, хитаючи на руках, тепер кидається на підлогу в істериці. Однак, коли діти погано поводяться, важливо пам’ятати, вони роблять це не тому що вони ненавидять вас. Це лише знак того, що ваш малюк росте і намагається бути незалежним.

Діти підкоряються розпорядку і вказівкам протягом усього дня в дитячому садку і школі, і дім – єдине місце, де вони можуть розслабитися. Яким чином ми можемо направляти їх, не утискаючи зайвий раз.

Діти Вас не слухають – зробіть рутину розвагою

Гумор може перетворити виховання в розвагу і для дитини і для батьків. Можна давати інструкції кумедним тоном, наслідуючи героя мультфільму або виконуючи комічний танець, який піднімає настрій і мотивує дітей на те, щоб виконати свої обов’язки. Звичайне чищення зубів можна перетворити на гру, почавши його з пісні про користь цієї процедури, або покорчити пики в момент самої процедури. Діти Вас не слухають – присядьте до їїх зросту

Хоча це здається цілком природним – розмовляти з дитиною зверху вниз. Але ми повинні пам’ятати, що на дитину це може діяти лякаюче. І вона сфокусується саме на цьому неприємному відчутті, а НЕ ваших словах.

Діти Вас не слухають – зупиніться … І слухайте

Якщо ми хочемо, щоб наші діти слухали нас, ми повинні бути хорошими слухачами в першу чергу. Так що будьте уважні, коли ваші діти розповідають вам різні речі, які вони робили впродовж дня. Коли вони показують що-небудь, важливо зупинитися незалежно від того, що ви робите, вислухати їх і відповідно відповісти. Ваша неуважність травмує дитину.

Діти Вас не слухають – ставтеся до дітей з повагою

Якщо Ви хочете, щоб ваші діти слухали і поважали вас, для початку ви повинні продемонструвати їм повагу. Діти вчаться, спостерігаючи. Щоб заробити повагу, Ви повинні поважати їх. Якщо ваша дитина підходить до вас з питанням, зупиніться, подивіться дитині в очі і дайте їй відповідь. Це показує дітям, що для вас важливі їхні справи. А наступного разу, коли вам знадобиться увага дитини, вона зупиниться і вслухається в те, що ви їй говорите.

Діти Вас не слухають – обговоріть заздалегідь зв’язок між проступком і покаранням.

Чітко обговоріть можливі порушення і наслідки. Наприклад, якщо вашій дитині дозволено грати у відеоігри протягом години, вона повинна зупинитися точно по годинах і прибрати за собою. Якщо комендантська година порушена, наслідок – ніяких відеоігор протягом певного проміжку часу. Покарання повинні бути розумними і відповідати віку дитини.

Діти Вас не слухають – старайтесь не забороняти емоцій

Не говоріть: «не плач!». Зрозумійте, дитина засмучена.
Заборона емоцій може пригнічувати. Якщо дитина кричить, бо бабуся і дідусь поїхали, не варто забороняти цього. Дитина засмучена, і ми повинні визнати це. Краще втішити вашу дитину і запевнити її, що бабуся і дідусь приїдуть ще.

Діти Вас не слухають – не кричіть на дитину

Якщо дитина знаходиться в процесі чого-небудь. Наприклад, дивиться телевізор, підійдіть до неї, почекайте кілька хвилин до наступної рекламної паузи і потім попросіть, щоб вона вимкнула його, оскільки пора обідати. Не можна очікувати від дітей, що вони зупинять гру в цю ж хвилину. Поважайте те що вони роблять.

Діти Вас не слухають – дотримуйтеся свого слова

Бути ствердним і послідовним – важлива частина виховання. Якщо ви приймаєте рішення, дотримуйтеся його. Якщо ви кажете: “Я не візьму тебе в гості, якщо ти не закінчиш свою домашню роботу” – дотримуйтеся цього. І не давайте обіцянок, якщо ви не готові їх виконувати. Інакше діти будуть легковажно ставитися до того, що ви говорите. Діти Вас не слухають – просіть пробачення, жалійте і хваліть тільки коли це необхідно

Ми очікуємо, що наші діти будуть просити вибачення тільки тоді, коли роблять щось не так, але це важливо і для нас – просити вибачення саме коли ми не праві. Ваша дитина повинна знати, що немає ніякої альтернативи слову «вибач» у разі неправильного вчинку або висловлювання. І на батьків це також поширюється. У той же час не забувайте говорити «дякую». Але не просіть пробачення, не дякуйте і не шкодуйте дитину без необхідності. Інакше ваше “розумниця” знеціниться і сприйматиметься буденно.

Діти Вас не слухаються – сприймайте думку дитини серйозно

Наступний аспект поваги – поважати думку дитини. Тільки слухати її – недостатньо. Важливо приймати до уваги її бажання і небажання. Якщо вашій дитині не подобається конкретне заняття-хобі, не нав’язуйте його тільки тому, що вам хочеться. Якщо ваша дитина говорить вам, що їй не подобається няня, не ігноруйте цього. Діти наївні і час від часу живуть у своєму вигаданому світі, але важливо перевірити факти перед тим, як зім’яти і викинути їх в урну.

Діти Вас не слухають – нагороди необхідні

Заохочення не менш важливі, ніж дисциплінування. Є тонка лінія різниці між нагородою і хабаром, яка повинна бути чітко зрозуміла. У той час як хабар дається під тиском, нагорода дається з задоволенням. Підкуп дитини морозивом, щоб вона не дуркувала в супермаркеті, принесе більше шкоди, ніж користі. Нагороди – це не шоколад/морозиво або навіть відеоігри, які можуть зіпсувати дитину. Нагороди призначаються, щоб мотивувати дітей. Приклад: «Діти, якщо ви приберете вашу кімнату швидко, ми зможемо подивитися ваше улюблене кіно ввечері»

Дитина з 1 класу повинна знати, що уроки – це її особиста справа. І що вчиться вона не для мами з татом, бабусі з дідусем, а для себе. Домашні завдання – справа дитини і вона вільна вибирати, готувати їх чи ні. Тому іноді дайте дитині можливість зіткнутися з наслідками власної безвідповідальності. Тільки коли дитина стикається з наслідками своїх дій або бездіяльності, вона може дізнатися реакцію світу. Тільки так малюк розуміє, що зробив помилку або проступок.

Постарайтеся зрозуміти дитину

Розберіться в тому, чому не хочеться вчити уроки. Буває, школяр не хоче вчити жоден предмет. Дізнайтеся у малюка, чому з цим такі проблеми. Можливо, йому важко дається або дитина посварилася з учителем.

Не забувайте про відпочинок

Не вимагайте робити уроки відразу після школи, дайте можливість дитині відволіктися, переключитися і розслабитися. Добре, якщо в цей час дитина буде гуляти на свіжому повітрі, обідати або гратися з друзями. Деяким дітям, можливо, слід прилягти й поспати.

Придумайте ритуал

Постарайтесь перетворити виконання домашніх завдань в щоденний ритуал, що відбувається в певну годину в одному і тому ж місці.  Кращий час для виконання домашніх завдань – з 15.00 до 17-18.00. Хоча тривалість занять може бути різною (в залежності від віку).

Повинні бути перерви

У школі між уроками теж роблять перерви, та й ви на роботі час від часу відволікаєтеся попити чай, поговорити. Привчіть дитину до таких 5-10- хвилинних перерв між виконаними завданнями. Особливо важливі перерви для молодших школярів.

Присутність або перевірка

Молодшим школярам набагато легше виконувати домашнє завдання в присутності батьків. Адже дитині ще важко організувати свою роботу, і ще вона потребує схвалення зробленого. Дорослий, якому дитина довіряє, заспокоює своєю присутністю і підживлює віру дитини у свої сили. Як тільки дитина зможе справлятися без мам і тат, вона неодмінно відмовиться сама від їхньої допомоги . Тут важлива поступовість. З часом домовтеся, що малюк сам робить деякі легші завдання, а складні з вами разом. Ще пізніше домовтеся, що дитина все виконує самостійно, а вам приносить тільки на перевірку. Хваліть свого школяра за самостійне виконання!
Чернетку рекомендується використовувати не завжди, а тільки для виконання окремих завдань (для тренування).
Не можна примушувати дитину переписувати всю роботу цілком, якщо вона допустила незначну помилку – навчіть її акуратно її виправляти. Ніколи не робіть завдання замість дитини    Принцип простий: РАЗОМ, але не ЗАМІСТЬ. Дорослий разом з дитиною може подивитися, що задано, спланувати роботу, допомогти почати її … і зайнятися своїми справами, уточнивши, що буде поруч, якщо дитині знадобиться допомога.

Контролюючи кожен крок дитини, дорослий позбавляє його можливості стати самостійним і знімає з нього відповідальність.
Виділіть час на додаткові заняття

Зверніть увагу на те, що дитині дається складніше всього, і позайматеся з нею у вихідні. Спокійно, не кваплячись поясніть те, що малюк не розуміє, дайте кілька додаткових завдань. Незабаром ця тактика дасть результат!

Поговоріть відверто з дитиною

Розкажіть їй про свої шкільні роки, про те що ви любили, що – ні, що виходило, а що викликало труднощі. Розкажіть, як справлялися з цими труднощами, щоб малюк зрозумів, що не все відразу виходить, що слід докласти зусиль, перш ніж щось вийде. Якщо школяреві не подобається вчитель, постарайтеся підібрати слова і пояснити, що люди бувають різні, і вчитель – це теж людина, зі своїми перевагами і недоліками. Вислухайте дитину і підтримайте в її почуттях. Іноді в особливо складних ситуаціях, варто поговорити з учителем.

Репетитори в крайньому випадку

Репетитор допоможе тільки тоді, коли ви бачите, що дитина явно відстає від шкільної програми і у вас для цього є підтвердження вчителя і власні спостереження. Але якщо малюк нарівні з однокласниками, не варто перевантажувати його багатьма додатковими заняттями. Занадто великий обсяг знань може просто втомити дитину і викликати у неї протест.

Терпіння і ще раз терпіння

Щоб з терпінням було простіше, не будуйте очікувань, приймайте дитину такою, якою вона є. Змиріться з тим, що їй не подобається математика, а пише “як курка лапою”. Зате у вашої дитини є багато інших плюсів, і щось у неї виходить найкраще. Слід тільки це побачити і підтримати!

Корисне посилання – http://dityinfo.com

В останні роки відзначається зростання алкоголізму серед підлітків. Причин цього кілька. Найголовнішими є соціальні причини, з яких основними – реклама, бездоглядність і вседозволеність в родинах, алкоголізм батьків і інші. Яскраві, барвисті етикетки вітчизняних і заморських вин, пива, міцних кидаються в очі. Доступність і відносна дешевизна спиртних напоїв є іншим фактором.

          Психологія підлітків така, що вони хочуть здаватися дорослішими, самостійними. Вони завжди наслідують своїх кумирів естради, кіно, телесеріалів, як вони намагаються вести себе, говорити, вживати спиртне, курити. Підлітки взагалі за своєю природою схильні до наслідування всього того, що належить модним, кращим, престижним.

Велике значення має і підлітковий конформізм – наслідування собі подібних в колі друзів. При цьому якщо в п’ющої пиво компанії знаходиться хтось, хто відмовляється від цього напою, то він піддається в цьому середовищі глузуванням, презирству і, в кінцевому підсумку, виганяється з групи.

          Велике значення при ранньому вживанні спиртних напоїв мають дорослі і, перш за все, батьки. Якщо в родині щотижня влаштовується колективна пят’нка, то дитина сприймає це природнім і в подальшому починає себе вести точно так же. У таких сім’ях діти рано долучаються до алкоголю. А в сім’ях алкоголіків питущих дітей ще більше. Незважаючи на те, що алкоголізм не передається у спадок, пияцтво хоча б одного з батьків під час зачаття часто призводить до того, що діти в таких сім’ях народжуються з різними психопатичними або інтелектуальними відхиленнями, затримкою розвитку.

Часто підлітковий алкоголізм з’являється в неповних сім’ях і як наслідок – бездоглядність підлітка, виховання його вулицею. Іншою причиною є гіперопіка дитини. Прагнучи захистити дитину від усіх труднощів, всіляко потураючи йому у всьому, батьки виховують морально слабку, безвольну істоту, яка потрапляючи в інше середовище легко піддається поганим впливам, оскільки у неї відсутні моральні гальма.

Залучення до алкоголю підлітків призводить до зміни системи цінностей і звичок. У вільний час вони зазвичай проводять в колі тих друзів, хто п’є, шляхом безцільного гуляння вулицями, просиджування в барах, кафе, слухання модної музики, супроводжуваних прийомом алкоголю. При цьому зовсім не залишається ані часу, ані бажання для саморозвитку та інших інтелектуальних занять: читання, навчання, сприймаються як нудний і непотрібний обов’язок. Приблизно половина з тих підлітків, хто п’є, за даними статистики книг майже не читають

          Крім того організм підлітка відрізняється від організму дорослої людини в тому, що у нього спочатку знижена стійкість до алкоголю, порівняно невеликі дози якого спочатку викликають дуже сильне сп’яніння і, навіть, важке отруєння. Однак, з часом стійкість до вживання великих доз алкоголю у підлітка виникає, але в той же час катастрофічно швидко виникають всі симптоми алкоголізму. Організм підлітка відрізняється від організму дорослої людини в тому, що його органи і в першу чергу центральна нервова система ще розвиваються і мало стійкі до різного роду отрут, до алкоголю. Тому ранній початок вживання спиртного призводить до швидкого розвитку залежності від алкоголю і до поразки внутрішніх органів.

Із захворювань, пов’язаних з вживанням алкоголю, у підлітків слід назвати

*гепатити та панкреатити,

*захворювання ендокринної системи,

*порушення роботи серця,

*проблеми з артеріальним тиском,

*поява різного роду легеневих захворювань,

*зниження стійкості до різного роду інфекційних захворювань і особливо розлади з боку центральної нервової системи і психіки.

Лікування дітей, хворих на алкоголізм здійснюється в спеціалізованих палатах або відділеннях наркологічного диспансеру, щоб виключити контакт і вплив дорослих алкоголіків.

Профілактика підліткового алкоголізму полягає, перш за все, в виховних і організаційних заходах, спрямованих на те, щоб молода людина знала пагубну дію алкоголю і прагнула активно уникати контакту з тими, що п’ють. Важливо зайняти вільний час, заохочувати і стимулювати різного роду здорові захоплення, підвищити інтерес до освіти і отримання професії.

Серед найголовніших порушень прав людини в сучасному світі актуальним є злочин, який має багато назв – «біле рабство», «торгівля людьми», «контрабанда людьми». За оцінками експертів щорічно 1-2 млн. людей стають «живим товаром». Наприкінці ХХ сторіччя з його проявами зіткнулась і Україна.

         Люди перетворюються на товар, який можна продавати і купувати, використовувати як завгодно, а потім викидати як непотріб. Торгівля людьми вважається сучасною формою рабства, і розглядається на міжнародному рівні як злочин, що карається законом.

         За даними Держдепартаменту США, щороку в рабство потрапляють 600 – 800 тис. осіб.  За оцінками Центру безпеки людини, цей показник значно більший і дорівнює 4 млн.

          Торгують і жінками, і чоловіками та дітьми, але в переважній більшості випадків в якості «товару» виступають жінки.

         Приблизно в одному випадку з п’яти жертвами работоргівців стають діти. За даними ЮНІСЕФ, жертвами торгівців людьми щороку стають 1,2 млн. дітей.

Якщо Ви їдете працювати за кордон:

• Перевірте, чи має фірма ліцензію на такий вид діяльності як „посередництво в працевлаштуванні за кордоном”, видану Міністерством праці та соціальної політики України, та копію дозволу на працевлаштування громадян України.
• Фірма-посередник має надати проект трудового договору (контракту) з іноземним роботодавцем, завірений роботодавцем.
• У трудовому договорі (контракті) повинна міститися найбільш повна інформація про умови роботи: тривалість робочого дня, вихідні дні, оплата праці, умови проживання, страхування (в тому числі від нещасного випадку, хвороби, медичне).
• Уникайте використання в контракті фраз типу: „та інші види робіт”, „всі роботи на вимогу роботодавця”. Цей договір складається у двох примірниках: один віддається клієнту, а другий залишається у посередника.
• Підписання трудового договору (контракту) є обов’язковою умовою легального працевлаштування.
• Трудовий договір (контракт) повинен бути написаний зрозумілою для Вас мовою (українською або російською) у 2 примірниках.
• Погоджуйтесь на сприянні у працевлаштуванні лише на умові оформлення спеціальної робочої візи. Пам’ятайте, службова, туристична та гостьова візи не дають права на легальну роботу за кордоном.
• Пам’ятайте, наявність копії закордонного паспорту чи копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера значно полегшить процедуру відновлення документів у разі необхідності.

Національна «гаряча лінія» по запобіганню торгівлі людьми
0-800-5002250
Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми
 (0 44) 254 7604.

Як правильно карати дітей і чи можна взагалі карати дітей? Якщо таке питання у вас виникало, тоді ця інформація буде вам цікавою і корисною.

НАЙВАЖЛИВІШІ ПРАВИЛА ПОКАРАННЯ:

• БЕСІДА з дитиною має відбутися ОДРАЗУ ПІСЛЯ ПОГАНОГО ВЧИНКУ, не відкаладаємо обговорення до поверення батька додому (але пам`ятаємо: не займаємося публічними вихованням у присутності друзів та знайомих, дитину треба відвести всторону і поговорити).
• Караючи, НЕ ОБМЕЖУВАТИ дитину у задоволенні ЇЇ ФІЗИЧНИХ ПОТРЕБ. Тобто не обмежувати їжу, питво та інші життєво необхідні потреби.
• ПОКАРАННЯ має бути ПРОПОРЦІЙНЕ ПОГАНОМУ ВЧИНКУ. Наприклад, якщо дитина не доїла страву, або з першого прохання не поскладала іграшки ми не можемо заборонити похід до зоопарку.
• ЯКЩО ДИТИНА ВІДБУЛА ПОКАРАННЯ ВОНА ВЖЕ ПРОБАЧИНА!
• КАРАТИ, але НЕ ПОЗБАВЛЯТИ ЛЮБОВІ. Після понесення покарання за вчинок дитину необхіно обійняти і наголосити, що ваш малюк розумничка і такого більше не відбудеться.
• КАРАТИ дитину дозволяється лише тоді, ЯКЩО ДИТИНА БУЛА ПОПЕРЕДЖЕНА ПРО ЗАБОРОНУ.
• Покарання лише за СВІДОМІ ПОГАНІ ВЧИНКИ. Якщо наприклад дитина випадково щось розлила ми маємо обговорити з нею через що так сталося і разом прибрати, але не сварити і не вигадувати покарань.
• БАТЬКИ, БУДЬТЕ ГОТОВІ ДО КОНФЛІКТУ! Ви маєте бути авторитетні і дотримуватися своїх обіцянок, як стосовно купівлі подарунка, так і понесення покарання дитиною за той чи інший поганий вчинок.
• Так звичайно мама з татом мають бути однодумцями, аби діти не шукали підхід до кожного з них і не навчались обманювати.
• Будьте прихильником бесід з дитиною, а не фізичних методів покарання!

Поговоримо сьогодні про супровід батьків дітей з особливими потребами. Насамперед це актуалізація ресурсів, відновлення почуття спроможності розв’язувати проблеми. Формуванням позитивних установок батьків щодо можливостей дитини краще зайнятися ще до початку навчального року. Точно в школі у дитини будуть якісь труднощі, непорозуміння, конфліктні моменти, але, попри все це, важливо бачити позитивні зрушення, навіть незначні, змістити акцент з труднощів на успіхи. Важливе формування відповідальної батьківської позиції. Наявність тьютора, асистента не звільняє від обов’язку допомагати дитині вчитися, адаптуватися в школі.

Важливо також допомогти встановити ресурсні соціальні зв’язки: знайти групи підтримки, батьків інших дітей з ООП. Можливо, у школі вже є старші діти в інклюзивних класах, які захочуть спілкуватися з новачками, або ж можуть зустрітися родини.

Батькам інших дітей у класі (на батьківських зборах або на групових, індивідуальних консультаціях) варто пояснити, як делікатно пропонувати допомогу. Фрази на кшталт «Ви героїня! Як Ви з цим живете! Як Вам важко! Я розумію, що Ви відчуваєте» — не дуже правдиві й тактовні. Значно краще запитати про те, яка допомога потрібна, що можна розповісти школярам про особливості дитини. Можливо, є книга, мультфільм, фільм, які допоможуть. Також варто розповісти про те, як проходить день дитини, які в неї звички, захоплення — усе, що допоможе потоваришувати.

Давайте поміркуємо, чи стикаються дітлахи, якими ми опікуємося, зі стресами, як часто і якими саме? А ще цікаво, у чиєму житті стресів більше – дитячому чи таки дорослому? Цікаво, що коли я запитую про це батьків, а подекуди і вчителів, то найчастіше чую у відповідь те, що життя дорослої людини містить набагато більше стресів, зокрема через відповідальність, яку вона тягне на своїх плечах і якої зовсім не відчувають та знати не хочуть малі та великі неслухи.

Насправді ж, якщо розуміти стрес як умови, в яких ми зазнаємо сильної напруги та тиску, через те, що не відчуваємо можливості з ними впоратись, не маємо ресурсів, знань, умінь, досвіду… – то дитяче життя виглядає набагато вразливішим.

Адже обставин, які вибиваються з розуміння типових та сприятливих для розвитку, – безліч. Це і надмірне шкільне навантаження, і відсутність повноцінного відпочинку, і конфлікти у школі, родині та з ровесниками, а ще – інтенсивні спортивні тренування, переживання втрат, батьківське розлучення, зміна місця проживання, перехід в інший садочок чи школу, хвороби, особливо ті, що пов’язані з перебуванням у лікарні, та багато іншого.

Загалом кожна дитина неодноразово стикається із сильним стресом, а, за різними дослідницькими даними, понад 40-60% усіх дітей переживають події, які є не просто стресовими, а – травматичними, такими, що містять безпосередню загрозу життю та здоров’ю самої дитини або в яких діти є свідками небезпеки для інших (наприклад, Donnelly & Amaya-Jackson, 2002).

Перше, що ми, дорослі, прагнемо зробити – максимально убезпечити дітей від стресів та травм. Однак, на жаль, незважаючи на все бажання, неможливо ростити дітлахів у тепличних умовах, і раніше чи пізніше настануть обставини, в яких малюк зазнає стресу. Адже життя триває, діти хворіють і потребують лікування, дорослі розлучаються, вирішують переїхати, час від часу небо блискає і гримить, вихователі, вчителі та тренери бувають різними, а шкільне навчання вимагає напруги та складання іспитів.

Саме тому важливе доросле завдання – не стільки захистити дітей від щоденних та випадкових стресів, скільки навчити, допомогти, створити умови, в яких ті могли б впоратися зі стресами, долати їхні наслідки, відновлюватись та рухатись далі.

Власне, у психології є багато понять, які в різний спосіб описують здатність протистояти стресу: стресостійкість, управління стресом, толерантність, чутливість до стресу, опірність стресу. Я ж хочу познайомити вас з двома, які, на мій погляд, описують найважливіші для сучасної дитини здатності – витримувати стреси (вміти не втрачати якість життя у стресових умовах) та відновлюватись після них (швидко повертатись у добрий настрій та продуктивний стан).

Перше – hardiness (найчастіше перекладають як життєстійкість або витривалість); друге – resilience (психологічна гнучкість або відновлюваність). Цікаво, що обидва поняття прийшли у психологію ззовні. Hardiness – із садівництва, йдеться про здатність рослин виживати, квітнути та давати насіння в несприятливих для цього умовах; resilience – фізична характеристика матерії, яка описує її здатність повертатись до первинної форми після деформації. Натисніть на кухонну губку або навіть подушечку власного пальця – вони прогнуться, але за якийсь час знову повернуть собі форму, а от пластилін лишиться ввігнутим і не відновить форми.

ЯК З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ

Перші дослідження hardiness (життєстійкості) в її психологічному сенсі належать Сьюзен Кобейса та Сальваторе Мадді (Maddi & Kobasa, 1984). Вчені помітили, що в ситуації стресу більшість людей починають гірше працювати, мають негаразди зі здоров’ям, частіше конфліктують з близькими, впадають у депресію, стають агресивнішими і навіть вдаються до спроб самогубства.

Однак є і люди, які поводяться та почуваються навпаки. Тривале перебування у стресових ситуаціях призводить до того, що їхні досягнення зростають, самопочуття покращується, стосунки розвиваються та стають міцнішими, до того ж, збільшується і продуктивність праці.

Зацікавившись, що відрізняє одних від інших, дослідники дійшли висновку, що, на відміну від “страждальців”, життєстійкі особи геть інакше сприймають критичні ситуації, інших людей та обирають особливий спосіб дій у кризі. Так, вони завжди шукають підтримку в інших і самі готові її надавати, вони відчувають, коли можуть впливати на події та повсякчас намагаються контролювати їх, вони намагаються буди задіяними в тому, що відбувається, а не спостерігати зі сторони. А ще – сприймають кризу більше як привід до розвитку, змін та адаптації, а не ризик чи загрозу благополуччю.

Як же допомогти дитині стати життєстійкою і досягти того, щоб вона не потрапила до лав піддатливої до стресу більшості?

Цікаво, що Мадді провів масштабне дослідження, в якому встановив чіткий і однозначний зв’язок між життєстійкістю та умовами зростання (Maddi, 2006). Так найстійкішими виявилися люди, які, по-перше, мали в дитинстві досвід важких стресових ситуацій, але не один, а в парі з досвідом підтримки близьких людей та подолання проблем. Тобто дитина, яка стикнулася з трудністю, навіть такою складною, як розлучення батьків чи смерть близької людини, і за допомоги дорослих впоралася з нею – буде стійкішою, ніж та, котра не мала підтримки (що очевидно), але так само вона буде стійкішою за ту, котра не мала самих труднощів.

По-друге, життєстійкими виявились люди, яких в дитинстві спрямовували на пошук цілей, свого призначення, дозволяти пробувати себе в багатьох діяльностях та не карали за помилки, а, навпаки, вчили виправляти їх. Вразливими ж до стресу та криз у дорослості стали ті діти, які у свій час недоотримали підтримки, схвалення, підбадьорювання та не мали емоційного зв’язку з дорослими.

ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ ПСИХОЛОГІЧНА ВІДНОВЛЮВАНІСТЬ

Щодо resilience (психологічної відновлюваності), то тут йдеться не лише про те, що людина повертає собі форму, а й знаходить новий ефективніший спосіб реакцій та сприйняття дійсності. Психологічно відновлювальні люди швидко приходять до тями після стресу, а також набирають новий досвід, який робить їх гнучкішими, адаптивнішими, пристосованішими.

Одне з перших досліджень психологічної відновлюваності здійснила Еммі Вернер, і стосувалося воно гавайських дітлахів, частина з яких, незважаючи на бідність, хвороби та загальну жорсткість у середовищі, де вони ростуть, – швидко відновлювались, лишались привітними, не демонстрували агресивної поведінки, могли підтримувати стосунки, а в майбутньому – будували нормальне життя та досягали успіху (Werner, 1971).

Психологічна відновлюваність залежить насамперед від ресурсів, які має людина, а також вміння бачити їх і користуватися ними. Саме ресурси – а це все, що додає в життя якості та позитиву – і підтримка друзів та рідних, наявність хобі, вміння підтримати свій настрій піснею, танцем, медитацією, спогляданням сходу сонця чи смачною їжею… – посилюють здатність до психологічного відновлення. Важливо, що за браку одних ресурсів, їх можна поповнити іншими, а отже – підтримати свою відновлюваність та стимулювати її.

У керівництві для батьків та вчителів щодо психологічної відновлюваності дітей Американської психологічної асоціації містяться 10 підказок на щодень, спрямованих на те, аби допомогти дітям та підліткам побудувати психологічну відновлюваність:

1. Навчайте дітей будувати дружні стосунки та дружити, зокрема бути співчутливими та розуміти біль інших.
2. Допомагайте дітям допомагати іншим, пропонуйте їм волонтерську роботу для інших та просіть про допомогу для себе.
3. Тримайте режим: структура важлива для дітей.
4. Робіть паузи, допомагайте дітям перемикатись з того, що їх турбує та засмучує, дозволяйте відпочинок.
5. Навчайте дітей турботи про себе, важливості гарно харчуватись, відпочивати, веселитись та займатись спортом.
6. Допомагайте дітям встановлювати досяжні цілі та рухатись до них впевнено і поступово, підтримуйте в доланні перешкод.
7. Підтримуйте в дітей позитивне самосприйняття, нагадуйте про успіхи та допомагайте зрозуміти, які саме дії призвели до них.
8. Будуйте перспективу, показуйте дітям віддалені наслідки сьогоднішніх зусиль, а також допомагайте бачити речі ширше, особливо в ситуаціях неуспіху.
9. Показуйте дітям можливості для самопізнання, показуйте, що кожна подія – це можливість дізнатись, “на що я здатний”.
10. Допомагайте дітям приймати зміни як звичайну частину життя, ставити нові цілі, передбачати наслідки, прогнозувати дії.

Сучасне життя – стрімке і непередбачуване, його темп, а також інформаційна та подієва насиченість повсякчасно провокують стреси. Власне, стреси поступово стають його невід’ємною частиною. Заховатися неможливо, але цілком можливо навчити дітлахів життєстійкості й психологічної відновлюваності, а заразом навчитись і самим.

Література:

Donnelly, C. L., & Amaya-Jackson, L. (2002). Post-traumatic stress disorder in children and adolescents. Pediatric Drugs, 4(3), 159-170.

Maddi, S. R., & Kobasa, S. C. (1984). The hardy executive : Health under stress. Homewood, IL:: Dow Jones-Irwin.

Maddi, S. R. (2006). “Hardiness: The courage to grow from stresses”. Journal of Positive Psychology. 1 (3): 160–168.

Werner, E. E. (1971). The children of Kauai : a longitudinal study from the prenatal period to age ten. Honolulu: University of Hawaii Press

American Psychological Association/APA. Resilience Guide for Parents & Teachers

Вікторія Горбунова, доктор психологічних наук, психотерапевт,
http://nus.org.ua/view/yak-dopomogty-dytyni-vytrymuvaty-stresy-ta-vidnovlyuvatys-pislya-nyh/

Основні правила комунікації

Запитуйте, перш ніж допомогти

Те, що хтось має інвалідність або порушення, не означає, що вона або він потребує допомоги.

За звичайних обставин люди з інвалідністю, як правило, можуть прекрасно пересуватися. Дорослі з інвалідністю хочуть, щоб їх сприймали як дорослих, незалежних людей. Пропонуйте допомогу тільки якщо людина має в ній потребу. Людина з інвалідністю швидше за все повідомить, коли їй буде потрібна допомога. І якщо ви дійсно хочете допомогти, запитайте як, перш ніж діяти.

Будьте обережні щодо фізичного контакту

Положення тіла деяких людей з порушеннями залежить від стану і положення їхніх рук. Захоплення рук, навіть якщо ваш намір полягає в тому, щоб допомогти, може порушити їхню рівновагу.

Уникайте поплескування людини по голові або дотиків до її інвалідного візка, тростини. Люди з інвалідністю вважають свої реабілітаційні пристосування частиною свого особистого простору.

Думайте, перш ніж говорити

Завжди говоріть безпосередньо з людиною з інвалідністю, а не з її супровідником, помічником або перекладачем жестової мови. Невелика бесіда з людиною з інвалідністю — це чудово, тільки говоріть з нею так, як ви б спілкувалися з будь-якою іншою людиною. Поважайте її приватне життя. Якщо ви питаєте людину про її недугу, вона може відчути, що вам більше цікаві її обмеження, ніж її особистість.

Не робіть припущень

Самі люди з інвалідністю — найкращі судді щодо того, що вони можуть або не можуть робити.

Відповідайте на прохання люб’язно

Загальні правила етикету

1

Уникайте слів, які ображають: жертва, прикутий, сліпий, каліка, неповноцінний, хворий. Натомість кажіть: людина з інвалідністю, людина з травмою хребта, дитина з порушеннями зору, людина на візку.

2

Коли вас знайомлять з людиною з інвалідністю, звертайтеся прямо до неї, а не до того, хто її супроводжує, не до перекладача жестової мови.

3

Коли вас знайомлять з людиною з інвалідністю, цілком природно потиснути їй руку. Навіть той, кому важко рухати рукою, чи той, у кого протез, може потиснути руку — праву чи ліву — це припустимо.

4

Якщо ви пропонуєте допомогу, почекайте, доки її приймуть, а потім спитайте, що саме робити, коли та як.

5

Коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано або зовсім не бачить, обов’язково називайте себе і тих, хто прийшов з вами. Якщо розмова в групі — не забувайте пояснювати, до кого саме ви зараз звертаєтеся, назвіть себе.

6

Звертайтеся до дорослих людей з інвалідністю, як до дорослих. Звертайтеся на ім’я і на «ти», тільки якщо ви добре знайомі.

7

Коли ви розмовляєте з людиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячим, чекайте, коли співрозмовник сам закінчить фразу. Не виправляйте його і не доказуйте речень за нього. Ніколи не прикидайтеся, що ви щось розумієте, якщо це насправді не так. Скажіть, якщо не до кінця зрозуміли. Це допоможе співрозмовнику відповісти вам, а вам — зрозуміти його.

8

Щоб привернути увагу людини, яка погано чує, помахайте їй рукою або поплескайте по плечу. Дивіться їй просто у вічі, говоріть чітко, але майте на увазі, що не всі люди, які погано чують, можуть читати по губах. Говорячи до когось, хто вміє читати по губах, розташуйтеся так, щоб на вас падало світло і вас було добре видно. Намагайтеся, щоб вам нічого не заважало (їжа, одяг, рухи, міміка).

9

Не знічуйтесь, якщо випадково обмовилися («Побачимося», «Ви чули про це?», «Ходімо»). Бо діти з порушеннями зору бачать руками, з порушеннями опорно-рухового апарату — ходять.

10

Інвалідний візок — це частина недоторканого простору. Спиратися чи виснути на інвалідному візку означає спиратися і виснути на його власнику.

11

Коли говорите з людиною, яка пересувається на візку чи на костурах, розташуйтеся так, щоб ваші та її очі були на одному рівні. Тоді вам буде легше розмовляти.

12

Пам’ятайте, що в людей із труднощами в пересуванні, як правило, немає проблем із зором, слухом та нюхом.

13

Не думайте, що необхідність користуватися інвалідним візком — трагедія. Це спосіб вільного (якщо немає архітектурних бар’єрів) пересування. Якщо люди, котрі їздять на візку, не втратили здатності ходити, вони можуть пересуватися, спираючись на костур, палицю тощо. Візки про­сто економлять сили і час.

14

Якщо в чомусь сумніваєтесь — покладіться на здоровий глузд і співчуття. Будьте спокійними та привітними. Якщо не знаєте, що робити, — спитайте свого співрозмовника. Не бійтеся зачепити його цим, адже ви показуєте, що щиро зацікавлені у спілкуванні. Якщо хочете, щоб вас зрозуміли, — вас зрозуміють. Не бійтеся жартувати. Ставтеся до іншої людини як до себе. Поважайте її, і все буде гаразд.

Часто малюнки – це віддзеркалення внутрішнього світу малюка. 
Попросіть дитину намалювати сім’ю. 
Уважно оцінивши малюнок, Ви зможете зрозуміти те, що дитина не завжди вміє і може розповісти дорослим.

💥 Те, що для малюка важливо, він малює великим. Незначиме – маленьким.

💥 У правій частині малюнку дитина частіше зображає того, хто має на неї сильний вплив.

💥 Персонаж, який розміщений вище за усіх, на думку дитини, має найбільшу владу у сім’ї.

💥 Найбільш близьких людей дитина малює поруч біля себе.

💥 Широко розкриті очі свідчать про тривогу, потребу в допомозі. Очі-крапочки означають, що дитина забороняє собі сльози і прохання.

💥 Великий, заштрихований рот – ознака агресії, небезпеки. Якщо рот відсутній або у вигляді крапки – відсутність права висловити власну думку і впливати на інших.

💥 Відсутні чи недомальовані руки свідчать про труднощі у взаємодії з оточуючим світом і у спілкуванні.

💥 Якщо стопи намальовані у профіль – це ознака стійкості, впевненості в собі.

💥 Багато затемнених, чи, навпаки, прозорих ділянок свідчать про невпевненість дитини в собі.

💥 Найбільш розумним у сім’ї дитина вважає того, кому намалювала найбільшу голову.

⚡Найважливіше при інтерпретації малюнку – загальне враження від нього. 
⚡Для того, щоб отримати об’єктивну картину стану юного художника – слід порівнювати кілька малюнків, зроблених впродовж місяця-двох. 
⚡Якщо тривожні знаки і депресивні кольори повторююються постійно – зверніться до дитячого психолога.

Сьогодні завершилася декада навчання учнів Білозерської ЗОШ № 18 ненасильницькому спілкуванню. З такою акцією в форматі міні-тренінгу разом з практичним психологом члени Шкільного клубу з медіації та порозуміння “Позитивчик” пройшлися всіма класами школи. Щоб навчання було цікавим та доступним показали медіаційну казочку “Про злого Вовка та маленьке гарненьке Порося”. Конфлікт між героями казки допомагали владнати шкільні медіатори, які й показали присутнім сам процес медіації. Що таке медіація, хто такі медіатори “позитивчики” ще раз нагадали школярам. Разом намагалися знайти поради з такого спілкування, яке б не приводило до насилля й непорозумінь. В фіналі кожної зустрічі учні самі в казковій формі від улюблених героїв надавали свої цілющі поради з ненасильницької комунікації, які разом з модератором Юлією Сухачовою оформляли на плакаті фліпчарта. Отже, тепер у школі запанують суцільні злагода й порозуміння, а кожен учень стане чемним, зразковим та матиме виключно ненасильницький вид комунікації!