Як підтримати дітей під час карантину

Як підтримати дітей під час карантину

Зараз час величезних змін та потрясінь для всіх, зокрема, і для дітей. Щоб впоратися з усіма викликами пандемії та карантину, їм потрібна наша доросла мудрість та підтримка. Подолання усіх цих труднощів – хоч і як це непросто, теж нагода для нас стати ближчими, і нагода допомогти нашим дітям зростати, ставати добрішими, співчутливішими та сильнішими у випробуваннях.
Як ми можемо це зробити?

🔶 Щоб допомогти дітям, нам спершу потрібно потурбуватися про себе. Бо якщо ми виснажені, знервовані й роздратовані – нам буде важко підтримувати їх і давати відчуття захисту. Тому не забуваймо про базові кроки турботи про власний психологічний добробут.

🔶 Спілкуватися на теми, які хвилюють дітей. Дітям важливо, що ми слухаємо і чуємо – їхні думки, питання, почуття. Дітям важливо, що ми ділимося з ними теж своїми думками, почуттями, питаннями. І дітям важливо, що ми говоримо з ними чесно і зрозуміло, що ми будемо поруч, що ми можемо надати пояснення, підтримку і надію.

🔶 Допомагати дітям розуміти, чому важливий карантин і усі заходи, які він включає – та втілювати їх. Це дає дітям розуміння, чому важливі ті чи інші дії, чому мають сенс ті чи інші обмеження. Це дає їм відчуття певного контролю над ситуацією, долучення до спільних дій щоби подолати цю пандемію.

🔶 Бути прикладом для дітей не означає бути ідеальними – бо якщо ми помиляємося, чи робимо щось не так – ми стаємо гарним прикладом того, як уміти визнати помилку, просити вибачення. Більшість навичок діти вчаться від нас, не через лекції.

🔶 Допомагати дітям в організації часу та плануванні дня. Звісно, чим молодші діти – тим більше цієї організації та часу лягає на нас, чим старші – тим більше ми допомагаємо їм розвивати власні навички самоорганізації.

🔶 Наповнюйте разом дні ресурсними активностями. Розділена радість є найкращим способом відновлення від стресу, джерелом енергії. Тому різного роду ігри та інші спільні ресурсні активності є дуже на часі. Читати разом книжку, бавитися у хованки, дивитися гарний фільм, готувати їсти, малювати — список занять можна продовжувати і продовжувати…

🔶 Пам’ятайте про дисципліну. Діти, як і усі ми, маємо розуміти, що є певні правила, які забезпечують безпеку і нашу відповідальність один за одного, а відтак є наслідки за їх дотримання/порушення. Дисципліна – не про покарання (хоч і може включати негативні наслідки). Дисципліна – про розвиток самоконтролю і відповідальності за себе та інших.

🔶 Залучати дітей до турботи про інших. Діти мають бути долучені до спільних зусиль, вони мають мати свою частку домашніх обов’язків, і бути не лише одержувачами турботи, але й турбуватися про інших у відповідь…

Ми зможемо разом пройти цей непростий час і вийти з нього мудрішими і сильнішими – і ми, і наші діти, і наші сім’ї та суспільство загалом.

Як допомогти дитині, яку цькують у школі?

Як допомогти дитині, яку цькують у школі?

Впевненість у собі

Ображаються лише ті, у кого є проблеми із самооцінкою і самоприйняттям: упевнена в собі людина на знущання та злі приколи просто не звертає уваги. Тому чим більше ситуацій успіху в житті дитини, досвіду перемог і досягнень, тим упевненішою вона почуватиметься. Найлегше досягти успіху в тому, що справді подобається вашій дитині. Наприклад, коли мого сина Гліба цькували в школі, ми з ним зробили презентацію геологічної колекції каміння, яке привезли з різних країн. Він із задоволенням виступив перед класом, відчув себе впевненіше та здобув авторитет в однокласників.

Правильна реакція

Що змушує задирак знову і знову повертатися до однієї і тієї ж жертви? Реакція! Усе відбувається тільки заради неї. І чим вона яскравіша, тим краще. Негативні емоції тих, кого ображають, дають кривдникам потужне психологічне живлення, яке підкріплює відчуття правильності обраної тактики самоствердження: «Він ниє та благає помилування  – слинько і плаксій, а я не плачу – я сильніший за інших, я герой». Розірвати це коло допоможе реакція, якої не очікують, – відреагувати на образу усмішкою, віджартуватися або ж перервати стьоб пропозицією: «Розумію, тобі хотілося пожартувати з мене. Але цього разу вийшло не надто ефектно. Давай наступного разу ти спробуєш ще раз?». Витрачати зусилля на таку жертву буде нецікаво та безглуздо. Поясніть цей механізм дитині. Звісно, не завжди легко стримуватися і силою волі видавати позитив у відповідь на зло, але потрібно навчитися це робити.

Історії успіху

Добре працюють приклади із життя. Будьте з дитиною відверті: розкажіть, що в дитинстві у вас були подібні ситуації, поділіться тим, як ви їх подолали. Не було таких – наведіть приклад із життя ваших друзів, родичів. Не стикались із цим, тоді подивіться разом із дитиною фільми та мультфільми із сюжетами, у яких головним героям вдалося протистояти нападкам, перетворити свої слабкі сторони в сильні. Наведіть приклад історії життя відомих особистостей, які зіштовхнулися зі схожими труднощами, але впевнено йшли далі на шляху до успіху: Майкла Джордана, Волта Діснея, Альберта Ейнштейна та інших.

«Разом ми – сила»

Поговоріть із дитиною, чи є в неї компанія або друг, який готовий заступитися за неї. Буває, що дитина не заводить собі друзів тільки тому, що не знає, як влитися в чужу компанію. Особливо це актуально для новачків та першокласників. Подумайте разом, з ким із класу малюк хотів би познайомитися ближче: запросіть однокласників у гості, товаришуйте сім’ями, проводьте разом час. Надійний товариш – гарний помічник у протистоянні із задираками.

 Домашній гумор

Проаналізуйте, як у вашій родині з почуттям гумору. Можете з усмішкою сприймати зауваження близьких? Як часто ви по-доброму жартуєте одне з одного? Атмосфера довіри та дружби вдома подарує дитині здатність легко та з гумором ставитися до труднощів. Клейте дурня, кривляйтесь і смійтеся разом.

У дорослих є чудова можливість додати дитині впевненості у собі, адже діти копіюють нашу поведінку і ставлення до життя, яке тільки на 10% складається із подій і на 90% – із наших реакцій на них.

Хитрощі для зняття психологічного напруження, зниження тривожності

Хитрощі для зняття психологічного напруження, зниження тривожності

Є багато маленьких хитрощів, які допоможуть людині впоратися з емоційним перевантаженням:

  1. Порахуйте до 10 та лише потім повертайтеся до травматичної ситуації.

2. Простежте за своїм диханням. Повільно вдихайте й на деякий час затримайте дихання. Видихайте поступово, через ніс. Прислухайтеся до своїх відчуттів.

3. Наберіть води та повільно випийте воду, сконцентруйтеся на своїх відчуттях води.

4. Знайдіть якийсь невеличкий предмет і уважно розгляньте його не менше чотирьох хвилин, ознайомлюючись з кольором, формою, структурою так ретельно, щоб можна було уявити предмет із заплющеними очима.

5. Погляньте на небо, розгляньте все, що ви бачите на ньому.

6. Змочіть обличчя холодною водою.

7. Вийдіть з того приміщення , де вас знайшов стрес.

Для того, щоб ці методи допомогли, їх треба знати напам’ять і постійно виконувати.

Обережно, телевізор!

Обережно, телевізор!

Кожен із батьків не раз говорив своїй дитині : «Скільки можна сидіти перед телевізором, краще б уроки повчив!», навіть не усвідомлюючи, як може вплинути постійний перегляд телепередач на дитячий організм.   Ми можемо фільтрувати інформацію, яка лине з  екранів, на відміну від наших дітей. Вони, ніби губка, вбирають все. А згодом починаються проблеми про причини яких ніхто і не підозрює.  

Українські діти перед телевізором проводять найбільше часу порівняно зі своїми однолітками в США, Європі та Ізраїлі. У середньому кожен юний українець щодня витрачає 3 години 42 хвилини на перегляд телепередач.  Американські і британські підлітки дивляться телевізор три години, а швейцарські  –  дві години щодня. Такі дані оприлюднила Всесвітня організація охорони здоров’я. Телебачення здійснює на молодь потужний вплив: телевізор стає для дитини чи підлітка основним джерелом інформації.  Спитайте своєї дитини, що цікавого вона вчора почула  чи побачила?  Які її улюблені телепередачі, кіногерої?  Які  емоції переживає, спостерігаючи різноманітні шоу та серіали ? 

Багато залежить від батьків. У ваших руках здоров’я  дітей! А сьогодні вченими доведено, що  тривалий перегляд телевізора  негативно впливає на зір, спричиняє різного роду розлади. 

Привчає до малорухливості, воно відволікає дитину  від  інших занять:  малювання,  гри,  спілкуванню з друзями  . Пам’ять перевантажується. Як наслідок, труднощі у вивченні домашніх завдань.  То ж дуже важливо, щоб діти, які прийшли зі школи, деякий час побули на свіжому повітрі.  Перегляд  бойовиків і  фільмів жахів  породжує агресію.  За даними Американської медичної асоціації, за роки, проведені в школі, середньостатистична дитина бачить по телевізору 8000 убивств та 100 000 актів насильства. Крім того, дослідники дійшли висновку, що телебачення пропагує розбещеність, адже у 91% епізодів, що показують  зв’язок між чоловіком і жінкою,   партнери не одружені. Також  у багатьох країнах світу ожиріння дітей зросло на 50%. 

Одна з причин  –  тривале сидіння перед телевізором. Через малорухомий спосіб життя у них накопичуються зайві калорії,   підвищується рівень холестерину в крові.  Отже,  довготривале  сидіння перед телевізором  впливає на дитячий  організм в цілому. 

Щоб перегляд телевізора завдавав якомога менше шкоди, слід дотримуватися основних правил: 

1.  Спільно  визначайте    та обговорюйте  телепередачі  чи кіно  для перегляду дорослими  й дітьми.  

2.  Телевізор не повинен бути вагомою складовою життя  батьків: це стане позитивним прикладом для дитини. 

3.  Обмежте час перегляду. Дітям дошкільного віку можна дивитися телепередачі не більше, ніж півгодини на день, середніх класів  –  годину, старших  –  не більше, ніж дві години. 

Якщо  помітили, що в дитини сльозяться очі або біля них з’явилося почервоніння, її обов’язково потрібно показати спеціалісту. Хоча б раз на рік діти повинні проходити медогляд. Якщо в садочку чи в школі цього не практикують, ви самі повинні подбати, щоб дитину час від часу оглядав окуліст.  

4.  Відстань від телевізора не повинна бути ближче 2 м. та далі 5 м.. 

5.  Потурбуйтеся, щоб ваша дитина відвідувала гуртки. Чи знайдіть їй заняття на час вашої відсутності.  

Батькам про батьків

Батькам про батьків

У нашому суспільстві дуже розвинутий стереотип, що, коли з’являється дитина, батьки повинні відмовитися від себе, свого особистого простору, своїх інтересів і потреб і присвятити себе вихованню дитини.

Особливо розповсюджений цей стереотип серед жінок. Чоловіки, як правило, все ж таки зберігають свою територію. З одного боку, безумовно, народження дитини припускає обмеження для батьків. З іншого боку, навіть для самої дитини важливо, щоб батьки мали своє життя, не підкоряли себе цілковито дитині, вміли відстоювати своє право на особистий час, відпочинок, свої власні потреби. Тоді дитина вчиться поважати чужі права й має приклад того, як можна поважати свої права.

Привчайте дитину з малечку поважати право іншої людини, в тому числі, найближчих людей – матері та батька, на власний час і простір!

Нажаль, дуже часто матері підлітків скаржаться, що вони на дитину все життя поклали, в усьому собі відмовляли, а він чи вона не цінують, не чують, не зважають…Отже, в результаті того, що мама забула про себе, дитина не навчилася враховувати бажання інших.

Діліться з дитиною своїми почуттями. Не завжди дитина може сама зрозуміти і правильно здогадатися про те, який у вас настрій, самопочуття, про те, що ви хочете побути наодинці із собою. Говоріть йому чи їй про це. Ви можете навіть запропонувати якісь умовні знаки, що будуть свідчити про ваш настрій чи ваші потреби. Попередьте дитину, що справа не в ній, що вона не винна, що мама чи тато зараз не спроможні грати чи розмовляти, що це тимчасово. Вам просто потрібно побути наодинці із собою, а потім ви знову зможете бути разом.

Коли ви ділитесь з дитиною своїми почуттями і проблемами, дитина скоріше навчиться ділитися своїми почуттями і проблемами з вами. Їй не потрібно буде влаштовувати істерику, для того щоб «сказати», що вона розлютилася на недостачу уваги, наприклад.

Навчайте дитину підтримувати вас. Це дуже важливо для вас обох.

Навіть якщо ви розумієте, що якось не так поводитеся зараз чи раніше не так діяли по відношенню до своєї дитини, спробуйте відсунути почуття провини. Якщо вам здається, що десь ви недозрозуміли, недоприділили увагу, недопіклувалися, недопояснили, спробуйте краще зрозуміти, подбати, приділити увагу зараз. Провина віддаляє нас один від одного, пригнічує, іноді навіть може призвести до того, що хочеться діяти ще більш брутально.

Експериментуйте, і ви знайдете нові рішення. Якщо ви бачите, що вас щось не задовольняє у спілкуванні з дитиною, залучайте свою творчість, пробуйте.

Якщо ви вдарили дитину у нападі гніву, а потім каєтеся в цьому, ви можете сказати: «Вибач мене. Це грубий і поганий спосіб показати тобі, як я розсердилася. Давай сядемо і поговоримо про те, чому тобі так важко виконувати мої прохання.»

Допомагайте дитині стати самостійною і полегшуйте власне життя. Пам‘ятайте, що варто бути уважними до того, на якому етапі розвитку своїх здібностей і можливостей знаходиться ваша дитина. Визначте:

  • що дитина вже в стані робити самостійно;
  • що може робити сама, але ще має потребу у вашій підтримці і допомозі;
  • що ще не може робити, але ви б хотіли, щоб у найближчому майбутньому навчилася робити сама. І не беріть на себе зайву відповідальність.

І вам стане легше, і дитина буде поступово вчитися бути самостійною. Наприклад, традиційна проблема, коли батьки змушені робити уроки постійно разом з дитиною, інакше дитина їх просто не робить чи робить неуважно.

Як навчити її робити уроки самостійно? Якщо спочатку ви робите уроки разом, то потім запропонуйте дитині самій робити, а ви посидьте поруч, допоможіть, якщо треба, а потім разом перевірте. Потім запропонуйте їй спочатку перевірити усе самій, а потім вже разом. Потім ви можете поступово відмовитися від перевірок, довіривши їй самій функцію контролю. Потім можете домовитися, що ви будете зрідка заглядати до неї, коли вона буде робити уроки самостійно.

Важливо тільки бути уважними до того, чи готова дитина вже впоратися з тим, що від неї очікують.

Коли ви відчуваєте, що дитина своєю поведінкою – вередуванням, брутальністю, неслухняністю – зводить вас з розуму, спробуйте згадувати про активне слухання.

Також у нагоді стануть Я-ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Я-висловлювання – це повідомлення про свої почуття у зв’язку із ситуацією від першої особи. Спробуйте заміняти такі фрази, як «Ти зводиш мене з розуму», «Ти огидно поводишся», на «Я злюся, коли не бачу ніякої реакції на свої слова». Ви можете помітити, що в цій фразі немає обвинувачення дитини. Ви просто говорите про себе і свої почуття. Таким чином, ви не стримуєте своїх почуттів. Вони не накопичуються в вас, щоб, зрештою, вирватися через крик або сльози. Дитина бачить урок, як можна виразити почуття. І дитина, як і будь-яка інша людина, скоріше буде готова вас почути, оскільки я-висловлювання не роблять її винною і поганою.

У ситуаціях, коли дитина зіткається з труднощами, коли він чи вона не слухаються, коли вам важко пояснювати, чому ви вводите ті чи інші обмеження, ви можете розповісти дитині про те, що ви самі відчували в дитинстві в таких ситуаціях.

Шляхом до того, щоб дитина менше вибивала вас з колії може бути розуміння причин її поведінки. І пояснення їх і для себе, і для самої дитини.

Наприклад, діти часто діють імпульсивно. Коли вони роблять ірраціональні вчинки, вони себе почувають жахливо, самотньо і дуже розгублено. Вони думають, що ніхто і ніколи так себе не поводив і, тим більше, ніхто ніколи себе так не почував.

Навіть якщо те, як ви зрозумієте і поясните почуття дитини, не буде абсолютно точним, вона відчує, що її намагаються зрозуміти, а не просто вважають поганою.

Інтерпретувати поведінку дитини може бути непросто. Особливо, це стосується поведінки «важких» дітей, до яких найчастіше відносять дітей, які поводять себе неслухняно, агресивно, замкнено. Такі діти частіше викликають роздратування і нерозуміння, відчуття, що вони «навмисно злять», «просто не хочуть слухати і розуміти», просто «байдужі». Найчастіше все оточення їх обвинувачує.

Важливо знати! Такі діти, майже завжди, навпаки є особливо чутливими, вразливими і багато чого розуміючими.

А причини їхньої такої поведінки можуть бути наступні:

  1. Боротьба за увагу – дитина знаходить те, до чого батьки найбільш чутливі і починаються проблеми саме в цій сфері (здоров’я, навчання і т.д.).
  2. Боротьба за самоствердження проти зайвої влади й опіки батьків. Коли у вихованні є надлишок вказівок, зауважень, критики, заборон, побоювань, тривог. Дитина, за допомогою неслухняності й упертості починає використовувати всі засоби, щоб показати, що він чи вона – самостійна особистість.
  3. Бажання помститися за образи, які завдали батьки (через розлучення, появу молодших дітей, ігнорування або відштовхування дитини) чи інші люди.
  4. Втрата віри у власні сили.
Чим корисне активне слухання

Чим корисне активне слухання

1. Ви показуєте дитині, що ви поруч з нею, розумієте її;

2. Воно допомагає дитині самій більше розуміти себе, свої почуття, і знаходити рішення;

3. Ви показуєте дитині конструктивний спосіб вираження своїх почуттів і вирішення проблеми.

Є почуття, що прийнято вважати поганими. Наприклад, гнів чи роздратування, особливо, стосовно дорослого (вчителя, родича, когось з батьків). Але заборона на такі почуття не може усунути самі почуття. Вони залишаються всередині і накопичуються. І періодично вириваються з такою силою, що їх вже неможливо стримати.

Активне слухання дає дитині можливість самій усвідомити свої почуття. Дитина «одержує дозвіл» на вираження таких почуттів і вчиться виражати їх конструктивно. Ви можете створювати й інші ДОЗВІЛЬНІ КАНАЛИ – дозволити дитині вдосталь покричати від злості і викричати її, побити подушку чи грушу для биття, порвати папір.

Звичайно, спочатку може бути не просто використовувати активне слухання. Адже більш звичними є такі реакції:

  • Поради, як поводитися, готові рішення — «А ти дай здачі», «Я б на твоєму місці…» – дитина не відчуває підтримки, може думати, що її почуття стосовно ситуації неправильні. Така позиція не допомагає дітям більше розповісти про свою проблему, сприяє тому, що вони ще більше замикаються в собі і своїх почуттях. Часто у відповідь на поради виникає негативна реакція, пов’язана з тим, що наступають на бажання дитини бути самостійною. Про це краще поговорити потім, коли почуття заспокояться. Тоді варто дати пораду, поділитися досвідом, обговорити, що варто і чого не варто робити.
  • Критичні зауваження, догани, звинувачення — «З тобою завжди щось трапляється», «Сама винна!» — такі фрази звичайно викликають тільки сильну захисну реакцію і відмову від розмови, зневіру в тому, що батьки можуть почути, збільшують почуття провини, а також, призводять до зниження впевненості дитини в собі.
  • Мораль, повчання — «Треба було думати», «Навіщо ти з ними зв’язувався» — викликають у дітей почуття тиску та неповноцінності, коли з ними відбулося щось неприємне.
  • Обзивання, висміювання — «Боягуз, ти що, здачі дати не міг?», «А ти звичайно завжди правий?».
  • Випитування, розслідування — «Ні, ти все-таки скажи», «Ну чому ти мовчиш?», «Що все ж таки трапилося?» – краще, заміняти питання на стверджувальні фрази. Наприклад: «Тобі зараз важко говорити про те, що відбулося».
  • Співчуття на словах, умовляння — «Я тебе розумію» і інші подібні фрази можуть пролунати занадто формально для дитини. Іноді краще просто обійняти засмучену дитину.

Коли дитину переповнюють емоції, такі реакції заважають дитині відчути, що її розуміють. Спільним для всіх таких реакцій є те, що вони не допомагають дитині виразити почуття і залишають її наодинці зі своїми переживаннями.

Психологічна готовність дітей до ДПА у 4 класі

Психологічна готовність дітей до ДПА у 4 класі

Постійно підбадьорювати,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях. Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів,невдач,не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності ;

Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ; 

Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися,знімати
напругу за допомогою рухливих ігор,музики,спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність
занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних
страхів.

Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .

Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки:

Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей
Батьки у взаєминах зі своїми дітьми мають зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомогти їм емоційно долати ситуації, пов’язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.
Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один… два… десять… відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може… тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрил кою і ненавидить учіння, школу, а може й… вас.

Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі і долати невдачі. А як же ставитися до невдач?… Вона вас засмучує і… все.
Правило 4:
 не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє
покарання, тому й не доцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує
від батьків не докорів, а спокійної допомоги.
Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.
Правило 6:
 вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації найзначущих для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.
Правило 7:
 – головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Людина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.
Правило 8:
 – найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та не успіхами сусіднього Івана.
Правило 9: не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого нема за що похвалити.
Правило 10:
 означає в морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не

Правило11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання, й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.

Правило 12: не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Але найчастіше так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко
підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.

Для того щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення. вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Як допомогти дитині, що відчуває панічну атаку

Як допомогти дитині, що відчуває панічну атаку

Поради американського психолога Аліси Кросфілд, як допомогти підлітку, який відчуває панічні атаки (https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/8484/)

Коли я вчилася в першому класі, я каталася з друзями на велосипеді. Несподівано колесо мого велосипеда наскочило на камінь. Я перелетіла через кермо і впала, вдарившись підборіддям. Насправді мені не було боляче. Однак, коли я побачила, що у мене пішла кров, я почала кричати. Я кричала не від болю – мені було страшно.

Коли на допомогу прибігли батьки, у мене почалася справжня паніка. Я побачила страх на обличчі тата, який біг до мене. Потім ми поїхали до лікарні.

Я ніколи не забуду цю поїздку. Я сиділа на колінах у мами, а тато вів машину. Мама втішала мене як могла, але я вже не могла її сприймати. Мене переповнювала паніка, і в кінці кінців я закричала: «Я ненавиджу свій велосипед, я ненавиджу лікарні, я ненавиджу їздити в машині, я ненавиджу тебе!» Так, весела була поїздка для моїх батьків.

Зараз, коли я працюю психологом, я розумію, що дитину, котра переживає панічну атаку, не можна заспокоїти за допомогою логічних переконань. Страх повністю паралізує здатність людини до логічних міркувань, і вона знаходиться під владою емоцій.

З біологічної точки зору, коли ми відчуваємо небезпеку, ділянка головного мозку під назвою мигдалеподібне тіло запускає реакцію «бий або біжи». Разом з тим відключається кора головного мозку, що відповідає за логічне мислення і раціональну оцінку ситуації.

Якщо точніше, здатність людини до раціонального мислення не зникає, а лише сповільнюється. Коли людина відчуває панічну атаку, їй найкраще допоможуть техніки, спрямовані на зняття вторинних симптомів, таких як прискорене серцебиття і дихання, підвищений тиск тощо.

Добре допомагає проста вправа – повільне глибоке дихання. Якщо ви хочете допомогти дитині подолати сильний страх, запропонуйте їй зробити кілька глибоких вдихів і видихів. Також корисно використовувати техніки усвідомленості, іншими словами – концентруватися на чомусь, що відбувається в даний момент. Наприклад, ви можете запропонувати дитині називати те, що вона чує, бачить, почуває в даний момент, які запахи і смаки відчуває. Або можна запропонувати дитині сфокусуватися на якомусь одному предметі і описати його в найдрібніших подробицях.

Також важливо не намагатися умовити дитину заспокоїтися, коли вона відчуває панічну атаку. Фрази: «Не бійся», «Нічого страшного не сталося», «Все добре» тощо не працюють. Люди в стані паніки не здатні мислити раціонально. Зрозуміло, не варто говорити дитині, що привід для страху є. Але іноді корисно просто визнати її почуття. Ви можете сказати їй: «Я бачу, як ти наляканий».

Не потрібно сприймати на свій рахунок все те, що говорить вам дитина, котра переживає панічну атаку. Я щиро сподіваюся, що мої батьки розуміли, що я говорю неприємні для них слова під впливом емоцій.

Чесно кажучи, я не пам’ятаю, як батьки допомогли мені впоратися з панікою в тій ситуації. Я була дуже схвильована, щоб звернути на це увагу. Зате я чітко пам’ятаю, як ми їхали додому. У лікарні мені наклали шви, і рана вже майже не боліла. Я сказала батькам, що наговорила дурниць через те, що мені було страшно, і що насправді я так не думаю. Моя здатність до раціонального мислення повернулася до мене.

Травми – це всього лише один з випадків, які можуть викликати панічну атаку у дитини. У дітей і підлітків є схильність до того, щоб почуття страху у них переростало в панічні атаки. Деякі діти більш схильні до цього, деякі – менше. Коли панічна атака пройде, ви можете допомогти дитині визначити думки, які стали її причиною. Допоможіть їй побачити, наскільки її побоювання реальні, і наскільки висока ймовірність негативного результату подій.

І головне, пам’ятайте: коли ви намагаєтеся впоратися з негативними емоціями дитини, ви повинні вміти регулювати свої власні емоції. Якщо, дивлячись на дитину, котра переживає панічну атаку, ви самі відчуваєте тривогу, страх або реагуєте на ситуацію з гнівом або розчаруванням, це тільки погіршить ситуацію і посилить негативні емоції дитини.

У ДИТИНИ ІСТЕРИКА В МАГАЗИНІ? ЩО РОБИТИ, ЩОБ НАЗАВЖДИ ПРО ЦЕ ЗАБУТИ?

У ДИТИНИ ІСТЕРИКА В МАГАЗИНІ? ЩО РОБИТИ, ЩОБ НАЗАВЖДИ ПРО ЦЕ ЗАБУТИ?

Спробуйте зрозуміти причини виникнення істерики у вашої дитини. Нам, батькам, треба знати це, оскільки тоді легше сприймаються самі капризи, ми не дратуємось і своєю поведінкою і діями ще більше не роздуваємо дитячу істерику.

Отже, які можуть бути причини:
1. Коли у дитини виникає істерика, одразу треба звернути увагу на фізіологічні моменти – можливо дитині жарко, вона хоче їсти чи пити, втомилась (оскільки ви вже другу годину ходите по магазинам). Якщо вони мають місце, якомога швидше спробуйте виправити ситуацію і усунути фізіологічний дискомфорт.

  1. Всі діти егоцентричні по натурі– це значить, що вони нездатні дивитись на все що відбувається навкруги з точки зору інших людей, вони не можуть поставити себе на місце інших. Звичайно це все не тому, що вони не хочуть, а просто банально не можуть в силу особливостей розвитку психіки. Отже, діти не здатні зрозуміти, що може не вистачити грошей на продукти, через те що буде куплена іграшка і будуть вимагати свого, бо вони так ХОЧУТЬ.
  2. У маленьких діток ще не розвинене відчуття часу і коли їм відмовляють, то вини думають, що відмова розповсюджується на «взагалі», тобто їм тяжко зрозуміти, що завтра чи ввечері можна буде купити щось (чи з’являться гроші, чи зайдете в магазин, де ви знаєте ця іграшка набагато дешевша).
  3. Якщо діти не розуміють слово «Ні»,тобто коли малеча не звикла, що їй відмовляють є ризик виникнення істерик не лише в магазині, а і в будь-якому іншому місці. Це тема меж і правил. Дитина перевіряє батьків, вибудовує межі дозволеного. Це окрема тема, на яку будуть окремі рекомендації.
  4. Ще одна причина – ваш малюк маніпулює. Він сформував для себе зв’язок «якщо підключу сльози і плач – досягну свого».

Безпосередньо під час приступу істерики треба всім своїм видом показати дитині, що ви:

а) твердо стоїте на своєму;

б) слізьми і плачем дитина не досягне свого;

в) любити свою дитину навіть “таку”.

  1. Це означає, що без приниження, фізичного і вербального насилля, криків дати дитині «перебіситись»при цьому СПОКІЙНО! стоячи поряд (можна займатися своїми справами – читати етикетку чи говорити по телефону, але мати дитину в полі зору).
  2. Якщо дитина довгий час не може прийти в себе, ви можете сказати, що вам не подобається така її поведінка (а не сама дитина), і якщо вона не припинить, то ви її силою заберете з магазину додому! Важливо попередити, а потім і вчинити так як сказали! Повірте, таке доведеться зробити всього пару разів. Якщо ви робите все правильно істерики ставатимуть менш частими та менш тривалими. Діяти за таким планом інколи заважають почуття сорому, страху – «що подумають інші», «він б’ється головою, який жах, що скажуть інші». Намагайтеся відкинути ці почуття і сконцентруватись на власній дитині.
  3. Якщо дитина вас чує, то ви можете сказати, що ви поряд, чекаєте коли дитина заспокоїться і чекаєте, коли зможете її обняти.
  4. Якщо дитина більш менш заспокоїлась можна спробувати пояснити причину відмови.Крім того, треба дати можливість дитині зрозуміти, що ви її розумієте. Часто діти думають, що ми просто не знаємо, що вони хочуть, та коли ми скажемо, озвучимо це їм, наприклад, «Назар, я тебе почула і зрозуміла – ти хочеш машину, але в мене є гроші лише на продукти», сприйняти відмову легше.

Важливо попередити прояви істерик в магазині. Як це зробити:

  1. Перед тим як йти до магазину обговоріть з малюком, що ви будете купляти, порадьтесь з ним і, якщо дитина доросла – визначте скільки грошей ви витратите. Наприклад, ми з моїм 2-річним сином пишемо списки – я свій, а він свій (звичайно він просто малює, але ним це сприймається як важлива справа!)
  2. Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина, ще може влаштовувати істерики в магазині, нагадайте їй якої поведінки ви від неї очікуєте безпосередньо перед дверима магазину (не хватати все з поличок без просу, не кричати…)
  3. Коли обираєте товар, попросіть дитину знайти необхідний (інколи можна зробити вигляд, що ви не можете щось знайти). Таким чином малеча відчуває відповідальність і свою значимість. Крім того, вона занята і тому нудитись в неї просто немає часу.
  4. Якщо в магазині малюк чогось дуже хоче і ви бачите, що істерика “не за горами” –дістаньте олівець з листочком і напишіть в його власному «Списку бажань» і скажіть, що наступний раз (або коли ви вирішите) ви врахуєте його бажання і розрахуєте на це гроші. Таким чином дитина розуміє, що ви почули її і потурбуєтесь про те, що вона хоче. Ще один варіант, як можна вчинити, якщо дитину дуже зацікавила іграшка, яку ви не планували купляти – сказати «Яка гарна річ! Давай ми напишемо листа Дідові Морозу і розкажемо про цю річ – давай роздивимось її якомога краще, щоб описати всі деталі.» Звичайно, другий спосіб працює з молодшими дітьми допоки вони вірять в Діда Мороза.
  5. Буває так, що черги біля каси надзвичайно великі і малюк втомлюється стояти. Спробуйте придумати нескладні ігри – порахувати, що купили, визначити, які кольори переважають, перечитати список… варіантів ігор дуже багато, все залежить від вашої фантазії.
  6. Не забудьте похвалити свою дитину на виході із супермаркету за гарну поведінку. Звичайно похвала повинна бути описовоюЯкщо ви будете дотримуватись цих нескладних рекомендацій, то найближчим часом ваш похід до магазину з малечею буде не каторгою, а цікавим та пізнавальним заняттям!

Корисне посилання – https://dytpsyholog.com/2015/05/03/у-дитини-істерика-в-магазині-що-робити/

Дитяча лінь: причини і методи боротьби

Дитяча лінь: причини і методи боротьби

Не хочу! Не буду! Як часто батькам доводиться чути ці слова від дітей. Або просто спостерігати як улюблена дитина віддається абсолютному неробству, нічим не цікавлячись, забуваючи про відповідальність, ігноруючи свої обов’язки і не бажаючи робити абсолютно нічого.   Давайте розбиратися, чому це відбувається і як з цим боротися. Що таке дитяча лінь і як з нею впоратися читайте у нашій статті.
Дитяча лінь – причини.

Причини дитячої ліні – надмірна опіка

Причин дитячої ліні – безліч. Однак найголовніші з них базуються на неправильній поведінці батьків. Задумайтесь, як часто ви перехоплювали у свого малюка ініціативу: «Ти ще маленький, я сама все приберу!», «Не чіпай, бо зіпсуєш!», «Не бери чашку – розіб’єш!». У таких ситуаціях батьки позбавляють дитину ініціативи і не дозволяють їй займатися якою-небудь справою, припускаючи, що самі впораються швидше. В такому випадку у малюка може і зовсім пропасти бажання прагнути до самостійності: навіщо, якщо все одно не дозволять або назвуть «незграбою»?

Причини дитячої ліні – особливості темпераменту.    Роздумуючи над тим, чи ледача ваша дитина чи ні, не забудьте зупинитися на оцінці її темпераменту. Можливо, ваш малюк – холерик або сангвінік. Тоді стає зрозумілим, чому йому не вдається робота, що вимагає концентрації уваги і посидючості. Швидше таку роботу виконає зосереджений флегматик або меланхолік. Однак для дитини з названими типами темпераменту важко буде виконати завдання, де необхідна швидкість реакції і активне спілкування.

Причини дитячої ліні – нудьга.

Причиною ліні буває і банальна нудьга. Діти завжди дуже рухливі: їм потрібно постійно бігати, щось придумувати і кудись вихлюпувати свою енергію. Якщо ж батьки або вихователі в дитячому садку постійно змушують їх сидіти тихо і не заважати, то веселі і допитливі діти перетворюються в сумних і безініціативних.
Іноді зустрічаються ситуації, коли дитина не може виплеснути свою енергію в дитячому садку і, приходячи додому, хоче вдосталь набігатися і награтися, а батьки замість цього змушують займатися нудними справами – наприклад, прибирати іграшки. Схожа ситуація виникає, коли вечірню прогулянку з дитиною мама з татом замінюють на перегляд телевізора: малюкові не вдається виплеснути свою енергію – він ображається, злиться і, безумовно, ні про яке задоволення від допомоги по дому в такому випадку вже не може бути й мови. Причини дитячої ліні – нерозуміння

Часом діти просто не розуміють, для чого потрібно виконувати ту чи іншу роботу. Навіщо збирати іграшки, якщо завтра їх знову потрібно буде діставати? Навіщо вранці заправляти ліжко, якщо ввечері знову потрібно буде розстеляти? Так відбувається, коли батьки просто вимагають від дитини дотримання порядку, але не пояснюють, чому це важливо.

Причини дитячої ліні – незацікавленість.

Часто дитина не хоче братися за ту чи іншу справу, тому що вона просто нецікава. Батькам необхідно мотивувати дитину, викликати бажання взятися за яке-небудь заняття, визначити мету. Тоді діти будуть прагнути до досягнення кінцевого результату, а він в свою чергу буде приносити їм задоволення.

Причини дитячої ліні – страх невдачі.

Можливо, дитина не береться за якусь справу тільки тому, що відчуває страх невдачі. Тут вже проблема в невпевненості в собі, ймовірно, навіть в низькій самооцінці.

Як боротися з дитячою лінню

Не забувайте, що діти копіюють поведінку батьків. Якщо ви замість приготування вечері замовляєте піцу додому, залишаєте на ніч брудний посуд в раковині, вечірню прогулянку замінюєте на «просиджування» за комп’ютером або на перегляд телевізора, а замість ранкової зарядки ніжитеся в ліжку зайві двадцять хвилин – дитина просто бере з вас приклад! Вам потрібно змінити власну поведінку, щоб малюк рівнявся на вас. Заохочуйте самостійність дитини і пам’ятайте, що надмірна опіка лише шкодить. Нічого страшного не трапиться, якщо малюк підмете підлогу не так чисто, як це зробили б ви, або ж розіб’є одну чашку з сервізу, поки розставляє їх в серванті. Це не біда і не трагедія!

Не карайте примусовою працею («За непослух сьогодні будеш мити посуд!», «Не зробив уроки – йди прибирай в кімнаті!»). Такі покарання відвернуть дитину від будь-якої роботи і викличуть абсолютне небажання працювати. А небажання працювати, в свою чергу, породить    лінь.
Частіше давайте дитині дрібні доручення, тільки робіть це не наказним тоном, а в формі прохання. Так дитина відчує, вашу довіру – це підвищить її самооцінку. Не сваріться, якщо щось не виходить з першого разу, краще спокійним і доброзичливим тоном поясніть, як можна      все    виправити.

Складіть розклад домашніх справ для всіх членів сім’ї і навчіть дитину його дотримуватися, закріпіть за нею кілька посильних занять. Але не забувайте виконувати розклад і самі! В іншому випадку, спостерігаючи за вами, малюк одного разу заявить, що не хоче сьогодні прибирати     іграшки          і           зробить це завтра, бо втомився.

Завжди заохочуйте прагнення дитини допомогти вам. Пам’ятайте, що лінь розвивається саме тоді, коли ви забороняєте щось робити. Виконуйте домашні справи разом з дитиною, придумуйте ігрову форму для звичайних справ і не забувайте завжди хвалити дитину за допомогу.

Корисне посилання – http://dityinfo.com