Формуємо навички самоусвідомлення та самооцінки

	Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, здібностей і місця серед інших людей.

Самооцінка здійснюється через спостереження за собою, своїми вчинками, ставленням до себе з боку навколишніх, аналіз своїх почуттів і переживань, мотивів і вчинків, досягнень і невдач, а також через порівняння себе з іншими людьми. Самооцінка має комплексний характер, оскільки поширюється на різні прояви особистості – інтелект, зовнішні дані, успішність у навчанні, роботу, спілкування, матеріальні та інші можливості.

Самооцінка формує самосвідомість людини і змінюється впродовж життя. Формування самооцінки відбувається у процесі діяльності і міжособистісної взаємодії. Соціальне оточення значною мірою впливає на формування самооцінки особистості.

Структура самооцінки представлена двома компонентами – когнітивним та емоційним. Перший відображає знання людини про себе, другий – її ставлення до себе. Знання про себе людина набуває через спілкування з іншими людьми. Ці знання неминуче наповнюються емоціями, сила і напруженість яких залежать від того, наскільки вагома для особистості отримана інформація.Види самооцінки

	Адекватна самооцінка – реалістична оцінка людиною самої себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Вона дозволяє людині поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили із завданнями різної складності та з вимогами навколишніх.

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною.

Неадекватна самооцінка буває двох видів – завищена або занижена. При сильних відхиленнях від адекватної самооцінки особистість може відчувати психологічний дискомфорт і внутрішні конфлікти.

При вочевидь завищеній самооцінці людина:

• має ідеалізоване уявлення про себе, про свої здібності і можливості, про свою значущість для навколишніх людей;
• ігнорує особисті невдачі заради підтримки свого психологічного комфорту;
• тлумачить свої слабкі сторони як сильні, наприклад, видаючи агресивність і впертість за волю і рішучість;
• стає «емоційно глухою», втрачає зворотний зв’язок з навколишніми, не прислухається до чужої думки;
• невдачі пов’язує із зовнішніми чинниками, а не з власними помилками;
• часто ставить перед собою нездійсненні цілі;
• має надто високий рівень вимог, що перевищує її реальні можливості;
• легко набуває таких рис, як зарозумілість, зазнайство, прагнення до вищості, грубість, агресивність, жорсткість;
• поводиться підкреслено незалежно, що сприймається навколишніми як зарозумілість і зверхність.

При вочевидь заниженій самооцінці людина:

• як правило, невпевнена у собі, сором’язлива, нерішуча, надміру обережна;
• гостро потребує підтримки і схвалення навколишніх, залежна від них;
• конформна, легко піддається впливу інших людей, необдумано йде у них на поводі;
• страждаючи комплексом неповноцінності, прагне самоствердитися (іноді – за всяку ціну, що призводить до нерозбірливості в засобах досягнення цілей), довести всім і, найперше самій собі, свою значущість;
• ставить перед собою нижчі цілі, ніж може досягти;
• нерідко «заглиблюється» у свої неприємності й невдачі, перебільшуючи їх роль у своєму житті;
• занадто вимоглива до себе і навколишніх, надміру самокритична, що призводить нерідко до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості і навіть жорстокості.

Занижена самооцінка робить людину невпевненою у собі, вона намагається уникати вчинення будь-яких дій або ухвалення важливих рішень, перекладає власну відповідальність на інших, побоюється критики і будь-яких труднощів ухвалювати рішення, які не дозволяють людині розслабитися, тримаючи її у постійному емоційному і фізичному напруженні. Такий стан хронічного стресу знижує захисні сили організму, людина з ослабленим імунітетом часто хворіє. Захворювання, спричинені психологічним станом, лікуються важче. Невпевненість у собі і постійні переживання призводять до стресу, який нерідко «заїдається», внаслідок можуть виникнути проблеми із зайвою вагою.

Здорова (адекватна) самооцінка – життєво важливий чинник у розбудові та підтриманні добрих стосунків і досягненні успіху. Люди з адекватною самооцінкою і позитивними очікуваннями результатів загалом вчаться і виконують роботу краще, ніж люди із заниженою або завищеною самооцінкою. Кожен успіх підтримує і навіть підвищує їхню самооцінку. Людина з позитивною самооцінкою добре почувається, вона впевнена у собі, гідно поводиться і вільно спілкується з навколишніми.

Формування самооцінки

Самооцінка не є вродженою, а поступово формується з раннього дитинства. На її формування найістотніше впливають:

• у дошкільному віці – емоційна реакція вагомих дорослих (батьків, бабусь, дідусів): ступінь їх любові і прийняття, прояв уваги до дитини, спілкування з нею, переважне ставлення, оцінка її вчинків;
• у молодшому шкільному віці – успішність шкільного навчання і ставлення педагогів до дитини;
• у підлітковому віці – успішність спілкування з ровесниками, наявність дружніх і романтичних стосунків;
• у дорослому віці – співвідношення власних досягнень людини з її очікуваннями і порівняння з досягненнями інших значущих для неї людей.

Самооцінка молодшого школяра

Нерідко школи з високими освітніми стандартами і надто суворими вимогами стають причиною заниженої самооцінки учнів початкових класів, що неминуче позначається на їхній навчальній мотивації і успішності. Молодші школярі потребують оцінки не стільки результату, скільки процесу навчання. Зусилля дитини, її старання не повинні залишатися поза увагою вчителя. Кожен школяр має власний стиль і темп навчання. Ставлення до дітей, як до талановитих, допомагає їм у навчанні, що багаторазово доводить педагогічна практика.

Самооцінка в підлітковому віці

Самооцінка у підлітків ситуативна, нестійка, схильна до зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці і більш стійка у старшому підлітковому віці. Підлітки нерідко оцінюють себе нижче за тими показниками, які здаються їм найважливішими.

У підлітковому періоді вплив батьків помітно знижується і підвищується значущість однолітків. Підлітки починають критично оцінювати своїх батьків, їхню думку, виробляють власну позицію щодо батьківської оцінки. Батьківська позиція починає сприйматися лише як одна з можливих.

Однак при цьому підтримка сім’ї і прийняття підлітка та його прагнень батьками дуже впливають на рівень його загальної самооцінки. Душевне й уважне ставлення батьків залишається важливою умовою формування і подальшого підкріплення позитивної самооцінки підлітків. Водночас жорстке, негативне ставлення батьків має зворотну дію: такі підлітки, як правило, сфокусовані на невдачах, бояться ризикувати, у них вищий рівень тривожності, вони частіше бувають агресивними і брутальними.Що може зробити вчитель, щоб поліпшити самооцінку учнів:

• називати учнів на ім’я, виявляти шанобливе ставлення до кожного;
• не критикувати зовнішність учня, соціальне становище сім’ї, не принижувати гідність;
• роблячи зауваження, не зачіпати особистість учня, а висловлюватися тільки з приводу його поведінки або вчинків;
• демонструвати однакові вимоги й однакове ставлення до всіх;
• відзначати позитивні досягнення, результати роботи кожного учня і звертати на це увагу всього класу;
• уникати порівнянь успіхів одного учня з успіхами інших;
• доручати кожному виконання визначеного обов’язку в класі;
• перетворювати невдачі учнів у позитивний навчальний і життєвий досвід;
• уникати надмірної опіки, цікавитися думкою учнів та поважати її, заохочувати взаємодопомогу і взаємовиручку в класі.

Джерело: http://llt.multycourse.com.ua/ua/page/22/80