Перший контакт із дитиною, постраждалою від насильства в сім’ї або яка стала свідком насильства є надзвичайно важливим. В цілому загальним принципом бесіди з дитиною – жертвою насильства є отримання повного обсягу інформації в ході спонтанної розповіді дитини (але, зрозуміло, що можливості вчителя в цьому плані є обмеженими). Корисну інформацію під час бесіди може надавати зовнішня поведінка дитини та її батьків, їхня міміка, жести, мовні інтонації. Водночас слід пам’ятати, що встановлення довірчого контакту з дитиною і ретельне з’ясування сімейної ситуації потребує довгого часу й спеціальної підготовки, а тому покладається на працівників відповідальних соціальних служб. Водночас надання їм первинної інформації щодо стану справу родині є важливим завданням педагога, а тому необхідні відомості мають бути зібрані якомога ретельніше (в тому числі й шляхом бесіди з дитиною та її сім’єю – якщо це можливо). Таким чином, основна увага вчителя має бути приділена спостереженню за дитиною та її станом, а також тому, щоб заспокоїти дитину та якомога швидше передати інформацію щодо неї до соціальних служб. Проте коли виникає необхідність поставити дитині ті чи інші запитання, вчитель має пам’ятати, що успішність бесіди з нею залежить від правильного розуміння рівня її розвитку. Складність запитань має відповідати інтелектуальному рівню дитини та її життєвому досвіду; крім того, слід пам’ятати, що діти (особливо молодшого віку) надають здебільшого правдиву інформацію, а їхні свідчення є достовірними. Особливу увагу треба звернути на складність виявлення обставин та ознак сексуального насильства, але при підозрі щодо наявності статевих зловживань огляд та опитування треба провадити дуже обережно та делікатно. Умовою успішності роботи є довіра дитини до педагога, створення ним сприятливої психологічної атмосфери, але встановлення єдності з постраждалою дитиною є складним завдання. Зазвичай дитина не звертається по допомогу самостійно, і це ставить її в залежне становище щодо дорослих людей, перш за все членів власної родини. Спільну роботу з фахівцем дитина може сприймати як вступ до ще одного «таємного зв’язку», і це сприятиме формуванню опору цій взаємодії та виникненню страхів, оскільки життєвий досвід навчив дитину розглядати стосунки з дорослими крізь призму небезпеки або загрози. Крім того, протидія контакту з фахівцем може бути обумовлена відтворенням у пам’яті дитини негативних почуттів та переживань. Водночас вступ вчителя або шкільного психолога в контакт з дитиною дозволяє сфокусувати увагу всіх членів родини на особистості дитини; сформувати їхню мотиваційну готовність до подальшої спільної роботи з корекції внутрішньосімейних стосунків та психологічної реабілітації дитини (особливої значущості цей момент набуває в умовах, коли дитина зазнала сексуальних зловживань). Слід також зазначити, що намагання виявити повну картину сімейного насильства передбачає реалізацію низки психокорекційних заходів, спрямованих на зменшення рівня травматизації дитини та відновлення її психічного стану. Отже, основним завданням на першому етапі взаємодії з дитиною є забезпечити їй відчуття психологічної безпеки не лише через систему юридичних гарантій, але й на рівні самовідчуття. Первинна бесіда з дитиною, побудована на м’якій, недирективній взаємодії, має допомогти фахівцю відповісти на такі запитання:
1. Які негативні прояви наявні в поведінці дитини, і наскільки вони є небезпечними для неї та її оточення?
2. На якому рівні розвитку перебуває дитина, та які її ресурси? Наскільки термінової реабілітації вона потребує, та наскільки глибоким має бути втручання?
3. Що в родині заважатиме заходам, спрямованим на допомогу дитині? Які можливості має сім’я для зниження рівня насильства щодо дитини?
4. Чи готові члени родини взяти участь в процесі психологічної реабілітації дитини та сімейних взаємин?
5. Яким чином можуть бути залучені заклади освіти (школа, дитячий садок), охорони здоров’я, органи та служби у справах неповнолітніх, кризові центри та служби психологічної підтримки, родичі дитини до участі в реабілітаційній роботі?
Отже, коли дитина розповідає про насильство щодо неї, то
1. Поставтеся до дитини серйозно, покажіть, що ви їй повністю вірите.
2. Залишайтеся спокійними (незважаючи на те, що саме та якими саме словами розповідає дитина, адже вона через нестачу словарного запасу може застосовувати нецензурну лайку та жаргонізми, які чує від батьків чи інших родичів).
3. Заспокойте та підтримайте дитину словами:
– Добре, що ти мені сказала(-в). Ти правильно зробила(-в).
– Ти в цьому не винна (не винний);
– Не ти одна (один) потрапила(-в) в таку ситуацію, це трапляється і з
іншими дітьми;
– Бувають такі секрети, які не можна зберігати, якщо тобі зробили погано, і я хочу тобі допомогти. Мені треба переказати іншим людям (соціальному працівнику, психологу) інформацію про те, що сталося. Вони захочуть поставити тобі кілька запитань. Вони допоможуть зробити так, щоб ти відчувала(-в) себе в безпеці.
4. Не думайте, що дитина обов’язково ненавидить свого кривдника або сердиться на нього. Батьки залишаються для неї батьками незалежно від того, як вони поводяться з дитиною, яка продовжує їх любити та боїться зашкодити їм своїми словами чи діями.
5. Терпляче відповідайте на запитання та розвіюйте тривоги дитини.
6. Стежте за тим, щоб не давати обіцянок, яких ви не можете дотриматись (наприклад, «Твоя мама не засмутиться» або: «З тим, хто тебе скривдив, нічого не зроблять»).
