З приводу гендерної соціалізації дитини

З приводу гендерної соціалізації дитини

В умовах наявної в Україні кризи сімейних та подружніх взаємин ( великої кількості розлучень, негативних тенденцій у розвитку процесів народжуваності і смертності, малодітності сімей, їх конфліктогенності тощо ) проблема гендерної соціалізації дитини набуває особливого значення .

Другим народженням людин , вважав В . О . Сухомлинський , становлення чоловіка та жінки у підлітковому віці: « Немає абстрактного підлітка, як часто звикли називати людину цього віку, є конкретна людська особистість – чоловік чи жінка , які народжуються на наших очах », – писав він. І підкреслював , що входження підлітка у соціальне середовище здійснюється шляхом засвоєння статевих ролей та культури шлюбно – сімейних взаємин, наслідування взаємин у батьківській сім’ї : « Усвідомлення того, що він такий же чоловік, як і його батько, є для хлопчика великим одкровенням . Він починає розглядати відносини батька й матері з нової точки зору, бачить у них те, чого не бачив раніше».

Підлітки оцінюють власні цінності та форми поведінки, порів­нюючи їх з прийнятими у бать­ківській сім’ї. Зрозуміло, що сім’ї належить вирішальна роль у процесі їх формування і в боротьбі між незалежністю та взаємозалежністю. Найважливіші завдання бать­ківства є парадоксальними. З одного боку, успішні батьки забезпечують дітям почуття захищеності і підтримки, з іншого – батьки хочуть, щоб їх діти виросли незалежними, дієздатними членами суспільства. Стилі батьківської сім’ї можуть суттєво впливати на мотиви прагнення підлітків до дорослості. Однак незалежно від типу сім’ї, мета батьків – допомогти дитині засвоїти гендерні ролі, щоб якнайкраще адаптуватись до дорослого життя та якнайповніше самореалізуватись у будь-яких сферах життя та діяльності.

Англійський письменник Г.К. Честертон вміло підмітив: «Діти не люблять слухатися своїх батьків, зате охоче їх наслідують». Чим старшими ми стаємо, тим частіше помічаємо, що повторюємо слова, почуті в дитинстві від мами з татом, і взагалі дивимося на світ, керуючись їх точкою зору. З роками кожен з нас все ясніше розуміє те, на що вже давно звернули увагу психологи: образ думок дорослої людини, її манера поведінки, особливості відносин з іншими людьми закладаються ще в дитинстві під впливом прикладу власних батьків. Особливо це стосується шлюбно-сімейних відносин та батьківських установок. Тому що давно помічено, що доросла людина в своїй сім’ї довільно, а часто й мимовільно прагне реалізувати ту модель відносин, котру засвоїла в дитячі роки на прикладі своїх батьків.

Одним із перших звернув на це увагу Ерік Берн, котрий створив оригінальну, хоча й не безперечну теорію людських взаємовідносин. Спираючись на ідеї Берна, його послідовники розробили систему сімейної психотерапії, засновану на принципі корекції негативного дитячого досвіду. В межах цієї системи передбачається, що жінка, яка переймає модель відносин своїх батьків, засвоює життєву позицію, котра може бути визначена або як материнська, або як дочірня. Якщо в батьківській сім’ї домінувала сильна енергійна мати, котра ще й приділяла дочці максимум уваги і турботи (нехай інколи і в строгій формі), то у дівчинки на маминому прикладі формується материнська позиція. Надалі вона прагне стати своїм близьким надійною і турботливою матір’ю, котра все знає краще за всіх і завжди готова допомогти, а інколи й посварити (приструнити).

Якщо ж главою сім’ї був батько, то жінка швидше всього засвоїть роль дочки. Вона на все життя збереже в собі маленьку дівчинку, котрій легше притулитися до чийогось сильного плеча, ніж самій нести вантаж вирішення життєвих проблем.

У подібному становищі опиняються і чоловіки. Маючи в дитинстві приклад сильного домінуючого батька, хлопчик прагне бути подібним до нього і переймає батьківську роль – роль господаря і глави, відповідального за свої рішення і готового стати опорою близьким. Якщо ж батько з якихось причин не був таким прикладом і реальна перевага була на стороні матері, то у хлопчика формується пасивна синова позиція. В його житті жінка завжди буде потрібна для того, щоб отри мати від неї материнську підтримку і ласкаве погладжування по голові, щоб виплакати, вткнувшись в її спідницю, сльози розчарування, образи й гніву.

Легко уявити, як складеться сімейне життя, коли подорослішають дівчинка і хлопчик, додадуть до нього свої сформовані в дитинстві позиції. Відносини можуть скластися цілком гармонійно, якщо ці позиції доповнюють один одного, тобто материнська співпадає з синовою або ж батьківська з дочірною. Тоді один із подружжя з легкістю приймає роль лідера, котра цілком узгоджується з душевним складом іншого, готового йти назустріч, слухатися і підпорядковуватися. Відносини, нехай і нерівноправні, зате природні і задовольняють обох. Така сім’я є цілком благополучною, хоча не може бути хорошим прикладом: адже у багатьох інших випадках баланс ролей може скластися по-іншому.

Набагато гірше, якщо таке поєднання відсутнє. Сутички в подружній парі материнської і батьківської позицій приводить до виснажливої боротьби за лідерство, в котрій найчастіше обидві сторони приречені на поразку.

Якщо ж подружжя приносить в сім’ю власну дочірню і синову позиції, їх відносинам теж не позаздриш. І чоловік, і дружина не в стані приймати відповідальні рішення і прагнуть перекласти цей вантаж на плечі іншого. Обоє шукають і не знаходять в іншому підтримки і опори. В результаті виникає взаємна незадоволеність, котра ще більше посилюється, якщо і чоловік і дружина за старою звичкою продовжують шукати поради під дахом своїх батьків.

Ця переконлива схема часто служить ключем до вирішення сімейних проблем. Однак навряд чи її можна вважати вичерпною. Вірогідно, в минулі роки вона була справедлива до будь-якої сім’ї. Аналізуючи відносини сучасного подружжя, можна зробити висновок, що вони часто не вкладаються в цю схему. Є декілька причин такого стану речей.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *